.

Вираження супровідних змістових відношень у структурі складносурядних зіставних речень сучасної української мови (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
160 2625
Скачать документ

Вираження супровідних змістових відношень у структурі складносурядних
зіставних речень сучасної української мови

З’ясування особливостей змістових відношень між частинами складних
зіставних конструкцій зі сполучником а показує, що в багатьох випадках
виникає можливість ускладнення семантики зіставлення іншими,
супровідними, типами змістових відношень, що в цілому притаманне
синтаксичній системі української мови [2, 285]. Причини цього явища в
системі синтаксичних одиниць знайшли своє пояснення в теорії асиметрії
мовного знака. На сьогодні наявний значний корпус праць, у яких
висвітлюється ця проблема [1; 2; 3; 4; 6; 9-11].

Суть явища асиметрії полягає в тому, що в межах конструкцій,
репрезентованих структурною схемою одного виду, може формуватися
значення іншого виду. Таким чином, асиметричними конструкціями є такі,
зміст яких “не відповідає структурній схемі, відходить від зразка,
заданого його структурним механізмом” [10, 306]. У роботі такі
конструкції названі зіставними реченнями ускладненої семантики.

Особливістю зіставних конструкцій ускладненої семантики є те, що, окрім
зіставного змісту двох пропозицій, представлених предикативними центрами
частин, виникає ще й додатковий зміст логічної природи. Цей зміст
виражений імпліцитно.

Так, у складі семантичної структури аналізованих конструкцій поряд із
головним зіставним значенням виявлені такі додаткові змістові відношення
між пропозиціями, як єднальне й окремі вияви відношення зумовленості.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей взаємодії зіставної
семантики з єднальним відношенням та відношенням зумовленості. Очевидним
і закономірним є те, що між пропозиціями, які входять у відношення
зіставлення, може бути й відношення єднальне. Це зумовлено самою
природою формування зіставлення як логічно-мисленнєвої операції: мовець
спочатку поєднує ситуації дійсності для наступного виявлення між ними
подібності чи розбіжності.

Наявність єднальної семантики в конструкціях із зіставним відношенням
досить часто стає причиною того, що конструкції, які за формальними
ознаками слід зараховувати до зіставних, внаслідок слабкого семантичного
виявлення двох асоціативних рядів перебувають на межі між єднальним і
зіставним різновидом, наприклад, пор.: Увійшла, а він високий та
товстий, трошки пикатенький, ніс догори задрався, а очі, мов баньки, так
і повитріщувалися (Г. Квітка-Основ’яненко) – Увійшла, а він високий та
товстий, трошки пикатенький, ніс догори задрався, і очі, мов баньки, так
і повитріщувалися; Кров поступово почала приливати сотникові до обличчя,
в очах замиготіли промінчики, і на соковитих губах під чорними вусами,
може, вперше за багато днів пробігла усмішка полегшення: [він відчув під
ногами твердий ґрунт, на якому вже можна було будувати реальні плани]

(П. Панч) – Кров поступово почала приливати сотникові до обличчя, в очах
замиготіли промінчики, а на соковитих губах під чорними вусами, може,
вперше за багато днів пробігла усмішка полегшення: [він відчув під
ногами твердий ґрунт, на якому вже можна було будувати реальні плани].

Особливо це виявляється в реченнях, у яких зіставляються реалії
дійсності, послідовно розташовані в просторі, або дії, що розвиваються
поступово в часі, стани речей, що характеризуються послідовністю, тощо:
За неприбраним столом, підперши щоки долонями, спиною до мене сидить
Меланя, а (і) перед нею – Сергійчикова карточка (Гр. Тютюнник); Тут
суздальці з богами та з книжками, а(і) побіля їх сластьони ця з грубкою
(Г. Квітка-Основ’яненко); Біля хати, над обгородженою очеретом пасікою,
гули бджоли, брязкав ланцюгом пес за ворітьми, за повіткою хтось, видно,
теслярував, бо чути було рубанок, а(і) коло тину на ослінчику сиділа
ряба згорблена тіточка і пасла курчат (Гр. Тютюнник); [Вже сонце зайшло,
вже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густим лісом], а дід
усе розказував, а(і) діти все слухали (І. Нечуй-Левицький).

