Реферат на тему:

Теоретична модель масової літератури в контексті гуманістичної концепції
мортімера адлера

Постановка проблеми. Основою парадигми суспільного розвитку в ХХІ ст.
стали людина як найвища цінність і культура як умова самоорганізації і
саморозвитку особистості. В процесі реалізації творчого потенціалу
індивіду і формуванні культури молоді у відповідності з об’єктивними
вимогами та реальними можливостями сучасного світу велику роль відіграє
і масова Література. За переконанням видатного філософа і педагога
Мортімера Адлера духовний світ людини визначається творами літератури,
які вона прочитала, оскільки найповніше моральні еталони суспільства
находять своє відображення в літературі.

Кожна культура, кожна епоха виробила свої ідеали, свої еталони та
нормативні зразки. В історії людства закріпилися образи героїв Еллади,
скандинавських вікінгів, слов’янських дружинників, англійських
джентльменів, японських самураїв, американських бізнесменів. Мільйони та
мільйони людей прагнули наслідувати героїв Гомера, М.Сервантеса, В.Гюго,
Дж.Лондона, Д.Ґолсуорсі, Л. Фейхтвангера, А.Сент-Екзюпері. Глибокий
слід в свідомості цілого ряду поколінь залишили створені Л.М.Толстим
образи Андрія Болконського та П’єра Безухова. Їх характери істотно
різняться між собою, але у них, так само як і у інших героїв світової
літератури, є багато загальних рис, таких, як шляхетність, високе
почуття честі, активна доброчинність, що об’єднує найкращих
представників різних епох і культур.

Сучасний світ володіє значним потенціалом культури, але внаслідок
нерозвиненості соціальних механізмів включення людей в світ краси та
формування вмінь і навичок жити за законами краси у значної їх частини,
зокрема, молоді, не вироблені відповідні ціннісні орієнтації і потреби
наслідувати культурні традиції. В зв’язку з цим одне з основних завдань
системи освіти полягає в тому, щоб формувати у молоді стиль мислення,
адекватний вимогам сучасного суспільства, виховання гуманістичного
світогляду.

Життя сучасної людини проходить не тільки в соціумі, але й в культурі.
На межі століть відбувся нечуваний розрив між традиціями, людьми,
епохами, культурами, що привело до глобальної кризи культури.
Дослідники, зокрема, М.М.Скатов, наголошують, що криза культури
відбивається в художній творчості, яка віддзеркалює сучасне буття
культури [6]. Одна з істотних ознак цього явища – гібридизація культури,
тобто штучне поєднання несумісних культурних світів, що можна часто
спостерігати в різних видах художньої творчості, орієнтованих в значній
мірі на естетику постмодерну з його установкою на реконструкцію,
колажність, „мозаїчність” сприйняття, оцінку соціокультурної дійсності.
Цим пояснюються парадокси нашого буття, серед яких обсяг виданих творів
Бориса Акуніна, Віктора Пелевіна, „жіночої” літератури, дорівнюється
усьому обсягу художньої літератури, що видається.

Багато дослідників, зокрема М.М.Скатов, зауважують, що криза культури,
яка відбилася в літературі, полягає і в тому, що „висока мода елітного
постмодерну зійшлася з „поетикою” самого „низу” і заполонила
недрукованим словом друковані сторінки [6].

Але саме в цей кризовий період складаються нові концепції, моделі і
парадигми літератури, читання та виховання „людини культури”.

Серед пріоритетних завдань цього процесу можна виділити наступні:

розуміння освіти не тільки як соціології особистості, підготовки до
майбутньої професійної діяльності, але й входження в світ культури,
формування свого особистісного напрямку в історії культури;

гуманітарний, гуманізуючий підхід, розгляд освіти як творчого акту, що
сприяє становленню особистості гармонійної, цілісної, яка має свій
неповторний Образ;

міждисциплінарний синтез науки, освіти і культури;

побудова системи освіти як безперервного процесу розвитку та
вдосконалення людини;

постійне збагачення соціокультурних технологій і освітніх технологій.

Основні зусилля необхідно спрямувати на те, щоб включити людину в
минуле, сьогодення і майбутнє культури, а освіту будувати як процес
культурації.

