Реферат на тему:

Стійкі народні порівняння на позначення зовнішності людини:
лінгвокраїнознавчий аспект

Мова є універсальним засобом спілкування, збереження історичної
пам’яті, надбань духовності, самоусвідомлення та ідентифікації народу.
Саме вона посідає перше місце серед національно специфічних компонентів
культури. Національна специфіка виявляється на різних мовних рівнях, але
лише за стійкими мовними одиницями закріпилися такі характеристики, як
„душа мови”, „культурний компонент”.

Мета нашої статті – дослідити та описати стійкі народні порівняння на
позначення зовнішнього вигляду людини в аспекті лінгвокраїнознавства.

Справді, цей мовний матеріал найбільш тісно пов’язаний з духовною і
матеріальною культурою народу. У його семантичній структурі зафіксовані
тисячолітні традиції етносу, звичаї, обряди, міфологічні і релігійні
уявлення, в яких виявляються культурно-історичні духовні цінності й
пріоритети [Даниленко 1996: 201] Без дослідження культурологічного
компонента фразеологічного складу мови неможливо створити повне уявлення
про культурно-національний менталітет, про „дух народу” [Оникович 1997:
34].

Національний образ зовнішності як феномен народної культури відіграє
важливу роль у процесі спілкування. Цей феномен – складне концептуальне
явище, що формується за зовнішніми (тими, що сприймаємо зором),
фізичними та інтелектуальними ознаками, до яких долучаємо певний
знаковий зміст.

Національний образ зовнішності – сукупність уявлень і асоціацій, що
склалися історично і тому є достатньо стійкими. Вони відображають
пізнавальний, соціальний і культурний досвід народу, включають також
емоційний, прагматичний та естетичний аспекти його сприймання й оцінки.
Національний образ зовнішності, як і сама зовнішність людини, є
комунікативним в широкому розумінні поняття комунікації.

Різноаспектному вивченню питання опису зовнішності присвячені праці
В.Богуславського, Д.Терехової, В.Маслової, В.Харченкової, Ю.Шашкова.
Вагомий внесок у дослідження стійких народних порівнянь зробили такі
мовознавці, як І.Кучеренко, М.Алефіренко, І.Гурин, М.Рожило, О.Юрченко,
А.Івченко.

Національно-культурна специфіка фразеологізмів, до яких зараховуємо
пласт стійких народних порівнянь, залишається актуальним питанням
сучасного мовознавства. Дослідники вважають, що треба розрізняти
національну і культурну специфіку стійких мовних одиниць.

Національна специфіка виявляється під час зіставлення різних мов. Вона
зумовлена двома чинниками – об’єктивним та суб’єктивним. Об’єктивний
полягає в природній і культурній реальності, що властива одному народу і
якої нема в житті іншого. Суб’єктивний чинник полягає в довільному
виборі, коли слова, що відображають одну й ту ж реальність, по-різному
подані у фразеології різних мов. Культурну специфіку фразеологічних
одиниць визначають її співвідношенням з елементами матеріальної чи
духовної культури суспільства, його історії, вірувань, звичаїв,
природно-географічного положення, в якому живе народ [Гак 1999
260:-261].

І.Ягер, зауважуючи, що фразеологізми роблять мовлення колоритним,
підвищують його емоційне сприйняття, наголошує, що завдяки своїй
образності й виразності, фразеологізми можуть багато розповісти в
аспекті країнознавства [Ягер 1979: 160].

Різниця в мовній картині світу, відсутність назв певних предметів і
явищ, що існують в одній культурі і не мають аналогів в іншій, приводить
до відмінностей у розумінні. Труднощі виникають також, коли
фразеологізмам однієї мови відповідають лакуни в інших мовах.

Національні властивості семантики фразеологічних одиниць однієї мови
можуть виявитися тільки у зіставленні фразеологічної одиниці з аналогами
рідній мові тих, хто навчається. Виділення загальних рис у
фразеологічних одиницях двох мов полегшує розуміння культурно-мовної
специфіки [Бао Хун 1999: 310].

Студенти-іноземці повинні не тільки правильно засвоїти звуковий та
графічний склад фразеологічних одиниць, але й виробити у своїй
свідомості нове поняття, щоб адекватно користуватися цією фразеологічною
одиницею.

