Реферат на тему:

Утворення української мови в науковій концепції А.Ю.Кримського

Проблема східнослов’янського глотогенезу належить до важливих і досить
спірних. Утворення мов східних слов’ян, зокрема, української, можна
вважати актуальною темою лінгвістичних досліджень А.Ю.Кримського.
Наукова концепція вченого містить детальний опис давніх писемних
пам’яток, в яких позначилися риси східнослов’янських мов, зокрема,
української.

У сучасному мовознавстві немає спеціальних монографічних праць,
присвячених питанню утворення української мови в науковій концепції
А.Ю.Кримського. Оглядово погляди мовознавця на проблему
східнослов’янського глотогенезу розглянуті в дослідженнях таких
лінгвоісторіографів, як М.А.Жовтобрюх, В.М.Русанівський, В.А.Глущенко та
ін.

Мету статті ми бачимо в розкритті поглядів А.Ю.Кримського на проблему
утворення української мови. Відповідно до поставленої мети завданнями
статті є: 1) вивчення основних положень концепції утворення та розвитку
східнослов’янських мов у розробці А.Ю.Кримського; 2) аналіз тверджень
дослідника у широкому контексті мовознавства ХІХ ст. – 20-30-х рр.

ХХ ст.; 3) оцінка поглядів ученого на поставлену проблему з позицій
сучасної лінгвістичної думки.

За А.Ю.Кримським, усі слов’янські мови походять із спільнослов’янської
прамови. Учений підтримав ідею спільноруської прамови, яка виділилася з
спільнослов’янської мови. Зокрема, А.Ю.Кримський відзначав, що у
початковий період історії східнослов’янських мов «могла бути одна
спільноруська мова, не малоруська і не великоруська» [10, 26].

Теза про існування спільноруської прамови як мови, з якої походять усі
інші «руські наріччя», була вихідною для А.Ю.Кримського, як і для
більшості лінгвістів XIX ст. – початку XX ст. (О.Х.Востокова,
М.І.Надєждіна, М.О.Максимовича, О.О.Потебні, П.Г.Житецького,
М.О.Колосова, О.О.Шахматова, О.І.Соболевського та ін.) [1, 7-8; 12,
263-276; 11, 399-402; 13, 128; 4, 271; 6, 266; 20, 1; 15, 1].

Як зазначає М.А.Жовтобрюх, А.Ю.Кримський ніколи, на відміну від деяких
його сучасників (С.Й.Смаль-Стоцького, Є.К.Тимченка, В.М.Ганцова,
К.Т.Німчинова, П.О.Бузука та ін.) [22, 493; 17, 40; 2, 254; 16, 96; 16,
82-83], не заперечував спільного давньоруського періоду в історії
української мови, який він називав спільносхіднослов’янським [5, 36].

За словами В.Г.Русанівського, учений розподіляв період
східнослов’янської мовної єдності на три етапи: 1) доба виникнення мови
східних слов’ян (VI – IX ст.), що не засвідчена писемними пам’ятками; 2)
доба спільноруської мовної єдності (X – XI ст.), до цієї доби належать
зафіксовані в писемних пам’ятках діалектні відмінності; 3) доба активних
дивергентних процесів на східнослов’янському мовному терені (XII – IV
ст.), результатом яких було виділення трьох окремих східнослов’янських
мов (XIV ст.) [14, 42]. З точки зору Ф.П.Філіна, така концепція
походження східнослов’янських мов, якщо пересунути в ній початковий етап
на VIII ст., в основному збігається з прийнятою в сучасному мовознавстві
[18, 291].

Розглянемо погляди А.Ю.Кримського на проблему східнослов’янського
глотогенезу, залучаючи конкретний історико-мовний матеріал.

За словами А.Ю.Кримського, у передісторичну добу (VI – IX ст.) мова всіх
східних слов’ян була, безумовно, єдиною та відрізнялася від
південнослов’янської та західнослов’янської мов такими рисами [8,
94-95]: повноголоссям; наявністю африкат дж та ч на місці
спільнослов’янських сполучень tj, dj та kt, gt перед голосними
переднього ряду; о на початку слова відповідно до старослов’янського jе
[там же]. Наприкінці періоду своєї єдності у мові східних слов’ян
відбулася деназалізація носових голосних [8, 95].

На зазначені А.Ю.Кримським «спільноруські» звукові явища вказували ще
мовознавці «дошахматовського» періоду, зокрема О.Х.Востоков,
М.О.Максимович, О.О.Потебня, П.Г.Житецький, О.І.Соболевський та ін.
Однак проблему східнослов’янського глотогенезу «дошахматовські»
дослідники розглядали значною мірою схематично, «мимохідь», у зв’язку з
вивченням історії фонетичної та (меншою мірою) морфологічної будови
східнослов’янських мов.

