Курсова робота
Плетення із соломки
Вступ.
Розділ 1. Живе мистецтво народу.
Живе мистецтво народу.
Казкові перетворення соломки.
Розділ 2. Підготовка сировини
2.1. Інструменти та обладнання
2.2. Види та техніки виготовлення виробів з соломки.
Розділ 3. Технологія виготовлення виробів із соломки.
3.1. Скульптура.
3.2. Плетіння.
3.3. Інкрустація.
3.4. Аплікація.
Висновки.
Список використаної літератури.
Додатки.
Вступ
Захоплююче враження справляють неозорі моря хлібів – ці гігантські
золоті простори, по яких теплий літній вітер жене пружні хвилі. Стрункі
і пружні стебла несуть важкі тугі колоски чи пухнасті мітелки з налитими
зернми хліба.
Хліб – одна з найважливіших основ нашого благополуччя. Можна собі
уявити, наскільки важливим був хліб у минулому. Від урожаю залежало сме
життя землероба і його сім’ї. Звичайно, що і солома завжди максимально
використовувалась у господарстві землеробських народів.
Снопами обмолоченоі соломи покривали дахи будинків. Солома йшла на корм
і підстилку худобі, а в неврожайні роки її підмішували в хліб. Вона
взувала і одягала селянина, утеплувала його дім була йому постіллю. З
неї людина навчилася виготовляти капелюхи, кошики та інше господарське
начиння.
Разом з тим солома була для селянина не тільки матеріальною цінністю.
Всі землеробські народи наділяли стебла хлібних рослин особливою
духовною сутністю, вірили, що в них закладений дух божества хліба,
хлібного поля, сила його родючості, вважалось, що і коглоски і солома,
скошені при дотриманні особливих ритуалів, здатні впливати на
благополуччя селянського життя.
Солома завжди була незамінни пластичним матеріалом для створеня різних
обрядових атрибутів і прикрас, в яких яскраво проявились фантазія і
майстерність селян.
Найбільшбагата різноманітними прикладами народної творчості жнивна
обрядовість. Повсюди існували звичаї прикрашати перший “зажинковий” і
останній “обжинковий” сніп, зібраний з поля, сплітати з хлібних колосків
вінки, залишати на ниві заплетеними останні колоски. Колись цим діям
надавали магічного змісту. З часом обрядові атрибути жнив набули
символічного значення, стали прикрасами, які виконували за традицією.
Вінками з колосків прикрашали голови дівчат-жниць, їх дарували господарю
поля в знак побажання благополуччя.
“Дідух”, майстерно виготовлений з обжинкових колосків, є невід’ємним
атрибутом різдвяних свят нашого народу. Він займає почесне місце на
столі на Свят-вечір в більшості населених пунктів України.
Щорічно оновлюючи традиції жнивних обрядів, їх святковий характер, а
також наявність природного матеріалу, який не потребував спеціальної
підготовки, сприяли розвитку колективної народної
творчостісоломоплетіня. Саме в цей період народжувались нові форми
виробів із соломки, які вже не обов’язково були пов’язані з символікою
родючості, народжувались нові способи плетіння.
Розділ 1. Живе мистецтво народу.
Живе мистецтво народу.
Солома, вирощена руками людини в праці, в турботі про хліб не могла не
тішити людину красою, не зігрівати своїм теплом. Краса її золотистого
відтінку, світлоносність і блиск – подібні сонячному світлу і кольору
дорогоцінних металів. Солома це справжнє селянське золото, яким природа
щедро обдарувала землероба. Без високої естетичної оцінки соломи як
декоративного матеріалу неможливе було б народження мистецтва
соломоплетіння. Саме ці художні якості цього матеріалу любовно і вмвло
виявлені в крвщих творах народних умільців. Традиції цього виду
мистецтва виявились надзвичайно життєздатними. Майже до наших часів вони
підтримувались в селянському середовищі трудовими навиками в обходженні
з цим матеріалом, його незамінимістю в господарстві. Свої різноманітні
прояви народні традиції соломоплетіння знайшли в повсякденних предметах
селянського побуту.
Солом’яні посудини великих розмірів, кошики були незамінимі в
селянському господарстві. В них зберігали зерно, муку. Овальні кошики
використовували під час сівби вручну. Щільно сплетені з джутів соломи,
вони не поступались за міцністю дерев’яним бочкам, а інколи були так
майстерно зроблені, що не пропускали налиту в них воду. Міцні солом’яні
стінки не прогризали миші. Такий посуд забезпечував необхідну для
зберігання зерна і муки вентиляцію. Навіть при постійному використанні
такі предмети служили сельнину навіть більше як півстоліття.
В побутових предметах, сплетених із джгутів соломи, органічно поєднались
утилітарні і художні якості. Розглядаючи в музеях ці предмети, ми не
можемо не оцінити смаки, почуття ритму і гармонії, якими володіли
майстри, які їх створили.
1.2. Казкові перетворення соломки.
