.

Специфіка порівнянь у польському та українському текстах Святого Письма («Книга Псалмів» та «Книга Приповідок») (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3117
Скачать документ

Курсова робота

Специфіка порівнянь у польському та українському текстах Святого Письма
(«Книга Псалмів» та «Книга Приповідок»)

План

Розділ І. Порівняння як вид художнього засобу

1.1. Теорія порівняння

1.2. Структура порівняння

Розділ ІІ. Лексико-семантичні типи порівнянь у перекладах «Книги
Псалмів» і «Книги Приповідок» польською та українською мовами

2.1.Порівняння як спосіб пізнання дійсності через
Божественний світ

2.2. Діапазон порівнянь – характеристик людей праведних і
грішних.

Список літератури

Розділ І. Порівняння як вид художнього засобу

1.1. Теорія порівняння

Порівнювання є основою і водночас засобом пізнання навколишнього
реального та уявного світу, яке формується завдяки виявленню подібностей
і відмінностей між компонентами цієї дійсності. Будучи основною
мисленнєвою операцією, порівняння нероздільно пов’язане з діяльністю
суб’єкта пізнання, тобто завжди супроводжується спостереженням, а більш
детально – аперцепцією. Порівнювання або зіставлення різних видів
об’єктів, їх властивості або якихось дій передусім служить їх
увиразненню, більш повній характеристиці – як якісній, так і кількісній,
а також виявленню відношень між об’єктами, що порівнюються, та творенню
думок. Порівняння, яке є основною та універсальною мисленнєвою операцією
і тим самим пов’язане з мовною діяльністю людини, що знаходить своє
віддзеркалення в мовних одиницях, становить один із проявів
асоціативного мислення. Отож асоціація, яка є психічним феноменом,
виконує важливу функцію у сприйманні світу і становить вмотивований
попереднім досвідом зв’язок, завдяки якому спостереження або ж уявлення,
які постали у свідомості, викликають інші уявлення на основі подібності,
дотичності (прилеглості) або відмінних рис. Серед згаданих прав
асоціацій основне щодо порівнянь є право подібності. Однак розуміння
порівняння у такий спосіб, тобто як мисленнєвої операції, завжди
визначене об’єктивними властивостями предметів та явищ, а також
існуючими між ними відношеннями. Порівнювання як зауважування
подібностей і відмінностей є елементарною розумовою дією встановлення
зв’язків між явищами, яка «лежить в основі операції творення понять
(класифікація світу)» [Grzegorczykowa, 66]. Порівняння, вміщене у
конкретних лексемах («таких як, напр., прикметники типу inny, ro?ny,
podobny, taki sam, або дієслова типу przypomina?», zob.Grzegorczykowa,
66), а тому усталене в системних одиницях, має статичний характер
[Лекомцева, 173]. Порівняння, яке розуміється через призму теорії
відношень і наборів, може трактуватися як операція на елементах
визначеного набору і становити таким чином об’єктивну або суб’єктивну
оцінку, виражену в одному з багатьох можливих відношень, які проходять
між елементами цього набору. Таке порівняння називаємо логічним
порівнянням [Jurkowski, 11-26].

Обсяг кожного порівняння [див.Лекомцева, 173], визначає двоїстість
структури, на яку складаються два компоненти: визначений і той, що
визначає [пор. Штейн, 99; Кунін, 80]. Залежність між компонентами цієї
дихотомічної структури виражається одним із можливих порівняльних
відношень. Воно пов’язується з тим, що порівнювання, тобто конфронтація
щонайменше двох об’єктів, насправді є порівнянням властивостей тих
об’єктів або теж порівнянням дії чи певних станів, виражених через
зіставлення деяких об’єктів. Це є порівнювання рис, носіями яких є ці
об’єкти або ж які їм приписуються, тому порівняння може реалізовуватись
незалежно від способу існування риси, тобто від того, чи існує вона
реально чи є фікцією. Більше того, сюди зараховуємо індивідуальні та
індексні назви. У кінцевому результаті в порівнянні можуть появлятися
такі назви обєктів порівнянння (назви, якщо йдеться вже про конкретну
текстову реалізацію): назви субстанційних предметів; назви, які
означають факти, ситуації та події; назви на позначення властивостей,
станів і дій, а також набори всіх перелічених назв.

