Суфікс – и в словотвірній структурі складно-суфіксальних іменників
української мови XI-XVIII ст.

Основоскладання в поєднанні з суфіксацією є одним з найдавніших способів
іменникового словотвору української мови. Переконливим свідченням цього
є широке вживання складно-суфіксальних іменників у
давньоруськоукраїнських та староукраїнських пам’ятках. Згадані лексеми,
у тому числі й структури з суфіксом –и?, неодноразово привертали увагу
дослідників. Вони були предметом опрацювання на матеріалі
давньоруськоукраїнської [див.: 2; 5] та староукраїнської мов [5; 6].
Однак історія становлення та розвитку структурного типу
складно-суфіксальних іменників з формантом –и? на сьогоднішній день ще
не стала предметом окремого спеціального дослідження. Аналіз динаміки
словотворення згаданих композитів дає важливий матеріал для розуміння
будови й функціонування розгляданих одиниць у дериваційній системі
української мови.

Суфікс -и? у сфері складно-суфіксальної деривації іменників протягом
досліджуваних періодів служив основним засобом творення композитних
одиниць з абстрактним значенням. «До абстрактних належать іменники, які
вказують на внутрішні почуття та душевний стан людини, на розумові
категорії, психіку, на якості та дії, процеси, стани, часові й
просторові поняття» [6, 31].

Формант -и? належить до найбільш досліджених у слов’янському
мовознавстві, оскільки в праслов’янській мові його продуктивність
оцінюють як високу, навіть як необмежену [8, 85]. Суфікс -ьjе в
праслов’янській мові творив n.abstrakta середнього роду [3, 24]. На базі
суфікса -ьjе виникли його варіанти -tьjе, -е(н)je. Вони генетично
спираються на первинні пасивні дієприкметники минулого часу на -(е)n чи
-t- [4, 45]. Виабстрагувані суфікси -t-ьje, -n-ьje функціонально не
відрізнялися від свого джерела. Вони дали змогу розширити коло похідних
з цим формантом, уже в праслов’янський період за їх допомогою творилися
іменники від дієслів будь-якого типу дієвідмін [8, 85].

Складні іменники з суфіксом -и? в обстежених пам’ятках XI-XIII ст.
поділяються на дві групи відповідно до основного поділу всіх похідних
цього способу словотворення: структури з опорним дієслівним та опорним
іменниковим компонентами. Морфологічне вираження першого елемента
складення мало значно більше різновидів і було представлене
субстантивними, ад’єктивними, прономінальними, нумеральними та
адвербіальними основами.

Складно-суфіксальні іменники з опорним вербальним компонентом і
суфіксами –и?

(-ни?, -ени?), -ти?(-ть?) вказували на дію чи стан, названі дієслівною
основою й конкретизовані в першій основі складення. Творення дериватів
зі структурою, що поєднувала в собі субстантивно-вербальні основи,
базувалося на об’єктних відношеннях між частинами мотивувального
підрядного словосполучення, наприклад: м?хопродани? ? продати м?хъ;
иконописани? ? писати иконы; зємлєм?ри? ? м?рити землю.

Окремі композити цього типу сфомувалися ще в праслов’янський період,
звідки їх успадкувала давня руськоукраїнська мова, наприклад:
*krъvolitьje (ЭССЯ 13 63) «кровопролиття, різня», утворене шляхом
складення *kru/ *krъve і *litьje від дієслова *liti; *kurop?nьje
(13, 127) «час, коли співають півні» – складення *kurъ і *p?nьje тощо.

Походження багатьох складних іменників зазначеної семантики дослідники
пов’язують із калькуванням іншомовних утворень, здебільшого
давньогрецьких, наприклад: благод?яние, благолhпиє, благонравиє
[1, 137].

В обстежених джерелах давньоруськоукраїнської мови XI-XIII ст.
розглядані похідні представлені досить об’ємною групою лексики. Наш
матеріал засвідчує наявність у них таких лексико-словотвірних значень:

– назви опредметнених дій: ч?дотвори? (1073 Ср III 1574) «здійснення
чудес»; добротвори? (1076 СДЯ III 15) «здійснення добрих вчинків»;
св?тодати? (1097 Ср III 293) «дарування світла»; св?толити? (294)
«світло»; благодари? (XI СДЯ I 177) «дар, що посланий зверху,
благодать»; богоразуми? (265) «пізнання Бога, божого вчення»; винопить?
(433) «споживання вина»; законодани? (II, 316) «встановлення законів»;
лъжеслови? (IV, 440) «брехня»; рукод?ли? (XI Ср III 194) «ручна праця»;
егда наслад?тс? трапезы обилны и стуоденопити и различных орашенъ и
пианьства (XI-XIII/XIV ХА 424) (першим елементом виступає, очевидно,
субстантивований прикметник: стуодено? пити); съ доброчиниемъ бьяхуся
(XI/XVI ИФ 407);