«Людина культури» – це багатовимірна особистість, що формується і
розвивається в просторі діалогу. В діалозі людина вкладає в мову, в
слова усього себе. Існує декілька типів такого культурологічного
діалогу: діалог логік, смислів, сутностей, діалог образів культури,
діалог в культурі і діалог історичних типів культур, діалог типів
свідомості. Гуманітарне мислення після робот М.М.Бахтіна стало
розглядатися як великий діалог з основних, головних питань буття, як
спілкування різних культур, різних свідомостей.

Сама культура може розумітися як діалогічна, втілена в творах
самосвідомість кожної цивілізації.

Визначальним в «людині культури» є усвідомлення особистістю
історико-культурного «типу свідомості», або художня свідомість. Вона з
одного боку, розуміється як полі функціональна діяльнісна система, що
виробляє і транслює універсальний і разом з тим унікальний духовний
досвід людства. З іншого боку, розглядається як система, що регулює
художньо-творчу діяльність і спрямовує її в процесі художнього освоєння
світу та спілкування людей.

Треба зауважити, що в основі будь-якого типу культури лежить певний тип
художньої свідомості, що відображає свідомість людини в єдності її
інтелектуальних і чуттєвих сторін. Занурюючись в художні тексти і
усвідомлюючи своєрідність художньої свідомості культурної епохи,
реципієнт твору літератури розвиває свою художньо-естетичну сферу.
Головним показником розвитку цієї художньо-естетичної сфери є здатність
людини зрозуміти художню світоконцепцію певного типу культури або
окремих її явищ. Художня світоконцепція – це свого роду прообраз, через
призму якого проходить і по моделі якого відтворюється письменником або
реципієнтом твору культурний універсум.

Через систему освіти повинна проходити ідея цілісного, гармонійного
розвитку особистості, яка живе не тільки в соціумі, але і в культурі;
усі зусилля необхідно спрямувати на те, щоб включити молодь в минуле,
сьогодення та майбутнє культури.

Зараз через нівеляцію літератури як духовного продукту відбувається
нівеляція основоположних традицій духовності. Тому питання про вплив
масової літератури на свідомість молоді, взаємодію цих світів є
актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Означеній проблемі присвячені дослідження ряду науковців. Плідними для
нас стали роботи Б.М.Беспалова, В.Медведєвої, О.Пахловської,
Л.Т.Петрової, М.М.Скатова, В.Ю.Троїцького, Є.І.Франчука, які розглядають
різні аспекти зазначеної проблеми: характер впливу масової літератури на
суспільні уявлення, дослідження проблематики літературних смаків,
розуміння літератури як втілення і відображення духу епохи, підхід до
масової літератури як до втілення „колективної свідомості”
[2,3,4,5,6,7,8].

Для того щоб описувати і моделювати процес виховання і освіти
особистості як систему та роль масової літератури в ній, необхідно чітко
уявляти модель літератури, модель особистості та їх взаємодію.

Метою статті стала спроба побудувати теоретичну модель масової
літератури, зокрема гуманістичного ядра твору та показати їх взаємодію
із світом особистості.

Постановка проблеми визначила наступні завдання:

Висвітлення основних положень концепції М.Адлера.

Створення умовної моделі літературного твору.

Відтворення шляхів взаємодії літературного твору та культури
особистості.

У відповідності з метою і завданнями дослідження в нашій роботі
застосовано культурно-історичний метод та загальнокультурний підхід.

Значення літературних творів в культурному становленні людини давно і
добре відоме та неодноразово підкреслювалось багатьма визначними діячами
науки та культури. Необхідність підвищеної уваги до проблеми виховного
призначення літератури визначається часом. На думку В.Медведєвої, через
нівеляцію літератури як духовного продукту відбувається нівеляція
основоположних традицій духовності [3, 13-14]. Відчуження молоді від
літератури спричиняє порушення в гармонійному розвитку особистості.

Література, зокрема масова література, відіграє значну роль в
становленні особистості, сприяє збагаченню читацьким і життєвим
досвідом, формує образне мислення, виховує художній та естетичний смак,
впливає на утвердження основ моральної особистості.

Як вже зазначалось, духовний світ людини визначається творами
літератури, які вона прочитала. За думкою Мортімера Адлера читання і
обговорення цих творів повинно стати частиною гуманістичної освіти.

Література посідає виняткове місце серед інших чинників у функціонуванні
освітньої та виховної систем. Саме вона визначає глибину норм і
цінностей, поле індивідуальних варіантів розвитку особистості, які вона
одержує на тому чи іншому етапі життя.

