.

Становлення європейської лінгвістичної традиції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
312 6847
Скачать документ

Реферат

на тему:

Становлення європейської лінгвістичної традиції

ПЛАН

Антична грецька мовознавча традиція в контексті історії лінгвістики.

Специфіка розвитку давньогрецького мовознавства; його роль в окресленні
європейської лінгвістики.

Лінгвістичний світогляд у Римській імперії.

Роль античного мовознавства у формуванні європейської лінгвістичної
традиції.

„Граматика Пор-Рояля” та її роль у становленні європейського
мовознавства.

І. Європейське мовознавство у своїй основі визначене античною грецькою
мовознавчою традицією.

Антична грецька мовознавча традиція зароджується в середземноморському
ареалі в епоху становлення давньогрецької філософії. Саме це наклало
свій відбиток на специфіку давньогрецького мовознавства. Насамперед його
визначає тривалий розвиток у межах філософії.

Характерні риси давньогрецького мовознавства:

Філософія та логіка як методологічна основа знання про мову.

Універсальність, орієнтація на вивчення в мові основних логічних
категорій. (Для порівняння: східна лінгвістична традиція в основі своїй
позначена практичною метою – Схід звернувся до вивчення мови насамперед
з метою навчити грамоти, зберегти мову культури; грецька традиція,
будучи замкненою в колі однієї мови, все ж таки намагалась з’ясувати
певні закономірності об’єктивного світу і займалась пошуками форм їх
реалізації в мові, встановлюючи тим самим відповідність між атомом та
звуком; поняттям та словом, судженням та реченням).

Аналітичний підхід до вивчення мови. (Для порівняння: східна
лінгвістична традиція позначена синтезом, функціоналізмом, з’ясуванням
призначення мовних одиниць, створенням цілого з окремих елементів;
грецька – а надалі і європейська – лінгвістична традиція позначена
аналізом, членуванням цілого на частини, що відповідало принципу
вивчення будови мови, який відокремлював мовознавство від риторики –
дисципліни, що займалась побудовою правильних текстів).

ІІ. Особливості розвитку давньогрецького мовознавства дають підстави для
виокремлення двох періодів:

– філософського (5-3 ст. до н. е.);

– олександрійського (3 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.).

У філософський період формуються перші підходи до виділення й вивчення
структури мови, що в основі своїй були абсолютно логіко-філософськими.
Та й сама мова розглядалась як предмет вивчення логіки.

Логіко-граматична концепція мови найпослідовніше викладена у працях
Арістотеля. В них простежується перший у грецькій науці системний виклад
звукової та граматичної будови мови.

Для становлення європейської лінгвістичної традиції важливу роль зіграли
такі аспекти арістотелівської концепції мови:

Формування елементарної моделі мови як системи та виділення основних
мовних одиниць (елемент, склад, частина мови, речення).

Виділення основних частин мови (дві основні частини мови – ім’я та
дієслово – диференціюються на логічній основі як компоненти судження).

Вчення про словозміну і виділення у зв’язку з цим категорії відмінка як
основної логіко-граматичної категорії в системи європейських мов.

Традиція Арістотеля розвивається у філософських школах епохи еллінізму в
3-1 ст. до н. е. З них найпослідовнішими у своїй цікавості до
мовознавчих питань виявились стоїки.

Основні напрямки лінгвістичних студій стоїків:

Етимологічні спостереження.

Розробка проблеми мовного значення.

Граматичні дослідження.

Етимологічні розвідки посідають винятково вагоме місце в усіх пошуках
стоїків. Навіть сам термін „етимологія” вперше був введений Хрісіппом –
одним із лідерів стоїцизму. Зрештою, стоїки були, напевне, першими
філософами, які присвятили етимологічним дослідженням цілі твори, що
стали прообразами сучасних етимологічних словників. Однак стоїки були
„наївними етимологами”. Їхні тлумачення були не стільки науковими,
скільки інтуїтивними.

Проблема мовного значення пов’язана з виділенням стоїками двох аспектів
мови: позначуваного (певним чином організовані звуки мови) та
позначеного (смисловий бік мови). Смисловий бік мови у дослідженнях
стоїків постає не просто як уявлення в душі (такі міркування
простежуються в Арістотеля), а певним чином організована думка, що
знаходить своє відображення в мові. У цілому „позначене” стоїків можна
розглядати як прообраз сучасного мовного значення, що виокремлюється
внаслідок розмежування думки як психчного утворення та нетотожного з нею
абстрактного змістового аспекту мови.

