Реферат на тему:

Система освіти в Україні та навчання іноземних мов

ПЛАН

1. Основні принципи освіти і зміни у навчанні іноземних мов.

2. Ступені загальної середньої освіти і навчання іноземних мов.

3. Державний освітній стандарт з іноземної мови.

4. Сучасні вимоги до кваліфікації вчителя іноземної мови.

5. Методика навчання іноземних мов як наука та її зв’язок з іншими
науками.

6. Методика навчання іноземних мов і її завдання.

7. Методи дослідження в методиці навчання іноземних мов.

8. Зв’язок методики з іншими науками.

1. З перетворенням України на самостійну державу виникла потреба у
розбудові системи освіти, її докорінному реформуванні. З цією метою
розроблена цілісна державна національна програма «Освіта», головною
метою якої є визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі
роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи
безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх
рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення
особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як
найвищої цінності нації.

У програмі «Освіта» визначені стратегічні завдання, пріоритети, напрями
та головні шляхи реформування освіти, сформульовані принципи освіти. До
основних принципів освіти відносять: пріоритетність освіти,
демократизацію освіти, гуманізацію освіти, гуманітаризацію освіти,
національну спрямованість освіти, відкритість системи освіти,
безперервність освіти, нероздільність навчання і виховання,
багатокультурність та варіативність освіти.

2. Загальна середня освіта має забезпечувати всебічний розвиток дитини
як цілісної особистості, її здібностей та обдарувань.

Загальна середня освіта здобувається у триступеневій системі
загальноосвітніх навчально-виховних закладів: початковій школі (І
ступінь), основній школі (II ступінь), старшій школі (III ступінь)[2].
Навчання іноземної мови є обов’язковим на II і III ступенях.

Ступенева система освіти в Україні реалізується на підставі відповідних
програм. Освітня програма — це перелік обов’язкових та вибіркових
навчальних предметів, необхідних для здобуття певного освітнього
ступеня, з визначенням кількості годин, відведених на їх опанування, та
форм підсумкового контролю. Реалізація загальної середньої освіти
проходить на базі освітніх програм початкової, основної та старшої шкіл,
а також на базі професійно орієнтованої освітньої програми.

3. Оновлення змісту освіти є визначальним складником реформування освіти
в Україні і передбачає приведення його у відповідність до сучасних
потреб особи і суспільства. Одним із стратегічних завдань реформування
змісту освіти є розробка державних стандартів і відповідне формування
системи та обсягу знань, навичок, умінь, творчої діяльності, інших
якостей особистості на різних . освітніх рівнях.

Державний стандарт загальної середньої освіти — це зведення норм і
положень, що окреслюють державні вимоги до освіченості особи на рівні
початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії
держави в її досягненні громадянами.

Стандарти освітніх галузей, котрі зумовлюють їх змістове наповнення
(обов’язковий мінімум змісту освітньої галузі, що входить до державного
компонента, та обов’язкові результати навчання, які відповідають різним
освітнім рівням — початковій, базовій та повній загальній середній
освіті), є самостійними нормативними документами, що становлять складову
частину стандарту.

Зміст загальної середньої освіти в Україні складається з державного,
регіонального і шкільного компонентів.

Освітній стандарт навчального предмета чи галузі знань — це
характеристика базового змісту освітньої галузі і система вимог, що
визначають обов’язковий для досягнення кожним учнем рівень його
засвоєння.

Державний стандарт з навчального предмета «Іноземна мова» має три
складники: 1) загальна характеристика, 2) базовий зміст, 3) вимоги до
мінімально необхідного рівня підготовленості учнів.[3] До державного
стандарту додаються зразки тестових завдань для визначення рівня
володіння учнем іншомовними навичками і вміннями.

Відповідно до державного стандарту метою навчання іноземної мови у межах
базового курсу є оволодіння учнями основами іншомовного спілкування, у
процесі якого здійснюються освіта, виховання і розвиток особистості.

Державним стандартом визначається базовий рівень володіння іншомовним
спілкуванням, досягнення якого є обов’язковим для всіх учнів певного
типу середнього навчального закладу.

