Реферат на тему:

Українська мова у вищій школі

Проблема вивчення української мови у неспеціальних вищих навчальних
закладах України на сьогодні залишається дискусійною. Незважаючи на те,
що вже кілька років підряд це питання активно обговорюється на наукових
конференціях різного рівня, на засіданнях «круглих столів», де
приймалися рішення про необхідність вивчення української мови у
неспеціальних вищих навчальних закладах України, усе залишається без
змін.

У цих закладах продовжує викладатися українська ділова мова (правда, у
значно скороченій кількості годин), і вся Україна вчиться писати
доручення, протоколи, розписки, заяви тощо, не маючи при цьому з
української мови належного рівня знань.

Загальновідомо, що у вищих навчальних закладах України (за винятком
західного регіону) більшість студентів спілкується російською мовою і
навчальні дисципліни за традицією теж бажає слухати здебільшого
російською мовою.

Гострота ситуації з українською мовою в нашій державі зумовлюється й
тим, що випускники середніх навчальних закладів (середніх шкіл,
гімназій, коледжів, ліцеїв тощо), за незначними винятками, маючи в
атестатах добрі й відмінні оцінки з цього предмета, у тому числі й
медалісти, належними знаннями з української мови не володіють. Про це
свідчать і вступні іспити (особливо співбесіда) до Київського
національного економічного університету, в якому я працюю, й щорічні
тестувальні диктанти з української мови на першому курсі (кількість
помилок від 10 до 60), що їх починаючи з 1989 року проводить кафедра
української мови та літератури, якою я завідую.

Випускники середніх навчальних закладів України переважно не знають
української літератури, навчальної дисципліни, яка тісно пов’язана з
українською мовою, не знають українських письменників-класиків, їхніх
творів, усної народної творчості, що призводить до бездуховності й
низької культури особистості загалом.

Слід відзначити особливо низький рівень культури усного й писемного
мовлення випускників середніх навчальних закладів, що, на наш погляд,
зумовлене як постійним перебуванням їх у російськомовному середовищі,
так і недостатньою увагою до цієї важливої ланки роботи при навчанні їх
української мови в середніх школах, ліцеях, гімназіях, коледжах та ін.
Причини такого становища, на нашу думку, слід вбачати і в недостатній
кількості годин, які виділяються за програмами на вивчення української
мови та літератури в середніх навчальних закладах України, особливо в
старших класах, де українська мова має викладатися на вищому рівні
порівняно з початковими й середніми класами, і в недосконалих програмах
з цих навчальних дисциплін, і в дефіциті кваліфікованих фахівців з
української мови та літератури в Києві й у країні в цілому.

Отже, складна ситуація з українською мовою в нашій державі
вимальовується досить виразно. Не говорити про неї — означає не помічати
нагальної життєвої проблеми, яка існуватиме до тих пір, поки в середніх
навчальних закладах не буде перебудована система навчання учнів
української мови та літератури, поки державна мова у всіх сферах нашого
суспільства не займе належне їй місце.

Україномовне середовище в Україні сформується лише за умови практичної
необхідності в українській мові. Це — безсумнівно. Такі реалії сучасного
суспільства. Саме вони й визначають необхідність вивчення державної мови
у вищих навчальних закладах України безвідносно до профілю, оскільки
одним з головних завдань гуманізації освіти вищої школи є підвищення
компетентності фахової діяльності випускників різнопрофільних вищих
навчальних закладів Української держави, чого без досконалого знання
мови досягнути неможливо.

Крім того, глибоке знання мови — це насамперед уміння використовувати
мовні засоби залежно від сфери, мети й ситуації спілкування, це
грамотність у широкому розумінні цього слова, це належна мовна культура,
це й культура професійної мови, яка забезпечує мовну компетентність
особистості у її професійній діяльності. Разом з тим, добре знання мови
— це знаряддя для пізнання духовних надбань народу, його історії,
культури, традицій, звичаїв, фольклору тощо, це шлях до духовного
збагачення всього суспільства і кожної особистості зокрема, у якої
пріоритетним повинно бути поняття «національна мова і національна
культура».

Не можна надалі миритися з тим, що фахівці з вищою освітою нерідко
послуговуються суржиком (не тільки в побутовій, але й у науковій,
навчальній, професійній та інших сферах), який прикро вражає і є наочним
свідченням низької культури їх мови, незнання української літературної
мови, її норм, невміння вільно користуватися нею залежно від сфери й
ситуації спілкування.

