Пошукова робота

Традиційне весілля села симоновичі

ЗАПОЇНИ. ВІНКИ

Висіллє можна було робити в мнясниці, нависні, госиню, а вліто – оно як
вдовці. Як на Вилиґдень – то починали на другий день, на Трійцю – тоже
на другий день, і то мало. Ни можна було робити в пиіст, в перші дні
Коляд. В Пилиповку, в Спасовку ни робили. Як була ниділя й Причиста в
один день, то в пониділок починали висіллє. А так висіллє починали в
ниділю.

Вис(ллє – гето висілни пісні – спивали й спивають, як живе висіллє. Але
бало їх завсіди спивали, оно коб ни в пиіст. Дивчята, молодиї молодиці
спивали. Як статок пасуть, як з роботи йдуть, чясом як і так шо роблєть,
все спивали висіллє. Як спивають висілни пісні на висіллі, то тиї, шо
спивають, ділєцьця на дьві половини, по голосах ділєцьця. І кажне слово
– гето кажну строчку в пісні – зразу проспиває два рази одна половина,
посля два рази – друга половина тих, шо спивають. Там, де (дівонька(, то
спивають, як зовуть молодую (Ганночка, Манічка), а де (жинишок(, – то як
зовуть молодого (як колись, то Миколайко, Стипанко, а як заре, то
Колічка, Сьцьопочка).

Бало госиню, як ідуть з міста, з Дорогичиня, з роботи, то спивають
висілни пісні на госінний лад, гучно спивають, лісом ідучи.

Бало, ше до теї (до Миколайовської) войни, як хотіли кого ожинити чи
оддати, то зразу йшли на пирипитки. Батько й мати жиниха чи дівки
посилали до дівки чи до жиниха кого-небудь з свеї блиськиї родні
спитати. Ше й заре може хто пойти, як ни дружєть, а з нальоту хоче
взяти. Колись на пирипитки йшли дьві баби, чясом і одна. Систра старша
йде чи тітка, чи двоюридна систра, дьві баби йдуть, коб могли
поговорити. Робилось гете тайно. Хай собі й знакоми молодиї, то сьоромно
раді хорми колись пирипитки робили. На пирипитки йшли сирид тижня – в
середу чи в читвер. А вже як договорєцьця, то робили запоїни. А чясом ни
посилали в пирипитки, а так йшли в запоїни.

Запивали звичяйно в суботу. Скажуть – свати їдуть в запоїни, запивати
їдуть. Пуд свати їде жиних, батько, мати, ше декилько чоловік с самиї
блиськиї родні, ни зусім молодих. Як бало, то чоловік штири-п(єть
набиільш їдуть в запоїни. А вже в типеришне времнє, то чоловік дваццеть
їде. Їдуть ввечири. Жиних приносить свою горілку, а дівка дає закуску.
Батько жиниха бире пуд руку булочку хліба. Батько з хлібом і з горілкою.
А хліб закручаний в хустоцци. Хліб назад забирали, оно так полижить на
столі тоє булинятко.

Всі свати й жиних разом входєть в хату. Зайшовши, жартовали: «Тилушку
купляти пришли. А чи продаєте? Може корову продасте? Чи продаєцьця, чи
так оддамо, як много грошей дасте. Нішо згубили, заблудили. Дорогу
шукаїмо, пришли дороги питати. Чи пустите ночовати? Хочимо тилушку
купити. Нам роботнік треба, може в вас є?» Посля питають: «Чи вип(їмо по
порциї?» Як скажуть «вип(їмо», то питимуть. А як ни хочуть оддати і ни
будуть пити, то скажуть: «Нима с чим оддати, ше постелі нима. Вона ше
молодая, хай пудросте». Можуть чясом зусім отказати пити. Молодая треба
коб вийшла, хоч і ни хоче йти. Але чясом може і ни пити, то биз молодеї
п(ють. Питають батька й матира, чи оддадуть, питають і дівки, чи пиійде.
Як росказувала одна молодиця: «Я кажу – ни пушчу, а вона (дочка) каже –
я пойду, і оддали».

Як приїдуть свати, то молодуха йде з жинихом разом декого з родні
покликати, хто блисько, може батька хришчоного, хришчонку. Скажуть:
«Ходіте пуд запоїни, свати приїхали, ходіте й вите». А як ни хоче йти,
то никого ни кличуть.

Посля збираюцьця, починають пити. Як бало, то бутилок дьві вип(ють, а
три, то вже много, вже як богати, то три пляшки. А чясом і однею пляшкию
обийдуцьця. Як починали пити, то христились. А заре, то вже много п(ють.

Садєцьця за столом. Стил завши треба коб був засланий настилником, чи
висіллє, чи й диди. А другий настилник – хліб вкручаний на столі. Котори
пришли – жиних, його батьки й родня – за столом, а дівка з батьком і
матирию на ослони. Починають пити стоячи. Однею порциїю п(ють. Мусить
починає пити його батько, пускає здоров(є до її батька. Потом її батько
– до свахи, а сваха, його мати, – знов до свахи, до її матира. А потом
жиних до дівки. Так накриж і п(ють, пускають здоров(є. Пускає здоров(є –
гето скаже: «Будь здоров, Стипан чи Миколай!» Той, до кого пустили
здоров(є, одказує: «На здоров(є!» А посля той, хто пустив здоров(є, п(є.
А знов той, до кого пустили здоров(є, наливає, пускає здоров(є і п(є.
Поздоровляють молодих: «Коб у пари вік коротали! Дай, Боже, шчясьця!
Дай, Боже, здоров(я!» Жартують, смиюцьця: «Разом садітесь!» Посля
садєцьця разом молодий і молодая. Батьки разом садєцьця, а жиних скраю.
Баба завсіди пуд запоїнами з лівого боку сидить, і молодая тоже, і на
висіллі, а вже на вози, то с правого.

На запоїнах молодиї крохи поживуть в хати, да йдуть в кухню чи в сіни,
на двиір вийдуть, крохи придуть, да й знов, мало живуть за столом, Вони
оно як починають запоїни, то треба, коб були. А молодий треба коб був на
запоїнах, хоч і відала його її родня. Биз молодого ни їхали.

На запоїнах про посаг договаруюцьця.

Пуд запоїнами спивають:

1.

Ой чути, чути – бубни б(ють,

В нашиї дівоньки свати п(ють.

П(ють вони, п(ють, ночують,

Собі дівоньку торгують.

П(ють вони, п(ють, гуляють,

Собі дівоньку вмовляють.

А її батинько ни продасьць,

А ля Колічки так оддасьць.

2.

Ой рабая зозулька,

Ти ни шчирая пташка,

Ти ни шчиро заковала,

Мні правди ни сказала.

Казала – сім літ буду,

На госьмим замуж пойду.

Пришла я додомоньку,

Аж мине запивають,

Ручиньки прибивають,

Кубочки наливають,

По новуй хати носєть,

Мого батинька просєть:

– Пи, свату, горілочку

За свою рідну дочку.

3.

– Чому, зозулька, ни ковала,

Як сади зацвитали?

– Чому, Манічка, ни плакала,

Як тибе запивали?

– Я думала, шо сніги впали,

Аж сади зацвитали.

– Я думала, шо в карти грають,

Аж мине запивають.

Аж тиї жярти пришли до правди:

У нидільоньку рано

Шихують канку з білого льонку

На мою голивоньку.

4.

Запита, дівонько, запита,

Шовком хустонька нашита.

Хто її молоду запивав,

Шовком хустоньку нашивав?

Запивали її уночі,

Нашивали хустоньку паничі.

5. Спивають і пуд винками, і пуд запоїнами:

У поли садочок, на митіл (на митін).

Окола руткию оквитів.

Нихто в тим садочку ни бував,

Оно жинишок в карти грав,

Собі дівоньку намовляв:

– Поїдь, дівонько, зо мною,

Будиш мойму батиньку слугою,

Мні молодому жоною.

Мойму батиньку хоч на риік,

Мні молодому на ввесь вік.

6. Спивають діти, баби де пуд окном на запо(їнах чи альби коли, завгидь,
як повідають, шо хтось жинитись буде чи хто замуж іде:

До-до-до – висіллє буде,

Торбочка за мишечка пиійде.

Запоїни починаюцьця ввечири, а роз(їжджяюцьця вже пуд ранок. Як заре, то
чясом до ранку п(ють.

А посля кончєть пити, од(їшчяють, прошчяюцьця, подають руку, скажуть:
«Оставайтесь здорови!» Жиних може крохи остатись, потом ше крохи
поговорити.

А як ни схоче дівка, як откаже, то вже скажуть, шо гарбуза спикла. Гето
оно приказка такая була: опарив носа, спикла гарбуза, як заплатить гроши
чи откаже пити. А того гарбуза нихто ни пік.

В гинчих сьолах пуд запоїнами обв’язують ручниками.

А як ни схоче, то ни схоче, дівка чи жиних, батьки можуть ниц ни
зробити. Гетак і колись. Але биільшу чясьць все някось вговарували.
Чясом і заре можуть вговорити.

Посля запоїн, як зап(ють, то вже дівка личицьця запита, чи пропита –
чясом скажуть. А як вона схоче отказати жинихови, то мусить заплатити.
Платить тилько, килько коштовала горілка, шо жиних привіз. Чясом хоч і
ни хочуть оддати, і ни хоче йти, а вже совистицьця отказати, як придуть
свати, то вип(ють да й заплатить.

Посля були оглядини. Дівка йде на оглядини сама чи кого посилає. Чи
систру, чи братиху, чи куму возьме і йдуть на оглядини. Якоє хозяйство,
вже знають посля. Ше нисе жинихови платити, бутто ни хоче йти, хоч і
хоче, бутто би гроши нисе. Нисе гроши, али ни оставляє. А як ни хоче
йти, то зайде, гроши покине і пошла. А чясом і одумисни були оглядини. А
чясом і жиних ни схоче, откажицьця. Ни приде. Ни покажицьця до дівки – і
все. То гинча дівка, коб нислави ни пустити, то вже гроши нисе,
заплатить. А гинча скаже: «Я ліпш сподницю собі куплю, чим йому гроши
занисти».

Посля були сумовини. Сумовини звичяйно в другу суботу посля запоїн, а
чясом кириз дьві, кириз три ниділі. Сумовини роблєть вдень і ввечири,
вдень починають. На сумовинах горілку з двох сторон ставлєть: і од
молодого, і од дівки. Сумовини в дівки роблєть. На сумовинах
договарувались, коли висіллє робити, килько сватив присилати, коб знати,
килько ручникив, килько пиризвян. На одного свата має два пиризвянини,
як пятнаццеть сватив, то тридццеть пиризвян.

Ну, шихуюцьця до висілля. Висіллє сами батьки робили.

В читвер пирид висіллєм треба на висіллє позвати. Мати й батько зовуть.
Треба, шоб в читвер були запрошани і дружко, й свашки, й дружки. Як зове
на висіллє мати, то хвартушка припинає, і в хвартушок хліб, хліба
окружчичок. В п(ятницю молодиї до сповиди йшли: чи в п(ятницю, чи в
ниділю пирид винчяннєм.

Ну а пирид самим висіллєм – винки. Винки роблєть ввечири пирид висіллєм
в суботу. А як якоє свято, як ни в ниділю висіллє, то й винки ни в
суботу. Пирид винками миюцьця полносьцю жиних і молодая, а в ниділю
врано, як до винця їхати, як колись, то оно ліцо.

В суботу вдень і пуд вечор молодая ходить збирає свої подруги, своїх
подруг збирає. Треба зобрати і сусідських дивчят, і з родні. Ше треба,
коб було дивчят до пари. А ше як колись, то ходила збирати пудвички
(лєнти) до винка по подругах.

Приходєть подруги до молодеї. Садєцьця подруги за столом, окола стола.
Зобрались. Пришли батько й мати, стоєть коло стола. Всі дивчята встають.
Одна дівчина благословить, три рази благословить. Посля кажного разу всі
дивчята, батько й мати говорєть: «Хай Биіг благословить».

7.

(Дівчина):

– Першим разом,

Божим росказом

Напирод просимо

Господа Бога,

Батька й матира,

Роду й плиння (роду й плємєні),

Гостей зозваних,

Сусід спроханих,

Виліте, благославіте

Гетуй молодуй винка звити!

(Останні):

– Хай Биіг благословить.

(Дівчина):

– Другим разом…

(Далі повторюється весь текст).

(Останнї):

– Хай Биіг благословить.

(Дівчина):

– Третім разом…

(Далі повторюється весь текст).

(Останнї):

– Хай Биіг благословить.

Благословить декотра блишча з родні, вона биільшу чясьць дружка на
висіллі. Вона одна винка в’є. Всі квитки роб’єть, а вона винка в’є.
Поблагословивши, сядєцьця – і за роботу. В’ють винка, роб’єть квитки.
Квиток треба, коб було всім висілникам, всім сватам, і молодому, й
молодуй. Чясом в квитки вбирають дугу, чясом ше шо вбирають. Бало вили
молодуй винка. А вже посля Миколайовськиї войни, то зразу клала молодая
винка, але хутко стали вєліна (вельона) класти. На квитки разноцвєтний
папір (бумага) чи разноцвєтни стружки, купить паперу, стружок всякого
кольору. А на вєліна (вельона) декилько голинок шпараґуса (такий вазон),
їх пришивають би виночком.

Чясом купляли одумисного виночка, пришивали до вєліна. А винка молодуй
робили з бирвінцю (барвінцю), з бирвінки, з рути. Гето такоє зіллє, шо
зильоне живе і взиму. Бирвінка цвите сининьким волошковим цвітом, а
бирвінець ни цвите, в йому кругліший листок, а бирвінка – листок
довгинький. В квитки тикали бавел і сухозлотицю. Бавел – гето чирвони
нитки, а сухозлотиця – такиї гузиньки пасочки порізаниї блишчячиї
бумаги, похожиї, як заре шоколад вкручують. В винку добирали білиї,
голубеї (синявиї) і розовиї бумаги (жовтого ни саджяли) і пацьорки
наверх. До винка причіпали пудвички (льенти) всяки-разни, много-много
пудвичок. Пудвички на спину молодуси опадали, як була в винкови. Колись
молодуси до грудей ни пришивали квітку, винок – да й все. А по винкови –
павучки (дрібниньки квиточки с пацьорок). Сухозлотиця вставляїцьця. А
дехто то мишяв купляни квитки. Як старая молодуха, то чясом жовтого
натичуть. Чясом і дружка то виночка кладе, чясом позичить в якеї
колишниї молодухи. Жинихови з лівого боку коло шяпки похожий на квітку,
але звали – виночок. Був маленький виночок, зробляний так, таби квітка,
але виночком. Ше с пави пір’є, жинихові до квітки пирина с пави, чясом
молодуси і в винок саджяли. Бало по дворах у панив диржяли павуки і
пави, то доставали пір’є. А до грудей молодому колись тоже квітки ни
причіпали. А як стали до грудей чипляти, то вже до шяпки ни чипляли.

Цілий вечор роб’єть квитки, в’ють винка чи шиють вєліна (вельона) і
спивають:

8.

– Попитайте, дівоньки,

Дівоччиного батинька,

Ой чи вилить, чи благословить,

Винка (винки) в’ючи, спивати?

– Ми питали, дівоньки,

Дівоччиного батинька,

То виін вилить, виін благословить:

– Спивайте, здорови.

– Попитайте, дівоньки,

Дівоччину матьонку,

Ой чи вилить, чи благословить,

Винка (винки) в’ючи, спивати?

– Ми питали, дівоньки,

Дівоччину матьонку,

То вона вилить, вона благословить:

– Спивайте, здорови.

Як ми її годовали,

Господа Бога прохали.

Типер вилимо, благословимо:

Спивайте, здорови.

9.

Наша дівонька молоденькая

Розуму начинила:

Назбирала хату дивочок

Пуд зильоний виночок,

Ой повную хату дивочок

Пуд зильоний виночок.

Завила батенька у комороньку

На тиху розмовоньку:

– За кого вите, да миій батиньку,

Да мине оддасте?

Як за якого за лайдакого,

То й рутки ни псуйте,

Як за Колічку молоденького,

Золота ни шкодуйте.

10.

Ой чути, чути в зильонуй рути:

Плакала Манічка, виночки в’ючи.

Зачув Колічка, по коня йдучи.

– Чого, Манічка, так сильно плачиш?

Чого, молода, так сильно плачиш?

– Як мні, Колічка, да й ни плакали,

Як мні, молодий, да й ни плакати:

В тибе молодого родини много,

В мине молодеї подаркув мало.

– Ни плач, Манічка, годи тужити,

Ни плач, молода, годи тужити,

Будимо мого батька просити,

Коб виін уменчав роду дарити,

Старшу родину то й обдаримо,

Менчу родину пирипросимо.

Старшу родину подарочками,

Менчу родину да й ручничками,

(Старшу родину да й ручничками,

Менчу родину пацьорочками).

11.

Ой чути, чути в зильонуй рути

Плакала Манічка, виночки в’ючи:

– Ой рутка моя, рутка зильона,

(Ой рутка моя, дрібна, зильона),

Вже мині с тибе винкив ни вити,

Винкив ни вити, в їх ни ходити.

Вже мині в батинька довго ни бути:

Одну вичеру повичерати,

Одну ничиньку поночовати.

Взавтра раненько поклонюсь низенько

Свойму батиньку за годованнє,

Своюй матьонци за біле вбраннє,

Своїм братикам за посиланнє,

Своїм систринкам за вчісаннічко.

12.

Вила Манічка виночок

З яриї рутки сирдочок.

Вила, вила да й покотила

В вишньовий садочок.

– Ой привикай, виночку,

В вишньовому садочку,

Як я буду да й привикати

В свьокорковуй хати.

13.

Ярая рутка, яра

В садочку стояла.

Молодая Манічка

Тудою воли гнала,

До рутки забигала,

З рутки росу брала,

Росою вмивалася,

Красою втиралася,

До шлюбу вбиралася,

І батиньку кланялася.

14.

В садочку раба зозулька сиділа.

Де ти, Манічка, свої гочиньки поділа?

Чи в чярочку, чи в шкляночку вложила,

Шо за такого нихорошого схотіла?

15.

Чириз сад дорожинька,

До Дунаю стежичка.

Там Манічка ходила,

Чорну стежичку вбила,

До Дунаю ходячи.

Над Дунаєм стояла,

Русу косу чисала.

– Ти ж моя коса руса,

Роспленься по Дунаю

Да задай батькови жялю,

Шо оддас замуж малу,

Роботи ни гучивши,

Розуму ни довівши.

– Моє дітятко рідне,

Як ти доброє будеш,

Нагучєть тибе люде

Сирею дубинию,

Гнуткию лишчинию,

Коб була людиною

Сирею сирицію,

Коб була молодицію.

16.

Розжарілася калина,

В лозі в тузі стоячи,

По всьому дериву глядячи:

– По всьому дериву білий цвіт,

На мні калини цвєту ньет!

– Дожди, калино, Питрівки,

Наросте на тобі білий цвіт

Ше й чирвониї ягодки.

Розжяловалася Манічка,

В свого батинька живучи,

По всіх дивочках глядячи:

– На всіх дивочках виночки,

На мні молодуй винка нєт!

– Дождись, дітятко, нидільки:

Приїде Колічка на коні,

Привизе виночка і тобі.

– Типер я маю надію –

Приїде Колічка в ниділю,

Хоч ни в гетую, то в тую.

Я йому сніданнє готую:

Готую калачі в молоці,

Білую рибоньку у перці.

17.

Ни йди, Манічка, в чужоє сило:

Там буде нивисьоло.

Там гулоньки нипотрапниї,

Там ти будиш блудити.

Там сусідочки низнакомиї,

Тибе будуть судити.

Там свьокорко, нирідний батько,

Тибе буде сварити,

А свьокрівка, нирідна мати,

Тибе буде карати.

– Я гулоньки порозвідаю,

(Я по гулонькам пристінь покочу),

Да й ни буду блудити.

З сусідочками обознаюся,

То ни будуть судити.

А свьокоркови покирна буду,

То ни буде сварити.

А свьокрівки буду питати,

То ни буде карати.

18.

Ковала зозулька в садочку,

Приложивши голивку к листочку.

Тішили її пташички,

Тішили її дрібниї:

– Тіште, ни тіште, пташички,

Тішти, ни тішти, дрібниї.

Ни буде зима, як літо,

Ни буде в бору ягодок,

Ни буде в садочку вишиньок,

Ни буде водиці в криниці.

Плакала Манічка в свитлиці.

Приложивши голивку к скамниці.

Тішили її систринки,

Тішили її рідниї.

– Тіште, ни тіште, систринки,

Тішти, ни тішти, рідниї.

Ни буде свьокор, як батько,

Ни буде раненько будити,

Пиійде до сусід судити:

– Соннива, нивістка, соннива,

Дримлива, нивістка, дримлива.

Як хату мила – дримала,

Понисла сміттє – заснула,

Пошла по воду – втонула,

Динце-видирце побила,

Золотую дужичку зломила.

Пришла до свьокорка – тужила:

– Шо я, свьокорко, зробила.

– Ни тужи, нивістко, ни тужи:

У нас ковалі на силі,

У нас бондарі все свої,

Динце-видирце іскладуть,

Золотую дужичку іскують.

19.

Ни йди, Манічка, за вдовця:

Приїде вдовець биз винця.

Оно квіточка вшпильона,

Да й тая на биік схильона.

Ой нашо ж йому той винець,

Як виін нишчясний удовець.

Ой нашо ж йому квіточки,

Бо в його малиї діточки.

20.

Молодая дівонька

Попудсаддю ходила,

(По садочку ходила),

Цвіт-калину ломила,

Й у пучечки в’язала,

К свойму личку румняла,

З батиньком розмовляла:

– Ой миій батиньку рідний,

Чи я буду такая,

Як калина жаркая?

– Моє дітятько рідне,

Покиль ти в мине будеш,

З личка краси ни згубиш.

Як пиійдиш до свьокорка,

То спаде з личка краса,

Як од соничка роса.

Висушить головоньку,

Як вітьор дубровоньку,

Як мороз долиноньку,

Так свьокор голивоньку.

20 а. (Текст з сусіднього села Лосинці).

Молодая дівонька

По садочку ходела,

Цвіт с калене ламала,

До лечинька румнала,

З батиньком розмовляла:

– Ой мій батинько рідний,

Чи я буду такая,

Як каленонька гата?

– Ой будиш, дитє, будиш,

Покіль те в мине будиш.

Як підиш до свьокорка,

То спадае з лечка краса,

Як од соника роса.

Збіліє твоє лечко,

Як у саду ябличко.

