Реферат на тему:

Структурні типи складнопідрядних речень у сучасній українській мові

В основу більшості сучасних класифікацій складнопідрядних речень
покладено структурно-семантичний принцип, який передбачає обов’язкову
відповідність між структурним типом речення і його семантикою. Цей
принцип, на перший погляд абсолютно незаперечний, у самих
структурно-семантичних класифікаціях проводиться непослідовно, про що
свідчать розбіжності у виділенні типів підрядних частин та в їх
іменуванні. У дійсності ж, як свідчить конкретний мовний матеріал,
принцип обов’язкової закріпленості певного типу змісту за певною
структурою можна застосовувати для порівняно невеликої кількості
“зразкових”, “чистих” прикладів того чи іншого різновиду
складнопідрядних речень. Тому видається слушною думка М.Я.Димарського
про необхідність перегляду існуючої класифікації складнопідрядних речень
[4, 31-32]. Не можна не погодитися і з тим, що нова класифікація
звичайно повинна зберегти ті кращі надбання, які маємо в
структурно-семантичній класифікації, але разом з тим вона має бути більш
гнучкою [4, 32], максимально відповідати конкретному мовному матеріалу.

Слід зауважити, що в останні роки в україністиці робляться спроби нової
класифікації складнопідрядних речень. Зокрема, І.Р.Вихованець пропонує
класифікацію складнопідрядних речень, здійснювану на основі
функціонального підходу. Він виділяє складнопідрядні речення з
детермінантними підрядними частинами, складнопідрядні речення з
прислівними підрядними частинами, складнопідрядні речення
займенниково-співвідносного типу і складнопідрядні речення з підрядними
супровідними частинами. У свою чергу перші три групи мають свої
семантичні класи. Детермінантні складнопідрядні речення об’єднують
часові, причинові, цільові, умовні, допустові, наслідкові, порівняльні
складнопідрядні речення, а також складнопідрядні речення місця та
відповідності. Складнопідрядні речення з прислівними підрядними
частинами включають з’ясувально-об’єктні придієслівні,
порівняльно-об’єктні прикомпаративні, локативні придієслівні й
атрибутивні приіменникові конструкції. Складнопідрядні речення
займенниково-співвідносного типу за специфікою поєднання співвідносних
слів і засобів зв’язку утворюють три класи: 1) складнопідрядні речення
симетричної структури ( серед них субстанціальні, атрибутивні,
адвербіальні місця і часу);

2) складнопідрядні речення несиметричної структури, які формуються
співвідносними словами з означальною семантикою та сполучниками що, щоб,
ніби, наче, неначе, немов та ін.; 3) складнопідрядні речення
несиметричної структури, які містять співвідносне слово те [2, 313-340].
Як бачимо, автор цієї класифікації відходить від принципу обов’язкової
відповідності між структурою і семантичним типом складнопідрядного
речення.

У русистиці оригінальний підхід до класифікації складнопідрядних речень
подає М.Я.Димарський [4, 32-33]. Він намагається розмежувати три аспекти
вивчення названих синтаксичних одиниць і пропонує такі параметри їх
характеристики: тип структури складнопідрядного речення, тип функції
підрядної частини, тип семантики підрядної частини, причому розглядає їх
як такі, що не обов’язково регламентують один одного.

Запропоновані Р.І.Вихованцем і М.Я.Димарським класифікації наштовхують
на думку про необхідність різнобічного опису складнопідрядних речень.

У синтаксичних студіях сьогодення речення трактується як багаторівнева
мовна одиниця. Виділяють переважно три основні аспекти організації
речення: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і
комунікативний. Звичайно, ці аспекти тісно пов’язані між собою, проте
еклектично змішувати їх не можна, вони мають досліджуватися паралельно.
Тому ми вбачаємо за можливе розглядати окремо структурні і семантичні
типи складнопідрядних речень.

У пропонованій статті зробимо спробу проаналізувати й упорядкувати
досліджені на сьогодні формально-синтаксичні риси складнопідрядних
речень і, залучивши деякі свої висновки, зроблені на основі
спостереження фактичного матеріалу, виділити й описати структурні типи
складнопідрядних речень сучасної української мови.