Селянські діти і молодь плели із соломки прикраси. Пальці прикрашали
солом’яними колечками, “де вміла рука будувала у вузлі досить красиву
пов’язь”. Дівчата одягали на шию нанизані на нитку легкі солом’яні
намистинки. І хоч такі прикраси часто не доживали і до кінця дня, в
народі не забували прийоми плетіння, передавали їх з покоління в
покоління.
Підвісні конструкції з соломи є найдивовижнішим винаходом народної
декоративної творчості. Вони прикрашали селянський дім на Різдво. В
буденній простоті селянської хати цей незвичайний декоративний предмет
створював особливий настрій. Виготовлення різдвяних підвісок найчастіше
було розвагою селянської молоді. Безліч рук плели окремі деталі, іноді
доволі великі за розміром і складної за конструкцією солом’ної підвіски.
Ця колективна творчість завжди спиралася на традиції, прийняті в тій чи
іншій місцевості відносно форм і прикрас підвісних конструкцій, але
загальна фаетазія, винахідливість і вигадка завжда вносили в них щось
нове і несподіване.
У різних нардів солом’яні підвіски носять різні назви. Але найчастіше,
осбливо в Білорусії, Україні (Полісся), Польщі, різдвяні підвісні
прикраси з соломи називають “павук”. Ажур солом’яної конструкції справді
нагадує справжню павутину, зіткану павуком. Ця назва має глибоке за
своїм змістом значення. У фольклорі багатьох народів павутина виступає в
ролі дороговказної рятувальної нитки, яка з’єднує небо і землю.
Шедеври народнго соломоплетіння бережно зберігають вітрини музею
білоруського народного мистецтва, розташованого під шпилями старого
костела у мальвничому містечку Раубичи під Мінськом. Такими шедеврами є
солом’яні Іконостасні ворота, сплетені білоруськими майстрами кінця
XVIII – початку XIX ст. за красою, художньою досконалістю і майстерністю
виконання ці твори, мабуть, перевершують все, що створювалось в рамках
обрядового і побутового творіня з соломки.
Клоли дивишся на солом’яне мереживо воріт, то здається, що сам час
зупинив свій рух перед цією тендітною рукотворною красою, щоб нащадки
тих, хто перетворив просту солому в скарб, могли захоплюватися цим
високим мистецтвом.
Історя зберегла ім’я майстра воріт, які походять з села Вавуличі, що на
Пінщині, – місцевого селянина з білоруським прізвищем Климович. Проте,
коли розглядаєш солом’яне мереживо царських воріт, здається, що над їх
створенням працював не одн мйстер. Сотні плетених квадратів і ромбів,
багато метрів витого джгута різної товщини…
Солом’яні царсокі ворота – вершина соломоплетіння минулого, свідчення
високого рівня розвитку цього виду народного мистецтва в XVIII – XIX ст.
Ми не можемо не захоплюватися досконалою технікою і високим художнім
смаком майстрів минулого, коли розглядаємо ще один унікальний зразок
соломоплетіння – плетену шкатулку початку XIX ст., яка зберігається в
Державному Історичному музеї в Москві. Походження цієї невеликої
шкатулки, ім’я майстра, який її створив, невідомі, але дивує її майже
повна схожість з білоруськими плетеними солом’яними воротами.
Сплетена шкатулка з надзвичайною майстерністю. Легка і ажурна, вона, не
маючи всередині додаткової основи, дуже міцна.
Білоруські плетені ворота і солом’яна шкатулка – ось мабуть і все, що
збереглося із зразків соломоплетіня минулого.
Розділ 2. Ознайомлення з основами виготовлення виробів із соломки.
Інструменти і обладнання.
Для заготівлі соломки застосовується серп.
При виготовленні художніх виробів виористовують:
гострі ножиці для нарізання соломки і вадсікання твердих частин стебел,
вузликів, а також для пірівнювання кінців в готових виробаз;
дерев’яний молоток типу киянки для ущільнення сирих косичок;
праска для вирівнювання готових плоских виробів;
голки і наперсток для зашивання плетінок;
пласкогунці для протягування голки через щільні ділянки плетива;
для інкрустації – різак і чекани;
обробляють сировину і виготовляють речі на звичайних робочих столах;
для відбілювання, фарбування, промивання соломки застосовують емальовні
або альмінієві посудини;
для замочування соломки використовують емальовані або пластмасові лотки.
Цим простим предметам характерні досконалість форм, плавність округлих
контурів. Фактуру їх поверхні декоративно збагачує графічний ритм
горизонтальних джутів соломи і діагоналей дрібних стіпків їх перетяжок,
які виразно читаються на ясногму фоні соломки.
Поряд з солом’яним начинням одним з найбільш поширених в селянському
середовищі рукотворних предметів із соломки були солом’яні капелюхи. До
середини XIX століття солом’яний капелюх складав невід’ямну частину
костюма селян півдня Росії, Білорусії і України.витіснені головними
уборами фабричного виробництва з святкового костюма, вони довго
залишались незамінними в будні, на польових роботах. В білоруських і
українських селах не рідкість і в ніш час побачити пастуха, селянина,
працюючого в полі, в широкополих солом’яних капелюхах, які називають
“капельш”, “бриль”.
