Реферат на тему:

Розвиток семантичної структури слова душа за лексикографічними даними

З когнітивного погляду цікавим є не лише мовне вираження того чи іншого
концепта в синхронії, а й дослідження його в розвитку, в діахронії
[Селіванова 1999: 70].

Зосередимо увагу на розвитку семантичної структури слова-концепта душа,
хоча загалом вважаємо, що досліджувати концепт через його мовне
вираження варто всебічно, розглядаючи не лише розвиток його семантичної
структури, а й динаміку розвитку похідних, а також його синтагматичну
сполучуваність з іншими словами.

Наша мета – прослідкувати історію розвитку семантичної структури слова
душа протягом писемної епохи розвитку української мови за представленням
аналізованого слова в лексикографічних працях, зокрема „Словаре
древнерусского языка” І.І.Срезневського [Срезневский : 750], який фіксує
лексику Х – ХІV століть, “Словнику староукраїнської мови ХІV – ХV ст.”
[ССУМ : 333], „Словнику української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст.”
[СУМ ХVІ : 238-240], „Словарі української мови” Б.Грінченка [Грінченко :
460], що представляє лексику української мови ХІХ століття, та „Словнику
української мови” [СУМ : 445-446], у якому відображена лексика
української мови ХІХ – ХХ століть.

При цьому усвідомлюємо, що представлення семантичної структури слова в
словнику залежить і від засад, яких дотримується укладач чи укладачі, і
від часу написання та видання цих праць. Так, „Материалы для словаря
древнерусского языка по письменным памятникам”, видані вперше дочкою та
сином І.І.Срезневського з 1890 по 1912 роки, а перевидані 1989 року під
назвою „Словарь древнерусского языка”, були першим історичним словником
давньоруської мови (точніше мови Київської Русі), а „Словарь української
мови”, зібраний журналом „Киевская старина”, відредагований з
доповненням власних матеріалів Б.Грінченком і виданий у 1907 – 1909
роках, був першою спробою тлумачного словника української мови
(насправді він є тлумачно-перекладним), тому ці словники не подають,
зокрема, нумерації значень у словникових статтях, представлення
семантичної структури слова більш подрібнене. Інші ж аналізовані
словники були видані в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, а
тому мають більш уніфіковане представлення семантичної структури слова,
але й, як побачимо далі, і ряд недоліків, зумовлених часом, зокрема
„Словник української мови”.

Загальновідомо, що семантична структура слова протягом історичного
розвитку мови зазнає певних змін: одні значення з’являються, інші –
зникають. Зосередимо нашу увагу на змінності семантичної структури слова
душа в когнітивному та лінгвокультурологічному аспектах. Цікавими з
цього погляду є слова І.І.Срезневського, виголошені на першому
Археологічному з’їзді в Москві: „Усяке слово є представником речі, чи
відчутної на дотик, чи речі, яку уявляє розум, розумового предмета. Що
стосується слів першого роду, … то всі ці слова разом зображують
зовнішню сторону народу. Якщо звернути увагу на слова другого роду, які
стосуються розуму, то в них постане розумове і моральне життя народу. З
багатьма зі слів цього другого порядку поєднані дуже своєрідні уявлення
народу, так що укладач словника, який буде знайомитися із значенням цих
слів у мові народу, повинен зупинятися на таких місцях в його пам’ятках,
які містять усі відтінки різних значень цих слів. Візьмемо таке просте
слово, як слово Бог, тобто просте тому, що воно належить кожній людині і
кожному народу. Якщо ми зберемо все, що являють нам пам’ятки нашої
давнини, нашої народної думки про Бога, то ми отримаємо погляди
давньоруського народу на Бога, частково зовсім нехристиянські,
язичницькі, а частково і зовсім християнські. Таким чином із
систематичних повідомлень про всі слова такого роду постане філософія
народу в хронологічному порядку” (цит. за: [Срезневский: V]). Спробуємо
відновити погляди українського народу на душу за даними лексикографічних
праць, у яких відображена й узагальнена величезна робота укладачів зі
значеннями аналізованого слова.

Для наочності наведемо представлення семантичної структури слова душа в
згаданих словниках у вигляді порівняльної таблиці:

Х–ХІV ст.

(Срезневський) ХІV–ХV ст. (ССУМ) ХVІ–ХVІІ ст.

(СУМ ХVІ) ХІХ ст.

(Грінченко) ХХ ст.