Серед інших вирізняються конструкції, у яких єднальна семантика є
особливо відчутною. У їх змісті зіставляються реалії дійсності в цілому
та їх частини або пов’язані з ними дії, стани речей тощо, наприклад:
[Чоботята його вгрузли в сніг], і він дивиться на них, а(і) уста косо
вибивають притамований плач (М. Стельмах); …Тоді полум’я стовпом
шарахає вгору, обличчя солдатів робляться червоними, веселими, а(і)
брови майже в усіх руді, поприсмалювані (Гр. Тютюнник). На заваді
процесу дифузії змістових відношень можуть стояти лексико-семантичні
особливості частин. Так у реченні Голова його (Бабія – М.Г.) все-таки на
стіні спочивала, а очі блукали по стелі, [ніби він на небо зазирав]
(Б.Лепкий) домінуючим відношенням залишається зіставне, оскільки в
частинах наявні лексеми, які виражають протилежні поняття
(спочивати/блукати), що унеможливлює підстановку сполучника і, а відтак
і трансформацію цієї конструкції в єднальну.

Інколи смислові зв’язки між компонентами не дозволяють із повною
впевненістю стверджувати, що відношення між частинами саме зіставне, а
не єднальне, як, наприклад, у реченні Я демократ, а ви комуністка, де
так само можна поставити і єднальний сполучник і, пор.: Я демократ і ви
комуністка. Як було показано, розрізнення смислових відношень
відбувається тут не на рівні формальному чи семантичному (адже і
демократи, і комуністи можуть належати до лівого крила партії), а на
комунікативному: лише інтенція мовця, його настанова на уподібнення і
поєднання або ж на розподібнення і зіставлення пропозицій визначають,
яким буде зміст висловлення, що й позначиться на особливостях
актуального членування його змісту.

Дослідження показало, що однозначне тлумачення конструкцій із
лексико-семантичним наповненням, яке не сприяє експліцитному виявленню
того чи іншого різновиду змістового зв’язку між компонентами,
уможливлюють передусім семантико-синтаксичній чинники, комунікативні ж
ознаки підтримують їх. Так, у реченні Серце в усіх людей неоднакове: в
неї таке, бач, а в мене таке (Гр. Тютюнник) спільна для обох частин
зіставної конструкції препозитивна частина із значенням характеризації
(за Н.Д. Арутюновою) зумовлює синтаксичне оформлення наступних частин у
вигляді саме зіставної конструкції, так само, як і семантичне наповнення
частин сприймається як таке, що відповідає зіставленню. Підтвердженням
цьому є й відповідне актуальне членування змісту підрядних частин. У
разі відсутності препозитивної частини складносурядне речення В неї
серце таке, бач, а(і) в мене таке могло б бути витлумачене і як
зіставне, і як єднальне, що позначиться й на рема-тематичному оформленні
конструкції.

Інколи поєднувані й зіставлювані за певним параметром ситуації можуть
бути однозначно витлумачені як зіставлювані або як єднальні лише за
умови наявності контексту. Так, наприклад, речення Виявилося, що йдуть
шевченківськими місцями, чи десь недалеко від них, а верби, що так
розкішно хиляться понад ставками, – це, може, ті самі, що були описані
ще Нечуєм-Левицьким (О. Гончар) може бути витлумачене і як зіставне, і
як єднальне. Підставою для зарахування його до зіставних є наявність
двох пропозицій, зіставлюваних за певними параметрами: місця
Шевченківські, а верби стоять ще з часів Нечуя-Левицького. Ця семантика
підтримується і формальними та формально-семантичними характеристиками
конструкції. Єднальна ж семантика відношень між частинами формується на
основі імпліцитної однорідності компонентів частин, яку можна виразити у
такий спосіб: Вони йдуть місцями Шевченка і Нечуя-Левицького.

