Вказівна частка ге ‘ось’ у західнополіських говірках

Частки, уживані в українських говорах, – це лексично і структурно
специфічна група слів, які характеризуються багатьма архаїчними
ознаками, але мають переважно затемнену етимологію. Деякі з цих часток,
що виявлені і в західнополіському говорі, мають відповідники в інших
слов’янських діалектах і відповідно етимологічно можуть бути трактовані
як континуанти праслов’янських часток, які внаслідок своєї лексичної
незалежності та невідмінюваності збереглися у давній, первісній формі.

Так, у говірках Пінського району Брестської області Білорусі, які
становлять північно-східну окраїну західнополіського діалекту, вживана
як лексично незалежна одиниця із вказівним значенням частка ге ‘ось’,
‘оце’, ‘он’, пор.: ге шчо йе на стaрос’ц’ дождaласа (Невель Пн); ге
необ’iлни чолов’iк, нездoл’ни обoлити (Жидче Пн); озм’iте ге стoлок ди
с’адaйте (Мала Вулька Пн); шчо ге за товaр хoд’ат? (Містковичі Пн); ге
йіж товканuцу (Жидче Пн); ге пришлa жонoчина, де мн’iйе роскaзвивати
(Хойно Пн). У перехідних українсько-білоруських говірках північної
Пінщини частка ге уперше зафіксована наприкінці ХІХ ст. Ю.Карським: шчо
ге за л’yдз’і ? [1,4].

Структурно й функціонально рівнозначні відповідники відомі в інших
слов’янських говорах, пор. укр. бойків. ге ‘ось’ [2,164],
сербсько-хорватське е ‘ось’ [3, 513], пол. діал. е, je ‘ось’ [4,41],
болг. е ‘он; ось’ [5,176]. При етимологічному опрацюванні цієї частки на
підставі численних фактів сучасних архаїчних слов’янських говорів
В.Німчук [6, 466-467], О.Мельничук [7, 210-211], В.Фортунатов [8, 222],
В.Славський [9, 420], Махек [10, 128], а також автори “Етимологічного
словника української мови” [11, 487-488], вбачають у ній континуант
вказівної частки псл. *е ‘ось; он’, або, що менш імовірно, псл. *(h)е,
яка виникла на базі займенника і-є. *е. Суттєвим аргументом на користь
імовірності цієї версії стали б факти фіксації вказівного ге ще й в
історичних словниках української та інших слов’янських мов. Одначе й
відсутність таких фіксацій не ставить під сумнів праслов’янське
походження вказівного ге, оскільки, як слушно зауважив В.Німчук, “багато
часток праслов’янського походження, вживаних, безсумнівно, в живій мові,
давні пам’ятки не відбили” [6, 468].

У говірках Пінщини виявлено також результат семантичного й
функціонального розвитку вказівної частки ге, а саме її вживання у
прислівниковій функції зі значенням ‘так’: ми однyт’ ге бaйімо (Невель
Пн); г’iнчий бaйе ге, г’iнчий ге, кажди по-свoйму (Жидче Пн); ге не
мoжн’а казaти на чужuх (Жидче Пн) і т. ін.

