Курсова робота
на тему:
Художньо-технологічні особливості в різблярстві деревообробних фахових
шкіл Галичини кінця ХІХ початку ХХ століття
Зміст
Вступ. Відсутність професійного авангарду – причина кризових явищ в
народному і професійному мистецтві
Основна частина
Історичні передумови створення і особливості навчального процесу
деревообробних фахових шкіл Галичини кін. ХІХ-поч.ХХ ст.
Історія архітектурних форм і стилів – основна теоретична дисципліна в
системі фахової підготовки спеціалістів художньо-деревообробного профілю
кін. ХІХ-поч.ХХ ст.
Класифікація стилевих орнаментів за типом орнаменту
Особливості технологічного процесу в орнаментальному і об’ємному
сницарстві.
3. Додатки
Список використаної літератури.
Характерні особливості еволюції стилевого орнаменту.
Зараз існує чимало навчально-методичної і наукової літератури, де
висвітлена історія розвитку форм і стилів, і з кожним роком її стає все
більше. Проте я вважаю за доцільне глянути на цей процес з точки зору
еволюціонування стилевого орнаменту.
Загалом в історії розвитку європейського мистецтва розрізняють наступні
основні періоди формування меблевих стилів:
Давньоєгипетський 3400-2000р. до н.е.
Давньогрецький ІІІ ст. до н.е.
Давньоримський IVст. до н.е.- IIIст. н.е.
Романський ХІ-ХІІІ ст.
Готичний ХІІІ-XIV ст.
Ренесанс ХV- XVІ ст.
Бароко XVІІ ст.
Рококо XVІІІ ст.
Класицизм ост. чв. XVІІІ ст – І пол. ХІХ ст.
Давньоєгипетський стиль (3400-2000р. до н.е.) – перший в історії
мистецтв стиль з чітко сформованими його ознаками. Тут ми вперше
зустрічаємось із чітко впорядковано. орнаментикою, що було пов’язано з
винайденням ієрогліфічного письма. Крім того саме в Стародавньому Єгипті
столярна справа стала самостійним ремеслом, хоча деревина тут була
(майже вся) привізним матеріалом. Щодо асортименту давньоєгипетських
меблів, то це здебільшого окремі стільці, ліжка, табурети з твердих
порід деревини. Найбільш поширеними елементами орнаменту були: сонячний
диск, жук-скарабей, змія, орел, лотос, пальма, папірус. Египтяни першими
поставили свої меблі на так звані “звірині лапи”. Кращі єгипетські
надбання в галузі деревообробки були перейняті майстрами Стародавньої
Еллади, а мотиви орнаменту знайшли своє відображення пізніше в 1800-х
рр. і лягли в основу стилю “Ампір”.
Давньогрецький період розвитку меблевого виробництва, як і мистецтва
загалом, вважається класичним, саме тут сформувались основні засади
формотворення і декорування, актуальних протягом усього періоду “великих
стилів”. Символ грецького стилю – стілець клісмос – апогей художнього
конструювання в грецьких меблях, знайде пізніше своє перевтілення в
стилі ампір.
Саме греки розробляють систему орнаментів, яка еволюціонувала на протязі
всієї історії великих стилів. Умовно їх розділяють на 4 групи:
Геометричні: хвиляста лінія, меандр, волюта;
Рослинні: акант, пальмета, лотос;
Архітектурні: іоники, буси, зубчики;
Фігуративін: атлант, кареатида, вакх, сатир, купідон та ін.
Грецька орнаментика на відміну від єгипетської носить чисто декоративний
характер.
Характерними ознаками Давньоримського стилю (IV ст. до н.е. – ІІІ ст
н.е.) є різноманітність форм (в порівнянні з грецькими), їхня
помпезність, яка подекуди чергувалась навіть із перенасиченістю в суміші
із несмаком. Римляни майже нічого не додали до перейнятих у греків форм
меблів, проте значно збагатили систему орнаментів гротексно-алегоричними
мотивами: серед яких: грифон, сфінкс, химера; а також геральдичними:
трофей, емблема, дім-урна. До окремої групи можна віднести мотив
канделябра, який (про це йтиметься далі) входитиме в композитну групу.
