Реферат

на тему:

Форми фінансування інноваційної діяльності. Організаційна структура
венчурного інституту

План

1.Форми фінансування інноваційної діяльності

2.Організаційна структура венчурного інституту

1.Форми фінансування інноваційної діяльності

У нашій країні впровадження інноваційних пропозицій потребує вирішенню
наступних задач:

постійний моніторинг проектів;

аналіз інвестиційної привабливості та можливостей комерціалізації
науково-технічних розробок;

сучасні маркетингові розробки та творчий інноваційний менеджмент;

підготовка бізнес-планів за міжнародними стандартами, опрацювання
оптимальних схем фінансових технологій та конкретних венчурних
механізмів реалізації проектів відповідно до умов українського
інвестиційного ринку;

пошук бізнес-партнерів для створення спільних підприємств та оптимізація
ризик-менеджменту проектів;

залучення інвестицій для подальшого розвитку технологічних підприємств;

правовий захист інтелектуальної власності;

проведення сертифікації та оцінки науково-технологічних розробок за
міжнародними вимогами при трансфері технологій.

Для вирішення цих задач і проведення комерціалізації наявного
інноваційного ресурсу, стимулювання інноваційної діяльності необхідно
створювати спеціальні організації, наприклад, Центр комерціалізації
технологій, який займався би аналізом, розробкою бізнес-стратегій
впровадження перспективних проектів та передачею новітніх технологій від
державних науково-дослідних закладів і університетів у промисловість, в
першу чергу, по венчурній схемі впровадження, яка являється
найефективнішим засобом стимулювання науково-технічної діяльності та
способом реалізації конкретного проекту.

Джерелами фінансування можуть бути кошти фізичних та юридичних осіб.
Кошти юридичних осіб можуть бути як державними так і приватними.
Враховуючи хронічний дефіцит бюджету, реалізувати Концепцію
науково-технологічного та інноваційного розвитку, яку було прийнято
Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 року, необхідно за
допомогою коштів фізичних та приватних юридичних осіб.

А це означає, що залучити їх кошти в інноваційну діяльність, можливо при
виконанні трьох складових цінностей ведення бізнесу: довіри, гарантій,
високих прибутків.

Відносно довіри, це — авторитет, порядність партнера та його
науково-виробничий потенціал, які базуються на гарантії виконання своїх
зобов’язань шляхом наявності та використання власних можливостей,
страхування діяльності або поручительства третіх осіб.

Форми організації фінансування інновацій у світовій практиці
різноманітні. Наведемо основні із них:

Форма організації фінансування інновацій через спільні інфраструктурні
утворення (корпоративно-фінансова диверсифікація ризиків)

До спільних інфраструктурних утворень відносяться: консорціуми,
асоціації, промислово-фінансові групи, інкубатори, інноваційні центри,
технопарки, технополіси тощо.

Квазіризикова форма (корпоративна диверсифікація ризиків)

Корпорацією (договірне об’єднання на основі поєднання виробничих,
наукових та комерційних інтересів), створюється відносно самостійний
тимчасовий науково-дослідний підрозділ, діяльність якого підлягає
найбільшому комерційному ризику.

Основними видами квазіризикової форми організації є:

“Внутрішні” венчури – можуть вступати у контакти з іншими корпораціями,
створювати на акціонерній основі спільні фонди венчурного фінансування,
але основний замовник продукції є материнська корпорація.

“Зовнішні” венчури – залучення до співпраці винахідників, шляхом
створення малих підприємств.

Програма “свояків” – відрізняється від попередніх меншим ступенем
формалізації. Започатковуються спеціальні грошові фонди
внутрішньокорпоративного венчурного капіталу, кошти яких виділяють
“своякам” – представникам корпорації, які можуть виділяти кошти своїм
співробітникам на запропоновану цікаву ідею розробки та впровадження
інноваційної ідеї.

Спільні підприємства “нового стилю” (науково-дослідний консорціум) –
проміжна форма між чисто венчурним бізнесом і ризикованими проектами. Це
об’єднання малої наукомісткої фірми і великої компанії. У межах такого
об’єднання венчурна фірма веде розробку нового виробу, а велика компанія
надає їй фінансову допомогу, дослідне обладнання, забезпечує каналами
збуту і обслуговує клієнтів.

