КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Виправлення помилок в початкових класах

ПЛАН

І. Вступ

Орфографічна та пунктуаційна грамотність – одна із складових загальної
культури людини.

ІІ. Основна частина.

До таємниці слова.

Проблема формування орфографічних навичок в учнів початкової школи.

Засіб підвищення грамотності учнів.

Система роботи над орфографічними помилками.

Мовний аналіз як метод навчання.

Нові форми проведення уроків з рідної мови в початковій школі.

ІІІ. Висновок

Інноваційне навчання – найефективніший варіант навчання мови на
сучасному етапі в початковій школі.

IV. Література.

І. ВСТУП

На сьогоднішній день в теорії і практиці стоїть питання про орфографічну
пунктуаційну грамотність.

Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: орфографії, графіки,
і пунктуації.

Кожен із цих розділів має свою історію. Українська графіка бере свій
початок від слов’янського письма. Якщо брати до уваги графіку, то
український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття.

Орфографія постійно вдосконалювалась, охоплюючи написання тих слів, які
раніше не регулювалися силою закону. Особливо це стосувалося слів
іншомовного походження, кожна мова запозичує іншомовні слова.

У травні 1928 року в Харкові відбулася правописна конференція, яка
схвалила новий, розширений український правописний кодекс. Зберігаючи
традиційну українську графіку, вчені докладно опрацювали орфографію та
вперше скоригували правила української пунктуації. Орфографію
«Українського правопису» схвалено 1928 р. й видано 1929 року.

Постійними членами комісії були члени Спілки письменників України та
Всеукраїнського товариства «Просвіта».

Робота орфографічної комісії складалася з кількох етапів. На першому –
підготовчому – в Інституті мовознавства було створено робочу групу, якій
доручалося розробити проект змін та доповнень, що повинні бути внесені
до нового видання «Українського правопису».

Орфографічна та пунктуаційна грамотність одна із складових загальної
культури людини. Тому ми повинні дотримуватися орфографічної та
пунктуаційної грамотності. Адже, у більшості нинішніх випускників не
розвинені орфографічні навички, вони слабо підготовлені до узагальнення
отриманої інформації. Проте відомо, що діти від природи допитливі і
сповнені бажання вчитися. Для того, щоб кожна дитина могла розвивати
свої орфографічні навички, необхідне розумне керівництво з боку вчителя.
Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці застосувати різні
методи роботи, що виробляють в учнів правильне написання слів.

ІІ. Основна частина.

Грамотність – слово багатозначне. У поширеному розумінні воно означає
насамперед написання слів і речень без помилок, згідно з існуючими
нормами правопису, які відповідають усталеним нормам сучасної
літературної мови.

Одна із складових загальної культури людини є її орфографічна та
пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати – життєва необхідність.
Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, занотує почуття або
прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А
це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в
усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, а словесникам
передовсім, треба домагатися, щоб наші учні були освіченими, грамотними
людьми, достатньою мірою ознайомленими з багатими скарбами української
мови і могли практично використовувати їх. Запорука успіху
вчителя-словесника в цій справі вироблення системи навчання грамотного
письма.

Проблема підвищення орфографічної грамотності учнів залишається
актуальною, незважаючи на те, що на сторінках методичних журналів, у
виступах учителів-словесників, у працях учених їй приділяється немало
уваги. Учителі-новатори постійно дбають про підвищення педагогічної
майстерності, працюють творчо над пошуками ефективних методичних
прийомів навчання школярів, але зі стін наших шкіл продовжують виходити
люди, що не вміють грамотно висловитись, правильно написати листа, деякі
навіть не вміють правильно написати своє прізвище, ім’я, по батькові.

У чому ж справа? Чи винні тут вчителі (не доробляють), учні (не
доучують)? Чи, можливо, орфографія – розділ мовознавства, який дітям
опанувати не під силу? Так, розділ цей справді один із важчих, виробити
навички грамотного письма надто складно.

На мою думку, однією із причин великої кількості орфографічних помилок у
письмових роботах учнів є розрив між теоретичними знанням та вміннями й
навичками, тобто вони не вміють зовнішні дії переносити у внутрішній,
розумовий план.

Учителі переконуються, що школярі, добре знаючи правила, вміючи навести
приклади, під час виконання письмових робіт не бачать орфограми, не
можуть застосувати правило на практиці. Отже, у дітей відсутні
орфографічна пильність, навички самоконтролю, пишуть вони на слух, як
чують.

І все ж таки є всі підстави стверджувати, що диспропорція між знаннями і
практичними вміннями (орфографічними навичками) пояснюється насамперед
недостатнім засвоєнням теоретичного матеріалу. Адже відомо, що грамотно
може писати той, хто глибоко засвоїв, осмислив граматичний матеріал.

Виробити свідоме письмо допоможуть активні методи навчання, а ними
можуть бути певні дослідження, спостереження, узагальнення, які
проводять самі учні.

Але вчитель не повинен задовольнятись лише їхнім розумінням нового
матеріалу. Перше сприймання ними нового не має цілісного характеру, тому
велику роль тут повинні відігравати добре продумані вправи навчальні, а
вже потім творчі.

Слід колективно закріпити виучуване, переконатись, що кожен розуміє
правило, наведе самостійно приклади і лише після цього дати класну
самостійну роботу.

Інтерес учнів до навчання словесник постійно формує за допомогою різних
ігрових ситуацій, які дають можливість учителеві поєднати в одне
нерозривне ціле два процеси: засвоєння знань та їх застосування. Роботу
слід організувати так, щоб діти вчилися на заняттях, а вдома тільки
закріплювали здобуте. Іноді на уроці активно працює лише вчитель, а
учням відводиться пасивна роль. Аби цього уникнути, слід розподілити
розумову діяльність дітей таким чином, щоб усі вони в міру своїх сил і
можливостей шукали і знаходили шляхи розв’язання завдань, самостійно
доходили висновків, щоб процес пошуку істини захоплював їх, а всі види
роботи спонукали їх до цього, створювали відповідний психологічний
настрій.

Головне завдання уроків української мови – навчити дітей змістовно,
логічно, чітко висловлювати думки, виробити необхідні навички грамотного
письма. Тому у центрі уваги словесника мусить бути робота над
удосконаленням орфографічних умінь і навичок, оскільки помилкам краще
запобігти, ніж працювати над їх виправленням.

Які ж шляхи усунення і попередження мовних і мовленнєвих помилок в
учнівських писемних висловлюваннях?

Готуючись до уроку, слід добре продумувати матеріал, добирати такі види
вправ, які б зацікавлювали, викликали бажання виконати їх, давали змогу
осмислено засвоїти нову інформацію і водночас запам’ятати відповідні
орфограми. Вихованці не заучують правило, а обґрунтовують, підкріплюють
новими прикладами і таким чином свідомо його запам’ятовують, вчаться
правильно застосовувати у майбутньому.

Вироблення орфографічних умінь і навичок має поєднуватися з розвитком
мовлення. Діти охоче пишуть твори, перекази різного виду і змісту, але
допускають при цьому велику кількість помилок. Тому кожній творчій
роботі має передувати підготовка, спланована з урахуванням вікових та
індивідуальних особливостей, набутих умінь тощо.

