РЕФЕРАТ

на тему:

“Розвиток науки і освіти в Коломиї

у 18-21 століттях”

ПЛАН

Вступ

1. Народні школи

2. Історія славнозвісної Коломийської гімназії

3. «Рідна Школа» в Коломиї

4. Коломийська гончарна школа

5. Коломийська школа різьби

Висновок

Використана література

Вступ

У XIX — на початку XX ст. Коломия досягла високого рівня розвитку
культури. У місті над Прутом жили і творили такі відомі просвітителі як
Микола Верещинський, Іван Озаркевич, Михайло і Теодор Білоуси, Йосафат
Кобринський, розвивалася освіта, діяли гімназії, промислові школи,
працювали друкарні, розвивалось письменство, образотворче мистецтво,
виник перший театр, побудовано Народний дім. В цілому культура в Коломиї
XIX — початку XXІ ст. збагачувала і продовжує збагачувати національну
духовність України від Пруту до Дніпра.

1. Народні школи

Про Коломийські школи дуже мало відомо з попередніх століть. З перепису
1787 року відомо, що в Коломиї існували школи при польському
католицькому костьолі та жидівській синагозі.

Тільки з початком XIX ст. з урядових і церковних шематизмів
Станіславівської греко-католицької єпархії довідуємося про перші,
засновані урядом, українські школи. У 1811 році була заснована в Коломиї
головна окружна школа, в якій у 1818 році б вчителів навчали учнів в
шести класах.

На 1877 рік у місті було дві головні школи. Одна з них діяла в нижній
частині гімназійного будинку, в ній навчалось 275 учнів; друга школа
заснована в 1875 році, мала 186 учнів, базувалася в приватному будинку.

Крім названих чоловічих шкіл, які були в середмісті, функціонували
головна жіноча школа, в якій у 1876 році навчалося 398 дівчат. Вона
утримувалася субсидією міста, сейму, шкільного місцевого відділу.
Навчання було платне. В цій школі протягом року отримувало вищу освіту
50 учениць.

На Надвірнянському і Кутському передмістях, а також німецьких колоніях
Багінсберг, Славці і Маріягільф існували в 70-х роках тривіальні школи,
де діти вчилися трьом речам: писати, читати і рахувати, від чого і пішла
назва «trivium» (лат.).

Школа в Надвірнянському передмісті налічувала 43 учні, з них 36 хлопців
і 7 дівчат; на Кутському передмісті — 64 учні (44 хлопці і 20 дівчат);
на Багінсбергу — 112 учнів (62 хлопці і 50 дівчат); Славцях — 40 учнів
(21 хлопець і 19 дівчат); Маріягільфі — 75 учнів (49 хлопців і 26
дівчат). На утримання цих трьох шкіл нормальних і двох перших
тривіальних місто давало річно крім будинків і оплати, понад 6700
золотих римських із краевого шкільного фонду.»

Через п’ятнадцять років шкільна мережа в Коломиї значно розширилась. За
даними шематизму, у 1890 році у місті діяла вища гімназія, в різних
частинах міста працювало вже шість народних шкіл. Перша, 4-класова
станова систематична, тобто постійна, школа для хлопців продовжувала
діяти в середмісті з 1813 року, коли вона була заснована за урядовим
патентом; друга систематична мішана працювала з 1875 року. Крім цих
функціонувала ще 6-класова доповнююча школа, заснована у 1885 році.

Дві подібні класові станові систематичні школи продовжували працювати за
урядовою постановою з 1867 року. Подібна мережа коломийських народних
шкіл залишалась до перших років XX століття. Проте із збільшенням
міського населення зростала потреба в нових народних школах. Це видно із
шєматизмів за 1893, 1895, 1896, 1897, 1898, 1900, 1902, 1903 роки.5 Для
наочності наводимо дані шематизму за 1906 рік. Так, на 16464 душі
населення (6320 — поляків і німців, 1475 — українців та 8669 жидів) в
Коломиї діяло вже 15 народних шкіл. Це польсько-австрійська державна
гімназія, українська гімназія, школа дерев’яного промислу, гончарна
школа, 9-класна жіноча школа, дві 7-річні школи для хлопців, чотири
4-кла-сові чоловічі школи, чотири 4-класові мішані школи, шевська школа,
школа товариства «Praca Kobiet», 4-класова жіноча школа, жіночий ліцей,
приватна жіноча школа сестер-уршулянок. Сюди не входять школи приміських
сіл Дятківці і Шепарівці. Навчання в тих школах велось в основному
німецькою і польською мовами, за винятком української гімназії та
4-класової школи ім. Шевченка.

