Реферат на тему:

Хвороби кукурудзи

Більшість хвороб кукурудзи спричиняється грибами, менше — бактеріями
та вірусами. Щороку кукурудза страждає від низки інфекційних
захворювань, які знижують кількість і якість її врожаю. Причини, що
ускладнюють усяку спробу точно визначити розмір утрат і, відповідно,
одержати надійні результати підрахунків, зводяться до такого: зниження
густоти стояння кукурудзи внаслідок захворювання сходів не можна
розцінювати як безумовне зниження врожаю, тому що за розрідженого
стояння рослини можуть почасти компенсувати втрати завдяки кращому
розвитку. Розмір компенсації може залежати від родючості грунту та його
вологості. Там, де відчувається нестача поживних речовин і вологи,
компенсація має бути більшою, ніж там, де їх удосталь. Розмір площі
листкової поверхні, що загинула від хвороб, не завжди свідчить про
відповідну втрату врожаю. Розміри втрат значною мірою визначаються
строками початку захворювання листя. Хвороби листя, що досягають
сильного розвитку лише після того, як у качанах нагромадилась
максимальна кількість сухої речовини, майже або зовсім не призводять до
зниження врожаю. Але якщо листя дуже уражене до моменту викидання
приймочок або й трохи згодом, урожай може знизитись на 50%.

Як відомо, шкодочинність і розповсюдженість хвороб залежить від трьох
основних чинників: умов навколишнього середовища, наявності або
відсутності, нерідко, дуже мінливих патогенів та відносної стійкості чи
сприйнятливості рослини-господаря. А коли ці чинники поєднуються в
комбінації і діють спільно за сприятливих для розвитку хвороб умов, тоді
виникають епіфітотії, за яких особливу роль відіграють температура,
опади та вологість. Для розвитку більшості хвороб кукурудзи
найсприятливішими умовами є велика вологість і помірні температури.
Проте розвитку таких захворювань, як стеблова гниль, що спричиняється
грибом Pythium, сприяють порівняно високі температури та велика
вологість. Хвороби сходів (пліснявіння насіння та паростків) можуть бути
найшкодочиннішими у тривалі періоди холодної та сирої погоди після
сівби. Диплодіоз стебел спостерігається за нестачі калію в грунті.

До найпоширеніших хвороб кукурудзи в Україні належать: пухирчаста сажка;
летюча сажка; фузаріоз, або суха гниль, качанів; гельмінтоспоріоз;
диплодіоз, або суха гниль, качанів; нігроспороз, хвороби зерна під час
зберігання та хвороби сходів.

Хвороби зерна та сходів

Загнивання зерна й захворювання сходів часто є причиною зрідження
густоти стояння кукурудзи. Частота загнивання зерна та захворювань
сходів змінюється з року в рік і, зазвичай (хоча й не завжди), буває
найвищою тоді, коли спостерігаються дуже низькі температури грунту, що
стримують швидке проростання насіння та ріст сходів. Найбільш значущі
серед багатьох грибів, здатних спричиняти гниль зерна та захворювання
сходів, види Pythium, що зберігаються в грунті й найшкодочинніші за
порівняно низьких температур грунту, коли рослина-господар не здатна
нормально розвиватись і успішно конкурувати з патогеном. Якщо ці види
грибів живуть на сходах кукурудзи, то вони часто уражують корені, але
можуть пошкодити й мезокотиль або спричинити гниль зерна до його
проростання. На коренях мезокотилю й колеоптилю можуть з’являтися
виразки — різні за розміром, водянисті, облямовані в’ялою тканиною або
вдавлені; виразки бувають різнокольорові.

Більшість грибів, що спричиняють типові форми гнилі качанів, можуть
уражувати також і сходи. Коли ці гриби потрапляють у зернівки до
збирання врожаю, вони часто зберігаються в насінні та вбивають зародок
або паросток після сівби. Найвірулентнішими грунтовими фітопатогенними
грибами є Gibberella zeae та Diplodia zeae. Гриб Nigrospora oryzae стає
активним паразитом тоді, коли заражене зерно висівати у холодний грунт,
де стримується його проростання.