1.2. Структура порівняння

Семантичний критерій визначає формальний аспект порівняння. Зокрема,
зовнішню форму порівняння конституюють такі елементи: а) суб’єкт
порівняння, б) об’єкт порівняння, в) основа порівняння, г) і/або
відмінна риса порівняння. Функція об’єкта порівняння зводиться до опису
(характеристики) порівнюваного члена, тобто до опису предметів або явищ,
про які висловлюємо думку. Суб’єкт порівняння є, власне, цими предметами
або діями, які характеризуються за посередництвом об’єкта порівняння.
Основою для порівняння є назви рис, які приписуються обом зіставлюваним
членам. Відмінною ознакою порівняння є різноманітні морфологічні та
лексичні засоби, які «спеціалізуються» на порівняльній функції; вони
об’єднують об’єкт порівняння із суб’єктом порівняння за посередництвом
основи порівняння.

Лексикалізовані порівняння можна поділити на два основні підтипи, серед
яких є порівняльні ідіоми та прислів’я, а також фразеологічні порівняння
та порівняльні іменні словосполучення.

Першу групу порівнянь, виокремлених серед функціонально-граматичної
структури фразеологізмів, становлять ідіоми (ідіоматичні зв’язки), які
характеризуються тим, що «їх усталене значення відмінне, ніж те, яке
виникає зі значень складових членів» [Lewicki, Pajdzi?ska, 311], а
також порівняльні прислів’я, повне значення яких не є сумою значень
складових частин. Для прикладу: ?y? jak pies z kotem / жити, як собака з
кішкою; siedzie? jak na roz?arzonym w?glu / сидіти, як на розпеченому
вугіллі; zrobi? oczy jak spodeczki / зробити очі, як баньки; bi? si?
jak kot z psem / битися, як кіт із собакою; zachowywa? si? jak s?o? w
sk?adzie porcelany / поводитися як слон на складі з порцеляною.

Зв’язки такого виду пройшли процес лексикалізації, тобто їх члени, які
попередньо утворювали мотивацію для вільного порівняння, повністю або
частково втратили первинне лексичне значення. Внаслідок цього тут також
втратились первинні семантико-граматичні відношення між членами. Попри
те, що порівняльна структура у цих зв’язках надалі залишається незмінною
і зберігається значення компаративності, згадані вище одиниці не
вважаються за властиві порівняння, а радше трактуються як порівняльні
конструкції, які зараховуємо до ідіом (фразеологічних зв’язків) або
прислів’їв. При цьому такі ідіоми не вважались би лексичними одиницями
(поряд із словами), натомість прислів’я – як би вони не вживались у
будові висловлювання – є найчастішими у вживанні.

Окрім ідіом, порівняльні конструкції виступають у межах фразем, які є
усталеними сполученнями слів, «сенс яких міститься в об’ємі значення
семантично домінуючого слова, оскільки все сполучення є значеннєво
нерегулярне» [Lewicki, Pajdz., 311]. Основний тип цих порівняльних
зв’язків становлять лексикалізовані порівняльні звороти, повне значення
яких певною мірою випливає з окремих значень компонентів звороту,
причому «домінуючим членом в них є порівняльне слово» [Lewicki, Pajdz.,
311]. Наприклад, czarny jak smo?a / чорний, як смола; czerwony jak rak /
червоний, як рак; czerwony jak mak / червоний, як мак; bia?y jak lilia /
білий, як лілія; gor?cy jak ogie? / гарячий, як вогонь; by? bia?ym jak
obrus / бути білим, як скатертина.

До другої групи фразем належать порівняльні іменникові сполучення, які
«зараховуються до ознак предмету, що порівнюється, не виражених словами,
а тільки усталеному в мовному звичаї» [Lew., Paj., 311]. Порівняймо,
j?zyk jak rylec bieg?ego pisarza / язик як тростинка скорописця;
cz?owiek jak cie? / людина як тінь; j?zyk jak ostra brzytwa / язик немов
гостра бритва; lud jak owcy / народ як вівці; ma??onka jak p?odny szczep
/ жінка неначе лоза плодовита; synowie jak szczepy oliwne / діти мов
парость оливки.

Наведені приклади творять одиниці, в генетичному прототипі яких пройшла
фразеологізація однієї частини, а інші члени зберегли свій номінативний
характер. Такі фразеологічні порівняльні зв’язки визначаються як
властиві (лексикалізовані) фразеологічні порівняння.