Вивчаючи зі школярами правопис, ми зустрічаємося з великими труднощами.
Словесник насамперед вимагає знання теорії мови – так диктує програма.
Програма з української мови побудована так, що новий матеріал вивчається
майже на кожному уроці, а тому не вистачає часу закріпити пройдене. Та
щоб забезпечити грамотність, самого лише знання правил не досить,
потрібна також різноманітна й ефективна практика письма, виконання
навчально-тренувальна практика письма, виконання навчально-тренувальних
вправ, які мають виробити навички безпомилково і швидко застосувати
вивчені правила, працювати свідомо, адже правописна практика
взаємопов’язана з постійним мисленням.

Передумовою правильного виконання різних видів завдань є стійка увага.
Розсіяність – характерна психологічна особливість підлітків. Тому-то
учнів насамперед слід привчати слухати, систематично й наполегливо
виробляти вміння зосереджуватись під час будь-якої письмової роботи.
Проте одних словесних спонукань не досить. Для цього потрібні
різноманітні, добре підготовлені навчальні завдання, які активізували б
думку учня. Крім того, кілька робіт учитель має перевірити на оцінку під
час уроку, чим стимулюватиме дітей виконувати завдання уважно, з
почуттям відповідальності.

Узагалі ефективним я вважаю той урок, на якому вдається досягти високої
мовленнєвої активності учнів. Тому на більшості уроків необхідно йти
шляхом створення проблемної ситуації та обов’язкового варіативного
повторення виучуваного матеріалу. При цьому урізноманітнюю форми роботи
на уроці. Серед них вважаю вдалими такі: конкурс на краще запитання,
тематичний брейн-ринг, виклад матеріалу за опорним плакатом, схематичне
відтворення теми, роботи з додатковою літературою на зіставлення
матеріалу та інші. Звичайно, навчання при цьому диференційоване. Великої
уваги потребує робота з обдарованими дітьми. Виділити можна кілька
основних напрямів:

1. Забезпечення опрацювання обдарованим дітьми позапрограмної
літератури.

2. Умотивований контроль за виконанням завдань підвищеної складності.

3. Організація наукової роботи учнів у шкільному науковому товаристві.

4. Додаткові індивідуальні заняття.

5. Орієнтація та аналіз позакласних занять.

6. Організація творчої роботи.

Значна частина учнів із задоволенням виконує завдання творчого
характеру: складання мовної казки, створення поезії, рецензування
творчої роботи, запис віршованої абетки.

Основний метод – проблемно-пошуковий; основна вимога – наростання
складності; педагогічна технологія – класно-урочна система в поєднанні з
лекційно-семінарською формою, система формування і розвитку творчої
особистості в поєднанні диференційованого та індивідуального навчання.

Бачу основне завдання вчителя у виробленні в учнів комунікативних умінь
і навичок, у засвоєнні ними основних теоретичних відомостей з
української мови, формуванні вміння користуватися всіма багатствами
мовних і мовленнєвих засобів, засвоєнні норм української літературної
мови, виробленні міцних орфографічних та пунктуаційних навичок. Водночас
прагну розвивати мислення учнів, формувати вміння самостійно поповнювати
свої знання.

Виконання цих нелегких завдань потребує від учителя чіткої організації
праці, створення власної системи викладання. Кожен урок організовую так,
щоб знайти час і найефективніші методи, форми та види роботи для
реалізації за планового.

Обов’язковим елементом уроків є так звана розминка – різного роду
тренувальні вправи і завдання. Основні види розминки: лексична,
орфоепічна, орфографічна, граматична, пунктуаційна, стилістична,
теоретична.

Лексична розминка містить такі види завдань і вправ:

пояснити значення слів;

дібрати синоніми, антоніми;

пояснити значення фразеологізмів;

дібрати фразеологічні синоніми;

перекласти з російської мови;

створити мовленнєву ситуацію.

Орфоепічна:

поставити наголос у словах;

визначити закономірність наголошування слів;

пояснити правила вживання прийменників і сполучників;

правильно прочитати текст.

Орфографічна:

словниковий диктант на задану орфограму;

складання орфографічної схеми;

пояснювальний диктант;

робота з зошитом орфограм;

взаємодиктант, творчий диктант.

Пунктуаційна:

самодиктант;

графічний диктант;

складання речень за схемами;

пояснювальний диктант;

схематичне оформлення пунктограм;

робота з зошитом пунктограм.

Граматична:

знайти відповідну граматичну форму;

утворити задану граматичну форму;

виправити помилки;

перевірити знання за схемою.

Стилістична:

редагувати речення;

створити зв’язне висловлювання на задану тему;

вводити мовні штампи у текст;

працювати з паронімами;

перекласти з російської мови.

Теоретична: Цей вид розминки передбачає повторення певних відомостей з
вивченого курсу.

Чи може сучасний урок української мови бути радісним і цікавим для
учнів? Чи може він розкрити творчий потенціал особистості, поставити її
в ситуацію морального вибору і прийняття нею самостійного рішення?
Думаю, що ствердно відповісти на ці запитання можна лише за умови, якщо
процес навчання перенести на інноваційну основу шляхом перебудови
педагогічної технології (шлях найефективнішого досягнення мети навчання,
прийоми оптимізації навчального процесу) вчителя-словесника і навчальної
технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань з мови. Ймовірно,
що саме таки варіант оптимального навчання, мови, як інноваційне
навчання, є нині найефективнішим, оскільки яскраво виділяється стилем,
формами, засобами. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію
здобуття знань з мови, активне функціонування інтелектуальних і вольових
сфер, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до
предмета, зрештою, сприяє розвитку творчої особистості. Таким чином,
переваги інноваційного навчання вочевидь.

Серед методичних засобів розвивального навчання є перевірені практикою
проблемні та творчі мовні і мовленнєві завдання, опорні конспекти,
узагальнюючі таблиці і схеми, текст як одиниця навчання, ситуативні
ігри, вправи з використанням алгоритмів та елементів програмування тощо.

Нові форми проведення уроків є своєрідною модифікацією традиційних їх
типів, і найбільша варіантність представлена повторювально-узагальнюючим
уроком. Варто спробувати такі форми, як семінар, залік, практикум,
диспут, конференція, навчальна гра. Проте варто пам’ятати, що в основу
проведення мають бути покладені неординарний підхід, незвичайний ракурс,
самостійний вибір, цікавий текст, ігрова ситуація. Адже мислення дитини,
як зазначав В.Сухомлинський, починається із здивування, звідси
аксіометричною є вимога створення емоційної комфортності.

Урок-семінар. Цей різновид повторювально-узагальнюючого уроку втілює в
собі ідею співпраці вчителя і учнів, стимулює самоосвіту школярів,
сприяє глибокому узагальненню матеріалу, формує комунікативні вміння,
виробляє навички спілкування з аудиторією за допомагаю невербальних
засобів (міміка, жести). Найдоцільніше семінарські заняття проводити в
старшій ланці середньої школи (9-11-ті кл.). Визначаючи тему,
орієнтуємося на основні розділи науки про мову.

Пропоную таку тематику уроків-семінарів:

Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія.

Лексика, фразеологія.

Будова слова і словотвір. Орфографія.

Морфологія. Службові частини мови. Орфографія.

Складнопідрядне речення. Пунктуація.

Вживання розділових знаків (загальний огляд).