Римляни були хорошими ремісниками, але поганими худжниками (порівняно з
греками), проте зуміли надати своїй епосі свого неповторного вигляду, до
яого звертатимуться пізніше представники класицизму і (навіть)
соцреалізму (в архітектурі).
Романський стиль (ХІ-ХІІІ ст.), Його зародження відокремлює від
римського чималий часовий відтинок, і майже повна відсутність
причинно-наслідкових зв’язків, що є обов’язковим в процесі,
еволюціонування (хоча назва “романський” дослівно озачає “римський”).
Пов’язано це з приходом у Європу нової Ідеології – християнства, основою
якої був проповідуваний принцип аскези – відмови від усього світського,
“тілесного”. Всі художньо-технологічні досягнення римлян були повністю
відкинуті, і, як наслідок втрачені. Меблярство лежало в площині
народного мистецтва. Форми меблів відрізнялись грубуватістю,
безпропорційністю. Чіткої системи декорування майже не існувало і були
це здебільшого мотиви, взяті з народного мистецтва північних народів.
Найхарактерніші декоративін елементи – кована накладка, яка в першу
чергу несла конструктивне навантаження, а потім уже декоративне.
В ХІІІ ст. романський стиль збагачується засобами виразності, які будуть
актуальні для всіх наступних стилів, це елементи архітектурної групи:
колони, аркади, профільовані карнизи.
Готичний стиль (ХІІІ – XIVст.) виникає у Франції як наслідок нового руху
Іль де Франс, під впливом нових прогресивних поглядів, розвитком
торгівлі і ремесел. Виникають професійні колективи – цехи. Готика значно
збагатила асортимент засобів формотворення і декорування. Конструктивним
винаходом епохи була рамно-тафлева в’язка. Щодо елементів декору, то тут
відбулись наступні нововведення:
Геометрична група: стрічковий орнамент, тріфоль, масверк, риб’ячий
міхур, складка.
Архітектурна група: штиль, фіала, флерон, краб.
Щодо рослинної групи, то тут приміняється своєрідний (Модифікований)
мотив аканта і трилисника (тріфоля).
Саме в епоху готики зароджується ще один мотив (геральдичної групи) –
картуш, що носив назву рarchemin plie.
Таким чином готичний стиль відродив до життя забуте Меблеве ремесло,
створив нові типи меблів. До нього знову звернуться в епоху еклектизму
(друг. пол. XIХ ст.)
Ренесанс (XV- XVІ ст). Нові соціально-економічні відносини, розвиток
наукових знань, нові технологічні відкриття внесли значні зміни у сферу
суспільної свідомості. На зміну ідеології аскетизму приходить ідеологія
гуманізму, в центрі якої – людина. Європа звертається до античної
спадщини. Меблеве виробництво стає сферою діяльності мануфактур.
Якщо порівнювати Ренесанс з Давньогрецьким стилем, то він швидше
декоративний, аніж конструктивний, в ньому, як і в давньоримському
багато еклектики: “формальна мова античності була поставлена на службу
ідеалам нової епохи”16.
Ренесанс значно збагатив асортимент технологічних прийомів і технік
декорування (інкрустація, інтарсія, фенерування). Щодо орнаментальних
прийомів, то окрім перейнятих античних мотивів були наступні
нововведення:
геометрична група: монетний орнамент, алмазна грань;
архітектурна група: пілястра, консоль;
композитна група: медальйон, фестон;
геральдична: шит, емблема, картуш;
рослинна: арабеска, гірлянда;
крім цього формується нова група, основою якої послужили помпеянські
розписи, – гротескно-алегорична з наступними її мотивами: герма,
маскерон, медуза, гротеск, химера.
Ренесанс перший із стилів, який мав свої різновидності в різних країнах
Європи: італійськи, французький, німецький і т. ін.
Дана епоха значно збагачує асортимент меблів, за їх фунціональним
призначенням: з’являються: дрессуар, посудна шафа, двокорпусна шафа,
перші варіанти кабінета, – і всі вони були результатом еволюціонування
середньовікової скрині.