4. Нові підходи до вирішення проблем освіти, в тому числі і в галузі
навчання іноземних мов, висувають нові вимоги і до підготовки вчителя,
його кваліфікаційної характеристики.

Кваліфікаційна характеристика — це перелік основних вимог до професійних
якостей, знань і вмінь фахівця, необхідних для успішного виконання
професійних обов’язків.

Методичний компонент його кваліфікаційної характеристики включає вимоги
до теоретичної і до практичної підготовки вчителя іноземної мови.

Основні вимоги до теоретичної підготовки

Вчитель іноземної мови повинен знати і розуміти:

• основні етапи розвитку методики навчання іноземних мов;

• основи теорії формування граматичних мовленнєвих навичок;

• основи теорії формування лексичних мовленнєвих навичок;

• основи теорії формування слухово-вимовних мовленнєвих навичок;

• основи теорії формування навичок техніки письма;

• основи теорії формування навичок техніки читання;

• основи теорії формування вмінь аудіювання,

• основи теорії формування вмінь читання;

• основи теорії формування вмінь говоріння;

• основи теорії формування соціокультурної компетенції;

• основи теорії планування класної і позакласної роботи з іноземної
мови;

• основи теорії організації класної і позакласної роботи з іноземної
мови;

• основи теорії контролю та оцінювання у навчанні іноземної мови;

• основи теорії формування навчальної компетенції.

Основні вимоги до практичної підготовки

Вчитель іноземної мови повинен уміти реалізовувати:

• комунікативно-навчальну функцію, яка складається з інформаційного,
мотиваційно-стимулюючого і контрольно-коригуючого компонентів, тобто
кваліфіковано застосовувати сучасні принципи, методи, прийоми і засоби
навчання чотирьох видів мовленнєвої діяльності;

• виховну функцію, тобто вирішувати завдання морального,
культурно-естетичного, трудового виховання учнів засобами іноземної мови
з урахуванням особливостей ступеня навчання;

• розвиваючу функцію, тобто прогнозувати шляхи формування і розвитку
інтелектуальної та емоційної сфер особистості учня, його пізнавальних і
розумових здібностей у процесі оволодіння іншомовним мовленням;

• освітню функцію, тобто допомагати учням в оволодінні уміннями вчитися,
розширювати свій світогляд, пізнавати себе та іншу систему понять, через
яку можуть усвідомлюватися інші явища.

Для успішного виконання вищезазначених функцій учитель має насамперед
оволодіти курсом методики навчання іноземних мов.

5. До основних завдань теоретичного курсу «Методика навчання іноземної
мови» відносяться такі:

— показати головні компоненти теорії сучасного навчання іноземних мов у
середніх навчальних закладах і на цій основі навчити студентів
використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

— ознайомити студентів з сучасними тенденціями в навчанні іноземних мов
як у нашій країні, так і за кордоном;

— розкрити суть складових частин і засобів сучасної методики як науки;
спрямувати студентів на творчий пошук під час практичної діяльності у
школі,

— сформувати у студентів під час практичних і лабораторних занять
професійно-методичні вміння, необхідні для плідної роботи в галузі
навчанні іноземних мов;

— залучити майбутніх вчителів до опрацювання спеціальної
науково-методичної літератури, що має стати джерелом постійної роботи
над собою з метою підвищення рівня професійної кваліфікації.

В педагогічному плані слово «методика» найчастіше вживається у трьох
значеннях:

1) «методика» як педагогічна наука, яка має, з одного боку,
характеристики притаманні будь-якій науці (теоретичний фундамент,
експериментальна базу, робоче поле для перевірки науково обґрунтованих
гіпотез), а з другого — специфічні об’єкти дослідження, що зумовлені як
особливостями самого предмета, так і шляхами оволодіння ним;

2) «методика» як сукупність форм, методів і прийомів роботи вчителя; це
«технологія» професійної практичної діяльності;

3) «методика» як навчальна дисципліна.

6. Методика як наука тісно пов’язана з концепцією навчального процесу,
його основними компонентами, які й складають сукупність об’єктів
вивченні та об’єктів дослідження. До основних компонентів навчального
процесу відносяться: 1) навчаюча діяльність учителя; 2) навчальна
діяльність учнів і 3) організація навчання.

