Реферат на тему:
Варіанти відмінкових форм іменників
Відмінювання іменників звичайно не становить проблеми для мовців. Для
переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується
автоматично. Ми розглянемо ті форми, при творенні і вживанні яких все ж
таки трапляються помилки, а також варіантні форми, які потребують
свідомого відбору у певних ситуаціях спілкування.
І. Давальний відмінок однини іменників II відміни
1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни
вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: писати
дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві
(водію), надіслати комітетові (комітету), допомагати талантові
(таланту). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими.
В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується
використання іменників, які в родовому або кличному відмінку мають
закінчення -у, -ю. Омонімія форм родового або кличного і давального
відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, словосполучення
подяка майстру сприймається однозначно, тому що у родовому відмінку
іменника майстер виступає закінчення -а. У словосполученні побажання
(чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб’єкта
дії (форми родового і давального відмінків цього слова збігаються), отже
тут потрібно використати форму із закінченням -ові (-еві). Так само
форми батьку, Шевченку можуть означати і адресата (давальний відмінок) і
звертання (кличний відмінок), отже в таких випадках у давальному
відмінку слід вживати виключно форму із закінченням -ові (-еві).
2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі
давального відмінка однини, рекомендується вживати варіа-
тивні форми: За таку помірковану ставку Марта мусила б подякувати
сусідові своєму кооператору Іванчукові, що виговорив для неї цю ціну в
орендаря… (В. Підмогильний); Завтра начальникові головного управління
Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п’ятдесят (О.
Мірошниченко).
3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам
із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення
-ові і -у: ягнятк-ові (-у), пташенятк-ові (-у), хлоп ‘ятк-ові (-у),
немовлятк-ові (-у); Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви
неістот: сонц-ю (-еві), серц-ю (-еві), лих-у (-ові), міст-у (-ові). У
формах із закінченнями -еві, -ові ці іменники вживаються переважно у
фольклорі (особливо при персоніфікації, коли можливе вживання форм
кличного відмінка).
II. Знахідний відмінок однини іменників II відміни
1. У іменників чоловічого роду II відміни, що означають істот, форма
знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка:
розпитати секретаря, поважати друга, викликати слюсаря. Іменники
чоловічого роду — назви неістот мають у знахідному відмінку однини
форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися
телевізор, читати журнал.
2. Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у
двох формах — спільних із формами називного і родового відмінків:
заточив олівець/олівця, написати лист/листа, перев’язати палець/пальця,
купити ніж/ножа. Форми із нульовим закінченням є стилістично
нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера
використання форм із закінченням -а (-я) — розмовна мова і мова
художньої літератури.
Таке ж стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим
найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять
від назв істот. Літературними є форми, спільні із називним відмінком:
купити “Запорожець “, з ‘їсти наполеон, передплатити “Юний технік “.
Конструкції купити “Москвича “, читати “Юного натураліста ” належать до
стилістично знижених.
III. Місцевий відмінок однини іменників II відміни
1. Іменникам середнього роду із суфіксами -к-, -ечк-, -ячк-, -еньк;
-иськ-, що називають неістот, у місцевому відмінку властиве закінчення
-у: на ліжк-у, у військ-у, на віконечк-у, на подвір’ячк-у, у серденьк-у,
на пасовиськ-у.
Іменники середнього роду з суфіксом -к-, що називають істот, мають
варіантні закінчення -ові і -у: на малятк-ові (-у), на немовлят-к-ові
(-у), на козенятк-ові (-у), на телятк-ові (-у).
У всіх інших іменників середнього роду в місцевому відмінку виступає
закінчення -і (-і), однак з прийменником по вони мають закінчення -у
(-ю): на вікні — по вікну, на морі — по морю, у селищі — по селищу, на
подвір “і — по подвір ‘ю. Деякі іменники вживаються з прийменником по у
двох варіантах: по селу — по селі, по місту — по місті, по тілу — по
тілі.
2. Для іменників чоловічого роду — назв істот у місцевому відмінку
характерні закінчення -ові, -еві (-єві) як варіанти виступають
закінчення -у (-ю), -і (-і), на тесляр-еві (-і), на учител-еві (-і, -ю),
при товариш-еві (-у, -і).