– назви якостей, ознак: хот?слави? (1073 Ср III 1390) «пиха,
марнолюбство»; славохоти? (1076 407) «зарозумілість»; сластохоти?
(1078, 412) «жадання плотських утіх»; братолюби? (XI/XIII-XIV СДЯ I 309)
«любов до брата; любов до ближнього»; б?собо?ни? (365) «боязнь бісів»;
в?роимани? (II 302) «переконання»; гр?хопадени? (398) «вчинок, порушення
релігійних заповідей»; срамослови? (XI Ср III 476) «непристойна мова»;
чадолюби? (1468) «любов до дітей»; ты же ми смотри истинолюби? моужа
сего (XI/XIII-XIV ХА 284); отчелюбие (XII-XIV/XV СлРЯ XIV 63) «любов до
свого батька, шанування батьків»; бо бяше кумиротворенью (1118/1377 ПВЛ
92); начать о братоненавиденіи укаряти (XIII/XVI КП 67); подасть
чюдотвореніа даръ (125);

– назви результату дії: р?котвореніа египетъскаа поклонишася (XIII/XVI
КП 85);

– часові поняття: куроглашени? (XI/XIII-XIV СДЯ IV 340) «час, коли
співають півні»;

– назви писемно-літературних творів: баснослови? (XI/XIII-XIV СДЯ I 106)
«казки, міфи».

Аналізованим дериватам відповідають словосполучення, у яких об’єкт дії
виражений здебільшого знахідним відмінком іменника, наприклад:
ч?дотвори? ? творити чuдо, добротвори? ? творити добро, св?тодати? ?
дати св?тъ, свhтолити? ? лити св?тъ тощо. Значно рідше залежний
компонент має іншу відмінкову форму, зокрема, форму родового відмінка:
богоотлучени? ? отлучени? отъ Бога (отлучити отъ Бога); давального:
челов?ко?гождени? ? ?гождени? челов?коу (?гождати челов?коу), орудного:
рукод?ли? ? д?лати руками; коумирослужени? ? служени? коумиромь (служити
коумиромь); місцевого: моученикослови? ? словити о моучениц?хъ.

Як видно з наведеного матеріалу, абсолютна більшість аналізованих
композитів у давній руськоукраїнській мові – це слова з єднальним
голосним о. За походженням це тематичний голосний, що представлений в
основах на –о, наприклад: добротвори? (1076 СДЯ III 15);
гробовъзгребани? (XI II 392); зълов?ри? (XI III 413); зълохитрие (XI/XVI
ИФ 226). Цей же голосний маємо й у складних словах, перший компонент
яких – основи на –а: рукод?ли? (XI Ср III 194); истинолюби? (XI/XIII-XIV
ХА 284); славолюби? (XII Бес трех свят. 142); на -?: кроволитие
(XI/XIII-XIV ХА 486).

Єднальний голосний е послідовно представлений після пом’якшених
приголосних: [ж] – лъжеслови? (XI/XIII-XIV СДЯ IV 440); [ч] – тъщеславие
(XI Ср III 1061); отчелюбие (XII/XIV-XV СлРЯ XIV 63).

Усе це свідчить про те, що первісний розподіл єднальних голосних -о- та
-е- був зумовлений якістю попереднього приголосного: після нем’якого
вживалося о, після м’якого – е.

Окремі складно-суфіксальні іменники містили в собі формант -и? як
елемент надлишковий, причому цей суфікс міг приєднуватися до основи, яка
мала в своїй структурі близький за значенням формант, наприклад: въ т?хъ
и достоина? имъ хс?ооубиистви» терп?ти (XI/XIII-XIV ХА 263); нє пом?н?
… ни братолюбстви? нєнавистьнааго дыма (274); страньнолюбьстви? (XII
Ср III 539) «приймання чужоземців». Такі нашарування суфікса -и? на
формант -ство дали складний суфікс -стви?. Його виникнення в принципі
закономірне. Значення суфіксів -и? і -ство майже однакове, за
продуктивністю суфікс -ство був на другому місці серед формантів
середнього роду. «Експансія найбільш продуктивного афікса -и? призводила
до «прикриття» багатьох інших формантів, проте найчастіше, зрозуміло,
-и? прикривав -ство в силу високої продуктивності останнього, що
зумовило виформування -стви? як самостійного форманта, який вважають
варіантом суфікса –ство» [7, 465].

