.

Велика любов великого гетьмана в українському історичному романі: спроба ґендерного погляду (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
157 3088
Скачать документ

Велика любов великого гетьмана в українському історичному романі:
спроба ґендерного погляду

У середині XVII століття на арену суспільно-політичного життя
Південно-Східної Європи рішуче і для багатьох несподівано виступила мало
кому відома до того людина – чигиринський сотник Зиновій Богдан
Хмельницький. Здобувши гетьманську булаву, очоливши, як казав
М.Костомаров, “козацьку революцію”, він швидко звернув на себе увагу
сучасників. “Імператором запорозьких козаків і генераліссімусом
греко-східної церкви” називав Богдана Хмельницького Олівер Кромвель,
“від бога даним”, “батьком вітчизни”, “руським Мойсеєм” іменовано
гетьмана в козацьких літописах, “бичем божим” здавався він польському
королеві Яну Казиміру. Не менш суперечливі думки й оцінки висловлюють
про Хмельницького і нащадки. Ось уже протягом кількох століть ім’я і
державотворча діяльність цієї людини викликають жвавий інтерес і палкі
суперечки. У чому він мав рацію, а в чому помилявся? Переяславська рада
– прорахунок чи безжальна необхідність? Уславив чи зганьбив гетьман
Україну, об’єднавшись з Московією? Які обставини зумовлювали його вчинки
і рішення? На ці та подібні питання пропонують свої варіанти відповідей
не тільки історики-науковці, але й автори художніх творів. Крім
об’єктивних причин історичного, суспільно-політичного характеру,
зацікавлення образом гетьмана посилювалось існуванням великої кількості
чуток, легенд, недостовірної інформації про його життя. Це якнайкраще
відповідало потребам літературних жанрів, давало багатий матеріал для
творчої уяви поетів, драматургів, письменників.

Отже, про Богдана написані цілі томи – літописи і панегірична поезія,
думи, історичні елегії, мемуари сучасників подій та літературні
портрети, повісті і оповідання, драми та оперні лібретто. Особливо ж
яскравим та багатогранним постає перед читачем великий гетьман в цілій
низці історичних романів. Першою спробою художнього втілення образу
Б.Хмельницького в романній формі слід вважати незакінчений твір
російського письменника-декабриста Ф.Глінки “Зиновий Богдан Хмельницький
или Освобождённая Малороссия” (1819 р.). Відверта політична
тенденційність автора призвела до глибоко суб’єктивного, схематичного
погляду, Б.Хмельницький в зображенні письменника на мав нічого спільного
з реальним історичним прототипом. У 1895-97 роках була написана
російською мовою трилогія М.Старицького “Богдан Хмельницкий” (Романи
“”Перед бурей”, “Буря”, “У пристани”). Автор опрацював і вдало
використав в тексті історичні джерела, наділивши свого героя видатними
здібностями, едукованістю, лицарським вихованням, тобто усім тим, що
мало підкреслити його особливість як керівника національно-визвольного
руху. Але, історичний сюжет у Старицького настільки насичений
“авантюрними” мотивами, пригодницькими зворотами, що подекуди не
поступається романам А.Дюма.

Так звана “радянська доба” дала читачеві багато історичних романів,
присвячених часам Хмельниччини. Це, насамперед, великі епічні твори
Івана Ле “Хмельницький” (1939 – 1964 рр.), Натана Рибака “Переяславська
Рада” (1950 – 1953 рр.) , роман Петра Панча “Гомоніла Україна” (1954 р.)
. Пишучи в руслі єдино можливої тоді радянської ідеології, романісти
зосереджували зусилля на відтворенні певних сторінок його життя – перед
нами насамперед державний діяч, хоробрий воїн, талановитий дипломат,
який бачить мету своєї діяльності в визволенні свого народу і в
возз’єднанні з Московською державою.

Наступною ланкою в низці історичних творів слід назвати роман Павла
Загребельного “Я, Богдан” (1983) Важливим творчим здобутком автора стала
не тільки принципово нова композиційна побудова твору (твір написано від
імені самого Богдана Хмельницького, який оглядає свій життевий шлях
після смерті), але й значно поглиблена трактовка образу головного героя.
“Ясновельможний пан Гетьман” – не тільки керманич грандіозного
соціального й національного руху, а ще й закохана людина, особиста
трагедія якої нерозривно пов’язана з трагедією його народу. Сам
письменник відзначав, що його мета – реабілітація, очищення від бруду
підозр і намов великої любові, що прийшла до Богдана на схилі життя і в
найрішучішу хвилину нашої історії дала йому силу й натхнення звершити
неможливе [3 , 650-651].

