Реферат на тему:

Вербалізація концету самопочуття в українських та латинських
фразеологізмах

Актуальність представленої роботи зумовлена важливими на сьогодні
проблемами сучасного мовознавства. По-перше, злободенним залишається
питання дослідження концепту як ключового терміна когнітивістики та
лінгвокультурології.

Про нерозривний зв’язок мови та культури вперше вказано у працях

В. фон Гумбольдта, О.О.Потебні.

На думку В. фон Гумбольдта, інтелектуальну діяльність та мову неможливо
розмежувати [5, 71]. Щодо теоретичних засад О.О.Потебні, то він
ототожнював мову із мисленням та підкреслював, що різні мови є „глибоко
різні системи прийомів мислення” [11, 163] – (Розбивка наша – А.С.).
Саме тому О.Ф.Лосєв приходить до висновку, що „будь-який знак мови є
актом людського мислення” [8, 94].

Грунтуючись на цих концепціях, А.О.Білецький писав: „[…] культура – це
перш за все пам’ять. Вона пов’язана з минулим і зорієнтована на минуле”
[3, 6].

По-друге, відбиття духовності народу фіксується також і в такому явищі
як фразеологізми. Саме в них найяскравіше відображено акумуляцію
загальнолюдських уявлень про ключові концепти, тобто про ті поняття, що
забезпечують пізнавальну діяльність суб’єкта в об’єктивному світі.

Ми вбачаємо концептуальний аналіз фразеологічних одиниць найбільш
ефективним та доцільним для нашої розвідки.

Для здійснення цього аналізу А.Вежбицька пропонує психологічний підхід,
а саме: аналізувати мови, якими досконало володіє сам вчений, у
сукупності із спостереженнями за власними психічними процесами, тобто,
використовуючи інтроспекцію та всі дані культурно-антропологічного
характеру [4].

На нашу думку, результати дослідження, проведеного таким чином, матимуть
досить суб’єктивний характер і не зможуть адекватно відтворити фрагмент
картини світу. Вважаємо, що доцільним було б використання методики,
запропонованої О.С.Кубряковою.

Метою концептуального аналізу, за О.С.Кубряковою, є аналіз поняття, що
стоїть за мовним знаком [6]. Цей аналіз передбачає вивчення чинників
концептуалізації світу, серед яких, крім самої мовленнєвої діяльності,
важливими є, зокрема, міфологія, релігія, наукова та господарча
діяльність людини тощо.

Саме ці фактори впливають на природу концепту. Так, Н.Д.Арутюнова
стверджує: „У хаосі живого життя концепти розхитуються і в той же час
вони вступають між собою у системні відношення, які сприяють їхній
стабілізації” [1, 313].

Зрозуміло, що у цьому процесі може бути багато універсалій, що
пояснюється загальноприйнятими уявленнями різних народів про такі
поняття, як життя – смерть, добро – зло, краса – потворність тощо.

Н.І.Сукаленко пояснює ці збіги єдністю людського феномену та частковим
збігом із картиною об’єктивної дійсності: ландшафтом, флорою, фауною,
господарчою

діяльністю [13, 67]. Ця єдність вмотивована спільними для всіх
індивідуумів механізмами психофізіологічного відображення навколишнього
світу.

А.Вежбицька стверджує, що універсальними поняттями є ті, котрі
універсально лексикалізовані, тобто у всіх мовах втілені у словах. На її
думку, для опису та порівняння культур необхідні саме слова, оскільки
слово дає відчутне свідчення існування

поняття [4, 381].

З іншого боку різноманітність міфологічних, релігійних та інших
культурних факторів не може не вплинути на специфічність створення
концептів.

Матеріалом нашої розвідки стали фразеологічні одиниці (далі – ФО)
української та латинської мов, у яких відбулась вербалізація концепту
„самопочуття”.

Вибір матеріалу зумовлено тим, що:

латинська мова є відображенням системи духовних цінностей Стародавнього
Риму, вплив якої є надзвичайно важливим на світову культуру навіть у
наші дні;

розбіжності у міфології, релігії, наукових досягненнях обумовлюють
яскраво виражену етноспецифічність вербалізації досліджуваних концептів
.

Ми солідарні із М.М.Бахтіним про доцільність вивчення мовних явищ у
зіставному плані саме тому, що смисл однієї культури розкриває свої
глибини тільки у тому випадку, коли зустрічається і стикається з іншим,
чужим смислом [2].

Отже, ми поставили перед собою наступні завдання:

проаналізувати ФО української та латинської мов, у яких відбулася
вербалізація концепту „самопочуття”;

виявити складники досліджуваного концепту на матеріалі досліджуваних
мов;

встановити вплив мовних та культурних чинників на формування
концептосфери української та латинської мов;

виявити універсальні та специфічні риси вербалізації концепту з
урахуванням специфіки латинської мови як неживої.