Вирізнення основних типів складного речення (складносурядні і
складнопідрядні) базується на типах синтаксичного зв’язку між його
компонентами – предикативними частинами. Таким чином, синтаксичний
зв’язок є основним елементом структури складного речення, який формує
його структурну схему, а отже, має реченнєвотвірний характер.
Складнопідрядне речення утворюється на основі підрядного зв’язку між
його частинами, який виявляється у трьох основних різновидах –
приреченнєвому, прислівному й опосередкованому [більш детально про
різновиди підрядного зв’язку у складнопідрядному реченні див.: 10].
Зважаючи на це, видається можливим виділити три основні структурні типи
названих речень: складнопідрядні речення з приреченнєвими
(детермінантними), прислівними й опосередкованими підрядними частинами.

У складнопідрядних реченнях з приреченнєвими підрядними залежні частини
підпорядковуються головній в цілому, тобто її предикативному центру, а
не окремому слову в ній. При цьому головна частина є потенційно
автосемантичною, а тому не потребує для розкриття свого змісту підрядної
і може вживатися без неї, самостійно. У силу такої специфіки підрядна
частина є необов’язковою і нерегулярною [5, 411-412], синтаксична форма
її є непередбачуваною. Підрядна частина тільки прилягає до головної,
забезпечуючи модифікацію змісту останньої та окреслюючи цільову,
причинову, умовну, допустову, наслідкову тощо семантику [5, 411]: І дві
вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв (Л.Костенко);
Тітка Ониська, безперечно, загледіла його ще в вікно, бо вже стоїть на
порозі й чекає (Є.Гуцало); Хіба може мертва мідь привернути любов, коли
не привертає її навіть серце? (М.Стельмах); Але нема кінця стражданню й
болю, хоч розвалилось царство темноти (Д.Павличко); Світлиця з матового
скла, з одкритою стелею, так що видно багато неба і зовсім не видно
землі (Леся Українка). У зв’язку з цим роль сполучників у
складнопідрядних реченнях з приреченнєвою підрядною частиною є
двоплановою, вони не тільки визначають залежність підрядної частини від
головної (формально-синтаксична функція), але й виражають
семантико-синтаксичні відношення між підрядною і головною частинами
(семантико-синтаксична функція).

Складнопідрядні речення зазначеного структурного типу охоплюють два
різновиди: з підрядними, структурно підпорядкованими усій головній
частині (див. наведені вище приклади), і з підрядними, підпорядкованими
сегменту головної частини, який виражає згорнуту пропозицію. Другий
різновид характерний для конструкцій, у яких головна частина є
неелементарною, ускладненою однорідними присудками, приреченнєвиками
(термін І.Р.Вихованця [див.: 3]), вираженими дієприслівниками чи
дієприслівниковими зворотами, або ж прислівними поширювачами, вираженими
дієприкметниковими зворотами. Ці ускладнювачі являють собою згорнуте
елементарне речення: Ніна вийшла на кухню, сіла чистити картоплю, хоч і
не збиралася сьогодні варити (А.Дімаров) – Ніна вийшла на кухню + Ніна
сіла чистити картоплю, хоч і не збиралася сьогодні варити; Мальва
розмріялась, розпашіла біля багаття, підгортала його рогачиками, щоб
воно швидше творило свою роботу, ніби звільняючи її від останніх
обов’язків дружини (В.Земляк) – Мальва розмріялась + Мальва розпашіла
біля багаття + Мальва підгортала його рогачиками, щоб воно швидше
творило свою роботу, ніби звільняючи її від останніх обов’язків дружини;
Притулившися на лавці край вікна під рушниками, щоб не помітили дівки, я
весь обертаюся в слух (О.Довженко) – Я притулився на лавці край вікна
під рушниками, щоб не помітили дівки + Я весь обертаюся в слух; Всього
передумав Тесля на тих червоних доріжках, вимощених Шварцом для хворих,
щоб не наносили болота в лікарню (В.Земляк) – Всього передумав Тесля на
тих червоних доріжках + Доріжки вимостив Шварц для хворих, щоб не
наносили болота в лікарню.

Окремий структурний різновид складнопідрядних конструкцій з підрядними
приреченнєвими частинами утворюють речення з приреченнєво-корелятивним
(детермінантно-корелятивним) зв’язком. Специфічною їх рисою є наявність
у підрядній частині анафоричного елемента-сполучного слова, який корелює
з усією головною частиною, відсилаючи до змісту останньої. Такий
анафоричний елемент “позначає підрядний зв’язок, а також передає зміст
головної частини і функціонує як член речення у внутрішній структурі
підрядної частини” [2, 316]: З самого ранку похмуре небо почало швидко
прояснюватися, обіцяючи гарний день, що часто трапляється ранньої весни
(А.Яна); Бригадир віддав Єльці рекордистку Княгиню, що було неабиякою
честю (О.Гончар).