Іменники чоловічого роду із суфіксами -ак-, -як-, -ик-, -ок-, що
означають неістот, мають закінчення -у (-ю): на держаку, на вітряку, у
вулику, у ставку. Деякі іменники цього типу утворюють паралельні форми:
на літак-у (-ові), у вогник-у (-ові), на будинк-у (-ові).
Односкладові іменники чоловічого роду мають закінчення -у,
г г г
г
якщо на нього падає наголос: в степу, у соку, у диму, на шляху. Для
частини односкладових іменників характерні варіантні закінчення —
залежно від наголосу: на боку — на боці, у глеку — у глеці, у клею — у
клеї, у краю —у краї, на мосту — на мості, на лугу — на лузі, ураю — у
раї, на стогу — на стозі. Більшість безсуфіксних іменників, що означають
неістот, набувають у місцевому відмінку закінчення -і, але з
прийменником по набирають форми на -у: на конвеєрі — по конвеєру, у
каналі — по каналу, на кордоні — по кордону. Іноді з прийменником по
вживаються дві варіантні форми: по лісу — по лісі, по столу — по столі.
IV. Відмінювання іменника III відміни мати
У непрямих відмінках однини і в усіх формах множини цей іменник має
суфікс -ер-. Запам’ятайте форму знахідного відмінка однини, а також
родового і знахідного відмінків множини, при утворенні яких іноді
трапляються помилки: побачити матір, тривоги матерів, привітати матерів.
V. Родовий і орудний відмінки однини іменників IV відміни
Іменники IV відміни із суфіксом -єн- виступають у двох формах в родовому
і в орудному відмінках однини: імені й ім’я, іменем і ім’ям, тімені і
тім ‘я, тіменем і тім ‘ям, племені і плем ‘я, племенем і плем ‘ям. Усі
паралельні форми належать до стилістично нейтральних.
VI. Називний відмінок множини іменників II відміни
1. Іменники чоловічого роду твердої групи мають у називному відмінку
множини закінчення -и, в іменниках м’якої та змішаної групи виступає
закінчення -і: професори, директори, вечори, ордени, цехи, паспорти,
вчителі, слюсарі, лікарі, товариші, м’ячі. Окремим іменникам властиві
варіанти: вуси — вуса, рукави —рукава, хліби — хліба (збірне), ґрунти —
ґрунта (збірне), очерети — очерета.
2. Іменники чоловічого роду — назви осіб із суфіксами -анин-(-янин-),
-ин- при творенні називного відмінка множини втрачають -ин: киянин —
кияни, львів’янин — львів’яни, волинянин — волиняни, селянин — селяни,
болгарин — болгари, вінничанин — вінничани, але грузини, лезгини,
осетини, русини.
VII. Родовий відмінок множини
1. У родовому відмінку відзначаються варіанти:
а) у іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, баб і бабів, губ
і губів, легень і легенів, лук і луків, сосон і сосен, крихт, крихот і
крихіт. Розрізняються значеннями форми старост і старостів: перша
належить до іменника старости (керівна особа в окрузі, громаді,
колективі), друга — до іменника старости (обрядове);
б) у іменників II відміни: пара валянок і валянків, десять раз і разів,
вісім днів і (рідше) день, татів і тат, ватів і ват, кіловатів і
кіловат, партизанів і партизан. Розрізняються значеннями форми чоловік,
тобто “осіб”, і чоловіків — “осіб чоловічої статі”;
в) у іменників III відміни: серць і сердець, плечей і пліч, вух і
(зрідка) ушей, весіль і весіллів, відкрить і відкриттів;
г) у іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, ночов
і (рідше) ноче, рейтузів і рейтуз, шароварів і шаровар.
2. Різні форми родового відмінка множини деяких іменників пов’язані з
наявністю родових варіантів: бакенбардів (від бакенбард) і бакенбард
(від бакенбарда), вольєрів (від вольєр) і вольєр (від вольєра),
кужелів (від кужіль — ч. р.) і кужелей (від кужіль — ж. p.), мозолів
(від мозоль — ч. р.) і мозоль (від мозоля) і т. ін.