У більшості говірок північної діалектної зони західнополіського говору
(найактивніше – у берестейських говірках) функціонує структурно тотожний
прислівник ге зі значенням ‘уже’, пор.: витe ге вернyлис’а ? (Дивин Кб);
ми ге спaти л’аглu (Самари Рт) і т. ін. У такому ж значенні “Дыялектны
слоўнік Брэстчыны” фіксує його на Столинщині: ми ге кaшанку рoбім
[12, 92]. Щоправда, підстав для етимологічного зіставлення прислівника
ге ‘уже’ із вказівним ге немає: форма ге ‘уже’ є, найімовірніше,
наслідком модифікації звукової структури (втрати початкового голосного)
повнішого варіанта угe ‘уже’, який часто фіксується у берестейських
говірках: угe змеркaлосо [2, 237]. Форма ж угe є варіантом (без наслідку
першого перехідного пом’якшення) загальновживаного ужe, в якому
компонент –же < псл. *?е < *ge (у цих же говірках палаталізація відсутня і в дієслівних формах на зразок кагy, могy, пекy і под.). У західнополіських говірках частка ге у вказівній функції широко засвідчена у структурі інших утворень. Так, результатом редуплікації вказівного ге є виявлені у говірці с.Пулемець Шацького району вказівна частка і прислівник гeге, eге ‘ось’, ‘ось тут’, пор.: гeге палeмуди розвелuс’а – покусaйат; eге лепeха в нас ростe і ін. Структура прислівника гeге, eге в говірці часто ускладнюється кінцевими, вторинного походження морфемами -л’, -л’а: гeгел’, eгел’, гeгел’а, eгел’а, пор.: гeгел’ йійi хaта; гeгел’а купaлниц’у тuлк’ко застaра палeли і ін. У цих формах, як і в уживаних у цьому ж ареалі прислівниках вкoчил’, вкoчил’а ‘коли’ та втoчил’, втoчил’а ‘тоді’, кінцеві форманти -л’, -л’а зумовлені, ймовірно, аналогією до часових прислівників пoк’іл’, пoк’іл’а ‘поки’, дoк’іл’, дoк’іл’а, ‘доки’, дoт’іл’, дoт’іл’а ‘доти’, ‘досі’ і т. ін. У цій же та інших надсвітязьких і суміжних говірках (с.Піща, Мельники, Залісся, Щц; Збураж, Олтуш, Сушитниця Мл; Жиричі, Тур Рт; Яревище Ст і ін.) зафіксовані вказівна частка і прислівник aге, рідше – агe ‘ось’, ‘ось тут’, пор.: aге лохaн’ка стойiт (Пулемець Шц); aге вoзеро спрuтке (Тур Рт); aге брендзел’iйа ростe (Жиричі Рт). Структурно ці деривати являють собою результат зрощення вказівного ге із, очевидно, ще однією давньою вказівною часткою – а, етимологія якої потребує окремого детального опрацювання. У надсвітязьких говірках (с.Залісся, Пулемець, Піща, Мельники Шц) прислівник aге послужив дериваційною базою для похідних aгел’, aгел’а ‘ось тут’, пор.: aгел’а йе такuй йід’oн чолов’iк (Пулемець Шц); aгел’а чигyн постaвл’у (Залісся Шц). У структурі вказівної частки та прислівника гeво ‘ось’, ‘ось тут’, які формують невеликий компактний ареал у говірках Любешівського району (с.Цир і Деревок Лб, пор.: гeво твар вuтри; гeво с’eд’те і ін.), вказівна частка ге поєднана із сегментом -во – іншою вказівною часткою, етимологія якої зводиться дослідниками до займенника і-є. *о [11, 37] (у такому випадку варіант во має протезу), або ж, що більш імовірно, до давнього нечленного вказівного займенника середнього роду ово ‘це’ [13, 23]. Функціонально й структурно рівнозначні відповідники до західнополіського гeво відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. гeо ‘ось’ [2, 164], лемків. гев ‘сюди’ [14, 149], надсян. г’еў ‘сюди’, ‘тут’ [15, 22], рос. діал. эво [3, 513] сербське ево ‘ось’ [16, 110], пол. hev, hewaj [4, 66] та ін., що дає підставу реконструювати псл. *evo [10,128]. У західнополіських говірках відомі факти поєднання вказівної частки ге з коренями й інших давніх нечленних вказівних займенників. Так, наслідком зрощення вказівного ге з коренем нечленного займенника *пъ є вживані у говірках північно-західної діалектної зони західнополіського говору вказівна частка і прислівник гeно ‘он’, ‘он там’, пор.: гeно йакy рuхту солoми постaв’ів (Тур Рт); гeно сид’eт’ (Дубечно Ст); гeно йдут (Мокрани Мл) та ін; частіше вживаний варіант з утраченим кінцевим голосним: ген (гин). Наявність слов’янських відповідників (біл. гэна ‘он’, ‘он там’ [17, 152], пол. henoj ‘там’ [4,22], сербське ено ‘он там’ [16,110]) робить імовірно реконструкцію пcл. *еno [9, 414-415]. Виявлений у межах цього ж ареалу варіант гeноно ‘он’, ‘он там’ (Черче К-К; Невір, Щитинь Лб), який фіксується і в говірках берестейського масиву [17, 