Реферат на тему:

Співвідношення понять термінологія – професіоналізм – номенклатура

Розвиток мовлення майбутніх учителів природничого профілю починається
із збагачення їхнього словникового запасу. Чим більший лексичний запас
студента, тим проникливіше він бачить світ, тонше відчуває явища,
точніше сприймає прочитане й почуте, а отже, йому легше дається
навчання, ширшає його кругозір, і найголовніше – він упевненіше
висловлюється.

За твердженням учених, лексика науки охоплює три шари: загальновживану,
загальнонаукову й термінологічну лексику [Даниленко 1974]. Важко собі
уявити плідний розвиток природничих наук, якщо сутність понять, які ця
наука розглядає й викладає, не має наукової термінології. Мова “входить”
у науку перш за все термінологією. Термінологія зародилася в надрах
лінгвістики, але тільки в середині ХІХ ст. набула самостійності.
Методологічні засади дослідження термінології в лінгвістиці пов’язані з
іменами Б.Головіна, В.Даниленко, Д.Лотте, О.Реформатського. Щодо
природничих наук об’єктом системних досліджень є біологічна лексика
(Л.Симоненко), ботанічна (А.Капська, І.Сабадош, М.Фещенко), геологічна
(М.Годована).

Мета цієї розвідки – простежити співвідношення понять термінологія
–термін – професіоналізм – номенклатура у науковій літературі.

Уперше проблему системності термінологічної лексики порушив у своїх
працях Д.Є.Лотте [Лотте 1961: 10]. Термінологія не постає відразу, а
твориться самим життям упродовж тривалого історичного періоду розвитку
суспільства й мови, відбиваючи процес пізнання матеріального світу й
людських відносин. Саме галузеві терміносистеми відповідають суспільним
потребам і нормам літературної мови, національним традиціям і принципам
міжмовної уніфікації.

І.Ковалик, О.Ахманова, В.Головін, О.Реформатський, Г.Мацюк висловлюють
думку, за якою термінологія – це частина загальнолітературної мови.
В.Даниленко підкреслює, що термінологія належить до лексики наукової
мови, яка є самостійним функціонуючим різновидом загальнонаукової мови
[Даниленко 1971: 78-90]. На відміну від загальновживаної лексики
термінологія пов’язана з науковими концепціями і з предметним знанням
тієї галузі, поняття якої термінується.

Однією з суттєвих особливостей термінології є те, що вона найбільше
піддається свідомому творенню в процесі подальшого розвитку
термінологічного фонду літературних мов, удосконалення якого дедалі
набуває все більшого значення [Гердт 1971: 15].

Під термінологією будь-якої галузі знань ми розуміємо систему термінів,
що виражають сукупність специфічних понять, які розглядаються в
конкретній галузі. Важливою проблемою дослідження термінології є також
дефініція її основного поняття-терміна.

Неправильно думати ніби терміни з’являються тоді, коли починається
наука, теоретичні знання. У всі часи будь-яка професія, будь-який вид
трудової діяльності породжує свою термінологію. Деякі слова, які
сприймаються як загальновживані, а отже, не термінологічні, у мові
професіоналів набувають значення й функції термінів. Так, у
повсякденному спілкуванні слова середовище, атмосфера, опади, ґрунт –
загальновживані слова, а в мові географів і екологів – терміни.

Термін – це слово або словосполучення, яке має спеціальне значення, що
виражає й формує професійне поняття й уживається в процесі пізнання й
засвоєння наукових об’єктів і відношень між ними.

О.Реформатський уважає, що “терміни – це слова спеціальні, обмежені
своїм призначенням, слова, які намагаються бути однозначними як точне
вираження понять і називання речей” [Реформатський 1967: 76]. За
визначенням А.Крижанівської та Л.Симоненко, терміни – “це номінанти
системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови…, причому кожен
термін у конкретній галузі має суспільно усвідомлене значення”
[Крижанівська, Симоненко 1987].

Термін – член конкретної термінологічної системи, тому термінологія – це
не випадкова сукупність слів, а система взаємопов’язаних термінів, які
позначають систему понять якоїсь галузі знань. Термін, як правило,
виконує дві функції: служить назвою поняття (номінативна функція) й
відображає зміст поняття. Отже, такі слова в біології, як рослина,
тичинка, маточка, дерево та ін., відбивають сутність визначених понять
а, наприклад, слово мати-й-мачуха, сон-трава, вікторія-регія можна
зарахувати до слів номенклатури. Слова номенклатури незліченні, хоч і
зв’язані з поняттями. Однак терміни для кожної науки зліченні й
обов’язково пов’язані з поняттям даної науки. Таким чином, поняття як
одиниця й форма мислення завжди реалізується або ж в слові, або ж в
словосполученні, але не кожне слово включає в себе логічне поняття.
Слово і термін корелятивні, але не тотожні.

