Пошукова робота з народних промислів

Інкрустація різьблених виробів.

ІНКРУСТАЦІЯ МЕТАЛОМ (ЖИРОВАНЄ)

Вже починаючи від Юрія Шкрібляка, різьба на виробах із дерева
збагачувалася інкрустацією металом (металеві цітки — капелі, цвяшки,
штифти). Цей спосіб інкрустації назвали «жированєм». Сини Юрія Шкрібляка
— Василь, Микола, Федір — удосконалили справу, почату батьком. Вони
ввели у металеву орнаментику інкрустацію мідним дротом, пластинками
мосяжної бляхи та декоративними цвяхами.

Технікою інкрустації металом захопилися Юрій та Семен Корпанюки. Вони
поряд з уже відомими способами (мосяжні «цітки», цвяшки, пластинки)
вводять кручений дріт (крученка). Великим майстром металевої орнаментики
був Марко Мегединюк. Для живописного збагачення своїх робіт разом з
кольоровим бісером він вписує металеві цвяшки, «ціточки», кручений дріт,
навіть цілі металеві підвіски, стоячки, і все це на межі віртуозності.

На високому рівні виконували роботи в такій техніці В.В.Гуз і
М.П.Тимків. Останній зробив надзвичайно багато робіт, де переважала
металева орнаментика, а іноді весь орнамент виконувався із металу.
Важливим є те, що він зробив таблиці елементів інкрустації металом, що є
цінним методичним матеріалом, і передав їх у Коломийський музей та музей
Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Технологічний процес виконання інкрустації металом (жированє) простий,
але дещо специфічний.

Як матеріал підбирають листову мідь, латунь, бакфон (сплав нікелю,
цинку, міді) , мельхіор, а також дріт з цих металів діаметром 1;1,5; 2
і більше міліметрів, залежно від задуманої композиції; металеві цвяхи
з декоративними голівками, а також дріт діаметром 0,7-0,8 мм для
«крученки». При інкрустації металевих поясків береться заготовлена
пластина товщиною 1 мм, одна сторона вирівнюється напильником, злегка
загострюється з обох боків, як різець, відмічається стрічка 3-4 мм і
відрізається від пластини. Гнізда підготовляють по задуманому орнаменту
різцем приблизно на таку ж глибину. Металеві точки інкрустують за
допомогою нарізаних із дроту шматочків (штифтів), які забивають у
підготовлені гнізда, трохи менші, ніж діаметр дроту. Пластини і штифти
повинні трохи виступати над поверхнею виробу, щоб потім їх можна було
зачистити напильником, їх вставляють без клею для запобігання окислення
й інкрустують останніми після інкрустації деревом.

Для виконання інкрустації крученим дротом беруть тонкий дріт діаметром
0,7-0,8 мм і довжиною приблизно 2 м, складають удвоє так, щоб довжина
його була 1 м. Одну сторону закріплюють на нерухомий предмет, цвяшок або
інше, а другу закріплюють у патрон дрелі (ручної).

Поки дрель повільно рухається, дротики сплітаються між собою і
утворюється «кручена плетінка». Ступінь густоти сплетіння визначає
майстер. Готову плетінку ріжуть на потрібні шматочки і забивають у
підготовлені гнізда, шириною трохи меншою за діаметр плетінки, глибина ж
дорівнює діаметру. Якщо дозволяє орнамент, кінці на стику згинають вниз
і збивають у гнізда для кращого утримання на виробі.

Плетінка вставляється без клею. Гнізда для інкрустації плетеної
«крученки» у формі кола роблять за допомогою «обрізного циркуля» із
спеціально встановленою ніжкою, якою вирізують канавку (жолобок)
прямокутної форми.

Декоративні цвяшки служать доповненням до різьби, інкрустації деревом,
металом, а іноді можуть утворювати самостійний орнамент.

Для інкрустації металевих поясків півкруглої, круглої чи хвилястої форми
гнізда вирубують за допомогою різців «підківка», «пшеничка». Круглі
гнізда можуть вирубати за допомогою дрелі й спеціального обрізача
«обвертача», що застосовується для вирізування дерев’яних вставок для
інкрустації.

Дуже часто застосовується такий вид інкрустації металом, як «капелі»
«ціточки». Це металеві цяточки, які виготовляють із бляхи спеціальним
пуансоном (на Гуцульщині їх ще називали «бобриками»).

Вставляються вони у висвердлені неглибокі гнізда і легенько забиваються
молотком або пуансоном з робочою частиною такої ж форми, а часом
спеціально підготовленим дорником із заокругленим кінцем. В центрі
робили заглибину (гніздо).