Методика організації і проведення семінарських занять може бути різною.
В основі найбільш ефективної, на мій погляд, технології такого уроку –
робота в малих групах. Орієнтовано за тиждень оголошуємо т Ему заняття,
тематику доповідей, ознайомлюємо з літературою. Загальну тему членуємо
на кілька часткових підтем, відповідно клас ділимо на підгрупи і
призначаємо основних доповідачів, які писатимуть реферати. Дбаємо про
те, аби кожен учень отримав певне завдання: підготувати і відповідно
оформити стисле повідомлення із визначеного питання підтеми (1-2 учні з
кожної підгрупи), розробити індивідуальну картку контролю, у якій
зафіксувати п’ять теоретичних питань з теми і два завдання практичного
характеру (добирають вправи з посібників, дидактичних матеріалів).
Учитель передбачає створення ситуацій пошуку введенням запитань і
завдань проблемного характеру, використання елементів зацікавленості
(один з доповідачів готує, наприклад, виступ на тему «Це цікаво знати»
або «Цікаво про складне» за матеріалами науково-популярних видань про
мову).

Перед оголошенням теми і мети уроку доречно з’ясувати етимологію,
лексичне значення слова семінар (походить з латинської мови, означає
прктичні заняття у групах).

Перший доповідач (5-7 хв.) у формі вільних висловлювань (текст реферату
не читається, використовуються план, окремі тези) ознайомлює учнівську
аудиторію з першим питанням загальної теми, пропонує класу окремі вправи
із самостійно дібраних прикладів (речення, словосполучення) для
колективного виконання, ілюструє доповідь яскравими зразками за
допомогою різноманітних засобів навчання. Завершивши усне повідомлення,
доповідач відповідає на поставлені запитання з теми виступу.

Надаємо слово співдоповідачеві, після чого організовуємо перехресне
колективне взаємоопитування (учень-учневі, учитель-учневі) згідно
підготовлених індивідуальних карток контролю; школярі першої підгрупи
пропонують самостійно дібрати до семінарського заняття практичні
завдання. Суворо регламентуємо час, запрошуємо до виступу другого
доповідача і т.д.

Семінар завершуємо обговоренням доповідей і підсумком учителя. Оцінки
виставляємо за зміст доповіді та вміння її виголосити, за грамотність
письмового оформлення (реферати подають на перевірку), зміст самостійно
розроблених карток та правильність їх мовного оформлення, участь у
роботі семінару, за рецензування доповідей. На заняття відводиться дві
навчальні години.

Орієнтовна тематика доповідей і співдоповідей з теми семінарського
заняття «Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія»:

Звуки української мови. (Співдоповідь: Звукова система мов).

Мова – особлива знакова система. (Співдоповідь: На шляху до сучасного
алфавіту).

Українська літературна вимова. (Співдоповідь: Закон краси, або Про
милозвучність української мови).

Принципи українського правопису. (Співдоповідь: Дещо з історії
української орфографії.

Урок-залік. Нова форма проведення повторювально-узагальнюючого уроку,
уроку контролю й обліку здобутих знань. Контролююча функція заліку не є
основною, важливо, щоб діти закріпили, узагальнили, систематизували
матеріал з теми чи розділу, попрацювали над виробленням навичок культури
усного мовлення. Уроки-заліки сприяють формуванню вольової сфери
школярів, навичок самодисципліни. Таких уроків можна планувати
три-чотири на рік з особливо важливих тем шкільного курсу.

Доречно планувати залікові уроки і з розділу «Розвиток зв’язного
мовлення».

Важливо вже на першому уроці поінформувати дітей стосовно проблематики
майбутнього заліку, щодо дати його проведення та вимог. Вже до цього
уроку варто скласти перелік залікових питань і завдань, підготувати
деякі зразки відповідей, пам’ятки, схеми мовних розборів. Практика
переконує нас у доцільності організації роботи школярів по групах під
керівництвом учнів-консультантів на підготовчому етапі. Знання, вміння й
навички контролюються, обліковуються. Успішна робота на проміжному етапі
є підставою для отримання школярем автоматичного заліку.

Форма залікового заняття може бути різною: усна фронтальна перевірка
знань з теорії та самостійна робота практичного характеру; письмове
опитування за картками-завданнями; виконання кількох залікових робіт.

Орієнтований зміст залікової роботи для четвертокласників з теми
«Дієслово».

Залікова робота (письмово)

1. Замініть подані дієслова, що входять до словосполучень, синонімами,
які б виразніше, точніше назвали дану дію.

Гордитися успіхами (пишатися), думати над розв’язанням завдання
(міркувати, розмірковувати), вирішити непорозуміння (з’ясувати), попасти
в ціль (влучити), дути на полум’я (дмухати), використати на практиці
(застосувати), закрити двері (зачинити), закрити очі (заплющити), їсти
вечерю (вечеряти), записати свої враження (занотувати), запізнитися з
відповіддю (забаритися).

Наступне завдання зорієнтоване на формування мовного чуття. Його
виконання становить відчутні труднощі для дітей. Тому необхідно подбати
про систематичність такої роботи, аби вона стала звичним щоденним
вправлянням.

2. Відредагуйте речення та запишіть їх.

— Як тільки буря вщухла, вони поверталися додому.

— Коли зайде сонце, швидко смеркалося.

— Незабаром до мене приїжджає приятель і розказав про свої пригоди.

— Коли розмова починається, у приміщенні всі затихли.

3. Скласти творчий етюд (твір-мініатюру) на одну із запропонованих тем з
використанням різних дієслівних форм.

Орієнтовні теми: «Якось мені наснилося…», «Якби я був чарівником»,
«Цікава пригода», «Шумить дощ…», «Мелодії літа».

Залікова робота такого характеру дає змогу перевірити знання теорії з
теми. Опитування розпочинає вчитель, а продовжують консультанти,
працюючи в межах визначених груп, результати опитування фіксуються у
залікових відомостях та журналі.

Такі роботи також допоможуть визначити рівень володіння
навчально-мовними, правописними вміннями й навичками, тому що вони
передбачають виконання учнями класифікаційних, конструктивних вправ,
практичних завдань пошукового характеру. Робота виконується самостійно,
здається на перевірку вчителеві, консультантом.

Залікова робота дасть можливість учителеві виявити рівень мовленнєвої
компетентності учнів, узагальнити їх знання на найвищому
продуктивно-творчому рівні.

Після проведення комплексу залікових робіт – загальний підсумок уроку.
Диференційоване оцінювання учнівської праці – після перевірки вчителем
письмових завдань Заняття розраховане на дві години.

Урок у формі дидактичної гри.

Очевидно, нові підходи до навчання мови слід пошукати тут – у резерві
навчальної гри, яка здатна активізувати діяльність, підвищити інтерес до
предмета і, що важливо, стимулювати різні види спілкування, розвивати
мовлення.

Урок-змагання «Брейн-ринг».

(варіант повторювально-узагальнюючого уроку, уроку закріплення).

Пояснюємо дітям лексичне значення слів брейн (блискуча думка, ідея),
ринг (майданчик для змагання, арена). Урок проводимо у класі з теми
«Лексика»; мета уроку – повторення, узагальнення та систематизація знань
(записані на дошці ліворуч), умінь і навичок учнів (записані праворуч).
Клас ділимо на чотири групи: дві з них є командами-учасницями турніру,
решта – групи підтримки (уболівальники). Умова: за кожний
конкурс-змагання максимальна сума балів – десять, відповіді повинні
відзначатися чіткістю, аргументованістю, мовлення – нормативністю,
уболівальники можуть допомагати команді в одержанні вищого балу, усі
письмові завдання здаються після уроку на перевірку вчителеві.
Призначаємо журі, членами якого за можливості можуть бути колеги,
старшокласники. Стиль спілкування з дитячою аудиторією демократичний,
мовлення емоційне, організація роботи чітка, зміст уроку продуманий до
дрібниць. Змагання починаємо з своєрідної розминки.