„Фразеологічні одиниці – безеквівалентні і конотативні в лексиці кожної
розвиненої мови” [Леонидова 1984: 115]. Отже, наявність безеквівалентних
фразеологізмів зумовлює необхідність уважного вивчення
національно-культурного характеру фразеології.

Є.Верещагін та В.Костомаров вважають, що фразеологізми можуть
відображати національну культуру трояко [Верещагин, Костомаров 1990:
68].

По-перше, комплексно, тобто своїм ідіоматичним значенням, усіма
компонентами разом, що складає суть будь-якої фразеологічної одиниці.

По-друге, розчленовано, тобто елементами свого складу. Зазвичай
стрижневим словом таких фразеологізмів є екзотизм для іншомовної
аудиторії.

По-третє, фразеологізми відображають народну культуру своїми
прототипами, що описують звичаї, свята, деталі побуту і культури в житті
народу. До цієї групи належить велика кількість анімалістичних
фразеологізмів, що розповідають про представників тваринного світу.

Стійкі народні порівняння як мовне вираження світогляду українського
народу – цікавий матеріал для лінгвокраїнознавчих досліджень. Загалом у
порівняннях розрізняють суб’єкт (те, що порівнюють), об’єкт (те, з чим
порівнюють) і ознаку, за якою один предмет (суб’єкт) порівнюють з іншим
(об’єктом) [Українська мова. Енциклопедія 2000: 496].

Голова

У порівняннях особливу увагу звертають на голову – її форму, зазвичай,
вона кругла та велика. Голова асоціюється із предметами побуту: голова
як виварка (макотра), головатий як чіп. Головату людину також порівнюють
із совою та гарбузом: головатий як сова, голова як гарбуз, а якщо у
людини ще й широкий рот, тоді це за виглядом – бабка, бабець: головатий
як бабка (бабець).

Обличчя

Обличчя, як і голова, також є круглим. Людина „повновида”, „пиката”,
„круглолиця” – виглядає як місяць уповні, пика як чавун (полумисок),
круглий як яблочко. Обличчя має певний колір, який часто залежить від
фізичного чи емоційного стану людини. Здорова людина, яка має білу,
незасмаглу шкіру обличчя – білий як сметана (молоко, молоком улита),
біленька як нитка (кров з молоком); чорнява або засмагла – іронічно –
білий як арап (орап), чорний як циган; руда, веснянкувата – рябий як
гороб’яче яйце. Людина, яка хворіє, має жовту шкіру – жовтий як віск
(вощина), жовтенький як вощок, як у комині завуджений, дуже бліду –
білий як полотно (папір, глина, крейда, коліно), блідий як стіна,
побілів як хустка, як на дощі вимоклий. Худий, зблідлий від напливу
емоцій – білий як смерть, виглядає як смерть (труп), поблід як труп,
побілів як Пилат. Почервонілий, засоромлений – як огонь зайнявся,
спалахнув як вогонь, побілів як вільхова довбня.

Дуже гарне, вродливе обличчя порівнювали із росою та водою – як із роси
й води. Про людину з запухлим обличчям і хрипким голосом говорили: як
під забором виспався, опух як бабак.

Брови і вуса

Брови і вуса найчастіше стають об’єктом порівняння уже сивими,
порівнюються вони із молоком, голубом, снігом, інієм: сивий як молоко
(голуб), білий як сніг (іній).

Очі

Очі переважно асоціюються із цибулею, жабою – очі як цибулі. Про лупату
людину говорять: вирячкуватий як жаба. Звертають увагу на погляд. Тупий,
здивований – вип’яв очі неначе баньки, вилупив (витріщив) очі як жаба
(баран на нові ворота, сова, індик, цибулі, чорт на фігуру, коза на
різника); пронизливий – гляне мов окропом обпікає; сердитий – глянув мов
жару сипнув; грізний – подивився як би батька убив; підозрілий – глипа
як аллах на п’яницю; злодійкуватий – водить очима наче злодій по
ярмарку; безпорадний, розгублений – водить очима як блудна вівця;
переляканий – дивиться як босий на гадюку, про людину, яка має
переляканий вигляд – виглядає як заєць у ступі (верші), виглядає як сам
не свій.

Ніс

Ніс у порівняннях є круглим, великим: ніс як бульба (сокира, як за сім
гривень сокира); гачкуватим – ніс як кочерга; опуклим – ніс як кушка.
Характеристика носа є іронічною, над його формою і розміром найбільше
насміхається народ.