Форма організації фінансування шляхом створення малих венчурних фірм
(інтелектуальна диверсифікація ризиків)

Орієнтація інноваційної діяльності малих венчурних фірм направлена на
самофінансування декількох інноваційних проектів з високим рівнем
ймовірності впровадження їх у різних сферах економіки. Ця форма
приваблива малими накладними витратами, невеликим апаратом управління,
більш умілою пристосованістю до попиту споживача. Малі венчурні фірми —
гнучкі, мобільні, тимчасові структури, що характеризуються надзвичайно
високою активністю, обумовленою особистою зацікавленістю працівників
фірм та їхніх партнерів по венчурному бізнесу в швидкій комерційній
реалізації розробленої ідеї, технології, винаходу з мінімальними
витратами.

Форма організації фінансування у вигляді спеціалізованих компаній
ризиково-технологічного капіталу (венчурне фінансування або інвестиційна
диверсифікація ризиків).

Поєднуються керуючі невеликих фірм і керовані ними фінансові пули. Кожен
пул інтегрує кошти декількох вкладників для фінансування 10-15 проектів.
Однією з особливостей є те, що окремі інвестори не мають права вилучати
свої кошти без згоди інших членів пулу або до закінчення терміну дії
договору про партнерство, що становить приблизно 10 років. У зарубіжних
країнах (США) такий статус організації фінансування інновацій має
пільгове оподаткування.

Враховуючи тенденції світового розвитку, показники
інноваціно-інвестиційного розвитку України і те, що значна доля коштів
української економіки знаходиться у безготівковому обороті,
найефективнішою формою організації фінансування інновацій буде створення
спеціалізованих компаній ризикового капіталу (інноваційних венчурних
компаній) для фінансування малих венчурних фірм.

Інноваційна венчурна компанія і її мережа венчурного фінансування
зможуть вирішити цілий спектр проблем соціально-економічного характеру,
комерціалізувати перспективні новітні технології, контролювати фінансові
ресурси і стати реальним партнером іноземних інвесторів та венчурного
капіталу.

Розгортання системи венчурного фінансування, як складової частини
міського господарчого механізму, потребує створення Центру
комерціалізації технологій, який буде координатором і посередником у
взаємодії академічної, вузівської та прикладної науки з ефективним
впровадженням розробок в промисловість і залученням іноземного та
вітчизняного венчурного капіталів.

Дуже важливим елементом системи венчурного підприємництва є проведення
міжнародних венчурних ярмарок, які надають можливості зустрічі
інвесторів і ініціаторів проектів, навчають розмовляти на одній мові і
представляти проекти в комерціалізованому вигляді.

Проведення таких венчурних ярмарок повинно стати постійною практикою
інноваційної діяльності міста. Доцільно проводити їх тематично, декілька
разів на рік, в різних галузях економіки.

???????0?¶

: ae

-NAAeAEEEI?OOOeOUUeTHaaae?!oeoeoeoeoeoeccUoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoe
c

„7`„7gd¬$0

&

Сутність венчурного фінансування

Хоча існує безліч визначень того, що таке венчурне фінансування, але усі
вони так чи інакше зводяться до його функціональної задачі — сприяти
росту конкретного бізнесу шляхом надання визначеної суми коштів в обмін
на частку в статутному капіталі чи деякий пакет акцій.

Основні принципи венчурного фінансування

Венчурний капіталіст, що стоїть на чолі фонду чи компанії, не вкладає
власні кошти в компанії, акції яких він купує. Венчурний капіталіст — це
посередник між синдикованими (колективними) інвесторами і підприємцем. У
цьому полягає одна із самих принципових особливостей цього типу
інвестування. З одного боку, венчурний капіталіст самостійно приймає
рішення відносно вибору того чи іншого об’єкта для внесення інвестицій,
бере участь у роботі ради директорів і всіляко сприяє росту і розширенню
бізнесу цієї компанії. З іншого боку — остаточне рішення про
впровадження інвестицій приймає інвестиційний комітет, що представляє
інтереси інвесторів. В остаточному підсумку, прибуток, який отримується
венчурним інвестором, належить тільки інвестору, а не йому особисто.
Він має право розраховувати тільки на частину цього прибутку.

Ці принципи були закладені ще на початковому етапі становлення
венчурного капіталу батьками-засновниками цього бізнесу — Томом
Перкінсом, Юджином Клейнером, Франком Кофілдом, Бруком Байерсом та ін. У
50–60 р. вони розробили нові основні концепції організації фінансування:
створення партнерств у вигляді венчурних фондів, збір грошей у партнерів
з обмеженою відповідальністю і встановлення правил захисту їхніх
інтересів, використання статусу генерального партнера. Таке
організаційне оформлення інвестиційного процесу з’явилося новаторським
для Америки середини XX століття і створювало дуже вагому конкурентну
перевагу.