Назвати одним словом.

І команда.

1. Винагорода, яку вручають переможцеві в конкурсі. (Приз).

2. Масове інфекційне захворювання. (Епідемія).

3. Музичний супровід. (Акомпанемент).

4. Льодова гора, що плаває в морі. (Айсберг).

5. Слова, що мають протилежне значення. (Антоніми).

6. Завіса з тканини на дверях. (Портьєра).

7. Певний режим харчування. (Дієта).

8. Відступ у першому рядку тексту. (Абзац).

9. Прохід, прокладений під землею. (Тунель).

10. Жорстока, самовладна людина. (Деспот).

ІІ команда.

Особа, яка очолює вищий навчальний заклад. (Ректор).

Людина, що ставить над усе особисті інтереси. (Егоїст).

Передова частина якоїсь суспільної групи. (Авангард).

Слова, різні за звучанням, але близькі за значенням. (Синоніми).

Умовні знаки для секретного письма. (Шифр).

Той, хто любить свою батьківщину. (Патріот).

Розмова між двома особами. (Діалог).

Пристосування живих організмів до кліматичних умов. (Адаптація).

Старовинне слово, що вийшло з ужитку. (Архаїзм).

Особа, яка виголошує промову. (Оратор).

Мовна гра «Павутиння слів»

З’єднати слова певною лінією (— слова з протилежним значенням, —
слова, близькі за значенням), знайти орфограми. Матеріал для роботи
заздалегідь зафіксовано на дошці, викликаються почергово представники
команд. Уболівальники самостійно працюють в зошитах. Учитель пропонує їм
усно скласти речення з певним словом (на вибір); заслуховування
відповідей, підведення підсумків.

1 2

безсердечність

жорстокість

байдужість доброта

чуйність

сердечність

чутливість мужність

відвага

сміливість

хоробрість несміливість

лякливість

боягузливість

полохливість

3 4

щирість

правдивість

чесність брехливість

нещирість

нечесність яскравий

виразний

прозорий нечіткий

тьмяний

невиразний

5 6

жадібність

скупість

скнарість

щедрість

гостинність скромність

простота

невибагливість чванливість

хвальковитість

претензійність

Домашнє завдання (мовна гра-шарада «Відгадай аноніми»).

Учні одержали на попередньому уроці завдання підготувати мовну пантоміму
та розробити картку-питальник з теми «Лексика». Представники від кожної
команди пантомімічно показують свою пару слів, а інші, вгадуючи їх
значення, записують поряд зі словами, що підходять за змістом.

Коса як знаряддя праці – коса дівоча, скорчити міну – наступити на міну,
ключ журавлиний – ключ скрипковий, кран водопровідний – кран підйомний.

Перехресне взамоопитування учасників змагання, уболівальників.
Підведення підсумків другого конкурсу.

Мовна гра «Коректор».

Знайдіть помилку у виборі слова, правильну відповідь запишіть, з двома
словами складіть речення. (Вправа сприяє виробленню навичок культури
мовлення, виконується самостійно, після чого зачитується вголос. Члени
журі беруть на бліц-перевірку окремі роботи, підводяться підсумки).

Терміново подзвони – терміново зателефонуй; завдати удару – нанести
удар; трудівник журналу – працівники журналу; приймати участь – брати
участь; на протязі тижня – протягом тижня; дав правильну відповідь – дав
вірну відповідь; перевертати сторінки – перегортати сторінки; ставити
запитання – давати запитання; піднести квіти – вручити квіти; відкривати
двері – відчиняти двері.

Загадки-жарти

(пояснити значення омонімів)

Яке місто ширяє над головами? (Орел).

З якого крана не набереш води? (Підйомного).

Яку річку можна зрізати ножем? (Прут).

Яку державу влітку можна носити на голові? (Панама).

Що спільного між неслухняним хлоп’ям і порожнім будинком? (І перший і
другий пустують).

Слово пил – це мій синонім, а омонім у патроні. (Порох).

Підведення підсумків.

Рольова гра «Плюс-мінус»

(сприяє виробленню орфоепічних норм)

Уяви себе диктором відомої радіопрограми. У твоєму дикторському тексті є
ряд «небезпечних» слів стосовно їх наголошування. До початку ефіру всі
сумнівні питання треба з’ясувати. Отож проставте в рядок чотирнадцять
цифр, що відповідатимуть кількості слів, які ви не записуєте, а лише
ставите позначку +, якщо наголос у слові вас задовольняє, і позначку -,
якщо не задовольняє. Диктуючи слова, учитель деякі з них зумисне
неправильно наголошує. Літературні ж мовні норми потребують таких
наголосів:

1)статуя; 2) атлас; 3) чотирнадцяте; 4) виразно; 5) завдання; 6)
некролог; 7) незручний; 8) два торти (з ін. числівниками – торти); 9)
партер; 10) вірші; 11) грушевий; 12) дрова; 13) договірний; 14) дочка.

Учні зачитують свої кодові позначення, наприклад: один – плюс, два –
мінус і т.д.

Підведення підсумків.

Ситуативна гра «Чи комунікативна ти людина?»

Скласти діалог зі своїм суперником, обіграти одну із запропонованих
життєвих ситуацій. Під час розмови пам’ятати про інтонацію, жести,
міміку.

Обмінюєтесь із сусідом думками з приводу цікавих телепередач.

Розпитуєте один одного про уподобання, звички, страви, свята. Розмова
щира і невимушена.

Ви – близькі друзі, але давно не бачилися. У вас багато приємних
спогадів…

Ви казкові персонажі з відомої казки Шарля Перро «Попелюшка». Яка
розмова відбувається між вами у казковому королівстві?

Формуємо з двох команд чотири пари і даємо змогу підготуватися. У цей
час проводимо змагання між уболівальниками.

Гра з уболівальниками «Відшукай слово»

Учитель пропонує «знайти» слова:

у лісі (пригадують і записують «лісові» слова);

у казанку;

які можуть «потрапити» в кишеню;

за своїм вікном.

Перевірка, оголошення результатів.

Перевіряємо діалоги-експромти попереднього конкурсу, оцінюємо, підводимо
підсумки.

Рольова гра «Ти – стиліст»

(творчий диктант)

Уяви, що ти досвідчений редактор. Допоможи письменникові-початківцю. А
для цього перепиши поданий текст, дай йому назву, добери з дужок
потрібне за змістом слово. Розкажи молодому авторові про роль синонімів
та художніх означень у тексті, зверни його увагу на орфограми, які
інколи стають «підступними» і «кепкують» з неуважних.

Стояла (безвітряна, спокійна, лагідна, тиха) погода. Дерева ніби
(заціпеніли, заклякли, заніміли, застигли) в непорушній тиші. Здавалося,
що й вітер вирішив (передихнути, відпочити, вгомонитись, перевести
подих) від праці. (Здоровенні, гігантські, велетенські, титанічні,
колосальні) сосни ніби заснули на мить. І над усім цим розкинулось
(безхмарне, прозоре, ясне, чисте) небо без жодної хмаринки.

>

1/4

3/4

U

c ¤ Ae O ?

???ставниками різних груп: суперниками, уболівальниками. Оцінювання,
оголошення результатів.

Конкурс капітанів.

«Скажи без затримки». (учитель чітко називає заздалегідь дібрані слова,
що мають антоніми. Капітани, чергуючись, швидко називають відповідні
антоніми. У разі затримки – відповідає суперник. Перемагає той, у кого
було найменше пауз.)