У складнопідрядних реченнях з прислівними підрядними залежні частини
підпорядковуються опорному слову і зумовлюються або його лексичною
природою і семантико-синтаксичною валентністю, або його граматичною
природою [2, 337; 5, 400-401]. На цій підставі видається можливим
виокремлення у цьому типі двох різновидів складнопідрядних речень: з
підрядними частинами валентного характеру, мотивованими семантикою
опорного слова, і з підрядними частинами невалентного характеру,
мотивованими частиномовними (морфологічними) ознаками опорного слова.

Jидовища в світі нема, Аніж поет, що старцює під Вікнами Слави
(Б.Олійник). Валентно зумовленими є і підрядні частини, опорним
компонентом для яких виступають фразеологізовані сполуки-предикати: Тоді
вона і в думці не мала, що віддасться за Лавріна (М.Стельмах).

У складнопідрядних реченнях з підрядними невалентного характеру
синтаксичний зв’язок між головною і залежною частинами слабший порівняно
з конструкціями з підрядними валентно зумовленими. Підрядна частина в
таких реченнях зумовлена граматичними особливостями опорного слова як
частини мови, тобто його морфологічною природою, отже, вона є
передбачуваною. Специфічною рисою головною частини є її відносна
самостійність, інформаційна достатність, опорні слова в ній є
автосемантичними, тобто мають абсолютивне значення, а тому можуть
поширюватися і не поширюватися залежними компонентами, у зв’язку з чим
відсутність останніх істотно не позначається на змісті головної частини,
не призводить до її ущербності. “Наявність підрядної частини у такому
разі ніяк не детермінована, оскільки її реалізація не впливає на
смислову достатність (і зрозумілість) головної. Підрядна частина
розширює семантичну ємність опорного слова, конкретизуючи його і додаючи
відповідні смислові відтінки” [5, 412]. Підрядні невалентного характеру
використовуються при опорних іменниках і реалізують їх здатність
поширюватися атрибутивним компонентом. Така підрядна частина є
необов’язковою і нерегулярною, позаяк іменник прогнозує лише можливість
появи атрибутивного компонента, але не обов’язково вимагає його: Люблю
життя, де повно сонця й грюку, І ця любов моя на сто століть!
(Д.Павличко); Ще в дитинстві я ходив у трави, В гомінливі трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво У краплинках ранньої роси (В.Симоненко).

