.

Стереометричне моделювання систем приголосних фонем (на матеріалі слов\’янських мов) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
132 1618
Скачать документ

Реферат на тему:

Стереометричне моделювання систем приголосних фонем (на матеріалі
слов’янських мов)

Ще в 1962 році нами була запропонована стереометрична модель системи
приголосних фонем (для російської, білоруської, української,
сербсько-хорватської, польської та деяких інших слов’янських мов).

Про принципи її побудови є лише тези доповіді (див. [15, 39-43]),
опубліковані в збірнику, що вийшов у світ дуже малим тиражем, і тому,
зрозуміла річ, вони вже в день своєї появи стали бібліографічним
раритетом. Малюнки такої моделі (без докладного їх пояснення) є в наших
статтях [18, 10-115], [19, 130-134], в рукописі тексту кандидатської
дисертації (С.3, 4, 6, 76-83), а також в її авторефераті [16; 7, 17].

Отже, є необхідність ще раз торкнутися цієї теми. Мета даної статті –
з’ясувати, чому виникла проблема стереометричного моделювання
фонологічних підсистем, описати саму модель, тобто те, як вона
побудована, та показати її теоретичне і практичне значення.

Один з головних творців фонології М.С.Трубецькой писав: “Ніколи не слід
забувати, що в фонології основна роль належить не фонемам, а
смислорозрізнювальним опозиціям. Будь-яка фонема має певний фонологічний
зміст лише постільки, поскільки система фонологічних опозицій виявляє
повний порядок або структуру. Щоб зрозуміти цю структуру, необхідно
дослідити різні типи фонологічних опозицій” [20, 74-75].

Зробивши докладний аналіз фонологічних опозицій німецької мови,
М.С.Трубецькой дійшов висновку, що, по-перше, завдяки різним типам
опозицій досягається внутрішня упорядкованість або структурність
фонемного складу як системи фонологічних опозицій [20, 79], по-друге,
фонологічну систему можна подати у вигляді паралельних (вертикальних і
горизонтальних) рядів, що перетинають один одного [20, 79]. Зразком
цього є побудована вченим для сучасної йому німецької мови система
приголосних фонем [20, 79]. На той час це був блискучий результат, і
тоді вчені-фонологи не могли й подумати, що існує ще більш раціональний,
більш економний та витончений розв’язок у побудові фонологічної
(консонантної) схеми.

Слід зазначити, що для появи ідеї стереометричного моделювання
фонологічних систем (підсистем) було підготовлено ґрунт працями
М.С.Трубецького, Р.Й.Якобсона та інших представників празької
лінгвістичної школи, пізніше – роботами П.С.Кузнєцова,
О.О.Реформатського та ін.

У 60-ті роки ХХ ст. замість площинних класифікаційних схем для системи
фонем будь-якої мови стали застосовувати в фонології об’ємні
(просторові, або стереометричні) схеми. Ідея стереометричного
моделювання фонологічних систем “витала в повітрі” ще в 40-і роки ХХ ст.
– після виходу в світ (у 1938 році) німецькою мовою книги
М.С.Трубецького “Grundzuege der Phonologie”.

Якщо в 1941 році П.С.Кузнєцов систему нескладових приголосних фонем
французької мови подає у вигляді площинної схеми [5, 201], в якій, на
нашу думку, не менше (якщо не сказати – більше) “порядку”, ніж у схемі
М.С.Трубецького; якщо в тому ж 1941 році О.О.Реформатський у своїй
роботі “Проблема фонеми в американській лінгвістиці” (повний її текст
див. [13, 204-248]), аналізуючи опозиції приголосних фонем російської
літературної мови, рисує схеми 3 і 4, що, за його ж висловом, так і
“просяться в стереометрію” (див. [13, 245]), – то в 1949 році
Р.Й.Якобсон разом з Дж.Лотцем публікує в журналі “Word” (у п’ятому
номері) статтю “Нотатки про французьку систему фонем”, в якій даються
вже стереометричні моделі систем голосних і приголосних фонем (див. [21,
433]).