Рот

Про широкороту людину говорили: писок як відси до Львова, а про губату-
губи як вареники.

Зуби

Стійкі народні порівняння характеризують зуби як здорові, великі,
гострі, білі: зуби як у коня (теслиці), зуби здорові як часник. Білизна
зубів у народних порівняннях відображена зіставленням із овочами,
молоком: зуби білі як ріпа (молоко).

Борода

Про бороду кажуть: борода як у владики, а сумління як у шибеника.

Волосся

Світле, сиве волосся описують, використовуючи порівняння: білий як сніг
(лунь, іній, сметана, пух), побілів як молоко (як трава на морозі),
сивий як циганський король (як молоко, голуб); чорне – чорний як галка
(крук, циган). З іронією про руду дівчину говорили: чорнобрива як риже
теля. Колір волосся людей зіставляли із забарвленням пташиного пір’я,
шерсті тварин, явищами природи, продуктами харчування.

Хвилясте волосся людини порівнюють із зовнішнім виглядом барана:
кучерявий як баран. Влучно висловлюються про негарну зачіску: у голові
як чорт копійку шукав, як у дурного на хаті, волосся на голові як на
чорту хата, розпатлана як овечка. Зовсім лиса людина асоціюється із
макогоном, бубоном, коліном: лисий як макогін (бубон, коліно), облисів
як макогін, голова як пляшка.

Шия

У народі про худошию, тонкошию людину говорили: шия як на мотузочці.

Руки

Дуже худі руки порівнюють із лопаточками для розмішування тіста – руки
як кописточки.

Ноги

Довгі, худі, криві, товсті ноги у народі висміювали. Наприклад, про
довгоногу людину говорили: довгоногий як журавель. Ноги зустрічаються
великі: ноги як у поліського (курячого) злодія, нога як під дурним
старцем (під тамбовським старцем); криві ноги порівнювали із гринджолами
– як гринджоли; худі – як патички; товсті, опухлі – як кадовбята.
Кульгаву людину порівнювали із нечистою силою – кривий як дідько.

Серед ознак, які засвідчено на матеріалі Словника стійких народних
порівнянь, виділяємо такі опозиції:

красивий / потворний

Зовнішній вигляд людини пов’язаний із сприйняттям таких понять, як врода
(краса, привабливість) і неврода (потворність, миршавість, бридкість).

Дівчина дуже гарна (вродлива, ладна, брава, красна, цвітна, гожа,
червона, хороша) сприймається українською національною свідомістю як
щось недосяжне (як сонце, зіронька на небі), або пов’язане з тим
прекрасним, що є у природі – гарна як квітка навесні (в полі, лузі), як
чічка в городі, як маків цвіт, як мак городній, як квітка (гайова), як
рожа, як маківка (ягідка, писанка, калина, весна, джерелянка, вітка,
лебідка, кукла).

Дуже гарно одягнена дівчина – як лялька (лялечка), гожа як панна, гарна
мов цариця; струнка – як липочка, гарна як лебідка, ладна як цвіріньок,
примітна –цвітна як джерелянка, гарна, щиросердна – гожа як чиста вода;
зграбна, невелика – гарна як печеричка. Про вродливу дівчину, що живе у
невідповідному оточенні, кажуть: красується наче квітка на болоті, про
милу, симпатичну – жартівливо: гарна як киця з бантиком.

Народний образ досконалої краси пов’язаний із певними діями: ладна як з
воску виллята, красна як з каменя вибита, гарна мов змальована, як
намальований.

Хлопець гарний на вроду: гарний як вогонь (іскра, сіно в годину); гарно
вбраний – гарний як павич.

Невродливу, негарну людину порівнюють з неприємними природними чи
надприродними об’єктами і створіннями. Наприклад, із деякими тваринами,
птахами, плазунами: красива як вівця сива, гарний як пес базарний,
хороший як собака на морозі, красива як свиня сива, хороша як свиня у
порошу, скверна як свиня, виглядає як паця за сороківця, потний як
баран, зачмоканий як мокра курка, вродлива як сова, гидкий як поплазка,
а ще – як за кущ пелена. З іронією говорять – виглядає як Михайлове
чудо, хорош як Бабин Ярош, хороший як Микитина свита навиворіт, ладна як
із болота лялька, гарненький як у Петрівку яглиця, гарний як Панькові
штани.