За даними шематизму, в 1907 році в Коломиї на 27324 душі населення (8244
— поляки, 2330 — українців і 16750 — жидів) працювало 28 шкіл: дві
державні — перша польська, друга українська гімназії, один 6-класовий
жіночий ліцей, приватна жіноча учительська семінарія, державна школа
дерев’яного промислу, краєва гончарська і шевська школи, дві краєві
гендлярські школи (гандлівки), 9-класна жіноча школа імені королеви
Ядвіги і 7-класна школа ім. Франца Иосифа, 9-класна чоловіча школа ім.
Миколи Коперника, 7-класна школа Пирошовича, дві 4-класні чоловічі школи
ім. Яховича і Францішка Карпінського, три 4-класні жіночі школи ім.
Генріха Сенкевича, Гофманова і Адама Міцкевича, чотири чотирикласні
мішані школи св. Миколая, св. Володимира та Тадея Костюшки, одна
4-класна жіноча школа сестер-уршулянок, одна 2-класна мішана школа в
Шепарівцях, одна 1-класова мішана школа в Дятківцях з українською мовою
навчання, одна 4-класна мішана школа на передмістях Маріягільф,
Багінсберг та одна мішана школа на передмістях Розенгек і Флеберг з
німецькою мовою навчання. Продовжувала існувати жіноча школа товариства
«Praca Kobiet».

2. Історія славнозвісної Коломийської гімназії

Серед освітянської мережі в даному періоді важливу роль відіграла відома
у Галицькому краю Коломийська гімназія.

Революція 1848 року розкувала кайдани важкого кріпосництва. Пожвавилось
культурне життя, виросли паростки національного духу, посіяні плодючими
зернами «Руської трійці», галицькими просвітителями Маркіяном
Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким, а також Миколою
Устияновичем, Антоном та Іваном Могильницькими, Іваном Гушалевичем та
коломиянамп Миколою Верещинським і Григорієм Ількевичем.

Пожвавилося науково-освітнє життя і в Коломиї. В 1849 році голова
Коломийської окружної Руської Ради Микола Верещинський від імені
коломиян звернувся до австрійського уряду з проханням відкрити в місті
українську гімназію. Марні тоді були зусилля української громади
Коломиї, але цим були кинуті перші зерна» на просвітянське поле.

Становлення Коломийської гімназії почалося 1861 року, коли в серпні
австрійське міністерство освіти дозволило відкрити цей навчальний
заклад. 16 вересня чотирикласна міська гімназія почала діяти, 1
листопада 1861 року розпочалось гімназійне навчання в приватному
будинку. В основному всі предмети викладались урядовою німецькою мовою,
за винятком того, що польською мовою викладалась релігія і польська
граматика. Подібно навчались і українські учні, коли священик вчив
релігії, а вчитель викладав українську граматику і читанку.

18 червня 1900 року в українській гімназії під головуванням шкільного
інспектора Івана Левицького відбувся перший випускний іспит — матура. Із
17 учнів 5 склали її на «відмінно», решта — на «добре». 20 червня в
урочистій обстановці випускникам були вручені матуральні свідоцтва в
присутності учнів, їх батьків і представників українських коломийських
товариств. До випускників промовляли управитель українських класів
Софрон Недільський і вчителі.

Внаслідок таких обставин і зростання української гімназії міністерським
указом було поставлено утворити в місті окрему українську гімназію. В
звіті дирекції з приводу цього писалося: «В кінці В. ц. к. Міністерство
Вір. Просвіти рескриптом з дня 9 марта 1900 ч. 34055 розпорядило, щоби
рускі класи відокремити від гімназії з польським язиком викладовим і
утворити з них самостійну ц. к. гімназію з рускою мовою викладовою з
початком шк. року. 1900/1901″.»