Як утворюються терміни? При їх створенні велику роль відіграє семантична
(смислова) виразність елементів терміна. Досить згадати, з якою
ретельністю добирав К.Тимірязєв еквівалент дарвінівському терміну
Selection. Указуючи на перевагу терміна відбір порівняно з терміном
професора Рачинського підбір, К.Тимірязєв зупинявся на різних відтінках
їх побутової семантики: “підбір” передбачає “упереджену мету”, відбір
відрізняється чим-небудь від останніх [Пакулова 1990: 8].

Отже, дослідники акцентують увагу на основній функції терміна –
здатності виражати наукове поняття, вказуючи також і на властивості
терміна, які є оптимальними для його функціонування в терміносистемі,
чим і відрізняється від загальновживаної лексики.

Будь-який термін уводиться в науковий текст згідно з суворими “правилами
гри”, про які навіть не всі вчителі й викладачі ВНЗ мають достатні
уявлення. Ці правила відповідають логіці й методології науки й включають
такі основні положення, як:

системність;

тенденція до однозначності в межах термінологічного поля [Даниленко
1974];

точність;

відсутність експресії;

стилістична нейтральність;

науковий термін не повинен уживатися поза контекстом.

Щоб скласти поняття про предмет, людина із великої кількості
властивостей і ознак предмета виділяє найбільш важливу й суттєву, без
якої поняття про нього скласти не можна, і це головне знаходить
відображення в терміні. Отже, у семантиці терміна існує елемент наукової
оцінності поняття яке “складає ядро, серцевину значення терміна. Вказати
значення терміна – це визначити зміст поняття, співвіднесеного з даним
терміном, виявити найбільш важливі, суттєві ознаки, які виділяються в
позначуваних поняттям однорідних предметах і явищах” [Квітко 1976 : 9].

Природа терміна як особливого виду мовного знака передбачає однозначну
відповідність між словом і поняттям, тобто симетрію плану вираження та
плану змісту. Ця особливість зумовлює найсуттєвішу характеристику
терміна – його однозначність.

Однозначним може бути слово або термін, але не поняття. Термін входить у
визначення поняття, але визначення не зводиться до терміна.

Таким чином, стає зрозумілим, чому виникає зацікавленість у
реґламентації мовних процесів у галузі термінології та у здійсненні
заходів щодо вдосконалення спеціальної мови. Тому вироблення принципів
уточнення наукових термінів має як філософську (гносеологічну) основу,
так і важливе значення для подальшого розвитку самої теорії пізнання
навколишньої дійсності, що доводить: термінологія суттєво впливає не
тільки на досягнення певної науки, техніки, але й на ті науки, що тільки
починають формуватися. Усвідомлене вживання спеціальної лексики в
комунікативному аспекті позитивно позначаються на розвитку
науково-технічного процесу.

z

z

???????????????Деякі вчені, зокрема Л.Є. Азарова, А.В. Костюк вважають,
що вивчення лінгвістичних питань термінології підвищує можливості
пізнання загальних закономірностей розвитку мови [Азарова, Костюк 1995;
160-170].

Досліджуючи професійне мовлення майбутніх учителів природничого профілю,
доречним буде аналіз поняття “професіоналізм”.

Професіоналізми – це слова або звороти, властиві мовленню людей певної
професії [ВТС 2001].

Існують різні точки зору стосовно співвідношення “професіоналізми –
термінологія”. Принциповим є питання про збіг класу професійної лексики
з класом термінів. Якщо це один і той же мовний матеріал, то як пояснити
стійку тенденцію розрізнення професійної лексики, з одного боку, і
термінології, з іншого?

Розповсюджена думка дослідників, що професійна лексика і термінологія –
це клас слів і словосполучень, які збігаються. У посібнику з
лексикології М.Шанського відзначається, що “професіоналізми позначають
спеціальні поняття, продукти праці, виробничі процеси. Тому їх називають
інколи спеціальними словами або спеціальними термінами” [Шанський
1972:124].

Нерозчленовано, як однорідний лексичний пласт, розглядається професійна
лексика і термінологія в ряді інших робіт (Розенталь Д.Э. Практическая
стилистика русского языка. Пос. для вузов по спец. «Журналистика». – 4-е
изд. – М., 1977; Ахматова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. –
М., 1957).

О.С. Ахманова зазначає: “…словник окремих соціальних груп людей зазвичай
включає…відповідну кількість спеціальної лексики, яка обумовлена
специфічними професійними й іншими інтересами даної соціальної групи
[Ахманова 1957:275-276]. Цікаво, що в спеціальній термінологічній
літературі питання про розрізнення цих двох понять, як правило, не
виникає, навпаки, у лінгвістичній літературі, яка відстоює термін
“професійна лексика”, автори завжди вважають за необхідне вказати
диференційні ознаки цього поняття, в першу чергу спеціально обумовлюючи
його розбіжність з поняттям термінологія. Звичайно, наведені приклади
говорять про те, що термінологія й професійна лексика мають значну
частину спільних одиниць – слів і словосполучень. Але існують й інші
трактування.

Оскільки професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять
лише в сфері тієї чи іншої професії, вони не завжди відповідають нормам
літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні, а отже,
експресивно забарвлені синоніми до термінів. Наприклад, у роботі
М.Степанової й І.Чернишової ці поняття розмежовуються. Така ж тенденція
простежується в роботах А. Калініна, В. Прохорової, В. Сергеєва.