Обсєдуть тибе діте,

Як каленоньку квіте,

Весушать головоньку,

Як вітьор дубровоньку,

А мороз доленоньку,

А дітке голивоньку.

21.

Ковала зозулька, ковала,

Да й на гордочку стоячи:

– Я тибе, гордочку, покину,

Да й на чужину полену.

Там я гордочка ни маю,

Там я пташичок ни знаю.

Одного соколя познала,

То я до його пристала.

Плакала Манічка, плакала,

В свого батинька живучи:

– Я тибе, батиньку, покину,

Да й на чужину поїду.

Там я родочку ни маю,

Там я никого ни знаю.

Одного Колічку познала,

Да й до його пристала.

22.

У суботоньку висьолий диньок:

Звили Маніцци винок.

Як зачинали, то й заспивали,

З рутки квитки румняли.

– Як за якого, за лайдакого,

То й рутки ни псуйте,

Як за Колічку молоденького,

Золота ни шкодуйте.

Як за якого, за лайдакого,

Бирвінки ни глуміте,

Як за Колічку молоденького,

Золота й уложіте.

23.

Коб я відала, шо мні в батинька ни бути,

То ни сіяла б ни пановійки, ни рути.

Очинила б да новинькиї ворота,

Упустила б да маленькиї тилятка.

Нихай гету ярую рутку з’їдають,

Пановійку ножками зминають.

23 а. Той самий текст, що й № 5. Спивають і пуд запоїнами і пуд винками.

24.

В гаї, в гаї раба зозулька ковала,

Коло гаю бита доріжка (стежичка) лижяла.

Тудою їхав молод жинишок на коні,

Зачув тую рабу зозульку, шо в гаї.

Ой виін думав, шо то зозулька ковала.

То ж ни зозулька, то ж ни рабая ковала,

То дівонька виночки вила, плакала.

Поменч рутки, побиільш золота вкладала.

Вкладаючи, Господа Бога прохала:

– Позволь, Боже, мні гетой винок йа звити,

В нидільоньку до шлюбоньку зложити.

25.

Стояла калина в колиї

Їхав жинишок вкрай її.

Здалік коники стримає,

С-пуд пиіл шябильку виймає,

Тую калину рубає.

Тая калина просицья,

Тая чирвона просицья:

– Ни рубай мине, жинишок,

Ни рубай мине, молодий,

Бо я калина саджона,

Ля тебе дівонька суджона.

Мине, калину, криіль садив,

Ля тебе дівоньку Биіг судив.

Мине, калину, дошч поливав,

Ля тебе дівоньку Биіг годовав.

26. Посторонни дивки спивали, як вже дівку забирають до жиниха, пирид
од’єздом, і пуд винками можуть спивати:

– Шо тобі, дівонько, гиршей жяль,

Чи зильоного виночка,

Чи дивоцького таночка?

– Ни жяль мині, дивочки, ничого,

Жяль мині батинька старого

Кидати вдома самого.

Хто йому волики напасе?

Хто йому водиці принисе?

Хто йому постільку постеле?

Хто йому кошулю обмиє?

Гонила волики раненько,

Ходила по воду хутенько,

Слала постільку мнякенько,

Мила кошулю биленько.

27. Спивають альби коли в ліси, як шо роблєть, а пуд винками мало:

Їде жинишок йа з вина п’яний,

Їде жинишок од меду в’яний.

– Очини, дівонько, – я твиій коханий.

– Ни очинюся – батька боюся.

В новуй комори спати лажуся.

Нова комора гонтами бита,

(Нова комора гонтами крита),

Біла постілька шовком пошита.

28. Спивали альби коли: в ліси, в поли, полючи, жнучи, ягодки биручи, а
пуд винками мало.

Лісом, залісом широке поле.

Ой там дівчина пшаницю поле.

Ой поле, поле, пирибирає,

Кокиль-горчицю все викидає.

Кокиль-горчицю все викидає,

Пирибир-пшаницю все оставляє.

– Кокиль-горчиця, пливи з водою,

Пирибир-пшаниця, ходи зо мною.

Поле вона, поле, пирибирає.

Їде жинишок, (дин-добрий( дає.

А вона йому ни отказала –

Тому козакови кривди задала.

– Постий, паньоха, постий, гордьоха,

Спомину тобі в батинька свого,

В батинька свого в новуй комори,

В новуй комори, на тихуй розмови.

Буде нагайка вгору литати:

Будиш мине соколом звати.

Буде нагайка то вниз, то вгору.

Будиш просити: (Ни бий, соколю!(

29.

Ти калина-малина,

(Ой калина-малина),

(Ти) ни стий над водою,

Ни махай ягодою,

Ни румняйся зо мною.

Було тоди румнятися,

Як я в батинька була,

Як вишинька в садочку,

Як зіллічко в городи,

Ябличко на погоди,

Зіллічко зильоноє,

Ябличко чирвоноє.

Дітятко роджоноє

Сіяло-поливало,

Виночки ни звивало.

Одного було звило,

Да й того ни зносило.

Положило в свитлиці,

В свитлиці на скамниці

Ля менчиї систриці.

30.

Ни думай, дівонько, ни думай,

Приїде жинишок, як Дунай .

Приїде жинишок на коні,

Привизе виночка виін тобі.

– Типер я маю надію –

Приїде жинишок в ниділю,

Хоч ни в гетую, то в тую.

Я йому вичеру готую.

Готую калачі в молоці,

Білую рибоньку й у перці.

31.

Ой зажурився жинишок,

Шо його коники на стайні

Ни п’ють, ни їдєть, так стоєть.

Одозвалася дівонька:

– Ой ни журися, жинишок,

Я свого батинька попрошу,

Я твої коники напасу

На раннуй росі, у говсі,

На батиньковим засіви.

Повиду в Дунай до води

За шовковиї поводи.

Будуть поводки блишчяти,

Будуть пудкивки брашчяти.

Гету пісню спивали в ниділю пирид од’єздом жиниха і чясом деколи пуд
винками вже при конці.

Посля приходить жиних. Приходить с систрою, чи брата, чи товариша
возьме. Нима рідниї, то двоюридну систру возьме, чи троюридну, чи
сусідню дівчину.

Дивки роб’єть квитки, складають в ришито. А молодая бире тарілку, сипле
на тарілку кроки жита, накриє платочком. І як зов’ють винка, то кладуть
винка на тую тарілку (на платочок). Тоди вже, як кончили, торгуюцьця за
винка, жиних з дивками торгуїцьця. Жиних скупляє винка: ставить дивчятюм
(за роботу( горілку (пляшку чи биільш). Винка на тарілци оддають
жинихові, а жиних оддає молодуй. Молодая виносить винка на тарілци в
комору, в сундук. Ришито с квитками тоже виносєть, якая дівчина нисе.

Посля садєцьця за стил. П’ють, закушують, спивають. Спивають тиї писні,
шо ни доспивали, ше про (приси( поспивають до теї дівчини чи молодиці,
шо много їсьць. Гето жартовлива пісня. Спивають її за столом і пуд
винками, і в сватах, і в пиризві:

32.

А в нашиї (ім’я)

Да вилікиї приси:

Ой як тягне да потягне

Всю капусту (усе мнясо, усю кашу) з миси.

А в нашиї (ім’я)

Да вилікиї храпи:

Ой як тягне да потягне

На всі штири лапи.

Напослєдок, як на винках, так і на всім висіллі, – капуста, а посля
каша. В капусти треба коб було мнясо. Тоє мнясо зовуть (опеньки(. Ше
опенькув доходєть. Як вже принисуть кашу на стил, то спивають жартовливу
пісню:

33.

Ой де ж тая Малаша,

Шо нисмачана каша?

Ой привидіте тую Малашу,

Нихай посмачить кашу!

Спивають гету пісню і пуд винками, і в сватах, і в пиризві, як за столом
сидєть. Гето вже небись каша ни посмачана, мало масла вкинули. Да вже
якая молодиця чи дівчина нисе вже виліки грудки масла да кидає в кашу,
вже смачить, як поспивають гету пісню. Каша сама послєдня, сама остатня.
Вже скажуть: посля каши нима гинчиї паши.

А ше де за углом пацани чи альби на висіллі якая баба поспиває:

33 а.

– Чи я тобі, моя матьонко,

Ни товкла, ни молола,

Шо ти мине замуж оддаєш,

А в мине шче гола!

– Ой ни журися, моє дітятко,

Єсьця у мине зіллє.

Я його напару, ти нап’єсься,

То обросте за висіллє.

Батько молодеї згодить, то пузній і музика приде, пограє, а молодьож
погуляє (потанцює). Гинчи биз музики, як скупиї. Типер музику приводить
молодий, а колись нє. Крохи погуляють і росходєцьця по домам.

Росказували, був такий случяй. Вже винки, подруги винка в’ють, квитки
роблєть. А молодуха городами, городами да втикла до тітки в друге сило.
Приїхав жиних – нима молодеї! І ни пришла. А на другий день врано вже
йде додому. І ни пошла за його замуж.

А вдовиця, як іде замуж, то никого ни збирає. Як вона вдовиця, а виін
нє, то винкив тоже нима. Йому зробить якую квітку систра чи свашка. А
так зроблєть квиток хто-небудь заквитити. Вже вдовиця біле платтє ни
кладе, вже розове якоє. А як виін вдовець, а вона нє, то роб’єть винки.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВЕCІЛЛЯ

Посля винкив на другий день починаїцьця висіллє. Повставали, повмивались
і збираюцьця. Жиних шихуїцьця до дівки, а дівка тоже шихуїцьця, жде
жиниха. Жиних і дівка помиюцьця полносьцю впирідж, пирид винками, а
врано, на перший день, як впирод, то сохрані Бог, оно ліцо вмиють. Вже
запрошани і дружко, і свашки, і дружки, всі в читвер. Але врано треба
ше, молодий один свою родню, а молодая одна – свою родню, котора блисько
живе, ше позвати. Старша свашка, котора їде до церкви, – одна, а може й
дьві. Брат з жинихом, которий ближчий, то брат, а которий дальший, то
чяшник. Брат – один, звичяйно, чясом два. До молодеї – дружка, може бути
бильш дружок, дьві, три, а сама старша дружка одна, сидить коло
молодого, перша дружка, а посля – брат. І брат коло молодухи. Як два
брати, то один поганяє коня, один сидить, а вона оно з дружкию сидить, а
як два, – то один пирид їми, поганяє коня, а один разом з їми. Дружка
садицьця з лівиї руки. Дружок – одна-дьві. Свашок – в ниділю одна, а
посля їдуть биільш. Один виіз од молодухи, один – од молодого – як до
церкви їдуть. А вже посля гетиї войни, то до церкви много їде. З
байструком дівку ни возьмуть за дружку, і бабу, замужну за дружку ни
брали. Вдовця ни бируть, а брата жонатого можуть взяти.

В дружка канчук за холявию, ручка с пруття, а далей – з раменю
сплетяний. Канчук – з восьмі рамінних полосок, а ручка диривянна, ручка
– кийок. Канчук – як пльотка в вирхових. Дружко, як заходить з молодими,
то канчуком христить двери, гушаки, порога. Так все висіллє.

Кони треба коб паристи були, коб однеї масьці, чорни або сиви.

Люде сходєцьця на висіллє, звани сходєцьця. Хто – поки ше молодиї до
церкви ни поїхали, а хто посля приде.

Бируть с собою висілники – стигно, кубасу, сира, сала кусок. Ше бируть
на перший день – бохонок хліба, дьві куриги і коровая. Коровай – то вже
боханка, ни с шишками. Курига – булка хліба, виліка, довгаста,
повкругла. Бохонок – вилікий, круглий. Булка – менча. Короваїв
нанисуть… Колись треба на кажну булку накладка: там сир, там кубаса.
Колись першого дня ни нисуть горілки, а послєднього (остатнього) дня, як
ділєть коровая, то возьмуть булочку, шо-небудь на булочку і пляшку
горілки.

Грали на висіллі – скрипка була, а посля гармоня. А барабан завсіди був.
Барабан – шо в руці диржяти, а чясом був стоячий барабан. Ше колись
звали – бубйон.

В молодого поснідають, а в молодеї ни їдєть, ждуть молодого. Снідають в
молодого, а молодий сидить, ни снідає. В п(ятницю треба молодим до
сповиди. Як посповидаюцьця, то можна поїсти, а як ни живуть у сповиди,
то – ни їсти. Биільшу чясьць їхали молодиї ни ївши, сповидались пирид
шлюбом.

Поснідали в молодого. І пирид тим, як одходити на виіз, всі встають.
Стоєть, а дружко благословить:

34 (1). Той самий текст, що і № 7, але замість слів «Гетуй молодуй винка
звити» уживаються слова:

Нашому молодому

Шлюб узяти.

Родню молодого на висіллі зовуть «свати» – хлопцюв, мужикив, а дивчят,
молодицей – «свашки», родню молодеї – «дружки» (хлопці, мужики) і
«дружки» (дивчята, молодиці). А так на висіллі одни других родня жиниха
і родня молодеї зовуть: «сват», «сваха».

Пирид тим, як од(їхати од молодого, виходєть с хати, дружко христить
двери, канчуком христить зверху вниз і зліва направо, і каже: «Дай Боже
чяс добрий» – скаже. Дружко впирод іде, за їм молодий. Як виходєть с
хати, то христить двери. І од молодухи с хати виходить, то тоже христить
двери.

Сіли, їдуть од молодого. На один виіз молодий, брат, дружко. За дружка
був старіший чоловік, батько хрищоний, дядько (дедько). Як нима з родні,
то – сусід. На той же виіз – свашка, одна чи дьві, биільшу чясьць одна.
І брат – один чи два.

Приїхали до молодеї. Опитуюцьця. В дружка треба коб права рука була
окручана платком, тоди, як опитуюцьця. Дружко опитуїцьця с сватом, потом
с свахию, потом ше с ким. Батько (молодеї) каже: «Заходьте!» В дружка
пляшка (бутилка) заквічана в кишені. Треба, шоб все висіллє проносив
гету пляшку, а як вкрадуть, то – ганьба дружкови. Булка в дружка.
Зайшовши в хату, обходєть три рази окола стола. Першим іде дружко, виін
нисе хліб пуд рукою. За дружком – жиних, за жинихом – «чяшник» («брат»
жиниха), за чяшником – пудручний, посля остальниї. На углу на столі
лижить хліб (домашний). Як обходєть окола стола свати, то кажон з їх всі
три рази цилує гетой хліб. Обийшли свати і садєцьця за стиіл. Тую булку,
шо в дружка, то як обийдуть окола стола, то дружко положить в куточку.
Чясом на столі свиій хліб кладе дружко. А посля знов бире гету булочку
дружко, і все с хлібом, і до церкви з єю, і до конця висілля. Гетак
обходєть стола на висіллі декилька раз.

Всім висілникам, тим, хто до церкви їде, пришивали квитки, до грудей (до
одежи) пришивали, кажному – квітку. Тиї квитки – шо пуд винками робили.
Як приїхав молодий до молодеї, то дружка виносить ціле ришито квиток і
пришивають всім, хто до церкви їде. Як їдуть винчятись до церкви, то
пришивали до шяпки квітку молодому. І в молодеї квітка, вже хорішча. На
винка молодуй, на квітку молодому і молодуй добирали білий, голубий і
розовий цвіт, жовтого ни саджяли. Квитки висілники носєть все висіллє. І
в пиризьві квитки. А то приїхав с сватив і можна откидати. Конюм чипляли
до дугей, до гривей квитки.

Як удовиця винчяїцьця – чипець на голові. А при Польшчи – чясом два
шнурочки на голові і дьві квіточки. Вже с правого боку квітка, ни з
лівого. У вдовця вже тоже с правого боку квітка, і до шяпки с правого
боку. Уже молодецького ни хотіли давати, як вдовець.

Молодая вбираїцьця в комори. Помагає вбиратись дружка, а ше стоєть,
дивлєцьця, чи хороше. Як вбралась, приводить молодую в хату. Дружка за
молодею нисе вєліна чи як в яких сьолах скажуть – вельона (колись –
винка) – і оддає дружкови. А винок, то треба примотати косьми.

А в хати вже дижя стоїть на крижовниці, на крижовницю дижу ставили. А на
дижу – кожуха вивирняного, вовнию наверх. На дижу садицьця молодая
зразу, ни обводєть окола дижі і ни благословлєть. В хати на дижі
росплітали косу молодуй. Брат росплітав косу. Од дружка доходєть платити
братови за косу, як молодая на дижі сидить. В молодеї були коси
роспушчани. Крижик і пацьорки могли бути в молодеї.

В дружка в руках винок. Дружко благословить:

35 (2). Той самий текст, що і № 7, але замість слів «Гетуй молодуй винка
звити» уживаються слова:

Гетуй молодуй

Винка наложити.

Поблагословивши, дружко кладе винка молодуй на голову. Дружка і ше
дивчята поправляють, коб хорішч. Наложили винка. Молодую виде брат за
стиіл.

Ни садили на дижу, як вдовиця і як з байструком.

Колись молодая прив(язувала ручника до правиї руки. Врано, як їхати до
шлюбу – прив(язує, а одв(язує, як в чипець убирають. З ручником все
времнє ходить, прив(яже пудвичкию (лєнтию) до руки. За ручника жиних
водив молодую. Як винчяюцьця, то ручником накриє руки і водить батюшка
за ручник. А типер платком накривають. Свічки диржєть в платкови, як
винчяюцьця. Як приїдуть с церкви, то ставлєть свічки на шалівци коло
гобразив. А посля вже ни прив(язували ручника, а оно пудвичку.

Молодуха в кишеню бире жита, як до церкви їде, обуває чирвінця пуд п(яту
(чи оно вона, чи й виін – гето баба росказувала). Жито в кишинях. А
свашка, як їде, то бире овйос в кишеню. А в молодухи, то треба, коб жито
було. Як пирипивають, то пуд тарілку шчіпточку жита. Молодуха брала
булочки, пудручники, малєньки пикли булочки, таби галушички (і гуска
булка, повбутилок – тим, шо чипця клав). Молодуха їх в кишені носила, а
може й за пазуху заложить, за пазуху дьві малєньких булочки.

А як вбираюцьця молодий і молодая? Посля бєжинцюв (з 20-х років XX ст.)
в молодеї біле платтє довге, вєлін (вельон), тухлі, в жиниха – тьомний
одноцвєтний косьцюм, світла рубашка, михтайка. А в Биздіжи, в Мотолі, в
Ополі, то ше посля гетиї войни (2-га Світова війна) в молодеї був
вишитий хвартух, вишита кохта.

Колись, до теї войни (І-ша Світова війна) вбори в молодеї і молодого
були такиї. В молодеї: гандарак (такая довга суконна сподниця, чирвона,
з білими, чорними, зильоними, синими пасками вдовж), сорочка з
нашиваннєм і натиканнєм, хвартух з нашиваннєм і натиканнєм
(вишити-нашити і наткани узори), свитка, ше пуд свитку кожуха (потиплу –
свитка биз кожуха, – курта), винок, чиривики. В молодого: сорочка ни
вбрана в ганавиці (на випуск), ганавиці, біли, од кишинєй і вниз такиї
полоски наткани чи й нашити. Пудпарязувався витканим поясом, в поясови
найбиільш було чирвоного, і паски біли, чорни, зильони, сини, чясом
жовти. Сорочка в жиниха була або бїла зусім, або було крохи вишитого,
була манішка вишита, кумір миіг бути вишитий. Ше на жинихови – свитка й
чоботи, шяпка або капалюш.

Посля того, як наложєть молодуси винка, тоди вже частують. Свати вже за
столом. На висіллі молодим оддєльно ложки, купляли одумисно, тарілку
одну, на юй (ложки) лижєть.

Як ше нима никого за столом, приїхав жиних, вже шихують подушку,
кладуть. За столом стелють подушку довгу, такая довжиня, коб на ввесь
стиіл. Дружко садицьця на ослони, напротів молодих, а за столом –
молодих місьцє. Сядуть, посидєть на подусци вдвох молодий і молодуха.
Молодиї до церкви вибрались, поїхали – подушку приймають. А посля, як
приїдуть с церкви, то знов молодим подушку стелють.

Почастовались. Виходєть з-за стола. Садєцьця блисько стола, на
пирипічнуй лавци, батько й мати молодеї. Молодая і молодий кланяюцьця
матири й батькови і цилуюцьця з їми, чясом молодий ни цилуїцьця. Нима
батька й матира, то пудставниї, хто з родні, чи як нима, то з сусідей.

Обв’язують ручниками врано, як їдуть до церкви, дружка, брата й свашку.
А сватив обв’язують, як приїдуть с церкви. Тоди ше дружка другий раз
обв’язують, як тре руки. Оно дружка другий раз обвязують. Носєть
ручники, покиль додому. До жиниха заїде і ше погуляє з ручником. Биільшу
чясьць на ліве пличко обвязують. А як ни обв’яже ручником молодуха, то
сам сибе обв’яже пиривислом с соломи – хай молодуси буде стидно.

Йдуть садитись на вози. Молодиї йдуть за дружком, сами йдуть, ни виде їх
дружко. Сіли на вози. Як одїшчяють в церкву, то з водою обходєть.
Пирихристить, поки лити. І дорогу христить. Де ни поверницьця, то
христить дорогу. Водою обходєть, удвох нисуть, з одним видром. Три рази
обходєть, пуд ноги конюм воду льлють, ля шчясьця льлють, коб пошиховало.
Обийшли з водою – поїхали до церкви.

Як до церкви їхали і назад, то молодуха, і дружка, і молодий всім
кланяїцьця, кого судосєть, хто йде чи їде.

Як їдуть молодиї, то треба, шоб с повним видром пириходили їм дорогу. Як
хто с порожним іде, то приостановицьця, коб молодиї проїхали, а як
пирейде с порожним, то ждуть, поки верницьця с повним видром.

Гобраза (ікону) визе свашка, як в церкву їдуть – сама диржить впирод
себе. І як винчяюцьця, то диржить, але може хто подиржить.

До церкви їдуть – ни спивають.

В молодого, як молодий поїхав до молодеї, коб до винця з єю їхати, а в
молодеї, як вже поїдуть, вибируцьця до винця, до церкви, то родня, шо
осталась, садицьця за стил і частуюцьця.

36 (3). Гетию піснію починають в ниділю висіллє:

Попитайте, дівоньки (жинишка),

Дівоньчиного (жинишкового) батинька,

Ои чи вилить, чи благословить

Висіллє спивати?

Ми питали, дівоньки (жинишка),

Дівоньчиного (жинишкового) батинька,

То виін вилить, виін благословить:

– Спивайте, здорови.