Насамперед, необхідно завжди пам’ятати й усвідомлювати те, що партнери є
джерелом капіталу, тому необхідно розробити ряд правил, які будуть
захищати їх інтереси. Наприклад, одне із правил: жоден генеральний
партнер не може мати особистих інвестицій у компанії, у яких можуть бути
зацікавлені партнери, навіть у тому випадку, якщо згодом вони
відмовляються від неї. Цей принцип гарантує, що конфлікту між особистими
інтересами генерального партнера і його інтересами, як одного із членів
серед групи партнерів, не виникне. Навіть у тому випадку, коли
хто-небудь, як член ради директорів, за пільговою ціною має можливість
придбати частину акцій, то рада директорів зобов’язана передати акції
іншим партнерам, щоб вони також могли мати з цього користь. В умовах
перехідної економіки для інвестора може бути не зовсім цікавою практика
реінвестування прибутку. Тому доцільно прибуток негайно розподілити між
партнерами з обмеженою відповідальністю, і, таким чином, припинити
існування фонду. Ще однин принцип — нові створювані фонди не мають право
інвестувати в ті компанії, куди вкладали гроші більш ранні фонди.

2.Організаційна структура венчурного інституту

Організаційна структура типового венчурного інституту виглядає наступним
чином. Він може бути утворений або як самостійна компанія, або існувати
як незареєстроване утворення у формі обмеженого партнерства (щось
подібне до «повного» чи «командитного» товариства, використовуючи
українську юридичну термінологію). У деяких країнах під терміном «фонд»
(Fund) розуміють скоріше асоціацію партнерів, а не компанію, як таку.
Директори й управлінський персонал фонду можуть бути найняті як самим
фондом, так і окремою «керуючою компанією» (Management Company) чи
керуючим (Fund Manager), що надає свої послуги фонду. Керуюча компанія,
як правило, має право на щорічну компенсацію (Management Charge чи Fee),
що звичайно складає до 2,5% від початкових зобов’язань інвесторів
(Іnvеstоr’s Initial Commitments). Крім того, управляюча компанія чи
приватні особи, співробітники управлінського штату, так само як і
генеральний партнер (General Partner) можуть розраховувати на так
називаний «Carried Interest» — відсоток від прибутку фонду, що звичайно
досягає 20%. Найчастіше цей відсоток не виплачується доти, поки
інвесторам не будуть цілком відшкодовані суми їхніх інвестицій у фонд,
і, крім того, заздалегідь обговорена сума, що підлягає поверненню за
надані інвестиції (Hurdle).

У випадку створення обмеженого партнерства (Limited Partnership)
засновники фонду й інвестори є партнерами з обмеженою відповідальністю
(Limited Partners). Генеральний партнер у цьому випадку відповідає за
управління фондом чи здійснює функції контролю за роботою керуючого.
Обмежене партнерство вільне від оподатковування (Tax Transparent). Це
означає, що воно не є об’єктом оподатковування, а його учасники повинні
сплачувати всі ті ж податки, які вони заплатили б, якби приналежний їм
прибуток надходив безпосередньо від тих компаній, куди вони самостійно
вкладали свої кошти.

Створення нових венчурних фондів, незважаючи на більш ніж тридцятирічний
досвід діяльності венчурного капіталу, продовжує лишатися досить
складною проблемою для усього світу, насамперед — внаслідок
недосконалості національних законодавств як нових, так і розвинених
ринків капіталу. У деяких країнах Європи, зокрема у Великобританії,
Нідерландах, Франції й ін., національні законодавства досить
пристосовані для створення і функціонування венчурних структур. В інших
інвесторам доводиться використовувати зарубіжні юридичні структури. І,
проте, практично повсюдно прийнята практика — реєстрації як фондів, так
і керуючих компаній в офшорних зонах (Tax Heavens ). Це дозволяє
максимально спростити процедуру оформлення і допомагає уникати складних
питань, які пов’язані з подвійним оподатковуванням доходів і прибутку.

Література

Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку
України на 2002-2011 роки «Европейський вибір». Послання Президента
України до Верховної Ради України.

Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М.
Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. –
К.: НДІСЕП, 2003.-153 с.

Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.:
НДІСЕП, 2002. – 46 с.

Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези
доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.-
С.128 – 133.

Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора
экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд.
научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133.

Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина,
А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с.

Високі прибутки

інвестиції

Прямі інвестиції

Малі фірми

Промислові інтереси

Комерційні інтереси

Наукові інтереси

Науково-дослідний підрозділ

Корпорація

Мала венчурна фірма

Інвестиції

Фінансування

Управління

Управління

Спеціалізовані компанії ризикового капіталу

Інноваційні проекти

інвестори

пул

Похожие записи