Ця думка складає основу концепції Мортімера Адлера. Серед ознак творів
літератури, які необхідно враховувати, вчений називає такі, як:

1) це твори, що прочитала найбільша кількість людей, у яких було більше
читачів, ніж у інших творів;

2) це твори, що мають найбільшу кількість альтернативних та незалежних
інтерпретацій.

М. Адлер наголошував, що перш за все ці твори повинні відрізнятися
здатністю знов та знов ставати предметом дискусії.

Необхідно зазначити, що вчений велике значення надавав в першу чергу
класичній літературі, в творах якої підіймалися фундаментальні проблеми,
в яких містяться великі ідеї та думки. Це ті ідеї, спираючись на які
людина повинна розмірковувати і про своє власне життя, і про світ, в
якому вона існує. Це ті найголовніші речі, про які необхідно говорити і
які має сенс пізнавати, якщо людина хоче зрозуміти світ, суспільство і
себе.

Поділяючи думки видатного вченого щодо виховного значення перш за все
класичної літератури, ми переконані, що виховні функції можуть
виконувати і твори масової літератури. Звичайно, не всі вони позитивно
впливають на особистість, сприяють творчому та гармонійному її розвитку
і відіграють роль акумулянта культурних цінностей. Всі ці функції можуть
виконуватися за умови наявності в творі масової літератури
гуманістичного ядра.

Творчість людини ніколи не буває результатом дії тільки внутрішніх або
тільки зовнішніх культурних факторів. Це завжди взаємодія внутрішнього і
особистісного світу культури та зовнішнього соціокультурного поля, коли
відбувається трансформація зовнішніх соціокультурних факторів у
внутрішні особистісні. Посередником у цьому процесі може бути і твір
літератури. Взаємодію твору масової літератури та культури особистості
можна графічно представити таким чином:

Рис. 1. Взаємодія літературного твору та культури особистості

Щоб здійснився процес взаємодії, необхідно враховувати внутрішні
фактори, які визначають творчу активність читача твору. Вони виступають
як розгортання суб’єктивного світу особистості, який проявляється в
різноманітності культурного поля особистості, в значній мірі корегують
творчий процес.

????????????)?Особистісний світ культури спирається на систему
пізнавальних, емоційно-комунікативних, ціннісно-орієнтуючих установок.
Пізнавальні установки передбачають одержання нових знань. За степенем
опосередкування їх класифікують на ситуативно-орієнтуючі, внутрішні,
теоретичні та методологічні.

В.М.Беспалов, Л.Г.Петрова, Е.І.Франчук переконують в своїх дослідженнях,
що найбільш безпосередньо соціальна природа людини проявляється в її
емоційно-комунікативних установках [2,5,8]. Це прагнення до емоційного
спілкування, намагання зняти емоційну напругу шляхом перенесення на
інший об’єкт. На емоційному контакті, зокрема, заснована естетична
насолода. Творами масової літератури, за думкою дослідників,
задовольняється прагнення до естетичних форм емоційного контакту.

Ціннісно-орієнтуючі установки покликані гармонізувати внутрішній світ
особистості, привести в систему потреби, норми, цінності.

Тому культуру особистості можна показати як єдність цих установок у
вигляді трикутника. Ця єдність може реалізуватися в діяльності людини,
зокрема, як у нашому випадку, у процесі читання творів масової
літератури, через які особистість одержує культурні цінності. Тому твір
літератури, в єдності своїх комплексів повинен поєднувати вершини цього
трикутника. Зростання культури особистості може бути представлено за
допомогою векторів, що відображають будову літературного твору у вигляді
трьох функціональних комплексів. Рух за цими векторами і представляє
зріст культури особистості. Засвоюючи таким чином культурні цінності,
особистість формує духовний зміст свого внутрішнього світу – моральні
уявлення, погляди, естетичний смак, формується індивідуальність, тобто
відбувається процес культуротворення або культурація, що передбачає
сполучення, з одного боку, особливостей культури зовнішнього світу, а з
іншого – можливість вибору тих цінностей, що засвоюються даним
індивідом.

Рис. 2. Складові частини твору літератури

Враховуючи функціональні особливості літературного твору як культурного
чинника, ми можемо зробити спробу побудови абстрактної формальної моделі
як специфічної системи, де велику роль буде відігравати гуманістичне
ядро твору.