(СУМ)

– anima, душа, -то, что даетъ жизнь существу. 1. (за релігійними
уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що
протиставлялася матеріальній – тілу). 1. (нематеріальна безсмертна
духовна сутність людини) душа

– (життя, дихання) душа, дух 1) Душа. Богу душу віддати. З душі. Сам
душею. Чого душа забажає. По душі дзвонити. 1. // За релігійними
уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть
її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини.

– душа, духовная сторона челов(ка.

1. Внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та
почуттями.

– духовныя свойства.

2. (сукупність психічних, духовних властивостей людини) душа

2. Сукупність рис, якостей, властивих певній особі. // Людина як носій
тих чи інших рис, якостей. // Почуття, натхнення, енергія. // Про людину
з прекрасними рисами характеру.

– нравственныя качества.

3. (моральні принципи людини) душа, совість, сумління

– сов(сть. 2. Сумління, совість.

– об(щаніе, присяга. 3. Присяга, клятва.

– челов(къ. 4. Людина, особа. 4. (жива істота, людина) душа 2)
Челов(къ, душа. 3. розм. Про людину (найчастіше при визначенні
кількості).

– существо вообще.

– жизнь.

5. (основа, сутність) душа

4. перен., чого. Найбільш основне в чому-небудь, суть чогось; //
Центральна фігура чого-небудь.

3) Въ скрипк(: душка, подставка внутри, распорка.

4) М(сто внизу горла спереди. 5. розм. Заглибина в нижній передній
частині шиї

5) Опухоль на ше(.

6) – татарська. НТ. Чайка.