Аналізовані складно-суфіксальні іменники творилися шляхом додавання
словотворчих суфіксів до дієслівних основ з інфінітивними показниками
-и; -а; або таких, що закінчувалися на кореневий приголосний.

Як і в давньоруськоукраїнський період, «складні абстрактні іменники» з
розгляданими формантами в мові XIV-XVIII ст. поділялися на дві основні
групи: з опорним дієслівним та опорним іменниковим компонентами.
Творення дериватів аналізованої семантики відбувалося за тими
структурними типами, що й у попередній період.

Продовжує активно функціонувати значна кількість складно-суфіксальних
іменників, успадкованих з давньоруськоукраїнської мови, наприклад:
боголюбиє (1587 Сл XVI – п.п.XVII 2 141) «любов до Бога»; братолюбиє (3
61) «любов до ближніх»; трудолюбия ради творити (к. XVI В 10);
жизнолюбию ся поклонили (46); вашего христолюбия явили (206);
сластолюбї? (сер.XVII CлЛекс 109) «жадання плотських утіх»; любопр?нї?,
iurgium (247) «суперечка, сварка».

Крім того, обстежені пам’ятки др. пол. XVI-XVII століття засвідчують
поповнення кількісного та якісного складу похідних із
субстантивно-вербальними основами. Ця особливість словотвірного процесу
зумовлена передусім екстралінгвальними факторами. Кінець XVI ст. в
історії українського народу характеризується посиленням опору проти
насадження католицизму. У гострій ідеологічній боротьбі,
філософсько-релігійній полеміці між православними й уніатами, широко
відображених у полемічній літературі, формується велика кількість нових
понять, переважно абстрактних, що, зрозуміло, сприяло значній
активізації словотворення абстрактної лексики, у тому числі й
складно-суфіксальних похідних, наприклад: властолюбиє (1596 Сл XVI –
п.п.XVII 3 101) «владолюбство»; болшей правдословием не усп?ем теб? (к.
XVI В 197); егда есть в началстволюбии (к.XVI В 109); не ради
пустыннолюбия (161); гортаноб?сїє (1627 Сл XVI – п.п.XVII 7 39)
«обжерливість»; гр?холюбїє (1642 Сл XVI – п.п.XVII 3 105) «схильність до
гріхів, гріховність»; з?мл?м?ри?, geogaesia (сер.XVII CлЛекс 206)
«міряння землі» тощо.

Складно-суфіксальні іменники абстрактного значення з
субстантивно-вербальними основами описуються двома видами перифраз. 1.N
+ V + d ? те N, на що спрямована, над чим виконується дія V + d, де N –
основа іменника, V – дієслова, d – деривативний морф: добротвори? ?
творити добро; св?тодати? ? дати св?тъ; винопить? ? пити вино;
ст?нобити? ? бити ст?ны; градовзятие ? взяти градъ; отчелюбие ? любити
отъца.

2. N + V + d ? те N, що перебуває в дії, стані V + d: куроглашени? ?
гласятъ куры; р?котворение ? р?ки творятъ; ликостояніе ? лики стоятъ;
главоболї? ? болитъ голова.

Наведені деривати продовжують активно функціонувати й у
літературно-писемній мові XVIII cт., усі вони успадковані з мови
попередніх століть, наприклад: в повсєднєвныхъ гр?хотворєніях пр?бывати
(к. XVII – п. XVIII КЗ 106); презвитер цр?кве Благов?щенія спов?щалъ
(1708 ДНМ 32); перед куроглашениемъ пошли (1746 ДНМ 275); на Богоявлєниє
г?пднє явитися (1756 ДДГ 284); богъ своєю благодатію васъ и домъ вашєя
вєлможности вєсь да соблюдєтъ (1763 ПрЛист 135); прочеє в мирі между
собою живіте, друголюбіє над вся паче возлюбіте (XVIII УЛ 319);
человіколюбіе божіє з пророки піснь воспоють на землі з ангельські
отроки (326); не презирай баснословія (1766 Ск I 107); благодареніе богу
(114) тощо.

Творення дериватів з субстантивно-вербальними основами супроводжувалося
певними морфонологічними явищами, зокрема, чергуванням кореневого
вокалізму й консонантизму та змінами за твердістю/м’якістю: лъжеслови?
(пор. лъжъ); отчелюбие (пор. отьць); куроглашени? (пор. гласити);
оузлоношенї? (пор. носити).