Розділ ІІ. Лексико-семантичні типи порівнянь у перекладах

„Книги Псалмів” і „Книги Приповідок”

польською та українською мовами

Автором Псалмів вважають царя Давида, завдяки якому досягається їх
висока образність та метафоризація. Він є однією з могутніх за своєю
цільністю постатей, і, мабуть, найкраще і найповніше ота цільність
виявилась навіть не в його мужності, рішучості, великодушності,
справедливості, вірності, щирості, відвертості, лагідності, смиренні,
любові – хоч усі риси повною мірою та у чудовій гармонії були притаманні
йому. Ні, але у здатності визнати свій гріх і нещадно до себе,
самовіддано покаятись у ньому перед Богом – ось де розкрилася справжня
цільність його вдачі. Гадаємо, не помилимось, коли скажемо, що покаянний
50-й псалом найяскравіше характеризує цю дивовижну особистість. Істинна
праведність полягає не в тому, щоб не грішити, – після нашого спільного
гріхопадіння в Адамі це неможливо, – але в тому, щоб, припустившись
гріха, мати мужність і чесність, по-перше, визнати свій гріх саме
гріхом, себто відкинути всі уявні самовиправдання, посилання на
обставини тощо, і визнати себе – і нікого іншого – вихідною та єдиною
причиною, „автором” гріха. А по-друге, не зайти у відчай, знайшовши в
собі духовні сили (а це насамперед – любов до Бога, віра в Нього і надія
на Нього) піднятися через каяття. І Давид робить це так щиро і
глибоко, що на віки й тисячоліття його покаянна молитва стала взірцем
каяття, здатним навернути до покаяння навіть тих, хто близький відчаю.

Структура порівнянь в українській мові є подібною, хоча простежуються
деякі відмінності, зокрема, еквіваленти сполучників: як (є основним, від
якого виводяться похідні, як і в польській мові), мов, немов, наче,
неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито. Наприклад, дівчина
– як струна, як тополя, як червона калина; річка – неначе стрічка та ін.
Це приклади порівняльного звороту, серед яких розрізняють поширений і
непоширений. Бувають також і безсполучни-кові порівняння: «Весно –
слов’янко синьоока, // тобі мої пісні складаю» (Б.І.Антонич). Серед
інших граматичних форм вирізняють форму орудного відмінка: «Червонобоким
яблуком достиглим скотився день» (М.Рильський); підрядне речення: «І
блідий місяць на ту пору із де-де виглядав, неначе човен в синім морі то
виринав, то потопав» (Т.Шевченко); конструкції із формами ступенів
порівняння прислівників і прикметників: «Чистіша від сльози вона хай
буде» (М.Рильський); описові порівняльні конструкції на зразок: «Листку
подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як
син невдячний, забува» (В.Сосюра); речення порівняльної структури, в
яких обєкт порівняння охоплює усю предикативну частину: «Кров твоя –
рубін коштовний, Кров твоя – зоря світання» (Леся Українка);
конструкції, побудовані за принципом образної аналогії: «Як мисливець
обережний, Звіробійник довголітній, Посивілий слідопит Прилягає теплим
ухом, щоб почути шум далекий, До ласкавої землі, – Так і ти, поете,
слухай Голоси життя людського…» (М.Рильський) [Енцикл.укр.мова, 470 –
471]. Порівняння, завдяки рухливості лексичної семантики, часто лежать в
основі утворення інших художних засобів – епітетів, метафор, гіпербол,
паралелізмів та ін.

2.1. Особливості перекладів Святого Письма

Оригінальна мова тексту псалмів, як і всього Старого Завіту, –
давньоєврейська. Незадовго до Різдва Христового (ІІІ-ІІ ст.ст.) псалми у
складі інших біблійних книг було перекладено еллінізованими іудеями
грецькою мовою; цей грецький переклад зветься Септуагінтою (з латини –
„сімдесят”) або перекладом LXX. У IVст. після Р.Х. з’являється
латинський переклад блаж.Єронима, так звана Вульгата („народна” книга).
Наш слов’янський переклад було здійснено свв. Кирилом і Мефодієм у ІХст.
із Септуагінти.

Слов’янський переклад (як і правка його протягом наступних століть)
здійснювався не лише знавцями давніх мов (Кирило і Мефодій знали
єврейську, а грецька була їм рідною), але й, передусім, богобоязливими
християнами. Для них зрозумілим і близьким був душевний стан
псалмоспівця, а теми й образи, що їх торкаються автори псалмів, –
пережиті й відчуті на власному духовному досвіді. Отож перед нами текст,
який справляє враження скоріш оригіналу, ніж перекладу – такі глибинні
зачіпає він струни у серці, настільки тонко передає душевні поривання,
настільки органічно звучить. Навіть те, що подеколи текст важко
зрозуміти, сприймається як ознака „справжності” : адже такі „темні”
місця є в будь-якому старовинному тексті – візьмімо хоча б „Слово о
полку Ігоревім”. Тим більше це властиво Богонатхненій мові псалмів, що
ховає такі великі таємниці, як походження і призначення світу і людини,
шлях людини до Бога, людські вчинки у світлі Божої правди, сутність
побожності й нечестя, доброчесності й гріха; особливо ж це стосується
пророцтв. До всього, ці „темні” місця, непереборні для розуму, часто
бувають інтуїтивно зрозумілі – серцю.