ІНКРУСТАЦІЯ ТВЕРДИМИ ВСТАВКАМИ

(ріг, перламутр, кістка)

Вставки з рогу, перламутру, кістки надають виробам із дерева
святковості, підвищують художньо-мистецький рівень, збагачують палітру
орнаменту. На Гуцульщині інкрустація твердими вставками з рогу,
перлівки, кістки бере початок від синів Юрія Шкрібляка. Тверді вставки з
рогу, перлівки, кістки тримаються на клею. Вставки з цих матеріалів
робляться за допомогою ножівки для металу, напильників, а також
наждачного круга. Щільно підігнані декоративні елементи вставляються у
попередньо підготовлені гнізда. Тверді вставки, як і метал, інкрустують
після дерев’яних кольорових вставок і зачищують напильником, шліфують
наждачним папером. Темні вставки з рогу інкрустуються у світлий фон
дерев’яних вставок або безпосередньо у виріб, а світлі вставки —
навпаки.

Інкрустацію перламутром бажано робити на виробах із темного дерева і на
коричневих та червонуватих вставках. Найкраще проглядається перлівка на
фоні інкрустації із темної сливи. Завершується інкрустація твердими
вставками, як і вставками з кольорової деревини. Зачищується напильником
в рівень з поверхнею виробу і шліфується наждачним папером
(склопапером). Вставки з рогу, як і з перламутру, підготовляються за
допомогою пилки для металу, напильника, лобзика, а часом і наждачного
круга. Закріплюються у гнізді за допомогою клею.

ІНКРУСТАЦІЯ БІСЕРОМ (ПАЦЬОРКАМИ)

В гуцульських майстрів ця техніка мала назву «викладка», «впусканє».
Технологічний процес полягає в тому, що на зачищену відшліфовану
поверхню виробу наносимо позначки шилом чи циркулем під майбутній
орнамент. Свердлом або спеціально виготовленим бориком робимо гнізда
діаметром трохи меншим від розміру бісеринки і на глибину трохи більшу
за висоту. Віддаль між бісеринками повинна бути не більша за 1,5 — 2 мм
або на половину діаметру бісеринки. Покладені одна біля одної бісеринки
утворюють кольорову орнаментальну смужку. Інкрустація бісером може
утворювати самостійний орнамент на поверхні виробу, а також поєднуватися
з інкрустацією металом та кольоровим деревом. Якщо виріб лакується,
полірується, то бісер вставляється на останній стадії, після лакування і
полірування, у попередньо висвердлені гнізда.

Інструментом служить дрель, або «друлівник», і звичайні або спеціально
виготовлені свердла для свердління гнізд, затискач для затискання бісеру
в гніздо, який показаний на малюнку.

Вироби, інкрустовані фарфоровим бісером, мають привабливий вигляд,
багату художню палітру. Такі вироби справляють враження святковості,
завершеності, їх мистецька вартість зростає.

В техніці оздоблення бісером виробів із дерева працював відомий майстер
Марко Мегединюк. Зараз працює багато майстрів молодшого покоління, в
тому числі випускники Косівського інституту.

Історія бондарства чи не найдавніша у порівнянні з багатьма іншими
видами ремесел. Здається, відколи появилися примітивні інструменти для
обробки деревини, відтоді люди й почали займатися бондарством. А що воно
і справді є древнім, свідчить досить відомий історичний факт. Десь
приблизно в 336-323 роках до н.е. в Македонії жив мудрець Діоген.
Відмовившись від усіх земних благ, він облюбував собі місце для
проживання в бочці. Йому було в ній настільки добре, що коли король,
вражений його мудрістю, запропонував поліпшити умови його проживання, то
Діоген відмовився, лиш попросив короля, щоб той не заступав йому сонце.
Без сумніву, бочка мала бути дерев’яною, інакше жити в ній було б
неможливо. Цей факт не лише підтверджує, що бондарство є древнім
ремеслом, але також і те, що воно було поширене по всьому світу. Воно й
понині в нас зберегло глибоку мудрість народної технології, яка дозволяє
йому конкурувати з іншими ремеслами. Крім того, в дерев’яному посуді
прекрасно зберігаються продукти харчування, він є екологічно чистим.
Одночасно завдяки гарній формі та художній різьбі чи випалюванню
бондарський виріб несе в собі, окрім вжиткової, ще й мистецьку функцію.
Особливої краси надає йому випалений декор, який вперше почали
застосовувати в нас, на Гуцульщині, — в славному мистецькому осередку
села Річки.