З цього часу і починається літопис окремої української Коломийської
гімназії. Урочисте відкриття нової гімназії відбулося 3 вересня 1900
року. Марія Кобринська в своїй статті «Українське шкільництво в Коломиї»
влучно писала, що то «було свято цілої Коломиї», а навіть Покуття. По
богослуженні, що його відправив о. прил. Коблянський, зібралися
представники міських властей, краєвий інспектор шкіл, візитатор Іван
Левицький. Тут був посол від австрійського парламенту, адвокат з
Городенки, що спричинився до заснування цієї третьої з черги гімназії
Галичини після Львова і Перемишля».

На початку XX століття постать директора Коломийської української
гімназії Софрона Недільського стала досить помітною в процесі
національного відродження. По-перше, він сприяв вихованню в стінах
української гімназії значної кількості відомих діячів науки, культури і
політичного життя, борців за волю України. По-друге, Софрон Недільський
був визначним педагогом і прихильником гімназійної молоді, в пам’яті
якої залишився на десятиріччя. По-третє, був помітним лінгвістом —
спільно з Євгеном Желяхівським є співавтором відомого
«Малорусько-німецького словника» (1886), стояв біля колиски
коломийського музичного гуртка «Боян»», був обраний першим головою
коломийської філії Товариства вчителів.

Шана до цього громадсько-політичного діяча, педагога і лінгвіста
записана В літопис культури Коломиї. Ось чому вдячні учні з сивиною на
скронях у 1990 р. з нагоди 90-річчя заснування Коломийської української
гімназії встановили на будинку гімназії художньо-меморіальну дошку зі
скромним написом: “Софрон Несільський, 1857—1917, перший директор
Коломийської української гімназії.»

Такої пошани гідний не лише директор, а й всі професори, а саме: Лев
Дольницький (географія, історія рідного краю), Михайло Іванець (укр.
мова), Омелян Колодницький (лат. мова), Євстахій Макарушка (грецька
мова, каліграфія), Григорій Наливайко (лат. мова), Юліан Насальський
(лат. мова), Корнило Полянський (історія і географія), Іван Раковський
(математика, натуральна історія), Людвиг Сальо (нім. мова), о. Антон
Войтіховський (релігія), Антоній Сєніцький (польська мова), Іван Франчук
(лат, мова), о. Микола Гриньовський (катехизм, співи), Антоній

Голіховський (рисунок, вчитель школи дерев’яного промислу).19 Ця когорта
коломийської професури зуміла за період з 1900 по 1914 рік підготувати
понад 500 студентів — високоосвічених українських інтелігентів.

Українська гімназія в цьому часі жила повноправним національним життям.
Крім обов’язкових дисциплін — латинської, грецької, німецької, польської
мов, математики студенти вчили з «на-добов’язкових предметів» історію
рідного краю, віхи історії Покуття, Гуцулыцини. Проф. Корнило
Полянський, який вчив історію рідного краю, за високу фахову підготовку
студентів був нагороджений золотим хрестом.

Гімназійні студенти відзначали українські національні свята, щорічні
роковини Тараса Шевченка, працювали в багатьох наукових учнівських
гуртках, вивчали історію України, брали активну участь у мандрівках по
рідному краю, збирали усну народну творчість, етнографічні матеріали,
записували коломийки, гуцульські мелодії, відзначались в спортиному
напрямі, були членами «Пласту», підтримували зв’язки з відомими
тодішніми діячами української культури, науки, проводили з ними зустрічі
під час їх переїзду через

Багато випускників гімназії посіли видні місця в громадському житті,
професійному чи науковому світі. Багато молодих людей, що закінчили
Коломийську гімназію, не маючи змоги дістати відповідну до своїх студій
працю, головно за польських часів, верталися на село для праці — в
кооперації, в «Сільському господарі», «Просвіті» і “Рідній школі”.