Кожен із названих вище творів має свою літературну цінність, незважаючи
на те, як автори змальовували й оцінювали дії Б.Хмельницького. Кожен з
романів дає сучасному досліднику можливість з позицій нового часу і
нових надбань у сфері теорії і практики аналізу художніх текстів в
іншому ракурсі інтерпретувати доленосні подіїї того далекого часу,
вчинки і рішення нашого національного героя, навколо яких і сьогодні
триває полеміка. Нові можливості пов’язані з тим, що численні ґендерні
дослідження, які протягом останніх десятиліть охопили весь блок
гуманітарних та суспільних дисциплін, відкрили нові виміри людського
існування. Відверто кажучи, виміри були старі, як світ, але саме тому не
помічались і не враховувались. Як слушно відзначив російський дослідник
Г.Брандт, ми лише зараз визнали, що в людини є стать, отже і в історії є
стать, і в культури та в цивілізації, і, взагалі, кожна сфера людського
існування, діяльності має статтеві, ґендерні

виміри [1, 25]. Це стосується, в тому числі, діяльності історичних
постатей і її наукової оцінки, а також сфери існування художніх образів
у світі літературного твору. Історичний роман – це масив текстів, які
потенційно містять матеріал для нових версій і поглядів, для оновленої
художньої трактовки історичного минулого України.

Ця ідея сприяла визначенню мети нашої статті – здійснити спробу здолати
традиційні моделі прочитання і трактовки ідейного змісту і образів добре
відомих історичних романів, використавши евристичні можливості категорії
“ґендер” і елементи ґендерного аналізу.

Відомо, що історичні джерела дають досить полярні оцінки місця

й ролі Б.Хмельницького в історії, по-різному пояснюють і причини
повстання, яке спалахнуло весною 1648 року і призвело до відокремлення
України від Речі Посполитої і союзу з Москвою. Існуючі в науковій сфері
суперечності як у дзеркалі відображаються в літературних творах. Умовно
всі історичні й літературні твердження на цю тему можна звести до двох
точок зору.

Перша концепція пояснює україно-польський конфлікт існуванням

численних національно-релігійних та соціально-економічних проблем, які
не могли вирішитися мирним шляхом. Б.Хмельницький вірно розумів
історичну обстановку, що склалася, і, по суті, з успіхом продовжив і
завершив героїчні зусилля багатьох своїх попередників (Северина
Наливайка, Тараса Федоровича, Павла Павлюка, Якова Остряніна, Дмитра
Гуні), які із зброєю в руках боролися за козацькі привілеї, православну
віру, намагалися поліпшити становище народних мас.

Другу концепцію особливо активно підтримували більшість польских

свідків тих подій, істориків та літераторів (В.Коховський, Г.Сенкевич).
Головною причиною визвольної війні 1648 – 1654 років вони вважали
жадобу помсти Б.Хмельницького за особисті образи. Щоб підтвердити цю
версію, пригадують, що напередодні Хмельниччини Річ Посполита досягла
вершин своєї могутності, період з 1638 по 1648 роки – це час “золотого
спокою”, “десять золотих сатурнових років” і криваві жахи внутрішньої,
“домової”, війни спалахнули несподівано. Прихильники цієї точки зору
вважають: для того, щоб зрозуміти справжні причини війни, слід
скористатися принципом “шукайте жінку – бо це універсальне джерело всіх
неприємностей”. В історичному нарисі “Жінки при Чигиринському дворі”
польсько-український історик і письменник Йосип Ролле, базуючись на
польських приватно-шляхетських архівних матеріалах, докладно змальовує
обставини особистого життя майбутнього гетьмана, які, на думку
дослідника, зробили його історичною особою. Й. Ролле свідчить, що в 1646
році Б. Хмельницький став жертвою типового для тих часів “наїзду” –
рогзрабування і знищення зазнало родинне гніздо, хутір Суботів, начебто
самовільно ним привласнений. Чигиринський підстароста Данило
Чаплин-ський заздрив заможності Б.Хмельницького, його авторитету серед
козаків, прихильності до сотника самого короля Владислава IV. Крім того,
на хуторі знайшла притулок вродлива дівчина-сирота, яку з легкої руки
автора нарису ми знаємо під іменем Олени Степової. Ще за життя першої
дружини Хмельницький закохався в неї, а овдовівши, збирався одружитися
вдруге. Під час розправи Чаплинський викрав цю напрочуд вродливу
дівчину, а потім вінчався з нею