Достоїнства фонологічної консонантної моделі французької мови Р.Якобсона
і Дж.Лотца, її переваги над площинними схемами полягають в тому, що в
ній 1) всі лабіальні фонеми лежать в одній площині, майже всі дентальні
– в іншій; 2) губні, взаємно пов’язуючись, утворюють квадрат, зв’язаний
з таким же квадратом зубних; 3) m–n і r–l з’єднані між собою тощо. Ця
модель не позбавлена й ряду недоліків, про які ми тут за браком місця
говорити не будемо. Проте сам “прорив у стереометрію” був, безсумнівно,
великим кроком уперед, новим якісним на той час стрибком, закономірно
зумовленим усім ходом розвитку лінгвістики.

У чому ж полягає основний недолік площинних схем? На площинній схемі
М.С.Трубецького, складеної для системи приголосних фонем німецької мови,
суміщено і на вертикальній вісі, і на горизонтальній два принципи
класифікації фонем: на вертикалі – ступінь звучності (глухість,
дзвінкість, назальність) і тип перешкоди (спосіб її творення:
щілинність, зімкненість і зімкнено-щілинність), на горизонталі – місце
перешкоди (місце її творення: губність, зубність, палатальність,
велярність) та її тип.

Що ж виходить? Принципів класифікації приголосних фонем німецької мови –
три (в ній немає твердості / м’якості), а на площинній схемі вимірів два
– довжина й ширина. Звідси й витікає висновок, що схему слід робити
тривимірною, тобто об’ємною, стереометричною.

О.О.Реформатський справедливо зазначав, що “…побудова фонологічної
моделі вимагає передусім відмови від площини й переходу до об’ємності,
якщо ознак, потрібних для класифікації, хоча б три” [11, 119-120].

Тоді кожній загальній класифікаційній ознаці відповідатиме свій вимір –
окрема вісь (див. рис. 1):

Рис. 1. Виміри – принципи класифікації приголосних фонем

АВ – місце (творення) перешкоди, CD – тип перешкоди (спосіб її
творення), EF – ступінь звучності (традиційно: участь голосу).

Саме ці виміри характеризують пропоновану нами модель системи
приголосних фонем сучасної російської літературної мови (див. рисунок
2), яка має такий вигляд:

Рис. 2. Стереометрична модель системи приголосних фонем сучасної
російської літературної мови

У цій моделі 34 приголосні фонеми (немає лише фонеми j (“йот”).

Площини її (рівні й дещо вигнуті) в основному паралельні одна до одної і
розміщені перпендикулярно (або майже перпендикулярно (хай вибачають нам
геометри!) до тієї або іншої вісі (координати). Так, за місцем перешкоди
(вісь АВ, яка тут вже не пряма, а дещо викривлена, дугоподібна) йдуть
зліва направо площини (їх чотири), що символізують диференційні ознаки
лабіальність, дентальність, палатальність та велярність. Наприклад,
площина “лабіальність” (вона є рівною, невикривленою, невигнутою) має
такий вигляд (див. рис. 3):

Рис. 3. Площина “лабіальність” (вигляд збоку) Рис. 4. Площина
“фрикативність”

Як бачимо, кружечки символізують фонеми (великий – тверду, маленький –
відповідну їй м’яку), а відрізки, що з’єднують ці точки (кружечки),
символізують бінарні розрізнювальні ознаки: скажімо, відрізок, що
з’єднує фонеми /п/ і /б/ означає “глухість / дзвінкість”, а той короткий
відрізок, що з’єднує /м/ і /м’/ – “твердість / м’якість” тощо.

За типом перешкоди (вісь CD) ззаду наперед йдуть площини-ознаки (їх три)
зімкненість, щілинність (або фрикативність) (вони також викривлені),
зімкнено-щілинність (африкативність).

Наприклад, площина “щілинність”, якщо її розгорнути, вирівняти, має
такий вигляд, як на рисунку 4.