Як ми її (його) годовали,

Господа Бога прохали.

Типер вилимо, благословимо:

– Спивайте, здорови.

Попитайте, дівоньки (жинишка),

Дівоньчиниї (жинишковиї) матьонки,

Ой чи вилить, чи благословить

Висіллє спивати?

Ми питали, дівоньки (жинишка),

Дівоньчиниї (жинишковиї) матьонки,

То вона вилить і благословить:

– Спивайте, здорови.

Як ми її (його) годовали,

Господа Бога прохали.

Типер вилимо, благословимо:

– Спивайте, здорови.

І ше одну пісню треба поспивати, поки гуляти.

37 (4).

Типер у нас да анєльськоє висіллє.

Просить Манічка (Колічка) по-анєльському заграти,

Чи ни пиіиде да миій батинько гуляти.

Ой хоч пиійде, хоч ни пиіиде – заграйте,

Таки ж йому його славоньку оддайте.

І другий раз повторяїцьця до матьонки:

Типер у нас да анєльськоє висіллє.

Просить Манічка (Колічка) по-анєльському заграти,

Чи ни пиіиде моя матьонка гуляти.

Ой хоч пиійде, хоч ни пиіиде – заграйте,

Таки ж бо юй її славоньку оддайте.

Першими гуляють (танцюють), починають гуляти (танцьовати) на висіллі в
ниділю батько й мати молодого й молодеї. А посля вже гуляють гости.
Батько возьме булочку хліба, мати ни бире хліба, окрунуцьця рази три (в
танці) да й усе, всі гульки. Погуляли батько з матирию, посля вже гости
йдуть гуляти. Погуляють, посля знов за столи, посля знов погуляють. І
спивають:

38 (5).

Ой у горідци да на грядоцци

Розвиваїцьця зіллє.

А у Манічки молоденькиї

(А у Колічки молоденького)

Зачинає висіллє.

Ой Биіг юй дає, ой Биіг юй дає

(Биіг йому дає, Биіг йому дає),

Висіллє зачинає.

Її (його) батинько, її (його) ріднинький

Виін же юй (Виін йому) помагає.

І ше до матьонки повторяїцьця, на конці так:

Її (його) матьонка, її (його) ріднинька

Вона юй (Да вона ж) помагає.

39 (6)

Шо то в неби зашуміло,

А на зимні зазвиніло? –

Сам Господь на висіллє йде,

За їм аньол ключі нисе.

– Постиій, Боже, порадьмося,

Порадьмося, розмовмося:

Шо гетуй пари за долю дати?

Господь каже: «Хлібовую».

Аньол каже: «Грошовую».

Батинько стоїть,

Бога просить:

– Дай же, Боже, усякую.

40 (7).

Йду по засіллю, чую – висіллє.

Тудою йтиме Божая Мати,

Божая Мати з Божим Синочком.

Дівоччин (Жинишкив) батинько висіллє має,

Висіллє має, ладу ни має.

Як я зайду – ввесь лад повиду:

Пошлю аньоли на погуляннє,

А всі святиї на дарованнє.

41 (8). Спивають в ниділю баби, як зложєть винка молодуси, як поїдуть до
церкви.

На дівоньци дивний виночок йа звитий.

Ой хто ж бо юй молоденькуй дивно звив?

Звила ж бо юй Богородиця-святиця.

А хто ж її святенькиї упросив?

Упросив її батинько, упросив,

Як малєнькию на білих ручках поносив.

Упрохала її матьонка, упрохала,

Як малєнькию на білих ручках колихала.

42 (9). Ше нима з винчяння, то баби спивають:

Ковала зозулька на дубу,

Плакала дівонька на шлюбу:

– Хто мою кисоньку роспустив?

– Хто мою родину засмутив?

Жинишок кисоньку роспустив,

Жинишок родину засмутив.

43 (10). Спивають баби сироті, перший день, як поїдуть до церкви:

– Зильоная дубровонька,

Чого в тибе пинькив много,

Зильоного нигодного?

– Молодая дівонька,

Чого в тибе батькив много,

Рідного (порадоньки) нигодного?

– Порадоньки нигодного.

Є кому пити-їсти,

Нима кому ладу висти.

Є кому напитися,

Нікому журитися.

44 (11). Спивають, як сирота дівка чи жиних, перший день, як поїдуть до
винчяння:

Нима дівоньки (жинишка) вдома,

Пошла дівонька (пошов жинишок) до Господа Бога

Свого батинька (свою матьонку) на висіллє звати.

– Висилися, дитя, з Богом, з людками,

Я замкньоний (замкньона) трима замками:

Перший замочок – Божий домочок,

Другий замочок – рижець-писочок,

Третій замочок – трава-мурава.

А крохи посля збираюцьця коровайниці. Число коровайниць мусово треба коб
було чи коб парне, чи коб ни парне – ни знаю точно як. Коровайниці ниц
ни нисли, оно ішли до коровая.

Врано хто-небудь рошчиняє коровая, ни мати, а коб з родні якая баба, вже
вона буде коровайницію. Збируцьця коровайниці, то вже місєть. Місєть
удвох, одна, а друга помагає. Мисили (і рошчиняли) в ночовках. Пирид
тим, як почяти мисити коровая, старша коровайниця благословить:

45 (12). Той самий текст, що і № 7, але замість слів «Гетуй молодуй
винка звити» уживаються слова:

Нашуй молодуй

(Нашому молодому)

Коровая замисити.

Старша коровайниця – коб ни молодая, коб ни вдовиця, остальниї – і з
родні, і сусідки, в молодеї – гето її подруги, а в молодого сусідни
дивчята.

Замісить коровая, одорвуть кусок тіста на шишки, на булочки, на курижку
молодуси, і ше мизици на булочку. Шишки саджяють на коровай. Курижка –
довга булочка, молодуха гету курижку бире в сундук; як її вбируть в
чипець, вона тих частує, ламне гету курижку; і ше кубасу бире і горілку.

Коровая ни солили. А свої короваї солили, шо вдома пикли, а молодих нє.
Горілки ни лили в коровай. Свічок на коровай ни ставили.

Коровайниці роблєть с тіста шишки, хто птушичку, барильця, плитінки.
Плитінка с тіста – одна довга кругом коровая. Барильця – дробинку тіста
возьме і обмотає його полоскию тіста. Ше птушичку якую, плитіночки якиї
до коровая, а сонця ни рисовали. А діти диржєть ришито. Кладуть шишки в
тоє ришито. Потом кладуть на коровай тиї шишки.

Колись тістом обмотували голлє, рогачі, шо ставляли в коровай,
обмотували тістом, а типер – папером. Там буде два двойчяки, і один
тройчяк, і тоє голлє обмотували бало тістом. Насиредини голлє обмотують
– чирвону ниточку, і вішають на її обаранки с тіста, і с паперу лєнту,
квиток, зілля, бало бирвінку, брусничняку, бирвінки. Гето вже вбирають.

Треба коровайник до тих, шо місєть, вин стоїть. За коровайника – молодий
чоловік чи хлопець, може бути й жонатий.

Коровая замисили, скачяли. Коровай – круглий. Садєть на лопату і
саджяють в піч. Піч на коровая вимітає коровайниця. Як замісєть, коровай
готовий, то треба, шоб коровайник всадив коровая в піч. Ну але
коровайник оно поможе всадити, оно приткнецьця до лопати, але личицьця,
шо виін посадив. А старша коровайниця коровая саджяє, пиче й виймає. А
коровайник же ж ни знає, чи пичоний коровай, виін же ни пиче хліба.
Посадили в піч коровая. А тоди вже коровайник с коровайницію вдвох
постукають лопатию в стелю, круглию чястю, ни менч, чим три рази. І
спивають, приспівують (див. № 54). Як виймають коровая с печи, то ни
стукають лопатию.

Крохи припичецьця коровай, мажуть його їцем, коб хорішчий був, і кладуть
на коровая шишки.

Як спичецьця, то виймають с печи коровая. Вбирають коровая.

Коровай на вікови з дижі. На споди крохи сіна, на сіно надіжничок, на
надіжничок коровай. Завши, все времнє коровай на вікови, і на столі, і в
комори. Вбируть коровая і на віко поставлєть. Вбирають – квитки с
паперу, а коли з зілля, як потиплу, то зілля всякого. Черець мотали.
Черець – такиї нитки суконни, чирвони чи зильони. Убирають коровая, як
охолоне.

Голлє на коровай – з вишень.

І коровайницям булочки давали, і дітюм булочки. Набире в хвартух
коровайниця старша – і роздає. Тим дітюм, шо ришито диржяли.
Начипляїцьця штук десеть тих дитей за ришито. А як качяють шишки, то
малиї диржєть ришито. Як булки, то й ше яким дітюм дають. Шишки с
коровая тоже дітюм отако, с тих короваїв, шо люде нанисуть. А як ділєть
коровая, то тоє: мині с шишками – в мине діти, а тоє – мині с шишками –
в мине діти. Вбрали коровая, коровайник нисе його в комору і спиває:

46 (ІЗ).

У саду калина цвите,

У саду чирвона цвите,

Дар Божий до комори йде,

Брат рідний на руках нисе.

Нисе на вікови пирид собою, крохи припуднявши, окрунецьця три рази.
Гетак само, як і с комори.

А коровайниці, як вбрали коровая, то ворочаюцьця за стиіл і за коровая
п’ють. Коровайницям одумисно грають – гуляйте. Гуляють коровайниці.

Ля вдовиці ни пикли коровая, а так на стиіл чужого вбируть, хто приніс.

Ни було такого, шоб вкрали коровая.

В Гошиви вже тоди вбирають коровая, як с церкви приїдуть, а в Симонович
раній вбируть, ше й почастуюцьця, погуляють коровайниці. В Суботах, в
Торокані в суботу мисили й пикли коровая.

Як починають мисити коровая і поки ни вбируть, то все спивають:

47 (14). Гето перша коровайницька пісня. Коровайниці шишки качяють і
спивають, чи ше як і місєть:

Ой над силом білий либедик литає.

Манічка (Колічка) мовить:

– То ни либедик литає,

То миій батинько коровайночки збирає:

– Збирайтеся, коровайночки, до гряду (в ряд),

Довидіте гетой Божий дар до ладу,

Збирайтеся, коровайночки, у грядок,

Як яриї пчілоньки у мидок.

Ой над силом біла либідка литає.

Манічка (Колічка) мовить:

– То ни либідка литає,

То моя матьонка коровайночки збирає:

– Збирайтеся, коровайночки, до гряду,

Довидіте гетой дар Божий до ладу,

Збирайтеся, коровайночки, у грядок,

Як яриї пчілоньки у мидок.

48 (15). Гето с порога спивають, як коровайниці ни спивають, то коб
спивали:

Коровайночки німи

Грецькую луску їли.

Грецькая луска сопка,

Да й залипла їм глотка.

Коровайночки з міста.

Накрали в кишині тіста.

На биду ж бо їм пошло –

В кишинях тісто зийшло.

49 (16). Баби з запича чи коло стола спивають:

Старшая коровайночка,

Став менчу коло печи

Коровая стирежти,

Коб хлопці ни накпили –

Коровая ни вхопили.

50 (17). Спивають тиї, шо місєть:

Пшіночко, моя зирочко,

Як с тибе добра много:

Посіїш – курки грибуть,

А зийдиш –.гуски шчиплють,

Поспіїш – коровай гиб’ють.

51 (18). Спивають коровайниці коло шишок, коло ночовок.

Знати, Манічка (Колючка) по тобі,

Шо твиій батинько богатий:

Високи стоги на дворі,

Гиб’ють коровай на столі.

52 (19). Спивають коровайниці:

– Зильоная дубровонька,

Чого в тибе пинькив много,

Зильоного нигодного?

– Молодая дівонька,

Чого в тибе батькив много,

Рідного (порадоньки) нигодного?

– Порадоньки нигодного.

Є кому пити-їсти,

Нима кому ладу висти.

Є кому напитися,

Нікому журитися.

53 (20). Спивають коровайниці:

Ой у саду голлє вісить,

Сам Господь коровай місить,

Причиста помагає,

Водиці пудливає,

Мучиці пудсипає,

Водиці криничниї,

Мучиці пшаничниї.

54 (21). Спивають, як всадєть коровая в піч, як стукають в стелю.

Стояла сосонка килько літ.

Рубали її на загніт,

Коб ріс коровай на всю піч,

Коб пошла славонька на ввесь світ.

55 (22). Старша коровайниця спиває, котора місить коровая, саджяє
коровая. Як усадєть коровая в піч, то спиває.

Впотіли мої плечи.

Стоячи коло печи.

Ой впотіли, впотіли,

Бо горілки схотіли.

56 (23). Спивають коровайниці. Посля гетиї пісні кличуть коровайниць за
стиіл, частують.

Ой де ж бо той господар домовий?

Хай викупить гетой стиіл тисовий!

Як ни викупить – порубаїмо-спалимо,

Господарєви погрітись ни дамо!

56 а (див. 47; пісня повторюється). Починають вбирати коровая.

57 (24). Спивають, як по голлє посилають, як убирають коровая.

Хлопчики-похопчики,

Да пудскочте до саду

По вишньовоє голлє,

По чирвониї квіти,

Шоб любилися діти.

58 (25). Як убирають коровая, то гето перша пісня коровайниць.

Бистрая річинька, Дунаю,

Приби, приби (Приплинь, приплинь) пучок черцю до краю

Йа к нашому дивненькому короваю.

Бистрая річинька, Дунаю,

Приби, приби (Приплинь, приплинь) пучок калини до краю

Йа к нашому дивненькому короваю.

Бистрая річинька, Дунаю,

Приби, приби (Приплинь, приплинь) пучок барвінцю до краю

Йа к нашому дивненькому короваю.

Бистрая річинька, Дунаю,

Приби, приби (Приплинь, приплинь) пучок паперу до краю

Йа к нашому дивненькому короваю.

Бистрая річинька, Дунаю,

Приби, приби (Приплинь, приплинь) пучок овса до краю

Йа к нашому дивненькому короваю.

59 (26). Див. 51. Коровай вже вбраний.

Знати, Манічка (Колічка), (по тобі),

Шо твиій батинько богатий:

Високи стоги на дворі,

Вишчий коровай на столі.

60 (27).

Удача, вдача, жинишок (дівонька):

Його (її) коровай удався,

На нове віко зобрався,

В чирвони (зильони) квіти вбрався,

В чирвоний (зильоний) черчик вмотався.

61 (28). Сами коровайниці спивають.

Удалий наш коровай, удалий,

Бо вдалиї коровайночки гибали –

Нивдалиї за порогом стояли.

Цицатий наш коровай, цицатий,

Бо цицатиї коровайночки гибали –

Бисцицкиї за порогом стояли.

61а Див. 56; повторюється пісня.

61б Див. 46; коровайник виносить коровая в комору.

А молодиї їдуть до церкви. Молодого перша хурманка. Приїхали до церкви,
роспрагли кони. Договаруюцьця, коли заходити. Заходєть в церкву. Перший
іде дружко. За дружком ідуть молодиї. Дружко в церкви стеле ручника
молодим. Молодиї становлєцьця на ручник. Як ідуть молодиї в церкву чи с
церкви, то пилнують, коб нихто помиз їми ни пройшов і коб нихто дороги
ни пирийшов.

Посля винчяє батюшка. Чясом декилька парей в один ряд винчяли. Як
винчяють, то над молодею і над молодим «брат» винця диржить. Дехто один
видиржить, оно руками поминяїцьця. Буває другий брат замінить.

Як винчяюцьця, ходєть окола пристола, батюшка три рази обводить, то
молодиї три рази приостанавлююцьця на ручникови. І кажон раз молодуха
зачепить пудбором (обцасом) ручника і посуне за собою. Гето коб дивки,
її подруги, хутко замуж виходили за єю. Поправлєть того ручника, а вона,
як стане і сходить, то знов посуне. Подумає: «Я замуж іду, то й вите,
дивочки, йдіте!» Нарешти батюшка (чи сторож цирковний) забире гетого
ручника собі. Посля помолєцьця і виходєть.

Як погасне свічка при винчянні, то скажуть, шо розомруцьця, шо ни будуть
жити, нікоторе вмре.

Як звинчяв батюшка да йдуть молодиї молитись до захрестиї, а посля йдуть
с церкви, то всі дивлєцьця, которе з молодих перше на поріг ступить.
Скажуть: хто перший на поріг ступить, молодий чи молодая, то той буде
вирховодити в симні.

Молодиї ідуть с церкви в пари, рядом, ідуть на виіз жиниха молодуха, і
дружка, і брат (молодеї), і їдуть. Ше на возу (поки садитись) крохи
полуднають, крохи вип’ють, якую порцию, як дальоко їхати додоми. Всі
висілники, хто приїхав до церкви, пириполуднають.

Посля запряжуть кони і їдуть додому, до молодеї. Одїжджяють, то
починають спивати (див. № 62). Як їдуть, то ни все времнє спивають. Як
сило проїшчяють, то стараюцьця спивати, як пуд’їшчяють до пудвир’я
молодеї, то тоже.

Як їдуть с церкви, то в дорози стола пириносили. І як визуть дівку до
молодого, то можуть пиринисти. Стиіл засланий настиілником, на столі
хліб і сиіль. Треба на стиіл поставити пляшку горілки. Дружко вийде,
поставить. А як нима, бідний жиних, то дружко виходить, пирихристицьця,
поцилує хліб, скаже: «Вибачяйте, людки, нима!»

62 (29).

Руште-поруште, ворони кони, пуд нами,

Ой пуд нами, пуд молодими сватами,

З гетиї гироньки крутеї,

С-пуд гетиї церковки святеї.

63 (30).

Сонико з гори колисом йде,

Ясноє з гори колисом йде,

Манічка з винчяння їде,

Молода з винчяння їде.

Батинько пирийшов, питає,

Ріднинький пирийшов, питає:

– Дітятко, де ти бувало?

– Батиньку, в цирковци було,

Ріднинький, в цирковци було,

На білим ручничку стояло,

С Колічкию собі шлюб брало,

З молодим собі шлюб брало.

64 (31).

Обманули ми попа,

Як то малого хлопа –

За штири золотиї

Повинчяв молодиї.

65 (32). Спивають, як вїжджяють до молодеї:

Ни сварися, батиньку,

Ни сварися ріднинький.

Шо ми так спузнилися.

Ни було ксьондзя вдома –

Поїхав ксьондзь до Вильвова

Пшаницю продавати,

Ключики куповати,

Церковку одмикати,

Молодим шлюб давати.

Приїхали до молодеї. Всі встають з возиів. Молодий ссаджує молодую з
воза. Як і до сибе привизе, то ссадить, як і забирає, то треба, коб на
виіз посадив.

В Спорови, як приїхали з винчяння, то пудсмикали воза до двирей і
молодий знимав молодую на дижу.

Нидавно було, в Пиреспи. Приїхали машинию з росписування, то росстилали
ручника і чириз ручник пириїде машина.

Ждуть, шоб запросили в хату. Виходить батько й мати молодеї. Молодим
виносили частовати на тарілци: кубаса порізана, хліб, в руці пляшка з
горілкию, в другуй руці порция. Наливають в порцию горілки і частують
молодих. Треба оно крохи випити, а остальноє вилити чириз голову.
Молодая оно крохи вип’є, а молодий менч виллє.

Як приїхали в двиір до молодеї (молодиї з винця), то спивають:

66 (33).

Ой гула пчілка, гула,

Ой гула яра, гула

Коло круглого сила,

Коло нового двора.

То ж ни пчілонька гула,

То ж ни ярая гула,

То Манічка плакала,

То молода плакала.

З винчяння приїхавши,

Батькови до ниіг павши.

– Ой мий батиньку рідний,

Розвинчяй типер мине,

Розв’яжи біли ручки,

Розминяй присьцьоночки.

– Моє дітятко рідне,

Ліпш мині тисяч дати,

Ниж тибе розвинчяти,

Біли ручки розв’язати,

Присьцьонки розминяти.

Ше повторяюцьця всі слова, а там, де «батькови» і «батиньку рідний»,
спивають: «матьонци» і «матьонко рідна».

67 (34).

Приїхала Манічка с-пуд винця,

Приїхала молода с-пуд винця,

Сипала золотце з рукавця.

За єю батинько ступає,

За єю ріднинький ступає,

Тоє золотце збирає.

– Ни збирай, батиньку, ни збиреш,

Ни збирай, ріднинький, ни збиреш –

Биільш мині жялю задаєш,

Гирш мої сльозоньки розоллєш.

Ше повторяюцьця всі слова; там, де «батинько», «батиньку», спивають:
«матьонка», «матьонко».

68 (35).

Виходь, виходь, да миій батиньку с свичями,

Уже ж твоє рідне дітятко звинчяли,

Ворони коники примчяли,

Золоти колісьця брашчяли.

Виходь, виходь, да миій батиньку, з бохонцем,

Уже ж твоє рідне дітятко з молодцем.

Ше повторяюцьця всі слова, там, де «батинько», спивають «матьонка».

69 (36).

Приїхала дівонька з Вильвова,

Спитала батинька, чи вдома.

– Удома, дітятко, домую,

Ля тебе вичеру готую;

Готую калачі в молоці,

Білую рибоньку у перці.

Ше повторяюцьця всі слова; там, де «батинька», спивають «матьонку».

70 (37).

Молодая дівонька,

Пирилень ластовкою

Пирид свею матьонкию.

– Ой, рідна матко моя.

Типер же я ни твоя,

Типер я того пана,

С ким на. шлюбу стояла,

Накриж ручиньки клала,

Вірненько присягала.

71 (38). Гето спивають баби, посторонни і його родня, як приїде с
церкви, як п’є молодий горілку.

Ни пи, жинишок, першиї мірки,

Вили половинку конюм на гривку,

Коб була гривка кунджирявая,

Коб була дівонька послушнявая.

72 (39). Посторонни спивають, жартують.

Казали, чяшничок, шо хорош,

А в нашого чяшничка довгий нос!

Запросили вже в хату. Молодиї і дружина (тиї, хто був з молодими в
церкви) входєть в сіни.

73 (40).

Пали, батиньку, свічи на скамні,

Коб було видненько кланятись низенько.

– Палив я, дитя, як ти вродилось,

Типер запалю, як замуж даю.

74 (41).

Чия свіча,

Чия свіча ясній горить,

Чия свіча?

Жинишкова (Дівоччина),

Жинишкова (Дівоччина) ясній горить,

Жинишкова (Дівоччина).

Дівоччина (Жинишкова),

Дівоччина (Жинишкова) погасає,

Дівоччина (Жинишкова).

