Реферат на тему:

Варіативність дієслівних основ в українській мові

Дієслівна основа на приголосну актуалізується числом варіантів //
основоформ від одного до шести: 1. -скуб-; 2. -греб-, -гр(іб-; 3.
-груз-, -грузн-, -груз(н(- // -грузн(-; 4. -рос-, -р(іс-, -рост-,
-рос(т(- // -рост(-; 5. -брес-, -бр(і(-, -бре(-, -бред-, -бред(-; 6.
-йіс-, -йі(-, -йіс(-, -йід(-, -йі(ж-, -йі(з(-.

Максимальне (шість) і мінімальне (одна) число/?кількість основоформ
реалізується в поодиноких словах. Шістьма основоформами подані основи
всього 15 (1,06%) V-ся двох фонемотипів ПГП*, П(ГП*, однією – 46 (3,26%)
основ також двох фонемотипів ПГП, ПГП* і ГПП, ГПП*. Загалом більшість
основ (66,05%) ?мають три і дві основоформи. Чотири- і п’ятиваріантні
основи кількісно майже однакові (15,45% і 14,17%). Якісно-кількісні
параметри основоформ V і V-ся в основному тотожні. Іноді ж основи V-ся
мають якісно або і якісно, і кількісно відмінні основоформи, що
визначається а) особливістю їх морфологічної структури (?наявністю -с(а
в основі) і б) умовами їх реалізації перед відповідною флексією
(матеріально не вираженою, нульовою – минулого часу або/і наказового
способу). Так, основи -нес- і -нес-*, -рос- і -рос-* актуалізуються лише
якісно різними основоформи минулого часу чоловічого роду: -н(іс- і
-н(іс(-*; -р(іс- і -р(іс(-* (всього 17 основ V-ся); фонемна своєрідність
основоформ наказового способу основ -л(аг-*, -рас-*, -віс-*, -с(іс-*,
-йіс-* збільшує їх кількість до п’яти (-лаз(-, -радз(-, -віз(-,
-с(адз(-, -йіз(-), порівняно з основами -л(аг-, -рас-, -віс-, -с(іс-,
-йіс-, які актуалізуються чотирма основоформами.

Кількісний і якісний склад основ варіюється у межах кожного фонемотипу
(табл.). Основи на ПГП, ПГП* подані переважно трьома й двома
основоформами, на П(ГП, П(ГП* – трьома й чотирма, на ГПП, ГПП* в
основному двома і трьома основоформами.

Таблиця

Кількісні характеристики варіантів основи на приголосну

Число варіантів Всього У відсотках Фонемотип

слів

Х ХІ ХІІ ХІІІ

V V-ся

ПГП

ПГП*

П(ГП

П(ГП*

ГПП

ГПП*

П

П(*

1 37 9 3,26 30 6

7 3

2 233 121 25,09 143 75 53 28 37 18

3 403 175 40,96 290 127 82 42 31 6

4 156 62 15,45 100 31 56 31

5 123 77 14,17 78 50 21 12

24 15

6 0 15 1,06

1

14

Всього 952 459 99,99 641 290* 212 127* 75 27* 24 15*

Разом 1411 100 931 339 102 39

Простежується певна закономірність між якістю кінцевої фонеми основи й
кількістю її основоформ (табл.). Із 215 дієслів, основа яких
об’єктивується шістьма й п’ятьма варіантами, 176 мають основу на
передньоязикову /с/. Всі 39 основ на /й/ об’єктивуються завжди п’ятьма
основоформами. Близько половини всіх основ на губну (і тільки на губну)
реалізуються однією основоформою.