Сміятися (плакати), активний (пасивний), корисний (шкідливий), хворіти
(видужувати), щедрість (скупість), хвалити (лаяти), енергійний (млявий),
захід (схід), дружба (ворожнеча), цікаво (нудно), ганьба (слава), минуле
(сучасне), згадати (забути), штучний (справжній), тимчасово (постійно),
свобода (рабство), працьовитий (лінивий), забороняти (дозволяти),
заперечувати (стверджувати), прокинутися (заснути), чемний
(невихований), вітатися (прощатися), туди (сюди), тут (там), світанок
(присмерк), ніжний (грубий).

Рольова гра «Ти – оратор» (інтонаційна вправа)

Капітани одержують завдання прочитати речення з певними інтонаціями:

Спочатку із захопленням, потім з осудом (Ну і вірші!);

Із захватом, із розчаруванням (Оце так сюрприз!);

Зачудовано, із зневагою (Яка красуня!)

Підсумки конкурсу.

Творча робота.

Пропонуємо гравцям першої команди намалювати (колективно) словесну
картину-фантазію «Подорож у вимисел». Суперники працюють над створенням
колективного гумористичного оповідання за сюжетними
малюнками-піктограмами (піктограма – малюнкове спрощене зображення
предметів, що замінює слово).

Сюжетні піктограми з історіями веселих чоловічків спеціально малюють до
уроку класні художники. За обсягом – це твори-мініатюри, зміст яких
колективно обговорюється і фіксується одним із гравців (зачитується).
Під час оцінювання творів зважуємо на зміст, мовне оформлення,
додержання літературних норм і, звичайно ж, володіння невербальними
засобами спілкування.

Між предметні зв’язки виявляються у відповідях на запитання:

Кого ви знаєте із письменників-фантастів? Назвіть їх твори.

А хто з авторів вас найдужче розсмішив? Чим сподобався вам його гумор?
(До обговорення залучаються уболівальники).

Підведення підсумків уроку. Учитель підводить загальні підсумки, надає
слово членам журі, переможцям вручаються призи, виготовлені учнями,
звучить музичний супровід. Домашнє завдання пропонується
диференційованого характеру (на вибір): розв’язати лексичний кросворд
або ж створити свій словничок улюблених синонімів (30 слів).

Урок-гра мобілізує емоційну пам’ять дітей, які властива особлива
міцність, мобільність і швидкість формування.

Урок-конференція проводиться у старшій ланці середньої школи і є типовою
моделлю організації роботи наукових зібрань; існує як варіант
повторювально-узагальнюючого уроку. Можна використати методичні
рекомендації щодо проведення цієї форми заняття з теми «Мова в нашому
житті» (10-11-ті класи).

Підготовка до уроку-конференції: оголошується тема майбутнього заняття,
з’ясовується лексичне значення слів конференція – збори, нарада
представників держав, наукових організацій для обговорення певних
питань; опонент-противник у полеміці, суперечці, той, хто заперечує;
рецензент – людина, яка дає критичний відгук.

Учитель ознайомлює школярів із вимогами стосовно підготовки і проведення
цього уроку, наголошує на письмовому оформленні доповідей з наступним їх
вільним викладом в усній формі, що має ілюструватися виготовленими
таблицями, цікавими мовним зразками. Визначаються основні доповідачі,
співдоповідачі (розглядають аспектно проблему, з порівняно вузького, але
цікавого мовного питання), рецензенти (переконливо оцінюються виступи,
мотивують свій погляд на оцінку, заздалегідь ознайомлюються з
доповідями), опоненти (глибоко студіюють проблему, уважно слухають
виступи, знаходять неточності у них, загострюють увагу слухачів на
недостньо висвітлених проблемах, попередньо продумують свого роду
«провокаційні» питання з метою визначення рівня зорієнтованості
доповідача у проблемі). На підготовчому й основному етапах учні працюють
у малих групах (5-6 осіб) – це доцільно як в організаційному, так і в
контролюючому плані. Кількість основних питань, що виноситиметься на
конференцію, повинна відповідати кількості учнівських груп, у межах яких
один учень виголошуватиме доповідь, другий – співдоповідь, третій і
четвертий писатимуть рецензії, п’ятий виступатиме опонентом.

Деякий учасником конференції пропонуємо здійснити експериментальну
програму: проаналізувати культуру мовлення своїх однокласників,
знайомих, місцевих періодичних видань, дикторів радіо і телебачення,
підготувати своєрідний «збірник праць», де були б представлені цікаві
твори-роздуми старшокласників, їх наукові дослідження (реферати). Було б
зовсім непогано допомогти одному із учнів підготувати оригінальний
дидактичний матеріал, який би містив елемент новизни проблеми, що
повторюється та узагальнюється.

Обов’язково передбачаю інформацію «Для кмітливих і допитливих» (матеріал
підлітки д обирають з науково-популярних видань про мову), призначаємо
відповідального за оформлення конференц-залу, підготовку стенду
«Готуємося до конференції», що містив би цінну практичну інформацію,
розподілену за рубриками: «Що читати з теми», «Запам’ятай!», «Для
допитливих», «Зразок рецензії на наукову доповідь», «Виправ помилки»,
«Тренувальні вправи», «Пам’ятка для аналізу усної відповіді товариша».

(1. Чи відповідає зміст виступу учня поставленому запитанню? 2. Чи
послідовно відповідає товариш? 3. Чи можна вважати його відповідь
повною, переконливою? Чи достатньо було наведено прикладів, фактів для
підтвердження викладених положень? 5. Чи були помилки, недоліки по суті
і по формі викладу?).

Проведення уроку-конференції. Після оголошення теми, мети заняття
представляємо зібранню керівника наукової секції (ним може бути хтось із
колег або учнів). Керівник відкриває наукову конференцію і надає
(почергово) слово представникам різних груп. Чітко спланувати роботу
допоможе така схема проведення цієї форми уроку: виступ доповідача,
питання до нього, виступ співдоповідача, питання, виступи рецензентів
стосовно доповіді і співдоповіді, виступ опонента, виступ другого
доповідача і т.д. Але слід не допускати заакадемізованості цього
заняття. Це, насамперед, урок мови, а тому в його основі – цікавий текст
і робота з ним, яскраві приклади, які пропонують для запису в зошити
доповідачі, окремі учні, що отримали спеціальне завдання дібрати із
джерел оригінальні та ефективні вправи. Емоційно сприймається учнями
інформація про рівень культури мовлення однолітків і дорослих,
проведення сучасних форм диктантів з метою вироблення умінь і навичок
(бліц-диктанту, програмованого, буквеного, диктанту-диспуту та ін.).
Члени комісії, яких ми призначаємо до початку уроку, оголошують
попередні результати. Остаточні підсумки будуть мати місце після
перевірки учителем письмових робіт (вправ) і рефератів.

Ось можлива тематика доповідей і співдоповідей до конференції «Мова в
нашому житті».

1. Мова – дзеркало культури. (Співдоповідь: Філософи розмірковують про
мову).

2. Мова – особлива знакова система. (Співдоповідь: Чи розмовляють
тварини?).

3. Винайдення письма. (Співдоповідь: Вдалося прочитати найдавніші
писмена).

4. Мова, раса, народ, культура. (Співдоповідь: Одна мова для всіх людей?
Співдоповідь: Прикраси мовлення).