Дуже страшна людина – виглядає як холєра, як би з гака зірвався, як
Борис-баборіз, потворна – страшний як атомна війна, як відьма, погана як
ніч, красива як відьма з Лисої гори, бридкий як паплюга.

здоровий / хворий

Символом сили, міцності, здоров’я, насамперед, є тварини: дужий як
ведмідь (слон, бугай, тур, віл), великий як ведмідь, здорова як корова,
баба як тур, здоровий як бугай (бик, віл), виглядає як оґер, сильний як
віл (лев), здоров як кінь, міцний (моцний) як кінь (медвідь), а ще сила
асоціюється із рибою – дитиночка як линочок; із зброєю – баба як
гармата; із будівлею – здоровий як сарай; із орлом – дужий як орел;
народним героєм – дужий як Довбуш. Міць людини, особливо чоловіка,
порівнюють з деякими рослинами: здоров (міцний) як дуб, жилавий як
дубчак, здоров як горіх, здоровий як лузан (цвик), як пеньок. Із
могутньою водою, сильним морозом порівнювали міцну, дужу, здорову
людину: дужий як вода, росте як з води, дужий як мороз; про людину з
міцним здоров’ям, яка прикидається хворобливою – слабий як учетверо
(увосьмеро) мотуз (мотузок).

Про слабосилу, немічну, мляву людину кажуть: сильний як муха (комар),
має моці як жаба в хвості, держиться як пісок на вилах, задужий як
павутина, охлялу, безсилу – охляв як в дощ щеня, як би три доби не їв;
охляв як циганська кобила; виснажену, втомлену, змарнілу, вимучену – як
у диму буджений, як з хреста знятий, як із домовини встав, як вичавлений
лимон, змотикав сі як кінь у кираті, наробився як кобила, виглядає як
три дні не ївши (мара), як з глини зліплений, лежить як кулик після
яйця, як з гробу встав.

Хвору, нещасну, схудлу людину порівнюють із тінню (марний як тінь),
воском (жовтий як віск (вощина, вощок)), колодою(лежить як колода),
динею(здоровий гий диня на морозі, виглядає як змерзла диня).

повний / худий

Ознаки тілобудови у народних порівняннях відображені в антонімічних
парах високий/низький, повний/худий. Про людину, яка швидко, несподівано
розтовстіла, говорили: обдувся як барило; про ситу, вгодовану дитину –
гладкий як опецьок; про здорову товсту дівчину – дівка як муц, здорова
як горохова копиця; про огрядну жінку – баба (груба) як фаса; про
товсту, повільну людину –повертається як дрофа. Худенький як різницький
стовпчик, круглий як ковбичка (галушка), котиться як баривка з іронією
казали про товсту та кремезну людину і невеликого на зріст товстуна.

Ставлення до повної людини залежало від ставлення до неї самої, але в
більшості випадків народ з посмішкою описував надмірну вгодованість:
випас сі як бик, годований як пацюк, товстий як бодня (кабан, ведмідь,
копиця), як кадовб, як копиця сіна, годований як на заріз, жирна
(гладка) як піч, змарнів ніби має свинські сухоти, спасся як медвідь,
гладкий як кабан (кіт, слимак), товстий як міх (чан), випас сі як пацюк,
виглядає як пацюк годований, ситий як чабанський віл, гладкий мов
печений.

Про надмірну худорлявість теж говорили з іронією: худий як шкапа
(терниця, трясця), тонкий як гілляка (бадилина, чехоня, швабра), сухий
як гілляка (скіпка, тріска, тарань, хрущ, драбина, кочерга, верства),
перепався як скажена собака. Про худу, виснажену людину кажуть: худий як
доска (дошка), як стиральна дошка, худий як смерть; дуже худу, бліду –
як з того світа встав; худорляву, струнку – як хлудина; про дуже тонку в
стані дівчину – тонка як нитка.

високий / низький

Більшість ознак зросту людини характеризують рослини і їхні елементи –
особливо дерева: високий як тополя (хворостина, дуб), високий як дуб,
довгий як хвоя. Високу людину порівнюють із драбиною, тичкою, жердиною,
віхою, оборожиною, дзвіницею, телеграфним стовпом: довгий як тичка
(віха, жердка, оборожина), високий як тика (жердина, драбина, дзвінниця,
оборожина),як телеграфний стовп, здоровий як лут.