за католицьким обрядом. Ображений Хмельницький викликав підстаросту на
поєдинок, але там ледве врятувався від засідки. Тоді обидва противники
стали в Варшаві перед судом сенаторів, який взяв сторону шляхтича
Чаплицького. Жорстоко й незаслужено скривджений, Богдан залишив за собою
право захистити власну честь шаблею. У грудні 1647 року він подався на
Запорожжя, щоб невдовзі привести величезне козацьке військо до блискучих
перемог. “Таким чином, – робить висновок Й.Ролле, – немає сумніву, що
в цій кривавій історичній суперечці не останню роль відіграла жінка” [5,
312]. Ця думка виявилась привабливою, і вже наш сучасник, дослідник
Михайло Чугуєнко пише: “В случае с Хмельницким мы видим наглядный пример
того, как подавление таких фундаментальных инстинктов, как инстинкт
собственности и половой инстинкт, приводит к радикализации поведения
человека. …Конфликт Хмельницкого и Данилы Чаплинского из-за прекрасной
женщины сработал как настоящий динамит, заложенный под “здание” Речи
Посполитой” [9, 249, 250]. І ось перед нами уже не Олена Степова, а
справжня україно-польська Олена Троянська, через яку і спалахнула Нова
Троянська війна, така ж тривала і кровопролитна.

Обидві з приведених вище концепцій не залишилися поза увагою українських
романістів. Віддаючи данину часу, в якому вони жили і творили,
письменники досить своєрідно відобразили в художніх текстах свої погляди
на зображувану історичну постать і мотиви її вчинків.

Першим твором, у якому історичні події епохи тісно пов’язані з
особистими почуттями козацького лідера, стала вже згадувана нами
російськомовна трилогія М.Старицького. Добре обізнаний з обставинами
життя й діяльності Б.Хмельниць-кого, письменник змальовує його велику
любов в образі чарівної юної польської панянки Марильки. При цьому
М.Старицький іде шляхом “батька” історичного роману Вальтера Скотта і в
повній мірі використовує авторське право на художню вигадку, реалізує
настанову на підсилення зацікавленості читача. Головний герой постає
перед нами як справжній лицар – красиве мужне обличчя, горда постать,
багатий одяг та зброя, велетень-кінь. Занурений у вир подій, пов’язаних
з боротьбою козаків за свої привілеї, Богдан передчуває свою любов, вона
являється йому в чарівних, казкових снах то як янгол небесний, то як
граційна постать зі співучим голосом, що наповнює серце солодким
тремтінням, вгамовує душевний біль, тугу та стомленість. Ця дивна істота
охороняє Богдана у кривавій боротьбі з чудовиськами, що загарбали рідний
край, а сни повторюються в найнапруженіші періоди життя, повного
небезпек. Спочатку невідомий образ приходить посеред засніженого степу,
вночі, під час бурану, вдруге – в казематі Кодацької фортеці, де
ув’язнений Богдан чекає смерті, потім пророцькі сни оволодівають ним на
Запорожжі, де, обраний наказним атаманом, він готує козацьку флотілію до
морського походу на турецькі береги. Саме під час цих зборів скалічений
запорожець Грабина розповідає Хмельницькому про своє трагічне життя –
шляхетсяке минуле, приховані скарби, викрадення циганкою його єдиної
доньки, яка, ймовірно, була продана в Кафі в гарем. Знов блискавкою
промайнув перед Богданом знайомий вже образ-мара – золотисті локони,
очі, мов волошки… Він дає побратимові клятву знайти його втрачену
доньку, захистити її права, а решту скарбів віддати справі визволення
України. Так у житті Хмельницького нерозривно поєднуються особисті
справи і суспільне служіння. Відчуття фатальної таємниці посилюється,
обставини невипад-ково збігаються і поволі ведуть героя до головної
зустрічі його життя. Події в романі розгортаються швидко – вже в перші
дні походу козаки захопили турецьку галеру, що прямувала з Кафи до
Босфору. Дівочий крик, що прорізав вогонь і галас битви, віп’явся
Богданові в серце, щось знайоме й рідне здалося йому в тому голосі.
Занімівши в захваті перед неземною красою юної полонянки, він уже знає,
хто вона… Вона – його мрія, його доля…