Плетений солом’яний капелюх легкий, добре захищений від сонця, не
намокає під час дощу. При всій своїй простоті солом’яний капелюх завжди
був красивою деталлю селянського костюма. Золотисті, з глянцевим
відливом, рельєфною фактурою і узорчастим малюнком переплетенняя,
слом’яні капелюхи гарно поєднувались з плетеними кольоровими поясами,
вишитими сорочками, служили прекрасою традиційного чоловічого костюма.
Перша письмова згадка про солом’ний капельх належить до 946 року. В той
час великі солом’яні капелюхи були частиною екіпіровки саксонських
воїнів. В XV – XVI ст. солом’яний капелюх був уже широко популярний в
Європі. Цей головний убір носили як прсті люди, так і знать. Спочатку
такі капелюхи носили чоловіки, пізніше – також і жінки. В XVI – XVIІ ст.
солом’яний капелюх стає одним з найпопулярніших головних уборів в
Європі.
Види сировини.
В нашій країні росте значна кількість культурних і дикоростучих злаків:
жито, пшениця, овес, рис, ячмінь, м’ятлик, тимофіївка та ін. Для
плетіння художніх виробів найбільш придатна житня соломка. У неї рівне
стебло з довгим міжвузлям (верхнє коліно – до 50 см.), з невеликою
збіжністю (зменшенням товщини стебла по всій його довжині). Вона
відзначається міцністю при відносно тонких стінках при розмочуванні стає
пластичною, а після висихання добре зберігає надану їй форму. Золотисте
забарвлення має велику гаму відтінків – від сріблясто-зеленого до
густо-жовтого і червонуватого. Житня соломка добре фарбується
аніліновими барвниками. Застосовується у всіх видах плетіння, а також в
інкрустації.
Пшенична соломка відзначається м’якістю і меншою міцністю,
використовується для більш тонких робіт, для віготовлення дрібних
візерунковіх плетінок (шириною до 5 мм).
Серед відчизняних злаків найм’якіша соломка у вівса. Його стебло
коротке, з сильною збіжністю, товстими стінками. Поверхня – з блиском,
інтенсивно-теплого кольору.
Рисова соломка відома своєю міцністю, має довгі малозбіжності стебла,
вона пластична після замочування. Використовується для плетіння плоских
плетінок шириною 5-6мм, а також для виготовленя декоративної скульптури.
Соломка дикоростучих злаків (м’ятлик, тимофіївка, війник, низькорослі
різновиди тростини). Верхні коліна досягають значної довжини (50-70см),
міцні, товстостінні, але не достатньо гнучкі після замочування. Можуть
використовуватися в окремих видах плетіння (спіральному, плоских
плетінках).
Соломка в залежності від умовосту рослини, часу її збору і особливостей
зберігання набуває того чи іншого кольору. Якщо рослина в затінку, то її
соломка червонувото-фіолетового кольору. Соломка, яка перезимувала в
стозі, стає коричневою. М’які і пружні житні стебла, зрізані в період
молочно-воскової стоглості зерна; мають приємний зелений колір. Саме
тому кольорова гама соломки достатньо велика, в ній нараховують близько
90 відтінків.
Обробка сировини
Заготовку соломки (вручну серпом) проводять перед масовою косовицею
хліба в липні-серпні. Скошений хліб зв’язують в снопи. Після 1-3-денного
просушування снопи акуратно оббивають длявідділення зерна. Зберігають
зв’язану соломку в затіненому, неопалюваному приміщенні.
Підготовка соломки. З стебел зрізують колоски і листки. З соломки, яка
йде на виготовлення плетінок і на інкрустацію відрізують вузлики,
потовщення між колінцями. Потім сортують соломку за довжиною, товщиною і
кольором. Для роботи придатні два верхні коліна. Розсортовану соломку
зберігають в снопиках товщиною 10-15 см, довжиною 50 см в сухоу
затемненому місці.
Соломку, зібрану після обмолоту зерна, застосовують рідко, тому, що вона
помнутаі після обробки стає ламкою і крихкою. Разом з тим вона має
по-своєму гарний, неповторно-золотистий колір, який дає додаткові
можливості художнику. Звичайно для одержання рівномірного золотистого
кольору соломку розкладають на сонці і витримують від кількох годин до
2-3 днів
Відбілювання соломки. Щоб одержати соломку сріблясто-білого кольору, її
відбілюють будь-яким відбілювачем. Найбільш безпечні в роботі слабкі
розчини перекису водню (10%) і питтєвої соди (5%). Розв’язаний сніпок
опускають в плоску ванночку і притискають велики гнітом чи дерев’яними
брусочками для того, щоб соломка була повністю покрита розчином. Соломку
відбілюють на протязі 2-6 годин, в залежності від концентрації розчину і
потрібного ступеня відбілювання. Існує кілька способів відбілювання.
Можна рекомендувати два, з них вибирають той, який найбільше відповідає
умовам роботи.