Окрім грибів із родини Penicilliym, захворювання насіння й сходів можуть
спричиняти різні види Fusarium, а також низка плісеневих грибів
(Rhizopus, Alternaria tennis, Cladosporium herbarum та деякі інші).
Існує думка, що насіння кукурудзи уражується всіма цими грибами через
отвори, які з’являються після відривання зерна від качана, під час
цвітіння — через приймочки й стовпчики, а також через різні тріщини в
зернівці, що виникають під час обмолоту, сушіння й перевезення насіння.

Захворювання сходів кукурудзи найнебезпечніші у північніших районах її
вирощування. Частіше за інші хвороби фіксують пеніцильоз і фузаріоз
сходів.

Пеніцильоз спричиняється різними видами грибів із родини Penicilliym, що
живуть у грунті. Розрізняють кілька типів пеніцильозу насіння. Можливе
загнивання насіння в грунті, при цьому воно не сходить, суцільно
вкриваючись блакитнуватим або зеленим нальотом. Слабко заражене грибами
насіння проростає, але дає хворобливі на вигляд сходи, їхній ріст
затримується, вони жовтіють, частково гинуть ще до утворення третього
листка або ж розиваються низкорослі рослини з малою продуктивністю.

Особливим типом захворювання насіння кукурудзи є так зване “блакитне
око”. На насінні хвороба проявляється у вигляді плям, які схожі на око
блакитнуватого чи зеленуватого кольору. Плями містяться біля зародка,
оболонка насінини відстає від нього. Якщо придавити насінину, вона
лопається і з неї вилітають спори.

Є й прихована форма хворби, що проявляється лише під час проростання
насіння в грунті.

Оселяючись на насінні, пеніцили нівечать його, порушуючи живлення
сходів. У деяких із цих грибів знайдено токсини, що спричинюють отруєння
сходів.

Пеніцильоз найсильніше розвивається на фізіологічно слабкому насінні, а
також за знижених температур після сівби та в роки із затяжною весною.
Це частково пов’язано з тим, що за низьких температур підсилюється
токсичність деяких грибів із родини Penicilliym. Ймовірно, тут відому
роль відіграє й зниження опірності рослин у цих умовах. Захворювання
пеніцильозом підсилюється в разі глибокого загортання насіння,
пошкодження його дротяниками, появи на насінні тріщин.

Хвороби листя

Гельмінтоспоріоз. Збудник хвороби — незавершений гриб Helminthosporium
turcicum Pass порядку Hyphales.

Найчастіше виявляють на Закарпатті, де він іноді спричиняє значне
зниження врожаю (від 25–30% до 80–86%) залежно від фаз розвитку
кукурудзи та стану перебігу хвороби.

Проявляється здебільшого на листках молодих і доросліших рослин.
Спочатку з’являються невеликі білуваті, а потім буріючі плями з
темно-коричневою або червонуватою облямівкою. У центрі плями утворюється
бурувато-оливковий наліт. Згодом плями збільшуються, часто зливаються та
охоплюють майже всю пластинку листка, внаслідок чого листки засихають і
відмирають. Розвиток хвороби зазвичай починається на нижніх листках і
поступово охоплює верхні. Часто плями сягають 25 і більше сантиметрів
завдовжки.

На качанах це захворювання може проявлятися біля їх основ і в
поглибленнях між рядами зернівок у вигляді густого темно-коричневого
повстяного нальоту.

Грибниця збудника спочатку розміщується міжклітинно в паренхімній
тканині, а потім у судинній системі листків, унаслідок чого ураження
нагадує листковий трахеомікоз. На поверхні листків у місцях плям гриб
утворює конідіальне спороношення у вигляді дернинок. Конідієносці
оливково-бурі, прямі або злегка зігнуті, з трьома перегородками,
завдовжки близько 150 мк.

Конідії проростають у краплинній волозі за температури 10…38°С (оптимум
— 23…30°С). Рослини уражуються ростковою трубкою конідії через продихи,
зрідка через епідерміс.

Інкубаційний період хвороби залежить від віку рослини й стану листкової
поверхні. На молодих рослинах він триває від трьох до семи, а на
дорослих — сім-дев’ять днів. За період вегетації рослин гриб може дати
два-три покоління конідій.

На поверхні грунту й на глибині до 10 см гриб зберігається на рослинних
рештках у вигляді грибниці, з якої навесні утворюються нові конідії, що
розносяться вітром і потрапляють на посіви кукурудзи. В грунті на
глибині 20 см і глибше гриб, як правило, гине.