512], може бути наслідком контамінації двох тотожних із функціонального погляду лексем: ген і онo; можливо, -ноно – редуплікація. Для вираження більш точної просторової вказівки у цих говірках структури ген, гeно поширюються в постпозиції вказівним ге: генегe (Збураж Мл; Тур, Жиричі Рт; Мельники Шц; Залюття Ст і ін), пор.: генегe мойa хaта (Залюття Ст) і под. Вказівна частка ген послужила базою для творення за аналогією до старожитнього oнде прислівника і частки гeнде ‘он’, ‘там’ (варіанти: гuнде, гeнди, г’eнде, г’eнди, гaнде, гендеo, гендo), які формують великий ареал у північно-західний частині західнополіського діалекту. У більшості говірок цього масиву точнішу просторову вказівку передають форми із постпозитивним вказівним ге: гендегe (варіанти: г’ендегe, гиндегu, гиндигu, г’індегe, індигe), пор.: гендегe в стовп пeрун бабoнув (Яревище Ст); індигe ми судосuлис’а (Жиричі Рт) і под. Ареал охоплює також берестейські говірки: гeнде [12,45], індигe [12,81], підляські: гeнде, гендеo, гендo [17,512], продовжується у говорах карпатської групи [6,362]. Із лексемами гeнде, гендo етимологічно зіставні прислівники і вказівні частки гиндикa ‘он’, ‘он там’ (Липно Кв) та г’ін’д’? ‘ось’, ‘он’, ‘ось тут’ (Велике Вербче Ср), які зафіксовані в інших говіркових групах – у районі басейну р. Горинь. Уживаний у говірках західної і центральної діалектних зон західнополіського говору (район басейнів р. Зах. Буг, р.Турія) прислівник гет (варіанти: г’ет, г’іт, гат) ‘зовсім’, ‘там, дуже далеко’, ‘на далеку відстань’ являє собою складне утворення із вказівної частки ге та основи нечленного вказівного займенника тъ [11,502]. Ареал охоплює також усі південно-західні говори, пор., наприклад, бойків. гет [2,166], продовжується у говорах польської мови: het [9,418], словацьких говорах: het [10,129]. У західноволинських надбузьких говірках паралельно з фонетичним варіантом гат, семантична структура якого включає ще один компонент – ‘он туди’, – функціонує словотвірний варіант із формально демінутивним суфіксом аналогійного походження: гaтика (с.Петрово Ів, с.Суходоли В-В), пор.: той сyзим напуврeтливий гaтика пуб’іг (Лежниця Ів); у цьому ж ареалі форма гaтика зафіксована М.Корзонюком [18,83]. У говірках східної діалектної зони західнополіського говору (район басейнів р. Стохід, р.Стир, р.Горинь) натомість поширений загальновживаний варіант гет’ (г’ет’, гат’), м’яке кінцеве -т’ в якому можна витлумачити як наслідок аналогії до дієслівних форм наказового способу на зразок с’ед’, чис’т’, вuтрат’ і под. Сліди прислівника гет (г’іт) є підстави вбачати у структурі зафіксованих у говірці с.Мельники Шацького району регіоналізмів стамг’iти, стамг’iтил’, стамг’iтил’а ‘аж звідти; он звідти’, пор.: ажн’a стамг’?тил’а привезлa садyн посадuти; стамг’iти і до вот?го м’iс’ц’а чавyх пос’iйала і под. Аналізовані лексеми з урахуванням семантики можна вважати результатами фонетичного розвитку первісних композитів *с-там-г’іт-ти, *с-там-г’іm-тил’, *с-там-г’іт-тил’а, у складі яких функцію вказівки на значну віддаленість вихідного пункту руху виконують прислівники там і г’іт (пор. форми стил’ ‘звідси’ та стамтuл’ ‘звідти’, виявлені у говірці с.Піща цього ж району). У говірці с.Мельники зрідка вживані й структурно подібні прислівники зі значенням лімітативності: дотамг’iти, дотамг’iтил’, дотамг’iтил’а ‘аж доти’, ‘он аж до того місця’, пор.: впaли і ажн’a дотамг’iтил’ покот’aлис’а; йе навeл’ут займaйу – стамг’iтил’а і дотамг’iтил’а; а також прислівник тамг’iт ‘он там’. Прислівник гет’ засвідчено у складі порівняльних сполучників гeт’акде ‘як, мов’ та гeт’чиде ‘т.с.’, виявлених у говірках Ківерцівського району, пор.: ідy гeт’акде пйанa (Липно Кв); кричuт гeт’чиде на живyт (Грем’яче Кв), а також у структурі прислівника гет’урaд ‘якраз, достоту’ (Постійне Кс), пор.: гет’урaд у бaт’ка вдaвса і под. Чіткою локалізацією відзначається прислівник гeт:а ‘тут, на цьому місці’, що утворює невеликий ареал у говірках Пінщини (с.