Реферат на тему:

Синтаксичні способи реалізації іронічного значення в українських
фольклорних жанрах

Феномен комічного в цілому, й іронічного зокрема, в мові й мовленні
по-різному сприймають та неоднозначно трактують. Відмінності можуть мати
індивідуальний, соціально-груповий чи національний характер, і
зумовлюються вони як національно-психологічними, так і власне мовними
факторами.

Способи творення іронічного мають у кожній мові свою специфіку. Вони
складають один із суттєвих аспектів характеристики стилістичної системи
національної мови. Особливо важливою у створенні комічного, а також
іронічного ефекту, є закладена в мовних засобах лінгвокраїнознавча
інформація, адже комічне завжди національно забарвлене, має
національно-неповторну форму, а його своєрідність історично змінна, що
яскраво відображено в мовній системі.

Дослідження способів вираження комічного та його різновидів на різних
мовних рівнях було і залишається актуальною проблемою різних галузей
філологічних наук – комунікативного синтаксису, текстолінгвістики,
лінгвостилістики, прагматики. У цьому контексті значної актуальності
набуває аналіз мовних способів реалізації іронії в українських
фольклорних жанрах.

Мовні засоби іронії в структурі художнього тексту привертали увагу
багатьох дослідників, зокрема таких, як А.Щербина [Щербина 1963],
С.Походня [Походня 1989], Білодід Ю.І. [Білодід 1981]. Дослідники
аналізували мовний інвентар письменників, які творили в
сатирично-іронічному руслі, визначали й узагальнювали теоретичні аспекти
проблеми. Дослідники О.Шонь [Шонь 2003] та Н.Ланчуковська [Ланчуковська
2002] розглянули мовностилістичні засоби реалізації та прагматичний
аспект інтонації іронії в англомовних текстах.

Мета нашої наукової розвідки – охарактеризувати синтаксичні способи
реалізації іронічного значення в українських фольклорних жанрах, а також
проаналізувати контекстуальні умови вияву іронії в структурі народних
прислів’їв та приказок.

Відповідно до мети спробуємо розв’язати такі завдання:

визначити сутність категорії іронії та умови створення іронічних
колоритів у структурі народних прислів’їв та приказок;

розглянути особливості функціонування народних іронічних висловів з
різною семантикою;

проаналізувати такі синтаксичні засоби іронії, як „іронічний парадокс”,
„антифразисні висловлювання” та ін.

На думку багатьох дослідників, ментальність українців вирізняється
емоційно-почуттєвим характером. „Висока українська емоційність,
чутливість та ліризм, що виявляється в естетизмі українського життя і
обрядовості, в артистизмі, у прославленій пісенності, у своєрідному
м’якому гуморі тощо – це дар Божий, що визначає людність основою
творчості,” – зауважує В.Храмова [Храмова 1992: 3].

Найяскравішим відображенням української ментальності є усна народна
творчість, зокрема, приказки та прислів’я – прекрасний засіб висловити
думку коротко, але з величезним емоційним і змістовим потенціалом.
Значна кількість українських народних прислів’їв та приказок має
виразний гумористичний, саркастичний, а також іронічний колорит.
Українці щедро використовують як в усному, так і в писемному мовленні
цей конденсований вид народної поезії, щоб передати власні думки в
дотепний спосіб. Національна своєрідність культури кожного народу, як
відомо, полягає не тільки в його одязі або кухні, а й у манері розуміти
і сприймати певні речі. Ця манера виразно та рельєфно виявляється і в
національно забарвлених формах комізму, і в мовних засобах створення
комічного ефекту, але найчастіше – для гумористично-іронічного виявлення
того чи іншого явища.

При всій різноманітності теорій категорії комічного зазначимо, що
справжнім зразкам іронічного колориту властиве відображення
суперечностей в особливо гострій формі. Той, хто використовує цей
потужний засіб впливу

(іронію) на співрозмовника, тонко і чутливо реагує на все
негативно-неприйнятне, відчуває і підкреслює диспропорцію між явищами
потворними та естетичним ідеалом прекрасного.

Досить влучно щодо засобів творення іронії висловився Ю.І.Білодід,
відзначивши їх роль для відповідного колориту усього тексту: „Добираючи
лексику, що належить до різних і часто непоєднуваних лексико-тематичних
груп і, створюючи з її допомогою яскраві стилістичні прийоми, автор
досягає і збільшує експресивність тексту (її наростання підвищується
залежно від ступеня віддаленості предметно-смислових сфер), задає
загальний іронічний тон усьому творові” [Білодід 1981: 71]. Такий же
висновок можемо зробити і про усне розмовне мовлення, адже чим більше
насичене воно дотепними асоціаціями, іронічними оцінками, скептичним
ставленням до здавалося б абсолютно негативних речей, тим багатшим є
внутрішній світ мовців, тим ширшим є діапазон їх творчого мислення.