Як прийдуть с церкви, то палєть свічки, ставлєть на шалівци коло
гобразиів. Крохи погорить. Разиів три палєть – як пирипивають і як
завизуть молодуху. Посля – на коляду, на диди їх допалюють, тиї свічки.
А молодого свічку палєть разом с свічкию молодухи, і як збируцьця в
свати їхати. Як приїдуть з винчяння, то вроді юй крохи і йому крохи
свічкию коси припалюють. В Чорнополі, то крохи врізували косей молодуй.

Приїхали з винця молодиї – знов стелють подушку за столом.

Молодиї й дружина зайшли в хату. Дружкови дають води руки помити. Виін
миє руки. Дають йому ручника потерти руки.. Дружко тре руки, і тим
ручником ше раз дружка пирив’язують. А баби збоку спивають:

75 (42).

Ой дивки, молодиці,

Да подайте водиці

Дружичку на ручиці,

Ручника із ключиці,

(Бо мацяв молодиці).

Посля ідуть за стиіл, зразу дружко, посля молодиї, посля дружина.
Обходєть три рази окола столив. Стоєть. Спивають:

76 (43).

Литіли гусоньки чириз сад,

Литіли ливиї чириз сад,

Кликали Манічку на посад,

Кликали молоду на посад.

– Литіте, гусоньки, я вже йду,

Литіте, ливиї, я вже йду.

Благослови, батиньку, я й сяду,

Благослови, ріднинький, я сяду.

Ше повторяїцьця пісня килько раз. Там, де «Благослови, батинько»,
«ріднинький», спивають: другий раз – «Благослови, матьонко»,
«ріднинька», третій раз – «Благословіте, братики», «рідниньки»,
читьвьортий раз – «Благословіте, систринки», «рідниньки», п’ятий раз –
«Благословіте, гостоньки», шостий раз – «Благословіте, сусідоньки».
«блиськиї».

Посля дружко благословить:

77 (44). Той самий текст, що і № 7, але замість слів «Готуй молодуй
винка звити» уживаються слова:

Гетих (наших) молодих

На посад посадити.

Посля дружко садить молодих на посад. Бире накриж молодих за руки,
перший раз крохи потягне до сибе і би товкне, другий раз тоже крохи би
потягне до сибе і би товкне, а третій раз вже йомч потягне і йомч товкне
і посадить на лавку за столом. За молодими садєцьця всі остальниї.
Частуюцьця. На той стиіл, де молодиї, стараюцьця, коб дешо ліпше. Колись
меду було биільш, чим типер, і сало ни пириймалось. То мед стоїть на
столі. Частуюцьця, спивають. Посля виходєть. Мизики грають, гости
гуляють. Посля знов садєцьця за стиіл (за столи). Ни менч, чим два рази
садєцьця за столи, як приїхали с церкви. Як є малоє, то дадуть молодуй
дитину: на, подиржи. Треба, коб вийшли молодиї, коб погуляла молодая,
коб пубачили – чи ни кривая – гето жяртом.

Скажуть, як сидить молодая за столом, да хто чириз окно юй пудвичку
(лєнту) ззаду одріже, то ничого житимуть молодиї, сваритимуцьця. Але ни
було такого, шоб одрізали; може сиба оно дурень який так зробить.

78 (45). Спивають, як з винця приїдуть і як пирипивають.

Сей посаже,

Сей посаже, благослови, Боже,

Сей посаже.

Ой хто ж то вам,

Ой хто ж то вам той посаг дав,

Вам молоденьким?

Ой Биіг їм дав,

Ой Биіг їм дав, їхи батиньки,

Ой Биіг їм дав.

Йа шче к тому,

Йа шче к тому всі святиї,

Йа шче к тому.

Всі святиї,

Всі святиї, люде добриї,

Всі святиї.

Добриї люде,

Добриї люде, сусідове,

Добриї люде.

Сусідове,

Сусідове, прияцельове,

Сусідове.

Всі слова повторяюцьця ше килько раз. Там, де слово «батиньки»,
спивають: другий раз – «матьонки», третій раз – «братики», читьвьортий
раз – «систринки».

79 (46).

Суленули два ганьолики йа з неба.

– Ой тут же нам Божоє слово потреба.

Посадили двоє диток на посад.

– Ой дай. Боже, чяс добрий, часину,

Йа шче к тому да шчасливую годину.

80 (47). Спивають, вже посидівши:

Котилася вишинька-чирешинька з нагир’я.

Просилася молода Манічка з застиілля:

– Випусьць, випусьць, молод Колічка, з застиілля –

Пойду погляну свого батинька пудвиір(є.

– Ни випушчу, молода Манічка, з застиілля, –

Була тобі да суботонька повиілна,

Було глядіти свого батинька пудвиір(є.

– В суботоньку виночки вила, ни вспіла,

В ниділю рано да й до шлюбоньку вбиралась.

81 (48).

Братко систрі кисоньку роскосав.

– Де ти її куснички подивав?

Чи на річку, чи на Дунай попускав,

Чи собі чоботи пудв’язав?

– Ни на річку, ни на Дунай попускав,

А сам собі жовти чоботки пудв’язав.

82 (49). Жартовлива пісня; спивають аби-коли, як ставлєть їжу на стиіл.

Ни скрипіте, вери.

Зачиняйте двери!

На дворі мороз тришчить,

На столі каша плюшчить.

Жиних повизе старим подарки. Дружко повизе. Молодая шихує подарки. Дають
кусок полотна тонкого, зв’язують пудвичкию, пацьорки – старуй. А старому
– крижика, на пудвицицци крижик.

83 (50).

Стукнуло да пукнуло в комори (за двирми),

Там Манічка тонкий кужель зоткала,

Зоткавши, Господа Бога прохала:

– Дай, Боже, шоб миій кужель удався,

Свьокоркови на подарочки здався,

Ля свьокрівки на подарочки здався.

83а (51). Той самий текст, що і № 317.

А в гете времнє в жиниха спивають. Ждуть вже жиниха, і спивають.

84 (52).

На дворі нипогодонька, дошч іде.

Колічку батинько довго жде.

– Довго, довго мого дітятка нимає.

Десь йому на Вельми-місто дорога,

Десь його вильвяночки забрали,

Вильвяночки – симоновськиї дивочки,

Напоїли медом-вином йа з бочки,

Напоївши, в пириноньки вложили.

– Ой спи-поспи, жаданий госьцю, ти й у нас,

Як день білий – поїдеш ти од нас.

85 (53).

Батинько дитей питає:

– Чи вже, дітки, свитає?

– Уже, батиньку, давно світ –

Нашого Колічки вдома нєт.

Чи його коники забрано?

Чи йому шлюбоньку ни дано?

Дано йому шлюб у впору,

Да завів тестинько в комору.

– Очиняй, тестиньку, комору

Да пускай мине додому.

Вже мине батинько довго (давно) жде.

Одходив ножки, ходячи,

Пригледив гочки, глядячи.

86 (54).

Ярая рутонька, жовтий цвіт.

Нашого жинишка вдома нєт.

Чи його коники забрано?

Чи впору шлюбоньку ни дано?

Дано йому шлюб упору,

Да завів тестинько в комору.

– Очиняй, тестиньку, комору,

Да пусти мине додому.

Вже мине батинько давно жде.

Одходив ножки, ходячи,

Пригледив гочки, глядячи.

87 (55). Спивають в пониділок в жиниха, як жиних, приїхавши з винчяння,
ше в дівки, і припослєдку, як в дівки. І дивки спивають, як йому вже
пора їхати додому, як з винчяння приїхали, того дня.

У ліси, в ліси пуд хмилем

Заснув жинишок пуд конєм.

Пришла дівонька будити,

Да й потихеньку мовити:

– Вставай, жинишок, довго спиш,

Бо вже соничко в личко б’є,

Вже тибе батинько давно жде.

– Ой нихай жде, пудожде.

Як я молодий проспюся,

Темною ничкою доб’юся,

Свойму батиньку склонюся.

А в молодеї жиних с свею роднєю збириїцьця їхати додому.

88 (56).

– Куди литиш, рабий соколю, до бору?

Бири мине, рабу зозульку, с собою,

Бо вже мині в шчирому бору нав(їло:

Поколола я свої ножки об шишки,

Ше й побила раби крилички об виршки.

– Куди їдеш, молод Колічка, додому?

Бири мине молоденькую с собою,

Бо вже мині батькове діло нав(їло,

Бо вже мині свьокрове добро наспіло.

89 (57).

Зоря зиходить, на світ займає.

Колічка Маніцци добрануч дає:

– Добрануч, Манічка, моє серденько,

Ни тужи по мні барздо тяженько –

Взавтра наїду до тибе раненько.

Нихай батинько волі ни має,

Рано ни будить, ни посилає.

Нихай ни будить, як півні поють,

Да нихай будить, як воли жинуть.

Бо півні поють посирид ночи,

А воли жинуть на россвіттічку.

90 (58). Як од(їшчяє молодий в ниділю, то гету пісню спиває дружко, шоб
шиховали подарка.

Молодая дівонька,

Да пойди до комори,

Роскоти два сувої

Свьокорку на подарочки,

Тонкиї, биленькиї,

Паперу румненькиї.

Ше повторяюцьця слова, але там, де «свьокорку», спивають – «свьокрівци».

90а Той самий текст, що і № 87.

91 (59).

Заплати, жинишок, за провиід,

Взавтра ни пушчу на свиій двиір.

Замкну брамоньку на замок,

А сама пойду до дивок.

Замкну брамоньку замками,

А сама пойду з дивками.

Молодий сїв. Ну й родня молодого тоже. Молодуха з дружкию проводить.
Надвиде пару метрув. Жиних нішо платить, по някуй копєйци, молодуси й
дружци за провиід. Молодуха ворочаїцьця додому. Повичерають биз жиниха і
лажєцьця спати.

А молодий с свею роднєю їде додому. Спивають:

92 (60).

Соколик до бору литить,

Зозулька пирилитає.

– Соколик, ни кидай мине.

– Зозулька, типер покину,

А взавтра спиізна налену.

– Соколик, чого пузненько,

Рабенький, чом ни раненько?

– Зозулька, таки припузнюсь:

Покиль я ввесь биір обличу,

Покиль я пташички збиру, –

До тибе спиізна налену.

Колічка додому їде,

Манічка пирибигає.

Колічка, ни кидай мине.

Манічка, типер покину,

А взавтра спиізна наїду.

– Колічка, чого пузненько,

Молодий, чом ни раненько?

– Манічка, таки припузнюсь,

Молода, таки припузнюсь:

– Поки я ввесь рід обийду,

Покиль я сватики збиру,

Покиль я сваночки вбиру,

До тибе спиізна наїду.

Жиних з роднєю приїхав од дівки додому.

93 (61).

– Ти сивий голубочку,

Чи бував на дубочку.

Чи видав голубочку?

– Як бував, як ни бував,

– Як видав, як ни видав:

Оно я на дуб зленув –

То вона з дуба впала,

Труснячок поламала.

Пуд єю трусняк тришчить,

На юй пір(їчко шастить.

Пуд єю трусняк трецьця.

На юй пір(їчко дмецьця.

– Молоденький Колічка,

Чи бував у тестинька,

Чи видав ти Манічку,

Чи видав ти молоду?

– Як бував, як ни бував,

Як видав, як ни видав:

Оно я на двиір з(їхав,

То вона в свирон бігла,

Ключями забрашчяла,

Сукнями зашастіла.

Коло боку ключі брашчєть,

На юй суконьки шастєть.

94 (62).

Приїхав жинишок од дівки,

Привіз батиньку подарки.

– На тобі, батиньку, два значки

Од меї дівоньки куснички,

На тобі, батиньку, подарки

Од мєї дівоньки-коханки.

Приїхав жинишок од дівки,

Привіз матьонци подарки.

– На тобі, матьонко, два значки

Од меї дівоньки куснички.

На тобі, матьонко, подарки

Од мєї дівоньки-коханки.

В молодого тоже, повичерали і лажєцьця спати.

Так пройшов першй день висілля.

Роки запису текстів пісень.

Від КЛИМЧУК Анастасії Андріївни.

№№ 37, 39, 46, 48, 49, 51, 52, 54, 56, 57, 58 (без слів у дужках), 59,
62, 64, 68, 78, 80, 83, 84, 88, 89, 92, 94 – (1957 р.); 91 – (1958 р.);
73, 74 – (1959 р.); 93 – (1960 р.); 36, 41, 42, 87 – (1961 р.); 69, 90 –
(1965 р.); 38, 43 (перші 6 рядків), 44, 50, 55, 60, 70, 75, 79, 81, 82,
85 – (1970 р.); 43 (останні 5 рядків) – (1974 р.); 34, 40, 45, 53, 58
(слова в дужках), 61, 71, 72, 86 – (1978 р.).

Від КЛИМЧУК Анастасії Андріївни та самозапис автора.

№№ 35, 47, 63, 65-67, 76, 77 – (1957 р.).

ДРУГИЙ ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ

Другий день висілля. Врано жиних збирає свою родню. Поїдуть з роднєю до
молодеї. Мало хто остаєцьця вдома, їдуть биільша чясьць. Гета чясьць
висілля зовецьця «свати», а пісні «в сватах» – «сватовськиї пісні».
Зобрались, посходились. Окола стола ни обходєть. Обсієлись окола столив,
частуюцьця, п(ють. За столом спивають:

95 (1).

Росходився ясьон місяць по небу,

Збираючи ясни зиіроньки, в громаду.

– Збирайтеся, ясни зиіроньки, в громаду,

Засвітимо всі разом по небу.

Росходився молод Колічка по двору,

Збираючи сваттє-браттє до столу.

– Збирайтеся, сваттє-браттє, до столу,

Поїдимо всі разом на войну.

Да виб(їмо стину-крамину краминце,

Да возьмемо собі дівоньку й а з винцем.

96 (2).

В пониділочок рано

Всі столи кругом стали.

Помиз тими столами

Жинишок миз сватами

В дорогу вбираїцьця,

Батинька питаїцьця:

– Ой миій батиньку рідний,

Чи вилиш ночовати,

Чи додому приїшчяти?

– Моє дітятко рідне,

Як будуть частовати,

То вилю ночовати,

Як ни будуть частовати,

то – додому приїшчяти.

Хоч уночі й опиівночи,

Хоч у раннім свитанні,

Йа к мойому сніданні,

Хоч у білому світу

Йа к мойому обіду.

97 (3).

Ой зажурився жинишок:

– Хто мине розуму довиде?

Хто мине хорошенько вбире?

Хто мині кудьорки рошчеше?

Хто мині коники запраже?

Хто мине до тесьця завизе?

– Ой ни журися, жинишок:

Є в тибе батинько на тоє,

Виін тибе розуму довиде,

Матьонка хорошенько вбирє,

Систринки кудьорки рошчешуть,

Братики коники запряжуть,

Дружичко до тесьця завизе.

98 (4).

Куди, жинишок, вбираїсься?

Чому батинька ни питаїсься?

Чи не войноньку, чи до тестинька?

Як на войноньку, чи до тестинька?

Як до тестинька, то с сватиками.

99 (5).

Сипте пшаницю в нове корито,

Корміте кони все жинихови,

Бо виін поїде в виліку дорогу,

В виліку дорогу до тесьця свого.

Буде їхати бором-краминєм,

Бором-краминєм, листом-коринєм.

Буде биір шуміти, крамень звиніти,

Будуть нам люде завидувати:

– Биіг тому дає, чий то син їде,

Ше й тому ліпшей, чий то зять буде.

– Дивниї люде, ни завидуйте,

Ни завидуйте, своє годуйте,

Такоє дитя, як наш Колічка.

Як його мати да й годовала,

Темниї ниічки нидосипала,

Ясниї свічки ни погашяла,

З гусялочок ножок да й ни виймала.

100 (6).

Їде жинишок до дівки,

Як ясьон місяць до зиірки,

Питаїцьця в свого батинька:

– Шо мні там говорити?

– Ни говори, синку, ничого,

Їде дружичок для того;

Шо вмітиме – говоритиме

За тибе молодого.

101 (7).

Стоїть явор, стоїть зильоний,

На Дунай похилився.

А вже Колічка, вже молоденький

В дорогу вирадився.

За столом сидить, хустоньку диржить,

Сльозоньки утирає,

Свойму батиньку, свойму рідному

До ножок упадає.

– Виряджай мине, да миій батиньку,

В виліку дорожиньку.

– Я, синку, раджу, я вираджяю,

Нихай Биіг помагає.

Запражу тобі да деветь конів

Пуд твою дружиноньку,

А дисятого шче й вороного

Пуд тибе молодого.

Стоїть явор, стоїть зильоний,

А вже Колічка, вже молоденький

В дорогу вирадився.

За столом сидить, хустоньку диржить,

Сльозоньки утирає,

Своюй матьонци, своюй ріднинькуй

До ножок упадає.

– Виряджай мине, моя матьонко,

В виліку дорожиньку.

– Я, синку, раджу, я вираджяю,

Нихай Биіг помагає.

Шихую тобі да деветь хл’був

Ля твеї дружиноньки,

А дисятого шче й пшаничного

Ля тибе виличного.

102 (8).

В бору, бору, по горі

Росло зіллічко по траві.

Їхав Колічка на коні,

Шчипав зіллічко по траві.

Шчо ж то за зіллє дивноє:

В мидяним котлі кипіло,

На столі в чяши стояло.

Його Колічка напився

Да й до Манічки спузнився.

103 (9). Баби сидєть, спивають. Можуть і дивки спивати.

Місяцік світить – видненько буде,

Соничко грає – типленько буде,

Жинишок їде – висиленько буде.

104 (10). Ше баби спивають, седячи:

Симоновськоє сило

Круглоє, малєнькоє

Дивноє, дивненькоє,

На три гулоньки пошло.

Ой у першій гулиці

Наросли калиниці,

А у другій гулиці

Наросли малиниці,

А у третюй гулиці

Ясноє сонце грає.

Ясноє сонце грає,

Молод жинишок їде.

Ой у першуй гулиці

То ясьон місяць світить,

А у другуй гулиці

Ясне сонико грає

А у третюй гулиці

То дивочки гуляють.

105 (11).

Ой там за лісом соничко грає,

Ой там жинишок коня сидлає,

Коня сидлає, силненько плаче.

Пришов до його батинько його:

– Чого, дітятко, так силно плачеш?

– Як мні, батиньку, да й ни плакати:

Биру королівну, ни свою римню,

Королівночку, корольову дочку.

Корольова дочка вельми богата:

Мостила мости все суваями,

Встилала дороги все пиркалями.

Мостила мости, коб ни вмочився,

Встилала дороги, коб ни впилився,

Завишяла ліси, коб ни вросився.

106 (12).

С-пуд рокити,

С-пуд рокити зильониї, с-пуд рокити

Випливає,

Випливає сизий силизень, випливає.

За їм пливе,

За їм пливе сива гутовка, за їм пливе.

– Ой стиій, ни плень,

Ой стиій, ни плень, сизий силизень, ой стиій, ни плень,

Поправлю тобі,

Поправлю тобі твоє пір(їчко, поправлю тобі,

Ше й огладжу,

Ше й огладжу твою голиівку, ше й огладжу.

– Ой вирнися,

Ой вирнися, сива гутовка, ой вирнися.

Єсьць на мори,

Єсьць на мори біла либідка, єсьць на мори.

Поправить мині,

Поправить мині моє пір(їчко, поправить мині,

Ше й огладить,

Ше й огладить мою голивку, ше й огладить.

Йа с пудвиір(я,

Йа с пудвиір(я богатого, йа с пудвиір(я

Виїжджяє,

Виїжджяє молод Колічка, виїжджяє.

За їм бижить,

За їм бижить його матьонка, за їм бижить,

– Ой стиій, ни їдь,

Ой стиій, ни їдь, моє дітятко, ой стиій, ни їдь.

Поправлю тобі,

Поправлю тобі твої суконьки, поправлю тобі,

Ше й рошчешу,

Ше й рошчешу жовти кудьорки, ше й рошчешу.

– Ой вирнися,

Ой вирнися, моя матьонко, ой вирнися.

Єсьць у тесьця,

Єсьць у тесьця молода Манічка, єсьць у тесьця.

Поправить мині,

Поправить мині мої суконьки, поправить мині,

Ше й рошчеше,

Ше й рошчеше жовти кудьорки, ше й рошчеше.

107 (13).

Виїхав Колічка за сило,

Заграв в скрипоньку висьоло,

Виризав з бирізки три різки

Да витяв коникам пуд ножки.

– Ступайте, коники, широко,

Ше миій тестинько дальоко.

Ступайте, коники, гузенько,

Вже миій тестинько близенько.

помалій, коники, помалій,

Вже ми в тестинька на дворі.

108 (14).

Їхала сваничка горою,

Визла Колічку с собою.

– Шо тобі, Колічка, купити?

Шо тобі, молодий, купити?

Чи купити ниву с снопами?

Чи купити місто с цирквами?

Чи купити сило з дивками?

Новоє місто с цирквами,

Богата нива с снопами,

Славноє сило з дивками.

109 (15).

Бором, бором, боровиною

Їде Колічка йа з дружиною,

Свої коники упиняючи,

Свої сватове нагучяючи:

– Ой сваттє моє, молоденькоє,

Ой будьте ж вите розумнинькоє

В мого тестинька на пудвиір(їчку,

На пудвиір(їчку, в нових воротюх

Стоїть калина колосистая.

То вите ж її ни обломіте,

Собі шяпочок ни заквитіте,

Мого тестинька ни розгнивіте.

Мойму тестиньку все втрата буде,

До мого батинька нислава пиійде,

Мині молодому знивага буде.

– Ни биійсь, Колічка, ни буде зниваги,

Ни буде зниваги, буде повага.

Тут тибе будуть всі поважяти,

Всі поважяти, мед-вино давати,

Мед-вино, горілку, молодую дівку.

110 (16).

Литів соколик кириз три ліси,

Литів рабенький кириз чотири,

В п(ятому ліси сів на горіси,

Ни на горіси, на лишчиноньци.

Його пташички допитуюцьця,

Його рабеньки допитуюцьця:

– Шо тобі, соколик, в ліси сподибне?

Чи дуб, чи лоза, чи біла бироза?

– Ни до сподоби ни дуб, ни лоза,

Ни дуб, ни лоза, ни біла бироза.

Найсподобніша в ліси зозулька,

Найсподобніша в ліси рабая.

Їхав Колічка кириз три силі

Кириз три силі, кириз чотири,

В п(ятому силі – в тесьця на дворі.

Його тестинько допитуїцьця,

Його суджоний допитуїцьця:

– Шо тобі, зятьку, в тесьця сподибне?

Чи мед, чи вино, чи пшаничне пиво?

