Реферат на тему:

Структура словотвірних парадигм іменників на позначення внутрішніх
органів людини

Проблема словотворчих можливостей слова є однією із найважливіших в
теорії словотворення. На сьогоднішній день є актуальними дослідження
дериваційного потенціалу лексико-семантичних груп слів різних частин
мови, про що свідчать праці, які присвячені цьому питанню. Зокрема,
Н.Юсупова [18], З.Резанова [13], Л.Денисюк [7], І.Пугачов [12],
Н.Давидова [5] та ін. досліджували словотвірну спроможність різних
структурно-семантичних груп іменників в російському мовознавстві.

Дослідники наголошують на тому, що “для повного опису словотвірної
системи мови необхідно виявити класи слів, які мають одну і ту ж типову
парадигму. Це дозволить встановити, які ознаки є релевантними для
визначення дериваційних валентностей слова, і дасть можливість
розподілити весь словниковий склад мови за його словотвірним
потенціалом” [Земская 1975].

Комплексною одиницею словотвору, яка дає змогу вивчити словотвірний
потенціал різних класів твірних слів, є СП, яку більшість дериватологів
розглядає як сукупність похідних, що мотивуються тим самим твірним і
перебувають на одному ступені похідності.

В українській мові напрацювань такого типу небагато. Словотвірні
парадигми іменників на позначення певних тематичних груп досліджували
О.Микитин [11], О.Скварок [14;15], Р.Бачкур [1].

Словотвірний потенціал іменників залежить від певних чинників. Найбільш
загальні тенденції, які є спільними для словотвору різних класів слів,
сформулювала О. Земська: “Спостерігаються такі загальні закономірності в
будові словотвірних парадигм різних частин мови: 1) у слів, які
вживаються часто, словотвірні парадигми багатші, ніж у слів
рідковживаних; 2) у слів нейтральних словотвірні парадигми ширші, ніж у
слів стилістично забарвлених; 3) у слів, що мають вільну сполучуваність,
словотвірні парадигми ширші, ніж у слів, що мають обмежену
сполучуваність; 4) у слів, які стосуються цілеспрямованої діяльності
людини, сфер, важливих для життя людини, словотвірні парадигми ширші,
ніж у слів, що називають явища іншого ґатунку” [Земская 1982 : 16].

Але чинники, що впливають на словотворчу спроможність різних класів
твірних слів, не обмежуються вказаними. Ґрунтовніша характеристика
твірних та похідних вказаної семантики дасть змогу повніше виявити ці
чинники.

Тематична група “частини тіла”, що традиційно виділяється в
лексико-граматичному розряді іменників, до цього часу не була предметом
спеціальних досліджень в українському мовознавстві на предмет їхньої
словотвірної спроможності, тому й заслуговує на увагу.

Усі слова, які належать до лексико-тематичної групи “частини тіла”,
можна поділити за такою характерною ознакою, як “обов’язковість –
необов’язковість” [Юсупова 1980 : 14]. Слова, які називають
необов’язкові частини тіла (вуса, борода) і слова, які називають
обов’язкові частини (рука, нога, серце, вухо, губи, ніс) розрізняються
дериваційними можливостями. Суспільною практикою доведено, що частини
тіла із ознакою “обов’язковість” забезпечують людині повноцінне життя
(пор. фразеологізми накласти головою, молоти язиком, колоти очі, муляти
на серці, тримати під п’ятою), це й спричиняє високу продуктивність
дериватів, які позначають обов’язкові частини тіла.

Предметом нашого дослідження стала дериваційна спроможність іменників на
позначення частин тіла, зокрема на позначення внутрішніх органів. Під
внутрішніми органами ми розуміємо складові частини тваринного,
рослинного та людського організму, які мають певну будову і виконують
одну або кілька певних функцій.