Уже йшлося про те, що дослідники складносурядних зіставних речень
указують на присутність єднальної семантики між частинами складної
зіставної конструкції у випадках, коли сполучником а поєднується не дві
пропозиції, а більше. Так, І.Р. Вихованець, указуючи на те, що іноді
семантичні трансформації зіставного сполучника а уможливлюють уведення
до того самого складносурядного речення сурядних частин з єднальними і
модифікованими (зближеними з єднальними) зіставними відношеннями,
наводить приклад: Купається в сонці трава, Купається сонце в траві, А на
твоїх на бровах Ходить вітер на голові (І. Драч) [2, 308]. У наведеному
автором прикладі наявне послідовно-приєднувальне багатоступеневе
зіставлення. Як кваліфікує конструкції такого структурно-синтаксичного
різновиду А.П. Грищенко, позицію якого поділяють також автори посібника
“Синтаксис української мови. Проблемні питання” [5, 100; 12, 613].
Науковець обґрунтовує свою позицію тими спостереженнями, що “складові
частини, повідомляючи про факти дійсності, перебувають у зіставних
зв’язках з усіма наступними і попередніми структурними частинами
складносурядного речення” [5, 100]. Кожна частина входить із наступною в
зіставні відношення на підставі тієї семантичної взаємодії, яку була
виявлено й описано. Звідси маємо такі конструкції із прозорим зіставним
відношенням: 1) Трава купається в сонці, а сонце купається в траві;
2) Сонце купається (=ходить) в траві, а вітер ходить (=купається) у
твоїх бровах. Якщо ж зважити на глибину семантики висловлення (як
висловлення метафоричного), то з’ясується, що тут наявне і третє
зіставлення: трава не співмірна із сонцем і далека йому, а брови не
співмірні з вітром і далекі йому. Та незважаючи на це, “трава купається
в сонці”, відтак і брови мають купатися у вітрі. Саме тому вітер “ходить
на голові” –

щоб твої брови дістали його. Таким чином, маємо третій компонент
багатоступеневого зіставлення – Трава купається в сонці, а брови
купаються у вітрі.

Dагалі ж слід зазначити, що для з’ясування дійсних відношень між
компонентами конструкцій, які містять більше, ніж два компоненти,
важливими, як не вирішальними, виявляються не лише формальні чи
семантичні, а досить часто комунікативні, логічні, контекстуальні
ознаки. Так, наприклад, висловлення [Якби-то далися орлинії крила, За
синім би морем милого знайшла;] Живого б любила, другу б задушила, а до
неживого у яму б лягла (Т. Шевченко) можна прочитати в два різних
способи: 1) Живого б [любила і задушила другу]R, а до неживого [у яму б
лягла] і 2) Його лишила б (=любила б, простила б), а її задушила б, а до
неживого у яму б лягла. У першому випадку маємо зіставне відношення,
сформоване на базі зіставлення слів за наявністю/відсутністю ознаки
(живий/мертвий), тоді як предикативні центри асоціативно однотипні
(любила б = у яму б лягла за тобою), третя ж частина складної
конструкції (другу б задушила) виступає контекстуальним синонімом до
любити (у пресуппозиції цього предиката присутні такі поняття, як: не
віддавати нікому іншому, володіти одноосібно, берегти від зазіхань
тощо), а тому вони пов’язуються єднальним зв’язком. У другому ж випадку
маємо багатоступеневе зіставлення. На першому рівні зіставляються одні
смислові компоненти пропозицій (Його б не вбила, а її б убила), у
пресуппозиції яких помста і прощення за зраду коханого. На іншому рівні
зіставляється перший та останній компоненти (Живого б любила, а до
неживого в яму б лягла), які також мають смислові точки перетину.

Для цього є певні підстави, зокрема відмінність цих конструкцій за
характером сурядного зв’язку (закритістю/відкритістю) від конструкцій із
власне-зіставними відношеннями. Проте інший формально-семантичний
параметр цих конструкцій, а саме наявність сполучника а, все ж сприяє
тому, що семантику цих речень можна розглядати саме як зіставну. У
вирішенні цього питання переконливою є думка дослідників про те, що
важливу роль у визначенні загальної семантики відношень у зіставних
конструкціях, де можливий і єднальний, і зіставний сполучники, відіграє,
окрім формального показника, ще й семантика частин, яка або підтримує,
або заперечує семантику засобу зв’язку [7, 32].