(

*

2

4

t

v

gdyqG

gdyqG

T. Вони привертають до себе увагу насамперед морфологічним вираженням
першого компонента, адже участь займенника в творенні інших слів мови
досить обмежена. Такі похідні представлені кількісно невеликою групою
лексики, наприклад: самохотhни? (1096 Ср III 254) «власна воля»;
самолюби? (XI 251) «любов до самого себе»; саморhзание не видивше
(XI/XVI ИФ 308).

Творення композитів з прономінально-вербальними основами відбувалося на
базі підрядних словосполучень з залежним компонентом — займенником.

Складні абстрактні іменники з першим займенниковим елементом у
збережених пам’ятках актової мови XIV-XV ст. не засвідчені. У наступні
періоди розвитку середньоукраїнської мови частота вживань таких похідних
зростає. Джерелами XVI-XVII ст. фіксуються форми, успадковані з
давньоруськоукраїнської мови, вони виражають психічний стан людини, її
моральні якості, наприклад: самолюбї? (сер. XVII СлЛекс 503) «не
приховуване почуття любові до самого себе, стан задоволення самим
собою»; самохот?нїє (сер. або к. XVII Син 155).

Описані структури, які містять у своїй будові компонент сам-, позначені
вагомим словотворчим потенціалом, що створює умови для системного
моделювання слів із зазначеним елементом.

Складно-суфіксальні іменники з опорним субстантивним компонентом і
суфіксом -и? називали якість, явище чи стан, які характеризувалися
наявністю того, що названо в опорній основі й конкретизовано в першій
основі складення. Творення композитів зі структурою, що поєднувала в
собі дві субстантивні основи, базувалося як на об’єктних відношеннях між
частинами підрядного мотивувального словосполучення (зв?здозакони? ?
законъ зв?здъ), так і на сурядних зв’язках між словами в словосполученні
(злохитри? ? зло і хитрость; зломудри? ? зло і мудрость).

Початок структурному типу складних іменників з
субстантивно-субстантивними основами покладено ще в праслов’янський
період, наприклад: *lixol?tьje (ЭCСЯ 15 93) «лихі часи, лиха година»
(складення *lixo та *l?to, оформлене суфіксом -ьje); *nizьgorьje /
*nizogorьje (184) «схил» (складення *nizь та *gora, оформлене суфіксом
-ьje). У пам’ятках давньоруськоукраїнської доби зафіксовано невелику
кількість композитів цього типу, це здебільшого назви зовнішньої чи
внутрішньої ознаки, що характеризує особу, предмет, наприклад:
благобо?знь? (XI/XIII-XIV СДЯ I 168) «відданість Богу»; богов?ри? (255)
«віра в Бога, набожність»; ?ще же ?тери въ толикъ недоугъ и вредооумь?
въвлекоша (XI/XIII-XIV ХА 64); лоуна же и зв?зды св?д?тельствоуєт ?
сл?нца бывающю св?тозарью (65); свого зв?роwбразь? оуполоучивъ (318);
злохитриемъ падоста (XI/XVI ИФ 226); образоподобие (XI/XVI СлРЯ XII 140)
«схожість обличчя»; съм?реном?дри? (XII Ср III 763) «поєднання мудрості
та покори»; и то же не w(т) скоудости нашего нищетооумь??, но w(т) д?лъ
твоихъ причтоу приwбр?тше (XII/бл.1425 ЛК 713) (не виключено, що цей
композит є новотвором у давньоруськоукраїнській мові).

Поряд із домінуючим абстрактним значенням тут також трапляються
структури на позначення назв наук (зв?здозакони? (XI СДЯ III 362)
«астрономія»; перс?номъ быс стар?и, наоучивъ «зв?здозаконью,
зв?здословию» (XI/XIII-XIV ХА 34); просторових понять (средодверие (XI
Ср III 482) «внутрішній двір»); часових понять (средохрестие (XI Ср III
483) «середина великого посту»; 40 л?тъ – средов?чие (XII ССБА 150);
політичних термінів (м?стовласть? (XIII/XIV СДЯ V 110) «держава»).

Залежний компонент підрядних словосполучень, що лежать в основі творення
аналізованих дериватів, переважно має форму родового відмінка:
благобо?знь? ? бо?знь блага, богобоязни? ? боязнь Бога, языкобол?зни? ?
бол?знь языка. В окремих випадках залежний компонент має форму
знахідного відмінка: богов?ри? ? в?ра в Бога.