За визначенням А.Калініна, “Різниця між терміном і професіоналізмом
заключається в тому, що термін – це абсолютно офіційне, прийняте й
узаконене в даній науці, галузі промисловості, у сільському
господарстві, техніці позначення, назва якогось поняття, а
професіоналізм – напівофіційне слово, розповсюджене (найчастіше в
розмовній мові) серед людей якоїсь професії, спеціальності, але не є, по
суті, науковим позначенням поняття [Калінін 1978:140]. Аналогічне
трактування запропонувала В. Прохорова.

Серед слів-професіоналізмів можуть вживатися слова й сполучення слів, за
якими суспільною практикою спілкування закріплене певне лексичне
значення. До таких назв належать складні одиниці термінологічної лексики
(соляна кислота, сірчана кислота, вуглекислий газ). Інколи такі назви
можна розкласти на семантично повноцінні компоненти (який це газ? –
вуглекислий), але смислова єдність їх полягає не в можливості
розчленування, а в тому, що “вони залишаються на рівні лексичних
відношень, на рівні лексичної парадигматики” [Шмельов 1973:265] входять
до системи слів, співвіднесених з поняттями певної галузі знання.

Аналізуючи термін, ми згадали ще одне поняття “номенклатура”. Для
формування професійного мовлення майбутніх учителів природничого профілю
воно не є другорядним.

Номенклатура (від лат. nomenclatura – перелік, список імен) – сукупність
назв (номенів) конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки,
мистецтва тощо (на відміну від термінів, що позначають певні
абстраговані поняття галузей науки). Номенклатуру становлять іменники та
субстантивовані словосполучення. Номенклатура передає як систему назв
об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів
(наприклад, у географічний номенклатурі – Чорне море, Шацькі озера, ріка
Десна тощо), видові назви (наприклад, у ботанічній лексиці назви дерев:
береза, дуб, смерека тощо).

Як термін, номенклатура вживається у французькій мові з XVI століття,
англійській – з .XVIII століття. Поширився в науці у зв’язку з
класифікацією рослин шведського ботаніка К. Ліннея. В українській
лексикографії поняття “номенклатура” і “термінологія” розрізняється,
починаючи з праць І.Верхратського.

Львівський природодослідник і мовознавець І. Верхратський (1849–1919) є
основоположником дослідження й опрацювання української ботанічної
номенклатури. Свою працю він розпочав ще в 17-річному віці з ретельного
запису назв “із народних уст” у багатьох населених пунктах і видрукував
кількома брошурами під назвою “Початки до уложення номенклатури
природописної, народної”. Згодом вийшла фундаментальна праця “Нові
здобутки номенклатури природописної, народної”, де наведено близько 2-х
тисяч народних назв рослин, а також численні етнографічні відомості щодо
їх застосування.

Звичайно, запропонована номенклатура вимагала подальшого вдосконалення.
Це стосується передусім невдалих, штучно створених назв, які не
ґрунтуються на народній основі. Однак вагомий доробок ученого став
важливою базою для подальшого опрацювання номенклатури.

Однією з найбільших і найцікавіших груп української лексики на сучасному
етапі є вивчення й формування ботанічної номенклатури
(Й.Дзендзелівський, Я. Закревська, В. Карпова, А. Капська, В. Німчук,
І.Сабадош, А. Шамота).

Література

Азарова Л.Є., Костюк А.В. Загальні тенденції розвитку науково-технічної
термінології // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник. К.: 1995
Вип.2. С.160 170.

Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии М., 1957.

Великий тлумачний словник сучасної української літературної мови [Уклад.
і гол. ред. В.Т.Бусел.К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. 1440 с.

Даниленко В.П. Лексико-семантическая и грамматическая особенности
слов-терминов / Исследования по русской терминологии. М.: Наука, 1971
С.78 90.

Даниленко В.П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания. М.:
Наука, 1974. 264 с.

Гердт А.С. Проблемы становления и унификации научной терминологии //
Вопросы языкознания. 1971. №1 С.14 22.

Калинин А.В. Лексика русского языка: Учебн. пособие для вузов по спец.
«Журналистика».3-е изд.М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 232 с.

Квитко И.С. Термин в научном документе. Львов: Вища школа, 1976. 127 с.

Крыжановская А.В., Симоненко Л.А. Актуальные проблемы и упорядочение
научной терминологии / АН УССР, Институт языкознания им. А.А. Потебни
К.: Наук. думка, 1987. 161 с.

Лотте Д.С. Основы построения научно-технической терминологии.
М.: Издательство АН СССР, 1961. 157 с.

Науково-технічний процес і мова. К.: Наук. думка, 1978. 195 с.

Пакулова В.М. Работа с терминами на уроках биологии. Книга для учителя.
М.:Просвещение, 1990. 95 с.

Реформатский А.А. Введение в языкознание. М.: Просвещение, 1967. 161 с.

Похожие записи