Реферат на тему:

Система вправ і завдань з формування монологічного і діалогічного
мовлення учнів 7 класу на уроках рідної мови

У сучасних умовах модернізації шкільної освіти особливої актуальності
набуває проблема опанування школярами рідної мови не лише як засобу
пізнання, а й спілкування, прилучення до скарбниць культури українського
народу, формування в них мовної і мовленнєвої компетенції як сукупності
знань, умінь і навичок, необхідних для користування державною мовою у
різних сферах життя і виробництва.

Мовна і мовленнєва компетенції ґрунтуються на усвідомленні основної
функції мови — комунікативної, яка забезпечує мовленнєву діяльність її
носіїв і впливає на їхній різнобічний розвиток.

Одним із провідних завдань навчання української мови, зазначених у
Державному стандарті мовної освіти, є вироблення у школярів умінь і
навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних
життєвих ситуаціях під час сприймання (аудіювання, читання), відтворення
і створення монологічних і діалогічних висловлювань з дотриманням
українського мовленнєвого етикету (засвоєння учнями етикетних норм
спілкування, яке передбачає увагу до співрозмовника, повагу до іншої
думки, використання у повсякденній практиці форм вираження ввічливості
тощо).

Мета нашої статті — висвітлити особливості системи вправ і завдань,
спрямованої на формування в семикласників умінь монологічного і
діалогічного мовлення, подати загальні методичні рекомендації щодо
особливостей проведення роботи з розвитку мовлення семикласників з
використанням цієї системи.

Зазначена система знайшла своє втілення в експериментальному підручнику
рідної мови для 7 класу, створеного творчим колективом наукових
співробітників лабораторії навчання української мови Інституту
педагогіки АПН України та вчителями-методистами.

Зауважимо, що під час створення зазначеної системи вправ і завдань,
спрямованої на формування комунікативних умінь і навичок, ураховувалися
загальнодидактичні і лінгводидактичні принципи, серед яких основними є
такі: забезпечення мотивації навчання; наступності, систематичності і
послідовності; випереджувального формування усного мовлення щодо
писемного; урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
практичної мовленнєвої спрямованості навчального процесу;
індивідуалізації та диференціації навчання; забезпечення самостійності
та самоконтролю; використання міжпредметних зв’язків тощо.

Сучасні наукові дані методики і творчі доробки вчителів-словесників
переконливо довели, що оптимальна система навчання школярів
монологічного і діалогічного мовлення базується на доцільно визначеному
змісті, формах, методах і засобах навчання мовлення.

Під час здійснення експериментальної перевірки системи вправ і завдань
урахувалася специфіка мовлення як особливого виду діяльності,
пов’язаного зі спілкуванням (спрямованість на адресата як складової
мовленнєвої ситуації, без якого спілкування неможливе). Саме вміння
орієнтуватися в ситуації спілкування дає змогу продукувати монологічні
висловлювання, підтримувати розмову (вести діалог).

Особливістю сучасної методики розвитку мовлення учнів є звернення до
тексту як комунікативної одиниці, що складає основу дидактичного
матеріалу і є результатом (продуктом) мовленнєвої діяльності людини.

Створення системи вправ і завдань, поданої у підручнику рідної мови для
7 класу, ґрунтується на принципах їх класифікації, запропонованих Ю.
Купаловою, Т.О. Ладиженською, В.Я. Мельничайком та ін. Мовленнєві вправи
вимагають від учнів рецептивної, репродуктивної і продуктивної
діяльності, відповідно до якої виділено такі види: а) рецептивні, до
яких належать як загальномовленнєві, так стилістичні вправи, що
потребують від учня сприйняття, усвідомлення і фіксації в пам’яті
одержаної інформації, характеристики мовних засобів або тексту з певного
погляду, групування мовних засобів за вказаною ознакою, оцінку й аналіз
мовних засобів, знаходження стилістичної невідповідності в сприйнятому
висловлюванні тощо; б) репродуктивні вправи пов’язані з умінням учнів
відтворювати здобуті знання, показують способи діяльності (за зразком,
схемою, пам’яткою та ін.), передбачають добір мовних засобів за певною
ознакою, поширення речень і вставку слів за змістом, відповіді на
запитання, перекази (докладні, стислі і вибіркові) тощо; в) продуктивні
вправи потребують від учня творчого застосування знань, використання їх
у новій ситуації, володіння способами діяльності, необхідними для
виконання вправ типу трансформації текстів, редагування, написання
творів різних стилів, типів і жанрів мовлення, складання діалогів різних
видів тощо.