У ранній середньоукраїнській мові XIV – cер. XVI ст. аналізований
структурний тип представлений композитом середопостье (1498 ССУМ II 339)
«середопістя, середина посту».

Значно більше таких похідних виявлено в писемних джерелах пізньої
середньоукраїнської мови другої половини XVI-XVII ст.: в?ру по своему
злохитрию прем?нити (к.XVI В 101); sвездозаконї? (сер. або др. пол.
XVII Cин 98); см?рєном?дрїє (119); чр?вотучї?, abdomen (сер.XVII СлЛекс
62) «ненажерливість, брюхо»; кругопутї?, anfactus (83) «звивина, закрут,
поворот»; гортаноболhзнї?, angina (83) «запалення в горлі»; волож?ртвї?,
buthуsia (106) «заклання волів»; ж?лудо?бразї?, glandatio (209)
«жолудеподібність»; мастоврачи?, iatraleptice (223); ж?нон?нависти?,
misoginia (270) «ненависть до жінок».

Крім дериватів з першою субстантивною основою, у пам’ятках XI-XIII ст.
трапляється чимало похідних з першим ад’єктивним елементом. Мовні факти
засвідчують наявність у них таких лексико-словотвірних значень:

– назви розумових категорій, психічного стану: великоразоуми? (XI СДЯ I
383) «великий розум»; добродоуши? (II 483) «гарний настрій»; малодуши?
(III 495) «душевна слабкість»;

– назви свят: новом?сячие (XII СлРЯ IX 402) «свято молодого місяця
(молодика) у деяких народів»; новоплодь? (1280 СДЯ V 423) «свято
збирання нових плодів»;

– назви ознак, станів за подібністю: подобоим?ние (1073 СлРЯ XVI 23)
«подібність найменування»; подобообразие (XI/XIII-XIV 23) «подібність»;
подобовр?дие (23) «зазнавання подібних страждань»;

– назви почуттів, моральних якостей, ознак: бл?гов?рїе держать
(1037-1050 СлІл 98); добронорови? (1076 СДЯ III 9) «порядність»;
добросьрди? (13) «добре серце»; богочьсти? (XI I 273) «благочестя»;
великодоуши? (382) «благородність»; великохытри? (384) «майстерність,
велике вміння»; жєстосєрдию вашємоу повєл? вамъ поустити жєны ваша
(1283 ЄЄ 118);

– назви опредметнених дій: с?холожи? (XI Ср III 631) «лежання на
твердому ліжку»; но поустошьстви? и любочс?ть? поработаша, поустошныхъ
предани? wбр?татели нарещис? възлюбиша (XI/XII-XIV ХА 75).

Творення складних іменників зі структурою, що поєднувала в собі
ад’єктивно-субстантивні основи, базувалося на атрибутивних відношеннях
між частинами мотивувального підрядного словосполучення, наприклад:
мудроуми? ( мудрый умъ; лютом?сти? ( люта? м?сть; новом?сячие ? новый
мhсяц.

Досить численною групою лексики представлені деривати з першим
ад’єктивним компонентом і в пам’ятках подальших періодів, хоча
продуктивність цього структурного типу на різних етапах розвитку
української мови була різною.

У пам’ятках XIV-XV ст. засвідчені поодинокі приклади аналізованих
лексем, успадковані з давньоруськоукраїнської мови: чистое мысли
мл?срдие явилъ (1388 П 98); доброчестіє (1596 Сл XVI-п.п.XVII 8 59)
«доброчесність».

Частина давньоруськоукраїнських композитів з ад’єктивно-субстантивними
основами та суфіксом -и? потрапляє до джерел пізньої середньоукраїнської
мови, наприклад: з ласки м?лсрдъ? (1567 Вол Гр 30); доброреченє Богу
нашему (60-ті рр. XVI КА 615); благол?пиє (1547 Сл XVI-п.п.XVII 2 99)
«велич, краса, пишність»; высокомудриє (1588-1596 6 51); диаволского
празднословия (к. XVI В 47); в?ликодуши? (сер. XVII СлЛекс 207);
малодуши?, micropsichia (269) «малодушність, легкодушність»;
новом?сячи?, heomenia (279) «молодик»; полном?сячи?, panselenum (299)
«повнолуння», благомисли?, theoria (397) «розважливість».

