Відтворювальні процеси в розвитку праслов’янського *liti (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1416
Скачать документ

Реферат на тему:

Відтворювальні процеси в розвитку праслов’янського *liti

Фундаментальні лінгвістичні дослідження наводять учених на думку про
те, що мова – це самодостатня сутність, яка „безперервно змінюється й
розвивається… за своїми особливими внутрішніми законами” [2, 16].
Керуючи здійсненням цих законів на всіх рівнях власної організації, мова
забезпечує своїм одиницям динамічну стабільність і відносну стійкість у
часі, не лише утримуючи підставу свого буття, але й постійно розгортаючи
і вдосконалюючи її. Тому мовна реальність завжди є набагато ширша,
складніша і різноманітніша, ніж її можна спостерігати в теоретичних
описах, встановлюваних канонах, пропонованих побудовах і гіпотезах [6,
59].

Безперечна невичерпність природної мови як об’єкта наукового пізнання
змушує дослідників шукати пояснення цьому складному феномену. Більшість
учених схиляються до думки про те, що мова має потужний творчий
потенціал, завдяки якому вона, „позначаючи, а насправді створюючи, надає
зовнішнього вигляду і злагодженості невиразним думкам” [4, 376]. А тому
слушним видається погляд, відповідно до якого розвиток мови постає
„історією поглиблюваної аналітики ідей” [12, 80], що закріплюються у
відповідних формах вираження.

Оскільки в будь-якому явищі мова відображає не лише синхронні процеси,
спрямовані на розбудову його формально-змістової визначеності, але й
діахронічні процеси, які забезпечують його історичний розвиток, то в
сучасній мовній одиниці, що є феноменальним явищем у мові, закономірно
шукати такі ознаки, які зберігають послідовність здійснюваних
перетворень у її становленні. Виявлення, осмислення і обґрунтування цих
ознак лінгвістичною наукою дає всі підстави вважати, що в мові діють
відтворювальні процеси, які в розгортанні формально-змістової
визначеності мовної одиниці посилюють історичну підставу її буття.

Ми розглядаємо слово лити як давню полісемантичну мовну одиницю в
сучасній українській літературній мові. Її формування дослідники
одностайно пов’язують із праслов’янською добою, вважаючи найдавнішим
відповідником сучасного лити праслов’янське *liti. А це означає, що
наукове обґрунтування взаємного зв’язку українського лити і
праслов’янського *liti, які належать до історично віддалених мовних
систем, визначає їх співвіднесеність і за формою вираження, і за
змістом.

Українське лити і праслов’янське *liti в наукових працях та
лексикографічних етимологічних джерелах мають
транскрибовано-транслітеровану форму вираження, відповідно до якої
графічно-буквена репрезентація досліджуваних мовних одиниць превалює над
фонетико-звуковою. Із спільності транскрибовано-транслітерованих форм
вираження сучасної і давньої мовних одиниць, встановленої і доведеної
порівняльно-історичним мовознавством і закріпленої етимологічними
словниками, виводиться також і спільна підстава їх взаємної
співвіднесеності, яку цілком логічно шукати в особливостях знакових
структур досліджуваних мовних одиниць сучасного українського
літературного лити і праслов’янського *liti.

Взаємні відношення транскрибовано-транслітерованих форм вираження
сучасної української і праслов’янської мовних одиниць в етимологічно
зумовленому лексикографічному описі постають у ретроспективній (лити ?
*liti) і проспективній (лити ? *liti) спрямованості. Як свідчить
матеріал, такі взаємовідношення досліджуваних мовних одиниць не лише
увиразнюють кожну з них як окремий, своєрідний і відносно самостійний
лінгвістичний знак, але й вказують на відносну залежність між ними в
розвитку, бо вони мають спільне джерело походження. Так, праслов’янське
*liti і сучасне українське лити у фундаментальних наукових дослідженнях
із проблем порівняльно-історичного мовознавства та в етимологічній
лексикографії виводяться з індоєвропейських *l?i- та*lei? – [5, 247; 14,
159].