У процесі створення системи вправ і завдань з формування монологічного і
діалогічного мовлення семикласників ставилися основні вимоги, пов’язані
із забезпеченням: мовленнєво-мислительними завданнями різного рівня;
побудови вправ на дидактичному матеріалі, яким є текст; використання
зразків текстів як прийому підготовки до усних і письмових висловлювань;
доступності змісту текстів цього віку; природної ситуативності навчання
(кожна нова вправа — нова ситуація); стильової та жанрової
диференціації; оволодіння учнями способами творчої діяльності; поєднання
дій репродуктивного і продуктивного типу; систематичного застосування
вправ, що передбачають продуктивну діяльність монологічного і
діалогічного характеру; функціонування тієї чи іншої мовної одиниці у
мовленні; підпорядкування змісту вправ роботі над типовими недоліками в
учнівському мовленні; диференційованого підходу до сформованості вмінь
учнів; реалізації пізнавальних і виховних завдань навчання рідної мови,
формування національної свідомості школярів.

Дослідне навчання в школах м. Києва і Київської області, апробація
системи вправ і завдань, спрямованої на формування монологічного і
діалогічного мовлення, свідчить про значну залежність ефективності їх
застосування від того, як поєднуються між собою окремі завдання, в якій
послідовності вони пропонуються, чи забезпечується поступове ускладнення
умінь створювати усні і письмові висловлювання. Виявлено, що складність
переказу визначається його видом (докладним, стислим, вибірковим),
стилем, в якому написаний текст, типом мовлення; складність твору
визначається темою, жанром, стилем мовлення, джерелом одержання
інформації тощо; складність діалогу виявляється в тому, яка тема
пропонується для розмови, в рівні самостійності, тривалості діалогу,
кількості реплік особливостях ситуації спілкування тощо.

Під час дослідного навчання за експериментальним підручником навчання
монологічного і діалогічного мовлення семикласників здійснювалося шляхом
використання поетапної методики формування комунікативних умінь і
навичок з урахуванням основних компонентів мовленнєвої діяльності
(орієнтація в ситуації спілкування під час сприйняття, відтворення і
створення мовлення, планування змісту, здійснення задуму мовленнєвої
діяльності, самоконтроль та оцінка власного і чужого мовлення).

Оскільки підручник для 7 класу створювався на основі експериментальної
програми з рідної мови, створеної колективом наукових співробітників
Інституту педагогіки АПН України (Скуратівський Л.В., Шелехова Г.Т.,
Новосьолова В.І.), учителів-методистів (Корольчук А.М., Остаф Я.І.), у
ній передбачено такі вимоги до рівня сформованості в семикласників умінь
монологічного і діалогічного мовлення:

Монологічне мовлення:

Учень переказує докладно і стисло (усно і письмово) прослухані і
прочитані тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення
обсягом (для докладного переказу 200—250 слів, стислого — в півтора рази
більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з
дотриманням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових
особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і
складним планами;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовного
оформлення;

учень складає усні і письмові твори (вказаних у програмі видів) за
простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування
стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний,
офіційно-діловий), типи мовлення (в т. ч. описи зовнішності людини і
процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри мовлення
(оповідання за поданим сюжетом, замітка, розписка); мовні засоби
відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу і жанру мовлення;

збирає та систематизує матеріал для твору;

додержує вимог до мовлення та основних правил спілкування;

помічає і виправляє недоліки у власному і чужому мовленні.

Діалогічне мовлення:

Учень складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням,
діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому
діалозі;

розігрує діалог (орієнтовно 8—10 реплік для двох учнів) відповідно до
запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети,
аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання
співрозмовника;

дотримується норм української літературної мови та правил спілкування;

висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві,
переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну
відповідь з використанням прислів’їв і приказок;

оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

Отже, згідно з новою програмою з рідної мови в сьомому класі виділяється
25 годин, на яких продовжується формування комунікативно-мовленнєвих
умінь. Так, семикласники повторюють вивчене про спілкування і мовлення,
мовленнєву ситуацію практичним шляхом через вправи, дізнаються про
особливості текстів публіцистичного стилю мовлення. На базі практичного
засвоєння понять «текст», «стилі мовлення», «типи мовлення», «мовленнєва
ситуація» організовується робота з формування відповідних умінь в
основних видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні,
письмі).