Одним з ефективних видів роботи, найбільш перевірених на практиці, і
одним із засобів підвищення грамотності учнів є диктанти. Класифікуючи
їх, враховують такі критерії: мету проведення, характер запису
друкованого тексту, час пояснення правопису орфограм у тексті. За метою
проведення диктанти поділяють на контроль навчальні та
контрольно-навчальні (диктант «Перевіряю себе»). За характером запису
тексту – дослівні та із зміною тексту. За часом пояснення орфограм –
попереджувальні, коментовані, пояснювальні. Використовують у шкільній
практиці різні види диктантів.

На уроках закріплення та перевірки знань учнів з орфографії чільне місце
займають словникові диктанти, що охоплюють матеріал одного правила чи
кількох. Проводячи їх, можна за короткий час повторити значний обсяг
матеріалу, з’ясувати прогалини у знаннях. Крім того, вони сприяють
виробленню автоматизму грамотного і швидкого письма, вчать визначати і
коментувати орфограми.

Перед проведенням словникового диктанту визначають його мету (повторити
певне правило, закріпити орфограму, підготувати до написання творчої
роботи, контрольного диктанту, переказу тощо). Перевірка здійснюється
різними способами: учні самі читають слова і пояснюють їх, звіряють з
написаним на дошці, за таблицею чи підручником, коментують або
перевіряють за орфографічним словником. У будь-якому разі вчитель
домагається того, щоб учень пояснив, що він вивчає, для чого, з якою
метою, де він це застосовує. Використовую також мін-диктанти, які
складаються із 15-20 слів або 4-5 речень, бажано зв’язаного тексту, і
пишуться 5-6 хв.

Це можуть бути диктанти-переклади, диктанти-завдання, творчі, вільні,
словникові і вибіркові диктанти. За завданням учителя їх можуть
підбирати і самі учні.

Проте не слід захоплюватися словниковими диктантами, бо саме у зв’язному
тексті найбільше виявляються знання учнів, вміння їх знайти потрібне
слово, визначити орфограму, її тип, вид.

Серед вправ важливе місце займають вправи на порівняння явищ і фактів
української і російської мов. Такі вправи полегшують засвоєння
теоретичного матеріалу, оволодіння нормами як української, так і
російської мов, сприяють розвитку мислення і мовлення.

Важливим етапом уроку є закріплення знань і недооцінка його призводить
до згубних наслідків, коли учні не привчаються вдумуватися в результати
своєї роботи. Вправи на закріплення можуть бути різні: за підручником,
за словником, картиною, опорними словами, за індивідуальними картками.
Учитель може запропонувати відкрити сторінку, наприклад, підручника
історії, літератури і виписати слова з орфограмами, що саме вивчаються
(з апострофом, м’яким знаком, подвоєними буквами тощо), чи виписати
речення, у яких є слова на вивчені правописні форми. Подібну роботу
можна дати на домашнє завдання у вигляді само диктанту чи вибіркового
диктанту.

Крім того, у 5-му класі майже на кожному уроці проводиться повне або
часткове коментування речень, окремих слів або орфограм.

Коментоване письмо запобігає помилкам і закріплює правило, але якщо учні
добре засвоїли тему, то коментування користі не принесе, а, навпаки,
гальмуватиме процес пізнання, здійснення посильних розумових операцій.

Під час виконання письмового завдання учням у разі сумніву дозволяється
також запитувати, яку орфограму писати. Це дає можливість учителеві
зробити для себе висновок, який матеріал діти засвоїли погано, посильні
чи непосильні для них завдання.

Щоб опанувати знаннями з мови, учень під керівництвом вчителя або
самостійно повинен розв’язувати посильні для нього завдання, доходити
певних висновків, узагальнень, тобто виконувати хай невеличку, але роль
дослідника. Ефективних наслідків домагається той словесник, який уміло
поєднує бесіду із спостереженням над мовним матеріалом.

Перед вивченням будь-якої теми з орфографії великого значення надається
вступній бесіді, яка має на меті пов’язати відоме з невідомим, оскільки
новий матеріал ґрунтується на засвоєному раніше. Актуалізуючи первинні
знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню ініціативу, самостійність,
полегшує сприймання наступної теми. Важливо також при цьому, щоб не
відбувся діалог між учителем і одним учнем, а клас не був пасивним
слухачем.

Запитання для перевірки вивченого мусять бути чіткими, конкретними, мати
проблемний характер.

Ставляться орієнтовно такі запитання:

1. Чим пояснити, що у словах черв’як, верф’ю, розв’язати є апостроф, а у
словах мавпячий, різьбяний його немає? Наведіть свої приклади невживання
апострофа, поясніть.

2. Ми знаємо, що апостроф вживається після губних перед буквами я, ю, є,
ї. А як же виправдати апостроф у слові возз’єднання? Наведіть свої
приклади.

Подібні запитання активізують, збуджують думку, розвивають уміння
порівнювати мовні факти і явища, сприяють свідомому засвоєнню знань,
адже багато школярів заучує матеріал заданого параграфа і не вміє знайти
головне, не розуміє змісту прочитаного, розгублюється, коли вчитель
ставить запитання не так, як написано в підручнику.

Варто уникати під час бесіди «роздрібнених» запитань, які потребують
лише уточнити правило одним-двома словами, але не роздумував над ним,
міркувань, зіставлень. Частіше мають звучати запитання «Чому?», «За яким
правилом пишемо так, а не інакше?».

Фонетико-орфографічний розбір, ускладнене переписування, робота із
словником, різні види вправ, навчальні диктанти, перекази, твори з
орфографічним завданням – це далеко не повний перелік тих вправ, які
сприяють формуванню орфографічних умінь і навичок учнів, активізації їх
мислення. Проте слід пам’ятати, що гонитва за кількістю видів усних
письмових робіт на одному й тому самому уроці, часте переключення уваги
учнів не має нічого спільного з активізацією їхньої уваги. Форми й
методи роботи на уроці диктуються доцільністю, корисністю, змістом,
складністю і важливістю матеріалу, а не безпредметною грою у види й
форми.

Серед різноманітних засобів, що застосовуються у школі для досягнення
глибоких знань учнів з мови, дуже важливе місце відводиться роботі
вчителя над виправленням помилок. Про порядок ведення й перевірку
шкільних зошитів говориться у програмі з української мови: від учителя
вимагається перевіряти зошити, в яких виконуються навчальні класні й
домашні роботи у молодших класах – після кожного уроку в усіх учнів
протягом першої чверті, з другої ж чверті у 1-4-х класах – після кожного
уроку тільки в слабших учнів, у решти – не всі роботи, а найважливіші,
але з таким розрахунком, щоб раз на тиждень перевіряти зошити всіх.
Практика переконує: словесник має регулярно забирати для перевірки
зошити як з класними, так і з домашніми роботами. Така систематична
фронтальна перевірка спонукає школярів завжди пам’ятати, що кожна робота
може бути перевірена й оцінена вчителем.

Я у своїй роботі не обмежуюся лише власною перевіркою виконання
учнівських робіт, а й використовую самоперевірку, взаємоперевірку,
привчаючи таким чином школярів критично ставитися до своїх помилок і
помилок товаришів.