За першим способом соломку занурюють в суміш 10-процентного розчину
перекису водню і 2-процентного силікату натрію, нагріту до 60(;
витримують в ній протягом 2 годин при температурі 100(. відбілену
соломку промивають гарячою (50-60() протічною водою протягом 10 хвилин,
а потім, викладену рівним шаром на листках паперу чи газетах, просушують
протягом двох годин при температурі 18-23(.
За другим способом, який займає більшу кількість часу, соломку,
попередньо розпарену в гарячій воді, закладають в посудину, а потім вже
заливають 10-процентним розчином перекису водню і витримують протягом
4-6 годин. Після відбілювання соломку ретельно промивають протічною
водою чи в кількох змінах води. Для того, щоб відбілена соломка стала
більш пластичною і м’якою, її треба змочити на 1,5-2хв в 2 процентному
розчині аміаку. Нашатирний спирт (аміачна вода) 25-процентної
концентрації розводять у воді з дотриманням необхідних застережень(одна
масова частка на 12 масових часток води). Після замочування соломку
промивають протічною водою. Підготовлені розчини перекису водню і аміаку
можна використовувати в роботі не більше 2 разів.
Фарбування соломки. Якщо хочуть одержати кольорову соломку, то її
фарбують аніліновими барвниками, основними чи активними.
Розчини основних барвників готуються з розрахунку 1г барвника на 1л
води, з додаванням 2г оцтової кислоти і 1г кухонної солі. Розчин
нагрівають до кипіння і занурюють в ньго відбілену соломку.
Прокип’ятивши розчин протягом 5 хвилин, соломку промивють в протічній
воді і сушать протягом 24 години при температурі 18-23(. Застосовують
такі марки основних барвників: аурамін-паста, фіолетовий К,синій
К,бірюзовий,жовтий,родамін Ж,родамін С.
2-процентні рзчини активних барвників готують у воді (70() з додаванням
0,5-процентної солі чи соди. Фарбування здійснюють протягом одної години
при температурі 100(. Потім соломку проивають в протічній воді і сушать
протягом 24 годин при кімнатній температурі. Соломка набуває
рівномірного забарвлення яскравих насичених кольорів.
Застосовуються такі марки активних барвників: золотисто-жовтий КХ,
яскраво-жовтий 5ЗХ, яскраво-червоний 5СХ, фіолетовий 4К, яскраво-голубий
КХ.
Висушену пофарбовану соломку зберігають в окремих сніпках – по кольорах.
Розділ 3. Технологія виготовлення виробів з соломки.
3.1. Скульптура з соломки.
Історія розвитку декоративноїх скульптури і іграшки з соломки сягає в
сиву давнину. У виготовленні скульптури із соломки у майстрів різних
регіонів склалися своєрідні прийоми. Поряд з цим у них закладено багато
спільного, що визначпється можливостями самого матерівлу. Найбільш
прості прийоми, вивірені поколіннями майстрів, настільки відпрацьовані,
що їх легко може освоїти кожний.
Для виготовлення солом’яної скульптури використовують верхню, більш
тонку і довгу частину стебла житньої соломки. У тих випдках, коли
роблять верикі скульптурні зображення, використовують стебло повністю.
При виготовленні фігурок крім ножа потрібні ножиці (для обрізання
зв’язаних пучків), голка. Підручні мвтеріали для даного виду роботи
використовують такі: пакля для виготовлення зачіски ляльок, итки
яскравих кольорів із шерсті, льону, бавовни, а для виготовлення костюмів
– клаптики кольорових тканин.
Щоб соломка добре згиналася, її замочують у воді.плести треба щільно,
окремі пучки необхідно міцно зв’язувати, осільки при висиханні соломка
осідає, плетіння слабне.
Існує кілька способів виготовлення солом’яних ляльок. Найпростіший бере
початок від перекрученего пучка соломи, солом’яного джгута, якими раніше
зв’язували снопи хліба. Для цього беруть пучок з 30-50 соломин, сирьно
натягують і звивають в тугий джгут, який перегинають пополам. Зведені
разом кінці отриманого пучка затискають колінами, а у верхній його
частині, відступивши від краю на 3-6 см., перетягують ниткою шию. Від
неї в боки відводять два пучки по 10-14 соломин, з яких будуть зроблені
руки фігурки. Соломинки, що залишилися перев’язують у талії і рівно
підтригають основу пучка. Пучки для рук обізають до потрібного розміру,
обвивають колоровою або лляною ниткою.
Другий спосіб більш універсальний. З його допомогою можна зробити
різноманітні зображення. Спочатку роблять заготовку. Для цьго зв’язаний
з одного боку пучок соломки вивертають навиворіт і знову зав’язують.
Нижче отримані таким чином голови пучок розділяють на половину і
всувають в утворений отвір другий пучок на 12-30 соломин – майбутні
туки. Кінці цього пучка повинні бути стягнуті ниткою, бажано кольоровою.