За ступенем звучності (вісь EF) йдуть знизу догори такі площини-ознаки
(їх чотири): глухість, дзвінкість, назальність, плавність.

Скажімо, площина “глухість” в моделі, якщо поглянути на неї зверху,
виглядає так (див. рис. 5):

Рис.5. Площина “глухість”

За браком місця ми не подаємо тут рисунки решти восьми площин-ознак, а
всього цих площин, як бачимо, в моделі 11. Площини ці, перетинаючись
одна з одною, утворюють точки, невелика частина яких відповідає реальним
фонемам тієї або іншої мови, в даному випадку – російської.

Ця модель, виготовлена з металевих кульок і стержнів, має гарний вигляд
і ніби схожа (бодай віддалено) на кристалічні ґрати якоїсь речовини,
скажімо, алмазу. Недаремно М.В.Панов колись сказав: “Побудови, що не
мають гарного вигляду, рідко бувають істиними”.

Для сучасної української літературної мови подібна “іграшка” має такий
вигляд

(див. рис. 6):

Рис.6. Стереометрична модель системи приголосних фонем сучасної
української літературної мови

У сучасній українській літературній мові 36 приголосних фонем (в моделі
35, немає фонеми j (“йот”).

Співвідношення площин-ознак в ній таке ж саме, як і в консонантній
моделі російської мови.

Можна було б для твердих фонем накреслити одну схему, а для м’яких –
іншу, тоді рисунок кожної моделі був би набагато простішим. Якщо ж
зберегти і тверді і м’які фонеми в одній моделі, то виходить, що одну
модель (м’якість) ніби вкладено в іншу (твердість), тому рисунок повної
моделі ускладнюється.

Недоліком цих двох об’ємних схем є те, що фонема j (“йот”) не знайшла в
них свого місця. Про цю “інопланетянку” О.О.Реформатський пише: “Фонема
… стоїть осібно в системі російського консонантизму; це
“диз’юнктивна фонема”, тобто фонема, що не входить до жодної кореляції
(з нульовою валентністю) і протиставлена всією інтегральною масою
звучання будь-якій іншій фонемі російської мови: в неї немає глухої пари
[c], немає й не може бути “твердої” пари, і поміж середньоязикових – це
єдиний різновид, оскільки російська не знає середньоязикових іншого
способу творення” [10, 10], [14, 382].

¤

?x?x???????E???????$????E?оделювання окремих частин (ярусів) системи
мови взагалі, зокрема фонологічної системи та її підсистем – голосних і
приголосних фонем – має як теоретичне, так і практичне значення.

Сам мовний механізм, як відомо, є недоступний для прямого спостереження.
Він уподібнюється до якоїсь “чорної скриньки” (див. про це у [1,
78-79]). Ю.Д.Апресян зазначає, що “…єдиною реальністю, з якою лінгвіст
безпосередньо має справу, є текст, а цікаві для нього механізми мови, що
лежать в основі мовленнєвої діяльності, не дані йому в прямому
спостереженні. Тому і в лінгвістиці одним з основних засобів пізнання
об’єкта є побудова моделей” ([1, 79]).

Як влаштовано фонологічний ярус мовної системи, якою є фонемна парадигма
в тій або іншій мові? Адже прямо побачити це неможливо. Є єдиний шлях –
моделювання, створення моделей, зокрема стереометричних. Тому кубічні
моделі фонологічної системи ми бачимо вже в Ж.Дені стосовно турецького
вокалізму, у працях Г.П.Мельникова і М.А.Черкаського, присвячених
тюркському сингармонізму, у О.П.Євдошенка [3, 200-207]; до куба як
фрагмента багатовимірного фонологічного простору звертались
Р.Г.Піотровський [9] та його учень О.Й.Підлужний [8; 58, 63, 73, 78, 81,
93, 109, 115, 117, 125-127, 129]; без квадрата або прямокутника не міг
обійтись і автор оригінальної фонологічної концепції Т.П.Ломтєв [7;
132-142, 145-147, 149-150]; нарешті, щоб чіткіше проілюструвати
опозиційні (парадигматичні) центри фонологічних систем трьох
слов’янських мов (української, російської, польської) та однієї
романської (французької) (а зазначені центри є саме консонантними),
П.С.Вовк подає їх наочно у вигляді куба (див.: [2; 42, 43, 69, 73-77]).
У М.П.Кочергана читаємо: “Фонеми завжди є складовими певної фонологічної
системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна
лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему,
потрібно протиставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти
українську мову, в якій є 38 фонем, то кожну фонему можна схематично
зобразити як кульку з 37 дротиками, що відходять від неї в різні боки,
які ілюструють протиставлення фонеми всім іншим” [4, 82].