– Ни до сподоби ни мед, ни вино,

Ни мед, ни вино, ни пшаничне пиво.

x

z

?

?

?

R T ? ? j

l

r

„?`„?gdEev

?

,

.

ae

ae

(

*

f

h

3/4

A

? O b

d

®

°

D

l

?

O

B ‚ ¤ e

R

z

?

a

QНайсподобніша в тесьця – Манічка,

Найсподобніша в тесьця молода.

111 (17).

Литів соколик уночі

Кириз три ліси, шум’ячи,

Кириз чотири, шум’ячи,

Дрібниї пташички будячи.

Дрібниї пташички побудив,

Одну зозульку звисилив.

Їхав Колічка уночі,

Кириз три силі, граючи,

Кириз чотири, граючи,

Блиськиї сусіде будячи.

Блиськиї сусіде побудив,

Одну Манічку звисилив.

112 (18).

Бором, бором, боровиною

Їде Колічка йа з дружиною,

Йа з дружиною, з виліким полком.

Послав пахолкка попирод полка:

Коб були брами поочиняни,

Коб були столи позастилани,

Медом кубочки поналивани,

Коб була Манічка хороше вбрана,

Хороше вбрана, за стиіл завидьона,

За стиіл завидьона, благословльона,

Благословльона, на посад саджона.

113 (19).

В густим ліси соловей свиснув,

Подає голос до зозульки:

– Будь, зозулька, острожная,

Будь, рабая, острожная –

Стрильці їдуть, тибе заб(ють.

– Нихай їдуть, ни боюся.

Єсьця в ліси кльонив много.

В тиї кльони схаваюся,

Кльоновим листом прикриюся.

– Листок проб(ють, тибе заб(ють.

Дисток проб(ють зильонинький,

Тибе заб(ють рабенькую.

В новим дворі гукнув сторож,

Подає голос до Ганночки:

– Будь, Ганночка, острожная,

Будь, молода, острожная, –

Свати їдуть, тибе возьмуть.

– Нихай їдуть, ни боюся.

Єсьця в батька свирнув много.

Я в тиї свирни схаваюся,

Трима замками призакнуся.

– Замки поб(ють нутраниї (лютрантиї),

Тибе возьмуть молодую.

А в молодеї гетого дня поснідають пиізно. А посля вже ждуть молодого.
Снідають, ждуть і спивають:

114 (20).

Ходила Манічка по двору,

Сіяла виноград по йому.

Сіяла виноград квитками,

Просила батинька призьбами:

– Городи, батиньку, сриблами –

Наїде Колічка с сватами,

Потопче виноград ногами,

З рожи квіточку руками.

– Ни жялуй, дітятко, з рожи квіт,

А жялуй же ти своїх літ.

З рожи квіточка зростецьця,

Батькова роскош минецьця.

115 (21).

Ковала зозулька на клуні,

Збудила дівоньку у клуні.

– Вставай, дівонько, довго спиш.

Чим свого свьокорка обдариш?

– Шо тобі, зозулька, до того.

Є в мине батинько на тоє,

Вин мині подарки готує.

Чого ни стане – достане,

Чого ни буде – добуде.

А як я встану с пирини, –

Очиню бодиньку й три скрині,

Тонкого полотна уріжу,

Застилю столи ше й дижу.

Молодий с сватами з(їхав на тесцюв двиір.

116 (22).

Наїхав зять на тесьцюв двиір,

Побив мости залізниї:

Повалив сіни тиновиї (сосновиї),

Поламав столи тисовиї,

Побив кубки мидяниї,

Розлив вино зильоноє,

Розгнивив тесьця суджоного.

– Ни гнівайся, миій тестиньку,

Залізни мости ковалі скують,

Тинови сіни майстрі складуть,

Тисови столи столярі стешуть,

Мидяни кубки є Орданя йдуть,

Зильоне вино з винограду,

З винограду, з вишньового саду.

117 (23).

В(їхав Колічка в ворота,

Його виночок йа з злота.

Виін тестинькови склонився,

З голиівки виночок скотився.

Встала сваночка, подає,

Вин од сваночки ни бире.

– Нихай мий виночок полижить,

Поки Манічка прибижить.

Її ручинька білінька,

Мойму сердиньку милінька.

Її ручинька биліша,

Мойму сердиньку миліша.

118 (24).

Ой гумнинький да розумнинький Колічка,

Ой учора звечора конюм дав,

Посирид ночи да й коничинька усидлав,

Як день білий свойму тестиньку чолом дав.

– Чолом, чолом, да миій тестиньку, я ж ни сам.

Ой чи гараз свою Манічку тут застав?

– Гараз, гараз, да миій зятиньку, в комори,

Розгортає біли хусти на бодні,

Кладе на сибе суконьки сивиї.

А гето жартовливи пісні, їх посторонни спивають.

119 (25).

Ми думали – свати їдуть

(Казали – свати їдуть),

Аж вони пишком ідуть,

Молодого в мишку нисуть,

А сваничку в торбини,

Коб ни ззіли її свини.

120 (26).

Сваха двора ни відала,

До хлива заїхала,

Козлови чолом дала,

З бараном спати лигла.

121 (27).

Чому, свахо, ни спиваїш?

Чи язика ни маїш?

Чи губи на рамені,

Чи язик на папери?

Чи твої губи з ріпи,

Шо ни вміють пісєнь піти?

122 (28).

Ни сваха наїхала –

Титера наленула.

Сваничка горбатая,

На горбі вирба росте,

На вирбі сова сидить,

Лапками пирибирає,

Сваси рот роздирає.

А гето свати спивають:

123 (29).

Як із(їхав молод Колічка, пишний пан,

Да й потоптав сивим (своїм) коником виноград.

Ой тож (Отож) йому його тестинько да й ни рад.

– Коли жялуїш, да миій тестиньку, винограду,

То пирисади гетой виноград в вишнів сад.

Виноградови в вишньовим саду стояти,

Мні молодому по гетим (на гетому) двору гуляти.

124 (30).

Як із(їхав молод Колічка на сей двиір,

Розогрався пуд їм молодим сивий кинь,

Подрав йому його шубоньку аж до пиіл.

Як узлився молод Колічка на коня,

Ни дав йому пити-їсти аж до дня.

– Ни гулятимиш, сивий коничок, як гуляв!

Одозвалася Манічка в комори:

– Ой ни злися, молод Колічка, на коня,

Давай йому пити-їсти, як давав,

Нихай гуляє сивий коник (коничок), як гуляв.

Як день білий, то поїдимо на луги,

Сполюїмо чотири ли(си ше й бобра,

Пошиїмо таку шубоньку, як була.

125 (31).

Їхали свати на штири рати.

Вибигла Манічка сватив питати:

– Чи гараз, сватове, вам їхалось?

Чи гараз, панове, вам їхалось?

– Ни гараз, Манічка, нам їхалось:

Ми твого батька сад поламали,

Сад поламали, соколя прогнали,

З рожи квіточку киньми стоптали.

Як ти, Манічка, нашая будиш,

Твойму батиньку сад насадимо,

Сад насадимо, соколя внадимо,

З рожи квіточку ліпш поправимо.

126 (32).

Заїхав Колічка, на двиір став,

Нихто ж бо його ни познав.

Вибигла Манічка, познала

Да й паничиком назвала.

– По чому, Манічка познала,

Шо паничиком назвала?

Чи по конику вороним?

Чи по сидилку золотим?

Чи по виночку рутняним?

Чи по личиньку білому?

Чи по сердиньку вірному?

– Ни по конику вороним,

Ни по сидилку золотим,

Ни по виночку рутняним,

Ни по личиньку білому,

А по сердиньку вірному.

127 (33).

Молоденький Колічка

Соколєм на двиір зленув,

Соловейком пуд окенко.

У окенко торкає,

Манічку викликає:

– Манічко, моє серце,

Очини мні окенце,

Скажи мні одне словце,

Чи ти до нас сама вийдеш,

Чи свого батька вишлеш

С повними пляшичками,

З мидяними кубочками,

З білими пирожками?

– Молоденький Колічка,

Я до вас сама ни вийду,

Я свого батька вишлю

С повними пляшичками,

З мидяними кубочками,

З білими пирожками.

128 (34). Спивають зимою, як довго ни кличуть в хату.

Судосила штири морози в дорози.

Зморозила тешча зятя на дворі.

– Ни я ж його зморозила на дворі,

Зморозив його ясьон місяць, шо вгорі.

Судосила штири морози в дорози.

Зморозила тешча зятя на дворі.

– Ни я ж його зморозила на дворі,

Зморозила його ясна зиіронька, шчо вгорі.

129 (35). Спивають, як довго ни кличуть у хату.

Доки ми стоятимо,

Гетой кал топтатимо!

В нас чиривички ни простиї,

Пудкивки золотиї.

130 (36).

Манічка в новуй комори

З батиньком на тихуй розмови.

– Дітятко, свати на дворі!

– Батиньку, гето ни мої!

– Дітятко, – власниї твої:

Коники шорами вбрани,

Сватики пирипасани,

Мизики жялосно грають,

В сваночок китайки мають,

Колічка в золоти ходить.

131 (37). Спивають посторонни на дворі.

Тешча зятя злякалася

Да й за двери схавалася.

– Постиій, тешчо, ни лякайся

Да й за двери ни хавайся.

Ни много нас наїхало:

Сімсот сватив, окром братив,

Госьма сваночка-систриночка,

Миз сватами, як квіточка,

Гуде вона, як пчілочка.

132 (38). Спивають посторонни на дворі.

Пошла тешча на сило

Кожуха позичяти

Свого зятя лякати,

Шоб дочки ни оддати.

133 (39). Спивають, як жиних довго жде, довго ни виходить тесьць кликати
в мороз.

Ой у гардого тесьця

Стоїть зять за ворітьми.

Стоїть виін, ниділює,

Нихто його ни відає.

Довідалась дівонька –

Од вітру заступає,

Од дошчу прикриває,

Од сонця завишяє.

Од вітру шубоньками,

Од дошчу суконьками,

Од сондя хустоньками.

А заре пиридоїшче. Дружко з братом іде на пиридоїшче в хату. І свашка
йде. Покликали, то йдуть. Свашки може й ни бути, як дружко з братом
(чяшником) добре вміють спивати. А остальниї свати стоєть, ни йдуть. Як
дружко йде на пиридоїшче, то остальниї свати спивають:

134 (40).

Іди, дружичку, й ни барись,

Хутенько до нас повирнись,

Бо тут чужая сторона,

Коб ни було нам сорома.

Нас молодчики оступлєть,

Ворони коники отчеплєть,

За тихий Дунай завидуть,

На солодкий мед продадуть

Ше й за гиркую горілку

За свою Лідочку, за дівку.

135 (41). Баби спивають, як дружко йде на пиридоїшче. Можуть дивки
спивати с порога чи дружки.

Приїхали два дружички с Познання,

Запросили в дівоньки снідання.

– Ой я ж бо вас, два дружички, ни знаю,

Ой я ж бо вам сніданнічка ни даю.

Дружко христить дорогу, христить двери в сінюх, в хати, заходить в хату.
А за столом сидить вбрана за молодуху якая баба., вбируть і посадєть.
Можуть і молодую замужну бабу чи й мужчину за бабу вбрати. Деякоє староє
почеплєть за вєліна, деякого голля натичуть за винка. І мужчину коло єї
посадєть. Чясом баба за мужчину вбирецьця. Да вже тиї обнимаюцьця,
цилуюцьця за столом. Кажуть дружкови, шо гето молодуха за нич постарила,
шо вона вже собі нашла другого. А дружко требує, коб дали настояшчу,
правдичну молодуху.

136 (42). Спивають дружко, брат і свашка.

Ой запалимо свічку

Да пиійдем по запичку,

Стукаючи, пукаючи,

Молодеї шукаючи.

137 (43). Спивають дружко, брат і свашка.

– Шо ти, шо ти, біла рибонько, думаїш,

Шо ти на дно свою голиівку хаваїш?

Ой наймимо риболовчикув, наймимо,

Таки ж тибе, білу рибоньку, спиіймимо.

– Шо ти, шо ти собі, Манічка, думаїш,

Свати на дворі – тибе за столом нима!

Ой пошлемо да два дружички, пошлемо,

Таки ж тибе молоденькую найдимо.

138 (44). Спивають дружко, брат і свашка.

Сваночки молодиї,

Де поділи Манічку,

Де поділи молоду?

Чи в поли за волами?

Чи в ліси за грибами?

Чи в запичку за бабами?

Як в поли за волами.

То йдіте пирийміте.

Як в ліси за грибами,

То йдіте судосіте.

Як в запичку за бабами,

Просім вас, ни таїте,

Да й за стил завидіте,

На посад посадіте.

39 (45). Спивають посторонни дивки на гулиці.

– Пирибавночка раба зозулька в садочку,

Пирибавила соколика до сибе.

– Ой я ж його ни прибавляла до сибе,

Вин сам наленув густим лісом до мине.

– Пирибавночка дівонька в батинька,

Пирибавила жинишка до сибе.

– Ой я ж його ни прибавляла до сибе,

Вин сам наїхав вороним конем до мине.

139 а (46). Той самий текст, що і № 25. Спивають посторонни дивки.

140 (47). Спивають посторонни на дворі.

Скидай, сваничко, шяти (шати).

Да йди свинюм мишяти.

Скидай, сваничко, боти.

Йди госипки молоти.

По шчо, свахо, приїхала?

Чи по горох-сачавицю,

Чи по дівку-молодицю?

Наш горох никошаний,

Сачавиця в копі стоїть,

Наша дівка в косі сидить.

– Ми горох покосимо,

Сачавицю поносимо,

Ми дівоньку росплитемо,

І с собою забиремо.

141 (48). Спиває родня молодухи.

Їдьте, сватове, до Чиришова,

Бо в Чиришови дивки дишови.

У нас дивочки все дорогиї:

За штири гроши дивки хороши,

За три копійки по штири дівки.

Дружко ставляє на стиіл заквічану пляшку. Тая пляшка стоїть, посля знов
виін її забире. А свати од молодеї свою бутилку поставлєть на стиіл, і
кубасу положєть, і хліб. Вип(ють теї горілки, закусєть кубасою. Посля
вже найдуть молодую за бабами. Брат виде її за стил, а баби в запичку
спивають:

142 (49).

Брат систру за стиіл виде,

Виде її, нагучяє:

– Ни будь, систро, протівная,

Да будь, систро, покирная.

А дружко з братом і свашкию випили по порциї горілки і пошли на двиір по
сватив. Порциї якиї були – ну, грам триццеть-сорок, підісят – найбиільш.
А ше як баба, то килько там вона пила: лине крохи, дно прикриє в туй
порциї, да й висьола, вже шчитаїцьця п(яна. Гето вже послєдні риік
пятнаццеть-дваццеть стали стаканами глушити, то й алкоголіки пошли. А
колись гетого ни було – мало пили. То от, дружко, брат, свашка пошли на
двиір по сватиів. Дружко свою пляшку бире в кишеню с стола. Стиіл
порожний. Дружко, брат і свашка виходєть с хати і спивають:

143 (50).

– Ой два, два, два соколики,

Ой де ж вите литали?

Ой шчо ж вите видали?

– Ой литали, литали,

Ой видали, видали

Зозульку рабенькую.

– Чому собі ни взяли?

– Як же нам її взяти:

Коло її сокиль сидить.

За праве крилце диржить.

– Ой два, два, два дружички,

Ой де ж вите бували?

Ой шчо ж вите видали?

– Ой бували, бували,

Ой видали, видали

Молодую Манічку.

– Ой чому ж її ни взяли?

– Ой як же її взяти:

Коло її братко сидить,

За праву ручку диржить.

Виходить батько й мати молодеї кликати всіх сватив у хату.

144 (51).

Вийшла тешча свого зятя витати,

Да ни відає, до кого мидок пускати,

Пошла Манічки круз океничко питати.

– Чи ти, матьонко, мого жинишка ни знаїш,

Шо ти мине круз океничко питаїш?

У синому і зильоному, то ни миій.

Коло шяпоньки виночок рутняний.

144 а (51а). Той самий текст, що і № 118 (25).

Свати хочуть зайти в хату, аж їх хлопці ни пускають, доходєть
молодецьке. Бируть молодецьке хлопці. Дружка пропустєть в хату, а
остальних ни пускають, становлєцьця коло двирей. Поки ни дадуть
молодецького, то хлопці ни пустєть сватив в хату. Молодецьке давали
(молодий давав) – горілку, ну й закуску. Молодецьке – хлопцям. Ну а
жонатим – мужськоє. Ше заре й бабське дають бабам. Дружко торгуїцьця с
хлопцями. Дали хлопцям молодецьке – хлопці отступають. Свати заходєть в
хату. А свашка бире с кишені овйос і сипле в хати, на земню, на людей, і
спиває:

145 (52).

На поріг наступаю,

Овсиком обсипаю,

Братовую познаваю.

Чи хорошиї вбори?

Чи тихая до мови?

Чи можна приступити

Коло єї посидіти?

А молодая сидить за столом, вбрана так, як винчялась. Коло молодеї по
одну руку садицьця «брат», по другу – дружка (дівчина). Брат на місьці
жиниха сидить, а дружка з другого боку. Мусєть дружку й брата скупити.
Свати торгуюцьця. Лякає дружко, шо наб(є, ни дає грошей. А брат ни
вступає, каже, шо молодая хороша, робоча, працьовита, й такая, й
ростакая, шо ни оддасьць її дишово. А баби спивають:

146 (53).

Ни заробиш, братко, косячи,

Як коло систри седячи.

147 (54). Спивають свашки.

Проступи, чорна хмара,

Од ясного соника,

Нихай стане місяцік.

Проступіте, братики.

Од молодеї Манічки –

Нихай сяде Колічка.

Проступи, чорна хмара,

Од ясного соника,

Нихай стануть зироньки.

Проступіте, дружички,

Од молодеї Манічки –

Нихай сядуть сванички.

148 (55). Свати спивають, стоячи:

Вивинься, Колічка, як жовнір,

Да возьми братка за кумір,

Да викинь його за поріг.

Пивніший же ти, як же виін.

Пивніший же ти, шчо шлюб брав,

Ниж її братко годовав.

149 (56). Баби з запича спивають.

Дівонька братка просила.:

– Ой братко, братко, соколю,

Посиди годинку зо мною,

Бо тут наїде пишний пан,

Вин тибе скупить – сяде сам.

Дівонька дружки просила:

– Ой дружко, моя систринко,

Посиди годинку зо мною,

Бо тут наїде пишний пан,

Вин тибе скупить – сяде сам.

150 (57). Свати спивають.

Проступи, братко, биз грошей,

Бо наш Колічка хороший.

Проступіте, дружички, биз грошей.

Бо наши сваночки хороши.

Хороший, батиньку, чорнобрив,

Коли мні його Биг судив.

Ну вже договорились. Свати скуплюють брата, потом дружку. Дружко дає
гроши братови й дружци в руки. Брат і дружка виходєть з-за стола. Тоди
вже спивають.

151 (58). Баби з запича спивають:

Ой братко, братко, татарчук,

Продав систринку за канчук.

Жовтую кисоньку за шостак,

Білоє личко оддав так.

Ой братко, братко хороший,

Продав систринку за гроши,

Біле личинько за п(ятак,

Жовти косоньки дарма, так.

152 (59).

Свашка дружку набила,

Да й пуд піч пудсадила,

Ше й коритом навирнула.

153 (60). З-за порога спивали. До дружки пісня. Як скупили, то вже вона
ни дружка. Дружка – гультай, в її оно в три поли сподниця. Бо колись в
штири поли шили сподниці, а на свято, то в п(єть.

Ой у нашиї дружки

Хвартушина с палюшки.

І сподниця в три поли

Ше й байструк на приполи.

– Ой ни плач, миій синочку,

Дам тобі скориночку.

Ни плач, миій байстручку,

Дам тобі хліба в ручку.

Свати обходєть три рази окола стола. Молодуха пудставляє молодому ногу,
треба, коб молодий молодуси ногу пириступив три рази. А дружко чи
свашка, чи баби з запича спивають:

154 (61).

Ой сватове-панове,

Потихеньку ходіте,

Столикув ни тиніте,

Кубочкув ни побіте,

Меду-вина ни розліте.

Обийшли окола столив. Спивають «Гусоньки»:

154а (62). Той самий текст, що і № 76 (43).

Дружко благословить молодих:

154б (63). Той самий текст, що і № 77 (44).

Поблагословивши, дружко садить молодих (Див. обряд після № 77 (44). Тоди
частуюцьця і спивають.

154в (64). Той самий текст, що і № 79 (46).

155 (65).

Ой гумнинький да розумнинький жинишок,

Ой йа з неба оболочиньком спустився,

На тесьцюв двиір дрібним дошчиком йа злився,

А в сіноньки ярим ройцем роївся,

А в хатоньку барвінчиком мостився,

Коло стола мидяним кубком котився,

Коло дівоньки соколиком садився.

Як приїдуть свати, обсядуть за столом, в свашки старшиї, шо сидить коло
молодого, – короваєць. Його пичуть разом с тим короваєм. Виін малєнький,
як тарілка, круглий. Вона його диржить. І ше сира диржить. Стануть
спивати, доходєть того коровайця і сира. Жартують, шо як їхали, судосили
Микиту і ззіли разом з Микитию того сира.

156 (66).

– Сваничко молодая,

Дай сира-коровая!

– Сванички молодиї,

Ми бором котилися,

Наши сири побилися,

Їхали рокитию,

Ззіли сир з Микитию.

– Сваничко, ни лай, ни лай,

Нам наше оддай, оддай!

Свашка оддає коровайця. Ше дає сира до коровая, і ше або сира, або
кубасу (коровайницям).

156а (67). Той самий текст, що і № 78 (45). Спивають, як з винця
приїдуть і як пирипивають.

Посля, як крохи вийде з-за стола, починаїцьця пирипий, дарить, пирипиває
молодую її родня. Молодого коровай вже на столі. Молодеї коровай вносєть
с комори. Нисе коровайник. Оберницьця три рази в комори, три рази в
сінюх, три рази в хати. Нисе і спиває:

157 (68).

У саду калина цвите.

У саду чирвона цвите.

Дар Божий до пристолу (до столу) йде,

Брат рідний на руках нисе.

На висіллі килько раз коровая носєть, то в комору, то на стиіл в хату.
Як в комору нисуть, то спивають: «До комори йде», а як на стиіл, – то
«до пристолу» чи «до столу йде». Як носєть коровая, то баби спивають:

158 (69).

Судив Биіг нам коровай носити,

Колічку нам ожинити,

Манічку замуж оддати.