Об’єктом методики викладання іноземних мов є навчання, а її предметом —
метод навчання. Між об’єктом і предметом існує двосторонній зв’язок.

У методиці навчання іноземних мов виділяють дві функціонально різні
методики: загальну та спеціальну. Загальна методика займається вивченням
закономірностей та особливостей процесу навчання будь-якої іноземної
мови. Спеціальна методика досліджує навчання конкретної іноземної мови у
певному типі навчального закладу з урахуванням мовних і мовленнєвих
особливостей рідної мови.

7. Методи дослідження мають на меті одержання наукових даних про
закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних
матеріалів, що використовуються, способів і форм навчально-виховного
процесу.

Науковий пошук починається з чіткого визначення проблеми, цілей і
завдань дослідження. Коректно сформульована проблема зумовлює правильний
напрям і вибір методів дослідження. Успіх наукового дослідження повністю
залежить від обов’язкового врахування таких положень: а) об’єктивності
дослідження явища; б) врахування всебічних зв’язків, притаманних явищу,
яке вивчається; в) бачення даного явища у розвитку.

В сучасній методиці навчання іноземних мов використовуються основні та
допоміжні методи дослідження. До основних методів відносять; 1)
критичний аналіз літературних джерел (в тому числі ретроспективне
вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду); 2) вивчення та
узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів, які досягли видатних
результатів у навчально-виховному процесі; 3) наукове спостереження; 4)
пробне навчання; 5) експеримент; 6) дослідне навчання. Допоміжні методи
охоплюють: 1) метод інтерв’ю; 2) анкетування, 3) тестування; 4) бесіду,
5) хронометрування, 6) метод експертів тощо.

8. Методика навчання іноземних мов як самостійна педагогічна наука
пов’язана в той же час із значною кількістю інших наук і використовує
виявлені ними факти і встановлені закономірності. Лінгвістика,
психологія і психолінгвістика, педагогіка знаходяться у тіснішому
зв’язку з методикою, ніж інші науки, які вивчають мовлення чи процес
передачі інформації. Тому ці науки інколи називають базовими для
методики науками. Дані інших наук, суміжних з методикою, надходять до
неї опосередковано через базові науки.

Серед основних видів мотивації оволодіння іноземною мовою розрізняють
зовнішню і внутрішню мотивації.

Зовнішня мотивація знаходиться під впливом потреб суспільства і має два
підвиди: широку соціальну і вузько особисту мотивації. Внутрішня
мотивація зумовлена характером самої діяльності і її основним підвидом
вважається мотивація успішності. Як зовнішня, так і внутрішня мотивації
можуть носити позитивний і негативний характер, тобто мотивація може
бути негативною і позитивною. Розрізняють і такі підвиди мотивації як
віддалена (дистантна, відстрочена) і близька (актуальна) мотивація (П.М.
Якобсон).

Література:

Бех П. О., Биркун Л. В. Концепція викладання іноземних мов в Україні
//Іноземні мови. — 1996. —№ 2. — С. 3-8.

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта)
V-IX класи /керівн. автор. колективу С. Ю. Ніколаєва.— К.: Ленвіт, 1998.
— 32 с.

Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах:
Підручник. — К.: Ленвіт, 1999.

Методика интенсивного обучения иностранным языкам /под ред. Бухбиндера и
Китайгородской. — К.: Вища школа, 1988.

Настольная книга преподавателя иностранного языка: Справочное пособие/
Е. А. Маслыко, П. К. Бабинская, А. Ф. Будько и др. — Минск: Вышейш.
школа, 1992.

Общая методика обучения иностранным языкам: Хрестоматия /Сост. А. А.
Леонтьев. — М.: Рус. яз., 1991.

Brzezi?ski J. Nauczanie j?zykow obcych dzieci, Warszawa 1987.

Komorowska H. (red.) ?wiczenia komunikacyjne w nauce j?zyka obcego,
Warszawa 1989.

Komorowska H. Nauczanie gramatyki j?zyka obcego a interferencja,
Warszawa 1980.

Nagajowa M. ABC metodyki j?zyka polskiego, WSiP, Warszawa 1990.

Ronowicz E. Kierunki w metodyce nauczania j?zykow obcych, Warszawa 1982.

Похожие записи