Через місто Коломию пройшло в українську літературу понад сотню
письменників, поетів і публіцистів. В переважної більшості з них їхній
шлях пройшов через Коломийську гімназію, і тільки згодом, вже потім, у
них були університети Львова, Кракова, Відня, Праги чи Берліна, це вже
після того їхні прізвища стали друкуватися на шпальтах українських, а
також і європейських часописів, а перед тим найпершим у них була єдина
альма-матер, оця гімназія і Коломия.

В історію розвитку Галицького шкільництва Коломийська гімназія вписала
свою вагому сторінку. Вистраждана болями і стараннями кількох поколінь
коломийських просвітителів, пройшовши через австро-німецькі та польські
кураторії, вона всього за кілька десятиліть свого існування сторицею
оплатила той борг перед своїм народом: з її стін вийшло у широкий світ
не десятки, а сотні молодих уже розкритих талантів.

3. «Рідна Школа» в Коломиї

В умовах Австро-угорського і польського панування «Рідна Школа» зуміла
виховати кілька поколінь української молоді в дусі національної
свідомості. З її вихованців виходили видатні представники науки, освіти,
культури, політичні діячі, борці за волю і незалежність України та ціла
когорта свідомих робітників і селян.

У першій половині 1881 року зійшлися у Львові 13 впливових діячів,
створили тимчасовий комітет, склали проект статуту нового товариства під
назвою «Руське Товариство Педагогічне» на чолі з першим головою,
радником др. Амброзієм Яновським. 6 серпня 1881 року Львівське
австрійське намісництво затвердило статут цього Товариства. Так
народилася перша ластівка «Рідної Школи». Комітет складався із поважних
професорів, редакторів впливових українських газет, авторитетних
священиків.

Провісниками «Рідної Школи», членами освітянського Товариства, були
відомі діячі політичного життя, науки і культури: В. Ільницький, О.
Партацький, Р. Заклинський. Почесними членами були обрані Ю. Романчук,
В. Барвінський, К. Левицький, В. Шухе-вич, А. Шептицький та інші. Саме
вони стали біля колиски «Рідної школи», добре розуміючи, що через це
Товариство можна виховати національне свідому українську молодь.2’1

Перед новим товариством були поставлені такі завдання:

а) Промишляти над потребами руського народа на полі шкіл народних,
середніх, вищих, займатися основанєм руських (українських)
шкіл і піддержувати всякі справи виховання публичного і домашнього на
основі матерного язика;

б) подавати членам поміч так моральну яко і матеріальну». «Рідна Школа»
з кожним роком набувала популярності серед

української громади, а назва «Українське Педагогічне Товариство»
фіксувалася в офіційному діловодстві.2′

«Рідна Школа» в Коломиї бере свій початок з кінця XIX століття. 12
березня 1899 року у Народному домі міста відомі громадські діячі
зібралися на перші установчі збори по утворенню осередку «Руського
Товариства Педагогічного» у Коломиї.

Із словом виступив проф. Коломийської гімназії Євстахій Мака-рушка, який
вказав на значення такого осередку для розвитку української національної
школи. Учасники зборів засудили анти-просвітянську пропаганду
коломийських москвофілів і одночасно висловилися за утворення в Коломиї
філії Руського Товариства Педагогічного. Головою філії було обрано
ініціатора цього заходу проф. Євстахія Макарушку.

Був створений оргкомітет філії, який розробив заходи розвитку
української національної освіти, починаючи від дошкільного віку дітей і
закінчуючи навчанням у середніх школах. Члени філії Товариства домоглися
відкриття в Коломиї для дітей дошкільного віку спеціальних виховних
осередків — «Захоронки», а також заснування учительських семінарій з
метою підготовки учительських кадрів. Силами гімназійного вчительства
планувалося домогтися приміщення для 4-х класів хлоп’ячої школи,
видавати друковані книги з історії України. Благородні заходи в
більшості не були реалізовані внаслідок перешкод, які здійснювали
австрійсько-польські чиновники.

При великих зусиллях голові філії Товариства все-таки вдалося відкрити в
1908 р. курси, які потім переросли в учительську семінарію, а також
заснувати бурсу і влаштувати курси для неграмотних коломиян.21

Створений в Коломиї осередок допомагав в організації «Рідної Школи» в
околицях міста. «Наше товариство всюди є там, де гомонить українське
слово», — говорили тоді коломияни.