Розвиваючи на яскравому історичному фоні насичений авантюрний сюжет,
М.Старицький із майстерністю психолога вдається до детального аналізу
почуттів, що охопили Хмельницького. “Опьянёнными от восторга глазами
смотрел Богдан на свою новую дочку; в груди его бушевала безумная
радость, сердце сладостно билось, каждая жилка дрожала от счастья и
млела… Сначала он возмутился было приливом нежданного чувства,
неподобавшего закалённому казаку, семьянину; но потом оправдал его
обязанностями побратима, клятвой, данной товарищу, что он будет любить и
жалеть его дочь, как свою, а потом… потом он уже и не стал сдерживать
бурного потока, охватившего его огненной лавой…” [6, 392]. “Богдан не
хотел и боялся сознаться, что этот прелестный полувзрослый ребёнок
произвёл на него, закалённого в бою казака, неотразимое впечатление. И
трогательная забота о судьбе этой панночки, и нежная привязанность к
ней объяснялись и оправдывались им клятвою, данною умирающему товарищу,
– заменить сиротке отца… Но, тем не менее, все эти чувства мутили его
ум трудными вопросами…” [6, 416]. „Богдан в умиленье не отводил глаз от
этого распускавшегося цветка и незаметно, невольно упивался сладкой
отравой” [6, 387].

Спочатку читачі сприймають Марильку очима Богдана, крізь призму його
бачення й почуттів. Поступово автор розширює спектр засобів створення
цього складного образу – це портретні деталі, міміка та жести, вміння
грати й перевтілюватися, її внутрішні монологи, характеристики інших
персонажів. Змінюється кут зору читача на героїню. В гармонійний образ
янгола проникають демонічні риси. Ще перебуваючи під впливом своїх віщих
снів, Богдан запитує сам себе: хто йому являється – янгол небесний чи
сатанинське видіння, потім автор підкреслює щось котяче (а значить,
відьмовське), щось лукаве в поведінці вже існуючої, реальної Марильки –
гнучкий стан, м’які граційні рухи, звичка лежати, звернувшись
клубочком, горнутися до Богдана, чаруючи його. “Инстинктивно, смутно
сознавала Марылька, что производит впечатление своею красотой, и это
сознание зажигало уже в детском сердце женскую радость, вызывало
неведомый ещё восторг торжества власти; эти новые впечатления и смущали
юную душу, и пробуждали врождённое полячке кокетство” [6, 387], „Она,
полудитя ещё, уже начинала себя чувствовать женщиной, могущей своими
чарами опьянять до экстаза других, даже старцев. Шепот страстей начинал
бессознательно просыпаться в её сердце и манить чем-то таинственным,
обаятельным, тем более что праздный ум её в одиночестве питался лишь
фантазиями да волшебными сказками, полными заманчивых, неизведанных
наслаждений” [6, 399-400].

Відьмовське в жіночому образі посилюється завдяки другорядним на перший
погляд, але, насправді, дуже суттевим подіям – ворожка з Чортового Яру
віщує Богдану нові доленосні події в житті після чотирирічної розлуки з
Марилькою, одержаний невдовзі від неї лист дивовижними пахощами чарує
і вабить скинути з себе тягар відповідальності за долю України,
пробуджує темні почуття, бажання звернути з тяжкого шляху боротьби і
лише пити з солодкого джерела кохання. “В его жизни и в общественных
интересах минута была серьёзна; вершилась судьба горячо любимой им
родины… Он напрягал все свои думы, чтобы разрешить предстоящие задачи,
выбрать вернейший путь, предугадать будущее, но свое-вольные думы
мятежно рвались и уносили его из тернистого пути в сказочные убежища
неги и райских утех” [6, 564].

від часу спалахують в очах дівчини, читає її корисливі підступні думки,
що володіють нею і рояться в прекрасній голівці, ще не сказані нікому.
Після смерті Богданової дружини вже й мешканці Суботова вражені
метаморфозою: від покірної, люб’язної дівчини не залишилось нічого –
лише зневажливий погляд холодних очей. Так, у чеканні нових бурхливих
подій автор залишає свої героїв у першому томі трилогії. Значно
наближає бурю саме перетворення Марильки в Олену (Троянську!!!).