Предметом аналізу стали СП 21 твірного на позначення внутрішніх органів
людини, які важливі для життя кожного: серце, нирка, селезінка, легені,
кишка, шлунок, міхур, пузир, пухир, перикард, сечовий міхур, печінка,
простата, матка, панкреас, яєчник. Крім цих слів, словник подає
діалектні трунок, утрунок, ковблик (ковбик), слизень, коса. В окрему
групу виділяють деривати-синоніми із загальною семантикою: печінки,
нутрощі, середина, тельбухи, потрух(потрох), бебехи, бельбахи
(бельбухи), нутро, бабешки, подріб, почки.

Від даних твірних утворено ряд похідних різної частиномовної належності,
зокрема іменники, прикметники, дієслова та прислівники, що зумовлює
чотиризонну структуру СП.

Субстантивна зона представлена великою кількістю дериватів,
похідні-іменники утворюються майже від кожного твірного слова.

Субстантивна зона включає такі модифікаційні значення:

1) демінутивність, яку супроводжують зменшено-пестливі нашарування в
семантиці;

2) подібність.

Загальну словотвірну семантику мутаційних відменникових субстантивів у
дериватології визначають як “носій предметної ознаки”. У межах цього СЗ
ми виділяємо такі часткові лексико-словотвірні значення:

а) хвороба, яка вражає те, що названо твірним;

б) ліки, що виготовлені з того, що названо твірним;

в) частина того, що названо твірним;

г) особа, хвора на те, що названо твірним;

г) лікар, який лікує те, що названо твірним;

У субстантивній зоні найбільш поширеним є значення “демінутивності”.
Похідні із цим значенням є майже у кожній СП. Найбільша кількість
демінутивів утворюється від слова серце (серденько, серденя, сердечко).
Від твірних кишка, міхур, пухир, шлунок, печінка, матка утворюється по
одному демінутиву (кишечка, міхурець, пухирець, шлуночок, печіночка та
маточка). Демінутив пухирець є зменшено-пестливим варіантом до твірного
міхур, а похідне шлуночок, крім того, що є зменшено-пестливим варіантом
до шлунок, виступає ще й із таким значенням: “частина порожнини серця,
яка регулює рух крові по кровоносній системі”. Метафоричне перенесення
спостерігаємо у слові маточка: похідне позначає не зменшено-пестливий
варіант до слова матка, а центральну частину квітки, що є жіночим
органом її розмноження. Характерною особливістю реалізації значень
демінутивів слова серце є більша глибина семантичної позиції, ніж в
інших іменниках. Наприклад, серце – серденько, серденя, сердечко.

Особливості творення деяких дериватів на позначення внутрішніх органів
зумовлені також семантикою твірних, зокрема розвитком у їх структурі
символічного компонента. “Образно-символічні значення, що ґрунтуються на
народних уявленнях про добро і зло, гідність і підлість, пристойне й
непристойне й інші етично-моральні цінності, передає широке коло
слів-понять, прямо чи опосередковано зумовлених людським чинником.
Носіями відповідних символічних категорій виступають, зокрема, назви, що
так чи так характеризують людину, її зовнішні ознаки, внутрішню будову
тощо” [Кононенко 1996 : 168]. Таким чином, уже в самій семантиці
твірного-символу є протиставлення “гідність-підлість”, “добро-зло”,
“пристойне-непристойне”.

Символічні напластування, які детермінують словотворчу поведінку,
поширені серед назв внутрішніх органів. Із назв внутрішніх органів
найбільш широко використовується в національній символіці слово серце.
“Образ серця як вмістища почуттів, настроїв, переживань, а відтак і
самої душі зрештою відповідає самій ментальності українців із властивими
їм рисами підвищеної чутливості, емоційності, меланхолійності тощо” [
Кононенко 1996 : 172].

Очевидно, що ці символічні компоненти і є причиною утворення низки
демінутивів від твірного серце, які вживаються переважно в складі
звертань, звичайно на позначення любовних почуттів або доброзичливого
ставлення до рідних, дітей, близького друга тощо (пор. “Сонце низенько,
вечір близенько, вийди до мене, моє серденько” (нар. пісня).

Наявність великої кількості похідних від твірного серце зумовлена також
розвитком метафоричних перенесень у даному слові. Наприклад, гаряче
серце, велике серце, кам’яне серце та под.

gd?OC

?