Жидче, Невель, Хойно, Містковичі Пн). Відповідник із такою ж семантикою відомий у російських говорах: eтта [19,45]. У структурі гeт:а сегмент -m:а зводиться до давнішого *-mъ-mа, яке могло бути наслідком зрощення двох різних відмінкових (чи родових) форм колишнього нечленного займенника mъ (пор. подібного походження прислівники тута, тут, староукр. туто, тутоть і под. [6,350]). Вказівна частка ге у поєднанні з основою колишнього нечленного вказівного займенника сь засвідчена у складі виявленого у західноволинських надбузьких говірках прислівника гес’ ‘сюди’, наявного, щоправда, тільки у фразеологізмі чи гес’ чи гат ‘або туди, або сюди’ (Петрово Ів), пор. також наведене М.Корзонюком із цього ж ареалу чи гесь чи гоп ‘т.с.’ [18,96]. Прислівник гесь ‘сюди’ І.Верхратським зафіксований і в наддністрянських (т. зв. батюцьких) говірках [20,258]. Такого ж походження відоме з фіксації М.Корзонюка західноволинське а-гесь ‘вигук, яким відганяють овець’ [18,67]. EaFXPaWxZh^obNqAw2{(‚T„ …issOOOOOOOOOOOOOOOOOOOOOO ки структура гeде поширюється вказівними частками ге, во у постпозиції, пор.: гедегe вперш’i л’удuй бuл’ше булo (Смоляри Ст); хвoс’нув по руц’i – вoпух гедевo (Яревище Ст) та ін. Спорадично у говірках цього ареалу фіксується дериват гедегeт, гедег’iт ‘он там’ (Залюття, Яревище Ст, Нудиже, Черемошна Воля Лбм) – результат зрощення прислівників гeде та гет, пор.: гедег’іт трeбе нимн’iжко п’іскy досeпати (Яревище Ст) та ін. Структура ж гедегeв ‘ось тут’, виявлена у говірці с.Яревище Старовижівського району, очевидно, є усіченим варіантом повнішого незасвідченого *гедегeво – утворення з прислівника гeде та двох різних вказівних часток у постпозиції; пор.: вонe гедегeв живyт. Варто зазначити, що вказівна частка ге із функцією уточнення у говірках північно-західної діалектної зони західнополіського говору поширює (переважно у постпозиції, рідше – у препозиції) основи й інших прислівників, особливо просторових, зрідка також і вказівних займенників: одегe, одегu ‘ось тут’ (Тур Рт; Положево, Піща, Пулемець Шц; Олтуш, Збураж, Хотислав Мл); форму одегe подає і “Дыялектны слоўнік Брэстчыны” [12,152]; ондегe ‘он там’ (Нудиже Лбм; Дубечно, Яревище Ст; Жиричі Рт); стил’гe ‘ось звідси’ (Мельники Шц) або ‘он звідти’ (Тур Рт); загальнозональною рисою є форми тамгe, вотамгe, тамкагe, тамикагe, тамичкагe, г’ітaм, г’ітaмка; тутгe, тутагe, тутикагe, тутичкагe; тудагe, тудигe, гетудu; с’удагe, с’удигe і под.; пор. також затор’ікгe ‘три роки тому’ (Тур, Жиричі Рт) та займенник mойгe ‘оцей’ (Залюття Ст). У говірках Пінщини виявлено порівняльний сполучник гeби, гeб’і ‘як, мов’, пор.: ни могy іт’i гeб’і вuп’івша (Містковичі Пн); його ж у цьому масиві фіксує “Дыялектны слоўнік Брэстчыны” [12, 169]. Цей сполучник являє собою результат зрощення вказівної частки або, що більш імовірно, похідного від неї прислівника ге ‘так’ із домінуючим у пінських говірках порівняльним сполучником би, б’і ‘як, мов’; пор. з тієї як говірки: дuв’іц:а б’і вовк. У любешівсько-іванівських та зарічненсько-пінських і суміжних говірках частка ге у поєднанні з займенниковою основою mъ виступає у займенникові гeтой ‘цей’ та вказівній частці гeто ‘це’, пор.: гeтой простaк дохнa пошuла (Лахвичі Лб); гeтойе селo нaт:о од:ал’oнойе (Мохро Івн); гeтайа п’iсн’а корнaтейка (Деревок Лб); гeто ти арцешчo говoриш (Сенчиці Зр) та ін. У північній частині цього ареалу (переважно у говірках на території Брестської області) поширені подібного походження займенник гeтакий ‘такий’ та прислівник гeтак ‘так’ (базові для них форми такuй, так у цих говірках взагалі відсутні), пор.: снопu стaв’іли у гeтакийе стрuбчики (Невель Пн); йе гeтак ни т’eмл’у роскaзвати (Мохро Івн). Очевидно, аналізовані лексеми зумовлені або, щонайменше, підтримувані білоруським впливом, тим паче, що південні межі ареалу цих форм, по суті, збігаються з колишнім кордоном Мінської губернії. У пінських говірках частка ге(е) у структурі прислівників із семантикою вихідного пункту руху та часової і просторової лімітативності поєднується з коренем нечленного займенника тъ і вказує на близькість відповідно початкового та кінцевого пункту руху і часового моменту, пор.: а) зетyл’, зетyл’а ‘звідси’ (Невель, Хойно, Жидче, Містковичі Пн); згeтул’, одгeтул’ ‘т.с.’ (Жидче Пн); пор. співвідносні стул’, стyл’а, от:тyл’ ‘звідти’ (там само); б) догeтул’, догeтул’а ‘до цього часу’, ‘до цього місця’ (Невель, Жидче Пн); доeтул’ ‘т.с.’ (Жидче пн); погeтул’, погeтул’а ‘т.с.’ (Невель, Жидче, Хойно, Містковичі пн); пор. співвідносні дотyл’, дотyл’а, потyл’, потyл’а ‘доти’ (там само). Ареал таких утворень продовжується в білоруських говорах [21, 116]. Етимологічно споріднені прислівники виявлені у зарічненсько-любешівських говірках, щоправда, з протилежною семантикою: частка ге(е) у їхній структурі виражає вказівку на віддаленість вихідного чи кінцевого часового моменту або пункту руху, пор.: а) зeтул’, зeтул’а ‘звідти’ (Більська Воля Влд); з’етyл’, з’ітyл’, з’етyл’а, з’ітyл’а ‘т.с.’ (Вичівка Зр; Сварицевичі Дб; Малі Телковичі Влд); зет’iл’ ‘т.с. (Нобель, Острівськ Зр; Люб’язь Лб); з’ет’iл’ ‘т.с.’ (Дольськ, Люб’язь Лб); з’етuл’ ‘т.с.’ (Залізниця, Люб’язь Лб); згeтил’ ‘т.с.’ (Деривок Лб); згaтил’ ‘т.с.’ (Березовичі Лб), ізгетuл’ ‘т.с.’ (В’язівно Лб); зет’іл’a ‘т.с.’ (Нобель Зр); зет’iл’а ‘т.с.’ (Храпин, Острівськ Зр); ізет’iл’, ізет’іл’a ‘т.с.’ (Кухче Зр); з’етил’o ‘он звідти’ (Залізниця Лб); пор. співвідносні стил’, стuл’а, стул’, стyл’а ‘звідси’ (там само); б) догeтул’, погeтул’ ‘до того часу’, ‘до того місця’ (Вичівка Зр; Сварицевичі Дб); дoгетил’ ‘т.с.’ (Нобель, Морочне, Сенчиці, Новорічиця Зр, Малі Телковичі Влд; Люб’язь Лб); догeтил’, догeтил’а ‘т.с.’ (Сенчиці, Морочне, Нобель Зр); дoгети ‘т.с.’ (Острівськ, Нобель, Храпин, Новорічиця Кухче Зр; Малі Телковичі, Більська Воля Влд), пoгетил’, погeтил’ ‘т.с.’ (Морочне, Нобель, Сенчиці Зр; Малі Телковичі Влд); пoгети ‘т.с.’ (Нобель, Кухче Зр; Березичі, Залізниця, В’язівно, Дольськ, Цир, Горки Лб) та ін. У північних зарічненсько-дубровицьких говірках (Сенчиці, Нобель, Морочне, Вичівка Зр; Сварицевичі, Лісове Дб) виявлено ще один прислівник із вказівною часткою ге, поєднаною з основою колишнього нечленного займенника mъ: огeточ ‘тоді’, пор.: огeточ йа ше йoмко б’iгав (Сенчиці Зр); а де ти булa огeточ? (Нобель Зр). У суміжних говірках південніше ареалу огeточ із тим же значенням функціонує вихідний прислівник без вказівного ге у структурі: отoч ‘тоді’ (Більська Воля Влд; Новорічиця Зр; Сварицевичі Дб; Вичівка Зр), пор.: отoч муй хаз’aй вже вмер (Більська Воля Влд). Географія та етимологія лексеми отoч потребує окремого детального розгляду. Сегмент ге можна вичленити також зі структури зафіксованого в іванівсько-пінських говірках на території Брестської області прислівника гeл’ки (Мохро Івн; Невель, Жидче, Містковичі Пн), що зрідка виступає ще й із кінцевим -ко: гeл’ко (там же). В окресленому ареалі аналізовані лексеми здебільшого відомі зі значенням ‘ось стільки’, пор.: eто гeл’ко витe поспuсвали? (Мохро Івн); гeл’ки у менe курoк (Жидче Пн); скажu: йе гeл’ки і гeл’ки насобирaла, а то мовчuт (Невель Пн). Щоправда, якщо сегмент ге є вказівною часткою, то в цьому разі мала би бути утворена форма *гeтил’ки, *гeтил’ко, пор. біл. діал. гэтулькі ‘стільки’ [22, 306]; але зафіксовані нами регіоналізми не зберігають жодних слідів займенникової основи -т-. Звичайно, можна робити припущення, що варіанти гeл’ки, гeл’ко фонетично розвинулися з вихідних, уже не фіксованих у цій говірковій групі форм *гeтил’ки, *гeтил’ко внаслідок утрати складу із займенниковим коренем -т-; підставою для твердження про ймовірність такої структурної модифікації є паралельне функціонування у цих же говірках вказівних часток гeто і ге ‘оце’ та прислівників гeтак і ге ‘так’. Лексеми гeл’ки, гeл’ко зрідка виступають еквівалентами до загальновживаного скільки, пор.: гeл’ки у тебe мнoго йeблик гeтого л’iта (Невель Пн). Це дозволяє зіставити їх зі староруським прислівником єлико ‘скільки’ < псл. *jeliko [23, 832], старопол., пол. діал. jele ‘скільки’ < псл. * jel? [6,371] та ін. Якщо форми гeл’ки, гeл’ко є континуантами псл. *jelь, *jel?, *jeliko ‘cкільки’, то первинним для них було значення ‘cкільки’, а компонент ‘cтільки’ у їхній семантичній структурі та початкове ге- замість сподіваного йе- з’явилися пізніше, можливо, внаслідок контамінації питально-відносної займенникової основи йе- < псл. *je із вказівною часткою ге. Процес же семантичного розвитку включав такі етапи: ‘cкільки’ > ‘ось cкільки’ > ‘cтільки’. Щоправда, з
урахуванням сучасної домінуючої семантики цих прислівників друга версія
їхньої етимології видається менш переконливою і потребує докладнішого
опрацювання.