Автор своєрідно розуміє фонологічну систему, проте сам образ
кульки-фонеми з 37 дротиками, що відходять від неї в різні боки, – є
дуже й дуже знаменний: це й є фрагмент багатовимірної фонологічної
моделі. Це не списочний (одномірний) склад фонем і не двовимірна
площинна їх схема. Наші моделі (у “залізному” їх виконанні) складаються
з металевих кульок, а замість дротиків – міцні металеві стержні, що
з’єднують в описаних вище конфігураціях кульки-фонеми; тільки кульок цих
стільки, скільки фонем у мові, до того ж зв’язків-стержнів набагато
менше. Кожна така модель – це й є фонемна консонантна парадигма даної
мови.

Запропонована нами стереометрична модель є надійною основною для
порівняльного аналізу двох близькоспоріднених мов, наприклад російської
і української (див. про це нашу роботу [17, 28-29]). Без цієї науково
обґрунтованої і зручної основи для порівняння, зіставлення такий опис
був би неможливим.

Як відомо, теорія перевіряється практикою. Фонологія пов’язана з
логопедією і афазіологією. Так, наприклад, цікавою для фонолога є “Схема
взаємозв’язку звуків при їх постановці у дітей з дислалією” (рис. 9), що
міститься в одному з підручників з логопедії [6, 128]. Автор шостої
глави “Дислалія” Б.М.Гриншпун пише: “У пропонованій схемі (рис. 9)
виділено звуки, котрі порушуються при дислалії. До кожного з них
підведені стрілки від базових звуків. У ряді випадків стрілки
виявляються двоспрямованими, це означає, що існують різні варіанти
підходу до виправлення в залежності від того, який звук сформовано. На
схемі видно, що один і той же звук можна одержати різними шляхами.
…Звуки згруповано під фонематичною ознакою, суттєвою для роботи” [6,
129].

На цій схемі багато такого, що є в моделі. Цікавою є вертикаль:
к-т-п-ф-с-ш-х. Куб: п-п’-т-т’-б-б’-д-д’. Пари: д-н, д’-н’. Ланцюжок:
г-д-б-в-з-ж. Квадрати: к-к’-г-г’; с-з-ш-ж тощо.

Звичайно, це схема комплексна: щось у ній іде від порушень мовлення,
щось узяте від самої фонології. І все ж таки на цій схемі розташування
близьких звуків (звукотипів) нагадує багато в чім розташування фонем в
їх парадигматиці, тобто в стереометричній моделі.

В морфології також є можливим стереометричне моделювання (воно прийшло
сюди з фонології). Дієслівні ознаки російського дієприкметника являють
собою куб або паралелепіпед. І хоча ще не знайдено об’ємну модель усієї
(повної) дієслівної парадигми сучасних української і російської
літературних мов, вже можна з упевненістю стверджувати, що окремі її
частини (підпарадигми) мають вигляд призми або трикутної піраміди, що
варте уваги. Чи не є це свідченням ізоморфізму структур окремих ярусів
мовної системи взагалі?

Отже, теоретичне значення описаної стереометричної моделі приголосних
фонем полягає в тому, що вона проливає світло на те, як влаштовано сам
механізм мови, зокрема його фонологічний ярус; модель є еталоном,
основою для порівняння, зіставлення консонантних систем близько- й
неблизькоспоріднених (наприклад, української і німецької, російської і
сербсько-хорватської) мов.