3утворюється один дериват міхурник, плоди цієї рослини схожі на здуті
боби (міхурці). Похідне печіночник має значення “рослина відділу
мохоподібних”. Ця назва зумовлена схожістю за формою чи кольором на
печінку. Абстрактне значення похідного серцевина утворюється від
переносного значення слова серце “головна, найважливіша частина, центр
чого-небудь”

Похідні із СЗ “носій предметної ознаки” поділяються на кілька
лексико-словотвірних значень. Деякі похідні мають лексичне значення
“хвороба, яка вражає те, що названо твірним”: панкреатит – запалення
підшлункової залози, простатит, перикардит. Від твірного панкреас
реалізується похідне панкреатин із СЗ “ліки, виготовлені з того, що
названо твірним” (лікувальний препарат, що виготовляється з підшлункової
залози великої рогатої худоби). Твірне панкреас характерне тим, що воно
вживається у сфері анатомії та медицини, тому й характеризується низьким
ступенем продуктивності.

Із лексико-словотвірним значенням “частина того, що названо твірним”
продукується один дериват (передсердя).

Лексико-словотвірне значення “особа, хвора на те, що названо твірним”
реалізується у дериватах, які є похідними від 2 твірних і вказують на
людину, у якої хворий певний внутрішній орган: сердечник, печіночник. У
слові сердечник реалізується ще й СЗ “лікар, який лікує те, що названо
твірним”, це похідне вживається переважно лише в розмовному мовленні і є
дублетом офіційно прийнятої назви – кардіолог. Похідне сердечник є
омонімом до сердечник (тех.) у значенні стержня, який є внутрішньою
частиною чого-небудь і походить від серце у значенні головної,
найважливішої частини, центру чого-небудь.

Не утворюються іменникові деривати від слів селезінка, легені, кишечник.
Крім того, твірне селезінка словник подає із діалектними варіантами
слизень та коса (останній в свою чергу є омонімом до слова коса у
значенні “заплетене волосся”). Не утворюються також похідні від
діалектних назв шлунка трунок, утрунок, ковблик (ковбик).

Ад’єктивна зона представлена такими семантичними позиціями:

відносність;

подібність за предметною ознакою;

внутрішня якість людини.

Похідні першого типу утворюються майже від усіх твірних, за винятком
міхур, трунок, утрунок, коса. У дериваті печінковий нашаровуються
додаткові значення: властивий хворому на печінку. А похідне сердечний є
синонімом до слова сердешний.

Похідних із СЗ “подібність за предметною ознакою” нараховується 4
(мотивовані 3 іменниками): кишка, серце та нирка. Вони вказують на
ознаки та форми предметів, які схожістю пов’язані із внутрішніми
органами. Серед цих дериватів є 3 складних прикметники із основою
-подібний (кишкоподібний, серцеподібний, ниркоподібний) та 1 дериват
кишкуватий, у якому значення подібності виражається за допомогою суфікса
-уват-.

Непродуктивним є тип дериватів із СЗ “внутрішня якість людини”. Похідне
сердитий мотивоване не значенням серця як центрального органу
кровоносної системи, а переносним значенням “гнів, роздратування”.

Вербальна зона СП на позначення внутрішніх органів малопродуктивна. Вона
включає в себе 3 деривати із СЗ “набувати предметної ознаки”: сердитися,
пузиритися та дериват із загальною семантикою нутрувати (діал). Дериват
сердитися, як і похідне ад’єктивної зони, утворюється від переносного
значення твірного серце “гнів, роздратування” (пор. також фразеологізм
мати серце на когось).

Адвербіальна зона представлена 3 дериватами, що мотивовані одним твірним
серце. Похідні деривати із СЗ “ознака, що стосується предмета, на який
вказує твірна основа”, нащесерце та натщесерце утворюються від прямого
значення твірного, при цьому останній вживається в розмовному мовленні.
Похідне спересердя виникає, як і слово сердитий, від переносного
значення слова серце.