 

c

?

?

1/4

ae

ae

e

† ? b

d

h:

h:

i

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

h:

9високий як верства, як чугуївська верства, високий (довгий) мов
пирятинська верства, як мальована верства; про високу на зріст, але
нерозумну жінку казали: здорова як ногайська кобила; а ще – як на болоті
ріс, як півтораївана (про дуже високу людину).

Малий зріст рідко коли прямо висміювався, щоб не образити людину. Серед
порівнянь є багато жартівливих: виріс як кіт навсидячки, як воша,
великий як пес за ґрейцар на сидячи, дрібний як вівсик, низький як
пуцвілок, як котячий недогризок.

У народних порівняннях відображені негативні характеристики статури,
непоказний вигляд людей згорблених: високий як дуга, скулений (зігнув
сі) як гак, згорбив сі як дід столітній, скривився як кульбака,
перегнувся як Орішкова хата, неприродно виструнчених: як аршин (кілок)
проковтнув.

схожий / несхожий

Подібних людей порівнювали з воском, краплинами води: вилився як з
воску, як би вилляв, як викапаний, як (наче) вилитий, як з ока викапав,
якби з ока випав, як з ока викапаний, подібний як крапля води (дві
краплі води). Про однакових людей говорили: як з однієї глини зліплені,
наче на одному сукачі зсукані. Несхожість людей описують через
порівняння цілком несхожих предметів, тварин, птахів, понять: наприклад,
похожий як макогін на ночви, подібний як свиня на коня, похожий як сова
на яструба, але найбільш виразними є порівняння, у яких зіставляється
предмет побуту або свійська тварина із назвою релігійного поняття,
назвою сучасного поняття: похожий як личак на реактивного літака,
похожий як свиня на великий піст, подібні як гвіздок на панахиду.

пихатий / бундючний

Народна спостережливість дає змогу поєднати вигляд людини, її характерні
риси, прояви поведінки з відповідними тваринами. Пихатість, бундючність
приписують корові: пишається (чваниться) як корова в хомуті; кобилі:
запишався як кобила до будяка, дере голову як попова (цісарська) кобила,
киває головою як кобила гривою, чваниться наче тая кобила, що віз
побила, жабі: надувся як жаба (ропуха), надувся як жаба на купині
(пеньку), дметься як жаба в болоті (на лопуху), наприндився як жаба на
призьбу; індику: надутий (надувся) як індик, ходить як індик
переяслівський; зайцю: величається як заєць хвостом; кулику: надувся мов
кулик на вітер; гусакові: гордий як гусак; гусці: несе голову високо як
гуска; курці: надувся як квочка. Пихату людину порівнювали не тільки з
тваринами, але й із іншими реаліями: надувся як йорж, (дується) надувся
як лопух на огні (вогні), надутий як пухир (міхур), як пишної Явдохи
ковток, сидить як турецька паша, надув сі як Мойса, як міх надутий
(надиманий), роздувся як ковальський міх, сидить як на помості, величний
як жидівський патинок, дметься (дується) як легке в борщі (горшку),
неначе з неба звізди знімає, дує ся як гайно на морозі, як на вилах
ходе, надувся як тісто на опарі (шкіра на вогні), гордиться як піп у
вівтарі, завеличався як жид на родинах.

А ще про людину, яка поводиться пихато, казали: гнеться (шквереться,
пнеться, дметься, надимається, вертиться, величається, крутиться,
бодриться, бадьориться, жеться) як (мов) шкурат (шкураток, шкурлат) на
вогні (огні, жару, жарках), надувся як шкурка на вогні. Гордовита,
пихата людина – як вош: надувся як вош на мороз, надув (здув) сі як
(гий) вош на морозі, а набундючена – як сова: виглядає як сова.

незграбний / зграбний

Вайлуватість, незграбність, повільність асоціюється із дикою твариною –
ведмедем: як ведмідь, біжить як ведмідь, спішить (повертається, хуткий,
проворний) як ведмідь за горобцями, швидкий (жвавий) як ведмідь до карит
(за мухами, перепелицями, до перепелиць), а ще із пнем – повертається
(спритний) як пень за гороб’ями (горобцями. Про неповоротку людину
висловлювалися: повертається як віл; вайлувату – стрункий як міх.