Дієслова з основою на /с/ реалізуються числом варіантів від двох до
шести: 2. -пас-, -пас(-; 3. -нес-, -н(іс-, -нес(-; 4. -пйас-, -пйа(-,
-п((н-, -п((н(-; 5. -плес-, -пл(і(-, -пле(-, -плет-, -плет(-; 6. -йіс-,
-йі(-, -йіс(-, -йід(-, -йі(ж-, -йі(з(-. Основи на /й/ завжди подані
п’ятьма основоформами: -й-, -йшо-, -йш-, -йд-, -йд(-. Двома й трьома
основоформами реалізуються основи на передньоязикові /з/, /р/ і
задньоязикові /г/, /к/. Однак в основах на /з/ майже вдвічі переважають
двоваріантні, а в дієсловах на /р/, /к/ (вдвічі), /г/ (вчетверо) –
триваріантні основи: 2. -повз-, -повз(-; -дер-, -дер(-; -біг-, -біж-;
-с(ік-, -с(іч-; 3. -вез-, -віз-, -вез(-; -тер-, -тoр-, -тoр(-; -л(аг-,
-л(іг-, -л(аж-; -мок-, -мокн-, -мокн(-. Чотириваріантними є лише основи
-л(аг-* V-ся: -л(аг-, -л(іг-, -л(аж-, -л(аз(-. Основи на губні /б/ і /п/
репрезентовані числом варіантів від одного до трьох, однак в основах на
/б/ домінує дво- й одноваріантність: 1. -довб-; 2. -реб-, -р(іб-; 3.
-дуб-, -дубн-, -дубн(-; а в основах на /п/ – дво- й триваріантність: 1.
-човп-; 2. -соп-, -с(іп-; 3. -л(іп-, -л(іпн-, -л(іпн(-. Основи на /в/
актуалізуються переважно однією основоформою й лише іноді двома: 1.
плив-; 2. рев-, р(ів-.

Таблиця

Розподіл варіантів основи залежно від якості приголосної

Кінцева

фонема

основи Всього

952 459 37 9 233 121 403 175 156 62 123 77 0 15

Разом 1411 46 354 578 218 200 15

931 основа фонемотипу ПГП, ПГП* розподіляється по 19 морфонологічних
підтипах, де на першому ступені чергування подано 19 основоформ, на
другому – 15, третьому – 14, на четвертому – 11-12, – усього 59-60. 11
морфонологічних підтипів репрезентують варіативність 339 основ
фонемотипу П(ГП, П(ГП*. На першому ступені чергування зафіксовано 11
основоформ, на другому – 7, третьому – 12, четвертому – 10, – усього 40.
Варіативність основ 102 дієслів фонемотипу ГПП, ГПП* розподіляється по
шести морфонологічних підтипах: перший ступінь чергування представлений
шістьма основоформами, другий – однією, третій і четвертий – трьома. По
одній основоформі фіксується на першому, третьому й четвертому ступені
чергування, дві – на другому й, таким чином, усього один морфонологічний
підтип, що є реалізацією п’яти варіантів основи фонемотипу П(, П(*, до
якого входять 39 дієслів.

Отже, загальна кількість підтипів, по яких розподіляються варіанти
дієслівної основи з кінцевою приголосною, становить 37. Деякі підтипи в
межах перших трьох фонемотипів мають однакову кількість варіантів й
однакові морфонологічні зміни в основоформах, що фіксуються на тому
самому ступені чергування, що дозволяє об’єднати їх в один підтип. Тож у
цілому морфонологічну структуру основ українського дієслова
репрезентують 25 підтипів, які узагальнюють варіативність 1411 основ на
приголосну фонему. Морфонологічні підтипи подані за ступенем ускладнення
організації основи на приголосну, у яких на першому ступені чергування
фіксується 25 основоформ, на другому й третьому – по 22, на четвертому –
18-19 (табл.).

V і V-ся підтипу № 1 (фонемотипи Х, ХІІ) мають один варіант основи
(всього 37/9* слів): -скуб-, -плив-, -довб-, -човп-. Власне, при їх
відмінюванні не відбувається фонемна видозміна основи і, точно кажучи,
вони не є морфонологічно маркованими. Але, з другого боку, виходячи з
фонемного вигляду, можна передбачити їх морфонологічну немаркованість,
завдяки чому на фоні інших маркованих основоформ вони все ж таки несуть
інформацію про специфіку своєї словозміни – власне, фонемну
константність.

