Реферат на тему:
Загадка: етнолінгвістичний аспект дослідження
1. Якщо раніше вчених цікавила перш за все мова і її будова, то
сьогодні предметом інтересу став зв?язок мови з людиною. Лінгвісти були
змушені розширити предмет свого дослідження і прийти до співпраці з
представниками інших наук, в першу чергу психології, соціології,
етнографії і культурології, в результаті чого виникли такі області
мовознавства, як соціолінгвістика, психолінгвістика й етнолінгвістика.
2. Кожна національна мова виконує декілька основних функцій, одна з них
– фіксація та зберігання всього комплексу знань і уявлень данної мовної
спільноти про світ. Етнолінгвістика стоїть на межі власне лінгвістики,
етнографії, фольклористики, культурології, соціології і сьогодні
переживає друге народження. Сам етнолінгвістичний аспект наукових студій
передбачає вивчення наслідків впливу на мовну структуру міфології,
психології, звичаїв, побуту, вірувань, обрядів, загальної культури й
менталітету етносу. Тому дуже актуальною стає проблема переосмислення
функціонування і розвитку національного мистецтва, чільне місце в якому
належить фольклору як динамічній формі творчої енергії кожного народу.
Метою нашої розвідки є застосування у дослідженні загадки доробку таких
провідних галузей мовознавства, психо-, соціо- та етнолінгвістика з
подальшим виявленням специфіки загадки по відношенню до пареміології і
фразеології.
3. Мова – це скарбниця народного, національного світобачення. Вона
відображає всі етапи світобачення народу і відбиває етнокультурні,
народно-психологічні й міфологічні уявлення та переживання, тобто
менталітет етносу як національну специфіку людського світосприйняття,
про що свідчить хоч би традиційне дискурсивне її вживання – через
фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (у формі казки,
переказу, легенди, анекдоту), вербальних фрагментів весільних та інших
обрядів, ритуальних дійств тощо. Особливе місце серед таких дискурсних
одиниць належить сентенційним і орнаментальним народним
висловленням-пареміям як вищому прояву народного духу, глибин його
філософії, етики та естетики.
4. У мовознавстві визначення „паремії” у багатьох випадках
застосовуються відносно тільки приказок і прислів?їв. Проблема
походження та класифікації паремій – одна з найскладніших і
малодосліджених. Саме поняття „паремії” викликає багато питань, бо цей
термін не має серед учених остаточного визначення.Однією з задач цієї
розвідки є з?ясування питання, які саме дискурсні одиниці прийнято
називати пареміями і чи можна віднести до них загадку.Якщо
проаналізувати декілька тлумачень цього поняття такими дослідниками, як
В. М. Мокієнко, О. В. Дуденко, М. М. Пазяк, Н.А. Ковальська , А.
Крікман, Е. Норман, В. Піно, Р. Саукас, то паремію можна визначити як
„короткий текст, нерідко обмежений одним реченням (прислів’я, приказки,
говоріння та ін.) чи навіть фрагментом речення (різного роду кліше);
мовне явище, яке відбиває життя народу, риси характеру, вчинки, події,
життєвий досвід, реалії оточуючого світу, релігійні уявлення.
Вдалою видається запропонована в Енциклопедії української мови така
дефініція паремій: це „народні вислови, виражені реченням, а також
короткими ланцюжками речень, якими передаються елементарна сценка чи
найпростіший діалог” [УМ 2000, c. 424]. Та сама Енциклопедія української
мови подає таке визначення: „до класу паремій належать: прислів’я і
приказки (вони становлять основну масу – до трьох чвертей – усього
паремійного фонду), примовки, загадки, прикмети, „ділові” вислови,
повір’я, „віщі” сни, ворожби, задачі, головоломки, скоромовки,
пустомовки, замовляння, небилиці, нісенітниці, одномоментні анекдоти,
казкові формули тощо”.
5. Загадки можуть служити свідотством культурно-гносеологічної здітності
етносу фіксувати як стереотипне сласне антропометричне відношення до
обєктивного світу, що з часом перетворюється в етносвідомості на
прототипове. Притаманні загадці і спільні для всіх паремій такі відмітні
риси, як клішування і повна або відносна синтаксична завершеність, які
знаходять свій прояв у притаманних загадці конкретності теми, лаконізмі,
конденсованості думки і надзвичайній стійкості традиції та усталеності
образів.
6. Має загадка також і специфічні, притаманні тільки їй характеристики.
До них можна віднести специфічну гносеологічну, культурну й прагматичну
діалогічністю. Характерною особливістю художньої форми загадок є й
поєднання глибокої предметності образу, конкретності теми з вимогами
абстрактного, узагальнюючого порівняння, а також збереження
двоплановості, певної паралельності в побудові художнього образу при
максимально стислій його формі.
7. Антропоцентричність дискурсивного зразка загадки є також специфічною:
вона експлікована у формальній структурі цього жанру, представленій як
діалогічна конструкція. Дискурсивний зразок загадки має інтерсеміотичну
специфіку, що виявляється у способі його залучення до семіотичного
універсуму культури етносу та цивілізації в цілому. Залежно від
специфіки антропного проектування мови метод антропоцентризму
доповнюється й коригується етно- й культуроцентризмом.
8. Загадка існує в семіотичному універсумі як зразок дискурсу, що
характеризується специфічною гносеологічною, культурною й прагматичною
діалогічністю та способами її текстової реалізації. Реальні загадки
будуються на підставі цієї специфіки, репрезентуючи численними тактиками
інтерактивні стратегії перформативності, шифрування та підказки, які
зумовлюють особливу пізнавально-естетичну програму адресованості та
своєрідний міфопоетичний спосіб перетворення дійсності в мовній формі.
9. Використовуючи ресурси метафоризації, міфопоетичного виразу думки та
художнього пізнання світу, загадка виявляється інтертекстуально
пов?язаною з іншими дискурсивними зразками – байкою, прислів?ям,
анекдотом, приказкою, піснею, представляючи у переінтерпретованому
вигляді різні життєво важливі елементи дійсності: людину, її житло, їжу,
одяг, посуд, знаряддя праці, господарчу діяльність, сприйняття часу,
тваринний і рослиннй світи, астрономічні та природні явища тощо.
10. Відтворюваність, образність, експресивність наближують загадки до
фразеологізмів, а дискурсивні функції репрезентують їхню унікальну
жанрову природу. Поєднуючи у своїй програмі адресованості стратегії
перформативності, підказки й шифрування, загадки служать, як і
фразеологізми, джерелом різноманітної інформації, зберігаючи й
транслюючи її в універсумі культури етносу.
Дійсність відображено в загадках не ушкоджено, а суцільно, у всій гамі
почуттів, а її образи – яскраві, пишнобарвні, з нечуваною
різноманітністю звуків. Світ у загадках рухається, звучить, переходить з
одного якісного стану в інший, з’являється саме в тій діалектиці, яка
притаманна життю.
Таким чином, загадки мають багато спільного з пареміями і
фразеологізмами, не належачи однак повною мірою ні до тих, ані до інших.
Вони є невичерпним інформаційним джерелом, семіотичним феноменом, який
зберігає й транслює наступним поколінням стереотипні уявлення етносу,
яскраво репрезентуючи його повсякденно-емпірічний, історичний і
культурний досвід, його міфи, традиції, обряди, вірування, забобони.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