Переваги посуду, виготовленого з дерева, незаперечні. Від нього віє
природною теплотою, ніжністю, а продукти харчування найкраще
зберігаються саме в ньому, адже деревина має пори, вона дихає, через те
на продуктах довго не кидається пліснява. Окрім того, в деревині є
фітонциди, ефірні масла, які мають лікувальні властивості, вбивають
хвороботворні бактерії.

Ще в Стародавньому Римі людей, безнадійно хворих на дихальні органи,
шкірні захворювання, виносили за місто у зарості вересу, кипариса або
хвойного лісу, ізолюючи від людей, приносили туди їжу, і там хворі
доживали свого віку. Але багато хворих, побувши в тому природному
середовищі, через деякий час верталися здоровими додому. З цього приводу
були різні версії, але ніхто не здогадувався, що це чудодійна сила
хвойного лісу. Адже дерево під час інтенсивного росту, цвітіння,
плодоношення виділяє велику кількість ефірної олії, фітонцидів, які
ідеально очищають повітря, надають йому лікувальних властивостей.

Про всі переваги дерева і дерев’яних виробів над виробами з інших
матеріалів, особливо з металів, поліетилену, нікого запевняти вже немає
потреби. Вони очевидні. А про користь і доцільність застосування їх
свідчать хоча б такі факти. Молоко може зберігатися на протязі десяти
діб, не прокисати і не втрачати своїх смакових якостей у посудині,
виготовленій із деревини вересу. Овочі, засолені у дерев’яній посудині
(бочці чи коновці), мають приємний запах і можуть зберігатися до нового
врожаю. Вино і коньяк витримують тільки у дерев’яних бочках із деревини
дуба і зберігають довгий час.

Зрештою віриться, що вироби із деревини, майстерно зроблені і зі смаком
оздоблені, знайдуть своє місце у сучасному інтер’єрі, зроблять нашу
оселю затишною, а душі і серця добрішими.

В одній із українських пісень оспівується криниченька і нове відеречко.
Безперечно, коли народжувалася пісня, в Україні ще ніхто не користувався
залізним або пластмасовим відром, щоб черпати воду з «кедрової
криниченьки».

А зробити відро, в якому зручно було б носити воду і щоб воно не
протікало, міг тільки добрий майстер. Такі майстри були і є на
Гуцульщині чи не в кожному селі. Однак майстрів, які б досконало
володіли технологією бондарства, виготовляли художньо завершений посуд
різної форми із дерев’яними обручами, небагато. Одним з таких умільців
був І. Ю. Грималюк.

Виготовляти вироби бондарським способом можна, використовуючи деревину
різних порід, але оскільки виготовлення їх однакова, то ми будемо
орієнтуватися на деревину з найпоширенішого карпатського дерева –
смереки.

ЗАГОТОВКА МАТЕРІАЛУ

Для виготовлення бондарського посуду в основному застосовують колену
деревину різних порід. Колені заготовки легко обробляються простим
бондарським інструментом у різних напрямках. Підбір матеріалу для
виготовлення бондарських виробів має важливе значення. З давніх-давен
для виготовлення і зберігання напоїв — вина, коньяку та пива —
застосовували бочки, виготовлені тільки з деревини дуба, в яких напій
вистоювався і зберігався дуже довго. Деревина дуба дуже міцна, тверда,
дає можливість виготовляти посуд великої місткості, але в ній є багато
барвників, дубильних речовин танідів, тому для зберігання молочних
продуктів вона не годиться.

Як згадувалося вище, дерев’яний посуд можна виготовляти із різних порід
дерева, які мають добру розколюваність і не мають специфічного запаху, —
берези, осики, верби, ясена, бука та інших.

Із хвойних порід дерева придатні майже всі, але деякі з них важко
обробляються, як, наприклад, ялиця, модрина.

Найбільш поширеним матеріалом на Гуцульщині є деревина смереки. Вона
м’яка, легко розколюється, добре обробляється, має приємний
біло-охристий колір, який при довгому зберіганні виробів набуває
золотисто-охристого відтінку.

Проте з якого б матеріалу ми не виготовляли посуд, він повинен мати
найменше природних вад.

Не придатна для роботи деревина, в якій є сучки, завилькуватість,
кривизна, косошарість та інші вади, тому що така деревина важко
обробляється, псує зовнішній вигляд виробів.

