.

Форми управління циклом “наука – техніка – виробництво” (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4137
Скачать документ

Реферат на тему

Форми управління циклом “наука – техніка – виробництво”

План

1.Форми управління циклом “наука – техніка – виробництво”

2.Наукові парки

Література

1.Форми управління циклом “наука – техніка – виробництво”

Технопарки і технополіси, як спільні інфраструктурні утворення стали
найбільш яскравими і багатогранними формами взаємодії венчурного
капіталу з малим інноваційним підприємництвом. Це нові форми управління
циклом “Наука – техніка – виробництво “. Інтерес до технологічних парків
в усьому світі обумовлений тим, що з розвитком цієї форми взаємодії
науки і виробництва пов’язуються комплексні вирішення цілого ряду
проблем в науково-технічній і соціальній сферах. Поширення наукових
парків повинно забезпечити:

прискорене впровадження науково-технічних досягнень у виробництво,
насамперед у галузі високих технологій; комерціалізацію значних
напрацювань науково-технічних ідей, а відповідно і підвищення
ефективності національних витрат на дослідження і розробки; інтеграцію
науково-дослідних потенціалів вузів, державних НДІ і промислових
лабораторій; структурну перебудову промисловості;

подолання регіональних диспропорцій;

вирішення проблем зайнятості в результаті виникнення великої кількості
наукомістких фірм;

спрощення доступу малого інноваційного підприємництва до джерел
венчурного капіталу.

2. Наукові парки

Науково-технічний парк – це технологічний центр, організований на
спеціально відведених і підготовлених територіях, на яких знаходяться
зв’язані центральними пунктами технологічного обслуговування
науково-дослідні інститути, лабораторії, експериментальні центри та
невелика кількість підприємств з передовою технологією, що виконують
замовлення, пов’язані зі створенням і освоєнням нових розробок.

Основна мета науково-дослідних парків – досягнення тісного
територіального зближення між необхідною для наукових досліджень
матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським
компонентом наукового потенціалу країни. Учені отримують можливість
безпосереднього особистого контакту з працівниками промисловості в
процесі реалізації своїх досліджень і можливість використання сучасного
промислового устаткування, а промисловість забезпечує впровадження у
виробництво їхніх винаходів.

Аналіз досвіду технопарків дозволяє виділити фактори, які сприяють їх
формуванню:

присутність у регіоні науково-дослідних закладів вищого класу;

наявність стабільного колективу висококваліфікованих спеціалістів різних
категорій;

можливість придбання або оренди на пільгових умовах земельної ділянки і
виробничих приміщень;

наявність технологічної інфраструктури і розвинутої індустрії ділових
послуг, включаючи розробку програм для ЕОМ;

технологічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське
консультування;

доступ до джерел ризикового капіталу.

Фінансування діяльності технопарків здійснюється за рахунок таких
коштів:

відрахувань підприємств і організацій, що функціонують у складі парку;

державних і регіональних субсидій;

коштів засновників парку та інших джерел.

Залежно від специфіки виконуваних робіт технопарки прийнято розподіляти
на такі види:

Дослідницько-конструкторські парки – це агломерація наукомістких фірм
або дослідницьких підрозділів промислових компаній що групуються навколо
великих наукових центрів, головним чином університетів. Адаптуючи нові
досягнення науки до потреб і можливостей виробництва, вони служать
проміжною ланкою між вузами і промисловістю. Такі парки створюються з
метою використання прикладних науково-дослідних робіт і проектування
нових виробів, але серійне виробництво яких потім налагоджується поза
межами таких парків.

Промислові парки – це об‘єднання фірм, що грунтуються на спільному
використанню земельної ділянки, службових приміщень і деяких видів
ділових послуг і базуються на раціональному використанні виробничого
потенціалу та об‘єктів інфраструктури. Головне призначення цієї форми
кооперації – допомогти підприємствам вирішити проблему розташування
виробництва, що останнім часом загострилася у зв‘язку з обмеженістю
придатної для промислової забудови території.

Грюндерські центри – спеціалізуються на наданні стартової допомоги
широким спектром послуг щодо управління процесами становлення малих і
середніх за розмірами фірм переробної промисловості.

Технологічні центри – різновид грюндерських центрів. На відміну від
останніх тут концентруються фірм, які спеціалізуються на діяльності щодо
впровадження новинок у галузі високих технологій.

Ініціаторами влаштування парків є університети, які залучають до участі
промислові підприємства. Ініціатива може надходити і з боку промислового
підприємства, але практика показала, що такий ініціатор намагається
потім не допускати до складу учасників конкуруючі підприємства.
Науково-технологічні парки є зручною організацією новацій. Це своєрідні
територіальні зони високої технології.

Для створення і організації діяльності технопарку здебільшого
засновується управлінська фірма, основні функції якої такі:

організація функціонування виробничої і науково-технічної інфраструктури
технопарку;

прийняття в технопарк нових фірм;

проведення експертизи статутних документів і бізнес-планів фірм, які
претендують на входження в технопарк;

здійснення контролю за відповідністю діяльності фірми меті й завданням
функціонування технопарку в цілому;

організація діяльності інкубаторів технологій у парку та інше.

Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає у
тому, що:

Вони є ефективною формою зближення науки і виробництва. Тривалість циклу
“дослідження – розробка – виробництво” скорочується до мінімуму.

` b d U v

O

( H b U O

gd? i

P P|QoQXTcVX

Література Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки "Европейський вибір". Послання Президента України до Верховної Ради України. Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М. Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. – К.: НДІСЕП, 2003.-153 с. Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.: НДІСЕП, 2002. – 46 с. Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.- С.128 – 133. Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд. научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133. Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина, А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с. Сич Є.М., Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи як головний інструмент розширеного відтворення економіки // Зб. наук. праць КІЗТ: Сер. «Єкономіка і управління» - 2001; т.5. Вип.1. – С.39-43.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020