Реферат на тему:

Чуфа — перспективна культура комплексного використання

Серед малопоширених культур на особливу увагу заслуговує Cyperus
esculentus L. чуфа (земляний мигдаль) як олійна, крохмаленосна рослина з
високими дієтичними та цілющими властивостями.

Чуфа має важливі перспективи використання її у фітоенергетиці завдяки
високому вмісту ліпідів та їхньому виходу із одиниці площі (920–3200
кг/га). До того ж, вона ще й декоративна рослина, тому її можна
використовувати як елемент дизайну в оформленні бордюрів і клумб.

Батьківщиною чуфи вважають Північну Африку (район Білого Нілу). В дикому
стані зустрічається на вологих піщаних місцях на Півдні Європи, у Малій
Азії, Північній Африці; в країнах СНД — у Середній Азії, на Північному
Кавказі й Закавказзі, іноді на солончакових грунтах (Муганський степ).
Чуфа відома в культурі з давніх часів (за два-три тисячоліття до нашої
ери в Стародавньому Єгипті).

У культурі поширена в Середземноморських країнах. Вирощують у Північній
і Південній Африці, на півдні Європи, в Іспанії, Португалії та Італії
(острів Сицилія). Починаючи з середини XIX століття, її стали
культивувати в Південній Америці та США.

У Росії культура чуфи відома з кінця XVIII століття (досліди А.
Нартова), але широкого поширення не набула. В Україні перші досліди з
вивчення чуфи проводили під Херсоном у 1932–1939 рр. (професори П.
Підгірський та А. Косарський).

У флорі України рід Cyperus L. представлено сімома видами: С.glaber,
C.glomeratus, C.fuskus, C. diffornius, C. badius, C. longus, C.
esculentus. Більшість перерахованих видів зустрічається на Півдні
України, на південному березі Криму й практичного значення не має. C.
diffornius є адвентивним видом , який походить з Індії, росте в
Кілійській дельті Дунаю. C.fuskus є звичайним видом по всій Україні. З
перерахованих видів використовують лише два: C.glomeratus —
зустрічається спорадично в степовій зоні, в долинах Дніпра, Дністра й
Сіверського Дінця як лікарська рослина, і C. esculentus (смикавець
їстівний, чуфа), який походить із долини Нілу і є давньою
сільськогосподарською культурою. Це єдиний культурний вид роду Сyperus.
У дикому виді на території України не зареєстровано.

Початок інтродукції чуфи в Національному ботанічному саду ім. М. Гришка
НАН України припадає на період становлення академічного саду — 1945–1946
рр. Перші випробування чуфи в ботанічному саду здійснив відомий
український вчений-інтродуктор, селекціонер, професор Д. Лихвар.
Культура чуфи на ту пору в середніх широтах уже була відома. Внаслідок
проведених досліджень було встановлено, що введення чуфи в культуру в
Києві не становить серйозних проблем. Вважалися перспективними включення
чуфи в Державне сортовипробування й організація розмноження садивного
матеріалу.

Надалі вивчення різних аспектів вирощування й використання чуфи в
Національному ботанічному саду ім. М. Гришка здійснювали періодично: в
50-ті роки минулого століття — М. Дружиніна, а з 70-х і до початку 90-х
— В. Грин. Нині у відділі нових культур триває всебічне дослідження
біології розвитку, технології вирощування й використання чуфи.
Паралельні випробувальні посіви здійснюють в умовах Північного
Причорномор’я. У дослідному господарстві “Глеваха” НАН України спільно з
Інститутом механізації та електрифікації сільського господарства УААН
досліджували питання механізації технологічних процесів вирощування та
збирання чуфи.

