Сценарій

на тему:

Свято писемності й української мови

Мета. Викликати бажання вивчати українську мову, милуватися її красою,
розвивати творчі здібності учнів, уміння спостерігати. Виховувати любов
до мови свого народу.

Обладнання: Святково прибрана зала, стіл прикрашений українським
рушником, на столі стоїть каламар, старовинний годинник із приставкою
для ручки, де знаходиться гусяче перо, яким писали літописці. На столі –
пергамент із давньоруським шрифтом, за столом сидить учень в одязі
Нестора-літописця, тримає в руках перо, ніби пише літопис.

(Звучить пісня “Це моя земля” (муз. А.Остапенко, сл. О.Ткача). На тлі
пісні діти читають слова).

1-й учень.

О слово рідне! Пращура молитва,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська – творіння Ярослава –

Слов’яномовна праведна земля.

2-й учень.

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

І ратний клич Данилових полків.

3-й учень.

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул стоїть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

4-й учень.

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе Валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилась – ні!

5-й учень

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада ним!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

1-й читець.

Українці мої

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,

Де той рік, де той місць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є в нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш у пісні, а не в барилах вина,

І що щедрість у серці, не в магазинних вітринах,

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас говорю,

Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати.

Запитуймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Українці мої! Та вкраїнці ми з вами, чи як?

Чи в “могилах” і вмерти судилось нам ще од Тараса?

Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси.

Українці мої, як гірчать мені власні слова,

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці,

Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива,

Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.

Українці мої, дай вам Боже, і щастя, і сил!

Можна жити “хохлом” і не гіркне від того хлібина,

Тільки хто ж колись небо прихились до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?

В.Баранов.

Ведучий. Протягом кількох століть жорстоко знищувалася культура
українського народу. Особливої наруги зазнала наша мова, оскільки саме
вона була, є і буде коренем роду українського. Її забороняли,
ігнорували, принижували, охрестивши “холопською”.

Зародившись десь на світанні суспільного слов’янського життя, наша мова
перенесла страшні лихоліття, тортури, пережила утиски Польщі, Москви,
але, перегорівши, дійшла до нас свіжою, мужньою, незаплямованою, справді
щирослов’янською мовою.

А як же виникла наша мова, яка історія виникнення письма? 9 листопада.
День української писемності й мови. Це свято відзначається з листопада
1997 року, коли Президент України підписав Указ про його святкування.
Тож звернемося до історії нашої писемності.

1-й учень. Кожна епоха приносить свої винаходи і відкриття. Найбільшим
винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали можливість людям
зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди
збагнули світ і своє місце в ньому.

Поява письма в історії людства не випадкова: писемність виникла з
потреби зафіксувати думку, щоб передати її на відстань або прийдешнім
поколінням.

2-й учень. Кожен народ ішов своїм шляхом до створення писемності. Та
етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

Ведучий. А зараз ми згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні
дуже давно, майже одночасно з приходом християнства на наші землі.

Старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або
переробках. У 1113 році з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора
“Повість временних літ”.

1-а учениця. (читає про Нестора-літописця).

Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди
залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком
української історії. Ще застав він тут славетного Феодосія Печерського,
йому пощастило на розмову з Великим старцем, і потім він залишив для
нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо
рідної землі і хотів щастя для кожної людини.

Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але
правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим
професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії.

1-й учень. Українська мова функціонує в нашій державі як національна
мова українського народу. За даними перепису 1989 року, у складі
населення України, яке становило на той час 51,4 млн. осіб, налічувалося
374 млн. українців. Із цієї кількості рідною українську мову вважали
32,8 млн. осіб.

Поза межами держави українська мова в усній формі поширена в Росії,
Молдові, Білорусі, Казахстані, Крім того, українською мовою
послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії,
Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкретною датою –
виданням “Енеїди”. І.П. Котляревського 1798 року. Знаменита поема стала
першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.

2-й учень. Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше видано Т.Г.Шевченка. –
можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала
на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На
цьому шляху були і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих
синів і доньок України:

Ну що б здавалося, слова?

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує…

(Лунає мелодія пісні “Реве та стогне Дніпр широкий”. На сцені 12 учениць
в українському національному вбранні. Кожна з них зачитує одну із дат у
скорботному календарі української мови, після чого йде у глибину сцени).