Головним методологічним принципом давніх перекладачів був буквалізм.
Вони прагнули зберігати тотожність оригіналу – аж до порядку слів та
буквального перекладу фразеологізмів – наскільки це було можливо без
явного перекручення смислу. Але часом ця межа виявилась відсунутою так
далеко, що вже давні коментатори вагалися у з’ясуванні „темних” місць.
У таких випадках перекладач, не впевнений у своєму розумінні оригіналу,
справедливо вирішував відтворити текст дослівно. Адже якщо він змінить
текст у перекладі згідно зі своїм розумінням, а воно виявиться невірним
(пам’ятаймо про смиренність побожних тлумачів, про їх недовіру до свого
недосконалого розуму!), то таким чином він спотворить Боже слово.

Переклади Святого Письма, здійснені з огляду сучасних норм польської та
української мов, оригінальні кожен по-своєму у використанні
художньо-поетичних засобів, демонструють особливість художнього
світобачення їх авторів.

Тексти Святого Письма – це шедеври священної поетичності особливого
типу. Перекладачі повинні мати водночас і глибоку філологічну
підготовку, і живу віру, церковність, релігійну інтуїцію, які б дали
можливість відчути, пережити, оцінити кожну фразу і слово тексту, що
перекладається.

Висока образність Псалмів і Приповідок досягається передовсім завдяки
умінню автора та перекладачів підібрати оригінальну й несподівану
метафору, дотепне порівняння, влучний і відповідний епітет, використати
інші художні прийоми.

Щодо порівнянь, то якраз у «Книзі Псалмів» та «Книзі Приповідок» „вони
представлені у всій своїй різноманітності, віддзеркалюючи різні аспекти
тодішнього життя, фауну і флору Близького Сходу. Вони демонструють
одночасно і світогляд та художню фантазію перекладачів, бо зображувані
дії чи об’єкти часто пояснюються у творі через українські та польські
реалії. Порівняння, звичайно, теж становлять своєрідний паралелізм”
[Лесюк, 133].

2.2. Порівняння як спосіб пізнання дійсності через Божественний світ

У церкві псалми здавна було заведено співати або промовляти речитативом.
Але естетична насолода не була самоціллю. Гармонійність співу
відповідала одному з головних понять християнства – поняттю миру.
Звичайно, мир – загальнолюдська цінність, але в християнстві вона
набуває особливого значення. Йдеться не просто про спокій у звичайному
розумінні слова. Поняттям миру передається сутність спасительної справи
Христа – примирення людства з Богом, мир як головна риса Небесного
Царства. Наслідком цього примирення є запровадження істинного миру серед
людей, що примирені з Богом. Саме цей мир і символізує псалмоспівців, як
про це чудово каже св.Василь Великий: „Псалом – тиша душі, дарувальник
миру; він утишує бентежні й збурювальні помисли; він пом’якшує
дратівливість душі, нестриманість перетворює на доброчестя. Псалом –
посередник дружби, єдність між далекими, примирення між ворогами. Бо хто
може вважати ворогом того, з ким підносить один голос до Бога? Тому
псалмоспів подає нам одне з найбільших благ – любов (…), збираючи
людей в один суголосний хор”.

Інший важливий символ псалмоспіву відзначає св.Афанасій. це символ
духовної стрункості душі: як думки висловлюються в упорядкованій мові,
так і почуття мають бути згармонізовані та віддзеркалюватися
солодкозвучним співом так, щоб людина, ніби сама „ставши псалтирем і
слухаючись Духа, цілком у всіх членах і рухах була слухняною й служила
Божій волі”. А монах ХІІ ст. Євфимій Зігабен, що зібрав тлумачення
Псалтиря від багатьох святих отців, уточнює, у чому полягає суть отієї
стрункості у мудрості: „поміж словесних наук наука стрункості є
найкращий і найвищий предмет філософії. (…) Відтак той, хто відчуває в
собі знання гармонійності, кажучи іншими словами, споглядає все суще”;
але мудрість, про яку він говорить, слід розуміти згідно з повчанням про
це всієї давнини, яке Євфимій висловлює так: „мудрість є ніщо інше, як
гармонія слів і справ”.