Як пирипивають, то на столі два короваї, бо свати с своїм приїхали.
Молодеї коровай тоже можуть поставити на столі зразу, як свати садєцьця
за стиіл. Насиредини помиж короваями тарілка, шо ля молодих купили на
висіллє. Тарілка наслана платком. Як пирипивають, на шалівци, коло
гобразив свічки горєть. Перший пирипиває батько, потом мати, брати,
сьостри, хришчоник (хришчоний батько), хришчонка (хришчона мати), посля
остальниї. Пудходєть до стола і кладуть на тарілку. Молодая і молодий,
седячи за столом, кланяюцьця кажному, хто пирипиває. Посля молодая
виходить з-за стола і цилує того, хто пирипив. Гинча до декого вийде,
поцилує, а гинча до всіх. Молодую мужики пирипивають грошима, а баби –
латошями. Кажного, хто пирип(є, частують горілкию. Як пирипивають, то
приказують, як хто може, хто шо хоче, то може приказати. Ну от
приказують: кладу гроши, коб були діти хороши; кладу на штири канти, коб
були сини музиканти; я кладу гроши, я на їх попрацьовала, коб молодая
молодого поциловала; дай Боже шчясьце, дай Боже здоров(є; коб у пари вік
коротали; довги літа дай Боже; пирипиваю молодую грошима, а молодого
куницію, шо в молодеї пуд сподницію.

Як збираюцьця пирипивати, починають пирипивати, то спивають:

159 (70).

Просить Манічка Господа Бога,

Господа Бога, батинька свого:

– Прошу, батиньку, на спомаганнє,

На спомаганнє, на дарованнє,

На дарованнє, на дар вилікий,

На дар вилікий, на тисьонц злотих,

На тисьонц злотих, на сто чирвоних,

На сто чирвоних талярув битих.

– Хай тибе, дитя, Господь споможе,

Господь споможе, усі святиї,

Усі святиї, люде добриї.

Гете повторяїцьця килько раз. Але на місьцє слов «батинька свого»
употрибляють слова – «матьонку свою», гето другий раз, а третій раз –
«братикув своїх», читьвьортий раз – «систринок своїх», п(ятий раз –
«родину свою», шостий раз – «гостинькув своїх», сьомий раз – «сусідочкув
своїх»; де слово «дитя», то третій, читьвьортий, п(ятий, шостий, сьомий
раз називаїцьця йменнє молодухи, Манічка, чи Лідочка, чи Ганночка.

160 (71).

Ступила Манічка на тирон (на тироль),

Махнула ручничком (хустою) напирод.

– К стороні, сватове, к стороні,

К стороні, панове, к стороні,

Йде миій батинько дарити,

Шчясьцем-долію дилити,

Виліким даром – посагом,

Шчясьцєм-долію, таляром.

Буде сипати чирвінці

Да по циновуй (по білінькуй) тарілци.

Пісня повторяїцьця килько раз. На місьці слова «батинько» спиваїцьця:
другий раз – «матьонка», третій – «братики», читьвьортий – «систринки»,
п(ятий – «родина», шостий – «гостоньки», сьомий – «сусідочки».

161 (72).

Дякує Манічка Господу Богу,

Господу Богу, батиньку свойму:

– Дяку, батиньку, за спомаганнє,

Дяку, ріднинький, за спомаганнє,

За спомаганнє, за дарованнє,

Шчо мине дарили, благословили,

Шчо мине дарили виліким даром,

Благословили шчясьцєм-долію.

Пісня повторяїцьця килько раз. На місьцє слов «батиньку свойму», «Дяку
батиньку», «ріднинький» спиваюцьця слова: другий раз – «матьонци своюй»,
«Дяку, матьонко», «ріднинька»; третій раз – «братикам своїм», «Дяку,
братики», «рідниї»; читьвьортий раз – «систринкам своїм», «Дяку,
систринки», «рідниї»; п(ятий раз – «родини своюй», «Дяку, родинонька»;
шостий раз – «гостонькам своїм», «Дяку, гостоньки»; сьомий раз –
«сусідочкам своїм», «Дяку, сусідочки», «блиськиї».

Кончили пирипивати. Коровая одного і другого виносєть в комору. Нисуть,
спивають:

161а (73). Той самий текст, що і № 46 (13).

Посля гуляють (танцюють), садєцьця за столи, частуюцьця, посля знов
гуляють, і так килько раз. Треба, коб молодуха вийшла, погуляла,
скажуть, коб подивитись, чи ни кривая. Ну й спивають.

162 (74). Спивають дивки в сінюх.

Річка, річка, річинька,

Ти вчора була бистрая,

А типер стала тихая.

– Ой як же мні бистро йти:

Окола лозоньки густиї

На мине голлічко спустили,

Мине річиньку спинили.

Ани вітрику вінути,

А ни дошчику канути.

– Ой ти Манічка молода,

Ти вчора була висьола,

А типер стала смутная.

– Ой як же мні молодуй

Да бути такуй висьолуй:

Обсіла мине чужина,

Все Коліччина родина.

С правого боку Колічка,

А по лівому сваничка,

Ни промовити словечка.

163 (75). Спивають, як свати сидєть за столами, як сватам ставлєть їсти.

Миски ставлєть, ложки кладуть, тарілки.

Пирид їжию по три чярочки горілки.

Миски ставлєть, ложки кладуть, бо вже чяс.

Дівонька мовить: – Стиійте, ни їжте, ше ни чяс,

Ой десь пошов да миій батинько в вишні, в сад,

Ой копати разного зілля, коріння

До гетиї потрави приправи.

То виін же нам гету потраву приправить,

То виін же нас хорошенько попросить (припросить),

Пирид нами в руках шяпоньку поносить.

Ше повторяїцьця до матьонки. Де спивалось «батинько», там вже
«матьонка», де «виін», там – «вона», послєднє слово (рядок пісні) ни
спиваїцьця.

164 (76).

Сичуть-рубають боброви кости.

Приїхав Колічка до тесьця в гости.

Частують його медом шче й вином,

Крають ябличко на прохміллічко,

Крають другоє ше й мидовоє.

– Частуйся, зятьку, серце любоє.

Повторяїцьця другий раз, але там, де слова «до тесьця», спиваїцьця – «до
тешчи». Спивають посля пирипою; свати, свашки сидєть, спивають.

165 (77). Присказка на висіллі, сватив і пиризвян припрошують.

Просимо, гостоньки,

Просимо їстоньки.

Просимо вас

Зажити у нас.

166 (78). Спиває тая, шо сватам пудносить їсти.

– Ой ми вас попросимо.

Да ше й вам пуднисемо

Гусятко, поросятко,

Сивоє голуб’ятко.

Просимо, живітеся,

На нас ни дивітеся –

Чужая сторона,

Ни бендзє сорома.

167 (79). Свати отспівують.

– Вите нас ни просіте.

Оно нам пуднисіте

Гусятко, поросятко,

Сивоє голуб’ятко.

Будимо наїдатись,

В торбочки накладати

1 додому втикати.

168 (80). А з молодеї родні отспівують.

– Ми свати молодиї,

У нас кони ворониї –

Ми вас догонимо,

Торбочки одбиремо.

169 (81).

Впала кишка с печи,

Вмочила в капусту плечи,

А свати ни відали –

Капусту зобідали.

170 (82). А гето доходєть меду. Можуть і в сватах, і в пиризві, і на
перший день спивати.

Ой мидведю кошлатий,

Господару богатий,

Ой викоть тую бочку,

Шо в свирни при куточку,

Шо взиму ни замерзне,

А вліто ни закисне.

171 (83). Спивали в сватах посторонни. Можуть седячи свашки спивати.

Скочила дівонька кириз стиіл

Свойму батиньку на припиіл.

– Ой здорожи, батиньку, здорожи,

Ше мине з рочок подиржи.

– Ни можу, дітятко, диржяти –

Наїхали сватове, коб взяти.

Коники пудвиір(є змисили,

Сватики (Сватове) застиіллє засіли.

– Як схоч, батиньку, ни дати –

Коники с пудвиір(я – прогнати,

Сватове з застиілля – спрохати.

Коники с пудвиір(я – оброчком,

Сватове з застиілля – медочком.

Чириз стиіл ни скакали, хто ж таки скаче чириз стиіл: чоловік же ни
жяба. Так жартовлива пісня.

172 (84). Спивають за столом і в сватах, і в пиризві:

В Симонович сади цвитуть.

Ми в тоє сило впали.

Туди нас запрохали.

Там же нас частовали

Ой вином зильониньким,

І медом солодиньким,

І гиркию горілкию.

173 (85). Спивали дружкови баби. Жартовлива пісня.

Ти дружичку-баламутничку, тут сидиш,

В тибе вдома зробилася новина:

Твоя кобилка два жирібчики привила,

Твоя мила два синочки вродила.

174 (86). Спивають і в сватах, і в пиризві. Посля гетого вже виходєть
з-за стола і йдуть гуляти:

Дали нам пити-їсти.

Дали нам хліба-соли,

Дайте нам свеї воли

Погуляти доволи.

174а (87). Той самий текст, що і № 20. Дивки в сінюх чи на дворі
спивають.

175 (88). Дивки спивають:

– Чому, зозулька, ни куєш?

Чому, рабая, ни куєш?

– Ой чи шче ж бо я ни кую,

Ой чи шче ж бо я ни кую:

За густим лісом ни видно,

За биіним вітром ни чутно,

За пташичками жялосно.

– Чому, Манічка, ни плачеш?

Чому, молода, ни плачеш?

– Ой чи шче ж бо я ни плачу,

Ой чи шче ж бо я ни плачу:

За сватиками ни видно,

За сваничками ни чутно,

За мизиками жялосно.

176 (89). Дівки спивають:

Сипте Маніцци перчиком в гичи –

Чи ни заплаче од батька йдучи.

Сипте Маніцци. хоч кропивою –

Чи ни заплаче в батька дівкою.

177 (90). Баби з запича спивають, коб батькови да матири жялю задати:

Грайте, скрипоньки, голосно,

Коб було батиньку жялосно.

Грайте, скрипоньки, голосній,

Коб було матьонци жалосній.

178 (91). Дивки спивають.

На загуминні да широкая долина.

Там Манічка миз родинию ходила,

Свого батинька низьким уклоном просила:

– Подиржи мине, да мий батиньку, ше з рочок,

Поки я зношу гетой зильоний (зилін) виночок.

– 3 Богом, з Богом, моє дітятко, од мине:

Єсьця в мине менчая дочка за тибе –

Зносить вона гетой зилін виночок биз тибе.

179 (92). Дивки спивають.

– Зильоная пановія,

Чого так споловіла?

– Як же мні пановійци

Да зильонинькуй бути:

С кориня вода миє,

А збоку вітьор віє,

А зверху сонце гріє –

Пановія половіє.

– Молодая Манічка,

Чого так засмутіла?

– Як же мні молоденькуй

Да бути висьолинькуй:

Забируть од батинька –

Завизуть до свьокорка,

3 батиньком росстатися –

С свьокорком познатися,

З батиньком на порози –

С свьокорком у дорози.

180 (93). Дивки спивають на дворі. Ше дівка в батька, її хутко
одвозитимуть.

Вийшла Лідочка пуд калиноньку,

Пуд калиноньку стала,

Ручки згорнула, тяшко зотхнула,

Силненько заплакала.

Пришов до її батинько її

Да й питаїцьця її:

– Чого, Лідочка, моє дітятко,

Так силненько плачиш?

– Як мині, батиньку, як мині, ріднинький,

Силненько ни плакати:

Мизики грають, дивки гуляють,

А мине ни приймають.

А молодочки, як ягодочки,

До сибе намовляють:

– Кидай, Лідочка, кидай, молода,

Дивоцькоє гуляннє,

Да ходи з нами, з молодочками

На своє горованнє.

181 (94). Дивки спивають, як вибираїцьця молодуха.

– Озірная рибонько,

Як тобі ни нудненько,

З гозира в рику йдучи,

Муляну воду п(ючи.

– Молодая дівонька,

Як тобі ни смутненько:

Забируть од батинька,

Завизуть до свьокорка.

3 батиньком росстатися –

С свьокорком познатися.

3 батиньком на порози –

С свьокорком у дорози.

182 (95). Госінна. пісня. Спивали дивки госиню на госінний матів. Чясом
спивали на висіллі, як молодуху забирають. Спивали на висілний матів.

– Високая гиронько,

По тобі киньми грають (їдуть),

Гироньку розбивають.

– Молодая дівонько,

По тобі батько плаче.

– Хай плаче, як жялує,

Хай мине намалює

У комори на скрині,

На білуй папирини.

У комороньку вийде,

На папероньку гляне,

То його серце в(яне.

Ой в(яне, обмирає,

Шо дитята нимає.

182 а (96). Той самий текст, що і № 26.

183 (97). Спивають дивки на гулиці, а як холодно, то в сінюх.

Ой із нового двора

Сивий кинь вибигає.

Ни сам виін вибигає –

За їм бижить Колічка,

Канчучком махаючи,

Голоском гукаючи,

Манічку викликаючи:

– Манічка, моє серце

(Молодая Манічка),

Очини воротичка,

Упини мні коника.

– Молоденький Колічка,

Рада б я очинити

(Рада б я очинила),

Коника упинити

(Коника упинила б),

Да боюсь батька свого.

– Ни биійся батька свого –

Биійсь мине молодого,

Канчучка золотого.

Канчучок вгору скаче –

Манічка по косі плаче.

Ни так вона по косі –

По батьковуй роскоши,

По рідного роскоши.

184 (98). Спивають дружко, свашки.

Гнуткая лишчинонька

Коло явора гнецьця.

Молоденький Колічка

Коло тестинька трецьця:

– Тестиньку, миій батиньку,

Суджоний, як роджоний,

Пускай нас додомоньку,

Коб ми де ни зблудили,

Коб чого ни згубили,

Ни скрині, ни пирини,

Ни Манічки-княгині.

Як ми скриню згубимо,

То другую купимо.

Як Манічку згубимо,

Другеї ни найдимо.

Другая ни такая,

Як гета молодая.

185 (99).

Пливла гутовка водою

Да й шовковию травою.

– Трава-мурава да й шовковая,

Вилигай пудо мною.

Ішла тешча в комору,

Да вила зятя с собою.

– Ой тешчо, тешчо, нирідна мати,

Чим будиш даровати?

– Дарую, зятько, дарую,

Тобі корівку готую.

– Ой тешчо, тешчо, нирідна мати,

За гете ни дзінькую.

Повторяїцьця ше два рази. Другий раз на місьці слова «корівку»
спиваїцьця «бодиньку», а третій раз – «дочиньку». Третій раз пісня
кончяїцьця словами: «За гете подзінькую».

186 (100). Спивають в сватах пирид од(єздом, як забирати молодуху до
жиниха.

Ходить жинишок по синожяти, стриляє,

Усе ж бо виін сиви гутовки циляє.

Ой стрелив, ни целив, ни трапив.

Дякую Богу доброго тесьця натрапив,

Ни так тесьця, як молодую дівоньку.

Другий раз на місьці слов «доброго тесьця» спивають «добрую тешчу».

187 (101). Свашки спивають, седячи.

– До бору, віптічко (птушички), до бору,

Вже налитались по полю.

– Ой шче ни много питали,

Ярую пшаницю зобрали.

– Додому, сватики (сватове), додому,

– Додому, панове, додому,

Вже находились по двору.

– Ой шче ни много ходили –

Вже мого тестинька вгнивили,

Вже бочку вина випили.

188 (102) Сватовськая жартовлива пісня.

Додому, сватове, додому,

Поїли коники солому.

Додому, свати паскудни –

Вже кони стріху поскубли.

Додому, свати погани –

Вже кони стріху порвали.

189 (103). Сватовськая жартовлива пісня.

Додому, сватове, додому –

Поїли коники солому,

Ше й пшаничную мнякину,

Ше й попудплиттю прокиву.

189а (103а). Той самий текст, що і № 173 (85).

190 (104). Спивають до дружка с сватами, коб хучій їхали.

Ой ти дружичку-баламутничку, ти золгав,

Ти ж нам всеї правдоньки ни сказав:

Ти ж нам казав, шо деветь синив, як дубиів –

А ми пошли, одного нашли биз зубиів,

А ми пошли, одного нашли, й той лухий.

191 (105).

Свитовая зиронько,

Да (Ой) зийди ранесинько,

Засвити виднесинько,

Покиль (Поки) я вибируся

З батьковиї комори

Да й на свьокрови кони,

На суджоного кони.

Із комори викочу,

Із обори вивиду,

Із комори за гушки,

Із обори за рожки.

Із комори бодиньку,

Із обори корівку.

192 (106). Свашка чи стариї баби заспивають, як надоїсьць ждати, шо
довго вибираюцьця, як молодуху визе жиних до сибе, забирає.

Нуте-нуте ни баламутьте,

Батька просіте, дочку видіте.

Як шихуїцьця молодуха од(їшчяти до жиниха і ставляють вичеру, то вона
вже сидить так, ни вичерає. Вона поїсьць десь «тайно», в комори чи де.
Такий був звичай.

193 (107). Спивають свої баби, родня в хати, дружко.

Чому, Манічка, ни вичераїш

Батьковиї вичери?

Ой як пиійдеш да й до свьокорка,

Ни будиш вичерати.

Сами сядуть, повичерають –

Тибе пошлють по воду.

Принисла води, подала пити –

Становись лошки мити.

Помила лошки, пополокала,

Силненько заплакала.

– Коб моя мати да гете знала,

Мні б вичеру прислала;

Ни за місяцєм, то за зорою,

Ни братом, то систрою;

Ни за місяцєм, то за зиркою,

Ни братиком, то систринкою.

194 (108). Дивки спивають; можуть і пуд винками спивати.

Вже тобі, зозулька, минає

Все виснянськоє литаннє,

Все питрівськоє кованнє.

Куди хотіла – литіла,

Де сіла-впала – ковала.

Вже тобі, дівонька, минає

Все дивоцькоє гуляннє,

Все хлопчівськоє коханнє.

Куди хотіла – ходила,

Шо хотіла – робила,

Кого хотіла – любила.

Волики гнала – спивала,

Музики чула – гуляла.

195 (109).

Вбирайся, дівонько, вбирайся,

В новиї возки вкладайся.

Ой чяс-пора, година твоя

Да й на бут виїшчяти.

– Уже ж бо я вбралася,

В новиї возки вклалася.

Ой десь пошов да миій батинько –

Ше я ни кланялася

(Нікому дзіньковати).

Як другий раз повторяють, то там, де «миій батинько», спивають «моя
матьонка».

196 (110). Гето ше в хати свашки спивають.

Сидить жинишок у океничку читає,

Свого коника да на силоньку питає:

– Чи важисься, вороний коню, на силу?

Чи завизеш до мого батька кнагиню?

– Ой як даси, молод жинишок, оброчку,

То завизу дорогий товар ше й бочку.

197 (111).

Сядьмо, батиньку, повичераймо зо мною,

Повичеравши, пиійдимо в поділ с тобою.

Тобі, батиньку, хата, сіни, комора,

Мині молодуй – скрині, пирини, корова.

Од(їшчяючи до жиниха, обходєть окола стола; ни всі ходєть, оно чоловік
скилька. А свашки спивають:

198 (112).

Соничко з раю зиходить,

Ясноє з раю зиходить.

Манічка вкрай столу ходить,

Молодая вкрай столу ходить,

Батинька поділу доходить,

Рідного поділу доходить:

– Батиньку, поділ зо мною.

– Дітятко, ниправду мовиш.

– Батиньку, сам же ти бачиш:

За мною все чужина ходить,

Колічка за ручничок водить

(по-новому: «за ручку водить»),

Й од мине поділу доходить.

Виходєть з-за столив. Молодуха виходить с хати. Батько й мати молодеї
садєцьця на припічнуй лавци. Молодуха й молодий кланяюцьця їм. І як до
винця їдуть, то кланяюцьця. А свашки спивають:

199 (113).

Кланялася бироза

Да зильонинькуй дуброви:

– Ой клін-по-клін, зильоная дуброва,

Де твоє постояннє?

Як я в тибе бувала,

Биійного вітру ни знала,

Оно тиілько зильонинькая

Голлічко роспускала.

Кланялася дівонька

Свойому батиньку низенько:

– Дяку тобі, до миій батиньку,

За твоє годованнє.

Як я в тибе була,

Оно (тиілько молоденькая)

Кисоньку годовала.

200 (114). Баби спивають пирид тим, як од(їшчяти.

Молодая дівонька

По нових сінюх ходить,

Свого батинька просить:

– Ой миій батиньку рідний,

Пирийди дорожиньку,

Й удили мні долиньку.

– Моє дітятько рідне,

Хай тобі Биіг пирейде,

Тобі долиньку вділить.

201 (115). Як виходєть с хати, вибираїцьця молодая, то свашка спиває.

Закидай, матко, дрова,

Оставайся здорова.

Замітай, матко, попел,

Бо твою дочку вхоплєть.

Вимітай, мати, жяр, жяр,

Коб було (Бо тобі) дочки жяль,жяль.

202 (116).

Висвиснув силизень,

– Ой чи всі мої силизнята

За мною випливають?

Одна гутовка одозвалась:

– Ой ше ж бо я осталась,

Ой осталась, приосталася –

На мори купалася.

Викрикнув дружичко,

С хати в сіни входячи:

– Чи все моє милоє сваттє (браттє)

За мною виступає?

Одна дівонька одозвалася:

– Ой шче ж бо я осталась,

Ой осталась, приосталася –

Батиньку кланялася.

Спиваїцьця другий раз, то вже ни «батиньку», а «матьонці».

Молодуха виходить с хати, плаче.

203 (117). Дружко і дивки можуть спивати:

Ни куй, зозулька, в чистому поли –

Ше накуєсься в зильонуй дуброви,

Зильоне голлє прохиляючи,

К листу голивку прикладаючи.

– Ни плач, дівонька, в батька живучи –

Ше наплачисься, до свьокорка йдучи,

На його пороги наступаючи,

Його знарови пириймаючи.

Його пороги порожистиї,

Його знарови наровистиї.

Як пиреймеш – хвальона будеш,

Як ни пиреймеш – суджона будеш.

– Я його пороги попириступаю,

Я його знарови попириймаю.