У 1720 році російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською
мовою.

У 1769 році видано розпорядження Російської церкви про вилучення у
населення України українських букварів та текстів церковних книг.

У 1775 році зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при
полкових козацьких канцеляріях.

У 1862 році закрито українські недільні школи, які безкоштовно
організували видатні діячі української культури.

У 1863 році вийшов указ російського міністра Валуєва про заборону
видання книжок українською мовою.

У 1876 році видано указ російського царя Олександра ІІ про заборону
друкування нот українських пісень.

У 1884 році закрито всі українські театри.

У 1908 році вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана
царським урядом Росії шкідливою, “могущей вызвать последствия, угрожающе
спокойствию й безопасности Российской империи”.

У 1914 році російський цар Микола ІІ ліквідовує українську пресу –
газети і журнали.

У 1938 році сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення
російської мови, чим відтинає коріння мові українській.

У 1983 році видано постанову про так зване посилене вивчення російської
мови у школах і поділ класів на 2 групи – російські та українські, що
призвело до нехтування рідної мови навіть багатьма українцями.

У 1989 році видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову
як офіційну загальнодержавну, цим українську мову було відсунуто на
третій план, що позначається ще й сьогодні.

(Із глибини сцени виходить ведуча із запаленою свічкою і читає “Молитву”
(Ольги Яворської)

Молитва

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний Демон, що керує нами,

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного Христа.

О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи!

О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серце неопалиму мрію,

Щоб ми, пізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лже-людей,

Та сповнена любові і відваги

З-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти – наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Ведуча: Статус мови міжнаціонального спілкування в державі розглядається
як чинник повнокровного розвитку духовних сил українського народу.
Послухаємо, як прекрасно звучить українська мова.

3-й учень.

Рідна мова.

Слова я чую барвінкові,

І серце щемно завмира,

Так, ніби сонце по струмкові

Дарує щастя і тепло.

Яке у рідній мові є

Душа вогненна і правдива,

Що первоцвітом виграє…

Моя ти пісне калинова,

Моя т зіронька свята!

Жив, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу, і вуста.

Своєю паростю гінкою

Вростай у різнобарв’я мов,

Буди всесильною рукою

В серцях і ніжність, і любов!

Ведуча: Я переконана, що немає жодного справжнього українця, який би не
був зачарований мелодійністю, душевністю української народної пісні.

(Учні співають українську народну пісню “При долині кущ калини”)

Ведучий. А яка багато лексика нашої української мови, невичерпний її
словниковий запас!

1-й учень

Мова

Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісок, лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс,

Є іще й байрак.

І така розкішна, і гнучка, як мрія,

Можна “звідкіля” і “звідки”,

Можна і “звідкіль”.

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Та не втому справа, що така багата

Помагало слово нам у боротьбі,

Кликало на битву проти супостата,

Та звучало сміхом на полях плаката,

І за все це. Мово, дякуєм тобі.

2-й учень. Мова – е показник культури людини. Недаремно кажуть:
“Заговори, щоб я тебе побачив”.

3-й учень.

Мова

Як парость виноградної лози

Плекайте мову.

Пильно й ненаситно

Політь бур’ян.

Чистіше від сльози.

Вона хай буде

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм життя.

Прислухайся, як океан співає,

Народ говорить

І любов, і гнів

У тому гомоні морськім.

Немає мудріших, ніж народ, учителів!

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина!

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч в Грінченка і Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

учень

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

2-й учень

В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

3-й учень

Ти, рідна мово. Чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святине наша, гордість і краса,

Ти – розуму народного скарбниця!

4-й учень

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти, як і насущний хліб,

Без тебе як не зміг би в світі жити.

Ведучий. Отже, діти, ми згадали історію виникнення писемності, відчули
красу рідної української мови, прослухавши виступи своїх товаришів.
Давайте подякуємо їм за це.

А тепер прошу вас написати твір-мініатюру “Передамо нащадкам наш скарб –
рідну мову”.

(Учні працюють над написанням твору-мініатюри).

Ведучий. А закінчимо наше свято піснею “Молитва за мову” (музика і слова
Тараса Петриненко).

Похожие записи