Серед багатьох прийомів виправлення орфографічних і пунктуаційних
помилок найефективнішим є ті, які допомагають дітям усвідомити допущені
ними помилки в письмових роботах різного виду й позбутися їх. Так, у
зошиті слабкого учня закреслюю написане неправильно і зверху подаю
правильний варіант, у роботі сильного учня – просто підкреслюю, а
виправляю лише помилки на ще не вивчені правила. Підкреслюю помилки за
встановленим принципом, а саме: орфографічні – двічі (на полях ставлю
(І), пунктуаційні – один раз (на полях – v), стилістичні – хвилястою
лінією (в окремих випадках на полях пишу пояснення). Пропущені розділові
знаки ставлю сама, зайві – закреслюю. При неправильному розташування
слів у реченні над словами ставлю цифри, визначаючи ними послідовність.

Не кожне порушення орфографічних чи пунктуаційних правил вважаю
помилкою. Адже й орфографічні, й пунктуаційні помилки бувають грубі та
не грубі. Не врахувавши це, ми не зможемо об’єктивно оцінити рівень
грамотності учнів, правильно організовувати їхню подальшу роботу.

Велике значення має для учня оцінка за виконання завдання, адже це
важливий стимул у вивченні мови. Тому, виправляючи помилки, беру до
уваги, в якій роботі вони допущені: у тренувальній, письмовій з розвитку
зв’язного мовлення чи в контрольній. Окрім того, до кожного учня
застосовую індивідуальний підхід, зважаю на йог здібності, ставлення до
навчання взагалі й до вивчення мови зокрема. Це допомагає мені
підвищувати грамотність навіть у найслабших учнів. Вважаю за доцільне
зазначити, що як би важко не було вчителеві, виконані учнями письмові
роботи будь-якого типу мають перевірятися до наступного уроку, поки у
свідомості учня «свіжі» спогади про те, що він писав і як писав.

Програмою передбачено спеціальні уроки аналізу письмових робіт та роботи
над помилками.

Вони дають бажаний ефект лише тоді, коли така робота проводиться в
певній системі, коли увесь матеріал згрупований, а послідовність уроку
та методичні прийоми добре продумані.

Робота над помилками проводиться в зошитах, де виконувалися завдання.
Практикую цей вид роботи таким чином. Щонайперше загалом характеризую
наслідки перевірки учнівських робіт (хоча дітей насамперед цікавлять
оцінки), повідомляю, на які правила найбільше допущено помилок і роздаю
зошити. Потім ми колективно працюємо над типовими помилками. Учні ділять
сторінку зошита на дві колонки. У першій записують слова і речення ц
правильному варіанті, підкреслюють орфограму чи пунктограму, а в другій
– пишуть приклади (не менше 2-3) на цю орфограму чи пунктограму.
Обов’язково у словах і реченнях обох колонок підкреслюємо орфограми і
пунктограми. Наприклад, якщо допущені помилки на закінчення
прикметників, учні визначають рід, число, відмінок, закінчення і
добирають аналогічні приклади: великих (мн., тв.гр., Р.в.) – безмежних,
дорогих, веселих. Якщо допущені помилки на ненаголошені голосні у
коренях слів, то ставлять наголоси в цих словах і добирають до них такі
споріднені слова або форми слів, то ставлять наголоси в цих словах і
добирають до них такі споріднені слова або форми слів, у яких сумнівна
голосна наголошена.

Правильно наведені приклади означають, що учень пригадав правило, на яке
допустив помилку. Залучаються до роботи всі учні (встигаючі і
невстигаючі). Потім кожен учень самостійно працює над своїми помилками
аналогічно виконаній (колективно) роботі на дошці. Рекомендую учням
користуватися підручником з мови, українським правописом, орфографічним
словником (вони є в кабінеті).

Здебільшого перевіряю роботу над помилками в усіх учнів і виставляю
оцінки в журнал колонкою, в окремих випадках – вибірково, але
обов’язково попереджаю про це, щоб спонукати дітей уважно й
відповідально ставитися до роботи. Закріплюючи правильне написання тих
чи інших орфограм, синтаксичних чи стилістичних конструкцій, окремі учні
виконують спеціальні вправи і завдання: від самостійного складання
речень до написання творів-мініатюр з відповідним граматичним завданням.

Найповнішу картину успішності учнів дають написані ними перекази і
твори, бо саме вони потребують активного творчого застосування у мовній
практиці здобутих знань, умінь і навичок. У таких роботах мовні помилки
поділяються на: орфографічні, пунктуаційні, граматичні (словотворчі –
будова і творення слів, морфологічні – зміна форм слів; синтаксичні –
будова словосполучень і речень), лексичні і стилістичні.

Перекази і твори оцінюються двома оцінками: перша ставить за зміст і
мовне оформлення (усвідомлення теми та визначення основної думки
переказу чи твору, добір потрібного матеріалу, систематизація його,
виклад у певній послідовності, використання відповідних мовних засобів –
добір слів, побудова речень, абзаци тощо), друга – за грамотність
(додержання орфографічних, пунктуаційних і граматичних правил).

До орфографічних помилок належать:

1) неправильне словотворення (сплутування суфіксів): «приближення»
(наближення), «улетіли» (полетіли), «прикладати» (докладати), «мовчки);
«назначити» (призначити) тощо;

2) помилкове утворення форм слова (морфологічні).

а) сплутування категорій роді і числа: «продажа» (продаж), «мебель»
(меблі), «зла» (злий) собака та ін.;

б) у відмінюванні слів: «кручою» (кручею), «по селам» (по селах), «два
раза» (два рази), «хотять» (хочуть);

в) не властиві українській мові словосполучення з прийменниками: «в сім
годин» (о сьомій годині), «із-за хвороби» (через хворобу), «ходили за
грибами» (по гриби).

3) неправильна побудова словосполучень і речень (синтаксичні): «говорити
на українській мові» (українською мовою), «був високий ростом» (на
зріст); неправильне вживання дієприкметникових зворотів: «залишившихся»
(що залишилися) після війни; «назва» (названий) твір; діти «бігучі» (які
біжать); місяць «зійшовший» (що зійшов) на небі та ін.

На полях граматичні помилки позначаються знаком (г). При оцінці «5»
допускається не більше однієї граматичної помилки (якщо немає
орфографічних та пунктуаційних); при оцінці «4» — не більше 2; при
оцінці «3» — не більше 4; при оцінці «2» — не більше 7. При перевірці та
оцінюванні переказів і творів користуємося відповідним «нормами», у яких
подається класифікація можливих помилок. Серед них, крім орфографічних,
пунктуаційних і граматичних, виділяють лексичні і стилістичні, які
вважаються мовним помилками.

Лексичні помилки:

1) перенос окремих слів і словосполучень з російської мови в українську:
«приймати участь» (брати участь), «сказати слідуюче» (наступне), «не
сдержали» (не додержали слова), «построїти» (побудувати) школу,
«казатися» (здаватися) спокійним, «жарена» (смажена) картопля т а ін.;

2) фразеологічні русизми: «було та сплило» (було та загуло), «усіх на
виду» (на очах, прилюдно), «Круглий рік» (цілий рік, увесь), «тягнути
час» (зволікати), «бити ключем» (якщо про життя – буяти, вирувати,
клекотіти) тощо.

Охопити на одному заняття аналіз різних за класифікацією помилок
неможливо. Тому цю роботу можна проводити перед вивченням нового
матеріалу або на іншому етапі уроку, якщо матеріал з повторення логічно
вплітається в канву виучуваного. Тоді є можливість, працюючи над
помилками, не тільки повторювати теоретичний матеріал, а й закріплювати
правила на письмі. Так, на одному з уроків учні працюють над помилками в
корені слова. Це можуть бути правила на ненаголошені голосні, чергування
голосних і приголосних у цій морфемі. На наступному уроці опрацьовуються
помилки, допущені у префіксах та ін. Якщо обговорюються твори і треба
опрацювати мовленнєві помилки, їх теж можна класифікувати, пов’язавши з
виучуваною темою. На першому занятті, наприклад, можна зробити аналіз
помилок лексичного характеру, причиною яких є інтерференція, а на
наступному з’ясувати граматичні помилки (вживання прийменників у
російській і українській мовах, особливості утворення словосполучень
іменників з прикметниками тощо), тобто залежно від характеру помилок, їх
типовості учитель відповідно й організовує роботу над ними.