У системі уроків з розвитку мовлення в 7-му класі умовно виділяються
частини (блоки) уроків, які пов’язані з формуванням зазначених вище
умінь монологічного і діалогічного мовлення. Пропонуємо загальні
методичні рекомендації щодо особливостей проведення роботи з розвитку
мовлення семикласників з використанням поданої в експериментальному
підручнику рідної мови системи вправ і завдань.

Так, перші уроки розвитку мовлення пов’язані з поняттям «текст»,
«мовленнєва ситуація», «стилі мовлення», подальші — з формуванням таких
комунікативно значущих умінь, як орієнтуватися в ситуації спілкування,
вибирати тему й основну думку, визначати стиль і жанр майбутнього
висловлювання певного типу мовлення, збирати і систематизувати матеріал
для забезпечення змістовності висловлювання, користуватися для цього
різними джерелами інформації. Семикласники вчаться складати більш
розгорнуті висловлювання, для яких необхідно зібрати матеріал,
систематизувати і на його основі скласти план. А тому дуже важливо
навчити їх здобувати знання, одержувати інформацію з різних джерел.
Ознайомити школярів з основними джерелами інформації можна за допомогою
таблиці «Основні джерела інформації, як ними користуватися» (її можна
вивісити в класі):

Учитель підкреслює, що вчитися користуватися джерелами інформації
потрібно і на уроках, і під час самостійної роботи.

Публіцистичний стиль у підручнику представлений такими видами робіт:
публіцистичний стиль мовлення; детальний переказ тексту публіцистичного
стилю; твір публіцистичного стилю у формі виступу на зборах, замітка
дискусійного характеру в газету.

Розпочинаються уроки розвитку мовлення повторенням вивченого про стилі
мовлення.

Для ознайомлення учнів із публіцистичним стилем доцільно, спираючись на
мовленнєвий і життєвий досвід семикласників, розширити їх уявлення про
різницю між «мовою» і «мовленням», ознайомити їх із сферами діяльності
людей, де використовують мовлення, з його основними функціями. Це
допоможе учням по-новому усвідомити вже відоме про стилі мовлення,
глибше відчути на основі їх зіставлення особливості кожного стилю, в т.
ч. і публіцистичного.

Проведена з учнями бесіда підведе їх до таких висновків: мова — це
система особливих засобів, за допомогою яких люди спілкуються між собою.
Сам процес спілкування називається мовленням, або мовленнєвою
діяльністю.

Мовою і мовленням люди користуються в різних функціях, серед яких
виділяються: власне спілкування; повідомлення (або інформативна);
регуляція стосунків і поведінки; впливу.

Коли людина говорить або пише, тобто вона користується мовленням, то
мають місце всі функції. Проте одна з них, як правило, буває провідною.
Мовлення супроводжує людину всюди, у різних сферах її життя і
діяльності.

У науці про людину і суспільство виділяють п’ять основних сфер
діяльності людей: побут; наука, техніка й освіта; офіційні стосунки;
політика і суспільні стосунки; мистецтво.

Залежно від того, в якій сфері життя і з якою метою відбувається
спілкування, люди по-різному пишуть, говорять, по-різному користуються
мовою. Тому і мовлення буває різним: у ньому виділяють п’ять стилів.

Далі за допомогою бесіди й аналізу тексту учні пригадують, що вони
знають про стилі мовлення (розповідний, науковий, художній,
офіційно-діловий), У кінці підручника подаються таблиці «Стилі мовлення»
і «Стилі мовлення і мовні засоби», якими учні користуються під час
виконання поданих у підручнику вправ, де аналізуються тексти про рослини
у різних стилях — художньому, науково-популярному, публіцистичному. Щодо
офіційно-ділового учням пропонується скласти оголошення.

Важливо звернути увагу семикласників на особливості тексту
публіцистичного стилю (наголошується, що в таких текстах мовлення
піднесене, емоційне, образне). Таке висловлювання може бути використане
в газетах, у виступах, для текстів публіцистичного стилю характерні
поширені звертання, використовуються форми дієслів теперішнього часу,
часто вживається однина замість множини, спонукальні, окличні речення.

?

?

?

h0n?\Наступний етап роботи присвячений формуванню в учнів умінь говорити
— усно переказувати тексти публіцистичного стилю. Зауважимо, що побудова
схеми, пов’язаної з вибором типу мовлення, допомагає учням якомога
повніше переказувати тексти, дотримуючись при цьому характерних
особливостей певного стилю.