З такої заготовки за бажанням можна зробити зображення дівчинки або
хлопчика. Спочатку закріплюють руки, перев’язуючи тулуб нахрест ниткою
або обвивають його пучком тонкої зволоженої соломи. Якщо до такої
заготовки з кусочка тканини зробити фартушок, хусточку, з паклі пришити
і розчесати волосся, на голові позначити кількома стібками очі, рот,
брови – одержимо ляльку-дівчинку.
Якщо ж нижню частину заготовки розділити на половину, стягнувши
кольоровою ниткою кожний пучок, зробити ступні, загнувши соломини під
прямим кутом, одягнути на фігурку шапочку – вийде ляька- хлопчик.
Щоб надати фігуркам більшого руху, всередині пучків (рук, ніг)
розміщують м’який дріт і згинають у відповідності з задумом.
Не менш цікавим є процес виготовлення фігурок птахів і тварин. Щоб
виготовити фігурку птаха, потрібно 3-4 пучки соломи і кілька тонких
плоских плетінок. Для фігурки півня треба спочатку зробити заготовки для
ніг. Нижню частину зв’язаного всередині пучка з 16-20 соломин розділяють
надвоє, в свою черку кожний отриманий пучок перев’язують, розділяьть на
3 і відводять їх в боки під прямим кутом до основного. Кінці отриманих
пальців обв’язують ниткою на одній відстані від пучка, а зовнішні кінці
соломинок підрізають.
Під перев’язь великого пучка між ногами вставляють другий пучок, з якого
формують тулуб птаха. Шию і пір’я рблять з третього пучка; його
перев’язують з одного кінця, а інший розпушений одягають на пучок-тулуб,
закріпивши ниткою. Який прикріплюють до шиї.
В голову вкладають зігнуті петельками соломинки – дві для борідки, 5-6 –
для гребінця. Щоб одержати хвіст, верхню частину основного пучка
розпускають віялом, послідовно обмотуючи ниткою кожну соломинку.
Для фігурки чотириногої тварини треба взяти пучок з 50-70 соломин.
Всередині його, відступивши один від одного на 12-18 см, роблять дві
перевязі, а потім від кожної відводять вниз по парі пучків по10-14
соломин кожний. Кожен з пучків-ніг перев’язують ниткою в трьох місцях –
перший раз прохи нижче туруба, другий – вкінці пучка (основа копита),
третій – приблизно посередині між попередніми.хвіст виплітають у вигляді
косички з 9 соломин. Вільні хвостові соломини перегинають на живіт і
закріплюють їх біля передніх і задніх ніг. Соломини, які стирчать з
головного кінця, відгинають догори і перев’язують на відстані 4-5 см.
Від найближчої перев’язки. Якщо це потрібно, частину соломин згинають
вниз і перев’язують – виходить борода. Відігнувши більшу частину соломин
вниз, менш круто ніж бороду, перетягують їх ниткою або соломиною так,
шоб вийшла морда тварини. З соломки, що залишилася, плетуть роги – на
кожний необхідно по 6 соломин. Коли сплетена половина рогу, частину
соломин вистригають, після чого виплітають решту частину рогу.
Обробляючи скульптуру, підстригають виступаючі в бороді соломини, в
тулубі, морді тварини: відсікаютьлишки на ногах, щоб вийшли рівні
копитця.
Таким самим способом, але з невеликими варіаціями роблять зображення
будь-якої тварини – лихого коня, круторогого бичка та ін.
3.2. Плетіння соломкою.
З плетеної соломки можна виготовити багатогарних і необхідних речей, які
відзначаються завидною довговічністю: шкатулки і підставки для гарячого,
коробки для блюда, декоративні панно, милі дрібнички-сувеніри.
Якщо в найпростіших техніках плетіння такій, наприклад, як спіральна,
плетіння і виготовлення самої речі нерозривно пов’язані, то при
виготовленні виробів з прошивної соломки робота поділяється на два етапи
– підготовка плетінок і плетених деталей і власне виготовлення чи
монтування речі.
В спіральній техніціплетіння необхідно використовувати тонкі, рівні і
найбільш довгі соломини. Для переплетення пучків соломин потрібна
стрічка з лози, лику або берести шириною 3-7мм. Найнеобхідніші
інструменти: куточок, який застосовується для утворення отворів в
попередньому ряді плетіння, куди вставляється і простягується обплітаюча
стрічка, ножиці, а також гільза зі зрізаним дном від трьохлінійної
гвинтівки ( для формування пучка одної товщини протягом свого процесу
плетіння).
Починають плетіння любої посудини з середини дна. Для цього в гільзу
вкладають пучок сирих соломин. Кінці, які виступають з вузької частини
гільзи, обвивають стрічкою і скручують спіраллю. Коли другий ряд спіралі
починає накладатися на перший, то стрічкою обвивають і другий ряд, а
потім протягують її в зроблений каточиком отвір нижче лежачого витка
першого ряду. Завдяки цьому зовнішня спіраль тісно прикріплюється до
внутрішньої. Надалі пучок треба обвивати таким чином, щоб проміжки між
витками стрічки були приблизно рівні з її шириною. Пучок для ущільнення
треба під час плетіння трохи закручувати навколо осі у напрямку середини
тулова посудини. Коточиком, який тримають в правій руці, роблять отвори,
трохи відтягуючи стрічки попереднього ряду. Стрічкою обвивають пучок,
потім пропускають її через найближчий виток стрічки в попередньому ряду.