Молодиї вийшли с хати. Як виходєть, дружко христить двери. А жинихова
родня, свати, нисуть на виіз сундука і постелю молодеї. На сундукови
сидить брат її – за сундука і за постелю треба платити. Торгуюцьця.
Скупляють сундука і постелю – дружко платить братови. Постеля
молодушина: пірнач і дьві довги подушки, коб було молодим на чим спати і
чим надинутись. А до теї, до Миколайовськиї войни молодуха свою одежу
клала ни в сундук, а в бодню. Бодню з одежию визла молодуха до молодого.
Бодня – такая би бочка, звичайна бочка, висока, оно з гушима і з віком,
віком закривалась, зачинялась. Віко такоє, таби на дижі, оно дьві дирки
на гуши. А в гушух тоде дирки, шоб кия засунути, шоб віко ни спадало. В
бодні чи в сундуці треба, коб полотна було найбиільш, шонайбиільш, коб
була повна бодня, коб були кожух, свитка, курта, сорочки, андараки, коб
хоч один андарак. Вся опратка в бодні.

А свати бируть в хати і нисуть ни виіз. Брали потась і виритьона, ше й
куделя прив(язана до потасі і виритино. Бируть гобраза, люстро, потась,
прачя, трепачку, сирпа, чясом качяло, лошки, миску. Гобраза бире
молодая, як їде до жиниха, а гинча – як їде в церкву. Свашка забирає
гобраза і люстро, як до жиниха їдуть. Колись у церкву гобраза ни брали.
Чясом ше шо бируть. А молодуси, як їде, то вилікого бохона хліба
втилеп-лєть, і надіжником укручаний, коб надовго її хватило. В молодухи
пудручники, малєньки булочки. Вона їх в кишені носить, а може й за
пазуху заложить. І гуска, булка, кубаса, повбитилок горілки – тим, хто
чипця кластиме.

Молодиї на дворі. Дружко спиває:

204 (118).

Ой на дівонци й а (да) китаїчка блякує

(Гето пудвичок повни плечи)

ЇЇ батинько, пириходячи, частує

(На од’єзди частують коло воза молодих)

– Ой частуйся, моє дітятко, частуйся,

А на суботоньку в гостиноньку готуйся.

(Бо в суботу ввечири, на вечор в гостину кличуть)

205 (119). Дивки на двори спивають:

Вже зозулька в луги влягає.

Вже Манічка в вози всядає,

Своїм дивочкам добрануч дає:

– Добрануч, дивочки, мої компаньочки,

Остаюцьця вам подаруночки,

Подаруночки, в саду квиточки,

З рожи чирвони, з рутки зильони.

Будите вити собі виночки.

Споминайте мине, виночки в(ючи,

А я вас буду, по воду йдучи.

Споминайте мине шчогодиноньки,

А я вас буду шчонидільоньки.

Молодиї садєцьця на виіз. Молодий треба коб на виіз посадив молодую. На
виіз нисуть коровая молодого і спивають:

206 (120).

У саду калина цвите,

У саду чирвона цвите,

Дар Божий до повозки йде,

Брат рідний на руках нисе.

207 (121). Дивки спивають:

Ни їдь, Манічко, с сватами,

Останься з нами, з дивками –

Пошиїм шубоньку з лямками,

Зов’єм виночка с павами.

208 (122). Дивки спивають:

Огляньтесь, паробочки,

Чи всі ваши дивочки?

Упала мла на дорози –

Ваша дівка в чужим вози!

Коб гужі порвалися,

Коб ми тут осталися!

Коб дуга поломалась –

Коб ше й дівонька осталась!

209 (123). Дивки спивають:

Попирид воза біла бироза,

Її вітьор колише.

– Вирнись, дівонько, вирнись, молода,

Тибе батинько кличе.

– Ой хай кличе, хай пирикличе,

Я йому отслужила:

Ой у поли да й на снопкови

Серпика положила.

Попирид воза біла бироза,

Її вітьор колише.

– Вирнись, дівонько, вирнись, молода,

Тибе матьонка кличе.

– Ой хай кличе, хай пирикличе,

Я вже юй отслужила:

Ой у комори да й на бодиньци

Ключики положила.

Попирид воза біла бироза,

Її вітьор колише.

– Вирнись, дівонько, вирнись, молода,

Тибе братики кличуть.

– Ой хай кличуть, хай пирикличуть,

Я вже їм отслужила:

Ой на покоси, на синокоси

Грабильки положила.

Колись скупляли бодню і постелю молодеї в комори, а вже пузній стали на
вози.

Колись молодую, як одвозили до жиниха, то вповивали – вкручували
полотном. І гетак їхала вона. Вповивають молодую: тонке полотно треба.
Окола голови полотно, оно крохи винка видно, ше й пуд бороду. Ше впирод
впов(ють. Як вповивають, то спивають:

210 (124).

– Дітятко, чи буде того?

– Батиньку, ше того мало,

Ше треба на покривало.

Як вивиде дружко молодих на двиір, вони коло воза стоєть, а дружко йде в
комору торговатись за бодню, за постелю. Вже посля гетиї войни стали на
вози сундука й постелю скупляти, а то в комори.

Все забрали, сіли на вози. На пиредній виіз дружко впирод, поганяє
коней. За дружком коровай посиредини воза. А молодиї за дружком, за
пличима, і за короваєм. А за молодими – приданки, дьві приданки, пличима
до молодих, і свашка, і брат його. Ше й на тиї вози садєцьця од молодеї.
Чоловік штири од молодеї їде, молодуха п(ята. А можуть і двох їхати. І
коб хлопець який був од молодеї, мужчина. Тиї, шо їдуть заре од молодеї
з єю до жиниха – гето приданки чи придане.

А з родні молодого одного свата оставляють в молодеї, ночує, бо
пиризвяне може дороги не знають. Виін виде пиризов до сибе (до
молодого), показує дорогу, на другий ( на наступний) день. Але смиються,
кажуть, шо на квашилину оставили свата.

На од(єзди обходєть молодих три рази окола водою, і воду ллють конюм пуд
ноги.

В молодеї заре повичерають посля од(єзда молодих, да й – спати. Хто
близько, то додому йде. Як повизуть молодую, то спивають:

211 (125).

Огляділася мати,

Шо нима дочки в хати,

Оно її слідки (слидки) знати,

Шо ходила по хати

Жовтими чиривиками,

Золотими пудкивками.

А свати з молодею вже виїхали. Їдуть. Спивають:

212 (126).

– Боровая пчілонька,

Куди литиш проти ночи?

Ни боїсься ти ночи?

Де будеш ночовати,

Де собі нучлі мати?

– Обмеркну у борочку,

Освину у садочку.

– Молодая Манічка,

Куди їдиш против ночи?

Ни боїсься ти ночи?

Де будеш ночовати,

Де собі нучлі мати?

– Обмеркну у батинька,

Освину у свьокорка,

У новуй комороньци,

На тихуй розмовоньци.

213 (127).

Зильона дуброва розлигаїцьця,

Листом доріжка устилаїцьця.

Свьокор нивісти сподиваїцьця.

– Ни будь, нивіста, вельми хвастлива,

Да будь, нивіста, в Бога шчаслива.

Роспусти долю по мойому полю,

А пудділлічко на пудвиір(їчко.

Коб моя нива жито родила,

Коб моя обора коровки плодила,

Коб на ниви копи стояли,

Коб на обори воли буяли.

214 (128).

А ни риій гуде, а ни пчілонька, шо в бору –

Жинишок їде й а з дружиною додому.

– Вийди, вийди, да миій батиньку, до мине,

Прийми мине й а з дружиною до сибе.

– Як добрий будеш, дак мий синочок, до мине,

То прийму тибе й а з дружиною до сибе,

Дорогий товар в комороньку закочу,

Твою княгиню (дівоньку) в свитличиньку завиду.

Як такий будеш, синочок, до мине, який був,

З Богом, з Богом й а з дружиною, де ти був.

Вже пуд(їхали до воріт.

215 (129).

Очиняй, свьокорко, ворота –

Їде нивіста богата:

Пуд єю коники косати,

Виде коровки рогати,

Жине овичички вовнисти,

Литєть гусоньки пирісти,

Питають Манічки: – Де сісти?

– Садітесь, гусоньки, на дворі,

Бо я ни знаю, де хливи.

Ох як же я тут поживу,

То тоди Я вас зажину.

Вже в(їхали, вже на дворі.

216 (130).

Уленула зозулька

Миз вишньовиї садочки.

Сюди ленула, туди ленула –

Нікуди виленути:

С правого боку все вишні,

А по лівому – чирешні;

Сюди ленула, туди ленула –

Нікуди виленути.

Наїхала Манічка

На свьокоркове пеудвиір(є.

Сюди глянула, туди гланула –

Нікуди виїхати:

С правого боку коморі,

А по лівому – обори;

Сюди глянула, туди глянула –

Нікуди виїхати.

Вже приїхали. спивають:

217 (131).

Ой винись, мати, діжку,

Бо привіз син нивістку,

Високу, як ялину,

Чирвону, як калину.

А де збоку пацани, жартуючи, заспивають:

218 (132).

Ой винось, мати, діжку,

Бо привіз син нивістку,

Високу, як ялину,

Чирвону, як жарину.

219 (133). Хто-нибудь посторонний завиде.

Коники тупу-тупу,

Привизли добру ступу,

Шо хліба ни замісить,

По пояс супель вісить.

Коники гердю-гердю,

Привизли добру пердю.

Як приїхали, то молодий ссаджує молодую з воза. Виходєть батько й мати
молодого, виносєть хліб, сиіль, кубасу порізану, все гете на тарілци
лижить. І горілка в плясци. Частують молодих. Молодиї частуюцьця.
Горілки ни допивали всеї, а виливають нидопите кириз голову. Молодая
губу вткне да й кириз голову геть тую горілку. Треба горілку розлити,
коб нивістка була здорова, коб вибрикувала. Як приїхали молодиї, то
палєть свічки, ставлють на шалівци коло гобразиів. Батько й мати просєть
молодих у хату. Заходєть у хату. перший іде дружко, христить гущаки,
порога. За їм – молодиї, а за їми приданки. Коло молодухи придане. Як
входить молодуха в хату, то типер цюкерики кидає, а тоди сир клала
молодуха. Поб(є на грудки сир і кладе: у запеч, кучку, і ше на дворі, і
на припеч, а діти збирають той сир. А сир клала в кучку, то казали, гето
коб одежа була біла таби сир. Ше молодая сипала зернята на запеч.

Як молодих видуть в хату, то спивають:

220 (134).

Сіяла Манічка чирвін мак,

Ни вдавалась свьокру в знак.

Її свьокорко ни позвав

Да й панюхною назвав:

– Накрийсь, панюхно, хвартушком,

Коб ни припала порошком;

Накрийсь, панюхно, платочком,

Коб ни припала пилочком.

– Я тобі, свьокорко, ни панє,

Я тобі, свьокорко, слугою,

Твойому синочку жоною.

221 (135). Приданки спивають:

Вступила Манічка в новую хату,

Кинула гочима по новуй хати,

Думала-гадала, як свьокра звати?

Назвала б батьком – батько нирідний.

Хоч вин нирідний – назвати вгидний (достойний).

222 (136). Спивають посторонни:

Свьокор нивісту поздоровляє:

– Будь здорове, дитя, пуд вповивальцем(,

Пуд повивальцем, пуд Божим даром.

( Вповивальце – гето полотно, которим вповита молодая. Колись то
вкручували винка, на винка полотно накинуть.

Зайшли в хату. Молодая вішає гобраза. На гобраза – ручника. А свашки ше
вішають ручники. А коровая з воза нисуть в комору і спивають:

222 а (136 а). Той самий текст, що і № 46 (13).

А посля с комори коровая на стиіл і тоже спивають:

222 б (136 б). Той самий текст, що і № 157 (67).

Обходєть окола стола. Дружко благословить молодих:

222 в (136 в). Той самий текст, що і № 77 (44).

Посля садить дружко молодих на посад. А заре вичерають. Як привизуть
молодую до жиниха, то вже тая пляшка і тая булка дружкови ни треба. Поки
молодая в винкови, то стараюцьця натто хорошу вичеру. Курицю обжярану
цілию і ше пару куринят обжяраних. Ше добру кухарку вибирали. І посядєть
– куринятка-пудросточки і куриця, і всі ціліньки. Потом гете їдєть. А на
той стиіл, шо молодиї, треба, коб мед був – колись меду бильш було, чим
типер.

Повичерають. Посля пирипивають молодого. Пирипивають гетак само таби й
молодую. Молодий оно кланяїцьця, а ни виходить з-за стола циловати.
Жиниха дарили грошима. Можуть і врано пирипивати. Але по колишнуй моди
треба ввечири, поки молодая в винкови. Як пирипивають молодого, то
спивають:

222 г (136 г). Той самий текст, що і № 159 (70). На місьці слова
«дівонька» чи «Манічка» спиваїцьця «жинишок» чи по йменню («Колічка»).

222 д (136 д). Той самий текст, що і № 160 (71). На місьці слов «Ступила
Манічка» і «Махнула ручничком» спиваїцьця «Ступив Колічка» і «Махнув
хустою».

222 е (136 е). Той самий текст, що і № 161 (72). На місьці слова
«дівонька» чи «Манічка» спиваїцьця «жинишок» чи по йменню («Колічка»).

А кличуть пирипивати, до пирипою, гукають: «На спомаганнє! На
спомаганнє!» І як молодую пирипивають – тоже.

Пирипили. Виносєть коровая в комору. Спивають:

222 є (136 є). Той самий текст, що і № 46 (13).

Як пирипили, то молодуха ше дає подарки тим, хто оставався вдома, де
якиї тьотки, ля старих тонкого полотна, ближчим, а дальнішим – ручники,
таби всім. Чясом врано дає подарки. Як дарить молодая, то спивають:

223 (137).

– Білая либидина,

Чи ввесь ліс побилила?

– Ой билила, билила,

Дубочка вмилила.

– Молодая дівонька,

Чи ввесь рід обдарила?

– Ой дарила, дарила,

Свьокорка вмилила.

Спиваїцьця килько раз. На місьці слова «Свьокорка» другий раз спивають
«Свьокрівку», третій – «Братикув» чи «Братика», читьвьортий –
«Систринок» чи «Систринку», п(ятий – «Дядичкув» чи «Дядичка», шостий –
«Тіточок» чи «Тіточку».

Треба, коб молодуха пройшлась, коб вийшла погуляла, коб пубачили, чи
вміє гуляти (танцьовати), чи ни кривая.

Посля молодуху видуть в комору. Там знимають винка і кладуть чипця.
Клали чипця, каницю і пудвичку на чипцєви назад зав(єзували. Гинча –
кохту, сподницю, чи платтє, і сорочку, все поминяє. На чипець хустку, а
колись – намитку. Як вбируть молодую в чипець, то вона тих частує, хто
вбирав. В молодухи в сундуці курижка – гето такая булочка довга, і
кубаса, і горілка, як колись, то повбутилок чи який кручок горілки. Вона
ламне тую курижку. А ручника одв’язує молодая од руки, як приїдуть до
молодого. Вбрали молодуху, видуть її, спивають:

224 (138).

На мори ліліє,

А в комори биліє,

Биліє да стипиріє

Білая либідонька.

225 (139).

Ти святий пониділку,

Зопсовав ти нам дівку:

Посадив пуд полицію,

Нарадив молодицію,

Посадив пуд посвітом,

Нарадив білим цвітом.

Колись ше молодуху вили до колодяза, шено вбравши в чипця – чи вміє воду
черпати. Молодуха кидає сира в колодяз і черпає воду.

Колись, поки молодуха в винку, то водили молодих «спати» в клуню. Можуть
ше й в молодушиного батька. Вони там ни лажєцьця спати і ни
роздіваюцьця, оно постоєть чи посидєть. На минютину їх завидуть в клуню,
зачинєть там, двери зачинєть. Пожартують, очинєть двери да й видуть
назад.

Посля ше повичерають, погуляють да росходєцьця, хто блисько. А хто
дальоко, то лажєцьця спати. Придане, як блиьски, то додому йдуть, а
потом с пиризьвянами приїдуть, а як дальоки, то остаюцьця, але потом
виходєть до пиризьвян.

А як свати поїхали до молодеї, то в молодого мало хто оставався. А хто
оставався, то частуюцьця, хто хоче – погуляє, хто дешо поспиває.

Ну а на конець в молодого лажєцьця спати. Пирид сном ше деякая баба
одозвецьця, заспиває:

226 (140).

Ой знати, знати, шо нирідна мати:

Лажицьця нивіста биз вичері спати.

(Нирідна мати – гето свьокрів)

Так пройшов другий день висілля. В гетой день родня молодого їздила до
батька молодеї. А на третій день – гето пиризов – родня молодеї приїде
до батька молодого.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ

Третій день висілля. Повставали, повмивались, повбирались. Посходились –
бо дехто додому ходив. Молодуха перша йде по воду. Чясом молодого
пирипивали, як ни пирипили вчора ввечири. Молодуха треба коб була в
висілних вборах, як пирипивають, а посля вже юй чипця кладуть.

Молодуй приносєть сніданнє. Брат приносить чи привозить. Сніданнє
молодуй: кубаса, бутилка, кавалок булки. Його покрають на столі.
Молодуха в комори наїсьця, коб «нихто ни бачив». В молодого снідають, і
молодуха снідає, і приданки. Посля брат, завізши сніданнє, ворочаїцьця
додому – до батькив молодеї. Як приїде брат, то спивають:

227 (1).

Біг зайчик кириз гайчик, скік на виіз.

Їздив братко по систринку – ни привіз.

Біг зайчик кириз гайчик – плигає.

Їздив братко по систринку – нимає.

Буде нас наша мати питати,

Шо ми будимо нашуй матири казати?

– Ой там же нас медом-вином поїли –

Нашу систринку й у комороньци втаїли.

227а (1а).

Ой біг зайчик кириз гайчик – скік на виіз.

Їздив братко по систринку – ни привіз.

Ой там його медом-вином поїли,

Його систринку в комороньци втаїли.

Один сват з родні молодого остався в молодеї, в батькив її, виін виде
пиризов. А врано за роднею молодеї од молодого приїшчяє посланець. В
молодеї поснідали і збираюцьця до молодого.

Вся тая родня молодеї, шо поїде в гетой день до молодого, зовуцьця
пиризьвяне (баби й дивки – пиризьвянки). А гета чясьць висілля зовецьця
– пиризов. В пиризвян є пиризвянський дружко. Пиризвянського дружка
вибирали пиризвяне. Пиризвянський дружко з булкию хліба, хусткию білию
окручаний хліб. А горілки й канчука ни було в пиризвянського дружка. Ше
й кажна пиризвянка бире по куску хліба, кусок хліба чи булочку в
платочок. Пиризвянський дружко ни вельми молодий коб був. Як свати їдуть
до молодеї на другий день висілля, то ше дехто биільш остаєцьця вдома. А
як вже в пиризов їдуть, то од старого до малого, всі їдуть.

Садєцьця пиризвяне на вози. На першим вози пиризвянський дружко, батько
й мати молодеї. Як вибираюцьця чи як виїхали, то спивають:

228 (2).

Чого ти, батиньку, спузнився?

Чи ниславоньки боїсься?

Ни биійся, батиньку, ни биійся,

В жовтиї чоботки обуйся,

Бири пирожки пуд ручки

Да їдь в пиризов (в гостину) до дочки.

Ше спиваїцьця до матьонки. На місьці слов «батиньку», «спузнився»
спивають: «матьонко», «спузнилась».

229 (3).

Ой добрая да годинонька настала,

Наша Манічка да по батинька прислала.

Ой прислала чотири коні, п(ятий виіз,

А шостого хурманичинька, коб привіз.

Дала йому копу грошей на страву,

Ой коб привіз мого батинька на славу.

Пісня повторяїцьця киілько раз. На місьці слиів «по батинька», «мого
батинька» спивають: другий раз – «по матьонку», «мою матьонку»; третій
раз – «по братики», «мої братики»; читьвьортий раз – «по систринки»,
«мої систринки»; п(ятий раз – «по гостоньки», «мої гостоньки».

Пиризвяне їдуть і спивають:

230 (4).

Молодая Манічка

Вибигла на гулоньку.

Припала к дорожиньци.

Чи шумить дубровонька,

Чи стучить дорожинька?

Як шумить дубровонька,

То биійний вітьор віє.

Як стучить дорожинька,

То миій батинько їде

3 усею родинию

За свею дитинию.

Пісня другий раз повторяїцьця. На місьці слиів «миій батинько»
спиваїцьця – «моя матьонка».

231 (5).

Молодая Танічка

Довго батинька ждала,

Коврями двори вслала,

Яворів насадила,

Соколів принадила,

Пудвиір(є звисилила.

Оно батинько на двиір –

Коврі вгору знялися,

Яворі зашуміли,

Соколі политіли.

Пісня повторяїцьця ше раз. На місьці слиів «батинька ждала», «батинько
на двиір» впотрибляють слова: «матьонку ждала», «матьонка на двиір».

232 (6). Спивають вже як на двиір з(їдуть, а можуть ше й їдучи.

Ой дин добрий, добри люде, ми до вас –

Десь прилитіла наша титірка тут до вас.

Покажіте, ни таїте – вона в вас.

Хоч ни її – пір(їчко її на показ.

Ой дин добрий, добри люде, ми до вас –

Десь завизьона наша дівонька тут до вас.

Покажіте, ни таїте – вона в вас,

Хоч ни її – красу її на показ.

Чи такоє на юй вбраннічко, як у нас?

У нас була в зильоному виночку –

Типер у вас в білінькому рубочку.

(«Рубочок» – гето чипець)

233 (7).

У поли либидина

Тонкая, високая,

Увирху широкая.

Коло теї либидини

Пиризвяне блудили.

Ой блудили, блудили,

Дорожиньку згубили.

Пубачили Манічку

В вишньовому садочку,

В білінькому рубочку.

– Молодая Манічка,

Вкажи нам дорожиньку,

Свого свьокорка пудвиір(є.

– Пиризвяне-паняне,

Чи ж вите ни видали

Мого свьокра пудвиір(є:

Ой у мого свьокорка

Три сади калинових (2 рази),

Три колодязи нових.

В першому колодязи

То й вино зильоноє,

В другому колодязи

То й мидок солодинький,

В третьому колодязи

Горілка дорогая.

Ой вино зильоноє

То ля мого батинька,

А мидок солодинький

То ля меї матьонки,

Горілка дорогая

Ля всеї родиноньки.

234 (8).

Наїхало пиризвян повний двиір,

Рубають дериво усе клін,

Роб(єть скрипочки навибиір.

– Грайте, скрипочки, голосно,

Коб було батиньку жялосно.

Грайте, скрипоньки, голосній,

Коб було батиньку жялосній.

235 (9).

Крякнула сива гутовка на мори.

Одозвалася молода Манічка в комори:

– Чи є, чи є а миій батинько на дворі?

Нихай викупить мине молоду з ниволі.

– Чи за много, моє дітятко, з ниволі?