Для створення умовної моделі, яка б ефективно впливала на читача твору
масової літератури нам здається доцільним скористання семіотичним
підходом. Він дає можливість розділити твір на окремі семіотичні
компоненти, які можна було б моделювати з метою створення потрібної
неповторної структури, що мала б найбільший вплив на читача. Знакові
елементи тексту розташовані в нерухомій просторовій формі і мають
складну та багатошарову будову. Ступінь складності будови тексту під час
сприймання твору не регламентується і читач не обмежений в часі
сприймання тексту. Текстовий семіотичний рівень має в творі найбільше
значення. Для функціонування тексту твору масової літератури в процесі
читання необхідно, щоб автор заклав у нього зміст. Тільки за наявності
змісту текст може реалізувати свою комунікативну функцію.

Дослідники визначають, що найважливішими в сучасному суспільстві є такі
функції масової літератури як пізнавальна, естетична та ігрова.

1. Естетична функція. Як відомо, світ будується та розвивається за
законами краси. Але в повсякденні вона розпорошена, затемнена прозою
життя. Лише письменник за допомогою уяви в своєму творі акумулює красу
світу. Навіть явища, цілком протилежні красі, як то образи смерті,
руйнування, страждань, жорстокості мають своє естетичне виправдання
оскільки служать ствердженню добра, любові, досконалості та краси.
Художньо відтворюючи життя, письменник виділяє в ньому два протилежні
полюси – прекрасне і потворне – і відповідно між ними розділяє життєві
явища.

2. Пізнавальна функція. Література пізнає світ емоційно-раціонально у
формі конкретно-чуттєвих образів (символів). Такі поєднання
емоційно-інтуїтивного і раціонального, конкретно-чуттєвого й
узагальненого дозволяють твору масової літератури пізнавати матеріальну
дійсність.

3. Ігрова функція. У творах масової літератури ігровий дух виявляється у
штучній, упорядкованій за окремими правилами ритмізації мови, у
зумисному приховуванні смислу, у штучності і красі побудови фрази. У
будь-якому творі масової літератури письменник свідомо або не свідомо
має на меті створити таку напругу, яка б „зачарувала” читача, тримала
його в захопленні. Аби передаючи напругу читачеві, письменник зазвичай
кладе в основу свого твору ситуацію боротьби та любові. У переважній
більшості випадків центральною темою є суперечка – завдання, яке герой
має виконати, випробування, які йому треба пройти, перепони, що їх герой
повинен подолати. Інша група тем, що викликають напругу, засновується на
приховуванні особистості героя. Він виступає інкогніто через те, що
свідомо утаємничує свою сутність.

За допомогою умовної теоретичної моделі масової літератури, як ми
переконані, можна розширити перелік функцій, що можуть бути притаманні
твору масової літератури.

Як багатофункціональна система твір підпорядкований чіткій ієрархії.

Читання творів з відповідним текстом передбачає культурне насичення
особистості соціокультурними цінностями. Оскільки твір, як вже
зазначалось, виступає сукупністю знакових компонентів, семіотична
функція відіграє велику роль.

Пізнавальний функціональний комплекс містить такі функції, як
гносеологічна (пізнавальна), комунікативна та трансляційна (або
інформативна).

Гносеологічна (пізнавальна) функція визначається здатністю концентрувати
в собі досвід минулих поколінь і крізь цю призму давати людині цілісне
уявлення про неї. Вона дає можливість з’ясувати свої потреби та
інтереси, сприяє розвитку самосвідомості, що створює умови для освоєння
світу.

Із пізнавальною функцією пов’язані трансляційна та комунікативна.
Трансляційна функція може бути визначена як інформативна. Твори можуть
виступати як пам’ять людства, вона здійснює передачу знань від покоління
до покоління, які вона кодує в знакових системах. Комунікація передбачає
не тільки спілкування за допомогою, але й наявність певного поля
розуміння.

Визначальна функція, з якою пов’язані інші та які витікають з неї, на
нашу думку, гуманістична, або виховна, духовно-моральна, тому
центральним функціональним комплексом виступає гуманістичний, де
головними функціями є гуманістична, виховна, духовно-моральна. Саме він
і виконує роль гуманістичного ядра. Літературні твори з гуманістичним
змістом покликані розвивати особистість, забезпечувати моральний ріст.