Важливо відзначити, що саме О.О.Шахматов висунув загальну наукову теорію
походження й розвитку східнослов’янських народів та їх мов, починаючи з
давніх індоєвропейських предків і закінчуючи сучасністю.

У шахматовській концепції спільноруська прамова – це
спільносхіднослов’янська мова раннього періоду, а давньоруська мова є
спільносхіднослов’янською мовою пізнього (писемного) періоду [20, III;
21, 8]. Доречно зазначити: О.О.Шахматов, на відміну від А.Ю.Кримського,
більш детально характеризує звуковий склад спільноруської мови [21,
20-21; 20, 108-160].

Нечіткість позиції А.Ю.Кримського виявляється у визначенні історичних
меж існування доби східнослов’янської мовної єдності. Про закінчення
цієї доби, як підкреслює вчений, «можна будувати самісінькі здогади» [8,
95].

А.Ю.Кримський погоджується з думкою О.О.Шахматова про те, що «розпад
східнослов’янських племен та їх мови відноситься (у своєму поступовому
ході) до VII та VIII століть; ймовірно, до IX ст. сходить (як завершення
процесу) розпад єдиного «руського племені» на три «племінні групи»:
південну, північну та східну» [8, 95]. Проте, стверджує А.Ю.Кримський,
ще «не тільки в VII – VIII ст., а навіть у IX ст., коли варяги заснували
на східнослов’янській території «руську» державу, єдність мови всіх
східнослов’янських племен ще не було порушено нічим практично дуже
великим» [8, 95]. Уже в цей час окремі говірки трьох східнослов’янських
груп повинні були мати дуже характерні риси, але «будь-якого обопільного
нерозуміння поміж ними в IX ст. ми припустити не сміємо. Адже під ті
часи взагалі всі слов’яни, навіть цілком різних слов’янських груп, ще не
відчували хоч трохи сильної несхожості між слов’янськими мовами» [8,
95].

Відмінності між говорами трьох східнослов’янських груп IX ст. «могли
являти собою лише такі відмінності, які можуть бути між говорами однієї
й тієї ж мови, коли вона розкидана на великому просторі». Зокрема,
визначення одного і того ж поняття різними словами на півночі та на
півдні: такі слова, як «баня» (купол), «повонь» (водяний розлив) та ін.
[8, 96].

Без сумніву, у дослідженнях А.Ю.Кримського східнослов’янський мовний
терен не є монолітним: у ньому активно відбуваються важливі дивергентні
процеси, які зрештою спричинилися до виникнення трьох східнослов’янських
мов. А.Ю.Кримський розглядає процес формування української мови
починаючи з XI ст., оскільки даний період проілюстрований фактами з
давніх писемних пам’яток (пріоритетного джерела вивчення історії мови
для А.Ю.Кримського. – К.Т.).

За словами А.Ю.Кримського, «південноруська» (протоукраїнська. – К.Т.)
мова XI ст. ще не мала своєї визначальної ознаки, а саме: «вимови «біб»,
«кінь», «твій» (замість «бобь», «конь», «твой») [8, 108]. Як підкреслює
вчений, ця риса суттєво відрізняє «малоруську» мову не тільки від
«великоруської» та білоруської, але й від усіх слов’янських мов [8,
108]. Далі А.Ю.Кримський зазначає: «Деякі зародки цієї риси могли злегка
позначитися може й раніш од XI віку»; тільки ця ознака й декілька інших
звукових явищ, які є типовими для «малоруської» мови, «ведуть свій
початок, власне кажучи з XII віку», тобто з того часу, як «цілком
виразно позначився надзвичайно важливий звуковий факт: занепад
редукованих ъ, ь» [8, 108].

Важливим є твердження вченого про різну «швидкість» (різний час. – К.Т.)
занепаду редукованих. Зокрема, у «південнорусів» цей процес відбувався
«повільніше», а у білорусів і «великорусів» – швидче й рішуче [8, 108].

Відомо, що представники Харківської лінгвістичної школи (О.О.Потебня,
М.О.Колосов, П.Г.Житецький) інтерпретували це фонетичне явище як
тривалий процес. Щодо тривалості процесів зникнення слабких редукованих
і переходу сильних редукованих у голосні повного творення, то її
О.О.Потебня, М.О.Колосов, П.Г.Житецький осмислювали по-різному [13, 14;
6, 7; 4, 51, 66, 67, 263].