Ренесанс зародившись в надрах Середньовіччя через двісті років,
пройшовши основні етапи стилю (зародження, розвиток, згасання) плавно
перетече у новий стиль – бароко.
Бароко (ХVII) – стиль монархії, аристократії, церкви (стиль ієзуїтів).
“Barocco” з італійської означає “дивний”, “вичурний”,- був прямим
логічним продовженням Ренесансу. Основні елементи декору, як і в
Ренесансі беруть свій посаток в античності, проте трактуються в
своєрідній динамічній, насподіваній, подекуди “деформованій” формі.
Знайомі нам уже акант, пальмета в епоху бароко стають надзвичайно
здекоратизованими. Найбільш характерними мотивами орнаменту бароко є “С”
і “S” – завитки, які є своєрідною трансформацією античного завитка.
Найбільшого свого розвитку в декоруванні досягають мотиви
гротескно-алегоричного характеру (москарони, химери, гротески, герми).
Ще одним нововведенням у меблевиробництві було прагнення до уніфікації
цого процесу, – альбоми з малюнками зразкових придметів меблярства
(каталоги) – своєрідна риса епохи.
Бароко збагачує видовий асортимент меблів. Серед нововведень: бюро,
диван, консольний стіл, комод.
Рококо. В другій чверті XVІІІ століття стиль Бароко переходить у свою
згасаючу фазу, яку виділяють як окремий стиль – рококо. На відміну від
парадності, динамічності і надмірності бароко в рококо панують тенденції
витонченості, ніжності, манірності, інтиму. Згадувані вже нами класичні
мотиви орнаменту набувають нового звучання – надзвичайно витончені,
плавні. Нововведенням, і найбільш репрезентуючим цей стиль мотивом стає
рокойль. (штучний грот, раковина) – результат трансформації барокової
мушлі. Ще одним нововведенням характерним тільки для цього стилю стає
ремітка.
Значний вплив на мистецтво Рококо мало мистецтво Китаю, результатом
якого став такий предмет меблів як ширма, значно збагатилась техніка
декорування – різьба по лаку.
Стилеві меблі Рококо зняли соціальну напругу між аристократією і буржуа,
ставали здобутком інтер’єру обидвох станів.
Класицизм – останній з “великих” стилів – данина античному мистецтву,
результат впливу археологічних відкриттів пов’язаних з Давнім Римом і
Єгиптом. Викликаний до життя у Франції під час привління Людовика XVІ,
мав незначні зміни в роки буржуазної революції і остаточно
викристалізувався під час правління Наполеона Бонапарта в найвищій точці
свого розвитку – ампірі. Характерна ознака класицизми – підкреслена
конструктивність, легкість, строге підпорядкування декору. На відміну
від Бароко і Рококо з вирішенням ніжок меблів у формі кабріолей,
класицисистичні ніжки нагадують за формою колони, що звужуються до низу,
іноді компоновані. Найбільшого розквіту в декоруванні класицистичні
меблі досягають в ампірі, в якому проявились “великоімперські” смаки
оточення Наполеона, і результатом яких стало повернення помпезних
мотивів Римської імперії: трофеї, емблеми, вінки лавра, а також,
давньоєгипетські мотиви: сфінкс, скарабей, лотос. Нововведенням стали
два мотиви, що складають епіграфічну групу: ініціал і вензель (логотип).
Проіснував ампір не довго: з падінням імперії Наполеона він втрачає своє
панівне становище і змінюється бідермеєром, проте впливи його на
формотворення були відчутні аж до кінця ХІХ століття.
Таким чином, пройшовши вищенаведені етапи розвитку, стилеві форми і
орнаментика, стають засобами нових пошуків в другій половині ХІХ
століття, а також цінним навчально-методичним матеріалом для художніх
навчальних закладів.
Класифікація стилевої орнаментики за типом орнаменту.