“Основним принципом створення іронії як однієї з форм комічного виступає
значеннєва невідповідність, відхилення від так званого „принципу
кооперації”, – зазначає Н.Ланчуковська [Ланчуковська 2002: 7]. Іронічна
невідповідність створює специфічну оцінну модальність суб’єктивного
характеру. Відносини між учасниками комунікативного акту, їхнє ставлення
до означення явищ дійсності за допомогою номінативних знаків,
побудованих на принципі своєрідної словесної гри, функціонують для
створення певних семантико-стилістичних колоритів. „Ігровий простір
робить іронічне висловлювання відокремленим у мовленнєвому потоці,
утворюючи так звані мікротексти, які характеризуються цілісністю,
закінченістю вираження думки й особливою значеннєвою організацією”. Має
рацію Н.Ланчуковська, що під час виголошення іронічного мікротексту
суб’єкт своєрідно програмує вплив на співрозмовника.

Таким викінченим мікротекстом можна вважати, зокрема, прислів’я і
приказки, марковані іронічним значенням, оскільки в більшості випадків,
коли їх вжито для вираження іронічного ставлення мовця до об’єктів чи
явищ дійсності, ці вислови цілком або частково позбавлені власного
змісту. У цьому випадку прислів’я і приказки перетворюються на знак
певної ситуації (ситуації іронізування) і порушують правила
комунікативного поводження своєю приналежністю до інших умов.

Іронічні висловлювання – це висловлювання з небуквальним змістом, що є
непрямими мовленнєвими актами з емоційною складовою. Прислів’я і
приказки з іронічним значенням як різновид таких висловлювань містять в
собі ще більшу емоційну навантаженість, оскільки думки у них передано в
дотепний спосіб. За визначенням А.Щербини, “дотепна концентрована
іронія” – це діалектична єдність трьох компонентів: змісту думки, форми
думки і словесної оболонки. Остання є „тілесною формою” існування для
перших. Співвідношення і взаємозв’язок усіх компонентів підкоряється
діалектичному закону „єдності і боротьби змісту і форми” [Щербина 1963:
64].

Серед способів реалізації дотепної іронії в структурі прислів’їв і
приказок можемо визначити наступні: поєднування звичайно
незіставлювальних понять та явищ, що створює алогічне сприйняття
вислову, іронічний парадокс, оцінні антифразисні висловлювання, або ж
поєднування повідомлень про ситуації дійсності з алогічністю зіставлення
(стверджувально-заперечними чи заперечно-стверджувальними відношеннями).

Логічне в мисленні, а разом з тим і в мовленні, – це правильний зв’язок
і необхідний розвиток думок. Порушення ж освячених віковими традиціями
висновків із практичної діяльності людини, які, однак, не приводять до
виникнення в читача або слухача почуття трагічності, непереборності тих
наслідків, що з’являються в результаті алогічності явища чи процесу, і
можуть викликати іронічний ефект [Шкляревський 1962: 277].

Іронічне поєднування незіставних понять та явищ у структурі одного
речення посідає значне місце серед іронічних алогізмів, поширених у
фольклорних українських жанрах. Ми зафіксували чимало прикладів
алогічного іронічного зіставлення незіставлюваного для імпіцитного
вираження негативних явищ, висловлені різними за структурою реченнями.
Наприклад: прості речення, побудовані на алогізмі:

значень підмета і присудка: Помічник – як коневі заєць (3: 724),
Горобець — велика птиця! (3: 731);

на алогізмі присудка та об’єктного поширювача: Ганяється за комаром з
сокирою (3: 489), Вхопив шилом патоки (3: 528), Пісок решетом збирає (3:
721);

відношень між двома об’єктними поширювачами: Купили хрону до лимону (3:
657), Ухопив місяць зубами (3: 742), Піймав двох зайців за одне вухо (3:
721), Хоч куліш виделкою (3: 744), Побили кішку мишачі сльози (3: 722);

підмета, присудка та додатків: Виміняв сліпий у глухого дзеркало на
цимбали (3: 678);

присудка та обставинного поширювача причини: Ситий від крупи, п’яний від
води (3: 633), Аж скриня тріщить з наготи (3: 646);

між присудком, обставинним поширювачем мети та об’єктним поширювачем:
Пішов собакам сіно косить (3: 722), Дали полизати меду через скло (3:
296).