3. Запам’ятайте іменникові форми родового відмінка множини, при
утворенні яких трапляються помилки:
ампери, -їв апельсини, -ів баклажани, -ів болгари, -ар брелоки, -ів
бутси, -ів валянки, -ів вільхи, вільх вірмени, -єн вольти, -ів галичани,
-ан гальма, гальм гастролі, -лей гланди,гланд городяни, -ян
грами, -їв гривні, -ень джинси, -ів жита, -ів житла, -тел калоші, калош
канікули, -кул кеди, кед кілограми, -ів консерви, -ів корективи, -ів
кримчани, -ан лазні, -зень ласти, -ів мандарини, -ів
мокасини, -їв молдавани,-ан пантофлі, -ів панчохи, -чіх підошва, -шов
плаття, -ів помідори, -ів сандалі, -аль солдати, -ів томати, -ів туфлі,
-фель центнери, -ів шати, шат шорти, -ів шпроти, -ів
Варіанти наведених форм іменників з іншими закінченнями є
по-занормативними.
VIII. Знахідний відмінок множини
У знахідному відмінку множини вживаються паралельні форми іменників —
назв тварин (переважно свійських), як-от: пасти овець і вівці, корів і
корови, коней і коні; доглядати свиней і свині, волів і воли, каченят і
каченята, ягнят і ягнята; годувати зайченят і зайченята.
IX. Орудний відмінок множини
Паралельні форми орудного відмінка утворюють:
а) іменники І відміни: сльозами і слізьми, свинями і свиньми;
б) іменники II відміни: гостями і (рідше) гістьми, конями і кіньми,
колінами і коліньми, колесами і (рідше) колісьми, крилами і крильми;
в) іменник III відміни: костями і кістьми;
г) іменники, що мають тільки форму множини: воротами і ворітьми, грошима
і грішми, дверима і дверми, санями і саньми, штанами, штаньми і (рідше)
штанями.
X. Місцевий відмінок множини
У цьому відмінку іменники всіх відмін мають закінчення -ах (-ях)
незалежно від прийменника, з яким вони вживаються: у мріях, на машинах,
при сусідах, у доповідях, на вікнах, по вікнах, на полях, по полях, в
областях, по областях (порівняйте із закінченнями російської мови: на
окнах, по окнам, на полях, по полям, в областях, по областям).
Окремі іменники, що мають тільки форму множини, виступають у місцевому
відмінку в двох варіантах: на воротах і на воротях, на штанах і на
штанях. Більш уживаними є перші з наведених форм.
XI. Порушення норм відмінювання іменників у художній мові
У художній літературі можна зустріти відмінкові форми іменників, які не
відповідають сучасним нормам української мови, наприклад: Цього питання
вона остаточно розв’язати не змогла, та й рядки одноманітних цифер, які
вона звіряла, чимало заважали їй (В. Підмогильний); Над берегом висів
солоний туман од дрібних бризків (М. Коцюбинський); Не чути було ні
грохоту підвід комгос-півських биндюжників, ні гулу вантажних авт (М.
Хвильовий); А за-поріжбудівці якраз і люблять, щоб їм сопраном заспівали
(О. Вишня).
Стилістичне призначення неправильних форм — відтворення просторічних або
діалектних особливостей мови героїв. У письмен-ників-класиків такі форми
не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам
періоду написання твору.
Список використаної літератури:
Кочан І. М., Токарська А. С. Культура рідної мови. — Львів: Світ, 1996.
Культура мови на щодень. — К.: Довіра, 2000.
Культура української мови: Довідник. — К.: Либідь, 1990.
Молдованов М. І., Сидорова Г. М. Сучасний діловий документ: зразки
найважливіших документів українською мовою. — К.: Техніка, 1992.
Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської,
фінансової, бухгалтерської та економічної сфери. — К.: Довіра, 1998.
Пилинський М. М. Мовна норма і стиль.— К.: Наук, думка, 1976.
Пономарів О. Д Культура слова: Мовностилістичні поради. – К.: Либідь,
1999.
Пономарів О. Д Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Навч.
книга-Богдан, 2000.
Російсько-український словник-довідник “Порадник ділової людини”. -К.:
Основи, 1995.
Сліпушко О. М. Українська мова й етапи кар’єри ділової людини. -К:
Криниця, 1999.
Словник-довідник з культури української мови. – Львів: ФЕНІКС, 1996.
Український правопис. – К: Наук. думка, 1996.
Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. – К.: Довіра, 1998.
Чак Є. Д Чи правильно ми говоримо? – К: Освіта, 1997.
Шевчук С. В. Службове листування: Довідник. – К.: Літера, 1999.
Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. – К.: Вища шк., 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