Застосування бульб чуфи в їжу відоме з давніх часів. Їх знайшли в
єгипетських гробницях понад дві тисячі років до нашої ери. Вирощують її
заради дрібних, солодких, мигдального смаку бульбочок — джерело харчової
олії, яка густіє за кімнатної температури. Бульби чуфи, що утворюються
на коренях, мають тверду оболонку й хрустку м’якоть та приємний
солодкуватий смак. У них висока харчова цінність. Бульби містять: 20-25%
жирної олії (ліпідів), 20-35 — крохмалю, 12-28 — цукрів, 5-9% — білка.
Олію використовують безпосередньо в їжу, в консервній промисловості, в
медицині, парфумерії і як мастило для інструментів точної механіки. За
смаковими якостями олія не поступається оливковій.

З макухи чуфи можна одержати цукор, а також крохмаль або спирт. Крім
того, бульби чуфи використовують як ласощі в сирому, вареному чи
смаженому вигляді, перемелюють на борошно або готують із них сурогат
кави й какао (з пересмажених). Чуфа — кондитерська сировина для
приготування спеціальних сортів печива й тортів, цукерок, халви та інших
солодощів. За своїми смаковими якостями чуфа не поступається мигдалю,
арахісу та сої й легко заміняє їх у кондитерських виробах. В Іспанії
готують з чуфи прохолодний напій (“мигдальне молоко”, оршад).

Листки чуфи використовують для виготовлення линви (мотузок), паперу,
ізоляційного матеріалу, підстилки й палива.

Чуфа — це й кормова рослина. Бульби, макуха після одержання жиру є
цінним концентрованим кормом для сільськогосподарських тварин; надземну
масу апетитно поїдають коні й вівці. Сіно з надземної маси чуфи за
якістю таке саме, як сіно із злакових трав. У США посіви чуфи
використовують для випасання свиней.

Чуфу можна використовувати і як декоративну рослину. Сходи її у процесі
росту змикаються й утворюють зелений килим, який прикрасить клумбу чи
квітник.

, що складається з численних листкових пучків (240 і більше) з масою
корінців, які відростають від кореневищ. Корінь мичкуватий, кореневища
тонкі, з потовщеннями на кінцях у вигляді бульб. На кореневищах
(столонах) на глибині від 5–8 до 20–25 см розвиваються бульби. Стебло
трав’янисте, тригранне. Листки зібрані в основі стебла в пучки. Кожний
листковий пучок складається з трьох-одинадцяти листків. Листки — сидячі,
лінійні, стріло- та ланцетоподібні, зелені, без опушення. Чуфа на
батьківщині цвіте й плодоносить на другий рік життя. Квітки — дрібні,
двостатеві, без оцвітин, зібрані в складні зонтикоподібні суцвіття.
Тичинок — три, маточок — дві-три, стовпчики — довгі, неопушені, вгорі
розгалужуються на два-три пір’ясті рильця, зав’язь — одногніздова.

В умовах культури в Україні, як і в помірних широтах, чуфа рідко утворює
квіткові пагони й розмножується бульбами. Вирощують чуфу як однорічну
рослину. Бульби починають утворюватися через 35–40 діб після появи
сходів.

Плід — горішок. На одному кущі розвивається 200–500 (до 1000 шт.) бульб
та 240 і більше листків. Форма бульбочок, залежно від сорту,
овально-подовжена, яйцеподібна або округла, поперечносмугаста. Розміри
бульбочок: довжина — 1–3 см, ширина — 0,6–1,0; товщина — 0,5–1,2 см.
Забарвлення бульб буває від світло-жовтого до темно-коричневого з білою
м’якоттю. Маса 1000 бульбочок коливається від 233 до 400 грамів.

Cyperus esculentus L. щодо екологічних чинників належить до
інтродуцентів світлолюбних (геліофітів), щодо перепадів температур — до
стенотермних, за пристосуванням до умов середнього водопостачання — до
мезофітів. Це інтродуцент незасолених грунтів (глікофіт).