На третьому уроці блоку «Публіцистичний стиль» семикласники вчаться
складати виступ на зборах. Цей жанр вимагає від них умінь орієнтуватися
в мовленнєвій ситуації, відповідно до неї складати висловлювання для
усного виголошення, дотримуючись певної композиції та вибираючи мовні
засоби, характерні для публіцистичного стилю. Основне завдання цього
поширеного в шкільному житті жанру висловлювання — звернути увагу
слухачів на те, яке місце займає та чи інша проблема в житті людей на
сучасному етапі.

Можна запропонувати школярам записати виступ, але при цьому звернути
їхню увагу на те, що виступ як жанр передбачає усну форму викладу думок,
яка відрізняється від письмової більшим арсеналом засобів для передачі
думок і почуттів. Слово в усному мовленні завжди супроводжується
інтонацією, мімікою, жестами. Порядок слів у реченні вільний,
зустрічаються повтори, неповні речення, вставні слова та ін. Можна
провести колективне обговорення початку виступу на класних зборах.

У сьомому класі продовжується формування вмінь складати розгорнуті
висловлювання, для яких необхідно збирати матеріал, систематизувати його
і складати на цій основі план, зокрема складний. До таких видів
висловлювань належить опис зовнішності людини.

Як уже зазначалось, однією із властивостей мовлення є змістовність, яка
забезпечується знанням того, хто говорить чи пише, про предмет мовлення,
його інформованістю. Тому дуже важливо навчати школярів поповнювати свої
знання, вибирати інформацію з різних джерел, фіксувати свої
спостереження, думки, робити висновки, користуватися зібраним матеріалом
в усному і писемному мовленні.

Робота над описом зовнішності людини допомагає розвивати в учнів
спостережливість і увагу до людей, що їх оточують, збагачує мовлення
портретною лексикою.

У процесі роботи школярі усвідомлюють, як через опис зовнішності людини
можна показати внутрішній світ героя, висловити своє ставлення до нього.
Джерелом учнівських творів можуть бути пам’ять, уявлення, спеціальні
власні спостереження, в тому числі і за картиною.

Опис зовнішності людини, як і інші види описів, може бути написаний у
розмовному, офіційно-діловому, науковому і художньому стилях мовлення.

В описі розмовного стилю основне завдання — поділитися враженням зі
слухачем, читачем про зовнішність якоїсь особи. Діловий опис
використовується, наприклад, під час розшуку людей, у судовій практиці;
науковий — це здебільшого опис зовнішності людини певної етнічної групи,
раси, національності, де вказуються загальні риси певної групи людей.
Прикладом художнього опису є опис зовнішності літературного героя, де
письменник «малює словами» його портрет так, щоб читач міг відтворити в
своїй уяві зовнішність героя твору.

Опис зовнішності сучасного студента, робітника в газетному нарисі
нерідко подається в узагальненому плані і носить публіцистичний
характер.

Звичайно, що не всіма різновидами можуть і повинні займатися
семикласники. Про науковий і публіцистичний опис варто лише згадати.
Більше уваги слід приділяти художньому, діловому й розмовному опису
зовнішності людини, оскільки робота над цим видом опису особливо сприяє
збагаченню мовлення учнів образно-виражальними засобами.

Певною мірою семикласники підготовлені до опису зовнішності людини з
уроків літератури. Крім того, готує до цього опису робота над описами,
передбачена програмою для 5-6 класів.

Отже, виділяються такі етапи роботи над формуванням у семикласників
умінь описувати зовнішність людини: ознайомлення з особливостями
текстів-описів зовнішності людини, докладний усний переказ розповідного
тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини; усний
твір-опис зовнішності людини за власним спостереженням, письмовий
твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі.

Першим із уроків у цьому блоці є «Докладний усний переказ розповідного
тексту з елементами опису людини в художньому стилі», опрацювання якого
сприяє поглибленню уявлення семикласників про новий вид опису, його роль
у тексті, повторенню відомостей про типи мовлення за допомогою таблиці,
вміщеної в додатку підручника; формуванню вміння усно переказувати
докладно опис зовнішності людини.

За допомогою бесіди потрібно підвести учнів до висновку про те, що в
зовнішності людини значною мірою відбивається характер, стан, настрій,
смаки людини, рід її занять, спосіб життя. Потрібна особлива
спостережливість і великий запас слів, щоб все це побачити і передати в
описі, в словесному портреті. А тому дуже важливо навчитися складати
опис зовнішності людини.

Аналіз зразків описів зовнішності людини, вміщених у підручнику,
підводить учнів до висновку про те, що в різних умовах спілкування
вживаються різні описи.

