Реферат

На тему:

Усне професійне мовлення: суть, види і культура.

ПЛАН

Суть і види усного професійного мовлення.

Вимоги до усного професійного мовлення.

Особливості публічного мовлення. Види і жанри публічних виступів.

Способи підготовки до публічного мовлення.

Етика усного професійного спілкування.

1. Суть і види усного професійного мовлення

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення ( процес
добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами
певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у
мовленні мова функціонує, розвивається. Мова і мовлення тісно між собою
пов’язані. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в
мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення ( явище загальне; вона належить
усім, хто нею користується. Мовлення ж щодо мови ( часткове, окреме,
індивідуальне. Та без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних
рівнях, невпинного розвитку форм і засобів спілкування навіть
найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

Порівняно з писемним мовленням усне є мовною творчістю, імпровізацією;
воно значно емоційніше й експресивніше, ніж писемне.

У межах усного мовлення розрізняють два типи:

Розмовно(літературне мовлення, тобто усне літературне мовлення;

Розмовно(фамільярне мовлення ( мовлення, яке містить

Усне професійне мовлення належить до першого типу. Це
розмовно(літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових
обов’язків.

Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між
співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних
(поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів.

Усне професійне мовлення можна поділити на такі види:

залежно від способу сприймання інформації:

контактне (безпосереднє);

дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера);

залежно від кількості учасників:

діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);

монологічне (доповідь, промова, лекція);

полілогічне (дискусія);

залежно від форми і ситуації спілкування:

міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);

публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

Міжперсональне професійне мовлення ( це засіб повсякденного спілкування
двох або кількох людей під час виконання ними службових обов’язків.

Міжперсональне професійне спілкування найчастіше відбувається в таких
ситуаціях:

( ділова нарада (інформаційна, директивна (інструктивна), оперативна
(селекторна, телефонна, комп’ютерна), дискусійна, виробнича);

( ділова телефонна розмова;

( спілкування між співробітниками в колективі;

( спілкування керівника з підлеглим;

( приймання відвідувачів;

( ділова бесіда, переговори;

( анонімне спілкування (спілкування типу водій ( пасажир, продавець (
покупець, лікар ( хворий тощо);

( прес(конференція; інтерв’ю; допит; іспит.

2. Вимоги до усного професійного мовлення

Усне професійне мовлення ( і міжперсональне, і публічне ( повинно
відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

чіткість, недвозначність формулювання думки;

логічність, смислова точність, звідси ( небагатослівність мовлення;

відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними
мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в
приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою
спеціального пристрою ( і це про звичайне провітрювання!);

укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у
реченнях;

різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику
людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди
послуговуються 2(3(ма тисячами найуживаніших слів; активний словник
освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) ( це
10(12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови”
в 11(ти томах містить понад 136 тисяч слів);

самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові
висловлювань;

переконливість мовлення;

милозвучність мовлення;

виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з
одного боку, і ситуацією мовлення ( з другого.

3. Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в
Стародавній Греції. Вона вважалася мистецтвом і була вагомою частиною
суспільного життя. Греки поділяли риторику на три галузі: судову,
політичну й урочисту. До нашого часу дійшли імена відомих античних
ораторів Сократа, Платона, Аристотеля, Демосфена, Цицерона.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон (його
найвідоміша проповідь ( “Слово про закон і благодать”) та Кирило
Туровський.

У 17(18 столітті курс риторики викладався в Києво-Могилянській
академії, яка, будучи національним закладом, орієнтувалася на
найпрогресивніші здобутки європейських університетів. Ім’я академії
пославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович,
Михайло Ломоносов.

Зараз в Україні існує нагальна потреба відновлення національних
риторичних традицій ( традицій публічного мовлення ( в
суспільно(політичній, науковій, професійній та інших сферах.

Розрізняють такі види публічного мовлення:

соціально(політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд,
ділова доповідь, промова);

академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд,
виступ у науковій дискусії);

судове (звинувачувальна та захисна промова);

урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);

церковно(богословське (проповідь, звернення до пастви).

У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу
виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри
публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії.

Доповідь ( це значний за обсягом документ, призначений для усного
виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У
доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто
пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на
підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення,
зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди
доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.

Промова ( це невеликий (до 10(15 хв.) усний виступ, що має на меті
висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й
почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб ( і
зараз актуальна для промовця. Промова повинна бути логічно струнка,
переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова,
ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.