Двоваріантність основ V і V-ся ілюструють підтипи № 2-4. Підтип № 2
(лише фонемотип Х) об’єднує основоформи (50/24*), у яких на другому
ступені відбувається заміна голосних /е/ та /о/ на /і/, що
супроводжується чергуванням /р – р(/, /с – с(/: -реб-, -р(іб-; -рев-,
-р(ів-; -роп-, -р(іп-; -соп-, -с(іп-. Основоформи, різні за якістю
кінцевої приголосної, що є наслідком чергування на третьому ступені
задноязикових із передньоязиковими шиплячими /г – ж/, /к – ч/: біг-,
біж; риг-, риж-; р(аг-, р(аж-; с(ік-, с(іч-; л(ік-, л(іч-; товк-, товч-,
об’єднує підтип № 3 (фонемотипи Х-ХІІ). Всього 72/35* основ.

Основоформи, корелятивні за м’якістю фонем /с – с(/, /з – з(/, /р – р(/,
фіксує підтип № 4 (фонемотипи Х-ХІІ). У межах підтипу однакові за
кількісно-якісним виявом основоформи V і V-ся фіксуються на різних
ступенях (крім основ на /р/), що ілюструють у межах підтипу ?підпідтипи
№ 4а (73/16*) і 4б (0/34*). Підтип № 4а ілюструє варіативність V-основ і
всіх основ на /р/, у яких м’яка основоформа виникає на четвертому
ступені: -риз-, -риз(-; -пас-, -пас(-; -дер-, -дер(- і -дер-*, дер(-*;
-жер-, -жер(- і -жер-*, -жер(-*; -л(із-, -л(із(-; тр(ас-, тр(ас(-;
-повз-, -повз(-; -верз-, -верз(-. У V-ся м’яка основоформа фіксується
вже на другому ступені у словоформі чоловічого роду: запас-ти-с(а –
запас(-o-o-с(а, намерз-ти-с(а – намерз(-o-o-с(а. Незважаючи на те, що
чергування трактується як фонологічно зумовлене – як результат
асимілятивного чергування за м’якістю /с – с(/, /з – з(/, воно є
морфонологічною ознакою основоформи чоловічого роду й тому виступає як
морфонологічне, що містить інформацію про наявність постфікса у
структурі основи.

№ 5. діал. типтися – ?

Морфонологічні підтипи № 6-12 репрезентують триваріантні основи V і
V-ся, варіативність яких досягагається за рахунок змін: а) якісних,
б) кількісних, в) кількісно-якісних. Підтип № 6 (фонемотип Х) містить
фонемно відмінні основоформи на першому, третьому й четвертому ступенях,
що є наслідком різних чергувань: на третьому ступені – /е – o/, на
четвертому – /р – р(/: -мер-, мoр-, -мoр(-; -пер-, -пoр-, -пoр(-; -тер-,
-тoр-, -тoр(- (56/39*). Якісна варіативність основ підтипів № 7
(60/42*) і № 8 (64/30*) виявляється на другому ступені чергуванням
голосних /о – і/, /е – і/, /а – і/ і третьому чергуванням приголосних /г
– ж/, /к – ч/: -мог-, -міг-, -мож-; -пек-, -пік-, -печ-. У підтипі № 8
(фонемотип Х) чергування голосних супроводжується чергуванням
приголосних /р – р(/, /т – т(/, /л – л(/: -стерег-, -стер(іг-, -стереж-;
-рек-, -р(ік-, -реч-; -тек-, -т(ік-, -теч-; -волок-, -вол(ік-, -волоч-.

Підтипи № 9а (17), 9б (2*) і № 10а (19), 10б (15*) (обидва Х фонемотипу)
об’єднують основоформи, у яких на другому ступені виступає альтернуюча
/і/, яка спричинює палаталізацію /н – н(/, а на четвертому
передньоязикові змінюють їх м’які кореляти: -вез-, -віз-, -вез(-; -нес-,
-н(іс-, -нес(-. Окремо виділяються підпідтипи 9б і 10б, що репрезентують
основоформи минулого часу V-ся -віз(-* і -н(іс(-*, інформативні щодо їх
морфологічної і морфонологічної структури.