На відміну від транскрибовано-транслітерованих форм вираження сучасної
лити і давньої *liti мовних одиниць індоєвропейські *l?i- та *lei?-
мають транслітеровано-транскрибовану форму вираження, тобто в ній
фонетико-звукова інтерпретація переважає над графічно-буквеною. А це
означає, що в індоєвропейських транслітеровано-транскрибованих формах
*l?i- та *lei?- відображені суттєво інші лінгвістичні явища, ніж ті, які
спостерігаємо у транскрибовано-транслітерованих формах вираження
сучасного лити і праслов’янського *liti. Підтвердження цьому можна
вбачати і в особливостях оформлення лінійно-горизонтальної організації
фонетико-звукових елементів у межах транслітеровано-транскрибованих форм
вираження індоєвропейських *l?i- та *lei?-, послідовне розташування яких
переривається знаком „риска”, внаслідок чого вони, маючи цілісну
оформленість, утворюють незавершені структури.

Транслітеровано-транскрибовані форми вираження індоєвропейських структур
*l?i- та *lei?- у взаємовідношеннях із транскрибовано-транслітерованими
формами вираження мовних одиниць – сучасної української лити та
праслов’янської *liti – в етимологічних словниках зберігають
ретроспективну (лити ? *liti ? [*l?i- і *lei?-]) і проспективну (лити
?*liti ? [*l?i- і *lei?-]) спрямованість. При цьому ускладнюються
відношення між ними, які набувають своєрідної ієрархізованої
конфігурації. У розбудові цих взаємовідношень індоєвропейським
структурам належить, очевидно, визначальне місце, оскільки з ними
пов’язана не лише кожна окремо мовна одиниця – українське лити (лити ??
[*l?i- і *lei?-]) і праслов’янське *liti (*liti ?? [*l?i- і *lei?-]), а
й вони обидві ([лити ??*liti] ?? [*l?i- і *lei?-]). Особливості форм
вираження індоєвропейських структур та характер їх співвіднесеності з
досліджуваними мовними одиницями дають підстави стверджувати, що *l?i-
та *lei?- не є ані словами в сучасному лексикологічному визначенні, ані
морфемами в загальноприйнятій традиційній інтерпретації цих явищ у
словотворі.

Із проспективно-ретроспективних відношень між аналізованими явищами
випливають взаємозв’язки, в межах яких досліджувані мовні об’єкти
поєднані в єдиному історично й генетично зумовленому процесі. У цьому
процесі формування й становлення аналізованих мовних одиниць лити та
*liti у їхньому взаємозв’язку з індоєвропейськими структурами *l?i- та
*lei?-, науково обґрунтованими порівняльно-історичним мовознавством і
лексикографічно описаними в етимологічних джерелах, ми розглядаємо як
особливий породжувальний процес. Якщо в індоєвропейських структурах
*l?i- та *lei?- вбачати відображення породжувального процесу, то в
розвитку співвідносних з ними мовних одиниць – праслов’янського *liti та
українського лити – закономірно шукати ознаки матеріального вираження не
лише породжувальних, але й відтворювальних явищ. Можливо, що саме з
узгодженості породжувально-відтворювальних процесів, що здійснюються в
мові, слід пояснювати також стабільність і потенційність у розвитку її
одиниць, виявляючи такі ознаки їх матеріального вираження, які
надаватимуть дослідникові достатньо переконливі факти того, коли справді
„потенційне явище ми можемо розглядати ще як те саме явище L… і коли
нам доведеться говорити вже про нове явище ss, яке розвинулося з явища
L” [7, 69]. Отже, праслов’янське *liti має відтворювати істотні ознаки
формальної визначеності індоєвропейських структур, а сучасне українське
лити – ознаки матеріальної визначеності, успадковані від
праслов’янського *liti та індоєвропейських структур *l?i- та *lei?-.

Проте очевидно, що пояснення відтворювальних процесів у формах вираження
української і праслов’янської мовних одиниць, генетично пов’язаних з
індоєвропейськими *l?i- та *lei?-, не можна вважати навіть відносно
достатнім без урахування взаємних зв’язків між їхніми змістами, адже
кожна з форм вираження досліджуваних слів створена мовою насамперед для
вираження думки. Їхня пов’язаність в історичному процесі з формами
вираження індоєвропейських структур дає змогу простежувати
відтворювальні ознаки, котрі в єдності форми і змісту постають, на думку
вчених, „певним каркасом, в який… вбудовується мова” [3, 96].