Щоб сплести ручку, пучок на протяженні 4-7см обвивають стрічкою виток до
витка. Потім вільний кінецю прикріплюють до попереднього ряду так, щоб
утвориляся невеличка дуга. Повторивши цей елемент по всьому периметру
виробу, отримують ряд ажурного плетіння. Наступний ряд прикріплюють до
виступаючих частин дужок. Останній виток спіралі – бортик виробу,
обплітають стрічкою двічі; спочатку як звичайно, а потім заповнюючи
проміжки, що залишилися між витками. В результаті отримують суцільно
обплетений стрічкою пучок соломки, міцний і щільний.
Щобнадати гнучкості соломці в процесі виготовлення плетінок і деталей,
її зволожують, опускаючи в лоток з водою. Щоб сніпок не випливав, до
нього прив’язують вантаж, або притискають його гнітом. Житню соломку
нового врожаю змочують протягом 5-30хв у воді кімнатної температури,
соломку минулорічну 3-10 годин, соломку дикоростучих злаків – 10-20хв
при температурі 45-60(. Варто замочувати не білше денної норми плетіння,
оскільки сирасоломка загниває а висушена і повторно замочена втрачає
еластичність, під час роботи змочену соломку треба тримати у зволожені й
тканині.
При плетінні простих плетінок використовується переважнооднотонна
соломка – світла, природнього кольру чи пофарбована. Завдяки цьому
отримують гладко пофарбовані плетінки. Можна при плетінні в таку
плетінку вставляти соломини іншого кольору. Виходять рябі плетінки, які
дають додаткові декортивні ефекти, особливо виграшні у таких великих
речах як сумки і капелюхи.
При виготовленні любих плетінок необхідно дотримуватися загальних вимог:
плетінку треба виплітата щільно, оскільки при висиханні її плетіння
послаблюється;
для одержання плетінки однієї ширини потрібно при претіння
використовувати соломини однакові за товщиною;
щоб при плетінні соломини не закінчувались одночасно, на самому початку
вони повинні бути різної довжини.
Нарощування можна проводити двома способами – в зріз соломини,яка
закінчується вставляється тонкий кінчик нової або на стару соломину на
1,5-2см накладаяїється нова. Наступне нарощування відбувається після
того як солоина зробить в плетінці три оберти.
Для вирівнювання і ущільнення плетінку вибивають, рівномірно постукуючи
поній дерев’ним молотком.
Плетінки з окремих соломин плетуть від себе, тримаючи виплетену частину
на колінах. Солминки, які переплітають, нагинають догори на поверхню
плетінки, приминаючи їх сильним рухом великих пальців.
Товсті плетінки, які роблять з пучків соломи, плетуть до себе,
попередньо прикріпивши до чого-небудь початок плетінки.
Плетінка в три кінці або косичка – найпростіша у виготовленні. Починати
плетіння можна з трьох зв’язаних в пучок соломин, бо з двох, одна з яких
складена надвоє. При плетінні треба дотримуватися прямого кута між
розсунутими вбоки соломинами. Поворот косички під прямим кутом виходить
при послідовному згинанні всіх трьох соломин, які переплітають в одну:
вправо – правосторонній поворот, вліво – лівосторонній.
Гриву коня можна зробити за допомогою досить прстого і загальновідомого
прийому. Його знає кожен, хто коли-небуть плів віники. Спочатку
соломинкою обвивають весь пучок, потім огинають її власний кінець, який
стирчить назовні, а потім вкладають вздовж пучка. Наступну соломинку
вклдають так само, але трохи відступивши від попередньої. В результаті
виходить свого роду парканець з соломинок, які стирчать, підрізаючи який
отримують рівну щіточку гриви.
Інкрустація
Для виконання інкрустації на будь-якому виробі треба перш за все
продумати рисунок і попередньо зробити його в натуральну виличину на
папері. В інкрустації неакуратність приводить до збитості малюнка,
неспівпадання частин узору,які знаходяться поряд, до проміжків між
елементами орнаменту.
В інкрустації використовується соломка, розпластана у вигляді смужок, і
соломка, наклеєна на листки. Останні необхідні для виконання складних
панно і орнаментальних композицій. Для цього розпластані стебла соломки
сортують за кольором, обрізають і щільно наклеюють на листки паперу.
Окремі елементи орнаменту і деталі зображень вирізають з цих солом’них
плоскостей.
Інкрустація соломкою – робота не тільки клопітка, але й досить тонка.
Складання малюнка з дрібних частин потребує великої уваги і значної
напруги зору.
У відповідності із задуманим малюнком з соломки вирізають ножем смуги
потрібної довжини і вибивають чеканами круги і пелюстки.
Перш ніж викладати малюнок,треба підготувати поверхню. Для цього
попередньо ошкурений і зачищений фон виробу покривають морилкою-бейцом.