Кількісно-якісна варіативність основ 11 підтипу (фонемотипи Х-ХІІ)
досягається за рахунок прирощення /т/, /н/ на третьому ступені та їх
м’яких корелятів на четвертому. Сегменти /т/, /н/ можуть прирощуватися
до основоформ, які закінчуються на передньоязикову, корелятивну або
некорелятивну за м’якістю, що відповідно фіксують підпідтипи № 11а:
-груз-, -грузн-, -груз(н(-//-грузн(-; -мерз-, -мерзн-,
-мерз(н(-//-мерзн(- (25/0*); і підпідтип № 11б: -т(аг-, -т(агн-,
-т(агн(- (136/41*).

Підтип № 12 – плисти три основоформи: плис-, пли-, плив- (19/2*).

Підтип № 13а – три основоформи: -гнис-, -гни#-, -гни#й-; діал. русти (=
ревти) рус-, ру#-, ру(й- (6/1*) і № 13б – діал. висти (= скручувати)
вис-, ви(-, в((й- (1/0*).

Чотириваріантні основи репрезентують три підтипи – № 14-16 і № 8б.
Підтип № 14 об’єднує відмінні основоформи якісно на другому, кількісно –
на третьому і якісно-кількісно – на четвертому ступенях і, крім того,
різні за фонемним вираженням основоформи V і V-ся на другому ступені, що
фіксують підпідтипи № 14а: -рос-, -р(іс-, -рост-, -рос(т(- // -рост(-
(18/0*) і № 14б: -рос-, -р(іс(-, -рост-, -рос(т(- // -рост(- (0/2*).

V і V-ся з основою на /с/, що входять до підтипів № 15-18, на другому
ступені мають усічену основоформу як наслідок елізії кінцевої /с – #/.
На третьому ступені на місці /с/ виступають фонеми /д/, /т/ в основах Х
фонемотипу й /н/ – в основах Х, ХІ фонемотипів, а на четвертому – їх
м’які кореляти /д(/, /т(/, /н(/: -клас-, -кла#-, -клад-, -клад(-;
-пас-2, -па#-, -пад-, -пад(-; -крас-, -кра#-, -крад-, -крад(-; -гус-,
-гу#-, -гуд-, -гуд(-; -ц(віс-, -ц(ві#-, -ц(віт-, -ц(віт(-; -кл(ас-,
-кл(а#-, -кл(ан-, -кл(ан(-; -пр(ас-, -пр(а#-, -пр(ад-, -прад(-; -пйас-,
-пйа#-, -п#н-, -п#н(- (119/52*).

Голосна /е/ у вихідній основоформі на другому ступені альтернує з /і/,
за рахунок чого число основоформ збільшується до п’яти у підтипах № 17 і
№ 18, що різняться між собою глибиною морфонологічних процесів. Якщо
перед /і/ стоїть некорелятивна за м’якістю фонема, то зміна на цьому
закінчується: -вес-, -ві#-, -ве#-, -вед-, -вед(-; -мес-, -мі#-, -ме#-,
-мет-, -мет(- (підтип № 17, 34/17*). Якщо ж корелятивна, то вона
чергується за м’якістю /л – л(/, /р – р(/: -плес-, -пл(і#-, -пле#-,
-плет-, -плет(-; -брес-, -бр(і#-, -бре#-, -бред-, -бред(- (підтип № 18,
33/18*).

Усічення /с/ на другому ступені, чергування /і – а/, /с – д/ на третьому
й м’якшення приголосної на четвертому ступені формують чотиваріантність
основи 19 непостфіксальних основ підтипу № 16а: с(іс-, с(і(-, с(ад-,
с(ад(-.