Учені Харківської лінгвістичної школи надавали великої ваги процесу
занепаду редукованих голосних і пов’язували з ним ряд явищ, які
відбувалися у консонантизмі й вокалізмі східнослов’янських мов. Так,
О.О.Потебня розробляв положення про те, що подовженню та подальшій
дифтонгізації о, е в нових закритих складах в українській мові передував
занепад редукованих ъ, ь [13, 12, 35-364]. На думку М.О.Колосова,
перехід ? > і виник раніше тих змін в українському вокалізмі, які
пов’язані з якістю складу або з наголосом. Це стосується, зокрема,
якісних змін о, е в нових закритих складах [6, 29].

Відомо, що О.О.Шахматов був ґрунтовно ознайомлений з працями
О.О.Потебні. Більше того, О.О.Шахматов підтримав положення О.О.Потебні
про різночасність занепаду редукованих на східнослов’янському терені
[19, 36]. Аналізуючи дане фонетичне явище, О.О.Шахматов писав: «У царині
звуків не можна назвати жодного такого явища, спільного всім руським
наріччям, піднаріччям, говорам, яке не сягало б епохи доісторичної.
Винятком є занепад глухих ъ і ь і заміна їх у певному положенні через о
і е» [20, V2].

Суттєвими наслідками занепаду редукованих ъ, ь у «південноруській» мові,
які містять давні писемні пам’ятки XI – XIV ст.ст., А.Ю.Кримський
вважає: а) появу «замінної довготи» (шeсть > шіесть > шість); б)
подовження приголосних перед j (життя); в) перехід лъ (ъл) > ов (влъкъ >
вовк).

З досліджень А.Ю.Кримського випливає, що в XIV ст. українська мова
«дообразувалась геть до краю; малоруська мова XIV віку в тих своїх
говірках, котрі тоді встигли розвитися найбільше, – це вже й є
сьогочасна українська мова» [8, 112]. Білоруська та великоруська мови,
на думку А.Ю.Кримського, також сформувалися в XIV ст., і в період XV –
XVII ст. відмінність між усіма східнослов’янськими мовами посилилася.
Хоча спільне життя в литовсько-руській державі наблизило «малоруську» й
білоруську мови, через що Ф.Міклошич та О.Огоновський вважали останню
паростю «малоруської» мови, «тоді як фактично білоруська мова значно
ближче підходить до акаючої великоруської мови» [8, 112].

~

?$??e

???????????e

6Безперечно, давні писемні пам’ятки є пріоритетним джерелом дослідження
для А.Ю.Кримського. Проте ми не повинні ігнорувати той факт, що вчений
був одним із засновників історичної діалектології. Наприклад,
А.Ю.Кримський досліджує ті діалектні особливості давньоруської мови, які
лягли в основу трьох сучасних східнослов’янських мов. Так, староруський
період мовознавець розглядає як добу активного вироблення місцевих
північне-, середньо- і південноруських діалектних ознак, що в сукупності
давали можливість виділити проторосійський, протобілоруський і
протоукраїнський мовні типи [7, 193-195].

Згідно з концепцією А.Ю.Кримського, «еру самостійності й
викристалізування трьох руських мов, мабуть, краще буде визначати трохи
ширше (ніж у О.О.Шахматова. – К.Т.): не просто XIII ст., ба XII – XIV
ст.ст.» [7, 195]. Отже, за А.Ю.Кримським, схема утворення «руських
наріч» має такий вигляд:

середньоруське

наріччя

північноруське

наріччя

піденноруське

наріччя

білоруське

наріччя

великоруське наріччя

Рис. 1

Згодом А.Ю.Кримський висловив думку про те, що «політичне роз’єднання

в XII – XIV ст. земель південнозахідної та північносхідної Русі
допомогло остаточному розформуванню мови східного слов’янства на такі
групи: малоруську, білоруську з акаючою великоруською та окаючу
північноруську» [7, 196]. За А.Ю.Кримським, у період XIII – XIV ст. «ми
вже не сміємо казати тільки про три діалектні руські групи (південну,
середню та північну), а повинні говорити про чотири: малоруську,
білоруську, південновеликоруську та північновеликоруську» [7, 199-200].
Отже, учений говорить про переформування «руських» наріч, проте не
вказує, яким чином воно відбувалося. На цьому, практично, і завершується
опис А.Ю.Кримським процесу формування української мови. Можна додати
тільки те, що, на думку вченого, «документи XV ст., а тим паче XVI ст.,
можуть мати для історії малоруської мови XII – XIV ст.ст. самісіньку
підсібну вагу. Вони тільки наочніш і вимовніш ілюструють те становище
нашої мови, до якого вона вже встигла прийти протягом XII – XIV ст.,
переважно в результаті занепаду глухих звуків» [7, 208].