Першим значенням в аналізованих словниках звичайно подають релігійне
значення, центральним комплексом сем якого є „безсмертна нематеріальна
основа людини”, точніше передана, на нашу думку, у ССУМ ХVІ як
„нематеріальна безсмертна духовна сутність людини”, де заміна основа на
сутність та введення означення духовна значно поглибило тлумачення. Саме
це значення є найближчим до первинного етимологічного, адже, як
засвідчують дані етимологічних словників, у момент називання словом душа
йменували ту субстанцію, яку вдихнув у людину Бог, тобто вкладали саме
той смисл, який розуміє під цим словом християнська релігія (Слобідський
2003 : 71). Так, “Етимологічний словник української мови” вказує, що
“псл. du?а (<*dux-ja < *dhousi?); – споріднене з лит. dvasia “дух, дихання”; розвиток значення аналогічний в лат. anima “вітер, подих” – “душа”, у гр. ???? “видихаю, дму” – ???? “душа” (ЕСУМ : 150). Лише І.І.Срезневський першим подає значення „те, що дає життя істоті”, тобто фіксує сему „душа – причина життя”, що зумовлене, на нашу думку, насамперед впливом релігійної літератури, адже в Біблії, а саме в Книзі Буття якраз спостерігаємо розгортання семантичної структури слова душа, починаючи із цієї семи: „І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею” (Буття 2 : 7) (див.: [Скаб 2003]), оскільки назву „давньоруська мова” учений розумів широко: як зауважують видавці, „не в смислі тільки можливо повного запасу слів і висловів живої, народної мови древньої Русі, але разом з тим сукупності всіх слів і висловів мови церковнослов’янської, засвоєних і поширених серед освіченого класу Давньої Русі, серед руських книжних людей Х – ХV ст.ст.” [Срезневский : V]. Думаємо, що саме згадана сема наштовхнула укладачів СУМ ХVІ подати як відтінок значення „життя, дихання”. Однак основним у концептуально-мовній картині стало значення „нематеріальна безсмертна духовна сутність людини”, яке представляє явище як один із складників людини. Релігійне значення подається першим у словнику І.І.Срезневського, у ССУМі, у СУМ ХVІ, у словнику Б.Грінченка. Основним називає це значення й В.В.Німчук при характеристиці давньоруської спадщини в лексиці української мови, формулюючи його як „безсмертна нематеріальна субстанція, здатна існувати поза тілом” (Німчук 1992 : 352). Лише СУМ подає його як відтінок до значення “Внутрішній психічний світ людини з її настроями, переживаннями та почуттями” за аналогією до словників інших мов, виданих в радянський час [ТСБМ : 212; СРЯ : 456], що можна розцінювати як викривлення, зумовлене впливом атеїстичної радянської ідеології. До речі, таку ж побудову словникової статті зберігають і тлумачні словники, що вийшли в порадянський час [НТСУМ : 871–873; ВТССУМ : 252], оскільки вони практично копіюють СУМ. c(c,cOeYiYoeYeOeOeOeEe»eEeEe?eYeEe?eEe?e?eEeE?e?eYe?eYeYoeEeEeEeEe?eOeOe ! ?аченні вказівку „за релігійними уявленнями”, оскільки восьмий випуск виданий у 2001 році, а в останнє десятиліття фізики довели об’єктивне існування душі [Тихоплав 2002], тобто наявність душі визнає не лише релігія, а й наука, отже вказівка є просто зайвою. У тлумаченні СУМу є ще концептуально досить важливі семи „що становить суть життя людини”, „є джерелом психічних явищ” та „відрізняє її від тварини”. Така деталізованість тлумачення в СУМі зумовлена типом словника – він є тлумачним, решта ж – тлумачно-перекладні. Релігійне значення було основою для творення переносних значень. Оскільки душа сприймалася як джерело психічних проявів, то з часом слово душа стало позначати і весь внутрішній світ людини, різноманітні види психічної діяльності (А.Вежбицька називає його психологічним значенням [Wierzbicka 1990 : 16]). Цікаво, що Б.Грінченко до першого значення подає ілюстрації, що стосуються як релігійного (Богу душу віддати, по душі дзвонити), так і психологічного (з душі, чого душа забажає) значень, таке представлення зумовлене, очевидно, тим, що розмежування цих значень є досить складним, у багатьох випадках, особливо у фразеологізмах, важко визначити, яке значення актуалізується. Однак ще складнішим є розмежування окремих аспектів психологічного значення. У І.І.Срезневського воно має 5 окремих мікрозначень: „духовна сторона людини”, „духовні властивості”, „моральні якості”, „совість”, „обіцянка, присяга”, ССУМ подає лише два останніх, які більше не представлені в інших словниках, очевидно, вони вийшли із використання, СУМ ХVІ подає також „сукупність рис, якостей, властивих певній особі” (красива душею людина), а СУМ, окрім останнього, подає ще відтінки до нього: „людина як носій тих чи інших рис, якостей” (щедра душа), „почуття, натхнення, енергія”, „про людину з прекрасними рисами характеру”. Щодо значення „сумління, совість”, яке фіксують І.І.Срезневський та ССУМ, то, за релігійною доктриною, – совість є проявом духу в людині [Слобідський 2003 : 72], а дух і душу в побутовому мовленні та й навіть у спеціальній богословській літературі нерідко не розмежовують (див.: [Слобідський 2003 : 70]). Виділення цього значення як окремого свідчить, на нашу думку, про те, що для українців Х–ХV століть ці поняття були дуже важливими, зрештою як і для християнської релігії. У значенні „присяга, клятва” актуалізувалася сема „найдорожче, що є в людини” (клянуться звичайно найдорожчим), що також було відображенням християнського уявлення про душу, яка має більшу цінність, ніж тіло, і що саме душа становила основу життєвих цінностей нашого народу в той час. Думаємо, що випадання цих значень із уживання становить певну духовну втрату для соціуму, бо засвідчує знецінення вартості людської душі. У значенні „людина, особа” виявляється синекдохічний перенос із частини на ціле, який виявився досить стійким, бо засвідчений протягом усього писемного періоду. Якщо виходити із когнітивних позицій, то тут фіксується вищість, перевага цінності душі над тілом, що відповідає християнським уявленням, хоча, можливо, воно є ще дохристиянським, бо має широке використання як у літописах, так і у фольклорі [Скаб 1996]. Словник Б.