Зазвичай зміст індоєвропейських структур *l?i- та *lei?- в етимологічних
джерелах і монографічних дослідженнях традиційно визначають як вихідне
значення, що забезпечує проспективний розвиток змісту історично
пов’язаних з ними мовних одиниць. На думку багатьох дослідників, вихідне
значення, як правило, досить легко впізнати, а його порівняльне вивчення
в низці мов увиразнює систему ідей людини і дає змогу „бачити в словах
щось більше, аніж випадкові звуки та умовні знаки” [4, 366]. У
формуванні лексичного значення мовної одиниці вчені цілком справедливо
вбачають власне сутність мовного процесу [1, 13], тому й відтворення в
розвитку змісту, так само як і в розвитку форм вираження, ми розглядаємо
в їхній взаємній єдності та проспективній зумовленості.

Якщо виходити з того, що лексична семантика є інгредієнтом мови, а отже,
становить план її змісту і не може бути чимось зовнішнім до нього [1,
52-53], то зміст індоєвропейських структур цілком припустимо розглядати
як особливим чином організовану сутність, що в проспективному розвитку
досліджуваних мовних одиниць є породжувальним процесом. Значення
індоєвропейських транслітеровано-транскрибованих структур окреслюється у
фундаментальних порівняльно-історичних дослідженнях та закріплюється в
етимологічних джерелах лексичними еквівалентами ‘лити’, ‘текти’,
‘виливати’, ‘проливати’, ‘дозволяти’, ‘пускати’ і ‘капати’ [5, 247; 14,
158-159].

На відміну від форм вираження індоєвропейських *l?i- та *lei?- як
незавершених структур, їхній зміст у науковому витлумаченні має цілком
конкретну визначеність, є відносно цілісним і завершеним, хоча й
характеризується як складне явище. В етимологічній інтерпретації
індоєвропейських структур *l?i- та *lei?- дослідники виходять з того, що
їхній зміст відповідає певним семантичним одиницям і ґрунтується
щонайменше на семи лексичних відповідниках. Вони й становлять своєрідну
мовну сутність як особливий породжувальний процес на рівні форми і
значення змісту.

¤

?????????Y

9них словниках переважно з однокомпонентним лексичним відповідником –
‘лити’ [5, 247]. На перший погляд здається, що в етимологічній
інтерпретації зміст праслов’янської мовної одиниці в порівнянні зі
змістом індоєвропейських структур начебто має дещо спрощену форму та
значення. Проте з матеріалу дослідження випливає, що насправді зміст
праслов’янського *liti набагато складніший, ніж може здаватися на перший
погляд, бо „статика [умовної] системи ускладнюється динамікою розвитку,
який привів до створення… систем історичного

процесу” [11, 22], а тому сутність розвиненого змісту і його
лексикографічне представлення й досі належать до дискусійних питань у
мовознавчій науці. Мабуть, це дає підставу дослідникам в інтерпретації
змісту праслов’янського *liti припускати, що це давнє слово „спочатку
означало не взагалі ‘лити’, а переважно ‘виливати, проливати, випускати

(рідину)’…” [14, 158], і аж ніяк не ‘наливати, наповнювати’ [14, 158].

Проблема виведення форми і значення змісту праслов’янської мовної
одиниці стосується встановлення й виокремлення пермісивного та
каузативного відтінків у його структурі. Етимологічна версія в
інтерпретації *liti, як вважають учені, полягає насамперед „в уважному
розгляді його початкової каузативності (‘змушувати текти‘) і в більш
детальному описі значення (‘виливати, випускати’), а також його обмежень
(не ‘лити’ взагалі, не ‘наливати, наповнювати’)” [14, 158]. Хоча
відмінності між пермісивністю і каузативністю більшість учених схильні
пояснювати обов’язковістю або необов’язковістю виконання дії, все ж вони
застерігають, що межа між пермісивністю й каузативністю не така жорстка,
бо пермісивність і каузативність пов’язані з незаперечним дозволом
виконувати дію. Щоправда, в семантиці пермісивності такий дозвіл має
рекомендований характер, а для семантики каузативності цей дозвіл
набуває відтінку причини, який посилюються вимогою необхідного виконання
дії.

Тому, вірогідно, зміст праслов’янського *liti деякі дослідники
інтерпретують опосередковано, співвідносячи форму його вираження з
лексичними значеннями лит. lieti ‘лити’, lyti ‘йти (про дощ)’, lytus
‘дощ’, лтс. listu ‘розливатися, литися, струмувати’, liet ‘лити’,

д.-пр. pralieiton ‘розлите’, гот. leithu ‘фруктовий сік’, кімр. lliant
‘течія, море’, лат. l?bo ‘виливаю; приношу жертву’ [13, 504; 5, 247].
Оскільки зміст праслов’янського *liti ’лити’ виводиться дослідниками з
лексичних значень споріднених мовних одиниць в історичних системах
індоєвропейських мов, він має принципово іншу структурованість на рівні
форми і значення, яку переважна більшість етимологічних словників
окреслюють етимологічним лексичним відповідником ’лити’ [5, 247].