Однак загальновідомо, що А.Ю.Кримський зафіксував не одне мовне явище,
яке розвинулося в українській мові в XV – XVI ст. До таких явищ
належить, зокрема, дієслівна форма наказового способу 2 ос. мн. на
приголосний (без кінцевого є), ствердіння приголосних перед є на Східній
Україні та ін. [9, 198].

Отже, у контексті мовознавчої науки XIX ст. – початку XX ст. погляди
А.Ю.Кримського на проблему утворення східнослов’янських мов, зокрема,
української мови, доцільно розглядати як традиційні. Адже у працях
А.Ю.Кримського, як і більшості українських і російських компаративістів
20-х – 60-х рр. XIX ст. (О.Х.Востокова, М.І.Надєждіна, М.О.Максимовича
та ін.), перевагу було віддано дивергентному поясненню мовних інновацій.

А.Ю.Кримський розглядає проблему східнослов’янського глотогенезу шляхом
звернення до дивергентної теорії «родовідного дерева», не відкидає
спільнослов’янську й «спільноруську» прамови. Відомим є факт, що вчені
Харківської лінгвістичної школи, зокрема О.О.Потебня, П.Г.Житецький,
М.О.Колосов, досліджували історію східнослов’янських мов у дусі моделі
«родовідного дерева». На думку В.А.Глущенка, можна відзначити певну
прямолінійність учених Харківської лінгвістичної школи у користуванні
моделлю «родовідного дерева» [3, 53-54].

Традиційно (у дусі дивергентної теорії «родовідного дерева»)
реконструювали найдавніші етапи розвитку мов учені Московської
лінгвістичної школи. Виникнення теорії дивергентно-конвергентного
розвитку мови пов’язане з ім’ям П.Ф.Фортунатова. О.О.Шахматов
використовує твердження цієї теорії в практичних дослідженнях, при цьому
конвергентні процеси моделюються для відносно пізніх періодів розвитку
мов.

Як дивергентні А.Ю.Кримським було інтерпретовано, зокрема, такі
історико-фонетичні процеси, як асиміляція о з у та а, ствердіння р в
українській мові та ін. У морфології ученим представлено такі
дивергентні процеси, як чергування г / з, к / ц, х / с й наявність
флексії -і у формах іменників давального, місцевого відмінків однини,
збереження кличної форми іменників в українській мові та ряд інших.

Традиційність концепції утворення східнослов’янських мов у розробці
А.Ю.Кримського базується також на визначенні дослідником часу виникнення
самостійних східнослов’янських мов (XII – XV ст.). Так, виникнення
істотних відмінностей між слов’янськими «діалектами» О.Х.Востоков і
П.Г.Житецький датували XII – XIII ст. Період XIII – XV ст., в
інтерпретації О.О.Шахматова, є часом утворення східнослов’янських мов.
Хоча, згідно з концепцією О.О.Потебні, українська мова існувала вже за
часів Київської Русі (IX – Х ст.).

Таким чином, проблему східнослов’янського глотогенезу А.Ю.Кримський
розглядає значною мірою схематично, у зв’язку з вивченням історії
фонетичної та морфологічної будови східнослов’янських мов, насамперед
української мови.

Важливим видається той факт, що А.Ю.Кримський не дає точного визначення
меж існування спільного східнослов’янського, чи давньоруського, періоду
у розвитку української мови.

З досліджень ученого випливає, що в цьому питанні А.Ю.Кримський не мав
сталого погляду. У ранніх працях А.Ю.Кримського, присвячених українській
мові, розпад спільносхіднослов’янської мовної єдності датується часом
після XII ст. Так, характеризуючи Ізборники Святослава 1073 і 1076 рр.,
А.Ю.Кримський зазначає: «обидва вони відносяться до того періоду, коли
руська мова, власне, ще не розпалася на наріччя великоруське малоруське»
[10, 68]. За словами мовознавця, «доводиться погодитись із зауваженнями
О.О.Шахматова, що в XI ст. і XII ст. не можна ще говорити про повне
відособлення великоруського наріччя, бо найістотніших рис малоруського
наріччя (o, e) тоді ще не було» [10, 68].