Основна робота на уроці може бути спрямована на аналіз тексту, взятого
для докладного переказу. За допомогою запитань учні повинні передусім
уявити собі, побачити «внутрішнім зором», як виглядає герой, про якого
йдеться в тексті. Аналіз зовнішності героя може складатися з таких видів
роботи:

1) виділення основного уривка, який містить опис зовнішності людини;

2) знаходження фрагментів опису зовнішності людини в інших частинах
тексту;

3) спостереження за мовними засобами, які вживаються під час цього
опису.

Опис школярами зовнішності людини за власним спостереженням здебільшого
пов’язаний з певними труднощами: як правило, говорячи про зовнішність
людини, вони обмежуються тільки загальною оцінкою (людина красива,
некрасива, приємна, симпатична тощо) чи відзначають окремі деталі, не
виділяючи найбільш характерні риси, які відрізняють конкретну людину.
Тому вчителеві на цьому уроці слід допомогти учням подолати ці труднощі.
Так, спираючись на знання і вміння семикласників, одержані у процесі
роботи над докладним переказом, проводиться систематизація знань та
вмінь про будову опису зовнішності людини, особлива увага звертається на
збагачення словникового запасу, необхідного для цього виду опису.

Важливо школярам наголосити, що до опису зовнішності людини вдаються в
різних життєвих ситуаціях: коли ми передаємо своє враження про якусь
людину або описуємо прикмети людини, за якими можна було б її впізнати
та ін. Учитель з’ясовує, в яких випадках вдаємося до ділового опису, а
коли до художнього. Діти пригадують, що діловий опис вимагає точності,
документальності, а в художньому описі передається власне враження про
людину, звертається увага на найбільш яскраві риси, деталі. З метою
підготовки учнів до самостійного опису зовнішності людини за власним
спостереженням слід познайомити їх із лексичним матеріалом і схемою
опису. Ці матеріали подані у підручнику.

Наступним етапом роботи над описом зовнішності людини є твір-опис за
картиною. Під час бесіди вчитель нагадує, що твори мистецтва є джерелом
інформації наших знань про оточуючий світ і людей. Живописні полотна не
тільки розкривають внутрішній світ художника, його ставлення до того,
кого він зобразив. Портретний живопис часто свідчить про інтерес і
ставлення художника до людини, яку зображено.

Аналіз творів живопису допоможе дітям вчитися у художників
спостережливості, помічати у зовнішності людини характерні риси, бачити
в портреті відображення внутрішнього світу. Поряд із цим, робота за
картиною дає змогу вдосконалювати у дітей уміння сприймати твори
живопису.

Згідно з програмою семикласники вчаться складати опис процесу праці.
Проводиться ця робота в такій системі: спочатку учні знайомляться з
особливостями опису процесу праці, аналізують текст-зразок. Далі вчаться
в усній формі стисло переказувати тексти розповідного характеру з
елементами опису процесу праці, складають письмово твори-описи процесу
праці за власним спостереженням у художньому і науковому стилях
мовлення.

Зауважимо, що, працюючи над описом зовнішності людини, семикласники
вчаться спостерігати за особливостями її поведінки, бачити вияв настрою,
характеру. Проте більшою мірою людина розкривається в роботі. Тому так
часто письменники, розказуючи про людей, намагаються описувати своїх
героїв у процесі праці. Дуже важливо показати учням, в якій життєвій
ситуації їм знадобиться вміння складати описи процесу праці в науковому
і художньому стилях мовлення .

У ході бесід учні повинні дійти висновку про те, що опис процесу праці
вимагає спостережливості, уваги до праці людини, її дій, до того, в якій
послідовності вони відбуваються. Особливість такого виду опису полягає в
тому, що, по-перше, його предметом є процес, який відбувається в часі.
Це вимагає вміння виділяти основні етапи процесу, послідовно описувати
їх. По-друге, процес праці як предмет опису часто буває важливий не
тільки сам по собі, але й як спосіб розкриття характеру людини.
По-третє, опис трудового процесу часто має складну композицію і включає
до себе інші види опису — опис предмета, людини, природи, приміщення,
оскільки цікаво буває знати, з якими матеріалами, з допомогою яких
інструментів (або машин), в якій обстановці людина працює, які
результати її праці, яка вона сама при цьому.

Процес праці може бути описаний не тільки з метою створити естетично
значущу, художню картину, а й для того, щоб точно повідомити про
послідовність і характер якоїсь роботи. І якщо ми описуємо, наприклад,
навчальний дослід чи складаємо інструкцію про те, як відбувається та чи
інша робота, то користуємося не художнім, а науковим, офіційно-діловим
стилями мовлення. Учні можуть навести приклади з уроків хімії, біології,
географії, трудового навчання та ін.