– Ни за много, да миій батиньку, з ниволі:

За сто злотих, за тисячу чирвоних.

– Ни викуплю, моє дітятко, николи,

Живи собі, як тобі Господь позволив.

236 (10).

Вийди, Манічка, с хати,

Приїхала твоя мати –

Привизла нитку, голку,

Ше й клубушичок шовку,

Коб шила-вишивала.

– Моя матьонко рідна,

Ни в таку семню впала,

Коб шила-вишивала –

Оно товчи-молоти

Ше й по воду ходити,

Оно товчи-молоти –

Нимає порожноти.

236а (11). Той самий текст, що і № 29. Дивки спивають чясом.

Пиризвяне злізли з возив. Ідуть. Зразу пиризвянський дружко, посля
батько й мати молодеї. А молодуха ше раньше вийде з жинихом. Колись як
судошяють молодиї пиризвян, то молодая й молодий треба коб поциловали
кажного, починаючи з батька й матира. Ну а вже гето, то молодуха
поклоницьця батькови й матири і поцилуїцьця. Може ше кого поцилує. А
жиних стоїть. А посля свьокор с свьокрухию виходєть просити (приглашяти)
в хату. Пиризвяне йдуть в хату і спивають:

237 (12).

Росточи, свату, хату –

Сватови сіни тісниї,

Ідуть пиризвяне пишниї.

На їх шубоньки дмуцьця,

В ручках пирожки труцьця.

Ше пиризвяне в сінюх чи на дворі. А в хату йдуть дьві-три баби й мужчина
застилати (накривати) настиілниками столи. Гето з родні молодеї. Таби
дружко на пиридоїшче, так вони заре першими йдуть. Застилають столи і
спивають:

238 (13).

Ой послала нас мати

Столикув застилати.

Дала нам три обруси,

Коб заслали молодуси.

Дала нам три китайки,

Коб заслали столи-лавки.

239 (14).

Вите ж мої настилнички

Де ж вите робилися,

Де ж вите билилися,

Кому ж вите згодилися?

Де ж вите качялися,

Куди ж вите й попалися,

Тонкиї, білінькиї,

Й паперу румненькиї?

– Робились у батинька,

Згодились до свьокорка.

Качялись у матьонки,

Попались до свьокрівки.

Заслали столи, їх почастовали. Тоди спивають:

240 (15).

Ми столи застилали,

Тут (Там) же нас частовали:

Медом солодиньким,

Вином зильониньким

Ше й гиіркию горілкию.

Посля всі пиризвяне входєть в хату. Пиризвянський дружко с хлібом іде і
все, виін ниц ни робить, двирей ни христить. Заходєть, садєцьця за
столи. Тоди спивають:

241 (16).

В саду солов(є гниздо в(є,

(«солов(є» – гето солов(ї, як много)

Чи всім пиризьвянюм місьцє є?

Кому нимає – кажіте,

До нового містичка бижіте,

Золоти крисьолка купіте,

Напирод батинька садіте.

Пісня повторяїцьця. Там, де слово «батинька» другий раз спивають –
«матьонку»; третій раз – «братикув»; читьвьортий раз – «систринок»;
п(ятий раз – «родиноньку».

Сіли за столи. Молодуха садицьця з пиризьвяньми, а жиних ходить коло
столив і припрохує гостей.

242 (17).

Як сіли пиризвянки,

То погнулися лавки.

Як мидочку нап(юцьця,

То ше й гиіршей погнуцьця.

Ни на довго вони сіли –

Од сироди до ниділі.

243 (18).

Ой бистрая річинька притикла.

Наша дівонька теплих пирожкив напикла.

А напікши, на тарілочки наклала.

А наклавши, свого батинька прохала:

– Ой частуйся, да миій батиньку, у мине.

Ше повторяїцьця. На місьці слиів «батинька» і «миій батиньку» спивають
«матьонку» і «моя матьонко».

В пиризві тоже привизуть і оддадуть коровайця с сиром чи с кубасою, і
повбутилка. Або того самого коровайця, або свого, замінєть. Як оддають
коровайця, то спивають:

243 а (19). Той самий текст, що і № 156 (66).

Посля спивають тиї пісні, шо й в сватах, на другий день:

243 б (20). Той самий текст, що і № 165 (77).

243 в (21). Той самий текст, що і № 166 (78).

243 г (22). Той самий текст, що і № 167 (79).

243 д (23). Той самий текст, що і № 168 (80).

243 е (24). Той самий текст, що і № 169 (81). Можуть спивати «свати»,
можуть – «пиризвяне».

243 є (25). Той самий текст, що і № 170 (82).

244 (26).

Ой казали нам люде,

Шо нам чести ни буде,

Шо наш зять молоденький.

Ой хоч виін молоденький,

Альби виін покиірнинький,

Кругом столикув ходить,

В руках шяпоньку носить,

Свого тестинька просить:

– Тестиньку, миій батиньку,

Суджоний, як роджоний,

Частовався я в тибе –

Частуйся ти у мине.

Ше повторяїцьця пісня. Другий раз на місьці слиів «свого тестинька»,
«Тестиньку, миій батиньку. Суджоний, як роджоний» спиваюцьця: «свою
тешчоньку», «Тешчонько, моя матьонко, Суджона, як роджона».

245 (27).

Хміль на штичину повиваїцьця.

Батинько дочки допитуїцьця:

– Чи пити, дитя, гету горілку?

– Ой пи, батиньку, на здоров(їчко,

Гето за твоє годованнічко.

Хміль на штичину повиваїцьця.

Матьонка дочки допитуїцьця:

– Чи пити, дитя, гету горілку?

– Ой пи, матьонко, на здоров(їчко,

Гето за твоє годованнічко.

246 (28).

Молодая Манічка

По новим двору ходить,

Ливи гусоньки гонить:

– Ой гиля, ливи гуси,

До хлива ночовати!

Буду вас катовати,

Вичеру готовати,

Батинька частовати.

Ше повторяюцьця всі слова. На місьці слиів «батинька», «рідного»
спивають: «матьонку», «рідную».

247 (29).

Молодая дівонька

Попудріччу ходила,

Ливи гуси гонила:

– Ой гиля, ливи гуси,

До хлива ночовати!

Буду вас катовати,

Вичеру готовати,

Батинька частовати,

Рідного частовати.

Як другий раз спивають, то на місьці слиів «батинька», «рідного»
впотрибляють: «матьонку», «рідную».

248 (30).

Молоденький Колічка

Свого батинька просить:

– Ой миій батиньку рідний,

Ой частуй мої гости,

Шо с чужеї волости.

248а (31). Той самий текст, що і № 172 (84).

248б (32). Той самий текст, що і № 174 (86).

249 (33). Спивають і в сватах, і в пиризві, свати чи пиризвяне сами
собі, чи й за порогом поспивають.

Як сіли – вола ззіли.

Як стали – вола вклали –

На столі ни кришички,

Пуд столом ни кисточки.

Посидєть за столом, почастуюцьпя, посля йдуть гуляти. Треба коб молодуха
погуляла, чи з жинихом, чи так с ким. Посля знов за столи, посля знов
гуляти.

250 (34).

Пиризвянський дружичко,

Оглянься (Подивись) в океничко,

Чи їдєть кони сіно?

Як їдєть кони сіно,

Шче ми тут посидімо.

Як їдєть кони солому,

Забираймось додому.

Як їдєть кони стріху –

Ни робімо ми сміху.

251 (35).

Додому, віптічко (пташички), додому,

Вже налитались по бору.

Ой ше ни много литали,

Ярую пшаницю зобрали.

Додому, пиризвяне, додому,

Вже находились по двору.

Ой ше ни много ходили,

Вже мого свьокорка вгнивили,

Вже бочку вина випили.

252 (36).

Молодая Манічка

Свого батинька просить:

– Ой миій батиньку рідний,

Забирайся додому,

Ни роби мні догону.

Будуть мні доганяти,

Увесь вік нарикати:

– Ой згубили, згубила

Маніччина родина.

253 (37).

– Куди, батиньку, їдиш од мене,

Їдиш од мене, кидаїш мене?

За чим я буду тут зимовати?

За шчо я буду хліб куповати?

– Кидаю, дитя, кони косати,

Кони косати, коровки рогати.

То ти їх будиш тут продавати,

Ти будиш за їх хліб куповати.

254 (38).

Ходить курочка да по смітничку сокоче.

Батько з дочкою росставатися ни хоче.

Стоїть коничок да на стаїньци рогоче,

Батько з дочкою росставатися ни хоче.

Стоїть коничок да на стаїньци нижкию туп!

– Оставайся, моє дітятко, з Богом тут.

А при конці пиризвяне ше зайдуть за стил. А як одходєть пиризвяне, то
кладуть гроши. На стиіл кладуть, там по киілька рублів. Посля пиризвяне
садєцьця на вози і од(їшчяють, роз(їшчяюцьця по домам. Як од(їшчяють
пиризвяне, то спивають:

255 (39).

Манічка свого батинька проводить,

За калинови мостоньки заводить.

– Ой вирнися, моє дітятко, вирнися,

Вже на тибе да твиій свьокорко грозицьця.

– Хай грозицьця, ни грозицьця – ни вирнусь,

Таки ж я свого батинька провиду,

За калинови мостоньки завиду.

Пісня повторяїцьця до матьонки. На місьці слиів «свого батинька», «твиій
свьокорко» спивають: «свою матьонку», «твоя свьокрівка».

А в жиниха, як од(їхали пиризвяне, то повичерали да й розийшлись. Так
кончився третій день висілля.

Інформатори (від кого записані пісні) та рік запису.

КЛИМЧУК Анастасія Андріївна

№№ 229, 230, 233, 235, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 242, 244, 245, 246,
250, 252, 253, 255 – (1957 р.); 248 – (1958 р.); 228, 231 – (1961 р.);
232, 234 – (1965 р.); 243 – (1970 р.); 227а – ?, 247 – ?, 249 – ?, 251 –
?, 254 – ? – (1978 р.).

РЕПІХА Устинія Федорівна

№№ 227 – (1961 р.).

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ І КІНЕЦЬ ВЕСІЛЛЯ

На читьвьортий день родня молодого йде до батькиів молодого, а родня
молодеї – до батькиів молодеї. Бируть с собою: булочку, ше шо-небудь на
булочку і пляшку горілки. Збираїцьця родня жиниха – в жиниха, а родня
молодеї – в молодеї. А зобравшись, садєцьця за столи, частуюцьця. Той
пришов, той ше ни пришов. Виходєть з-за столив, мизика грає, гуляють.
Садєцьця за столи і спивають:

256 (1).

Огляділася мати,

Шо нима дочки в хати,

Ходячи, як вовк виє,

Шо сама лошки миє.

257 (2). І там, і там спивають, і в жиниха, і в молодеї.

Стуком да пуком свьокор по клити,

Свьокор по клити – нивісти будити:

– Вставай, нивісто, годи вже спати,

Годи вже спати, пора вставати.

Вже кури піли, зори свитили.

– Ой як я була да й у батинька,

Курей ни чула, зорей ни знала.

Ой як пришла да й до свьокорка,

Кури почула, зори познала.

Кури почула, кросенця тчучи,

Зори познала, по воду йдучи.

258 (3). Родня снідає і спивають, і в молодеї, і в жиниха.

Маніччин батинько,

Молодеї ріднинький

Ой устав ранесинько,

Умився билесинько,

Да пошов по городу.

Нашов у сибе шкоду:

Вирвано в саду рожу,

Чирвоную, хорошу.

Маніччина матьонка,

Молодеї рідная

Устала ранесинько,

Умилась билесинько,

Да пошла по городу,

Нашла у сибе шкоду:

Вирвано в саду рожу,

Чирвоную, хорошу.

Коліччин батинько,

Молодого ріднинький

Ой устав ранесинько,

Умився билесинько,

Да пошов по городу,

Нашов в сибе пригоду:

Посаджено в саду рожу,

Чирвоную, хорошу.

Коліччина матьонка,

Молодого рідная

Устала ранесинько,

Умилась билесинько,

Да пошла по городу,

Нашла в сибе пригоду:

Посаджено в саду рожу,

Чирвоную, хорошу.

259 (4).

– Ластовонька чирненькая,

Чого рано з вир(я пришла?

Ше по горах сніги лижєть,

По долинах криги стоєть.

– Я тиї сніги крильцями змиту,

Я тиї криги ножками потопчу.

– Ти ж Манічка молодая,

Чого молода замуж пошла?

Чи вмітимиш господарити,

Господарити, господинити,

Господинити, в хати лад висти?

– Єсьця в мине да й свьокорко,

То виін буде господарити.

Єсьця в мине да й свьокрівка,

Вона буде господинити,

Господинити, в хати лад висти.

260 (5).

Пошла дівонька в шчириї борки, в ягодки.

Її батинько кличе-покличе додому:

– Ниси, дітятко, моє рідноє, ягодок.

– Ни їстимеш, да миій батиньку, ягодок,

Випустила золотий кубок я з ручок,

Да россипала, да миій батиньку, ягодки.

Да їстиме миій свьокорко ягодки,

Бо виін пудніс золотий кубок у ручки.

261 (6).

Ой у середу врано

Хороше море грало.

Дівонька воду брала,

З берога в Дунай впала,

Ратуночку жадала:

– Ой миій батиньку рідний,

Виратуй мине з мора (2 рази),

Хоч ни служинька твоя.

– Моє дітятко рідне,

Хто тибе посилатиме,

Той з мора ратоватиме.

262 (7).

Ходить свьокорко по нових сінюх, по низу.

– Ходи, нивісто, разом три діли укажу:

Першоє діло – вставай, нивісто, раненько,

Другоє діло – йди по водицю хутенько,

Третьоє діло – води симницю биленько.

262а (8). Той самий текст, що і № 29.

263. (9).

Жяль мині, батиньку, на тибе,

Шо оддав дальоко од сибе,

Ни вилиш ходити до сибе.

– Ни вилю, дитятко, рочок, два,

На третій рочок прибудеш,

Як меї роскоши забудеш.

Ой ше Маніцци тижня нєт –

До її батинько листи шле:

– Прибувай, дитятко, до мине –

Трудно мні жити биз тибе.

Вже моє пудвиір(є зниміло,

Де моє дітятко ходило,

Рано волики гонило,

Ранную росицю трусило,

Пиізную симницю будило.

264 (10). В жиниха спивають:

Додолу, віптічко (пташички), додолу.

Занудила дівонька додому.

– Визи, жинишок, де ти взяв,

Ше миій виночок ни зов(яв.

Як миій виночок зов(яне,

На мине батинько ни гляне.

– Ни биійсь, дівонько, ни зв(яне,

Є в мине батинько – нагляне.

Є в мого батинька вишнів сад,

Занисе виночка в виноград,

Принисе з криниці водиці,

Покропить виночка з шкляниці.

Вносєть коровая. Коровайник нисе і спиває:

265 (11). Той самий текст, що і № 46 (13), на місці слів «до комори йде»
вживаються слова «до поділу йде».

Тоже нисе коровайник. Тоже три рази ворочаїцьця, зліва направо. Можуть
крохи раній коровая принисти.

Ше коровая ни ділєть, ше коровай стоїть. Тоди і в дівки, і в жиниха
обсилають подарками. Обсилає подарками в жиниха дружко, а в молодеї –
пиризвянський дружко. В пиризвянського дружка тоже треба коб канчук був.
Дружко (і пиризвянський дружко) бире на канчук кавалок полотна, метрув
два, і обсилає подарками (гетим полотном). Гето (гете полотно) треба тим
давати, хто бонду даватиме. Пирид тим, як обсилати, дружко скаже, хто
дає бонду, там дєтько, тітка, брат старший і т.д. Бонду давали всяку:
корову, овечку, тьолку, порося, тиля, як хто, то курицю, гусь. Дружко
говорить:

266 (12). Ше є в нашого молодого (в нашиї молодеї) дєтько, тітка і т.д.,

Як є, то пирийняти!

А як нима,

То за висьолого оддати!

Чи возьмеш?

Пудходить дєтько чи тітка, чи ше хто, і каже, шо дасьць, якую бонду
дасьць. Дружко дає йому тоє полотно, шо на канчукови диржить. А як ни
дає бонди, то скаже:

Оддавайте за висьолого!

І ни дають тому полотна.

Посля шихуюцьця коровая дилити. Спивають:

267 (13).

Ой за горою, за краминою

Стояла вежа висока, стройона,

Висока, стройона, хороше складьона

(на биік схильона),

А в туй вежи батинько лежить.

– Устань, батиньку, устань, ни лежи,

Устань, ни лежи, устань походи,

Устань походи, коровай подили.

– Ой я ни встану, бо я ни вмію,

Бо я ни вмію, ни розумію.

Ой за горою, за краминою

Стояла вежа висока, стройона,

Висока, стройона, хороше складьона,

Хороше складьона, на биік схильона.

А в туй вежи дружичко лежить.

– Устань, дружичку, устань, ни лежи,

Устань, ни лежи, устань походи,

Устань походи, коровай подили.

– Ой я устану, бо я умію,

Бо я умію, я розумію.

Знаю, кому дати, кого як звати,

Кому по шистци, кому по крисци.

268 (14).

На дворі сей свиточок свитає,

Жидовина в океничко торкає,

Хоче в нас сей коровай купити,

Хоче за його сто золотих личити.

А Маніччин (Коліччин) батинько ни продасьць.

– Ліпш я буду славоньку (волиньку) чинити,

Чим я гетих сто золотих личити.

Як я гетих сто золотих поличу,

То я всю свою родиноньку засмучу,

Як я гетой Божий дар (коровай) подилю,

То я всю свою родиноньку звисилю.

А заре благословлєть коровая дилити:

269 (15). Той самий текст, що і № 7, але замість слів «Гетуй молодуй
винка звити» уживаються слова:

Гетого (Нашого) молодого

Коровая подилити.

Або:

Гетиї (Нашиї) молодеї

Коровая подилити.

Коровая коровайник ділить чи найстаріший. Коровая ділєть – по кусочку на
кажну хату. Дилили коровая, то перше нисли сватови. Як ділєть, дають
коровая, то кому дають, отказує: «Дяку за дар Божий, за коровай». Як
ділєть, то тоє: мині с шишками – в мине діти, а тоє: мині с шишками – в
мине діти. Кавалок коровая сватови – як зове батько в гостину, то нисе
коровая кусок. А в коровайови колись пудошву (спиідню скоринку) мизици
оставляли. Типер ни дають.

Ше мизици треба булочка, гето короваєць малєнький, і кубаса, ше чясом
повбутилок давали. Ну й частовали мизику. Був такий аніґдот – мизика на
своїх харчях на висіллі. Згодили мизику грати на висіллі на своїх
харчях, шоб ни частовати, шоб своє їв, хотіли пирихитрити мизику. А
мизика – оно гости за стиіл, то виін грає, грає. Оно гости вийдуть з-за
стола гуляти, тоди мизика розв’язує торбу, достає їжу і їсьць. Гости
просєть, коб грав мизика, бо вони гуляти хочуть, а мизика каже, шо його
так годили (Анекдот розповів Д. Ф. Климчук).

Ділєть коровая, то спивають:

270 (16).

Зийди, сонце, з раю

К нашому короваю.

Зийди ранесинько,

Засвити виднесинько

Краяти дрібнесинько,

Коб усіх обдилити,

Никого ни вгнивити,

Старого й малого

Ше й батинька рідного.

Ше повторяюцьця всі слова. На місьці слиів «батинька рідного» другий раз
спивають – «матьонку рідную».

271 (17).

Крайчик коровай крає,

Бо золотий ножик має.

272 (18). Жартовлива пісня.

Крайчик коровай крає.

Бо гострий ножик має.

Все собі в кишині пхає.

Ой то в рот, то в кишеню,

То ля жиінки на вичеру.

Коровая подилили, то ниякого сузову нима. Посля диління коровая
частовались і росходились. Чи ше йдуть у цигане, подиливши коровая.
Колись то в цигане ходили поки коровая дилити. А як молодуха з другого
сила, то крохи по силі походєть цигане.

Цигане – гето чясьць висілля. В цигани йде родня молодеї до молодого, а
родня молодого – до молодеї. Кладуть на сибе якую подрану одежу,
розмальовують ліцо краскию, сажию, пудпарязуюцьця соломняними
пиривьослами, гадають на картах, на руці. Мужчини чи хлопці вбираюцьця в
бабську одежу, баби чи дивчята – в мужчинську. Сирид «циган» можуть бути
і солдати, і санітари, і сьостри мілосердія, і купці, і нігри, і пиіп з
дяком, і пан с панію і кого там тиілько ни може бути. Чясом ціли
придставлєнія робили: крепосьць брали, з орудій стриляли. Цигане бируть
свою горілку, з горілкию ходєть, частують горілкию, а їм дають єйця, а
заре, то копєйки чи рублі дають. Як колись, то прив(язували собі «цицки»
чи й ше дешо …, ну там морквину чи бурака де там прив(яже.

273 (19). Літня пісня, спивають на літній матів. Але чясом і на висіллі
спивають, на висілний матів, чи де дивки, чи як мало осталось, вся родня
поїхала, чи як нима чого спивати.

На загуминні долина.

А в туй долини калина;

На туй калини зозулька.

Ой кує вона, ночує.

Нихто ж бо її ни чує.

Зачув бо її жинишок,

Да й по дворику ходячи,

Половиї воли гонячи,

Ворониї кони водячи.

На самим конці сядуть за столи, почастуюцьця да й роз(їшчяюцьця. Хто
впирідж поїде чи пиійде, хто посля. Як роз(їжджяюцьця, то спивають:

274 (20). Гетию піснію кончяїцьця висіллє.

На загуминні да й широкая долина.

Роз(їшчяїцьця вся Маніччина (Коліччина) родина.

Ой у поли вишинька тройчяста.

– Бувай, бувай, моя родина, да й шчяста.

– Ой як же нам, наша Манічка (да наш Колічка),

бувати –

Виганяє да твиій батинько йа с хати.

Висіллє кончилось. Але на другий (на наступний) день сама блиська родня
ше приходить. Буває, шо останицьця шо, ни вип(ють і ни поїдєть всього, а
то й сами принисуть. Заре скажуть, шо йдуть «зуби полокати (полоскати)».
А колись так ни казали. Колись «зуби полокали (полоскали) в пиіст.

А в суботу звали в гостину. А гостина в ниділю, в суботу шиховатись
треба. Йде звати в гостину, ше й з голинию кусок коровая нисе, і
заквічана голина. В Симонович тиілько в молодеї гостина, а в Нагиір(ї, в
Брашивич, то на другу ниділю зовуть до молодого.

Похожие записи