Потім по кальці накреслюють олівцем або затупленим кінчиком шильця
основні контури малюнка, відмічають місця, де будуть розташовуватися
окремі рослинні елементи. Швидкими і точними рухами кисті промазують
місце, на яке буде укладена соломка. Майже одночасно відповідний елемент
узору наколюють гострим кінчиком ножа і переносять на визначене для
нього місце. Тоді прогладжують пензликом краї соломки, щоб приклеїти
рівно без задирів.
В процесі набору малюнка, звичайно дотримується наступна послідовність:
спочатку наклеюють смужки і рамки, які обмежують композицію, а потім
центральне поле.
Після того, як буде викладений весь малюнок, річ треба відлакувати. Це
робиться нітролаком або масляним лаком. Після цього виріб витримують на
стелажах протягом доби для стабілізації лакового покриття.
В останні роки інкрустація соломкою набуває все більшого поширення
завдяки доступності і простоті обробки, а також її великим декоративним
якостям. Відбувається підпорядкування техніки художнім завдвнням. І як
наслідок, з’являються нові спьособи її використання.
Аплікація соломкою виробів із дерева.
Своєрідна мозаїка.в якій використовують природний доступний матеріал –
соломку жита або пшениці.поширилася в оздобленні скриньок.декоративного
панно з дерева тощо. В Україні художником-майстром.який працює у техніці
аплікації соломкою, став О.Саенко з Чернігівської області. Він розробляє
тематичні композиції в народному стилі, використовуючи як основу
деревостружкову плиту. Відомі оригінальні композиції М. Сопільника із м.
Івано-Франківська та Д.Пихно з м. Чернівців.
У 1968 р. техніку аплікації соломкою для оздоблення скриньок освоїли
майстрині Тетерівського лісгоспзагу Київської області. В 70-ті роки цей
вид творчості застосували для декорування виробів із дерева Д. Галікеєва
на Буковині, С. Кадельчук і Е. Мокляк на Ужгородській фабриці художніх
виробів, Н. Зеленчук на Львівському художньо-виробничому комбінаті.
Технологія аплікації соломкою.
Робоче місце не вимага є якогось спеціального обладнання. Потрібен
звичайний стіл, де повинен лежати фанерний планшет.
Інструменти.
Ротрібно мати ніж або різак із скісним лезом або прямим (як устолярній
стамесці). Можна користуватися медичним скальпелем. У різака або ножа
повинна бути широка овальна ручка. Із розміточних інструментів необхідно
мати кутник і лінійку, довжиною до 30 см, циркуль-вимірювач, рейсмус.
Для нарізування однакових ромбоподібних або трикутної форми елементів
використовують шаблони або пробивачі-просічки. Щоб нанести клей або лак,
потрібні м’які чи щетинні пензлі, плоскі й округлі. Можуть знадобитися
копірка, калька, шліфувальний папір, тонкий папір, картон, клей ПВА і
столярний клей. Для аплікації на лакованій поверхні змазують деталі
лаком і приклеюють. Можна використовувати швидковисихаючі клеї.
Матеріал – суха соломка. Заготовлена в різні пори року, вона має
природні кольорові відтінки: у недостиглого жита – зеленкуваті; в скирді
– коричнюваті або темно-жовті; в достиглого – золотистого кольору. Її
можна підфарбувати аніліновими барвниками, відбілити у перекисі водню.
Найприродніші кольори без додаткової обробки. Відомі понад 90 відтінків
природних кольорів.
Заготовити солому просто: нарізати куски пшеничного стебла від колінця,
пов’язувати у пучки і тримати у сухому місці. Потім намочити соломку
втеплій воді, від чого вона стає м’якою, і через 10 хвилин покласти на
газету, щоб стекла вода. Розмочену соломку розрізають навпіл або тільки
з одного боку, розгладжують праскою або ножиком з обох боків, рзкладають
між двома аркушами паперу і притискають книгою.
Можна заготовляти солому різних відтінків – від золотистої до
темно-коричневої. Це залежить від того, як довго триматимемо праску на
соломі: пргладими швидко – залишиться світлий колір, потримаєми праску
довго – колір стане темнішим, а ще довше – і зовсім коричневим. Солому
слід тримати в окремих папках або конвертах.
Елементи й мотиви орнаменту мають особливості, зумовлені інструментом і
технікою виконання. Найбільш технологічні – смужки, квадратики,
ромбики,трикутники. Форми “пшеничок”, “листочків”, “квіток”, створюють
підрізування ножем або напівкруглими стамесками. У сюжетних наборах
поєднують горизонтальні, вертикальні та похилі лінії. Нарізані елементи
приклеюють за розкресленим малюнком.
Розкреслюють тільки основну схему, а повторювальні однакові елементи
наклеюють без розмітки, стежачи за симетрією та осями їх розташування.
Наприклад, для квітки достатньо мати центр і діаметр кола, в якому
намічено умовні осі, щоб точніше поєднувати елементи.