Отці-подвижники твердили, що коли хтось гадає, що він знає щось, але не
виконує цього, він помиляється, а насправді не знає того, позаяк пізнати
– це виконувати пізнане. Отже, сутність істинної гармонії – в узгодженні
головних „складових частин” людини: духу і плоті, розуму й серця,
мислення й почуттів – так, щоб тіло, серце, почуття були підпорядковані
найвищому в людині – духу, а той, у свою чергу, – Божому Духові, Богу;
так, правильний світогляд урівноважувався правильними вчинками, і
пізнанню істини відповідало втілення її у життя. Цією, вже недосяжною і
навіть неуявною для нас цілісністю люди давніх епох разюче відрізнялися
від нас – не на нашу, звичайно, користь.

Проведена семантико-культурна інтерпретація лексикалізованих порівнянь
показує щоденну сегментацію реального світу через світ Божественний у
наведених нижче одиницях; вона віддзеркалює релевантну з огляду на мову
найкращу репрезентативність (прототипність) елементів дійсності, а також
усталені у цих же порівняннях різноманітні ознаки, приписувані
конкретним елементам позамовної реальності, які представлені у
свідомості польської та української мовних спільнот.

Обсяг проаналізованого матеріалу був в основному згрупований у
поняттєвому комплексі Бог, Віра, Релігія, хоча він і охоплює менші
лексико-значеннєві групи, ніж Природа і Людина. Однак комплекс, який є
предметом нашого дослідження, об’єднує разом також групи Природа і
Людина, визначаючи таким чином підпорядкованісь природи та передусім
людини найвищій істоті – всевічного та всюдисюдного Бога, Омеги, а
одночасно й Альфи, яка стоїть на самому початку всього.

За спостереженнями вчених, порівняння має тричленну будову:

«суб’єкт порівняння» (те, що порівнюється; лат. comparandum);

«об’єкт порівняння» (те, з чим порівнюється; лат. comparatum);

ознака, за якою відбувається зіставлення суб’єкта з об’єктом
(лат.tertium comparationis).

У «Книзі Псалмів» та «Книзі Приповідок» порівняння представлені у всій
своїй різноманітності. Суб’єктами порівняння у цих книгах виступають:

Бог, якого наділено людськими почуттями: він гнівається, він ревнивий.
Псалмоспівці порівнюють його до витязя, орла, який побивається за
орлятами. Сильним є голос Господній, від якого „Ливан стрибає, мов
телятко; Серіон – як буйволятко”.

У серцях всього людства Псалми Давидові – то найособистіше висловлення
невимовної вічної туги й жадання людиною свого Творця і Господа: Jak
?ania pragnie wody ze strumieni, tak dusza moja pragnie Ciebie, Bo?e!
(Ps.42) / Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе,
Боже!

Постійними епітетами Бога фігурують такі слова, як скеля, твердиня,
башта, охоронний щит. Усі засоби персоніфікації (олюднення,
антропоморфізму) служать для того, щоб по змозі точніше унаявнити Божий
чин серед людей.

Bog – jak s?dzia sprawiedliwy (Ps.7).

Бог – як суддя справедливий.

Bo Ty, Panie, b?dziesz b?agos?awia? sprawiedliwemu, otoczysz go ?ask?
jak tarcz? (Ps.9).

Бо ти, Господи, благословиш праведника і ласкою його оточуєш, немов
щитом.

Pan ?wiat?em i zbawieniem moim: kogo? mam si? l?ka?? (Ps.27).

Господь – моє світло й моє спасіння: кого маю боятись?

людина праведна. Незаперечну істину містить правічне передання у різних
народів, що світ стоїть заради праведників і тримається їхніми
молитвами:

Jest on jako drzewo zasadzone nad p?yn?c? wod? (Ps.1)

Він – мов те дерево, посаджене над водними потоками.

людина-грішник:

Z?oczy?cy znikn? tak pr?dko jak trawa, i zwi?dn? jak ?wie?a ziele?.
Ps.37(36)

Вороги-бо, як трава, швидко поникнуть, зів’януть як яра рослина.

людські частини тіла:

Moj j?zyk jest jak rylec bieg?ego pisarza (Ps.45).

Язик мій – тростинка скорописця.

Ich z?by – to w?ocznie i strza?y ().

Зуби їхні – списи і стріли.

Об’єктами порівнянь виступають:

світ фауни: jak lew, jak ko?, jak psy, jak ?ania, jak owce, jak juczne
zwierz?; як лев, як кінь, як пси, як лань, як вівці, як тварина.

світ флори: jak trawa, jak oliwka zielona, ?wie?a ziele?; як трава, як
буйне дерево оливне, як рослина яра.

явища природи: jak proch na wietrze, jak b?oto uliczne, jak s?o?ce; як
полова на вітрі, неначе болото на вулиці, як сонце.