Другий роман трилогії – „Буря” – ближчий до історичної правди. Зростає
авторитет Б.Хмельницького серед козаків, він вже безумовний лідер і
потай очолює підготовку до повстання. Ці події штовхають підступну Олену
до Данили Чаплинського, ворога Богдана. Польска шляхтянка не в змозі
зрозуміти його патріотичних волелюбних прагнень, вона мріяла про
зближення Богдана з панством, навіть про його нобілітацію.
Розчарувавшись в своїх надіях, Олена вже лине думкою в розкішні покої
підстарости Чигиринського, знаючи, що заради неї закоханий Чаплинський
готує напад на хутір Хмельницького, мовчить і чекає. Невдовзі “наїзд”
було здійснено, а його головна винуватиця стає пані Чаплинською.
Поховавши змордованого шляхтою сина, випадково уникнувши засідки
Чаплинського, Хмельницький вирушив до Варшави, шукати правди в сеймі.
Але почув там тільки сміх і жартівливі побажання знайти собі нову
коханку. “Как раненый лев со стоном и рыканьем мечется в клетке и в
бессильной ярости грызёт железные прутья и свою рану, так с искажённым
от боли лицом стонал с хрипом в горле Хмельницкий, словно жалуясь, что
не может разрушить одним взмахом руки этого пышного города, построенного
кровопийцами… «Месть, месть до смерти!» – проносилось ураганом в его
мозгу и сметало все мысли, все ощущения в один звук, в один стон” [7,
183, 178]. М.Старицький відразу ж пов’язує велику особисту трагедію
Богдана з остаточним вирішенням головної справи його життя. Ще у
варшавському шинку, заливаючи душевний біль горілкою, він лине думкою на
Україну. Внутрішній монолог героя висвітлює читачеві витоки й мотиви
його майбутніх рішень і вчинків: “Паркоксизм ярости, вспыхнувший у
Богдана в посольской избе и бушевавший всю дорогу, начал, видимо,
утихать и давать место определённому решению, зародившемуся в душе его
давно, при разгроме Гуни, при зареве пожаров Потоцкого и Вишневецкого,
при лужах родной крови; решение это возрастало смутно при ужасах
насилий, следовавших за приговором на Масловом Ставу, и созрело ясно на
этом сейме. Мысли Богдана приняли более спокойное течение, и он уже мог
анализировать события, подводить итоги, делать выводы… – Да суди меня
бог, если я думаю мстить за свои лишь обиды, они побледнели перед всеми
другими, перед оскорблениями, наносимыми вере, моим униженным братьям…
О, за эти обиды я подниму меч и положу свою голову!..” [7, 184- 185].
Зневажене кохання, здається, тепер лише жевріє десь у глибинах душі,
тяжкі вагання залишились позаду – перед ним велика мета. Автор вводить
нові портретні характеристики героя, акцентуючи увагу читача на
вагомому повороті сюжету – в очах Богдана грає відвага і радість, на
смуглявому обличчі горить енергія, голова піднята власно і гордо. Перед
нами той самий Хмель, хто колись бив турок під Каменцем і на морі, в
Синопі та Кафі, хто шарпав молдаван та угорців, а тепер підіймає
погноблений народ на святу справу. І лише насамоті він не може вгамувати
жгучий біль і лише самому собі говорить: “За всех и за неё!” [7, 199].
Тільки найближчі друзі знають, що загін Морозенка шукає на Волині
запеклого особистого ворога Хмельницького – Данилу Чаплинського та його
дружину… І тільки в хвилини глибокого нічного спокою постає перед ним
образ Олени, яка знов стала Марилькою, прекрасний та брехливий, що
обіймає то його, то суперника. І тоді знов шалена жага помсти поглинає
гетьмана і він з болючою насолодою малює в уявленні приниження і кари
для неї.