Зграбну, невеличку дівчину порівнювали з грибом – гарна як печеричка.

охайний / неохайний (чистий / брудний)

Шанує український народ чистих, охайних в одязі, не любить брудних,
неохайних. Брудна людина – це „умащена”, „заталапана”, „забовтана”,
„чорна”, як вимащені болотом чи землею – чорт, дідько, марюка, сутана,
свиня, порося: брудний як чорт, омалювався (заталапаний) як дідько,
умастився як (наче) сутана (сотана в болото), як марюка, вробився
(заробився) як чорт (біс), забовтався як бирька, вимащений (чистий) як
порося, хороший (чистий) як свиня в дощ, сажею – як би з комина витяг,
виглядає як коменяр.

Неохайна людина – як непріла лемішка, потний як баран, зачмоканий як
мокра курка, виглядає як опуд, мов опудало, ходить як деркач, як чорт в
боклазі, славна (гарна) як свиня в дощ, та ще й лінива людина – лежить
як свиня в баюрі, виглянув як ведмідь з ґаври. Цікаво, що
спостережливість українців поширюється не лише на свої реалії (білолиця
як мазниця, чепурненька як мазничка), а й іронічно торкається інших
націй (білий (чорний) мов (як) циганська литка, чистий як жидівський
пантофель, білий як циганський сир, зателіпався як жид).

Багато порівнянь присвячено саме одягу людини. Український народ висміює
одяг пом’ятий (як псу з зубів виймив), обідраний(обдертий як циган,
ходит як дід остатній, оббивсь як билина, виглядає як би з шибениці
урвав, оббивсь як крем’ях), неохайний (підтикана як віник з дерези, як
баба Глинянка, як Дунька з бомбоскладу), недоладний і незвичайний
(убрався (прибравсь) як чорт на утреню (водохрище), виступає як чапля в
пантофлях, красива як свиня в коралях, вбрався як чорт у вершу,
нарядився як піп в рясу), незугарний (вбрався як чорт (марасуда),
вирядилася як свиня в наритники, нарядилась як теля в мішку, впуталась
як Настя в лапті, вирядилась як сліпа на ордань. Святковий одяг викликав
у людей радість, похвалу (як лялька, лялечка), легкий гумор: вирядився
(чепуриться) як на весілля, вирядили як старшу дружку, убрався як піп на
утреню, прибрався як піп на службу, прибравсь як чорт до утрені, блищить
як нова копійка, убрали як на смерть, гладкий як вилизаний (би корова
облизала), прибравсь як алілуйко на утреню. Химерний смак жінки в одязі
осуджували словами: прибралась як бура на сабаш або виглядає як мара.

Прихована іронія простежується в антонімічній парі „личить/не личить”.
Із значенням „не личить, не пасує” (про невідповідно одягнену людину),
„зовсім не личить” подано порівняння з початковими словами „пасує”,
„личить”, „йде”, „пристало”, а далі – з абсолютно невідповідними, зовсім
несподівано поєднаними речами, як от: личить як свині сідло (зонтик,
хомут, пристало як свині наритники, (хороше) як свиня (свині) в коралях,
пасує як свині намисто (в дощ, ярмі), як свиня (свині) під зонтиком
(лопухом), личить (пасує, пристало, іде) як корові (свині) сідло, як на
корову сідло, пасує як волам карита, вдав сі (пасує, пристав, пристало,
притуляється) як горбатий (горбатому) до стіни. Порівняння гарно як
Насті в постолах містить жіноче ім’я, яке, мабуть, було символічне для
певної групи людей.

У проаналізованих прикладах є багато слів, які належать до українських
побутових назв, а також назв релігійних обрядів, свят, власних назв –
жіночих імен. Інтернаціональними є хіба що порівняння для людей, які на
собі одягу не мають, як от: голий як мати (на світ) народила, як Адам і
Єва. Про людину, яка зовсім не має взуття, кажуть: босий як пан пес.