Окрему групу твірних формують назви із загальною семантикою, яких
нараховуємо 11. Вони позначають усі внутрішні органи людини: печінки,
нутрощі, середина, тельбухи, потрух (потрох), бебехи, бельбахи
(бельбухи), нутро, бабешки, подріб, почки та вживаються, за винятком
нутрощі, середина, тельбухи та потрух, в діалектному та розмовному
мовленні, а твірне подріб має відтінок зневажливості. Ці фактори і є
причиною непродуктивності названих твірних.

Таким чином, СП іменників на позначення внутрішніх органів
характеризуються чотиризонною структурою (субстантивна, ад’єктивна
вербальна, та адвербіальна зони). Деривати із СЗ “демінутивність”
утворюються майже від кожного слова, за винятком слів селезінка, легені,
кишечник та діалектних варіантів, деривати вербальної та адвербіальної
зон є поодинокими. Найбільшою кількістю СЗ представлена субстантивна
зона, найменшою – вербальна та адвербіальна. Простежується зв’язок
словотвірного потенціалу іменників з їхніми символічними семами та
метафоричною перенесеністю, а також залежність їхньої дериваційної
спроможності від сфери вживання твірного, частоти його використання в
мовленні та стилістичного забарвлення.

Література

Бачкур Р. Структура словотвірних парадигм іменників на позначення
свійських тварин // Актуальні проблеми українського словотвору.
Івано-Франківськ, 2002. с.354-364.

Великий тлумачний словник української мови. / Уклад. і голов. ред.
В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. 1440 с.

Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні
деривати). К.: Наук. думка, 1981. 199 с.

Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ,
1995. 206 с.

Давыдова Н.В. Структура словообразовательных парадигм вещественных
существительных в современном русском языке (злаки, металлы, драгоценные
камни): Автореф. дисс. … канд. филол. наук. М., 1989. 16 с.

Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.:
Наук. думка, 1982. 172 с.

Денисюк Л.Н. Словообразующий потенциал вещественных существительных в
современном русском языке: Автореф. дисс. … канд. филол. наук. К., 1988.
20 с.

Земская Е.А. Структура именных и глагольных словообразовательных
парадигм в русском языке // Актуальные проблемы русского
словообразования: Сб. научн. ст. Ташкент: Укитувчи, 1982. С.14-17.

Земская Е.А. О парадигматических отношениях в словообразовании //
Русский язык. Вопросы его истории и современного состояния.
Виноградовские чтения. I-VIII. М.: Наука, 1975. с.75. // Цит. за Юсупова
Н.Г. Структура словообразовательных парадигм имен существительных в
современном русском языке: Автореф. дисс. … канд. филол. наук. М., 1980.
с.2.

Кононенко В.І. Символи української мови: Монографія. Івано-Франківськ:
Плай, 1996. 272 с.

Микитин О.Д. Структурно-семантична типологія словотвірних парадигм
іменників у сучасній українській мові: Дис. … канд. філол. наук.
Івано-Франківськ, 1998. 180 с.

Пугачев И.А. Структура словообразовательных парадигм названий лиц в
современном русском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. М., 1987.
14 с.

Резанова З.И. Словообразующие возможности существительного: Автореф.
дисс. … канд. филол. наук. Томск, 1983. 18 с.

Скварок О. Структура словотвірних парадигм іменників-назв одиниць виміру
часу // Вісник Прикарпатського університету: Філологія. Випуск IV.
Івано-Франківськ, 1999. с.143-151.

Скварок О. Семантико-поняттєві передумови реалізації словотворчого
потенціалу твірного слова (на матеріалі непохідних локативних іменників)
// Вісник Прикарпат. університету: Філологія. Вип.. V. Івано-Франківськ,
2000. С.86-93.

Тлумачний словник української мови: В 11 т. К.: Наук. думка, 1971-1980.

Фразеологічний словник української мови: У 2-х кн. / Уклад.
В.М.Білоноженко та ін. К.: Наук. думка, 1999. 986 с.

Юсупова Н.Г. Структура словообразовательных парадигм имен
существительных в современном русском языке: Автореф. дисс. … канд.
филол. наук. М., 1980. 22 с.

Похожие записи