У цих двох книгах виділяємо сполучникові лінійно-динамічні структури
порівнянь, це мінімальні тексти, в яких реалізується порівняння як
процес: те, що порівнюється (суб’єкт), те, на підставі чого порівнюється
(основа), те, з чим порівнюється (об’єкт). Вони характеризуються такими
сполучниками: у польській мові – jak, jako, jakby, в українській мові –
як, мов, наче, начебто.

Strze? mnie jak ?renicu oka (Ps.17).

Хорони мене як зіницю ока.

Uczy? ich jakby piecem ognistym.

Ти вчиниш їх, неначе піч вогненну.

З одного боку, порівняльні структури включають в уяву читача нібито
звичні словесні картини, а з іншого – ускладнюють текст, роблять його
багатошаровим, багатоплановим, тобто примушують працювати думку та уяву.

Увагу вивченню мови і стилю українських перекладів «Книги Псалмів»
приділив Микола Лесюк, який стверджує, що оригінальні, влучні,
високохудожні порівняння віддзеркалюють різні аспекти тодішнього життя,
сферу навколишньої дійсності, демонструють світогляд та художню фантазію
перекладачів.

Даючи поштовх до творчих трансформацій, розширення конкретно-чуттєвого
сприймання, порівняння виступають засобами моделювання мовної картини
світу польського та українського народів.

Семантику порівнянь, на наш погляд, найдоцільніше представити через
стійкі мовні формули, влучні образні оцінки людей (праведників,
грішників), явищ, предметів. У цьому аспекті виділяємо такі семантичні
типи порівнянь щодо об’єкта порівняння (того, з чим порівнюють):

1) із природою, атмосферними явищами (з травою, деревом, дощем, сонцем,
луками, місяцем, водою, горами та ін.). Благововіння перед природою як
перед свідченням та символом Божої величі та досконалості. Рослинна
символіка формувалася через символізацію природних властивостей,
виявлених у процесі господарювання. Рослини символізують життєву силу
створеного Богом світу: рослинна символіка смерті/відродження характерна
для міфології традиційних землеробських культур. Загальний міфологічний
мотив „дерева життя” та дерева із забороненими плодами уособлює подвійне
трактування та осмислення цього порівняння залежно від контексту:

Він – мов те дерево, посаджене Jest on jako drzewo zasadzone

понад потоками водними nad p?yn?c? wod? (Ps. 1)

Я ж – мов те буйне дерево оливне Ja za? jak oliwka zielona w

в домі Божім domu Bo?ym (Ps.51)

Я бачив беззаконного, як він Widzia?em, jak wyst?pny si?

пишався і розростався, pyszni? i rozpiera? si?

неначе кедр ливанський jak cedr zielony (Ps.36)

У релігійному аспекті осмислені природні або господарські властивості
багатьох рослин. Так, плодове дерево (дерево, що родить плоди), яке
посаджене в родючий ґрунт і вчасно родить, порівнюється з благочестивою
людиною та народом. Кедр, кипарис (гофер), акація використані для
побудови Ноєвого ковчега, скинії, Ковчега Завіту та іншого ритуального
оздоблення храму в Єрусалимі, стали символами краси, величності, чистоти
і святості, хоча трапляються і винятки, що було проілюстровано
попереднім прикладом.

Трава, зелень символізує швидке зростання, плинність, а також
численність, множинність; очерет є символом слабкості, непевності, у
тому числі непевності у вірі.

Obfito?? zbo?a niech b?dzie На землі буде збіжжя удосталь;