Для аналізу нами обрано концепт „самопочуття”, який є одним із
складників ключового поняття „життя”.

У лексикографічних джерелах самопочуття тлумачиться як:

„загальний фізичний та моральний стан людини, який залежить від її
здоров’я і настрою в даний момент” [12, т.4, 43];

або як „стан фізичних та духовних сил людини” [9, 694].

Як бачимо, в обох випадках виокремлюються, насамперед, антропометричний
характер концепту, що має наступні складники: „здоров’я / хвороба”,
„дух”, „настрій”, „сила”.

Лінгвістичний аналіз матеріалу дозволяє нам встановити наступні
тенденції.

В українській мові кількісно переважають фраземи, що несуть у собі
інформацію про хворобу, а в латинській – про здоров’я.

Цей компонент виражається у наступних афоризмах:

укр. Здоров’я йому не позичати.

лат. Valetudo bonum optimum (Здоров’я – найкраще добро).

Non vivere, sed valere vita est (Сенс життя не в тому, щоб жити, а щоб
бути здоровим).

Vive valeque! (Живи і будь здоровим!).

Bona valetudo melior est quam maximae divitiae (Добре здоров’я краще за
найбільше багатство).

Цілком логічним наслідком із вищевказаного є те, що важливим складником
досліджуваного концепту є „медицина”. У Стародавньому Римі ця наука
вважалась однією з найважливіших, що знайшло своє відображення у
сентенціях:

лат. Est medicina triplex: servare, cavere, mederi (Медицина є
потрійною: запобігати, пильнувати, лікувати ).

Bene dignoscitur, bene curatur (Добре розпізнається, добре й лікується).
Omnium artium medicina nobilissima est (З усіх наук найблагороднішою є
медицина).

Cura ut valeas (Піклуйся про своє здоров’я).

Mеdicus curat, natura sanat (Лікар лікує, природа зцілює).

Medice, cura te ipsum!

Остання з них запозичена і українською мовою:

укр. Лікарю, вилікуй себе самого!

Серед досліджених фразеологізмів виокремлються тематичні групи, що
несуть у собі наступну символіку.

Життя: укр. Живий та цілий.

Повертати до життя.

&

6

X

?????????Смерть. У фраземах цей концепт може виражатися:

а) прямо: укр. Не жилець;

б) метафорично: укр. Смерть заглядає в очі.

Смерть занесла свою гостру сокиру.

Смерть за плечима;

в) або через інші символи , наприклад, ритуальні: укр. Дивитися в
могилу. – Дихати на ладан.

Організм людини. Вербалізація концепту у цій тематичній групі
відбувається через вживання лексем, що позначають наступні поняття:

– Дух. Душа. За давньоримською, слов’янською та християнською релігіями
душі померлих людей залишають тіло. Цим зумовлені наступні
фразеологізми. Про хвору, немічну людину кажуть: укр. Де тільки та душа
держиться.

Наявність душі – свідчення здоров’я не лише духовного, але й фізичного:

укр. Вдихнути душу.

При здоровому розумі і твердій пам’яті.

Прийти до пам’яті.

Спокійно на серці.

лат. Mens sana in corpore sano (Здоровий дух у здоровому тілі).

Навіть підкреслювалась перевага морального стану над фізичним:

лат. Dolor animi gravior est quam corporis dolor (Душевний біль важчий,
ніж тілесні страждання).

Compesce mentem! (Приручи дух!)

Optimum medicamentum quies est (Найкращі ліки – спокій).

Вихід із душевної рівноваги ототожнювався із хворобою:

укр. Затемнення ( затьмарення) розуму.

лат. Ira furor brevis est (Гнів – короткочасне божевілля).

Флора. У зафіксованих фразеологізмах рослини Corydalis, Veratrum,
Hyoscyamus символізують собою тяжку хворобу, отруєння:

укр. Не довго ряст топтати. Так кажуть про тяжкохворого, якому
залишилось мало жити.

Наступні фраземи зумовлені своєю негативною дією на організм людини:
укр.Черемиці наїстися.

Блекоти наїстися.

ФО Як видушений лимон вмотивована застосуванням рослини у практичному
житті. Рослина Citrus limon у даному випадку несе в собі символ
виснаження.

Фауна. Фразеологізм Сліпа курка вмотивований пташиною хворобою і
характеризує людину, що погано бачить у темряві. Ця фразема утворена в
результаті узагальненого перенесення вільного словосполучення. Також про
погане самопочуття йдеться у ФО У голові чмелі гудуть. Назва дій комахи
символізує страждання від головного болю.