Інтерпретацію змісту праслов’янського *liti порівняно з
багатокомпонентною формою вираження змісту індоєвропейських структур
можна було б пояснювати такими процесами становлення форми та значення
змісту в розвитку мовних одиниць, які відображають певну інваріантність
їх лексико-семантичної визначеності, що й фіксується нерозчленованою
формою змісту – ’лити’. Однак цього пояснення вочевидь недостатньо для
усвідомлення й опису відтворювальних явищ у розвитку породжуваного
змісту досліджуваних одиниць, адже лексикографічні етимологічні джерела
фіксують лише певні стани у їхній складній історії. Тож цілком
закономірною видається інтерпретація фіксованого стану в розвитку форми
і значення змісту праслов’янської мовної одиниці як певного результату
здійснюваних перетворень у її породженні й відтворенні. Тому для нашого
дослідження важливо простежити процеси становлення змісту і виявити
відтворювальні процеси в розвитку праслов’янського *liti, яке вчені
співвідносять із давньоруським лити і сучасним українським літературним
лити.

Зміст давньоруського лити в історичних словниках має багатокомпонентну
структуру, яка описується перекладними відповідниками ’лити, виливати;
плавити’ [9, 24]. У формі та значенні змісту давньоруської мовної
одиниці достатньо чітко простежуються ознаки, які вказують на те, що
відтворювальний процес супроводжується збереженням у складі тлумачення
лити структуротвірних компонентів ’лити’ і ‘виливати’, характерних для
форми змісту його попередників. Поява компонента ’плавити’ у структурі
форми і значення змісту давньоруського лити, що фіксується писемними
пам’ятками давньоруської мови, зумовлене іншими процесами, які вимагають
спеціального дослідження. Хоча в деяких працях з порівняльно-історичного
мовознавства висловлюються й такі погляди, відповідно до яких компонент
‘плавити’ у складі змісту давньоруської мовної одиниці належить до більш
давніх періодів у розвитку мови. Так, наприклад, у деяких
лексикографічних джерелах є достатньо обґрунтовані свідчення того, що
індоєвропейські *l?i- та *lei?- поруч із більш ранніми значеннями
‘лити’, ‘наливати’ мали значення „вже й більш нове, спеціалізоване
відповідно до „технології” лиття, що з’явилося, – ‘ллючи (розливаючи),
щось вирівнювати… мазанням, розмазуванням’, звідки лит. li?ti
‘відливати’” [10, 14]. Цей компонент у складі форми та значення змісту
індоєвропейських структур вочевидь усталюється в давньоруському лити,
посилюючись у змісті сучасної української мовної одиниці лити.

Українське лити в сучасній літературній мові належить до мовних одиниць,
що мають розгалужену багатокомпонентну структуру змісту, яка у Словнику
української мови пов’язується з трьома значеннями і трьома відтінками
[8]. Перше значення стосується вказівки на необхідність виконання певних
дій (’змушувати’) + вказівка на власне дії (’текти’, ’витікати’) +
вказівка на об’єкт дій (’рідина’) + вказівка на невизначеність власне
об’єкта (’яка-небудь’). Чотирикомпонентна ускладнена форма вираження
змісту першого значення лити розширюється відтінковими ремарками, одна з
яких пов’язана з переносним значенням, де вказівка на власне дії
(’випромінювати’, ’видихати’, ’поширювати’) поєднана із вказівкою на
обставини виконання дії (’навколо’) + вказівка на об’єкт дії, який
одночасно є і суб’єктом дії (’себе’) + вказівка на конкретні об’єкти дії
(’світло’, ’пахощі’, ’звуки’) + вказівка на споріднені або схожі між
собою об’єкти (’і т.ін.’), а друга виражена відсилковою формулою
тлумачення ‘Те саме, що’ + лексичний відповідник (’розливати’).