na ziemi, niech szczyty gor на верховинах гір шумітиме,

ni? zaszumi?! Jak Liban niech неначе Ливан, колос, і заквітнуть,

F^F$Qp^r^oococcssssccccccccIIIAcA

?’P–E–D—A—z?”™t›oocccccccssssOOccccEEEO1/2

&

&

¤ Список використаної літератури Арутюнова Н.Д. Тождество или подобие? // Проблемы структурной лингвистики / отв.ред.В.П.Григорьев. – М., 1983. – С.3 – 22. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 896 с. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. – М.: Издательство АН СССР, 1961. – 305 с. Барщевський Т. Вступ до біблійних наук: конспект лекцій. – Львів: Свічадо, 2006. – 304 с. Біблія і культура: Збірник наукових праць. – Чернівці, 2000. Биренбаум Я.Г. Образные сравнительные обороты в современном английском языке // Научные Доклады Высшей Школы: Филологические науки. – №4. – С.131 – 139. Вежбицкая А. Сопоставления культур через посредство лексики и грамматики. – М.: Языки русской культуры, 2001. – 272 с. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. – М.: Наука, 1980. – 224с. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов. – К.: Наукова думка, 1966. – 595с. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст : Монографія. – Івано-Франківськ : Плай, 1997. – 178с. Горбач О. Українська народня релігійно-християнська термінологія й лексика // Збірник мово-знавчої комісії Congressus Series Philologica. – Мюнхен, 1988. Историческая типология славянских языков / Под ред. А.С.Мельничука. – К.: Наукова думка, 1986. – 287с. Лекомцева М.И. Семантическая структура сравнения // Текст: семантика и структура. – М., 1983. – С.173 – 179. Лесюк М. Мова і стиль українських перекладів Книги Псалмів // Біблія і культура: Збірник наукових праць. – Чернівці, 2000. – №2. – С.133 – 137. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Наука, 1990. – 538 с. Мацюсович Я.В. Морфологический строй современного польского литературного языка. – Часть 2 : Глагол и неизменимые части речи. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1976. – 136с. Німчук В. Українська мова – священна мова // Людина і світ. – К., 1994. Огієнко І. Методологія перекладу Святого Письма та богослужбових книг на українську мову. – Варшава, 1927. Огольцев В.М. Устойчивые сравнения в системе русской фразеологии. – Ленинград, 1978. Потебня А. Мысль и язык. – Руднев А.Г. Сравнительные обороты в современном русском литературном языке / Ученые Записки Ленинградского педагогического института. – Ленинград, 1948. – Т.59. – С. 191 – 204. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики . – К.: Наукова думка, 1988. – 240с. Слово благовісту: Антологія української релігійної поезії. – Львів, 1999. Українська мова : Енциклопедія. – К.: „Українська енциклопедія ”, 2000. – 752 с. Харитончик З.А., Паромчик С.Е. Сравнение в процессах языковой номинации // Синтагматика слова, словосочетания и предложения / отв.ред. Т.С.Чупринина. – Волгоград, 1988. – С.71 – 79. Basaj, M. Nazwy zwierz?t jako komponenty porowna? frazeologicznych, [w:] Systemy zoonimiczne w j?zykach s?owia?skich, pod red.S.Warchola, Lublin 1996, s.281-287. B?k, P. Gramatyka j?zyka polskiego. Zarys popularny. Warszsawa, Wiedza Powszechna, 1977, 454 s. Bie?kowska, D. Stylistyczne nacechowanie prefiksalnych formacji czasownikowych we wspo?czesnych przek?adach tekstow ewangelicznych, [w:] Studia J?zykoznawcze, tom 3: Synchroniczne i diachroniczne aspekty bada? polszczyzny, Szczecin 2004, S. 25 – 43. Buttler, D. J?zyk i my. Podr?cznik do j?zyka polskiego. Warszawa, Wydawnictwa szkolne i pedagogiczne, 1988, 240 s. Buttler, D. Porownania w tworczo?ci Stefana ?eromskiego, [w:] Stefan ?eromski – w pi??dziesi?t? rocznice ?mierci. Studia i szkice, pod red.Z.Goli?skiego, Warszawa 1977, s.258 - 275. Dalewska-Gre?, H. J?zyki s?owia?skie. Warszawa, Wydawnictwo Naukowe PWN, 2002, 666s. Dubisz, St., Nagajowa, M., Puzynina, J. J?zyk i my. Podr?cznik do j?zyka polskiego. Warszawa, Wydawnictwa szkolne i pedagogiczne, 1986, 271s. Falkowski, A. Podobie?stwo poznawcze w kategoryzacji percepcyjnej. Badania empiryczne w egzemplarzowym modelu kategoryzacji, Przegl?d Psychologiczny, 