РЕФЕРАТ

на тему:

Синтаксис української мови

План

Вступ.

1. Завдання синтаксису і пунктуації.

2. Синтаксичний розбір простого речення.

3. Синтаксичний розбір складного речення.

4. Характерні синтаксично-стилістичні ознаки.

Висновок.

Список використаної літератури.

Завдання синтаксису і пунктуації. Словосполучення і речення. Підрядний
та сурядний зв’язок між словами. Головне і залежне слова в
словосполученні. Типи словосполучень за способами вираження головного
слова. Способи підрядного зв’язку слів у словосполученні: узгодження,
керування, прилягання.

Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення.
Порядок слів у реченні. Типи речень у сучасній українській мові. Типи
речень за метою висловлювання: розповідні, питальні та спонукальні. Типи
речень за емоційним забарвленням: окличні та неокличні. Типи речень за
складом граматичної основи: двоскладні й односкладні. Типи речень за
наявністю чи відсутністю другорядних членів: непоширені й поширені. Типи
речень за наявністю необхідних членів речення: повні та неповні. Типи
речень за будовою: прості та складні. Розділові знаки у кінці речення.
Типи речень за наявністю чи відсутністю ускладнюючих засобів:
неускладнені й ускладнені. Просте двоскладне речення. Підмет і присудок
як головні члени двоскладового речення. Особливості узгодження присудка
з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і
складений (іменний та дієслівний). Способи їхнього вираження. Основні
функції компонентів складеного присудка: вираження граматичного значення
присудка (функція допоміжної частини) та вираження основного лексичного
значення присудка (функція основної частини — неозначеної форми дієслова
чи іменної частини). Тире між підметом і присудком.

Односкладні речення. Граматична основа односкладного речення. Типи
односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена:
односкладні речення з головним членом у формі присудка
(означено-особові, неозначено-особові, безособові) та односкладні
речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження
головних членів односкладних речень.

Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні.
Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення.
Способи вираження означень. Написання непоширених прикладок через дефіс;
прикладки, що беруться в лапки. Додаток прямий та непрямий. Способи
вираження додатків. Типи обставин за значенням і способи їхнього
вираження. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні
(обставина способу дії, присудок). Виділення порівняльних зворотів
комами. Зв’язки другорядних членів речення як залежних слів з головними
словами.

Просте ускладнене речення. Ускладнюючі засоби: однорідні члени речення;
вставні слова, словосполучення та речення; відокремлюючі члени речення.

Речення з однорідними членами. Зв’язок між однорідними членами речення.
Способи поєднання однорідних членів речення між собою: а) сурядний
сполучник; б) інтонація; в) мішаний спосіб (сполучник та інтонація).
Кома між однорідними членами. Однорідні та неоднорідні означення.
Узагальнюючі слова у реченнях з однорідними членами. Двокрапка та тире
при узагальнюючих словах у реченнях з однорідними членами.

Речення із звертанням. Звертання. Форми його вираження. Звертання
непоширені й поширені. Розділові знаки при звертанні.

Речення із вставними словами, словосполученнями, реченнями. Значення
вставних слів, словосполучень та речень. Розділові знаки при них.

Речення з відокремленими членами. Поняття про відокремлення другорядних
членів речення. Відокремлені означення — непоширені й поширені. Зв’язок
відокремлених означень з пояснювальними словами; означення узгоджені й
неузгоджені. Відокремлені прикладки — непоширені й поширені.
Відокремлені додатки. Зв’язок відокремлених додатків з іншими членами
речення. Відокремлені обставини. Способи їхнього вираження. Відокремлені
уточнюючі члени речення. Уточнюючі й уточнювані члени як неоднорідні
члени речення. Розділові знаки при відокремлених членах реченнях

Складне речення. Ознаки складного речення. Способи зв’язку простих
речень у складному: 1) інтонація і сполучники або сполучні слова; 2)
інтонація. Типи складних речень за способом зв’язку їхніх частин:
сполучникові і безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між
частинами складного речення.

Складносурядне речення. Єднальні, протиставні та розділові сполучники в
складносурядному реченні. Смислові зв’язки між простими реченнями в
складносурядному. Розділові знаки у складносурядних реченнях.

Складнопідрядне речення. Головне та підрядне речення. Способи вираження
залежності підрядних речень. Підрядні сполучники та сполучні слова.
Розділові знаки між головним і підрядним реченнями. Основні види
підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу,
способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні,
допустові). Підрядні речення, що стосуються окремих членів у головному
реченні; підрядні речення, що стосуються головного речення у цілому.