Підготовку матеріалу можна поділити на певні етапи:

— заготовка колод із стовбура дерева. Найбільш придатною є серединна
частина стовбура, в якій знаходиться найменше природних вад, на відміну
від вершинної і прикореневої. Вибираємо найбільш рівну, пряму частину
довжиною близько один метр від кореневища;

— пиляння «ковбків» на довжину дог із запасом не менше п’яти
сантиметрів;

— розколювання «ковбків» на колениці в радіальному напрямку, спершу на
четвертини, а потім ще раз на тонші частини, обов’язково в радіальному
напрямку. При розколюванні колениць на заготовку, тобто найтоншу
частину, з якої будемо вистругувати догу, обов’язково відкидаємо гострий
край, який міститься ближче до серцевини. Доги, виготовлені із коленої
деревини таким способом, легко обробляються, не коробляться, дають малу
усушку, а вироби не деформуються, мало розсихаються;

— складання наколених заготовок у «штабелі» на сонячному, добре
провітрюваному місці, де вони підсушуються до стану повітряної вологості
і стають придатними для обробки.

Коли заготовки висушені, приступаємо до виготовлення дог.

Наскільки добре висушено заготовки, можна перевірити на дотик рукою:
сира дога — холодна, а суха — тепла; а також на вагу: сира — важча, суха
— легша. Це видно і при обробці: суха стружеться добре, легко, а сира —
погано, заминається, на ній лишається ворс.

Саме з доги, яку на Гуцульщині часом називають «клепка», починається
бондарський виріб.

Вистругуємо догу в такій послідовності. Колену заготовку закріплюємо
одним кінцем у затискачі вісного стільця, натиснувши на підніжку, яка в
нас називається «постолом». Вісним ножем відповідного радіуса
заокруглення, залежно від діаметра посудини, обробляємо опуклу поверхню,
а потім — вгнуту. Товщина доги на всій довжині повинна бути однаковою.

Дальша обробка полягає в тому, що догам треба надати малопомітної
клиноподібної форми по довжині і нахил бокової грані строго по радіусу
посудини. Для перевірки правильності форми доги можна зробити
заздалегідь малюнок верхнього і нижнього діаметра посудини — це дуже
важливо для початківців.

Клиновидну форму, а також нахил бокової грані надають догам за допомогою
ножа, сокири, фуганка або півфуганка.

Далі приблизно підраховуємо, скільки потрібно дог для даної посудини.
Почергово обробляємо одну за одною, складемо їх у «поставник» — пробний
обруч розміром майбутньої посудини, перевіряючи щільність прилягання
одна до одної, аж до останньої, якою заклинюємо і в міру необхідності
підганяємо.

Поставник добре, щоб був дерев’яний; за відсутності такого
використовують металевий, зроблений із звичайної бляхи.

При використанні способу примірювання дог по малюнку верхнього і
нижнього діаметра посудина виходить кращою, всі доги однакової величини,
але робота забирає більше часу.

Народні майстри роблять це від руки і на око. Є ще інший спосіб, теж
ефективний: зробити шаблон за розміром верхнього і нижнього діаметра із
відповідним радіусом заокруглення.

Ми розглядаємо технологію виготовлення дерев’яного посуду конічної форми
із прямими стінками. Виготовлення посуду бочкоподібної форми дещо
складніше і розглядатиметься в окремому розділі.

Наступним етапом роботи є підготовка та виготовлення обручів. На
Гуцульщині поширені два види обручів:

— плетені /віблі/, виготовляються із кущових порід дерева (ліщина,
горобина, свид або смерекова гілка);

— плоскі стругані /ставчєті, бгані/; бгати — це гнути.

Технологія виготовлення плетених обручів порівняно проста і складається
з таких етапів.

Заздалегідь примічений кущ ліщини, смерекових нижніх гілок чи молодих
пагонів ясена, в’яза, горобини оглядаємо, вибираємо найкращі, прямі, без
сучків і зрізаємо прутики;

— знімаємо кору

розколюємо на дві частини;

вісним ножем малого радіуса заокруглення вистругуємо на розколеній
стороні частину деревини разом із серцевиною, на одному кінці робимо
замок /зуб/;

— пропарюємо або проварюємо;

розпареною заготовкою обгинаємо посудину в місці, де повинен фіксуватись
обруч, і позначаємо замок;

— вирізаємо на другому кінці зуб, швидко складаємо замок;

— натягуємо на посудину і, злегка постукуючи, ставимо обруч на місце.