Наведений і проаналізований матеріал дає підстави для таких висновків:

1) західнополіський говір є одним із небагатьох слов’янських регіонів
збереження та активного функціонування відзайменникової вказівної частки
ге праслов’янського походження;

2) частка ге як лексично незалежна одиниця утворює невеликий замкнутий
ареал, який охоплює переважно говірки Пінського району Брестської
області Білорусі, і є, ймовірно, епіцентром загального західнополіського
ареалу ге;

3) численні факти наявності вказівного сегмента ге у структурі інших
лексем локалізуються на території північно-східної та північно-західної
окраїнних діалектних зон західнополіського говору;

4) у говірках північно-східної діалектної зони сегмент ге засвідчений у
структурі займенників та прислівників і здебільшого поєднується із
коренем колишнього нечленного займенника псл. *tъ: гeтой, гeтакий,
гeтак, гeт:а, згeтул’, догeтил’, дoгети, огeточ та ін.;

5) у говірках північно-західної діалектної зони сегмент ге поширює
основи прислівників переважно із просторовим значенням, приєднуючись
найчастіше у постпозиції, і виражає точнішу вказівку на місце: тамгe,
вотамгe, тутгe, одегe, ондегe, гендегe, тудагe, с’удагe, стил’гe, гeде,
гедегe, гетудu, г’ітaм і под.; у кількох вказівних частках та
прислівниках ге поєднано з коренями колишніх вказівних займенників псл.
*tъ (гет) та псл. *пъ (гeно, ген, гeнде); відомі випадки редуплікації ге
(eге, гeге), поєднання його із вказівною часткою а- (aге, агe) тощо.