Складнопідрядні речення з кількома підрядними. Їхні типи за характером
зв’язку між частинами: а) складно-підрядні речення з послідовною
підрядністю; б) складно-підрядні речення з однорідною підрядністю; в)
складно-підрядні речення з неоднорідною підрядністю. Поняття послідовної
підрядності, однорідної підрядності та неоднорідної підрядності.
Розділові знаки в складнопідрядному реченні з кількома підрядними.

Безсполучникове складне речення. Типи безсполучникових складних речень
за характером смислових відношень між простими реченнями: 1) з
однорідними частинами-реченнями (рівноправними); 2) з неоднорідними
реченнями (пояснювальним і пояснюючим). Особливості інтонації
безсполучникових складних речень. Розділові знаки у безсполучниковому
складному реченні.

Складні речення з різними видами зв’язку. Складні речення з сурядним і
підрядним зв’язком. Складне речення із сполучниковим і безсполучниковим
зв’язком.

Способи передачі чужого мовлення. Пряма та непряма мова. Речення з
прямою мовою. Слова автора. Інтонація та розділові знаки при прямій
мові. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови.
Розділові знаки при цитаті. Діалог. Розділові знаки при діалозі.

Синтаксичний розбір простого речення:

1. тип речення за метою висловлювання: розповідне, питальне,
спонукальне;

2. тип речення за емоційним забарвленням: окличне, неокличне;

3. тип речення за складом граматичної основи: двоскладне, односкладне
(означено-особове, неозначено-особове, безособове, називне);

4. тип речення за наявністю чи відсутністю другорядних членів:
непоширене, поширене;

5. тип речення за наявністю необхідних членів речення: повне, неповне;

6. тип речення за наявністю чи відсутністю ускладнюючих засобів:
неускладнені, ускладнені (однорідними членами, звертаннями, вставними
словами, словосполученнями, реченнями, відокремленими членами);

7. аналіз членів речення;

8. розділові знаки в реченні.

Синтаксичний розбір складного речення:

1. тип речення за характером синтаксичних відношень і зв’язків між його
частинами (складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове, складне із
сурядним і підрядним зв’язком, складне із сполучниковим, складне із
сполучниковим і безсполучниковим зв’язком);

2. кількість частин-речень і характер відношень (смислових зв’язків) між
ними;

3. способи вираження зв’язку між частинами: інтонація, сполучники чи
сполучні слова;

4. аналіз кожної частини як простого речення;

5. розділові знаки в реченні;

6. графічна схема речення (за шкільним підручником).

1. Характерні синтаксично-стилістичні ознаки такі:

1.1. Дієслівність української мови (центр висловлювання — дієслово): Зі
справою не можна зволікати — Дело не терпит отлагательств; Прямувати до
мети — Идти по направлению к цели (в російській мові сенсове
навантаження — в іменниках).

1.2. Органічна активна конструкція, що містить підмет, який визначає
активного суб’єкта дії іменником у називному відмінку, присудок,
виражений дієсловом у формі 3-ої особи однини або множини теперішнього
часу, та додаток, що вказує на об’єкт дії: Ми розглядаємо процес …,
Кафедра виконує дослідження …, Дослідники розглядають процес . ..

1.3. Органічна пасивна конструкція української мови — безособове речення
на -но, -то, в якому домінує результативність і не передбачено означення
виконавця (його вже означено у попередніх реченнях). Найхарактерніша
риса українських форм на -но, -то — наявність іменника в знахідному
відмінку на позначення об’єкта дії: Напрацьовання узагальнено …,
Запропоновано нову модель…, Зібрано новий матеріял …, Модель
використовувано [використано] (іменника в орудному відмінку із
зазначенням суб’єкта дії застосовувати не можна: Нами узагальнено
напрацьовання…, Нову модель запропоновано дослідниками…).

1.4. Активна конструкція з підметом, який визначає активного суб’єкта
дії іменником у називному відмінку, присудком, вираженим дієсловом у
формі 3-ої особи однини чи множини минулого часу, та додатком, що вказує
на об’єкт дії: Аспірант врахував зауваження; Спеціялізована рада
прийняла висновки (п.1.2 – теперішній час, п. 1.4 – минулий).

1.5. Неозначено-особові активні конструкції з простим дієслівним
присудком: Зауваження врахували, Зауваження враховуємо, Зауваження
враховуватимемо; Визначили залежності, Визначаємо залежності,
Визначатимемо залежності.

1.6. Неозначено-особові активні конструкції з дієслівним розщепленим
присудком зі зв’язковимм та модальними компонентами: Зауваження можна
врахувати, Моделі треба використати (замість присудка з пасивним
дієприкметником у його складі: Зауваження можуть бути враховані, Моделі
повинні [мусять] бути використані).

E1/4GxL-OOePFS¬]_

Похожие записи