Перехідним типом між реченнями з валентно зумовленими й валентно
незумовленими підрядними частинами є речення з опорними іменниками, які
вимагають обов’язкової конкретизації, виявляючи свою семантичну
недостатність для передачі певного змісту. Це іменники релятивної
семантики (синсемантичні), які не можуть точно назвати предмет мови. У
„Русской грамматике ” визначено кілька груп синсемантичних іменників: a)
слова зі значенням класу – вид, тип, рід, клас, розряд; б) слова зі
значенням зовнішньої ознаки – зовнішність, вигляд, обличчя, ріст, колір,
звук, голос і под.; в) слова з узагальненим значенням – людина, справа,
річ, жінка, епізод, ситуація, обставина, становище, факт, випадок, стан,
відчуття, почуття, думка (рос. мнение) [7, 522]. Список таких іменників
можна продовжити. Проте, як свідчить конкретний мовний матеріал, при
синсемантичних іменниках підрядна частина не завжди є обов’язковою, її
необхідність може зумовлюватися кількома факторами, як формальними, так
і семантичними. По-перше, синсемантичні іменники потребують
обов’язкового поширення підрядною частиною лише в тому разі, коли вони
не мають при собі означень, виражених словоформами, пор.: Адріана обдала
мене теплим поглядом, у якому, проте, не переставав жевріти скептичний
полиск (Р.Іваничук) – Адріана обдала мене поглядом, у якому жеврів
скептичний полиск; Благословенна тиша і зоряні титли стояли над
волошковим засніженим світом, що на невидимих решетах пересівав сяйво й
підтемінь, а на місячних верстатах ткав лляні рушники (М.Стельмах) –
Мадярські виноградники, скирта, туман – то був світ, що він його бачив
востаннє (О.Гончар). У наведених парах у перших реченнях головні частини
є самостійними і можуть уживатися без підрядної, оскільки іменники
погляд, світ, поєднуючись із прикметниками, семантично конкретизуються,
у других реченнях головні частини без підрядних є семантично
недостатніми для вираження завершеної думки. По-друге, обов’язковою є
підрядна частина при головній частині типу Нема (не було, не бува) +
іменник у родовому відмінку: Не бува ночі, щоб у комуну не навідувалися
зухвалі гості (В.Земляк); Не було й дня, щоб у нашій половині не
проклинали Кожушного (В.Земляк); Мабуть, не було чоловіка, щоб не мріяв
політати з нею на гойдалці, незважаючи на всю її неславоньку (В.Земляк).
М.І.Степаненко, зазначивши, що поділ лексем на інформативно достатні й
інформативно недостатні є до якоїсь міри умовним, пропонує виділити ще
одну групу – слова абсолютивно-релятивної семантики [9, 18]. При
використанні їх у ролі опорних слів обов’язковість/необов’язковість
підрядної частини залежить від значення слова в конкретному контексті,
тому що воно “у різних значеннях може вступати в різні зв’язки з іншими
словами або навіть зовсім утрачати здатність сполучатися із залежними
від нього словами” [1, 9], пор.: А ще ж були в тих часах і жінки, що
спонукали до змагання красою, розумом, незламністю волі, природним даром
(П.Загребельний) – У їхній групі були і жінки; Ніколи не чув він про
рабинь, які б сміялися, щойно попавши в рабство (П.Загребельний) – До
цього дня він ніколи не бачив рабинь. Слова жінки, рабині виступають у
наведених реченнях в одних випадках як синсемантичні, що вимагають для
реалізації свого значення поширення підрядною частиною, а в інших – як
автосемантичні, самодостатні для вираження необхідного значення, які не
потребують підрядної частини.

Окремий структурний різновид складнопідрядних речень з підрядними
прислівними утворюють конструкції з прислівно-корелятивним зв’язком.
Особливістю їх структури є наявність анафоричних елементів, які можуть
бути як у головній (співвідносні слова ), так і в підрядній (сполучні
слова) частинах, або тільки в головній частині (підрядна частина у
такому разі приєднується за допомогою сполучника). Специфіка зазначених
складнопідрядних речень “виявляється в тому, що семантика опорного
співвідносного займенникового слова в головній частині збігається з
семантикою підрядної частини”, яка “заповнює своєрідну лексичну
неповнозначність” цього займенникового слова [2, 336]. Ці речення у
науковій і підручниковій мовознавчій літературі називають
займенниково-співвідносними.

За специфікою поєднання співвідносних слів зі сполучними засобами в
підрядній частині В.А.Бєлошапкова [8, 760-761] І.Р.Вихованець [2,
338-339], А.П.Загнітко [5, 390-391] виділяють три різновиди
займенниково-співвідносних складнопідрядних речень, але нам видається
цілком правомірним виділити серед речень з прислівно-корелятивним
зв’язком лише два структурні підтипи: речення симетричної структури, у
яких співідносним словам головної частини відповідають сполучні слова у
підрядній частині: І сліпне той, хто хоче віднайти Пощербину на
сонячнім тарелі (Д.Павличко); І хтось же повинен прийти звідти, сказати
несказане, розбудити те, що вже, немов дитя, полохливо ворушилося під
серцем (М.Стельмах); Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже
і буде (Л.Костенко); Пригинаючись від скісної зливи трасуючих, через
окопи, через картоплиння вони кинулись бігти туди, куди бігли всі: до
річки, до мосту (О.Гончар); Прокинулася лише тоді, коли в коридорі
задеренчав дзвоник (А.Дімаров), і речення асиметричної структури, у яких
у головній частині маємо співвідносні слова, а в підрядній
використовуються асемантичні сполучники: Зненавидів [Селім – Х.Р.] і
сина за те, що той зробив своїм улюбленцем не воїна, а якогось фірчика
[П.Загребельний]; Відтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли
за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів (О.Гончар);
Іди назустріч їй

[любові – Х.Р.] і так зроби, Щоб тайники ненависті й злоби Для святощів
любові стали сховом (Д.Павличко); Були [купці – Х.Р.] дужі, грізні на
вигляд, добре озброєні, мали голоси такі гучні, що хотілося затуляти
вуха (П.Загребельний).