Подібний алогізм семантико-синтаксичних відношень, що служать основою
для створення іронічного контексту, спостерігаємо і на рівні складного
речення:

складносурядного з зіставними відношеннями: Погнавсь за зайцем, та
коневі голову зламав (3: 723), Пошила баба кожуха, та вовна заважає (3:
725); Роботи багато, а пір’я як у горобця (3: 729).

складнопідрядних речень з підрядними частинами умови: Лови вітер
корзиною, якщо решето в тебе мале (3: 495), мети: Товчу воду в ступі,
щоб збити масло (3: 737), Поведу я коровку до вовка, щоб не боліла
головка (3: 722); часу: Привів коня кувати, коли кузня згоріла (3: 726),
причини: У ліс не по рибу, бо саме раків захотілося (3: 740); місця:
Лови рибку, де лопух росте (3: 495); з’ясувальними: Аж на небі чути, як
мурашки кашляють (3: 646), означальними: Химині кури, що пішли в чергу
недоєні (3: 743), Така благодать, що й світу Божого не видать (3: 65).

складних безсполучникових речень, в яких друга частина є коментувальною:
Стече став – болото буде: ото продаватимемо! (3: 734), Попав пальцем в
небо: стріляй далі! (3: 463); причиновою Роздайся, море: жаба лізе (3:
729), роз’яснювальною: Рік поганий: кури не дояться (3: 61), Добра каша:
крупина за крупиною ганяється з дрючиною (3: 653).

Вживаються такі вислови і для пом’якшення такого негативного сприйняття
через іронізування над співрозмовником чи самоіронію. Характерним є
використання висловів з алогізмами і для характеристики нереальних речей
та іронізування над співрозмовниками, що їх стверджують.

h

&

F

&

F

&

F

hY

@ Присягалися сліпці, що своїми очима бачили (3: 601), Лякали щуку, що в
озері її топити будуть (3: 450); іменник – прикметник: Циганський піт
напав (3: 73), Захотіли печеного льоду (3: 674); прикметник – дієслово:
Така хата тепла, що потієш, дрижачи (3: 735). Часом одному слову може
протиставлятись ціле словосполучення: Дала бджола меду – аж пику
скривило (3: 686), Йому в роботі руки заважають (3: 621) або ж частини
складного речення: Душа міру знає: вип’є та й лежить (3: 690).

Такі іронічні парадокси та зіставлення в одному контексті непоєднуваних
слів та виразів мовці використовують здебільшого з метою підкреслення
негативної ознаки в дотепний іронічний спосіб. Найчастіше зазначені
вислови вживаються для власне іронічної насмішки, як-от вислів Привів
коня кувати, коли кузня згоріла (3: 726) вжито для іронізування над
людиною, яка завжди запізнюється; вираз Так жінку бив, що сам насилу
втік (3: 735) використовують, коли іронізують над хвальком, який сам не
пам’ятає, де правда, де брехня, а вислів Оце вшив: два чоботи на одну
руку (3: 719) виражає іронію над нікудишнім кравцем. Важливу роль у
висловлюваннях такого типу відіграє також імпліцитне протиставлення
асоціативних зв’язків (типу: чоботи – ноги, а вшито на руки).

Приказки та прислів’я надзвичайно сприяють створенню іронічного ефекту в
мовленні, оскільки вони посилюють значення вислову через зіставлення
зображуваного з тим конкретним образом і узагальненим глибоким змістом,
яким володіє більшість таких висловів. Значення цих засобів створення
іронічного буває різним в залежності від того образу, який зосереджує в
собі приказка, і від специфіки зображуваного. Вони виражають і
несумісність дій, і узагальнення, і недоречність, і просту констатацію
факту, і міру вияву дії. Сила іронії залежить від співвідношення
семантичної сили приказки чи прислів’я і характеру зображуваного, від
ступеня відповідності між ними.

Оскільки іронічне зображення передбачає іронічну ситуацію, в якій
поєднується вияв ставлення й автора, і реципієнта до зображуваного,
дослідження його пов’язане з прагматикою мовлення, а також з категорією
модальності, зокрема, суб’єктивно-оцінної. Іронічна оцінка як вияв
модальності має місце в досліджуваних жанрах українського фольклору.
Проте виражено її не прямо, а у формі антифразису. У контексті того чи
іншого висловлювання емоційно-експресивні вирази або виявляють пряму
денотативну співвіднесеність з ситуацією дійсності, або така денотативна
співвіднесеність приглушується і на перший план виступають
емоційно-оцінні конотації.