Умовні скорочення назв районів:

Волинської області: В-В – Володимир-Волинський, Ів – Іваничівський, Кв –
Ківерцівський, К-К – Камінь-Каширський, Лб – Любешівський, Лбм –
Любомльський, Ст – Старовижівський, Рт – Ратнівський, Шц – Шацький;

Рівненської області: Влд – Володимирецький, Дб – Дубровицький, Зр –
Зарічненський, Кс – Костопільский, Ср – Сарненський;

Брестської області Білорусі: Івн – Іванівський, Кб – Кобринський, Мл –
Малоритський, Пн – Пінський.

Умовні скорочення назв мов і діалектів:

біл. – білоруська, бойків. – бойківський, болг. – болгарська, і-є –
праіндоєвропейська, лемків. – лемківський, надсян. – надсянський, пол. –
польська, псл. – праслов’янська, старопол. – старопольська.

Література

Карскій Е.Ф. Матеріалы для изученія сЬверно-малорусскихъ говоровъ, а
также переходныхъ отъ бЬлорусcкихъ къ малорусскимъ. (ПолЬсье). – Вип. 1.
– Санктпетербургъ, 1898. – 42 с.

Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У двох частинах. – К.: Наук.
думка, 1984. – Ч. І.

Фасмер М. Этимологический словари русского языка: В четырёх томах. – М.:
Прогресс, 1987. – Т. 4.

Bal J. Formacje przys?owkowe z sufiksalnym j і k typu dzisiaj, wczoraj,
dzisiak, tamok w historii i dialektach j?zyka polskiego. –
Wroc?aw-Warszawa-Krakow-Gda?sk, 1974. – 115 s.

Стоянов І.А., Чмир О.Р. Болгарсько-український словник. – К.: Наук.
думка, 1988. – 780 с.

Історія української мови: Морфологія. – К.: Наук. думка, 1978. – 539с.

Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. – К., 1966. –
327 с.

Фортунатов Ф.Ф. Избранные труды: В двух томах. – М., 1956-1957. – Т. II.

S?awski F. S?ownik etymologiczny j?zyka polskiego. – Krakow, 1957-1965.
– Т. I.

Machek V. Etymologicky slownik jazyka ?eskeho a slovenskego. – Praha,
1957. – 482s.

Етимологічний словник української мови: В семи томах. – К.: Наук. думка,
1982-1989. – Т. I.

Дыялектны слоўнік Брэстчыны. – Мінск: Навука і тэхніка, 1989. – 294с.

Самійленко С.Т. Нариси з історичної морфології української мови.–
Частина 2. – К.: Вища шк., 1970. – 190 с.

Верхратський І. Про говір галицьких лемків. – Львів, 1902. – 489 с.

Пшепюрська М. Надсянський говір. – Варшава, 1938. – 87 с.

Толстой И.И. Сербскохорватско-русский словарь. – М.: Русский язык, 1982.
– 736 с.

Слоўнік беларускіх гаворак пaўнoчна-заходняй Беларусі і яе пaгранічча: Ў
пяці тамах. – Мінск: Навука і тэхніка, 1979-1986. – Т. I.

Корзонюк М.М. Матеріали до словника західноволинських говірок //
Українська діалектна лексика. – К.: Наук. думка, 1987. – С.62-267.

Словарь русских народных говоров. – Выпуски 1-26. – Ленинград: Наука,
1965-1991. – Вып. 9.

Верхратський І. Говір батюків. – Львів, 1912. – 306 с.

Шуба П.П. Прыслоўе ў беларускай мове: Марфалагічны нарыс. – Мінск:
Выд-ва АН БССР, 1962. – 191 с.

Слоўнік беларускіх гаворак… – Т. IV.

Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка: В трех томах, шести
частях. – М.: Книга, 1989. –

Похожие записи