Так, у реченні А вечір палить вікна, а синя хмара жаром пройнялася, а
синій ліс просвічує вогнем, а вітер віти клонить і співає мені пісні в
ушах (М. Рильський) значення сполучника а в цілому підтримується
семантикою частин, у яких знаходить вияв зіставлення динамічних
процесів, характерних для різних учасників. І хоча цю ж конструкцію
можна представити й у такому вигляді: І вечір палить вікна, і синя хмара
жаром пройнялася, і синій ліс просвічує вогнем, і вітер віти клонить і
співає мені пісні в ушах, проте це буде суперечити комунікативному
наміру мовця, який показує різницю в процесах, що відбуваються з різними
учасниками в час заходу сонця й індивідуальну реакцію кожного з них на
цю подію, а не просто констатує факти, подаючи їх перелік. Крім того,
наявність асоціативних зв’язків між компонентами конструкції, а саме
контекстуальна синонімія ряду складників у частинах переконливо
свідчить, що комунікативним задумом мовця було виразити саме ці тонкі
нюанси смислу, пор.: палити – жаром пройняти – просвічувати вогнем.

Семантика зіставлення може, як зазначалося, ускладнюватися окремими
виявами відношення зумовленості. Можливість виділення допустового
компоненту змісту між пропозиціями з домінуючим зіставним відношенням
зумовлена тим, що ситуації, які зіставляються, пов’язані між собою ще й
логікою допуску. Тобто в одній із частин виражена така ситуація, яка
відбувається всупереч тому, про що йдеться в іншій. Ця семантична риса й
виступає чинником ускладнення семантики зіставлення допустовим
значенням. Так, у реченні Мати стане на неї гримати, а вона жартує,
регочеться (Г. Квітка-Основ’яненко) домінуючим семантичним відношенням є
відношення зіставності, на що вказує сполучник а та про що свідчить
наявність двох асоціативних рядів, але трансформація цього речення
виявляє в ньому також допустову семантику, пор.: Хоча мати сердиться, а
вона регочеться. У реченні Сміються знову трави, квіти… А Сльози ще
тремтять на них (О. Олесь), окрім змістового відношення зіставлення,
наявне ще й значення допустовості, семантика якого може бути виражена
такою схемою: ситуація А відбувається, хоч і не повинна мати місця, тому
що ситуація Б суперечить цьому, пор.: Сміються знову трави, квіти, хоч
сльози ще тремтять на них.

Своєрідно виявляється допустове значення в конструкції Пропали пани
гетьмани, а кобила й порох із’їла (К. Буревій). Семантична трансформація
конструкції дозволяє виділити глибинний зіставний зміст, який може бути
представлений такими пропозиціями: Раніше коням нічого було їсти, бо
пани не дбали про них, а тепер коням взагалі нічого їсти, що навіть
порох поз’їдали. Допустове ж значення виникає як наслідок редукції і
може бути представлене в такий спосіб: Хоч панів вже немає, а коням усе
одно нічого їсти.

Допустове значення наявне й у таких конструкціях, як: Літа ніколи не
повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ
(М. Стельмах); Іще не попритухали усі зірочки, а вже наш Кузьма
Трохимович і скочив… (Г. Квітка-Основ’яненко); Як там кажуть: по
бороді текло, а в рот не попало (Г. Квітка-Основ’яненко); Вже сонце
зайшло, вже ніби дрімота розлилась над густими садками, над густими
лісами, а дід усе розказував, а діти все слухали (І. Нечуй-Левицький). В
останній конструкції зіставне відношення й допустове фактично
рівносильні, пор.: Хоч сонце вже зайшло, вже ніби дрімота розлилась над
густими садками, над густими лісами, проте дід усе розказував, а діти
все слухали і Вже сонце зайшло, вже ніби дрімота розлилась над густими
садками, над густими лісами (= все почало дрімати, спало), а дід усе
розказував, а діти все слухали (а діти не спали, тому що дід не давав).
Проте формальні показники конструкції та смислова паралельність частин,
заснована на двох асоціативних рядах, усе ж дозволяє кваліфікувати її
саме як зіставний різновид, а не асиметричну допустову конструкцію.