Лекція ( це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда
наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію,
визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою
викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи
лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні
(розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

Виступ у дискусії ( це лаконічний (до 2(5 хв.), чітко аргументований
виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується
завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах,
нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість,
точність і чіткість формулювань ( основні риси виступу.

Особливості публічного мовлення пов’язані насамперед з тим, що
звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу ( атмосферу
офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов’язаних із його
поведінкою:

( природність, позбавлена штучності;

( доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів;

( зосередженість, серйозність оратора;

( глибока внутрішня переконаність;

( відповідна інтонація, міміка, жести.

4. Способи підготовки до публічного мовлення

Вибір способу підготовки до публічного виступу залежить від багатьох
чинників: досвіду оратора, складності теми, ситуації мовлення, рівня
володіння матеріалом, специфіки аудиторії тощо. Окреслимо основні етапи
підготовки до виголошення публічного виступу (залежно від вищеназваних
чинників підготовка може бути завершена на будь(якому етапі):

1) обдумування теми;

2) підбір матеріалів, літератури, ілюстрацій тощо, опрацювання їх
(підготовка виписок ( цитат із зазначенням джерела; укладання конспекту
(дослівного, реферативного або комбінованого);

3) систематизація матеріалу;

4) складання плану виступу або розгорнутого плану, який містить ключові
слова, цифрові дані, дати, власні назви, складні для запам’ятовування;

5) написання тез виступу ( найважливіших положень, які мають бути
обґрунтовані, доведені, проілюстровані;

6) написання повного тексту виступу;

7) коригування написаного тексту:

— довгі речення слід замінити короткими або поділити;

— вставити риторичні запитання, які збагатять інтонацію, пожвавлять
виклад, змусять стежити за ходом думки;

— смислові зв’язки між частинами промови треба виразити словами:
по(перше…, по(друге…, з одного боку…, а з другого…, отже…,
таким чином…;

— потрібно постійно називати предмет думки;

— слід визначити, де потрібні паузи;

— увести в текст звертання до слухачів;

8) пробне читання промови вголос.

5. Етика усного професійного спілкування

Кожний зі схарактеризованих вище видів усного професійного мовлення
передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування.
Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у
поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй
відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти своє
негативне ставлення.

Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються висловлюваннями, що
включають певні етикетні знаки. Вони й становлять тематичні об’єднання
різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на
ознаку:

( привітання (Добрий день! Доброго ранку! Добрий вечір! Добридень! Вітаю
Вас! Мої щирі вітання! Радий вас привітати! Здрастуйте!);

( подяки (Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам
подяку! Щиро вдячний! Спасибі, Ви дуже люб’язні!);

( вибачення (Вибачте! Прошу вибачення! Прошу вибачити! Мені дуже шкода,
вибачте! Перепрошую! Даруйте мені!);

( відмови (На жаль, не можу…, Мені дуже шкода, але…, З радістю
допоміг би, проте…, Охоче приєднався б, проте…, Мені незручно
відмовляти, однак…);

( поради (Дозвольте дати Вам пораду…, Я порадив би Вам…, Може, Вам
слід було б…, Я наполегливо раджу Вам…);

( прохання (Прошу Вас…, Чи можу я попрохати Вас…, Будьте
ласкаві…, Вам не важко буде…, Чи не могли б Ви…, Дозвольте…,
Будь ласка… );

( співчуття (Прийміть мої найщиріші співчуття…, Я хотів би висловити
мої співчуття…, Я розумію Ваше горе…, Сумую разом з Вами…);

( прощання (До побачення! Прощавайте! Бувайте здорові! На все добре! До
зустрічі! До завтра! Побачимося завтра!) тощо.

Кожне тематичне об’єднання є частиною досить розгалуженої системи
засобів вираження мовного етикету. Вибір тієї чи іншої одиниці формул
увічливості залежить від ситуації спілкування, професії, соціального
статусу, статі, освіти, віку учасників спілкування.

За умови вмілого володіння та врахування цих складників мовець має
більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із
соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить
від уміння спілкуватися.

Література

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. ( К., 1991.

Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем. ( К., 2001.

Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д. Культура ділового спілкування. ( К., 2000.

Коваль А.П. Ділове спілкування. ( К., 1992.

Томан І. Мистецтво говорити. ( К., 1999.

Похожие записи