На кожному уроці словесник повідомляє, який мовний матеріал
опрацьовуватиметься на наступному заняття, що треба повторити і як
попрацювати кожному з допущеними помилками. Попередня підготовка до
аналізу може урізноманітнюватися. Якщо планується повторити написання
суфіксів, учні за завданням учителя вдома шукають у своїх роботах
неправильно написані слова з цієї морфемою, складають словосполучення,
речення, вводять їх у творчу роботу тощо, а в класі аргументують вибір
написання. У 8-9-му класі домашню роботу можна ускладнити письмовим
поясненням (краще у зошиті-довіднику).

По завершенні всієї роботи над помилками рекомендуємо писати словникові
диктанти, включаючи до них опрацьовані слова, що дасть змогу
переконатись, які правила недостатньо засвоєні, які треба повторити ще
раз. У зошит-довідник варто рекомендувати самостійно вносити
орфографічно складні слова, що зустрічалися в письмових роботах, а в
класі їх відтворювати по пам’яті, підкреслюючи контрольні орфограми не з
однієї, а з двох-трьох попередніх письмових робіт. На перевірку їх
витрачається 5-7 хвилин уроку (це може бути на будь-якому етапі
заняття), але для формування й удосконалення орфографічних навичок
подібна форма роботи найбільш ефективна. Для заохочення деяким слід
дозволяти виставляти самому собі оцінку, яку, звичайно, учитель пізніше
переглядає. Це сприяє вихованню пильності, самокритичності й водночас
створює атмосферу довір’я між учителем і учнем.

Організовують роботу й по-іншому (на 5-6 хв.) учні диктують один одному
слова, у яких допущено помилки, а потім перевіряють. Той, хто і
запам’ятовує їх написання. До зошита-довідника учні переважно
звертаються кілька разів: виконуючи самостійну роботу, складаючи речення
зв’язні тексти, пишучи навчальні диктанти, наводячи приклади. Отже,
відбувається зорове сприймання слова як під час виконання класних, так і
домашніх робіт. Наприкінці кожного навчального року бажано складати
своєрідний орфографічний словничок із цих слів.

Отже, учитель у своїй роботі має навчити школярів самостійно працювати
над помилками, готувати їх до цього, додержуючи власної системи
виправлення помилок, з якою діти були б добре обізнані і яка не
становила б для них труднощів.

У 3-4-х класах у реченнях, записаних на дошці, вже не позначаємо
помилку. Учням потрібно самостійно її визначити і виправити.

«Особливі» речення виписуємо на змінний стенд «Страшне перо не в
гусака». Деякі з них.

Заєць ганявся за морквою по полю

Вона ходила по сільських стріхах, навчаючи дітей.

Буря раптом тріснула його по голові.

Там до нього прискакав осавула.

Неподалік ріс пеньок.

Постійно виправляємо мовні недоліки і в усному мовленні. Крім того, на
уроках мови є «посада» коректора, який протягом уроку слідкує за
відповідями і виправляє їх.

Кілька учнів одержують завдання протягом 1-2 тижнів зібрати мовні
недоліки, оформити їх і подати на розгляд класу гумористичне оповідання
на теми: «У їдальні», «У роздягальні», «З бесіди друзів» тощо.

Коли таке повідомлення з’являється у шкільній пресі чи прозвучить на
уроці або по радіо, «автори неологізмів», безперечно, впізнають себе. І
нехай просто посміються, але висновок все ж таки зроблять. Не за цим
разом, то за другим чи третім. Підвищенню грамотності сприяє також
«логічний диктант». Учитель читає лексичне значення слів, що містять
цікаві орфограми. Наприклад.

Пристрій, за допомогою якого можна говорити на відстані. (Телефон).

Спосіб проказування слів у супроводі кобзи чи бандури. (Речитатив).

Назви страви, яку готують і відварених і подрібнених овочів. (Вінегрет).

Підставка для нот. (Пюпітр).

Суржики з усного і писемного мовлення можна включати у мовні розминки.

Усі названі види роботи над помилками, сподіваюся, дадуть свої наслідки.
Проте систематично проводячи цю роботу, слід уникати одноманітності,
постійно шукати і впроваджувати нове. Лише за таких умов можна досягти
успіхів у навчанні орфографії, підвищити грамотність учнів, відшукати
шляхи усунення і попередження мовних і мовленнєвих помилок в учнівських
писемних висловлюваннях.

Вивчення мови як предмета практично закінчується в 9-му класі. У 10-11-х
класах проводиться поглиблення, систематизація й узагальнення знань з
усіх вивчених розділів мови. Щоб виявити стан грамотності учнів 4-го
класу, в перші дні навчального року проводжу контрольний диктант. Аналіз
допущених помилок дає змогу спланувати програмовий матеріал і провести
такі вправи й завдання, які запобігали б появі цих помилок в усіх видах
письмових робіт.

У боротьбі за високу грамотність важливо, щоб робота
вчителів-словесників була підтримана всіма педагогами школи, щоб усі
вчителі-предметники виробляли в учнів навички логічно, послідовно, чітко
й грамотно висловлювати свої думки усно й на письмі, збагачувати мову
учнів науковими термінами зі свого фаху. Для досягнення цієї мети
вчитель повинен передовсім стежити за власною як усною, так і писемною
мовою.

ІІІ. Висновок.

На мою думку грамотність учнів відчутно зросте, якщо адміністрація школи
постійно контролюватиме роботу з учнівськими зошитами з усіх дисциплін,
ведення школярами щоденників, класними керівниками – класних журналів,
особових справ, якщо проводитимуться декади української мови у школі,
виставки кращих учнівських зошитів та творчих робіт учнів, активно
працюватиме шкільна преса, діти відвідуватимуть театри, музеї з
наступним їх обговоренням. Усі ці заходи разом збагатять лексичний запас
учнів, зроблять їхню мову багатою і яскравішою.

IV. Література.

Білецький А. Про мову і мовознавства. –К.: Вища школа, 1996.

Вихованець І. У світі граматики. –К.: Рад. школа, 1987.

Завдання для кмітливих і допитливих / Упоряд. Л.В.Магда. –К.: Вища
школа, 1995.

Коваль А.Слово про слово. –К.: Рад. школа, 1986.

Ніколаєнко І. Збірник вправ і завдань з української мови. –К.: Вища
школа, 1997.

Русанівський В. Мова в нашому житті. –К.: Рад. школа, 1989.

Антонечко-Давидович Б. Як ми говоримо. –К.: КМ Академія, 1994.

Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. –К.: Освіта, 1994.

Журнал «Дивослово», №3, 1998.

Журнал «Дивослово», №7, 1999.

Журнал «Початкова школа», №6, 2001.

Лук’яненко В.Г., Прищепа К.С. Словничок школярика. –К.: Грайлик, 1996.

Дорошенко С.І. Методика викладання української мови. –К.: Вища школа,
1989.

Бобчук О.Г. Перевір себе. –К.: А.С.К., 1998.

Похожие записи