Реферат на тему:

Хліб і аграрна арифметика

L

и цитату заступника голови Адміністрації Президента України Павла
Гайдуцького: “Місцеві державні адміністрації постійно втручаються в
ринок зерна, намагаються встановлювати там свої правила” (газета
“Урядовий кур’єр”, 20 червня 2000 року). А ось ще дві цитати стосовно
цін на зерно в 1999 році. “Підвищення цін на хліб Михайло Гладій
розцінив як тимчасове. Нинішнє зростання цін на хліб, на його думку,
викликане, зокрема, очікуваннями операторів ринку, що після
президентських виборів ціна на зерно піде вгору. “Зерно в державі є”, —
сказав М. Гладій” (газета “Зеркало недели”, №47, 27 листопада 1999).
“Безпідставними назвав чутки про майбутнє підвищення цін на хліб у
регіонах України прем’єр-міністр держави Валерій Пустовойтенко,
виступаючи на урядовій нараді 6 грудня” (ДІНАУ, 3 березня 2000). Тепер
щодо потужної зброї в руках уряду — обов’язкової реєстрації експортних
контрактів на біржах. “Уряд має намір ініціювати відміну введеної торік
указом Президента процедури обов’язкової реєстрації експортних
контрактів на зерно на біржовому ринку. Про це сказано в інтерв’ю
віце-прем’єра АПК Леоніда Козаченка газеті “Урядовий кур’єр”. За словами
Козаченка, нині уряд готує пропозиції щодо внесення відповідних змін до
Указу Президента від 29 червня 2000 року, що стосуються регулювання і
розвитку ринку зерна. Віце-прем’єр підкреслив, що в зв’язку з очікуваним
зростанням пропозиції на ринку зерна внаслідок зростання врожаю
адміністративне регулювання експорту зернових недоцільне. “Коли
приймався Указ, у нас не вистачало зерна. Ми не могли його експортувати.
Сьогодні, навпаки, треба стимулювати експорт”, — сказав Леонід
Козаченко” (“Українські Новини”, 17.07.2001). Дію наказу № 163 тимчасово
призупинено, але чому призупинено, а не відмінено взагалі? Ще один
момент: Координаційна рада при Мінагрополітики, абсолютно не передбачена
чинним законодавством, має повноваження відкликати ліцензії на право
реєстрації зовнішньоекономічних контрактів на біржах (що в свою чергу є
незаконним — ніде в українському законодавстві подібні обмеження не
передбачені). Реєстрація означає тільки ведення обліку укладених
контрактів, а зовсім не право їх дозволяти чи забороняти. І взагалі,
питання ціни, за якою продається/купується товар приватними
підприємцями, є суто їхньою справою, до якої державі (у тому числі
Мінагрополітики) не повинно бути діла. Якщо ж зерно є, як вважає Іван
Кириленко, стратегічним ресурсом України, то це зерно держава мала би
спочатку викупити в сільгоспвиробників на загальних засадах (як це
робиться, наприклад, у Польщі, де спеціальне урядове агентство робить
інтервенційні закупки сільгосппродукції), а потім уже робити з ним що
хоче: продавати кому хоче по якій хоче ціні тощо. Згідно із заявою
міністра стосовно ціни на зерно 2001 року домовилися між собою керівники
сільгосппідприємств (рішення, згідно з Іваном Кириленком, було прийнято
на зустрічі 500 керівників сільгосппідприємств). У цивілізованих країнах
такі дії розглядаються як змова, а учасники такої змови можуть надовго
потрапити за грати. Але, як писав класик марксизму-ленінізму, “немає
такого злочину, на який би не пішов капіталіст заради 300 відсотків
прибутку”. А тепер про головне. Виступ Івана Кириленка дає підстави для
трактування суті аграрної політики України таким чином. (Але перед цим
треба зробити одне пояснення.) Суттю аграрної політики США та ЄС є
забезпечення прийнятного рівня доходів сільгоспвиробників (фермерів).
Така політика забезпечується шляхом спрямування частини прибутку в першу
чергу багатих компаній та громадян через податок на прибуток корпорацій
та доход фізичних осіб (США) або штучну підтримку високих внутрішніх цін
на продовольство (ЄС), що хоча й б’є по споживачу, проте в умовах
високого рівня зарплатні в країнах ЄС є прийнятним. В умовах же України
штучне завищення цін на продовольство (ціни на продукцію тваринництва є
похідними від цін на продукцію рослинництва) означає перекладання тягаря
підтримки доходів сільгоспвиробників на найбільш соціально незахищенні
прошарки населення країни — пенсіонерів, багатодітних сімей, людей з
низьким рівнем доходів. Згідно з офіційними даними, більше половини
населення країни перебуває за межею бідності. І це — в умовах повної
відсутності державних програм підтримки малозабезпечених громадян (у США
та ЄС діє ціла низка державних програм продовольчої допомоги громадянам
з низьким рівнем доходів). Більше того, на відміну від західних країн,
де сімейні фермерські господарства становлять понад 80% загальної
кількості сільгосппідприємств, в Україні право на одержаний прибуток має
лише обмежена кількість людей (40 тис. власників фермерських господарств
плюс власники 14,7 тис. реформованих господарств, більшість з яких має
або одного власника у випадку приватно-орендних підприємств, або до 10 у
випадку товариств з обмеженою відповідальністю). Решта селян — наймані
працівники, які можуть розраховувати тільки на зарплатню та орендну
плату за землю та майно. Отже, метою аграрної політики України є
забезпечення надприбутків (рентабельність понад 100%, у 2000 році —
понад 300%) для приблизно 100 тис. власників нових господарств завдяки
високим цінам на продовольство. Адже, як відомо, прибуток належить
виключно власникам підприємств. І ці надприбутки має забезпечити
50-мільйонне населення країни (середня зарплатня якого у 50 разів є
меншою за середню зарплатню в США та країнах ЄС), купуючи продукти
харчування за штучно завищеними цінами. Поглянемо на цю політику ще з
одного боку. Уряд твердить, що запровадження приватної власності на
землю та майно дасть змогу підвищити рівень доходів сільського
населення. Але що вищою є ціна на зерно, то менше цього самого зерна
отримають власники земельних та майнових паїв, то менше зерна отримають
у рахунок заробітної плати наймані працівники.

Похожие записи