Художній опис трудового процесу майже завжди підпорядкований завданню
охарактеризувати людину під час роботи, показати її ставлення до
результатів праці. Важливо допомогти дітям у доборі лексичного матеріалу
і таким чином подбати про збагачення їхнього словникового запасу.

У сьомому класі продовжується робота над удосконаленням умінь складати
роздуми. У новому підручнику вміщені вправи і завдання до таких уроків:
письмовий докладний переказ тексту-роздуму в художньому стилі, усний
твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю, замітка
дискусійного характеру в газету.

Набуті учнями вміння в процесі роботи над творами-роздумами на
дискусійні теми мають велике значення для їх подальшої самостійної
діяльності. Практична участь у виробництві матеріальних цінностей і в
суспільному житті неможлива без уміння вести дискусію, доводити
справедливість своїх міркувань або тактовно заперечувати протилежне
судження.

Згідно з програмою семикласники вчаться складати оповідання за поданим
сюжетом. У п’ятому класі діти складають оповідання на основі власного
досвіду, де учень брав безпосередню участь, у шостому — оповідання за
картиною і на основі побаченого, де учень сам був свідком, у сьомому
класі — більш складний вид роботи — оповідання за поданим сюжетом. 3
цією метою слід з учнями повторити відомості про будову оповідання
(зав’язка, кульмінація, розв’язка), проаналізувати схему запропонованого
сюжету, визначити шляхи можливого створення учнями оповідання за цією
схемою.

Зауважимо, що складання діалогів є одним із найбільш продуктивних
способів створення на уроці ситуації спілкування, а отже, і розвитку в
учнів комунікативних умінь і навичок. Адже в ситуативно зумовленому
непідготовленому діалогічному мовленні найяскравіше виявляються функції
мови як засобу спілкування, формування якої у школярів максимально
забезпечує розвиток їхніх комунікативних здібностей. На вироблення
зазначених у програмі з рідної мови вмінь діалогічного мовлення та
контроль за їх сформованістю не відводиться спеціальних уроків з
розвитку мовлення, проте ця робота здійснюється розосереджено під час
вивчення лінгвістичних тем.

Проблема формування в школярів діалогічного мовлення потребує широкого
вивчення і повинна бути предметом окремого висвітлення в публікаціях.
Тому обмежимося деякими рекомендаціями загального характеру, зазначивши,
що формування діалогічного мовлення потрібно розпочинати з підготовчого
етапу навчання школярів спілкування — ставити запитання до тексту і
формулювати відповіді на них, описувати ситуації спілкування,
конструювати діалоги в заданій мовленнєвій ситуації. На наступному етапі
в учнів формується здатність вступати в спілкування, згортати і
відновлювати діалог; проводити свою стратегію в спілкуванні; ураховувати
характеристику співрозмовників (одного чи декількох одночасно),
прогнозувати їхню мовленнєву поведінку, висловлювання і кінець діалогу.

У нашому дослідженні ефективними виявилися такі вправи і завдання,
вміщені в підручнику, як наприклад:

1. Складання в класі діалогу і його розігрування на основі заданої
ситуації в межах визначеного часу (3-5 хвилин), зазначеної кількості
реплік (8-10).

2. Підготовка семикласниками свого варіанту тексту виступу (чи тез) на
певну тему перед різними аудиторіями слухачів, забезпечення при цьому
врахування їхнього віку, інтересів, рівня підготовки (запропоновано як
домашнє завдання для групової роботи).

3. Представлення сценки спілкування в школі (з однокласником, учителем,
групою ровесників); в театрі, на класних зборах, під час телефонної
розмови, в транспорті, на шкільному вечорі з дотриманням українського
мовленнєвого етикету та ін.

Отже, пропонована в експериментальному підручнику система вправ і
завдань передбачає успішне формування в семикласників умінь і навичок
монологічного і діалогічного мовлення, збагачення їхнього словникового
запасу за рахунок реалізації культурологічної змістової лінії програми з
української мови, забезпечення розвитку комунікативних здібностей учнів,
удосконалення культури їхнього мовлення, формування діалогічного
мислення, тобто вміння думати, розуміти, переконувати, бачити, чути і
поважати іншу людину, створення усних і письмових висловлювань різних
типів і стилів мовлення в різноманітних ситуаціях спілкування.

Похожие записи