Чуфа — тепло- й вологолюбна рослина, але надлишок у грунті вологи знижує
врожай і якість горішків. Бульби добре визрівають не тільки на півдні, а
й у регіонах приблизно до 53–54° середньої широти. На добре
підготовлених і удобрених грунтах ця рослина росте в усіх зонах України.
Вирощують як однорічну культуру. Чуфа вибаглива до вологості грунту.
Якщо висадити бульбочки наприкінці квітня, сходи з’являться через
десять-п’ятнадцять діб. Вегетаційний період триває від 105 до 150 діб
залежно від форм і сортів.

Агротехніка чуфи нескладна. Технологія її вирощування така сама, як у
картоплі. Для вирощування чуфи краще придатні родючі грунти легкого
механічного складу. Підготовку грунту під чуфу починають з осінньої
оранки на глибину не менше 20 см. Під зяблеву оранку вносять 40–50 т/га
перегною або торфокомпосту, 250 кг суперфосфату, 150 кг калійної солі,
навесні перед культивацією — 150 кг аміачної селітри.

Враховуючи, що чуфа — рослина теплолюбна, мінімальною температурою для
появи сходів є 10, а оптимальною 17°С. Висівають чуфу у відкритий грунт
після того, як мине загроза приморозків. Щоб прискорити проростання,
бульби перед висіванням треба замочити у воді. Особливо це ефективно в
посушливий весняний період. У Північному Лісостепу України чуфу сіють у
III декаді квітня — I декаді травня.

На великих площах бульби висівають овочевими, кукурудзяними або
зерновими сівалками. Глибина загортання бульб — від 2–3 до 8 см (у
середньому — 5–6 см). За широкорядного висіву з міжряддями 70 см на 1 га
потрібно 70–80 кг, а за ширини 45 см — 120–150 кг сухих бульб. Для
вирощування чуфи застосовують і квадратно-гніздовий спосіб висівання. В
цьому разі в гніздо лягає по дві-три бульби з відстанню між гніздами 70
см. Схожість бульб висока й становить 98-100%. За середньої добової
температури грунту 13°С сходи з’являються на 28-й день, а за 24°С — на
шостий-сьомий.

Можна висаджувати рослини й розсадою, вирощеною в парниках. Пророслі
бульби саджають у торфоперегнійні горщики, стаканчики, заповнені
грунтом. Розсаду висаджують за схемою розміщення 70 х 10 сантиметрів.

Догляд за посівами передбачає досходове боронування, прополювання,
розпушування міжрядь (не менше трьох культивацій), проріджування в
рядках на відстані між рослинами 15 см (на зрошуваних грунтах — 5 см). У
разі вирощування чуфи в умовах зрошення потрібно проводити вісім-десять
поливань.

За вегетацію рослини формують підземні пагони й кореневища. З однієї
бульби виростає близько 100 й більше пагонів, що виходять на поверхню
грунту й ростуть у вигляді листкової розетки.

До середини літа на підземних пагонах формуються бульби світлого, а до
осені коричневого кольору. Міжряддя змикаються й мають вигляд густого
травостою осоки.

Бульби чуфи збирають у вересні-жовтні, коли пожовтіє бадилля. Спершу
скошують стебла косарками, ряди підкопують, а потім струшують бульби.
Процеси збирання й очищення бульбочок від грунту недостатньо
механізовані.

Після збирання бульби сушать на сонці чи в сушарках. Відсортовані й
очищені бульби досушують (вологість — 10–15%) шаром до 1/5 м або в
мішках. Сирі бульби під час зберігання легко самозігріваються,
пліснявіють і стають непридатними для вживання. Схожість бульб
зберігається три-чотири роки.

Урожайність культури залежить від родючості грунту й становить від 2 до
12 т/га ( в середньому 4–5 т/га). На зрошенні врожайність підвищується
на 30–40 відсотків.

Завдяки високій пластичності, смаковим якостям, продуктивності та
різноплановому використанню, чуфа заслуговує на широке впровадження в
Україні.

Похожие записи