При антифразисному вживанні в складному реченні зміст предикативних
одиниць вступає в антонімічні асоціативні відношення (з попередньою чи
наступною частиною фрази), у результаті чого створюється неочікуваний
іронічний ефект, а пряме значення відходить на задній план чи й
стирається взагалі. Наприклад, у складнопідрядних реченнях з
корелятивним зв’язком виділяється група так званих
займенниково-ототожнювальних речень з предметним, означальним чи
локальним значенням. Особливістю цих речень є те, що опорне
слово-корелят той, такий, так і под. наповнюється змістом підрядної
частини, утворюючи загальний інформаційний смисл складного висловлення.
У реченнях з іронічним значенням створюється невідповідність
характеристики суб’єкта дії головної частини з наповненням корелята, що
в даному реченні виступає предикатом – такий, як-от: Такий багач, що
костюм рипить, а в животі булькотить (3: 666), Кравець такий, що тільки
мішки вміє шити (3: 702).

Подібні алогічні невідповідності трапляються і в складнопідрядних
реченнях зумовленості чи часу, наприклад: Гарний, як спить, та ще й
зубами до стіни лежить (3: 436), Учений, коли й кобили не запряже (3:
742), Багатий, як не впаде, все діркою наверх (3: 647), Розумний:
решетом у воді зірки ловить (3: 680). Підрядна частина нейтралізує
повідомлене у головній, не підтверджує, а заперечує його.

Семантико-синтаксичні відношення алогічності створюють іронічну
невідповідність зі змістом предикативної одиниці і в складносурядних
реченнях з протиставно-обмежувальними відношеннями: Химка – хазяйка, а
тільки лопати не має (3: 743).

Найбільш поширеним типом оцінних антифразних висловлювань є складні
речення з порівняльними підрядними частинами. Зміст порівняльної
підрядної частини у таких реченнях, як правило, протиставляється, є
протилежним опорному слову, що називає предмет порівняння у головній
частині складнопідрядного речення, якого стосується порівняльна частина,
як-от: Жвавий, як рак на греблі (3: 618), Спритний, як черепаха у відрі
(3: 634), Здоровий, як старий заєць після суворої зими (3: 538). Іноді
такі іронічно-оцінні висловлювання утворюють, синонімічні ряди,
побудовані за тією ж схемою, пор.: Такий господар, як з піску батіг (3:
735), З нього господар, як із собачого хвоста сито (3: 695), Така
господиня, як з трьох городів диня (3: 237), або ж: Розуміється, як
глуха на танцях (3: 729), Розуміється на справі, як бик на окулярах (3:
729), Розбирається, як свиня на апельсинах (3: 729), Розбирається, як
баран в аптеці (3: 729).

Опорними словами в таких реченнях виступають: займенники такий
прикметникової оцінної семантики, що займає синтаксичну позицію
предиката або ж характеризує суб’єкта, пор. Така гарна погода, що хто
вмер, і той не кається (3: 65); Такий він мені родич, як десята вода на
киселі (3: 735); прислівник тоді, який виступає у складнопідрядних
реченнях з підрядними часу прислівним поширювачем обставинного типу:
Буде тоді, як на долоні волосся виросте (3: 475), Буде це тоді, коли у
курей зуби виростуть (3: 475), То буде тоді, коли дві неділі разом
зійдуться (3: 475); дієслова типу розуміється, розбирається, знається:
Розуміється, як баран на звіздах (3: 729); Знається, як циган на волах
(3: 694).

Досить часто у ролі підрядних порівняльних частин використовують сталі
порівняння (народні приказки), за якими закріплений певний зміст,
усталений у свідомості мовців як щось негативне (типу — як свиня у
болоті – брудна; як з

піску батіг – нікудишній). Народний фольклор, відображаючи емоційну
сферу свідомості (підсвідомості), звертається до прототипів, ситуацій,
що відбивають нерозчленованість людських уявлень про світ. Люди
створювали прислів’я та приказки, в яких відображали своє бачення подій,
у такий спосіб реагуючи на зовнішні фактори.