Значення причини також може виявлятися в реченнях зіставної семантики.
Умовою того, щоб одна із частин складносурядної зіставної конструкції
створила причиновий фон для іншої, є співвіднесеність ситуацій
дійсності, виражених у пропозиціях, як причини й наслідку. Щоправда, при
цьому причинова зумовленість є опосередкованою, тому що семантично
значущии є компонент зіставлення. Наприклад, у реченні І курчата без
води заливаються, а квочка не зна, що далі робити, де води шукати
(М. Куліш), пор.: Оскільки курчата без води заливаються, квочка мусить
шукати воду, а вона не зна, що далі робити, де води шукати.

Непоодинокими також є випадки, коли між пропозиціями, які за своїм
змістом є зіставлюваними, замість передбачуваного сполучника а
використовується сполучник і, внаслідок чого актуалізується ще й
додатковий змістовий компонент, а саме такий вияв значення зумовленості,
як наслідок, наприклад: Їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну
черву, і на місце їх прийдуть інші (В. Підмогильний). Особливість таких
речень із сполучником і становить те, що їх структура, на відміну від
єднальних речень відкритої структури, є закритою, а сам сполучник
допускає другий сполучниковий елемент, який і експлікує додаткове
змістове відношення пор.: Їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну
черву, і тоді на місце їх прийдуть інші. Використання єднальних
сполучників, що містять при собі позицію для другого сполучникового
елемента, умотивоване комунікативною метою мовця, який прагне не тільки
зіставити дві ситуації, а й показати їхній взаємозв’язок.

Отже, відношення зіставлення досить часто взаємодіє з іншими типами
змістових відношень між частинами складних речень різних типів та
різновидів, що засвідчує його унікальність як смислового концепту, а з
іншого боку, вказує на неабияку продуктивність в процесі створення інших
смислових відношень.

Література

Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. – М.:
Наука, 1988. – 340 с.

Вихованець I.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К.: Либідь,
1993. – 368 с.

Вихованець I.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М.
Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наукова думка, 1982. –
219 с.

Гак В.Г. Категория модуса предложения // Предложение и текст в
семантическом аспекте. – Калинин: КГУ, 1978. – С. 19-26.

Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній
мові. – К.: Наукова думка, 1969. – 155 с.

Карцевский С. Об ассиметрическом дуализме лингвистического знака //
Звегинцев В.А. История языкознания 19-20 вв. в очерках и извлечениях. –
М., 1965. – Ч1.

Крейдлин Г.Е., Падучева Е.В. Взаимодействие ассоциативных связей и
актуального членения в предложениях с союзом а // Научно-техническая
информация. – Серия 2. Информационные процессы и системы. – 1974. – № 9.
– С. 31-37.

Крейдлин Г.Е., Падучева Е.В. Значение и синтаксические свойства союза а
// Научно-техническая информация. – Серия 2. Информационные процессы и
системы. – 1974. – № 10. – С. 32-37.

Ломакович С.В. Роль лексики у формуванні змісту складного речення //
Лінгвістичні дослідження.

Наук. вісник. – Вип. 3. – Харків: ХДПУ, 1997. – С. 149-153.

Ломакович С.В. Займенниково-співвідносні речення в сучасній українській
мові: Дисертація… д-ра філол. наук. 10.02.01 / Терноп. держ. пед.
ін-т. – Тернопіль, 1993. – 382 с.

Ломакович С.В. Семантична організація займенниково-співвідносних речень
у сучасній українській

мові. – К.: НМК ВО, 1993. – 73 с.

Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної
української мови. Проблемні

питання. – К.: Вища школа, 1994. – 670 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020