Непомітна боротьба, яку веде Хмельницький з самим собою, ускладнюється,
стає дедалі болючішою і нестерпнішою в третьому романі трилогії “У
пристани”. Сюжет роману набуває нових авантюрних рис, знов віддаляється
від зображення історичної низки подій. Гетьман одержує листа від
підступної Марильки з палкими запевненнями в любові і серце вже готово
повірити в новий обман – її, слабку, увезли насильно і ніякої зради не
було. Серед розмаїття сумних почуттів вже десь бринить і радість. Автору
в повній мірі вдалося передати емоційну напруженість душевного життя
свого героя: “Мягкий сумрак ласкал утомлённого гетмана, а слова письма,
выжженные в его сердце, самовольно и властно выплывали из тьмы огненными
знаками, и мятежные мысли снова стали кружиться над его головой, – всё,
что притаилось было в его душе, подавленное силою потрясающих событий, –
и жажда опьяняющей ласки, и боль оскорблённого самолюбия, и крик мести,
– всё это теперь проснулось и билось в груди… Как искра в бочку пороха,
упало оно в душу гетмана и произвело в тайниках её разрушительный взрыв:
всё, что хранилось в них, – рассудок, воля, обида, – всё разметалось и
исчезло в этом вспыхнувшем пламени…” [8, 422-423]. Особисті почуття, що
вирвалися з-під контролю гетьман-ської волі, мають руйнівні наслідки.
Меч, що було піднято для боротьби з гнобителями народа, двічі
похитнувся. Вперше – Богдан зупиняє штурм Збаража, щоб повернути собі
насолоду бути разом з коханою жінкою. Нове примирення не принесло щастя
і спокою гетьману. Вдруге – після чергової зради Олени і її страти
герой знов втрачає владу над собою і над подіями. Напередодні
доленосної для країни битви під Берестечком він п’є, поринувши у відчай,
проводить час з відьмами та чаклунами. І Бог відступається від Богдана
– він переживає величезну поразку на полі битви, віра у Хмельницького
в народі й серед найближчих друзів похитнулася. Перед ним знов довгий
тяжкий шлях до нових звитяг.

Уважний погляд на романи трилогії дає підставу твердити, що М.Старицький
дає читачам привід пересвідчитися в згубності людьских пристастей і в
наявності потаємних причин та мотивів поведінки людей, які творять
історію.

У написаному за радянських часів романі Івана Ле “Хмельницький” знов
змальовані трагічні обставини нападу на рідний дім майбутнього гетьмана.
Знов перед нами польська шляхтянка Гелена, “кумася Хмельницька”, як її
названо в романі. Гелена – бідна сирітка, що живе й виховується в
родині Богдана, допомагає його хворій дружині Ганні вести хазяйство,
виховувати дітей. У тяжку годину випробувань польска кров і шляхетський
гонор нагадують про себе, Гелена поринає у вир інтриг, стає шпигункою в
домі Хмельницького. І.Ле не піддає свого героя випробуванню любов’ю,
він – лише зраджений вихованцею батько. Образ гетьмана цілком
відповідає художнім вимогам радяньскої епохи – впевнено йде народний
обранець до великої мети, не знаючи вагань, любовних страждань і пригод,
вболіваючи лише за долю України, присвятивши себе справі її
визволення. Він не має права на помилки і досить швидко викриває і
знешкоджує підступну панянку.

Саме так – викриттям і знешкодженням небезпечного ворожого агента в
гетьманській столиці Чигирині – завершується життя католички пані Гелени
в романі Натана Рибака “Переяславська рада”. Як і романісти-попередники,
Н.Рибак вважав цю жінку, другу дружину гетьмана, його злим янголом.
Закони масштабного епічного твору передбачають наявність любовної лінії
в його художньому світі. І Н.Рибак розробляє її, поєднавши з
авантюрно-детективними традиціями шпигун-ського роману. Автор не
повідомляє нічого про походження героїні, її попередне життя та історію
знайомства з Хмельницьким. Факти про її минуле дуже скупі: “Була собі
проста, звичайна красуня шляхтянка Гелена. Мріяла про Варшаву, про
розкішне вбрання, про рицаря у латах… Взяв її за дружину сотник
Хмельницький. Любив її безтямно… Жили тихо, мирно, спокійно. А він,
Богдан, все чимсь своїм турбувався, ходив замислений, суворий, їздив
кудись, зникав на тижні, замикався з якимись брудними козаками… А що
вийшло з того? Змушений був тікати з Суботова. Чаплицький спалив хутір,
викрав її. Чи було їй погано за Чаплицьким? Ні, не може вона цього
сказати. Вінчалися вони в костьолі… Жила Гелена весело, безтурботно, –
ні клопоту, ні вагань. Признатися по щирості, було навіть спокійніше на
душі, ніж з Хмельницьким” [4 , 213]. У гетьманському палаці вона
опинилась знов з веління святої католицткої церкви, доручення якої
пообіцяла виконувати, мріючи про золото, тріумф і славу в Варшаві,
подорож до Риму. Зустрівшись з Богданом, каялась і запевняла, що під
загрозою смерті стала дружиною Чаплицького. І суворе серце Хмельницького
пробачило, повірило, “станула в якусь мить крига в очах, і іскри
ніжності бризнули з них, наче з багаття, завихореного степовим вітром”
[4, 214]. Так, підглядаючи та підслуховуючи, потай читаючи важливі
бумаги, живе поряд з Богданом “пані гетьманша”, струнка, повновида
чорнява жінка з очима, в яких мигтять недобрі зеленкуваті вогники.
Ворожі інтиги обплутують його, кількість ворогів зростає, небезпека
загрожує його справі, найближчим друзям і життю – в коштовному
медальйоні, що носить Гелена – отрута, приготована отцями-єзуїтами.

