Реферат на тему:

Комплексна механізація виробництва сої

Соя — цінна продовольча, кормова і лікарська рослина. Вона є основою
рослинного білка й олії у світі. Серед 17 олійних культур світове
лідерство належить соєвій олії — 25,8%. У насінні сої міститься в
середньому 40% білка, до 28% жиру і до 7% клітковини. Із сої
виготовляють понад 400 дуже цінних продуктів. Собівартість тонни
перетравного білка соєвого шроту в 12–16 разів нижча, ніж хлібних
злаків.

Посівні площі під соєю у світі — більше 60 млн га (5% орних земель),
середня врожайність — 20 ц/га.

Посівна площа під соєю збільшується, але врожайність перебуває на рівні,
нижчому за світовий. У структурі посівних площ в Україні соя займає лише
0,3%, що також значно менше світового рівня.

Під час стажування в Данії у 2003 році доцентом В. Гречкосієм виявлено,
що соя там не вирощується, бо умови несприятливі (недостатньо світла і
тепла). Вирощене зерно (пшениця, ячмінь) фермери здають на приймальні
пункти. Там же вони купують соєво-кукурудзяний шрот із Сполучених Штатів
Америки для годівлі тварин. Соя в США охоплює близько 18%, а кукурудза
на зерно — 20% посівних площ. Для виробництва кілограма свинини у США
згодовують 3 кг соєвого шроту, а в Україні — близько 10 кг обмішки
зернових культур.

В Україні є необхідні грунтово-кліматичні умови для вирощування
вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом урожайності
3,5–4,5 т/га, які не поступаються сортам зарубіжним.

Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в
господарствах доцільно на площі не менше 150–200 га. Це дає можливість
впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні
комплекси машин (коефіцієнт використання — більше 0,7), а отже,
одержувати високі врожаї.

Виробництво сталих урожаїв сої базується на високій культурі
землеробства і використанні сучасних комплексів машин за відповідними
технологічними лініями: приготування і внесення добрив; основного,
передпосівного обробітку грунту та сівби; комплексної боротьби з
бур’янами, шкідниками і хворобами; збирання та післязбиральної обробки
врожаю.

Найвищі врожаї сої одержують при вирощуванні після зернових колосових
культур, кукурудзи на силос, зелений корм, картоплі й однорічних
кормових культур. Сама соя як бобова культура залишає в грунті 60–80
кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і
овочевих культур.

На формування центнера насіння витрачається 7,5–10,0 кг азоту, 1,7–2,5 —
фосфору і 3,0–4,5 кг калію. Для одержання програмованого врожаю (3 т/га)
передбачено внесення відповідних мінеральних добрив.

У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під сою застосовують
диференційований обробіток грунту. Раціонально поєднують глибокий,
звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих,
плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших грунтообробних
знарядь. Але зважаючи на значне забур’янення полів, поки що основним є
плужний обробіток грунту, який включає лущення стерні чи дискування і
оранку, бажано гладеньку, обертовим плугом.

Одна з головних умов одержання високих врожаїв сої полягає в ретельному
передпосівному обробітку грунту. Для цього передбачено закриття вологи
важкими зубовими боронами та обробіток грунту комбінованим агрегатом
типу “Європак”, який забезпечить дрібногрудкувату структуру грунту та
сприятливі умови для сівби і росту сої.

За 4–5 тижнів до сівби насіння потруюють Вітаваксом (3 л/т), а у день
сівби обробляють препаратом бульбочкових бактерій — соєвим ризоторфіном.

c

j e

?????????&? з міжряддями 45 см. Для високорослих і пізньостиглих сортів
рекомендовано міжряддя 70 см. Глибина загортання насіння має становити
2,5–3 см, а за умови недостатньої зволоженості верхнього шару грунту —
3–4 см. За даними Інституту кормів УААН, для умов Лісостепу норма висіву
насіння повинна становити: для ранньостиглих сортів — 700–750 тис./га
схожих насінин, середньоранньостиглих — 600–650, середньостиглих —
500–550 (орієнтовно — 80–100) кг/га. Для появи дружних сходів сівбу на
одному полі необхідно закінчити за один-два дні.

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів із
боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур’янами
доцільно поєднати механічні (досходове боронування, рихлення міжрядь) і
хімічні способи (обприскування посівів).

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням
розчином Басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і
середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок
цього підвищується продуктивність комбайна на 30–40% і значно
зменшуються втрати насіння.

Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння
(вологість — 14–16%) зернозбиральними комбайнами. Жниварку комбайна
переобладнують на низьке зрізування (5–6 см), а молотильно-сепаруючі
органи — на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують
мінімальні втрати зерна. Післязбиральну обробку насіння сої доцільно
виконувати на зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в
господарствах вони відсутні, можна використати лінії, укомплектовані з
окремих зерноочисних машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для
зберігання має становити 12–13%.

Склад комплексів машин для виробництва сої у зоні Лісостепу України,
обгрунтований за критеріями мінімуму приведених витрат і затрат робочого
часу.

Структурний і кількісний склад комплексів машин для вирощування та
збирання сої обгрунтовано на кафедрі експлуатації техніки та інженерного
менеджменту Національного аграрного університету за розробленою,
апробованою і впровадженою у виробництво системою “Комплексне
машиновикористання”, якою передбачається розв’язання завдання у єдиному
системному взаємозв’язку: технологія — машинно-тракторні агрегати —
комплекси машин — машинно-тракторний парк. На кожній операції
виробництва сої передбачалось використання до 10 конкуруючих машинних
агрегатів.

Розрахунки виконано для таких умов: площа вирощування сої — 150 га;
урожайність зерна — 3, соломи — 2,5 т/га (подрібнюється і розкидається
по полю); довжина гону поля — 900 м; віддаль перевезень:
внутрішньогосподарських — 4 км, за межі господарств — 15 км.

Як видно з даних таблиці 4, до складу комплексу машин, обгрунтованого за
критерієм затрат робочого часу (праці), входить високопродуктивна, у
тому числі іноземна, але дорога техніка, а за критерієм приведених
витрат — менш продуктивна вітчизняна, але дешевша.

Економічні показники вирощування та збирання сої вищенаведеними
комплексами машин подано в таблиці 5.

Отже, як свідчать дані таблиці 5, комплекс машин, обгрунтований за
критерієм мінімуму приведених затрат, дає можливість на 32% зменшити
собівартість зерна, а за критерієм мінімуму затрат робочого часу —
зменшити на 40% затрати праці.

В Україні можна створити соєвий пояс (на зразок американського),
налагодити насінництво інтенсивних сортів, впровадити комплексну
механізацію з метою значного розширення виробництва сої, щоб вийти на
світовий рівень у вирішенні проблеми рослинного білка та олії.

Похожие записи