Підтипи № 15 і № 16 диференціюють основоформи наказового способу V і
V-ся, які розподіляються по різних підпідтипах. У постфіксальних
дієсловах в основоформі 2 ос. одн. наказового способу постфікс -с(а
стоїть після нульової флексії, що має вияв лише , в мовленні поряд
опиняються передньоязикова зімкнена й передньоязикова щілинна
однофокусна, тому внаслідок асиміляції за місцем і способом творення
відбувається чергування /д – дз(/: за-крадз(-o-с(а (підтип № 15б,
0/15*), роз-с(адз(-o-с(а (підтип № 16б, 0/12*), яке морфонологічно
маркує й виділяє ці основоформи.

В аспекті діахронії в основах відбулось усічення /с/; у формах
неминулого часу умов для усічення не було, й історично тут фіксується
чергування /д – с/, /т – с/, /в – с/ як результат
асимілятивно-дисимілятивних процесів: *плет-ти ( плести, *вед-ти (
вести. У синхронії, встановлюючи напрям чергування від вихідної форми, у
словах такого типу маємо зворотний напрям чергування /с – д/, /с – т/,
/с – в/: вес-ти – вед-у; плес-ти – плет-у; плис-ти – плив-у.

Основи V і V-ся на -повіс- і -йіс- актуалізуються відповідно п’ятьма і
шістьма основоформами, що розподіляються у межах підтипу № 19 на
підпідтипи № 19а (32/0*) і № 19б (0/15*).

Варіативність основи зумовлюється специфічними флексіями, відмінними від
тих, які реалізуються в переважній більшості словоформ. Усічена
основоформа фіксується на другому ступені чергування в результаті елізії
кінцевої /с/: йіс-ти –йі(-в-o. На третьому ступені виступає усічений
варіант йі- перед флексіями -м, -мо; м’який варіант йіс(- – зумовлюється
флексією -т(; у 3 ос. мн. перед флексією -ат( реалізується основоформа,
в якій на місці /с/ виступає /д(/: йід(-ат(. Найстародавніший вид основи
дієслова їсти – йід(-. У 3 ос. одн. кінцева приголосна основи /д(/ перед
-т( змінилася на /с(/. Так виникла основа йіс(-. У 1 ос. одн. і мн.
фонема /д(/ зникла. Так виникла основа йі(-. В синхронії напрям
чергування не зберігається й визначається не від 3 ос. мн., а від
вихідної основоформи інфінітива.

Цікавими є морфонологічні явища в основоформах наказового способу, де в
основоформі виступає фонема /ж/, яка походить із спільнослов’янського
доісторичного сполучення /д + й/ ( /д(й/ ( /д(д(/ ( /д(ж(/ ( /_ж(/ (
/_ж/. Враховуючи дані синхронічного й діахронічного аналізів,
морфонологічні зміни розглядаються як усічення кінцевої /с/ і прирощення
сегмента /ж/: йі(ж-o перед флексіями -o, -мо, те. Ще зовсім недавно
нормативним вважався факт неутворення форм наказового способу дієслів з
основою на -повіс-, однак у сучасній мові почала впроваджуватися дещо
призабута норма -повіж-. Основоформа 2 ос. одн. V-ся є результатом
фонетичного чергування за місцем і способом творення /ж – з(/,
зумовленим морфонологічною позицією основоформи перед -o-с(а і, значить,
морфонологічним чергуванням: на-йіз(-o-с(а.

П’ятьма основоформами реалізуються основи фонемотипу П(, П(* підтипу №
20. В синхронії варіативність досягається прирощенням до вихідної форми
різних сегментів: /шо/, /ш/ – на другому ступені, /д/ – на третьому, що
корелює з /д(/ на четвертому ступені: -йшо-, -йш-, -йд-, -йд(- (24/15*).

Через // подані основоформи, що залежно від вимови мають або не мають
асимілятивне м’якшення у фіналі.

54, 40; Булах. Інф. 67.

15, 331.

Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973. – С. 396, 574;
Орфографічний словник української мови. – К., 1977. – С. 463, 664.

Синявський О. Норми української мови. – С.

Похожие записи