Проте наукові праці А.Ю.Кримського містять факти, які можна трактувати
як обґрунтування самостійного життя української і російської мов ще в Х
– XI ст. А.Ю.Кримський говорить, наприклад, про «наших малоруських
предків XI ст.» [9, 92], а в окремих працях викладає історію української
літературної мови від XI ст. [8, 97]. Отже, в інтерпретації
А.Ю.Кримського українська мова в XI ст. була «цілком уже відокремлена».
Зокрема, учений стверджує, що «мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI
ст. – це цілком рельєфна, певно означена, ярко-індивідуальна одиниця»
[8, 107]. За словами А.Ю.Кримського, ця мова мала здебільшого всі
сучасні «малоруські» особливості [8, 107].

Нечіткістю в датуванні виникнення східнослов’янських мов пояснюється той
факт, що окремі фонетичні процеси, спільні для всіх східнослов’янських
діалектів, розглядаються ізольовано, як властиві лише українській мові
(перехід е > о тощо). А.Ю.Кримський не завжди чітко відокремлював
спільносхіднослов’янські звукові явища від власне українських, не завжди
брав до уваги ту вихідну основу, на якій формувався український вокалізм
і консонантизм.

Однак окремі недоліки досліджень А.Ю.Кримського, пов’язані з
хронологізацією й розкриттям процесу утворення української мови, не
зменшують значення праць мовознавця для компаративістики.

Свою актуальність для сучасного мовознавства зберігають як концептуальні
положення, висунуті А.Ю.Кримським при дослідженні даної проблеми, так і
спостереження вченого над конкретними мовними явищами.

ЛІТЕРАТУРА

Востоков А.Х. Рассуждение о славянском языке, служащее введением к
грамматике сего языка, составляемой по древнейшим оного письменным
памятникам // Востоков А.Х. Филологические наблюдения / Издал. по
поручению 2-го отделения Академии наук, И.Срезневский. – СПб., 1865. –
С.1-27.

Ганцов В.М. [Рец.:] П.О.Бузук. Коротка історія української мови. Вступ і
звучня. Видання етнолого-діалектичної секції Одеської комісії
краєзнавства при ВУАН. Одеса. 1924, ст. 60, 80 // Записки
історико-філологічного відділу Української Академії наук. – 1925. –
Кн.V. – С.252-267.

Глущенко В.А. Принципи порівняльно-історичного дослідження в
українському і російському мовознавстві (70-і рр. ХІХ ст. – 20-і рр. ХХ
ст.) / НАН України, Ін-т мовознавства ім О.О.Потебні; Відп. ред.
О.Б.Ткаченко. – Донецьк, 1998. – 222 c.

Житецкий П.И. Очерк звуковой истории малорусского наречия. – К., 1876. –
IV, 376 с.

Жовтобрюх М.А. Питання історичної фонетики української мови в науковій
спадщині А.Ю.Кримського // А.Ю.Кримський – україніст і орієнталіст
(Матеріали ювілейної сесії до 100-річчя з дня народження) / Відп. ред.
І.К.Білодід. – К.: Наук. думка, 1974. – С.26-40.

Колосов М.А. Обзор звуковых и формальных особенностей народного русского
языка. – Варшава, 1878. – X, 270 с.

Кримський А.Ю. Історія yкpaїнскoї мови [Машинопис. 1940]. – Інститут
рукопису Національної б-ки України ім. В.І.Вернадського, ф.1, од.
зб.22430, арк.1-387.

Кримський А.Ю. Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася
// Шахматов О.О., Кримський А.Ю. Нариси з історії української мови та
хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини ХI – XVIII вв. –
К., 1924. – С.87-128.

Крымский А.Е. Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий
и семинарий Приднепровья. – М., 1907. – Т.1. Вып.1. – С.1-2, 16-200,
217-272; М., 1908. – Т.1. Вып.2 и 6. – С.201-210?, 369-429, 454-545.

Крымский А.Е. Филология и погодинская гипотеза // Кримський А.Ю. Твори:
В 5-ти т.- К.: Наук. думка, 1973. – Т.3. – С.23-117.

Максимович М.А. Начатки русской филологии: Об отношении русской речи к
западнославянской // Максимович М.А. Собрание сочинений. – К., 1880. –
Т.3. – С.25-155.

Надеждин Н.И. Великая Россия // Энциклопедический лексикон. – СПб.,
1837. – С.263-276.

Потебня А.А. Заметки о малорусском наречии. – Воронеж, 1871. – 134 с.

Русанівський В.М. Питання історичної граматики в працях А.Ю.Кримського
// А.Ю.Кримський – україніст і орієнталіст (Матеріали ювілейної сесії до
100-річчя з дня народження) / Відп. ред. І.К.Білодід. – К.: Наук. думка,
1974. – С.40-49.

Спільноруська прамова

малоруське наріччя

Похожие записи