Концепція гуманістичного ядра, на нашу думку, глибоко діалектична,
вона дає можливість показати, що всі чинники в творі не статичні, крім
творчого, культурного ядра. Вона доводить, що всі складові за своїм
змістом багатозначні, рухомі і передбачають постійні зміни в загальній
структурі твору. Вони можуть бути схильними до інновацій і
характеризуються відносно меншою стабільністю, але ядро твору виступає
як стабільна цілісність, забезпечує сталість. Як чинники літературного
твору, так і ціннісна орієнтація особистості може змінюватися в
залежності від ряду факторів, зокрема це економічні умови, етичні норми,
естетичні ідеали, але наявність гуманістичного ядра дасть можливість
виконати мету виховання молоді в сучасних умовах, яка, на нашу думку,
полягає у вихованні вільної гуманістичної особистості, яка була б
орієнтована на сприймання загальнолюдських моральних цінностей.

Читання за таких умов виступає механізмом усвідомлення, коли
гуманістичний зміст набуває характеру особистісно значущого. Таким
чином, здійснюваний перехід важливих гуманістичних цінностей в
індивідуальну свідомість, формує світогляд.

Висновки. Проблема формування особистості, чий світ відрізняється
прагненням до гуманістичних цінностей та творчим сприйманням дійсності
стає головною метою сучасної освіти.

Спираючись на концепцію видатного філософа та педагога Мортімера Адлера
в своїй статті ми наполягаємо на тому, що твори масової літератури
можуть виступати теж носіями гуманістичних цінностей та виконувати
виховні функції за наявності в них гуманістичного ядра.

Створена нами модель гуманістичного ядра визначає науково-організаційні
засади оптимального функціонування творів масової літератури в сучасному
соціокультурному середовищі. Вона висвітлює перспективні напрямки пошуку
інноваційних систем і технологій і доводить, що всі складові частини, її
функціональні комплекси існують не окремо, не паралельно одне одному, а
в нерозривному зв’язку та взаємозалежності. Вони переходять один в
одного, кожний з них виступає своєрідним продовженням інших, набуває
якісної певності з іншими і через них. Але, незважаючи на цей
гармонійний зв’язок, окремо взяті, вони не втрачають своєї специфіки,
відображаючи одну з якостей цілісного феномену літературного твору як
чинника культури. Пріоритет гуманістичного змісту ядра твору необхідним
чином пов’язаний з розвитком суб’єктивності людської діяльності,
надаванням першочергової уваги розвитку внутрішнього світу особистості.

Перспективи подальших досліджень. Метою подальших досліджень повинно
стати дослідження ціннісно-регулятивного елемента твору масової
літератури – „гуманістичного ядра”, що впливає на розвиток і
саморозвиток молоді як суб’єкта гуманістичної культури.

Література

Андреева И.В. Чтение как источник самопознания в период отрочества //
Мир б-к сегодня: Науч.-инф.

сб. – М., 2002. – Вып. 2. – 126 с.

Беспалов В.М. Чтение в современном мире // Науч. и техн. б-ки. – 1993. –
№3.– С.64-67.

Медведєва В. Книга як символ культури і феномен ризику // Вісн. Кн.
палати. – 1999. – №1. – С.13-14.

Пахловська О. Чи можливий український бестселер? // Час. – 2000. – №20.
– С.89.

Петрова Л.Г. Соціально-психологічні чинники сучасного читання // Бібл.
вісн. – 2003. – №5. – С.7.

Скатов Н.Н. Погружение во тьму // Литературная газета. – 2003. – №7. –
19-25 февраля.

Троицкий Ю.В. Словесность в школе. – М.: Владос, 2000. – 432 с.

Франчук Е.І. Українська книга і книжкова культура в національній
культурі України // Наук. праці наук. б-ки України, 1999. – Вип. 2. –
С.155-172.

ТВІР

емоційний

функціональний

комплекс

ціннісно-

орієнтуюча

установка

пізнавальна

установка

емоційно-

комунікативна

установка

пізнавальний

функціональний

комплекс

ціннісно-

орієнтуючий

функціональний

комплекс

гуманіс-тичне ядро

інформа-

тивна

функція

комуніка-тивна

функція

гносеоло-

гічна

функція

семіо-тична

функція

аксеоло-гічна

функція

виховна функція

духовно-моральна функція

Похожие записи