Отже, саме життя ставить перед вищою школою завдання — давати
вітчизняній науці й виробництву фахівців нової генерації:
кваліфікованих, грамотних, мовно компетентних, високоінтелектуальних,
духовно багатих, з належним рівнем мовної культури. Завдання, які без
глибокого знання державної мови не можуть бути вирішені. Саме тому
проблема вивчення української мови у вищих навчальних закладах України,
особливо у східних областях і в такому зрусифікованому місті, як Київ, у
наш час є винятково актуальною. Вона набуває державної ваги, оскільки
безпосередньо стосується підготовки майбутнього інтелектуального
потенціалу молодої Української держави — її інтелігенції. Замовчувати її
— це не бачити очевидного!

Таким чином, курс сучасної української мови (а не української ділової!),
як ми пропонуємо його назвати, у різнопрофільних навчальних закладах
України (крім спеціальних вищих навчальних закладів і філологічних
факультетів) є вкрай необхідним, оскільки саме він певною мірою повинен,
з одного боку, ліквідувати прогалини у навчанні української мови в
середніх навчальних закладах України і, з другого, — сприяти підготовці
фахівців нової генерації, належного професійного та інтелектуального
рівня. До речі, у сусідній Росії курс сучасної російської мови уже
впроваджений у навчальні програми різнопрофільних неспеціальних вищих
навчальних закладів. І це незважаючи на те, що російська мова мала і має
всі умови для свого вільного функціонування й розвитку. Причина та ж, що
і в Україні: недостатня й незадовільна підготовка з російської мови в
середніх навчальних закладах Росії.

З огляду на вищезазначене дивує позиція Міністерства освіти і науки
України стосовно української мови у навчальних програмах вищої школи, де
на її вивчення спочатку було виділено мізерну кількість годин — лише
один кредит — 54 години, з яких третю частину пропонується винести на
самостійне опрацювання студентами, хоча добре відомо, що в середніх
навчальних закладах до такої роботи вони не підготовлені.

Згодом Міністерство освіти України, як не дивно, замінило практичний
курс української мови на курс української ділової мови. Внаслідок цього
в усіх вищих навчальних закладах України почали навчатися складати
ділові папери, хоч очевидно, що їх складати можна лише за умови
наявності необхідних знань з української мови. До того ж, чи всі
студенти готуються бути секретарями, щоб складати ділові документи? І
хіба українська мова використовується тільки в діловій сфері, хоча й
дуже важливій? А в інших сферах, зокрема в професійній, науковій,
навчальній, соціально-культурній та ін., хіба українська мова не
вживається?

З часом Міністерство освіти і науки України значно скоротило кількість
навчальних годин з української ділової мови, звело її до мінімуму,
вважаючи, що вже все зроблено для того, щоб українська мова в Україні
справді стала державною. Однак, на наш погляд, ця проблема ще далека від
вирішення. Багато ще треба зробити для того, щоб українська мова зайняла
належне місце в усіх сферах нашого суспільства, щоб молода інтелігенція,
яку готують вищі навчальні заклади України, була справді українською,
щоб вона вільно володіла мовою держави, в якій живе, вчиться й буде
працювати!

Зупинимося стисло на тому, яким, на наш погляд, має бути курс сучасної
української мови у різнопрофільних вищих навчальних закладах України та
які завдання він ставить перед собою. Насамперед це має бути курс
сучасної української мови, про що вже йшлося вище. Ця назва є найбільш
відповідною, оскільки українська мова в ньому подається в сучасному
контексті, в новому ракурсі. Інші назви, а саме: практичний курс
української мови, який передбачає лише піднесення рівня грамотності, чи
курс української ділової мови, при опрацюванні якого навчаються складати
ділові папери, — не відповідають вимогам часу, вони за змістом є
недостатніми.

За моєю концепцією, втіленою в Київському національному економічному
університеті, курс української мови не дублює шкільної програми, а має
зовсім інше спрямування і ставить перед собою значно ширші завдання
порівняно зі школою. Він сприяє підготовці фахівців нової генерації:
висококваліфікованих, мовно компетентних у своїй професійній сфері,
грамотних, з належним рівнем мовної культури та культури професійної
мови, з високим інтелектуальним потенціалом, фахівців, які добре
володіють українською мовою і вільно користуються нею у всіх сферах
спілкування, особливо у професійній та офіційно-діловій.

За змістом курс «Сучасної української мови» базується на тих розділах з
української мови, які вивчаються в школі і які випускниками вказаних
закладів або не засвоєні, або засвоєні недостатньо. В основу їх вивчення
покладено функціональний принцип.