Друге значення виокремлює у змісті описуваної мовної одиниці вказівку на
способи виконання дії, які стосуються інтенсивності її вияву та перебігу
в часі (’сильно’, ’безперервно’) + вказівка на конкретну дію (’текти’).
У відтінку до цього значення посилюється вказівка на відсутність
суб’єкта/об’єкта дії, яка виконується начебто сама собою (’лити’),
оскільки цей відтінок супроводжується лише граматичною вказівкою безос.
(безособове).

Особливість третього значення в лексикографічно структурованому змісті
лити полягає у вказівці на конкретну дію (’виготовляти’) + вказівка на
невизначений об’єкт дії (’що-небудь’) + вказівка на матеріал виконання
дії (’речовина’) + вказівка на певну властивість матеріалу
(’розплавлена’). Отже, зміст мовної одиниці лити за лексикографічною
інтерпретацією тлумачного Словника української мови формується 22
лексичними компонентами, які насамперед відтворюють форму і значення
змісту його історичних попередників.

Зміст сучасного українського лити в лексикографічно обґрунтованому
тлумаченні становить собою відносно самостійну семантичну сутність, яка
має власну формально-значеннєву визначеність. А це не лише підтверджує
безперечну складність мовної одиниці як лінгвістичного знака, але й дає
цілком достатні підстави вважати, що сучасна одномовна тлумачна
лексикографія описує такі явища в межах знакової структури лити, які
вочевидь не вичерпуються взаємодією структур форми та значення плану
вираження і плану змісту. З огляду на потужний теоретичний і практичний
досвід вітчизняної і зарубіжної мовознавчої науки можна стверджувати, що
відтворювальний процес охоплює всі компоненти структури форми і значення
змісту сучасної української мовної одиниці лити. Для її опису тлумачний
словник використовує лексико-семантичні компоненти, що ієрархічно
взаємно поєднуються між собою, окреслюючи в межах структури форми і
значення змісту лити щонайменше п’ять значеннєвих зон.

Отже, відтворювальний процес у розвитку праслов’янського *liti зумовлює
напрямок у розвитку змісту історично наступних мовних одиниць –
давньоруського лити та сучасного українського лити, змушуючи їх не лише
„пам’ятати” підставу власного формування і становлення, але й розвивати
та посилювати потужну джерельну базу свого існування і функціонування в
мові. Тож закономірно, що у змісті сучасного українського лити
відстежуються елементи, які, безперечно, пов’язані з рівнями різної
історичної глибини та синтезовані в ретроспективному і проспективному
відношеннях зі своїми попередниками. Сутність відтворювального процесу в
історії праслов’янського *liti полягає в тому, що, набуваючи певної
змістової форми та значення, він забезпечує розвиток наступних мовних
одиниць, які формують свій власний зміст відповідно до вимог мови.

ЛІТЕРАТУРА

Авоян Р.Г. Значение в языке. Философский анализ. – М.: Высшая школа,
1985. – 104 с.

Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикографии. – М.: Гос.
уч.-педагог. изд-во Министерства просвещения РСФСР, 1962. – 279 с.

Гумбольдт В. фон. Избранные работы по языкознанию / Пер. с нем. – М.:
Прогресс, 1984. – 398 с.

Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры / Пер. с нем. – М.:
Прогресс, 1985. – 452 с.

Етимологічний словник української мови: В 7 тт. – К.: Наукова думка,
1989. – Т.3.

Маковский М.М. Теория лексической аттракции (Опыт функциональной
типологии лексико-семантических систем). – М.: Наука, 1971. – 250 с.

Матезиус В. О потенциальности языковых явлений // Пражский
лингвистический кружок. – М.: Прогресс, 1967. – С.42-69.

Словник української мови: В 11 тт. – К. : Наукова думка, 1970 – 1980. –
Т.4.

Срезневский И.И. Материалы для Словаря древнерусского языка: В 3 тт. –
СПб, 1895. – Т.2.

Топоров В. Прусский язык. Словарь: L (laydis – *lut- & *mod-). – М.:
Наука, 1990.

Тронский М. Общеиндоевропейское языковое состояние (Вопросы
реконструкций). – Л.: Наука, Ленингр. отделение, 1967. – 104 с.

Уайтхед А.Н. Избранные труды по философии / Пер. с англ. – М.: Прогресс,
1990. – 717 с.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 тт. – М.:
Прогресс, 1986. – Т.2.

Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический
фонд / Под ред. О.Н.Трубачева. – М.: Наука, 1988. – Вып.15.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2018