Складнопідрядні речення з опосередкованими підрядними частинами
поділяються на два структурні різновиди: з прислівно-приреченнєвими
частинами, коли підрядна частина, підпорядковуючись безпосередньо слову,
водночас координує свою семантику з предикативним центром головної
частини: А влітку, як тільки задзвонять коси на лузі, для нього, малого,
в неї була інша пісенька… (М.Стельмах); Коли Миколка зводиться на
ноги, він уже бачить Володимира не біля берега, а посеред броду, де
крижини труться одна об одну, мов риба в нерест (М.Стельмах), і з
прислівно-прислівними частинами, якщо підрядна частина через
посередництво іншого слова пов’язується з предикатом головної частини:
Вони всі троє на чолі з Миною пошугали через подвір’я в глибину садка,
де, напівприметений снігом, горбився знайомий нам ще з літа зимівник
Романових бджіл (О.Гончар). У кожному з цих різновидів як окремий підтип
виділяються конструкції корелятивного типу: За річкою, там, де в густій
сутіні верб зникало продовження шосе, в цей момент з’явилося попелясте
скреготливе потворище (О.Гончар); Оксана дуже любила слати полотна на
рівному березі недалеко від дівочого броду, отам, де й вона колись із
дівчатами пускала на воду купальські вінки (М.Стельмах).

Отже, аналіз складнопідрядного речення дає підстави виділити три основні
його структурні типи: конструкції з приреченнєвими (детермінантними),
прислівними й опосередкованими підрядними частинами. Кожен з цих типів
поділяється на підтипи. Серед речень з приреченнєвими підрядними
виділяються конструкції з підрядними, структурно підпорядкованими усій
головній частині, з підрядними, підпорядкованими сегменту головної
частини, який виражає згорнуту пропозицію, а також конструкції
корелятивного типу з анафоричним компонентом у підрядній частині.
Речення з прислівними підрядними поділяються на конструкції з підрядними
частинами валентного характеру, мотивованими семантикою опорного слова,
з підрядними частинами невалентного характеру, мотивованими
частиномовними (морфологічними) ознаками опорного слова та конструкції
корелятивного типу, які у свою чергу поділяються на два різновиди –
речення симетричної й асиметричної структури. Складнопідрядні речення з
опосередкованими підрядними виявляються у двох різновидах: з
прислівно-приреченнєвими і з прислівно-прислівними підрядними, у кожному
з яких як окремий підтип виділяються конструкції корелятивного типу.

ЛІТЕРАТУРА

Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Избранные
труды: Исследования по русской грамматике. – М.: Наука, 1975. –
С.254-294.

Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.:
Либідь, 1993. – 368 с.

Вихованець І. Студії про члени речення: приреченнєвики // Українська
мова. – 2005. – №2. – С.22-27.

Дымарский М.Я. В каком смысле сложноподчиненное предложение является
структурно-семантическим единством? (К проблеме классификации) //
Теоретические проблемы функциональной грамматики: Материалы
Всероссийской научной конференции (Санкт-Петербург, 26-28 сентября 2001
г.). – Санкт-Петербург: Наука, 2001. – С.27-35.

Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис:
Моноrрафія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. – Л.: Наука,
Ленингр. отд-ние, 1972. – 216 с.

Русская грамматика: В 2-х т. – Т.2: Синтаксис. – М.: Наука,1982. – 710
c.

Современный русский язык: Учеб. для филол. спец. ун-тов /
В.А.Белошапкова, Е.А.Брызгунова, Е.А.Земская и др.; Под ред.
В.А.Белошапковой. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1989.– 800
с.

Степаненко М.І. Просторові поширювачі у структурі простого речення:
Монографія. – Полтава: АСМІ, 2004. – 463 с.

Христіанінова Р.О. Синтаксичний зв’язок між частинами елементарного
складнопідрядного речення // Актуальні проблеми слов’янської філології:
Міжвуз. зб. наук. ст. / Редкол.: …В.О.Соболь (відп. ред.)

та ін. – К.: Знання України, 1993. – Вип.Х: Лінгвістика і
літературознавство. – 2005. – С.140-148.

Похожие записи