Натягнувши один обруч на частину виробу з більшим діаметром, знімаємо
поставник. В технологічній послідовності, описаній вище, виготовляємо
другий обруч і натягаємо його на місце. Ножем обрізаємо кінці обруча,
які виступають поза замком. Весь процес виготовлення повинен іти саме в
такій послідовності.

Для виготовлення обручів із подвійним переплетенням на маленький посуд
гуцульські бондарі часто використовують тоненьку смерекову гілку або
смерековий корінь, який має велику пластичність.

При виготовленні плетених обручів кожен майстер застосовує ще й свої
власні технологічні знахідки, але загальна технологія і послідовність
виготовлення майже однакова.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ПЛОСКИХ (СТАВЧЄТИХ) ОБРУЧІВ

Плоский обруч є одним із найкращих і найміцніших. Він є одночасно й
декоративним доповненням до загальної форми виробу. Але технологія його
виготовлення дещо складніша від плетеного, тому вимагає добрих навиків у
роботі та майстерності у володінні бондарським інструментом.

На Гуцульщині найчастіше плоскі обручі виготовляють із явора та ясена,
хоча можна застосовувати деревину молодого дуба, береста, в’яза.

Деревина явора, ясена відзначається великою пластичністю, в’язкістю і
щільністю, піддається крученню, під час складання замка не тріскається
вздовж волокон.

ПОЕТАПНІСТЬ ВИКОНАННЯ ОБРУЧІВ

Вибираємо деревця ідеально рівні, без сучків, кривизни й інших дефектів
та вад, не старші 10-15 років, з діаметром 8-12-15 сантиметрів і більше.
Деревця бажано вибирати ті, зрубування яких не приносить шкоди природі,
у яких обламана верхівка, які ростуть по двоє, близько одне до одного
або надто густо.

Потім ріжемо шматки стовбура на довжину майбутнього обруча, заміряючи
попередньо окружність виробу з запасом 8 — 10 см;

— розколюємо в радіальному напрямку на дві, потім на чотири, а потім ще
на тонші пластини. Розколюючи на тоненькі пластини, треба слідкувати,
щоб не попсувати багато деревини через бокове сколювання. Тому, зробивши
сокирою чи ножем надкол на одному кінці заготовки, вставляємо вісний ніж
у розкол і контролюємо товщину пластин, просуваючи ніж уперед у бік
розколювання;

— прямим вісним ножем вистругуємо пластину трапецієвидної форми;

— на одному кінці пластини робимо замок, кінець якого зістругуємо на
тоненький клин. Саме цю частину замка бажано виготовляти першою. Весь
процес виготовлення першої частини замка;

— прогинаємо пластину у спеціально підготовленому пристрої або так, як
народний майстер, просто на коліні, дуже густо кладучи згин біля згину;

— обтягуємо пластину навколо посудини у зазначеному місці, позначаємо
другу частину замка;

— виконуємо другу частину замка;

— складаємо обруч і натягуємо його на виріб. Поетапність виконання
плоского (бганого, ставчєтого) обруча.

Обручі виготовляють зі свіжозрубаної деревини: пропаривши, їх можна
натягувати на посудину.

Інший спосіб — виготовлення з сухих, попередньо заготовлених пластин,
піддаючи їх гідротермічній обробці (пропарюванню або проварюванню).
Пластини заготовляють тільки зі свіжозрубаного дерева в будь-яку пору
року, хоча найкращим часом є осінньо-зимовий період.

Коли виріб складено, доги підігнано, обручі натягнуто, приступають до
найвідповідальнішого етапу роботи — виготовлення і укладання дна.
Обрізають рівно нижню частину посудини пилою, при необхідності пиляну
площину підстругують ножем. На віддалі від нижнього краю приблизно 1,5
— 2 см (залежно від величини посудини) нарізаємо уторником канавку.
Розхилом циркуля замірюємо одну шосту частину окружності, тобто радіус
майбутнього дна, вставляючи ніжку циркуля у канавку. На підготовленій
дощечці креслимо діаметр майбутнього дна і випилюємо круг. Товщину доги
підбираємо залежно від розміру посудини: для малих посудин діаметром 10,
15, 20 см товщина від 15 до 20 мм, для більших — трохи більша.
Ослаблюємо обруч, збиваючи його в сторону звуження конічної поверхні
виробу, вставляємо дно. Обруч ставимо на місце.

Ручки для посудин чи рогачів вставляються у виріб разом із першим
обручем. Верхній частині виробу надаємо задуману форму, обробляємо
ручку, вушка і т. д., зачищаємо, шліфуємо — і виріб готовий до
декорування.

Похожие записи