колірна ознака

У складі стійких народних порівнянь трапляються кольороназви: білий,
білий як коліно (папір, смерть, полотно, глина, стіна), блідий (побілів)
як стіна, біленька як нитка, біла як молоко (молоком улита), поблід як
полотно; чорний: чорний як циган (галка, крук, земля); сивий: сивий як
молоко(голуб, циганський король); (білий як (мов) іній (сніг, пух, лунь,
крейда, сметана), побілів як трава на морозі (молоко) – про сиву
людину); червоний: червоний як кат (про людину вбрану в одяг червоного
кольору), (скраснів як іскра, спалахнув як вогонь, побілів як вільхова
довбня – почервонів); жовтий: жовтий як вощина, жовтенький як вощок;
рудий: рябий як гороб’яче яйце, чорноброва як риже теля; синій: синій
(посинів) як той (курячий) пуп, посинів як печінка (жаба); зелений:
позеленів як пуп.

мокрий / замерзлий

На зовнішній вигляд людини впливали такі природні чинники, як мороз,
сніг, дощ. Людина, яка змокла, насамперед асоціюється із тваринами:
обмок як вовк (шуляк), змокнув як вовк, мокрий як жаба (миш, кіт,
курка), обмоклий як курка, а ще – мокрий як зюзя (хлющ, флік). Про дуже
замерзлу людину казали: змерз як березова брунька, змерз як качан
(кочан), холодний як крига, загрівся (нагрівся) як циган у в’ятері (в
неретку, під ятером), синій (посинів) як той (курячий) пуп, позеленів як
пуп, посинів як печінка. Закоцюблу, перемерзлу людину порівнювали із
жабою, мухою, куркою, собакою, хортом, щеням, цуциком: холодний
(посинів) як жаба, змерз як муха в зимі (курка на дощ),змерз (обмерз) як
собака (пес) взимку, труситься як Сірко в дощ (мокре щеня), дриготить як
зимою хорт, замерз (змерз) як (голодний) цуцик.

Аналізовані стійкі народні порівняння характеризують такі ознаки, як
колір, форму, якість, розмір. Яскраво і повно народ описує красу та
потворність зовнішності людини, що засвідчено найбільшою кількістю
порівнянь. Серед інших ознак – колірну ознаку частіше містять порівняння
з назвами тварин, птахів, рослин, предметів. Менш продуктивним типом
означень на позначення кольору є зіставлення з назвами людей,
абстрактними поняттями. Зовнішній вигляд людини найкраще описувати через
характеристику її частин тіла. Серед соматизмів найбільш часто
натрапляємо на опис голови, волосся, обличчя. Стійкі народні сполуки
характеризують як позитивні, так і негативні ознаки зовнішності, але
більше засвідчено негативних. Проте більша частина порівнянь із
негативним значенням звучить з легкою іронією, позначена народним
гумором, що свідчить про незлобливість українців, їх добродушність,
толерантність.

Дослідивши стійкі народні порівняння на позначення зовнішності людини,
можемо стверджувати, що їхня національно-культурна специфіка відображена
по-різному: 1) комплексно, усіма своїми ідіоматичними значеннями
(наприклад, використанням стійких мовних одиниць для позначення понять
“красивий/потворний зовнішньо); 2) одиницями свого складу (тобто до
структури багатьох фразеологізмів входять лексеми, які потребують
додаткового лінгвокраїнознавчого коментаря в іншомовній аудиторії,
наприклад: калина, журавель, макітра, постоли та ін.); 3) своїми
прототипами (оскільки відображають звичаї, свята, деталі побуту
українців).

Українці в порівняннях дуже влучно передають оцінні характеристики
певних істот чи предметів, які стають своєрідними оцінними еталонами
української лінгвокультурної спільноти. Серед еталонів можемо виділити
10 тематичних груп об’єктів порівнянь. Це назви тварин, птахів, рослин,
людей, явищ природи, предметів, грошових одиниць, одиниць виміру, назв
міст і природних об’єктів, абстрактних понять. Найбільш чисельними
семантичними типами об’єктів є назви предметів (98), людей (56) та
тварин (54).

Наприклад серед тематичної групи “назви предметів” можна виділити ряд
підгруп, наприклад, назви одягу, взуття, засобів пересування, знарядь
праці та ін. Окремою групою можна назвати господарські об’єкти, такі як
копиця сіна, горохова копиця, опудало тощо, порівняння з якими свідчить
про фантазію українського народу. Різноманітний тваринний світ у
порівняннях здебільшого представлений свійськими тваринами. Вони жили
ближче до людей, люди мали змогу вивчити особливості їхньої поведінки і
вдало перенести їх на вигляд і вдачу людей (наприклад, свиня – негарна,
брудна, бридка; лебідка – вродлива; собака – худий, некрасивий, кіт –
повний, малорослий).