4. Коломийська гончарна школа

В Коломиї та її околицях з найдавніших часів розвивалося гончарне
ремесло, про що свідчить статут гончарського цеху з 1661 року.

Багаті поклади глини сприяли розвитку гончарства у місті Коломиї вже в
XV ст. За даними джерел 1627 року у місті було 7 гончарів, число їх
поступово збільшувалося, і в середині XVII ст. стало питання про
утворення у Коломиї окремого гончарського цеху, статут якого був
затверджений королем у 1661 році.

Як твердить мистецтвознавець Романа Баран, коломийські гончарі XVI —XVII
ст. виготовляли посуд, кахлі для облицювання печей, які збували на
буковинських та молдавських ринках.25 Мистецтво розпису гончарних
виробів в Коломиї мало свої особливості на відміну від гончарних центрів
Гуцульщини.

Здавна коломийські гончарі конкурували з гуцульськими. Гуцульська
кераміка відзначалася реалістичністю розпису, а тому знаходила покупця
серед простого народу не лише на Косівських чи Снятинських ринках, але й
на ярмаркових торгах в самій Коломиї. За визначенням Романи Баран,
незважаючи на подібність до косівських, вироби коломийських гончарів
мали свої чітко виражені особливості: тут частіше застосовувався
ріжковий розпис, своєрідним було трактування орнаментальних мотивів і
сюжетних сценок. Коломийська кераміка характерна стилізованими рослинами
та геометричними мотивами, хоч композиція творів проста, складалася з
невеликої кількості мотивів, легко розташованих на поверхні виробу. Це
спостерігаємо на зразках печі кінця XVIII — початку XX ст., яка
експонується в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини

Значного розвитку досягло коломийське гончарство в другій половині XIX
ст., але цього ж століття воно почало і занепадати. Якщо

у 70-х роках в Коломиї налічувалося понад 200 гончарів, то в 80-х число
їх зменшилось до кількох десятків.

Щоб попередити занепад та надати більш професійного характеру
виробництву, Краєва комісія домашнього промислу і художніх виробів
вирішила відкрити у 1876 році гончарну школу. Відомий дослідник історії
розвитку керамічного виробництва Юрій Лащук пояснює, що відкриття такої
школи датувалося ще й тим, щоб виховати грамотні у художньому і
технологічному відношеннях кадри гончарної професії.28 Завданням цієї
школи було оволодіти традиціями народного гончарства та засвоєння
найкращих форм народних виробів у стилі відомих косівських майстрів з
родини Баранюків та Олекси Бахматюка.

Таким чином, Коломия стала освітнім осередком гончарного промислу. До
цього, як вже сказано, спричинився вищий Краєвий відділ за урядовим
дозволом. Коломийський міський магістрат виділив на утримання школи
приміщення та опалення.

З цією метою міський уряд збудував для школи окреме приміщення, в яке
вона перейшла в листопаді 1876 року. Уряд витратив на цю будівлю 5000
золотих ринських і виділив кошти на оплату вчителям.

У школі вчилися такі відомі майстри як Олекса Бахматюк (1820-1882),
Петро Кошак (1864-1941). Останній навчався тут в 1894 — 1897 роках і
після закінчення, за словами дослідників, йому як кращому випускникові
виклопотали горно з подвійним дном для вогню. В 1912 р. Петро Кошак
одержує золоту медаль на коломийській виставці. Але майстер працює у
великих злиднях. Про це він говорить у своєму листі 1902 року: «Моє
життя дуже бідне, ледве ще живу. І поля в мене немає. Хліб і все до
нього за дорогі гроші мушу купувати, а заробітку немає. Поки виробить
гончар одне горно посуду, то з нужди і голоду виглядає, як смерть».'»

Послідовником П. Кошака був Григорій Цвілик (1900 — 1952), який
народився в Коломиї в сім’ї гончарів. Він оженився з косівською
майстринею Павлиною Свіздранюк і переїхав до Косова. Тут П. Кошак став
талановитим майстром. Як Юрій Лащук, так і Романа Баран відзначають, що
помітних успіхів коломийська гончарна школа досягла в архітектурній
кераміці, у виготовленні будівельної облицювальної кераміки —
архітектурної плитки та декоративних пластів.