1990, t.XXXIII, nr 2, s.293-311. Furdal, A. J?zykoznawstwo typologiczne a pe?ny opis j?zyka, Biuletyn Polskiego Towarzystwa J?zykoznaw-czego, 1981, t.XXXVIII, s.81-88. Greszczuk, B. Konstrukcje porownawcze i ich rozwoj w j?zyku polskim, Rzeszow 1988. Greszczuk, B. Syntaktyczne sposoby realizacji porowna? w polszczy?nie wspo?czesnej, Rocznik Naukowo-Dydaktyczny Wy?szej Szko?y Pedagogicznej w Rzeszowie. Filologia Polska. Prace J?zykoznawcze, z.17/60, Rzeszow 1985, s.53-80. Grzegorczykowa, R. Rola j?zyka w tworzeniu kultury umys?owej, [w:] Podstawowe poj?cia i problemy, pod red.J.Anusiewicza, J.Bartmi?skiego, J?zyk a Kultura, t.1, Wroc?aw 1991, s.61-71. Janus, E. Analityczny stopie? wy?szy w j?zyku polskim i rosyjskim. Stan wspo?czesny i historia, Warszawa 1991. Jurkowski, M. Proba formalizacji opisu konstrukcji gradacyjnych, [w:] Typy opisow gramatycznych j?zyka. Materia?y polsko-czeskiej sesji naukowej, Jab?onna 15-17 XI 1983, pod red.M.Basaja, Wroc?aw 1986, s.65-72. Krajewski, L. Porownania z antroponimicznym komponentem, [w:] Onomastyka literacka, pod red. M.Biolik, Studia i Materia?y. Filologia Polska, t.53, Olsztyn 1993, s.385-392. Krajewski, L. Posta? gramatyczna porowna? czasownikowych w j?zyku polskim, [w:] Z problemow frazeologii polskiej i s?owia?skiej, pod red.M.Basaja i D.Rytel, t.1, Wroc?aw 1982, s. 113-123. Krajewski, L. Synonimia porowna? doprzymiotnikowych, [w:] Sta?o?? i zmienno?? zwi?zkow frazeologicznych, pod red. A.M.Lewickiego, Lublin 1982, s.113-121. Lewicki A.M., Pajdzi?ski A. Frazeologia, [w:] Encyklopedia kultury polskiej XX wieku, t.2: Wspo?czesny j?zyk polski, pod red. J.Bartmi?skiego, Wroc?aw 1993, S.307 – 326. Miko?ajczak, B. Porownania w „Faraonie” Boles?awa Prusa, Studia Polonistyczne, 1976, t.3, s.105-114. Nowakowska, M. Porownanie jako jednostka frazeologiczna (na podstawie zwi?zkow z nazwami ro?lin), Rozprawy Komisji J?zykowej Wroc?awskiego Towarzystwa Naukowego, 2000, t.XXVI, s.5-22. Pietrak, H. Ro?liny w porownaniach wyst?puj?cych w „Trylogii” Henryka Sienkiewicza, [w:] ?wiat ro?lin w j?zyku i kulturze, pod red.A.D?browskiej, I.Kami?skiej-Szmaj, J?zyk a Kultura, t.16, Wroc?aw 2001, s.169-178. Pietrak, H. Wyra?enia i zwroty z zaimkiem porownawczym jak, jako w j?zyku polskim i czeskim, Poradnik J?zykowy, 1971, z.9, s.556-566. Podlawska D., P?ociennik I. S?ownik nauki o j?zyku. Bielsko-Bia?a, Park, 2003, 498 s. Sarnowski, M. Porownanie i metafora: dwa ro?ne sposoby warto?ciowania, Slavica Wratislaviensia, t.LXXIX, Wroc?aw 1993, s.117-134. Stein, I. Porownania i przeno?nie (Ich poj?cie i rola w j?zyku), Poradnik J?zykowy, z.7 i 8, 1906, s.97-102. Stein, I. Porownania i przeno?nie (Ich poj?cie i rola w j?zyku), Poradnik J?zykowy, z.9 i 10, 1906, s.129-135. Szober, St. Gramatyka j?zyka polskiego. Wyd.6. Opracowa? W.Doroszewski. Warszawa, PWN, 1963, 389 s. Thomson R.L. The Manx language // The Celtic Languages, ed. D.MacAulay, Cambridge, 1992, p.100 – 136. Wojtak, M. Stylistyka modlitwy wotywnej – rekonesans [w:] Materia?y VIII Kolokwium J?zykoznawczego, tom VI: Synchroniczne i diachroniczne aspekty bada? polszczyzny, Szczecin 2000, S. 277 – 291. Wysocza?ski W. J?zykowy obraz ?wiata w porownaniach zleksykalizowanych (na materiale wybranych j?zykow), Wroc?aw, Wydawnictwo Uniwersytetu Wroc?awskiego, 2005, 398 s. Одиниці, в яких проявляються порівняльні градаційні або неградаційні відношення, можна поділити на дві основні групи – вільні та лексикалізовані. Порівняння вільні кожного разу можуть формулюватись в акті мовної комунікації, становлячи таким чином одиниці мови з високим ступенем конкретності, оскільки вони виражають індивідуальні ознаки характеризованого об’єкта у суб’єкті порівняння. До лексикалізації (усталення) призводить передусім стирання або ж цілковита втрата конкретності, за чим ідуть семантично-структурні зміни. У процесі нашого дослідження будемо дотримуватись цієї тенденції, хоча у підрозділі 1.4. згадувалась інша структура порівнянь, яка становить окреме трактування цього питання. PAGE PAGE 38

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020