І все ж, небезпеки, повз які щоденно проходить головний герой, роблять
його образ ще привабливішим для читачів. Міць гетьманської влади
зростає, його мрії про сильну квітучу Україну стають реальністю. У
центрі авторської уваги навіть не воєнні успіхи гетьмана, а його
державотворча діяльність, перед нами – Хмельниць-кий-дипломат, політик,
Хмельницький-господар своєї землі. Любов – річ другорядна в житті цієї
людини, гетьман – у центрі грандіозних історичних подій. З позицій
свого, “радянського” часу письменник впадає в упередженість – він
переконує читачів в об’єктивній неминучості об’єднання України з Росією.
Рух історії не в змозі зупинити ворожі інтриги і чорні плани. Назва
твору свідчить про те, що було головною подією, найважливішою метою в
житті Богдана. Заради цієї мети, він без вагань руйнує будь-які
перешкоди, вириває з серця отруйне жало любові, відправляє Гелену на
шибеницю. Цей вчинок знов підкреслює силу духа і велич гетьмана. Ніхто в
його оточенні не знав, яким важким було те рішення, як “сухо було в
серці. Все випалила мука. Сухо було і в очах. Ніхто не знав, що
погасивши свічки, він не спить. Ніхто й гадки не мав, що ніч йому
страшніша за день. Він ішов крізь ці ночі, наче крізь пекло….” [4 ,
405]. У страшній боротьбі розважливість і почуття обов’язку перемагають,
гетьман не втрачає рівноваги. І зовсім скоро поруч з ним з’являється
нова жінка – Ганна Золотаренко. Цей новий жіночий образ є антиподом
пані Гелені, він втілює новий, близький авторові, тип коханої –
жінки-друга, жінки-однодумці, жінки-соратниці. Саме така дружина буде
разом з Хмельницьким в час його найвищої величі й перемог.

Різким дісонансом в наших міркуваннях про особисте життя Б.Хмельницького
та його зображення в історичних романах буде звернення до відомого твору
Павла Загребельного “Я, Богдан”. Саме в ньому вперше любов великого
гетьмана названа великою любов’ю, вперше їй повернули справжне ім’я.
Тепер вона вже не Олена і не Гелена, а Мотрона, саме це ім’я, за
свідченням П.Загребельного, значиться в архівних джерелах. У післямові
до свого роману письменник розповів про своє, індивідуально-авторське
бачення історичної постаті Богдана Хмельницького. Для нього гетьман –
“не лише вождь, з булавою, на коні, державний муж, чий погляд прозріває
віки”. І зовсім не герой-коханець, який “заплутався у власних
сентиментальних малоцікавих пригодах і в пронизливому барюканні з
жалюгідними змовниками” [2, 650]. Рішуче і неприховано П.Загребельний
полемізує з авторами попередніх історичних і художніх праць про
Хмельницького, полемізує навіть з вигадками, плітками й наклепами.
Цікаво, що робить він це устами самого гетьмана, який, перебуваючи вже
“над подіями”, може вільно втручатися в них, згадувати і свідчити про
те, що сам сподіяв, сказав і думав в ті далекі часи, оцінювати, що
думають про те нині. “Люди б мали пишатися словом любов, повторювати
щокроку, а вони часто соромилися його, в суворості своїй зрікалися,
віддаючи то молодим закоханим, то матері для дитини, то священикам для
Бога, обділяючи й кривдячи тим самих себе. Так і я, гетьман Богом даний,
в славі своїй і величі не смів промовити цього слова, соромився його,
ховав навіть од самого себе, бо хтось вигадав, ніби не пасує воно до
величі, не входить у ранг державного мовлення, загрожує здрібненням і
знікчемнінням” [2, 315-316]. Сповідь гетьмана подекуди вражає читача
своєю відвертістю. Линучи думкою в минуле герой роману пригадує, як
поволі перетворювалась Мотрона з худенької дівчинки в звабливу жінку і
вже темний поклик жаги з нездоланною силою вів його за отими сірими
очима під темними бровами, і хоч знав він, що не повинен був
піддаватися, не міг противитися, відкинув усі докори сумління, йшов
сліпо й слухняно, бо зоставався людиною у всьому. “Я ошалів од любові. І
це в п’ятдесят літ!” – каже гетьман в романі [2, 128], і спростовує
докори майбутніх істориків питанням – а чи вони любили коли-небудь?
Пам’ять Богдана детально малює історію цієї любові, ми бачимо цю жінку
виключно очами гетьмана, його оцінки, враження і почуття – єдині
свідчення, що заслуговують на увагу.