Цікавим матеріалом з погляду лінгвокраїнознавства є зіставні об’єкти –
назви рослин, бо серед них трапляються такі, які характерні лише для
певного регіону, наприклад, смерічка (Карпати). Використовуються
діалектні назви: цвик (буряк), Львівська обл., лузан (горіх) –
Харківська обл., чічка (квітка) – Івано-Франківська обл. тощо.

Більшість погодних явищ та природних об’єктів уживаються у порівняннях
із зовнішністю людини, що свідчить про любов до навколишнього світу,
просторову уяву людей, які придумували такі порівняння.

Порівняння із міфологічними особами і героями засвідчені переважно з
негативною характеристикою. Проаналізувавши цю групу об’єктів порівнянь,
можна виділити найчастіше вживані лексеми: відьма, чорт та дідько.

Серед менш численних груп об’єктів порівнянь виділимо ті, які мають
найбільшу народознавчу цінність. Це зокрема назви грошових знаків
(наприклад: грош, шаг).

Звичайно, український народ хоче бачити ідеал людини – і фізичний, і
духовний. Тому й так ніжно опоетизовує дівочу вроду, струнку поставу,
ясні очі, рум’яні щічки, білу шкіру, чорні коси, юнацьку силу, здоров’я,
міцний дух. Деякі порівняння виростають до символів, наприклад: гарна як
калина, очі як терен, як з горіха зерня та ін.

Серед інших семантичних типів об’єктів порівнянь
специфічно-національними є власні імена, назви історичних діячів та
героїв народного епосу, міфологічних істот. Засвідчено багато лексем
розмовно-просторічних, діалектних, місцевих. У “Словнику стійких
народних порівнянь” у таких випадках є примітка, звідки взято вислів, з
якої області України.

Аналіз семантичних типів об’єктів порівнянь свідчить про надзвичайну
різноманітність асоціацій і паралелей, які виникають в українського
народу при описі зовнішнього вигляду людини. Формування уявлень про
зовнішність людини відбувається під впливом реалій навколишнього світу,
характерних для певної території і культури.

Щодо суб’єктів порівняння, не можна стверджувати, які саме частини
людської зовнішності є у складі порівнянь найчастіше. Однаково
представлені загальний зовнішній вигляд (краса, статура, зріст,
тілобудова та ін.) і окремі соматизми (голова, руки, ноги тощо).

Більшість порівнянь, в яких описано зовнішній вигляд, відображають певну
опозицію: гарний/негарний; охайний/неохайний; схожий/несхожий,
високий/низький; повний/худий та ін. При цьому український народ виявляє
велику спостережливість, обираючи об’єкт для зіставлення у навколишньому
рослинному і тваринному світі, особливо серед свійських тварин,
предметів побуту, знарядь праці.

Велика увага зосереджена на обличчі, але якщо волосся, очі, губи
описують мило, приємно, то більшість інших частин обличчя – жартівливо й
іронічно саме через їх неправильну, недосконалу форму. Водночас
простежуємо тактовність в означенні багатьох негативних проявів
зовнішності. Сама ж людина крізь призму порівнянь є частиною великої і
різноманітної образної картини світу, створеної українським народом.

Література

Бао Хун. Национально-культурная специфика фразеологизмов в русском и
китайском языках / Фразеология в контексте культуры. М., 1999. С.
303-312.

Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: Лингвострановедение в
преподавании русского языка как иностранного. М., 1990.

Гак В. Г. Национально-культурная специфика меронимических фразеологизмов
/ Фразеология в контексте культуры. М., 1999. С.260-270.

Даниленко Л. Українська та чеська фразеологія в контексті етнічної
культури // Мовознавство. Третій міжнародний конгрес україністів 26-29
серпня 1996р. Х., 1996. С. 201-212.

Онкович Г. В. Українознавство і лінгводидактика. К., 1997.

Ягер И. Лингвострановедческое комментирование культурного компонента
русских фразеологизмов / Лингвострановедение в преподавании русского
языка как иностранного. М., 1979. С. 160-169.

Українська мова: Енциклопедія / Ред. кол.: В.М. Русанівський,
О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К., 2000.

Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. Х., 1993.

Похожие записи