Грінченка, а за ним і СУМ подають також значення „заглибина в нижній передній частині шиї”, а в Б.Грінченка ще є „підставка у скрипці”, „пухлина на шиї”, що відображають власне побутові уявлення українського народу про місце перебування душі, очевидно, найбільш поширені, бо в етнографічних працях фіксуються й інші. Отже, найбільш стійкими, найбільш активними протягом усіх століть виявилися два значення – „безсмертна нематеріальна основа в людині” та „людина”. До речі, саме вони, і лише вони, подані в „Історичному словнику української мови” Є.Тимченка [Tym?enko : 845]. Психологічне значення, тобто „внутрішній психічний стан людини”, тісно пов’язане із релігійним, виявилося більш складним для виділення в силу своєї абстрактності та синкретичності, багатоаспектності і набуло більшої конкретизації в словниках ХХ століття, очевидно через ширшу вживаність у радянський час. Із плином часу окремі значення лексеми душа, наприклад, „сумління, совість”, „присяга, клятва”, зафіксовані І.І.Срезневським та ССУМом, перестали функціонувати, що, на нашу думку, засвідчує певні зміщення в картині духовних цінностей мовців, хоча ця втрата деякою мірою компенсувалася появою значення „основа, суть чого-небудь” (душа колективу), яке, однак, є більш абстрактним і більш віддаленим від основного, релігійного. Значення „життя”, зафіксоване у словнику І.І.Срезневського та в СУМ ХУІ, незважаючи на відсутність фіксації у сучасних словниках, залишилося на периферії семантичного простору як спеціалізоване, біблійне (див.: [Огієнко 1966 : 19]), і думаємо, що воно повинно бути внесене в новий тлумачний словник української мови із позначкою бібл. . Фіксація релігійного значення слова душа у всіх аналізованих словниках свідчить, на нашу думку, про стабільність релігійної свідомості українців, які чітко усвідомлюють, що душа є важливим складником людини. Незважаючи на зміни в семантиці багатозначного слова протягом усього писемного періоду, основні концептуальні ознаки позначуваного ним явища у мовній картині світу українців зберігаються, а найбільш істотні для мовців значення залишаються активними, що засвідчує відносну стабільність тих фрагментів концептуальної картини світу, які стосуються уявлень нашого народу про душу. Перспективним є вивчення розвитку семантичної структури слова не лише за даними лексикографічних праць, але й за вибіркою мікроконтекстів із аналізованим словом в художній літературі того чи іншого періоду, оскільки такі дослідження дадуть можливість прослідкувати актуальність, використовуваність того чи іншого значення в конкретний період розвитку мови, виявити чинники, що впливають на появу чи зникнення того або того значення чи відхід його на периферію семантичного простору. Література Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Великий тлумачний словник сучасної української мови. К.: Ірпінь, 2001.1426 с. Етимологічний словник української мови: В 7 т. К.: Наук. думка, 1982. 1985. Т. 2. 570 с. Іларіон (Огієнко І.) Душа: Мовно-семантичний нарис // Віра й культура. Число 8-9 (152-153). Вінніпег, 1966. С. 18-21. Німчук В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К.: Наук. думка, 1992. 414 с. Новий тлумачний словник української мови / Укл. В.Яременко, О.Сліпушко. У 4-х т. К.: Аконіт, 1999. Т. 1. 910 с. Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий: Підручник для сім’ї та школи. Вид. третє. К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2003. 654 с. Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). К.: Фітосоціоцентр, 1999. 148 с. Скаб М.В. Розгортання семантичної структури лексеми душа в Книзі Буття (когнітивний аспект) // Біблія і культура: Зб. наук.статей. Вип. 5. Чернівці: Рута, 2003. С. 293 - 298. Скаб М.В., Скаб М.С. Функціонування лексеми душа в українському фольклорі // Мова та стиль українського фольклору: Збірник наукових праць. К., 1996. С. 5-11. Словарь русского языка. В 4-х томах. Т.1. М.: Русский язык, 1985. 702 с. Словарь української мови / Зібр. ред. журн. “Киевская старина”. Упорядкував, з додатком власного матеріялу, Борис Грінченко. Т. 1. К., 1907. 494 с. Словник староукраїнської мови ХІV ХV ст. Т.І. А М. К.: Наук. думка, 1977. 630 с. Словник української мови: В 11-ти томах. Т. ІІ. К.: Наук. думка, 1971. 550 с. Словник української мови ХVІ першої половини ХVІІ ст. Вип. 8. Львів, 2001. 256 с. Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка: В трех томах. Репринтное издание. Т. І. Ч. І. А Д. М.: Книга, 1989. ІХ + 806 с. Тихоплав В.Ю., Тихоплав Т.С. Физика веры. СПб.: ИД «ВЕСЬ», 2002. 246 с. Тлумачальны слоўнік беларускай мовы. У пяці тамах. Т.2. Мінск: Гал. рэд. бел. сав. энц., 1978. 765 c. Tym?enko Jеvhen. Istory?nyj slovnyk ukrajins’kоho jazyka. T. 1 2 (A - Ж). Charkiv Kyjiv, 1930 1932. Muenchen: Verlag Otto Sagnev, 1985. 947 s. Wierzbicka A. Du?a (~ soul), toska (~yearning), sud’ba (~ fate): three key concepts in Russian language and Russian culture // Metody formalne w opisie j?zykow s?owia?skich / Pod red. Z. Saloniego. Bia?ystok: Dzia? Wydawnictw Filii Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. S. 13-32.

Похожие записи