Палаючий погляд, гордо випростані плечі, могутня постава, золота булава
за широким шовковим поясом, кінь у коштовній збруї – таким бачили
Хмельницького сучасники. Але всевладний гетьман не владен був над своїм
серцем і линув думками до Чигирина, ледь стримував своє розшаліле
серце і ждав свого щастя. Чи мав на це право в лиху годину, коли
Україна купалася в крові і в сльозах? “Любити землю й народ – це
толерується всіма охоче, а жінку – недостойно, надто дрібно як для
гетьмана. А що земля без жінки, без дорогих тобі людей? …Хто б’ється
за чужу долю, хоче долі й для себе. Чи я жив лиш для землі своєї і
ніколи для себе? Хто б так зміг? Ще не народився чоловік, що їв би чужим
ротом і за якого б хтось спав, любив, дихав” [2, 319, 212]. Цей цілком
зрозумілий сучасному читачеві висновок нарешті спростовує обмежені,
нагадуючі ідолопоклонство трактовки образу великого гетьмана.

Реконструйовані в статті випадки художнього втілення історичних подій і
фактів особистого життя Б.Хмельницького в українських історичних романах
свідчать про постійний інтерес митців слова до постаті великого
гетьмана. Не можна не згадати з цього приводу думки В.Г.Белінського про
те, що кожна епоха проголошує своє судження щодо великих імен та подій,
проте, як би вірно вона не зрозуміла їх, все ж завжди залишить
наступній добі сказати щось нове і більш вірне, і ніколи і жодна епоха
не скаже всього… Досвід сучасного прочитання і здолання ґендерних
стереотипів в давно знайомих текстах, написаних в різні часи, свідчить
про те, що Богдан – велика неповторна особистість, людина універсальна,
невідома сила якої досі ще не розгадана ніким. Неповторність ця у
всьому: і в розумі, і в обдарованості, і в нестримності натури. Буйнощі
гетьманських почуттів приваблюють увагу нащадків не меньш ніж звитяги
полководця. Сьогодні слід визнати як безперечний факт – мовчати про
велику трагедію і велику любов Богдана – значить знищити в ньому все
земне та людське, перетворити його в безплотний символ, йти проти
історичної правди. Без цієї вагомої сторони життя Богдана
Хмельницького, людини не залізної, а з крові й кісток, наші уявлення про
нього були б неповними, “школярськими”, як казав П.Загребельний, а
українська історія виглядала б надто схематично.

ЛІТЕРАТУРА

Брандт Г. “Гендер” как конфликт // Гендерный конфликт и его
репрезентация в культуре: Мужчина глазами женщины. Материалы конференции
«Толерантность в условиях многоукладности российской культуры». –
Екатеринбург, 2001. – С.24-28.

Загребельний П. Я, Богдан. – Харків: Фоліо, 2001.

Загребельний П. Великий, славний! Чи не дуже? / Загребельний П.

Я, Богдан. – Харків: Фоліо, 2001. – С.646-653.

Рибак Н. Переяславська рада / Твори в 5 тт. – Т.1. – К.: Дніпро, 1981.

Ролле Й. Жінки при Чигиринському дворі / Спалах у темряві. Історія
України в прозових творах та документах. – К.: Україна, 2001. –
С.304-338.

Старицький М. Перед бурей / Твори в 8 тт. – Т.5. Кн.1. – К.: Дніпро,
1965.

Старицький М. Буря / Твори в 8 тт. – Т.5. Кн.2. – К.: Дніпро, 1965.

Старицький М. У пристани / Твори в 8 тт. – Т.5. Кн.3. – К.: Дніпро,
1965.

Чугуенко М. Раздвоение Речи Посполитой: истинные причины и следствия
казацко-панской усобицы XVIIв. // Чугуенко М. Шокирующая Украина.
Лабиринты истории. – Харьков, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020