В попередньому розділі ми оглядово ознайомились з процесом евоюції
стилевої орнаментики, яка є основним виражальним засобом в
орнаментальному еклярстві. Мною була подана тільки основна маса
елементів і мотивів, яких є біля 60 (існує щ чимала кількість
похідних).Навіть при такій кількості вільне оперування ними може
виявитись проблемою в процесі їх вивчення і відтворення в матеріалі,
тому з метою легшого засвоєння і оперування поданим матеріалом я
пропоную розробити його по підгрупах, за типом орнаменту (за прикладом
подібної класифікації в народному мистецтві). Загалом з усієї маси можна
відмітити 9 типів:
Геометричні;
Рослинні;
Зооморфні;
Антропоморфні або Фігуративні;
Гротескно-алегоричні;
Геральдичні;
Епіграфічні;
Композитні;
Архітектурі.
Геометричну групу орнаментів складають елементи і мотиви утворені за
допомогою простих геометричних засобів: лінії, дуги, геометричних фігур:
кола, трикутника, чотирикутника і т. ін.
1. Волюта (дод. )
2. Завиток (дод. )
3. Меандр (дод. )
4. Алмазна грань (дод. )
5. Монетні орнаменти (дод. )
6. Стрічковий орнамент (дод. )
7. Мореска (дод. )
8. Складка (дод. )
9. Масверк (дод. )
10. Тріфоль (дод. )
11. Риб’ячий міхур (дод. )
12. “С” і “S” завитки (дод. )
Рослинну групу складають елементи і мотиви утворені на основі стилізації
натуралістичних рослинних форм, відповідно до потреб стилістичного і
технологічного відтворення:
1. Акант (дод. )
2. Пальмета (дод. )
3. Розетка (дод. )
4. Арабеска (дод. )
5. Краб (дод. )
6. Вінок (дод. )
7. Гірлянда (дод. )
8. Фіала (дод. )
9. Флерон (дод. )
Зооморфні – результат стилізації форм тваринного світу:
1. Дельфін (дод. )
2. Риба (дод. )
3. Орел (дод. )
4. Овен (дод. )
5. Віл (дод. )
6. Кінь (дод. )
7. Змія (дод. )
Фігуративні мотиви, утворені на основі зображення людських постатей:
1. Атлант (дод. )
2. Кореатида (дод. )
3. Вакх (дод. )
4. Амур (Путти) (дод. )
5. Солтир (дод. )
6. Герма (дод. )
Гротескно-алегоричні – мотиви, які відтворюють в стилізованій формі
міфічних істот засобами алегорії:
1. Грифон (дод. )
2. Сфінкс (дод. )
3. Химера (дод. )
4. Гротеск (дод. )
5. Сирена (дод. )
6. Маскарон (дод. )
7. Медуза(дод. )
Геральдичні – складні мотиви, які можуть утворюватись значною кількістю
елементів і символізують певну ідею (наприклад:”Театр”, “Перемога” і
т.ін.):
1. Дім-Урна (дод. )
2. Ріг добробуту (дод. )
3. Щит (дод. )
4. Картуш (дод. )
5. Емблема (дод. )
6. Трофей (дод. )
Епіграфічні – утворені на основі графічних знаків (букв) чи письма:
1. Ініціал (дод. )
2. Вензель (дод. )
Композитні – складні за своєю структурою мотиви, які можуть включата в
себе значну кількість попередньоперерахованих елементів, і, навіт, цілі
сюжетні композиції:
1. Канделябр (дод. )
2. Фестон (дод. )
3. Медальйон (дод. )
4. Мушля (дод. )
5. Оршумль (дод. )
6. Рокайль (дод. )
Архітектурні являють собою відтворені в стилізованій формі частини
архітектурних деталей чи декору:
1. Буси (дод. )
2. Іоніки (овн) (дод. )
3. Кіма (дод. )
4. Консоль (дод. )
5. Пілястра (дод. )
6. Капітель і т.ін. (дод. )
Акант – південна трав’яниста рослина з беликим зубчатим листям, зібраним
у вигляді розеток.