Наявність значної кількості церковнослов’янізмів у пізній
середньоукраїнській мові спричинена тим, що в другій половині XVI-
середині XVII століття зростає авторитет церковнослов’янської мови в
зв’язку з факторами позамовного характеру, зокрема наступом католицизму
на східнослов’янські землі.

Складно-суфіксальні деривати з абстрактним значенням, що побутували в
мові попередніх століть, фіксуються й писемними джерелами української
мови XVIII ст. Усі вони тісно стикаються з церковно-книжною лексикою. Ця
стилістична маркованість зберігається й тоді, коли складення вживаються
в актовій мові чи в мові художньої літератури, наприклад: а wсобливє
zначной бл?гродию в?шєму …управовалємся (1714 ПрЛист 19); великодушіе
явилъ (1767 Ск I 177); сіе тяжкосердіе (292); вострубите в новом?сячіи
(321); мое чистосердіе принялъ (330); равнов?сие огня не презирай (343);
палками без милосердія в шкуру дують! (XVIII УЛ 206); дам кріпость моєму
малодушію (262).

У пам’ятках давньоруськоукраїнської мови XI-XIII ст. засвідчені
композити з першим займенниковим компонентом: вьсепогыб?ль? (XI СДЯ II
277) «всеохоплююча загибель»; вьсесъжьжени? (279) «жертвопринесення, при
якому жертва підлягає спаленню»; вьсесъмышлени? (279) «спрямування всіма
думками»; инов?ри? (IV 156) «інше (не християнське) віросповідання»;
самовласти? (XI Ср III 246) «власна воля»; самодовъли? (249)
«задоволення своєю долею».

Похідні, співвідносні з прономінально-субстантивними основами,
характеризуються як зв’язком узгодження між компонентами вихідного
словосполучення, так і зв’язком керування (инов?ри? ? ина? в?ра,
всепогыбель? ? погыбель вс?го і т.д.).

Кількісно невеликою групою лексики представлені деривати з
прономінально-субстантивними основами й у пам’ятках подальших періодів
розвитку української мови: самовластие человеч?ское безгранично ест (к.
XVI В 12); инодушїе (Син 134); всесожженія его явилъ (Ск I 203); никогда
спокойно смотреть не может на … своеволия распутных поляков (XVIII УЛ
600).

Отже, у процесі тривалого розвитку в українській мові сформувалася
високопродуктивна система творення складно-суфіксальних іменників з
абстрактним значенням та суфіксами -и?, -ни?, -ени?, -ти?. Композити з
аналізованими формантами в обстежених пам’ятках поділяються на два
структурні різновиди: з опорним субстантивним та вербальним елементами.
Морфологічне вираження першого компонента мало значно більше різновидів
і було представлене субстантивними, ад’єктивними, прономінальними,
адвербіальними та нумеральними основами. У XIII-XIV ст. форманти -и?,
-ни?, -ени?, -ти? зазнали певних фонетичних змін, які в сучасній
українській мові стали нормативними. Складні абстрактні іменники
української мови XI-XVIII ст. мали значення опредметненої дії, ознаки,
якості, властивості, а також номінували просторові та часові поняття.
Творення розгляданих дериватів супроводжувалося певними морфонологічними
явищами (відтинанням кінцевого елемента одного із похідних складної
лексеми, чергуванням голосних та приголосних).

Література

Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови. – Ужгород:
Закарпатське обласне видавництво, 1960. – 415 с.

Вялкина Л. В. Словообразовательная структура сложных слов в
древнерусском языке XI-XIV вв. / Вопросы словообразования и лексикологии
древнерусского языка. – М.: Наука, 1974. – С. 156-195.

Мартынов В. В. Праславянская и балто-славянская деривация имен. – Минск:
Наука и техника, 1973. – 59 с.

Мейе А. Общеславянский язык. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1951.
– 491 с.

Павленко Л. П. История формирования сложных нарицательных
существительных в украинском языке: Дис…канд. фил. наук / К.: Киев. пед.
ин-т им. А. М. Горького, 1984. – 236 с.

Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV – першої половини XVII
ст. – К.: Наукова думка, 1991. – 236 с.

Соломина А. С. Из истории отвлеченных существительных на – ствие в
русском языке / Ученые зап. Казах. гос. женск. пединститута. – Вып. 4. –
Алма-Ата, 1964. – С. 465 -474.

S?awski F. Zarys s?owotwyrstwa pras?owia?skiego /S?ownik pras?owia?ski.
– Wroc?aw – Warszawa – Krakow – Gda?sk. Tom 1-3. 1974-1979.

Похожие записи