Негативна дія на організм з боку іншого суб’єкта, муки, навіть тортури:

укр. Роз’ятрювати рану.

Діяти на нерви.

Розбити серце. – Валити з ніг. – Пити кров.

Вимотувати всі кишки (жили, сили, нерви).

Висмоктувати кров (силу).

Праця, фізичне навантаження є одним із стимулів здоров’я:

лат. Ignavia corpus hebetat, labor firmat (Бездіяльність тіло ослаблює,
а праця зміцнює).

Нетиповий стан для певного органу людини :

укр. Голова макітриться. — Голова тріщить.

В очах зеленіє.

Серце рветься на шматки. – Серце кров’ю обливається.

Природні явища, які, звичайно, не можуть відбуватися у людському
організмі, але які, як правило, негативно впливають на стан здоров’я
людини:

укр. Туман в очах. – Туман в голові.

Іскри з очей посипалися.

Каменем лягти на серце.

Їжа. Латинські фразеологічні вирази пропагують:

а) помірність у споживання харчових продуктів:

лат. Edimus, ut vivamus, non vivimus, ut edamus ( Ми їмо, щоб жити, а не
живемо, щоб їсти ).

Modificus cibi, medicus sibi ( Стриманий у їжі – сам собі лікар).

Somni, cibi, potus, venus omnia moderata sunt (Хай усе буде помірним:
сон, їжа, питво, кохання);

б) шкідливість переїдання:

лат. Plenus venter non studet libentеr (Переповнений шлунок неохоче
вчиться);

в) або, навпаки, злиденного харчування:

лат. Aqua et panis – vita canis (Хліб та вода – собаче життя);

г) корисність певних харчових продуктів для організму людини:

лат. Caseus et panis sunt optima fercula sanis (Сир і хліб – найкраща
їжа для здорової людини).

Речовини (вода). Культ води як символ гігієни, чистоти, що активно
пропагувались у Римі, втілено в афоризмах:

лат. Sanitas per aqua (Здоров’я через воду). Цей афоризм у скороченому
вигляді відомий всім як SPA.

In vino veritas, in aqua sanitas (Істина у вині, а здоров’я у воді).

Міф. Цей фразеологізм зумовлений відомою легендою. У даному випадку
частина тіла людини символізує слабке, вразливе місце:

лат. Tales Achillis.

укр. Ахіллесова п’ята.

Проведене дослідження дозволяє нам зробити наступні висновки:

концепт „самопочуття” є важливою складовою частиною української та
латинської мовних картин світу;

для фразеологічних одиниць, у яких втілено досліджуваний концепт,
характерним є яскраво виражений аксіологічний потенціал;

етноспецифічність вербалізації „самопочуття” виявляється у наступних
тенденціях:

для української мови властивим є домінування у фраземах складової
частини „погане самопочуття”, тобто концепту „хвороба”, тоді як для
концептосфери латинської мови характерною є перевага формування концепту
„здоров’я”, тобто складника „добре самопочуття”;

щодо способів формування ФО, то в українській мові зафіксовано яскраво
виражену метафоричність та високий ступінь злютованості; водночас серед
досліджених латинських фразем більшість становлять паремії.

ЛІТЕРАТУРА

Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М.: Языки русской культуры, 1999.
– 896 с.

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – 342
с.

Белецкий А.А. Цивилизация и культура // Collegium. – 1993. – №1. –
С.17-25.

Вежбицка А. Концептуальные основы психологии культуры // Язык. Культура.
Познание. – М.: Русские словари, 1996. – С.376-400.

Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии
на духовное развитие человеческого рода // Хрестоматия по истории
языкознания ХІХ – ХХ веков / Сост. В.А.Звегинцев. – М.: Учпедгиз, 1956.
– С.68-86.

Кубрякова Е.С. Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. –
М.: Наука, 1991. – 238 с.

Литвинов В.Д., Скорина Л.П. П’ятсот крилатих висловів. Тексти.
Латино-український словник. – К.: Індоєвропа, 1993. – 320 с.

Лосев А.Ф.Очерки античного символизма и мифологии. – М.: Мысль, 1993. –
959 с.

Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1990. – 921 с.

Олійник І.С., Сидоренко Л.П. Українсько-російський і
російсько-український фразеологічний тлумачний словник. – К.: Радянська
школа, 1991. – 400 с.

Потебня А.А. Мысль и язык. – К.: Синто, 1993. – 191 с.

Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1978. – Т.9. –
921 с.

Сукаленко Н.И. Отражение обыденного сознания в образной языковой
картине мира. – К.: Наукова думка, 1992. – 162 с.

Похожие записи