У вигляді конідій збудник хвороби може поширюватись і з насінням.

Гнилі стебла й кореня

Хвороби стебел та коренів кукурудзи, які більше прогресують у другій
половині літа, дуже поширені й часто спричинюють значні втрати врожаю.
Залежно від ознак хвороби та збудника, розрізняють фузаріозну, вугільну,
білу й бактеріальну гнилі. Ураження рослин вугільною та білою гнилями
характеризується ураженням рослин у нижній частині стебла. Якщо вони
розвиваються до повного достигання кукурудзи, то утворюються щуплі
качани. Вилягання кукурудзи в багатьох випадках спричиняється цими
самими захворюваннями. Збирання зламаної і полеглої кукурудзи — не легка
справа, а качани, що торкаються вологого грунту, швидко уражуються й
руйнуються грибами.

Більшість стеблових гнилей починає інтенсивно розвиватися до початку
повного достигання кукурудзи.

Диплодіоз, або суха гниль. Збудник — гриб Diplodia zeae. Розвивається
тільки у конідіальній стадії. Уражує зерна, качани, стебла, листя й
корені кукурудзи. Ураження рослин може відбуватися в різні періоди,
проте кукурудза найбільш сприйнятлива у фазах молочної та
молочно-воскової стиглості. Зараження зернівок може статись і під час
зберігання.

Швидкому розвитку хвороби сприяють висока температура повітря
(оптимальна — 28…30°С) та часті зливи в другій половині літа, зокрема в
серпні-вересні, — в період формування й визрівання качанів.

Джерелом диплодіозу є заражені рештки рослин і зерно, на яких гриб зимує
у формі пікнід. Заражений насіннєвий матеріал є основою для поширення
хвороби в нові райони.

Ураження качанів на деяких полях може сягати 15–25%.

gda&a

одку розвиваються пікніди збудника. На зернах і в проміжках між ними, а
також на внутрішньому боці обгортки добре помітна біла грибниця, на якій
видно пікніди гриба. Частіше страждає нижня частина качана. За слабкого
ураження грибницю можна знайти, лише розламавши качана.

У стебел частіше уражуються нижні міжвузля, вони стають коричнюватими і
вкриваються пікнідами. На листках і листкових піхвах з’являються
неправильної форми плями, які часто охоплюють великі ділянки тканини.
Всередині піхв розвивається білий міцелій, а біля основи — пікніди. На
листі пікніди розвиваються рідко. Уражуються також корені та паростки.
Первинне інфікування може бути у фазі сходів. Збудник хвороби, що
перебуває в грунті або в зерні, проникає в мезокотиль або кореневу шийку
молодої рослини. Якщо на той час у паростків уже розвинуті додаткові
корені, вони не гинуть, але будуть зараженими до кінця вегетаційного
періоду.

За доволі високої температури та вологості спори виходять із пікнід і
розносяться вітром. Так, на думку Г. В. Грисенко (1963), диплодіоз
становить серйозну небезпеку для зон, де в липні-вересні опадів випадає
близько 500 мм і більше, а середня добова температура повітря
утримується не нижче 20°С. У районах, де в цей період опадів не менше
250–300 мм, а середньодобова температура у вересні не опускається нижче
15°С, хвороба може з’являтися в окремі роки; у місцевостях, де
середньодобова температура вересня — нижче 13°С, навіть за достатньої
вологості диплодіоз не розвиватиметься, так само як і в місцевостях, де
за липень-вересень опадів випадає менше 150 мм. Такі спостереження дуже
важливі для прогнозування цієї хвороби для зон вирощування кукурудзи в
Україні.

Зимує гриб у вигляді міцелію і пікнід на рослинних рештках (на пеньках
стебел кукурудзи), а також у насінні.