Граматичні дослідження стоїків стосуються як морфології, так і
синтаксису. З них релевантними для сучасної лінгвістики є в морфології:

виділення прислівника як окремої частини мови;

розгляд службових частин мови як таких, що наділені значенням (можна
вважати, що стоїки наблизились до усвідомлення поняття граматичного
значення);

уточнення поняття відмінка як логіко-граматичної категорії (обмеження
значення як іменної категорії; виділення прямого та непрямого відмінка;
розробка п’ятичленної системи відмінків з відповдною термінологією на
семантичній основі).

У синтаксисі (саме стоїки вводять в античну граматичну традиції термін
“синтаксис” як дисципліну насамперед логічну, що усвідомлюється з
судженням):

класифікація речень за метою висловлення;

розмежування простих та складних речень;

класифікація складних речень за характером зв’язку між частинами.

Фактично стоїки здійснили роботу, яку, використовуючи сучасну
термінологію, можна було б назвати вченням про різні рівні мови.

Логіко-філософська школа стоїків завершила період, коли мова була
предметом аналізу філософів.

Власне мовознавча грецька традиція почала формуватись у 3 ст. до н. е.
після розпаду імперії Олександра Македонського. Першим великим центром
античної науки про мову стало місто Олександрія в Єгипті, де був
найсильніший вплив еллінської культури. В Олександрії сформувалась школа
граматики, яка звільнилась від філософії і стала самостійною дисципліною
з власним об’єктом дослідження та термінологією.

В історії європейської лінгвістики Олександрійську школу насамперед
репрезентують дві праці:

“Граматика” Діонісія Фракійського;

“Про синтаксис” Аполонія Дискала.

“Граматика” Діонісія Фракійського – своєрідна проекція європейської
традиції. Її визначає виділення восьмичленної системи частин мови на
основі власне мовних (семантичних, морфологічних, а також певною мірою і
синтаксичних) ознак (такий поділ частин мови дійшов до 18 ст.; його
повністю використали у своїх граматиках М. Смотрицький та М. Ломоносов).

“Про синтаксис” Аполонія Дискана закладає основи синтаксису як
лінгвістичної дисципліни. Що постає як вчення про зв’язки між словами.
Відповідно й формується власне мовний підхід до речення: воно
визначається не як судження, а як “поєднання слів, що виражає закінчену
думку”.

В цілому в Олександрії розробляється власне лінгвістична традиція.
Формується власне лінгвістична термінологія, яка й до сьогоднішнього дня
існує в латинізованій формі. Що стосується шкільних граматик всіх
європейських народів, то вони створені на основі канонів
олександрійської школи, оперують її поняттями.

ІІІ. Римське мовознавство умовно можна поділити на два періоди: 1) до 2
ст. до н. е.; 2) від 2-1 ст. до н. е. по 4 ст. н. е.

Перший період досить бідний: наука про мову обмежувалась засвоєнням
основ писемної культури. Цікавий він, напевне, лише одним фактом –
римляни створили першу систему стенографії (так званий “тиронський
запис”).

Другий період почався із завоювання Греції. Захоплення грецькою
культурою призвело до того, що фактично римська граматика почалась як
відгалуження грецької, що позначилось калькуванням грецької
лінгвістичної термінології. Оригінальними рисами римської мовознавчої
традиції можна вважати:

виокремлення стилістики як окремої дисципліни;

вдосконалення класифікації частин мови (поділ числівників на кількісні
та порядкові; відкриття вигуку).

У 4 ст. в Римській імперії було створено граматику, яка понад тисячу
років (до 15 ст.) виконувала роль основного підручника з латинської мови
в Європі. Йдеться про “Граматичні студії” Елія Доната.

Після падіння Риму антична мовознавча традиція продовжує своє існування
й розвиток у столиці Східної Римської імперії – Константинополі. На
початку 6 століття тут було створено найвагомішу з усіх граматик, що
дійшли до нашого часу – латинський “Курс граматики” Присціана.

Граматика побудована у традиціях олександрійської школи і в цілому
завершує розвиток греко-латинської античної традиції.

ІУ. Греко-латинська антична логіко-граматична традиція стала основою для
становлення європейського мовознавства.

Вибраність цієї традиції значною мірою пояснюється орієнтацією на
вивчення реалізації в мові логічних категорій, що надало їй потенційно
універсального діапазону. Це виявилось в тому, що принципи підходу до
аналізу мови (концептуальна база) і понятійний термінологічний апарат в
цілому виявився придатним як для опису різних мов, так і для
обгрунтування найбільш загальних властивостей мови як універсального
явища.