Солому наклеюють на фанеру, дошку або на дуже товстий картон. Готуємо
дошку так: чистимо наждачним папером (спочатку грубим, а пізніше
тонкозернистим) і зафарбовуємо. Якщо композиція має бути з темної
соломки, дошку можна пофарбувати. На просохлу фарбу широким пензлем
наносимо розчин столярного клею. Для соломи клей повинен бути трохи
густішим, але й не дуже густим, бо при намазуванні на дошку
утворюватимуться маленькі грудочки, і її поверхні стане нерівною.
На папері, величини підгтовленої дошки, робимо ескіз композиції.
Композицію для соломи треба виконувати прямими лініями.
На лаковану поверхню малюнок мржна перенести з кальки або аркуша паперу
кльковою ручкою чи голкою циркуля. Неоюхідно позначити опорні центри
орнаменту. Сюжетний малюнок переносять за допомогою копірки або
перетискання. Фоном для композиції із соломки може бути чорний , синій,
вишневий, зелений, білий. Найдоцільніше підбирати колір фону, що наочно
виявляє золотистість соломки (чорно-коричневий).
Тепер набираємо в тарілочку води, беремо чисту білу ганчірку або
серветковий папір, дуже гострий і тонкий ножик, кусочок гладенької
дощички чи картону і солому. Довжину соломки вимірюємо до тієї деталі,
яку хочемо заклеїти, робимо олівцем позначку і обережно ножиком
перерізуєми солому в місці позначки; змачуєми смужечку у воді і акуратно
прикладаємо на те місце, де вона повинна лежати. Ганчіркою притримуємо,
щоб смужка приклеїлася до дошки.
Аплікації покривють прозорим лаком НЦ-222 або матовим за допомокою
розпилення.
Закінчивши роботу, дошку з викладеною композицією покриваємо прозорим
лаком. Лак закріплює солому на дошці і надає робрті блиску. Вибирати
треба тільки якісні сорти лаку, бо поганий лак може потемніти. Роботу
можна і не лакувати – природня солома сама по собі гарно виглядалє.
Висновки.
Існує добрий звичай – бажати доброї дороги тим, хто вирушає в путь. У
тих, хто освоює непрості ази ремесла роботи з соломкою, попереду дорога
в творчість. Кожний може для себе вибрати цю дорогу.
Творчість починається з бажання щось зробити своїми руками. Зробити –
значить створити. Витвір – це вихід із звичайної течії життя, підняття
на сходинку вище, відкриття в собі нових можливостей. Ті, хто стає на
шлях творчості, рухаються на вершину мистецтва. Можливо, не всім
судилося досягнути його висот, не всім дана Божа іскра, але сам творчий
процес підносить і удосконалює людину.
Проста соломка, яку ми беремо в руки, може навчити багато, ремесло – це
не тільки комплекс прийомів і способів художньої і технологічної обробки
матеріалу.
Колись ремесло було тісно пов’язане з магією, і любі дії, пов’язані з
перетворенням матеріалу, відтворенням природньої форми, набували
символічного змісту, здійснювались в процесі ритуалу. В наш час людина,
яка живе в умовах промислового і міського середовища, відірвана від
природи, її праця позбавлена органічного взаємозв’язку з природним
циклом зміни пір року. Людина все більше віддаляється від землі.
Споконвічна праця людини-землероба на землі-годувальниці наповнила
скарбницю людської культури багатющими духовними і художніми традиціями,
закарбованими у фольклорі, казках, обрядах., взірцях мистецтва.
Саме ця золотиста соломка стала тим матеріалом, який приносить радість
творчості і разом з тим, збагачуючи людину духовно, повертає відчуття
причетності до природи з її незмінним ритмом вмирання і відродження.
Спостерігаючи, як із зерна народжується нове життя, як колосяться хліба
в променях літнього сонця, як наливається колос, зв’язуючи зжаті снопи,
а в зимові дні сплітаючи золотисті соломинки, щедро вицілувані ласкавим
літнім сонцем, в хитромудрі узори, людина відчуває себе частинкою
велетенського всесвіту, де вона навчилася жити, лрацювати і творити в
гармонії з природою і за її законами. Хочеться вірити, що саме з
поверненням відчуття гармонійної єдності зі світом і включенням в
творчий процес його постійного оновлення, кожна людина може вирішити
проблеми свого особистого гармонійного існування, а людство – глобальні
проблеми майбутнього виживання на землі.
Список використаної літератури
Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Е.
“Декоративно-прикладне мистецтво”. Львів 1992
Барадулін В.А. “Сельскому учителю о народних промислх”. Москва 1979
с.75-106
Барадулін В.А., Чупаєва Т.А. “Использование месного Сырья (соломки) для
изготовления художественних изделий” Москва 1976
Коноваленко А.М. “Мозаика из дерева” К. 1987
Лобачевская О.А. “Плетения из соломки” Москва 1997
Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва Львів
1969
Свид С.П., Проців В.І. “Художні техніки” Київ 1977 с.33-35
Тимків Б.М., Кавас К.М. “виготовлення художніх виробів з дерева Львів
1996 с.94-97
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