Пропонований курс є комплексним, оскільки він включає матеріал зі
стилістики, культури мови, термінознавства, історії літературної мови,
діловодства й частково краєзнавства. У цілому він забезпечує майбутнім
фахівцям з вищою освітою той мінімум лінгвістичних знань, який
необхідний кожній освіченій людині безвідносно до фаху.

В основу викладу теоретичного й практичного матеріалу в курсі, як
зазначалося, покладено функціональний принцип, що дає змогу розглядати
мовні засоби під кутом зору їх вживання в різних стилях, сферах,
мовленнєвих ситуаціях, допомагає забезпечити поряд з пізнавальним
прикладне спрямування курсу.

За програмою курсу «Сучасна українська мова» для неспеціальних вищих
навчальних закладів України, яку мною подано в Міністерство освіти і
науки України в квітні нинішнього року, основні завдання його такі:

1) дати студентам чіткі відомості про українську літературну мову, її
нормативність, виробити у них практичні навички правильного використання
різних мовних засобів залежно від сфери, мети й ситуації спілкування;

2) дати їм основні поняття з термінознавства, навчити їх професійної
мови, збагатити їхній словник професійною лексикою та термінологією
загальноінтелектуального характеру (парламент, дисципліна, інтелект,
інтелектуальний, президент тощо);

3) дати студентам основні відомості зі стилістики та історії української
літературної мови, розширити їхній лінгвістичний кругозір;

4) ознайомити зі специфікою ділової мови, з діловодством, навчити
правильно і грамотно складати ділові папери;

5) піднести рівень культури їхнього усного й писемного мовлення, навчити
уважно ставитися до слова, правильно користуватися ним, виробити у них
чуття слова тощо;

6) дати їм певні відомості культурологічного характеру, навчити
працювати з текстами науковими, публіцистичними, діловими,
культурологічними тощо, з великою і розгалуженою довідковою літературою
(словниками, довідниками, словопокажчиками та ін.), з періодикою,
навчити писати реферати, готувати стислі (на 2—3 хв.) інформації на
різні теми, навчити належним чином орієнтуватися у великому і
різноманітному словнику української мови.

При навчанні студентів сучасної української мови в будь-якому
навчальному закладі, а отже, і в економічному, основною є проблема
мовної культури, оскільки культура мови безпосередньо пов’язана з
загальною культурою людини. Не може бути висококультурної людини з
низькою мовною культурою, адже, як зазначав академік В. М. Русанівський,
людина реалізується в культурі праці, культурі думки й культурі мови, а
мова є основою культури нації, народу.

Крім того, ніщо не характеризує людину так швидко, всебічно і наочно, як
її мова. Ще давньогрецький філософ Сократ з цього приводу говорив:
«Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив», вказуючи тим самим на велике
значення усного мовлення в характеристиці людини.

Цікаву думку висловив у зв’язку з цим і відомий український педагог
Василь Сухомлинський: «Мовна культура, — писав він, — це живодайний
корінь культури розумової, усього розумового виховання, високої
справжньої інтелектуальності». З його думкою перегукується висловлення
відомого англійського економіста Джона Бартона: «Убозтво мови, як
правило, є зовнішньою ознакою убозтва духу».

Загальновизнаним є факт, що мова — це своєрідна візитна картка кожної
людини. Саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію,
начитаність, професіоналізм тощо.

Таким чином, питання мовної культури в курсі «Сучасна українська мова» є
й мають бути пріоритетними, і студенти нашого університету працюють над
ними з великим інтересом. Особливу зацікавленість вони виявляють при
опрацюванні професійної термінології та загальноінтелектуального
словника.

Значна увага в курсі «Сучасна українська мова» приділяється культурі
професійної мови та самостійній роботі студентів.

Отже, гуманізація освіти вищої школи, яка спостерігається у наш час в
Україні, безсумнівно, зумовлює необхідність впровадження у неспеціальні
вищі навчальні заклади нашої держави курсу «Сучасна українська мова».
Вона вимагає від нас повернутися обличчям до такого важливого показника
освіченості та інтелігентності людини, як її мова, рівень її мовної
культури.

Необхідно пам’ятати мудрі слова Вольтера: «Чудова думка втрачає свою
цінність, коли вона погано висловлена».

Література

Симоненко Л. О. Національні та інтернаціональні компоненти в сучасних
терміносистемах. — К., 1993. — С. 3.

Муромцева О. Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій
половині ХІХ — на початку ХХ ст. — Харків, 1985. — С. 61—62.

Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV — першої половини XVII
ст. — К., 1991. — С. 51—52.

Похожие записи