Антична традиція була канонізована в Західній Європі в системі тривію. З
іншого боку, через візантійську грекомовну традицію у зв’язку з
поширенням християнства вона засвоюється й у Східній Європі, зокрема
східними та південними слов’янами.

Вплив традиції настільки сильний, що граматика європейських мов аж до 19
століття базувалась на грецькій у її латинській інтерпритації. Ще й досі
багато термінів у різних європейських граматиках постають як такі, що
запозичені безпосередньо з грецької мови або ж перекладені з латинської.

У. Основи універсального підходу до вивчення мови, що став фундаментом
мовознавства як науки взагалі заклала “Загальна раціональна граматика”,
що вийшла в 1660 році в Парижі і відома як “Граматика Пор-Рояля” (від
назви монастиря в містечку Пор-Руаяль під Парижем, де була створена).

Авторами граматики були спеціаліст з логіки Антуан Арно (1612-1694) та
вчитель іноземних мов Клд Лансло (1616-1695). Обидв були аббатами
монастиря Пор-Руаяль.

Праця стала першою науковою граматикою, яка поєднала два напрямки в
підході до вивчення мови (емпіричний та філософський) і стала синтезом
описових та універсальних граматик.

Риси, що поєднують “Граматику …” з описовими граматиками:

1. Побудовна на матеріалі конкретних мов. Головний об’єкт – французька
мов. Крім того, беруться до уваги факти латинської, грецької,
давньоєврейської, англійської, німецької, іспанської, італійської мов.

2. Латинська мова перестає розглядатись як “єдино правильна мова”,
закони якої універсальні для всіх мов.

Риси, що поєднують “Граматику Пор-Рояля” з універсльними граматиками:

Своєрідність мети дослідження, що вказано в передмові: “Різні мови
залучені не для того, щоб описати кожну з них, а щоб знайти їх
подібність і дати можливість тим, хто вивчає граматику, читати й писати
мовою будь-якого типу”.

Раціоналістичний підхід ло аналізу мовних явищ: мова цікавить авторів
“Граматики…” лише в тому аспекті, як вона відображає думку, самі ж
процеси мислення (“основні операції розуму”) усвідомлюються через ті
мовні одиниці, які їм відповідають.

Формування й обгрунтування гіпотези про те, що всі мови мають однакову
логічну структуру, яка відповідає структурі думки. З іншого боку,
звернення уваги на те, що спільна для всіх мов логічна структура не може
повністю відповідати структурі ні латинської, ні французької, ні
будь-якої мови взагалі. Таким чином, кожна мова має і цю (спільну)
структуру, і свої особливості у її вираженні, втіленні. (Мовою сучасної
лінгвістики це виглядає так: “Мови мають однакову глибинну структуру,
але їх поверхневі структури відрізняються”).

Провідна концепція “Граматики Пор-Рояля”: логічна структура думки, яка
спільна для всіх мов, не тотожна зі структурою жодної з конкретних мов.

Звідси випливає й головна особливість “Граматики…” й осмислюється її
роль у контексті європейського мовознавства як такої, що означила в
ньому проблему “загального” та “конкретного”. “Загальне” постає як
система логіко-змістових категорій, що знаходять своє відображення в
конкретних мовах на граматичному та лексико-семантичному рівнях.
“Конкретне” усвідомлюється як будова окремих мов, у яких специфічно
відображаються загальні (універсальні) категорії. Тим самим окреслюється
основний принцип мовознавства – вивчати “загальне” через “конкретне”, а
“конкретне” через “загальне”.

1660 рік – рік виходу “Граматики Пор-Рояля” – час народження загального
мовознавства, формування загальнолінгвістичного знання. Що стало
передумовою виникнення мовознавства як окремої науки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алпатов В. И. История лингвисьтических учений. – М.: Языки славянской
культуры, 2001. – С. 9-52.

2. Березин Ф. М. История лингвистических учений. – М.: Высшая школа,
1984. – § 1-2.

3. История лингвистических учений: Древний мир. – Л., 1980.

4. Ковалик І. І., Самійленко С. П. Загальне мовознавство. Історія
лінгвістичної думки. – К.: Вища школа, 1985. – § 2-5.

5. Языкознание. Большой энциклопедический словарь. – М.: БРЭ, 1998. – С.
146-147; 247; 536.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020