Тепер скажемо кілька слів про її практичне значення.

Фонетика і фонологія знаходять своє місце у вузівських програмах
багатьох лінгвістичних дисциплін, зокрема таких, як вступ до
мовознавства, загальне мовознавство, сучасна українська мова, сучасна
російська мова, а також спецкурсів і спецсемінарів, присвячених цим
розділам лінгвістики.

Наш досвід викладання цих дисциплін свідчить про те, що описана вище
консонантна стереометрична модель, по-перше, систематизує і поглиблює
знання студентів в області фонетики: а) “підказує”, як найкраще
класифікувати приголосні звуки; б) допомагає зрозуміти, які ознаки в
звуці є більш істотними з фонологічної точки зору; по-друге, сприяє
кращому засвоєнню найважливіших фонологічних понять: є наочною
ілюстрацією того, що таке: а) фонема (на відміну від звука мовлення), б)
розрізнювальні (диференційні) ознаки фонем: модель дозволяє легко
запам’ятати і при потребі відтворити (репродукувати) в упорядкованій
послідовності всі приголосні фонеми розглядуваної мови, поєднані якоюсь
однією диференційною ознакою, а також назвати – і при необхідності легко
довести це! – розрізнювальні ознаки будь-якої приголосної фонеми (крім
фонеми “йот”, що має, як уже сказано, особливий фонологічний статус); в)
система фонем, г) фонологічна опозиція, ґ) кореляція фонем; по-третє,
сприяє формуванню у студенів-філологів наукового світогляду, подаючи
яскравий матеріал для зрозуміння суті таких загальнонаукових понять, як
абстрактне – конкретне, ціле – частина цілого, загальне – часткове,
сутність – явище, елемент – система елементів, конструкт – об’єкт, що
можна спостерігати; система, структура, а також таких складних
лінгво-філософських понять, як парадигматика і синтагматика, мова і
мовлення, синхронія і діахронія.

Принципи побудови цієї моделі є однаковими для фонологічних консонантних
систем багатьох індоєвропейських мов, тому розглядувана модель може
знайти застосування у практиці викладання іноземних мов.

ЛІТЕРАТУРА

Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики (краткий
очерк). – М., 1966.

Вовк П.С. Поліцентризм фонологічних систем. Монографія. – Київ, 2002.

Евдошенко А.П. К вопросу о применении стереометрической модели в области
фонологии // Исследования по структурной типологии. – М., 1963.

Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів
філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К., 1999.

Кузнецов П.С. К вопросу о фонематической системе современного
французского языка // Реформатский А.А. Из истории отечественной
фонологии. Очерк. Хрестоматия. Отв. редактор член-корреспондент АН СССР
Р.И.Аванесов. – М., 1970.

Логопедия: Учеб. для студ. дефектол. фак. педвузов / Под ред.
Л.С.Волковой, С.Н.Шаховской. – М., 1999.

Ломтев Т.П. Фонология современного русского языка на основе теории
множеств. – М., 1972.

Падлужны А.І. Фаналагічная сістэма беларускай літаратурнай мовы. –
Мінск, 1969.

Пиотровский Р.Г. Моделирование фонологических систем и методы их
сравнения. – Л., 1966.

Реформатский А.А. Согласные, противопоставленные по способу и месту
образования, и их варьирование в современном русском литературном языке
// Доклады и сообщения института языкознания АН СССР. – 1955. – №8.

Реформатский А.А. Дихотомическая классификация дифференциальных
признаков // Вопросы теории языка в современной зарубежной лингвистике.
Сборник статей. – М., 1961.

Тут, як і далі, переклад цитати з російської мови на українську наш. –
П.С.

Ні цю схему М.С.Трубецького, ні запропоноване нами зображення її у
вигляді стереометричної моделі, ні схеми (або моделі) інших дослідників,
на яких посилаємось, ми тут не наводимо й не аналізуємо за браком місця.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020