Особливо характерний для античної орнаментики. В середньовіччя і новий
час видозмінювався:
Грецький
Римський
Романсько
-візантійський
Готичний
Ренесанський
(анфас і профіль)
Орнамент “вушної раковини” або Ормушль: елементи орнаменту пізнього
Ренесансу в вигляді хрящовидного потовщення
Пальметта: віялоподібний рослинний орнмент. В архітектурі і меблях
окремостоячі пальмети використовувались в якості вінчального елементу чи
фризя
1. Єгипетська
2. Вавілонська
3. Ассірійська
4. Грецька
Алмазна грань (пірамідка) – елементи декору, що мають форму кусочків
дорогоцінного каміння, поширені головним чином в меблях Ренесансу.
6.Волюта (лат. voluta – скручене). Скульптурне загострення з двох
спіралевидних завитків на копітелі іонічної колони.
Основна форма прикраси запозичена з природи
Основний мотив бронзового віку, пізніше використовувався у всіх стилях
Завиток: орнамент, краї якого для підкреслення пластичності закочені
Особливо поширений з середини XVI ст. у французькому і німецькому
мистецтві.
Кіма “набігаюча хвиля”: прикраса у вигляді кайми із стилізованого листя,
переважно на карнізах грецьких храмів є різні варіанти: доричний,
іонічний, лесбосський, ехінус-кіма – з іоніками
раб (Повзуча рослина) – в готиці листя і квіти з каменю на краю
фронтону, оріал. Орнамент ніби наповзає на архітектурну деталь, звідси і
назва.
Лев – з часів античності постійно використовуваний елемент декорування
меблевих ніжок і опор, пізніше в композиціях декоративних орнаментів.
Лв’яча лапа – улюблений мотив римлян в декоруванні ніжок в меблях.
аска: Маскарон – голова чи обличчя. Декоративний елемент в архітектурі
(в більшості на кронштейні і в мебляз на фільонках і різбі)
Меандр – поширений тип геометричного орнаменту у вигляді ліній під
прямим кутом. Найбільше використовувався в грецькому орнаменті.
. Медальйон – зображення включене в овальну чи круглу рамку, характерний
елемент декорування меблів в французькому і нідерландському Ренесансі.
отив Бароко – орнамент що складається з “С” і “S” подібних елементів і
завитків оканта.
Раковина – мотив, характерний для стилю Бароко.
Ріг добробуту: улюблений декоративний мотив у всіх стилях, починаючи
від римських часів.
Розетка (розеїн, розе) орнамент у вигляді круга, складений з ківткових
пелюсток. Використовується ще з античних часів. Готична роза.
окойль: штучний грот, раковина, точно розчленована асиметрична форма
раковини, звідси і характерний орнамент Рококо ( і назва стилю)
Трофей: декоративно згрупована зброя, як символ перемоги: часто
використовуєься в меблях, як декоративний елемент.
Узор фризе зі стрічковим сплетенням
есопотамський
Грецький
Мавританський
Звірина лапа – спосіб декорування меблевих ніжок, що походять з Єгипту.
пр. кожна ВРХ, лев’ячі лапи
Картуш: лінійна чи графічна прикраса у вигляді завитка зі звернутими
краями на якому розміщуються написи, везелі, емблеми. Найбільш
характерні для мистецтва пізнього Ренесансу і Бароко
Дім-Урна, як декоративний елемент орнаменту часто вживався в
архітектурі і в меблевому мистецтві. В англійському класицизмі (на
буфетах з обох сторін були дерев’яні урни, де зберігали ножі, їх так і
називали fihitebox – відділення для ножів)
стон: гірлянда з листя, квітів і фрукрів, включаються фігури, мделі,
стрічки урн і т.ін.
имера – фантастична тварина з грецької міфології. Зустрічається в якості
декоративного мотиву в античному і пізніших стилях:
ит (герб) – найчастіше декоративний мотив стильової (меблевої) різьби,
особливо в готиці і ранньому Ренесансі
Емблема: предмет чи зображення якого-небудь предмета, як символ, що
виражає поняття, ідею.