Пухирчаста сажка кукурудзи. Збудник — гриб Ustilago zeae, здатний
заражати будь-яку частину рослини, але переважно молоді ростучі тканини.
Паразит пристосований до кукурудзи. Міцелій гриба дуже розростається в
заражених тканинах, унаслідок чого утворюються здуття. У дозрілих
здуттях оболонка розривається, й спори потрапляють на грунт, де й
проростають з утворенням базидіальної стадії. Під час розмноження
базидіоспори дають велику кількість конідій. Останні заносяться вітром
на рослини та заражують їх, спричиняючи місцеве ураження. Паразит може
проникати в тканини рослини-господаря через продихи та поранення. Може
виникнути й загальне ураження рослин, якщо інфекція проникне в рослину у
фазі сходів. За вегетаційний період гриб може дати три-чотири, а іноді й
п’ять поколінь, чим і пояснюється сильний прояв захворювання до початку
збирання кукурудзи. Зимують спори на качанах, зернах, пожнивних рештках
і в грунті. Життєздатність сажкових спор U. zeae добре зберігається як у
розпиленому стані на поверхні грунту й на глибині 5–20 см (до 10–12
місяців), так і в жовнах (до 10–22 місяців). Дещо гірша життєздатність
спор на поверхні грунту й на глибині 5 см, ніж на глибині 20–25 см. Під
час осінньої оранки сажкові спори потрапляють на різну глибину й
зберігають там життєздатність до весни. Низькі температури (до мінус
13…20°С) не впливають негативно на хламідоспори. Під час весняного
обробітку вони разом із частками грунту знову виносяться на його
поверхню, потрапляють на рослини та заражають їх. Ще більше значення в
поновленні інфекції мають спори, що збереглись у жовнах. Вони можуть
слугувати джерелом зараження рослин упродовж двох років. Пошкодження
кукурудзи шведською мухою підсилює ураженість рослин пухирчастою сажкою
(Павлов і Кожевников, 1957; Пан Сюнфей, 1959). Насіннєва інфекція має
відносно невелике значення в поновлюванні пухирчастої сажки.

Рослини, пошкоджені градом або машинами під час міжрядних обробітків,
підвищують зараженість посівів сажкою, тому що пошкодження “відкривають
ворота” для інфекції в ті тканини, які поки що залишалися захищеними. Є
дані про те, що після обривання волотей на насіннєвих ділянках на вузлах
стебел кукурудзи, з яких видаляли волоті, часто з’являлися сажкові
здуття. Мензис і Стенберрі (1947) встановили, що, внаслідок ураження
сажкою кукурудзи на ділянці, де з рослин видалили волоті, врожай
знизився на 22%.

Найшкодочиннішим є ураження рослин у молодому віці, інколи у фазі
паростків. За насіннєвої інфекції дифузний міцелій може поширитися до
шостого міжвузля і спричинити лише захворювання стебел. Рослини,
заражені через колеоптиль, гинуть. Уражені стебла й коренева шийка
втрачають міцність, ламаються від вітру.

Залежно від періоду уражених органів і розміру пухлин, втрати врожаю
можуть сягати 10–60%. Крім того, уражені рослини втрачають кормову
цінність, оскільки вміст пухлин (жовни) — хламідоспори є токсичними для
тварин.

Летюча сажка кукурудзи. Збудник — гриб Sorosporium reilianum Mc. Alp.

Поширена скірзь, де вирощують кукурудзу. Зараження рослин летючою сажкою
відбувається у фазі сходів, які сприйнятливі до їхньої появи на поверхні
грунту. Збудник уражує суцвіття, волоть, качани. Гриб усередині рослин
розвиває дифузний міцелій, який сягає волотей і качанів і спричиняє їхнє
руйнування з утворенням маси хламідоспор. Волоть у період цвітіння
перетворюється в чорну летючу масу, качани — в чорний, сухий,
конусоподібний клубок з укороченими обгортками, які спочатку зелені,
згодом жовтіють, висихають, розкриваються в період молочної стиглості.
Сажковий клубок розпилюється повільно до фази повного достигання
кукурудзи. Уражені рослини відстають у рості, надмірно кущаться, листя
дуже розростається, схильне до фасціації.

Джерелами інфекції є зерно із хламідоспорами гриба, що прилипли до
нього, та грунт, куди вони потрапляють під час збирання врожаю. Так, Ф.
Є. Немлієнко (1963) вважає, що грунтова інфекція має більше значення,
ніж насіннєва. Тому хворобу найчастіше виявляють на полях, де не
дотримуються сівозміни. Збудник летючої сажки — теплолюбний гриб,
унаслідок чого захворювання фіксують переважно в південних районах
України (оптимум для проростання хламідоспор і для розвитку хвороби —
28…30°С). Розвитку хвороби сприяють монокультура, пізні строки сівби,
тепла весна й посушливе літо.