Ще одним прекрасним зразком народної творчості є вигукові
речення-фразеологізми, які поєднують у своїй семантиці значення часток і
слів-речень (так, ні, нема та ін.) з експресією вигуків. Однак вони є
інформаційно багатшими, ніж частки. Іронічний колорит у таких висловах
створюється заміною звичного доречного компонента на недоречний (як
правило, на антонім), наприклад: Бодай тя сніг спалив! (замість вогонь)
(3: 857), Бодай тебе квочка вбила! (3: 817), Бодай вам гарбуз отелився!
(3: 812), А побив би тебе Бог пирогами! (3: 834), Матері твоїй – сто
карбованців! (3: 842) Парадоксальний зміст деяких вигукових паремій
сприяє не лише досягненню іронічного ефекту, а й надає таким висловам
розважальної функції. З часом такі одиниці набувають здатності
узагальнено позначати подібну ситуацію: Не дай, Боже, з Івана пана! (3:
826) — говорять про людину, яка, змінивши соціальний статус на вищий,
дуже загордиться; або ж На тобі, небоже, що мені не гоже! (3: 851) –
говорять про подарунки, непридатні для використання.

Іронічного колориту можуть набувати і побажання, етикетні формули,
віншування, позначені позитивними емоціями: Спасибі за закуску, що з’їв
курку та гуску! (3: 791), Спасибі за полудень, що наївся та й голоден!
(3: 796), Віншую Вас з цим Новим роком, щоби Вам вилізла кутя боком! (3:
804).

Коментуючи функціонування висловів такого типу, І.А.Подюков зауважив, що
цей розряд фразеології зберігся як засіб емоційної розрядки, водночас
його існування якнайповніше демонструє споконвічний потяг людини до
словесної гри, своєрідного жонглювання словесною матерією [Подюков 1991:
79].

В основі приказок та прислів’їв лежить конкретний образ, який в процесі
збагачення народного досвіду, набув, через свою правдивість та
подібність до багатьох явищ дійсності, значення узагальнення. У
вираженні змісту приказки бере участь і конкретне значення слів, що
входять до її складу, і те узагальнююче значення – підтекст, якого набув
даний вираз у процесі багатовікового досвіду мовців – у процесі
перетворення звичайного виразу в приказку. Поєднання цих двох значень –
конкретного і узагальнюючого (підтекстного) – роблять ці мовні засоби
вираження емоційного надзвичайно виразними і глибокими.

Підсумовуючи спостереження за умовами виникнення іронічного значення в
українських фольклорних жанрах, бачимо, що дане значення утворюється на
основі семантичної несполучуваності окремих лексем у структурі простого
речення, семантико-синтаксичної несполучуваності окремих компонентів
речення або ж на основі алогічності змістів поєднуваних предикативних
одиниць складних речень. При антифразисному слововживанні пряма
понятійна співвіднесеність слова затемнюється, натомість з’являється
значення, протилежне до того, що позначається словом. Іронічне значення
виникає у разі зіставлювання непоєднуваних частин. Отже, іронічне
значення і є різновидом контекстуально зумовленої семантики, яка
породжена синтаксичним зв’язком між компонентами речення чи
предикативними частинами складного висловлювання і слугує для створення
іронічного колориту.

Література

Білодід Ю.І. Засоби іронії у сучасному політичному романі //
Мовознавство. 1981. №4. С. 71-73.

Ланчуковська Н.В. Прагматичний аспект інтонації в реалізації іронії в
англомовному художньому тексті: Автореф. дис… канд. філол. наук. Одеса,
2002. 19с.

Міщенко Н., Міщенко М. Слово батьків з усіх віків. К.: Богдана, 1998.
1136 с.

Подюков И.А. Народная фразеология в зеркале русской культуры. Пермь:
ПГПИ, 1991. 128с .

Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии. К.: Наукова
думка, 1989. 126 с.

Храмова В. До проблеми української ментальності. К.: Фенікс, 1992.
С.3-12.

Шевченко Л.І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови:
теорія аналізу. К.: 2001. 476 с.

Шкляревський Г.І. Погляди О.О.Потебні на “Естетично смішне” і вивчення
мовних засобів комічного // Матеріали ІІ респ. славіст. конференції,
присвяч. 125-річчю з Дня народження О.О.Потебні. Харків. 1962.
С.276-282.

Шонь О.Б. Мовностилістичні засоби реалізації гумору, іронії і сатири в
американських коротких оповіданнях: Автореф. дис… канд. філол. наук.
Львів, 2003. 19 с.

Щербина А.О. Про іронічний ефект і методи його вивчення // Питання
граматики і лексикології української мови. К., 1963. С.63-69.

Похожие записи