Дельфін. Стилізований мотив в орнаментиці. Дельфін – священна тварина
греків.
Особливості технологічного процесу в орнаментальному і об’ємному
стилярстві
Технологічний процс в орнаментальному і об’ємному стилярстві не це
результат складного століттями накопичуваного досвіду, хоча
інструментарій різьбяра був восновному сформований ще в епоху Ренесансу,
і є актуальним і по сьогоднішній день, новітні технологічні досягнення
дають змогу весь цей процес механізувати, проте в умовах навчального
процесу ціннішим, безперечно, буде досвід ручної обробки деревини. Зараз
в спеціальній літературі є чимало описів технологій виготовлення
рельєфної різьби, тому я вважаю, доцільніше буде детальніше зупинитись
на технології виготовлення дерев’яної скульптури, матеріалів про яку
значно менше. Окрім того технологічно етапи виготовлення і
інструментарій обидвох видів майже повністю співпадають. Отож…
Вибір деревини є одним з визначальних етапів в технологічному процесі,
так як має безпосереднє відношення до якості художньої виразності
майбутнього твору. Колір, текстура, твердість матеріалу є наперед
закладеним в товщі дерева засобами, якими слід грамотно скористатись,
врахувавши наперед характер опорядження: прозоре чи непрозоре.
В залежності від закладених в деревині декоративних якостей, породи
умовно поділяють на “благородні” і “неблагородні”
Прикладом “благородних”(цінних) порід можуть бути, наприклад, дуб,
горіх, клен, ясен, граб, груша, вільха; “неблагородних”(малоцінних) –
липа, осика, верба, тополя і т.ін.
Сушіння деревини
Сушіння деревини перед її пластичною бробкою – одна з важливих
підготовчих операцій. Для того щоб деревина добре висохла, заоготвку
листів для скульпртурних робіт варто проводити зимою чи пізньою осіннню,
коли в деревині нацменше вологи.
Зрізаний ствол розкроюють на окремі частини і обов’язкво знімають майже
всю кору, при цьому з країв залишають кільця кори (3-10 см шириною), які
затримують розтріскування деревини.
Сушіння ствола триває приблизно 2-3роки, можна також використовувати
після річної вистойки, проте в даному випадку через наявність значної
кількості вологи, процес моделювання значно ускладнюється.
При суміші деревини торці загатовок обов’язково покривають олійною
фарбою або бітумною пластиною (не пізніше ніж через 5 днів після
розкрою).
Інструменти та обладнання
Як уже зазначалося дерев’яна скульптура – дуже специфічний вид
деревообробки, тому він потребує свого, тільки для нього характерного
інструментарію і обладнання.
Стенд (станок) – являє собою специфічну конструкцію для утримання
заготовки у відповідному положенні.
Пила. Призначена пила для відрізання великих мас деревини на початковій
стадії моделювання, а також для розкрою заготовок.
Ватерпас необхідний для перевірки і порівняння основних мас скульптури з
моделлю, віссю вертикальної осі.
Кронциркуль – служить для вимірювальним пристроєм, а також засобом
масштабного перенесення розмірів з моделей на заготовку.
Сокира служить для відрубування великих мас.
Стомески – являються основним інструментом при моделюванні і
деталізації. Відносно розмірів і можливості обробки площі деревини в
монументальній дерев’яній скульптурі приміняють три типи стомесок:
А) Великі (ширина лзеа 8-11 см) призначені для відрубування (грубого
моделювання) значних мас деревини. Їхня перевага велика швидкість
обробки.
Б) середні (ширина леза 4-2 см) призначені теж для вирубування мас,
проте можуть примінятись і в деталізації
В) Малі (ширина леза 2 см і менше) ручні долота призначені для зрізання
малих мас і деталізації.
Характерною особливістю А і Б є велика довжина (приблизно 40 см разом з
ручкою) і боковування удержної частини ручки залізом, що дозволяє
вдаряти по них молотком.
Молотки і клянки (різних мас) служать “ударним” інструментом. Відповідно
молотки для типу А і Б, клянки для типу В.