Потураючи молодому модерну, майстри виробляли великі круглі панно, що
вмуровувались зовні на будинках. Окремі з них мали чудові рослинні
візерунки, які можна побачити ще й сьогодні. Одним з кращих зразків
творчості учнів коломийської гончарної школи є гуцульські кахлі на
фасадах будинків міста.

Значно підривали діяльність гончарів міські лихварі, які створили на
початку XX ст. комерційне об’єднання «Рінч», що монопольно володіло
збутом, прибравши до рук плоди праці гончарів. Вони скуповували вироби
за низькими цінами, а фарби і глазур відпускали за великі гроші.
Внаслідок цього гончарі збідніли, і число їх помітно зменшувалося.'»

Деякі випускники школи — брати Карло та Йосип Білоскурські, Станіслав
Пашковський зробили значний внесок у розвиток художньої кераміки.
«Майстри гончарної справи, — пише Романа Баран, — Петро Кошак, Іван
Стадниченко, Станіслав Урбансь-кий, Андрій Коструб’як та багато інших
випускників гончарної школи прославилися своїми виробами на багатьох
виставках. Ще більше — у 1900 році Коломийська гончарна школа брала
участь у міжнародній виставці в Польщі, де за кращі керамічні твори ЇЇ
нагороджено дипломом, що зберігається у фондах музею.'»

Коломийська гончарна школа відіграла певну роль у розвитку художньої
кераміки. Школа працювала на базі творчої спадщини народних майстрів
Гуцульщини, мала успіх в архітектурній кераміці та в технології
керамічного виробництва.

З різних причин Коломийська гончарна школа на початку XX ст. стала
занепадати, і в 1914 році її закрили.

5. Коломийська школа різьби

На одному із засідань Промислової спілки професор Коломийської гімназії
Гілярій Герасимович у реферативному викладі вказав на доцільність
заснування в Коломиї різьбярської школи, оскільки цей вид гуцульського
декоративного та ужиткового мистецтва був поширений на Гуцульщині. Тут
виділилися такі центри різьби по дереву як Яворів, Косів, Річка.

Після деяких дискусійних міркувань в 1892 році Коломийську школу
гуцульського мистецтва різьби було відкрито. Набрано кілька десятків
учнів, переважно з гуцульських сіл, де цей промисел був поширений. Для
школи виділено приміщення. Для навчання різьби по дереву було запрошено
умільців цієї справи.

Завідувачем Коломийської різьбярської школи в 1892—1894 pp. залишався її
засновник Гілярій Герасимович — добрий знавець гуцульського народного
мистецтва.

З розвитком столярства, токарства і будівництва в Коломиї виникла
потреба розширення професійних відділів Школи гуцульського мистецтва
різьби. В 1894 році члени правління Гуцульської промислової спілки
вирішили переіменувати Школу гуцульського мистецтва різьби на Заводову
школу дерев’яного промислу. В ній працювали відділення фігурної та
орнаментальної різьби, столярства, токарства і будівництва.

Було підібрано вчителів-інструкторів всіх чотирьох спеціальностей. Школа
дерев’яного промислу була широко відома, З неї випускали не лише
високопрофесійних різьбярів, але й столярів, токарів. Інструктором
різьби по дереву залишався Іван Семенюк. Він виховав багато учнів і
передав естафету своєму синові Миколі. З школи вийшов відомий скульптор
Нестор Кіселевський.

Висновок

Сьогодні Коломия залишається багатою на освітні заклади, на наукову
діяльність. Так у місті над Прутом діє багато середніх спеціальних
навчальних закладів, філії вищих учбових закладів України.

При музеї Гуцульщини і міста Коломиї проводиться велика
науково-дослідницька робота, про яку знають і в Києві, і за кордоном.

Використана література

Грабовецький В. Історія Коломиї. – К., 1996.

Енциклопедія Коломийщини. – Коломия, 1997.

Похожие записи