Фузаріоз. Збудник — гриб Fusarium moniliforme Scheld. Поширений скрізь,
де вирощують кукурудзу, особливо в районах надмірного зволоження. За
ураження качанів цією хворобою на них утворюються один або кілька
осередків білого чи ледь рожевого нальоту, який згодом збільшується й
часто охоплює весь качан. У центрі такого осередку зернівки (15–30 шт.)
зруйновані, легко ламаються й кришаться, мають брудно-бурий колір.

У червонозерних сортів і гибридів ці зернівки тьмяніють, а у білозерних
— набувають тьмяно-рожевого забарвлення, знижується маса зерна. З часом
уражений осередок збільшується, охоплює весь качан, який руйнується.
Фузаріоз з’являється, починаючи з фази молочної стиглості. Качани з
нещільною обгорткою сильніше уражуються фузаріозом зерна, ніж качани зі
щільно прилеглою. Частіше уражуються качани, пошкоджені кукурудзяним
метеликом, і зернівки, уражені білью. У цих випадках збудник проникає в
ендосперм, руйнує його, а потім переходить на здорові зернівки. Фузаріоз
качанів можуть спричиняти й інші види грибів із роду фузаріум.

Основне джерело збудника — рослинні рештки, насамперед обгортки качанів,
на яких гриб зберігається взимку, а також насіння й грунт. Насіння
кукурудзи, дуже уражене фузаріозом, не утворює сходів, а якщо зародок не
пошкоджений, воно проростає із запізненням, утворює слабкі паростки, які
часто гинуть, не виходячи на поверхню грунту. Хворі зернівки вкриваються
густим нальотом гриба, а також плісеневими грибами типу Penicilum.
Епіфітотії цієї хвороби бувають у вологі роки й можуть призвести до
великих втрат. Суха гниль качанів проявляється й під час зберігання,
якщо качани мають вологість 18% і вище.

Гриб F. moniliforme не має токсичних властивостей, тому заражені ним
качани можна згодовувати тваринам.

Червона гниль качанів. Збудник — сумчастий гриб Giberella saubinetti
Sacc. Конідіальну стадію називають Fusarium graminearum Schw.

Уражує качани в період молочно-воскової стиглості. Розвиток хвороби
починається з верхівки качана, на якій утворюється щільний
яскраво-рожевий наліт грибниці, що поступово поширюється згори донизу і
часто охоплює весь качан. Обгортки на ньому, внаслідок пронизування
грибницею, щільно прилягають одна до одної та качана, набувають
червоного кольору. Уражені зернівки теж стають червоно-коричневими та
крихкими. Всередині них утворюються порожнини, що заповнені грибницею.
За раннього ураження зернівки не розвиваються, а стрижні качанів
руйнуються.

Після достигання качанів на відмерлих обгортках і ніжці качана та
стеблах, біля вузлів, утворюються групами плодоношення справжньої стадії
гриба — перитеції у вигляді чорно-синіх, округлих, дрібних, злегка
випуклих цяточок.

Джерело інфекції — уражене насіння, разом з яким гриб потрапляє в грунт,
пожнивні рештки, де гриб зимує у вигляді міцелію, конідій і аскоспор у
перитеціях. Інфекція може зберігатися в польових умовах понад два роки.
У період вегетації розвивається конідіальна стадія. Хвороба інтенсивно
прогресує за високої відносної вологості повітря. Оптимальна температура
для проростання конідій і аскопор — 24…30°С. Хвороба може також
проявлятися на проростаючому насінні у вигляді червонувато-вишневого
нальоту грибниці. Згодом частина сходів гине, інша ж росте й далі, однак
коренева система в цих рослин розвинута слабо. Корені та коренева шийка
темніють, рослини затримуються в рості, дають мізерний урожай.
Уражуються також стебла (у фазі воскової стиглості), серцевина яких стає
рожевою чи червоною, а міжвузля — бурими або рожевими. Рослини з
низькорослими стеблами іноді ламаються. Загнивають також корені й
набувають червонуватого кольору. Уражене червоною гниллю насіння отруйне
для людини та нежуйних тварин. Нерідко гриб проникає в качан через
прогризені отвори гусеницями совок і кукурудзяного метелика.

Похожие записи