Етапи виготовлення скульптури
Виготовлення дерев’яної скульптури передбачає такі основні етапи:
Розмічення.
Грубе моделювання (оболванювання).
Видалення серцевини
Точне моделювання
Усунення дефектів
Викінчення
Опоряднення
Розмічення являє собою процес перенесеня основних розмірів моделі на
заготовку. Якщо модель з майбутнім твором співвідносяться 1:1 це
робиться з допомогою копіра. У випадку, коли модель є меншою (в даному
випадку їх співвідношення 1:3), основні параметри переносяться методом
масштабного перенесення зо допомогою двох кронциркулів: великого – для
заготовки і малого, відповідно, для моделі. Можна, звичайно,
користуватисся одним, хоча це спричинить деякі незручності. Ще однією
характерною особливістю йього етапу є його актуальність на протязі
всього виконання роботи, допоки скульптура вже точно не промодельована.
Грубе моделювання (“оболванювання”). Здійснюється за допомогою пили,
сокири і великих стомесок (типу А). Причому це робиться з припуском,
залишається деякий запас граничних розмірів. У випадку, якщо видалення
серцевини буде проводитись методом розколювання, то важливо залишити
значний об’єм матеріалу навколо неї.
Видалення серцевини проводиться з метою ефективного просушування
заготовки. Якщо заготовка невелика і деревина просохла (2-3 роки) це
можна зробити (видалити серцевину) з допомогою бурава (діаметром 3-4см).
Якщо заготовка не геть просохла і розміри її великі (більше 1 м), то
найкраше її розколоти і видалити разом з серцевиною значну частину
деревини. Розколювання проводиться шляхом вбивання кілків в торець
заготовки (найкраще нижній кінець хлиста). При цьому важливо залишити
значний запас деревини ще до початку обробки, по обидвох кінцях
заготовки, це сприятиме меншому розтріскуванню “корисної” частини.
Видаляти середину після розколу необхідно якомога швидше, оскільки
деревина починає активно реагувати на різку зміну вологості (її
внутрішня частина): її зовнішній більш сухий шар починаї тягнути весь
об’єм на себе. Тому необхідно на цьому етапі регулярно зволожувати
зовнішній край. Після того як лишня сировина видалена необхідно обидві
частини склеїти, відповідно їх співставивши. При цьому вже склеєна
заготовка обтягується металевими обручами, а в проміжки між обручем і
заготовкою вбиваються дерев’яні клини, що сприяє стискуванню обидвох
частин. При необхідності ці частини ще прошиваються дерев’яним кілком,
що збільшити площу склеювання. Найефективнішими при цьому будуть клеї
водостійкі на синтетичній основі: ЕДП або ПВА.
Точне моделювання являє собою відтворення ганичних розмірів в заготовці.
При цьому є велика ймовірність імпровізації, інколи декоративні
властивості деревини диктують свою трактовку і важливою задачею
художника є вміння грамотно їх використати, модель ні в якому разі не
повинна стати “догмою”.
Усунення дефектів. При такому зачному об’ємі роботи від дефектів
(природних і механічних) ніхто не застрахований. Серед природних
дефектів найпоширенішими є випадкові сучки і якщо їх неможливо
використати як декоративний елемент, це місце механічно видаляється, а в
утворене гніздо вбивається вставка аналогічної форми і з подібним
текстурним малюнком, обмазана клеєм. Таким же чином заробляються
тріщини, яких в монументальній скульптурі буде значна кількість. Після
остаточного висихання клею виступаючі краї вставок зрізаються.
Викінчення. На цьому етапі відбувається доведення твору до його
остаточного вигляду. Використовуються здебільшого стомески типу “В” –
для ручної різки. При необхідності підсилюється декоративний ефект в
деяких місцях шляхом шліфування (хоча ним не варто захоплюватися), деякі
місця, якщо того вимагає композиція фактуриться.
Опоряднення – нанесення захисного шару на поверхню деревини з метою
запобігання її пошкодження атмосферними впливами і підсилення
декоративних якостей. Якщо скульптура не потребує тонування, то найкраще
для цього підходить (прозорого покриття), як показав кількатисячолітній
досвід – генозис. Генозис – це суміш бджолиного воску з лляною олією.
Винайшли його ще в Стародавньому Єгипті і покривали ним кам’яну
скульптуру.
Як показали дослідження однієї англійської фірми, яка пробувала створити
атмосферостійкість деревини різними синетичними сумішами, найбільш
ефективним засабом виявився генозис.
Проводиться опоряднення шляхом втирання воскової мастики в деревину
шерстяною тряпкою або щіткою. Після одноденного просихання поверхня
лощиться таким же чином.
Щоб зберегти скульптуру від шкідників до опоряднення попередньо наносять
розчин харчової солі.
Список використаної літератури.
Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича/ – К.:Либідь,
1993 – 592с.
Гнатюк Михайло Васильвич //Художнє дерево в інтер’єрі народного
житла.-Івано-Франківськ: Плай, 2000.-145с.
Кес Д.//Стили мебели – АКАДЕМІАІ КІАДО Издательство Академии наук
Венгрии, Будапешт, 1979.-270с.
Лукьянова Л.Т.// Интерьер гостиницы.-К.:Выща школа, 1991.-247с.
Станкевич Михайло. Мистецтвознавчі аспекти теорії традиції//
Народознавчі зошити.- К.,1997, №2
Станкевич Михайло// Українське художнє дерево XVI-XX
ст.-Львів,2002.-480с.
Форрест Тим //Антикварная мебель. Илюстрированое руководство по
определению стилей мебели.-М.:Эгмонт Россия Лтд, 2000
Романчиков В.І.// Основи наукових досліджень. Навчальний
посібник-К.:ІЗМН, 1997.-244с.
Де Руско Р.// Ле Корбузье – дизайнер. Мебель. 1929.-М.:Сов художник,
1986.
Юсипчук Юрій Володимирович //Школа Василя Девдюка і формування локальних
традицій новітнього гуцульського деревообробництва та металірства кінця
ХІХ-ХХ століття (Джерела.Типологія.Стилістика).-Львів, 2001.
Ясієвич В.Є.//Про стиль і моду.-К.:Мистецтво,1968
Штерн Х.А. //Столярно-плотничные работы. Справочное
пособие.-М.:Стойиздат,1992.-352с.
Большая иллюстрированная энциклопедия древностей.-Прага:Артия, 1980.
Школа изобразительного искуства.-М.:Издательство академии художеств
СССР, 1963.-ІХ.-362с.
Гнатюк Михайло. Школа деревневого промислу в Коломиї//Галичина –
Науковий і культурно-проствітній краєзнавчий
часопс.-Івано-Франківськ,1999.-№3.
Різьбярі Коломийщини. Каталог виставки.-Івано-Франківськ:Галичина,1992
Популярная художественная энциклопедия: Архитектура.
Живопись.Скульптура. Графика. Декоративное искусство //Гл. ред. В.М.
Полевой.-М.:Большая Российская энциклопедия.Кн. І.А-М,1999.-447с.
Степовик Дмитро// Скульптор Михайло Черешньовський.Життя і
творчість.-К.:Видавництво ім. Олени Теліги,2000-224с.
L’ornement polychrome – Bookkina International, Pfris
Курилич Михайло// Гуцульський орнамент.-К.:ЛК Мейкер, УВЦ, 2001.-126с.
Скульптор-модельщик А.Е.Громов // Авт.-сост.: И.А.Громов, А.Г.Раскин,
Н.Н.Веснина, И.И.Фомин.-Л.:Сторойиздат.Ленингр. отделение, 1987.-159с.
Тимків Б.М., Квас К.М. Виготовлення художніх виробів з дерева. 4. 1-2.
Підручник.-Львів: Світ, 1996.
Лудченко А.А., Лудченко А.Я., Примак Т.А. //Основы научных
исследований:Учебное пособие.-К.:Знання,2000.-114с.
16 Кес. Стилі меблів. – Видавництво Академії наук
Угорщини.-Будапешт.,1979.-С.87
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
