КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Роль лондонського діалекту у формуванні англійської літературної мови

ПЛАН

ВСТУП

1.БОРОТЬБА АНГЛІЙСЬКОЇ І

ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВ

2.ВИТІСНЕННЯ ЛАТИНІ

3.ЗАПОЗИЧЕННЯ XVII-XVIII cт.

4.НАЦІОНАЛЬНА МОВА

5.ПРОБЛЕМИ НОРМИ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Завдання лінгвістики полягає в тому, щоб вивчати живі народні мови і їх
діалекти, вважають декотрі науковці. “Народні наріччя і гово- ри
…,-писав Пешковський,-складають головний обєкт дослідження лінгвіста,
подібно до того, як ботанік завжди віддає перевагу вивченню лугів,аніж
вивченню оранжереї”.

Складність поняття “діалект” полягає в тому, що його кордони точно не
зазначені. Не дивно, що в 70 –х рр. багато визначних лінгвістів
(П.Мейєр,Г.Парі,Г.Шухардт) почали заперечувати реальність поняття
“діалект”. П.Мейєру діалекти, які непомітно переходять один в один,
уявлялися “мимовільною концепцією нашого розуму”.Літературна мова, як
відомо, це оброблена форма загальнонаціональної мови (вплив інших
діалектів при цьому не виключений).

Слово “діалект” походить від грецького dialektos-“розмова, говір”. Це
різновид мови, що характеризується відносною єдністю його особли-востей
і вживається як засіб спілкування на обмеженій території і т.ін.

Територіальні діелекти, на відміну від соціальних (тут специфічними є
лише деякі тематичні шари лексики і фразеології),-явище історичне. У них
зберігаються шари попередніх мовних формувань, їх

здебільшого ототожнюють із говором, а іноді вважають ширшим за нього.
Територіальним діалектам властиві поряд із рисами, спільними для всіх (
чи більшості ) діалектів і літературної мови ,специфічні фонетичні,
акцентуаціїні, граматичні й лексичні особливості, якими вони
протиставляються іншим діалектам і літературній мові .

Англійська мова виникла на базі англо-фризьких наріч, що входили до
сладу західногерманської групи мов. Існує значна відмінність між мовою
Англії IX і XІІІ та XVІІ ст. насамперед через граматичну й лексичну
структуру, а також фонетичні особливості. Тому в історії англійської
мови припускається поділ на три періоди: давньоанглійський,

середньоанглійський та новоанглійський. Історія англійської мови дотична
до багатьох наукових дисциплін. Вона опирається на історію Англії,
повязуючи розвиток літературної мови з конкретними історичними подіями.

Спочатку літературна мова Англії опиралася на уессекський діалект,

яким було написано багато давньоанглійських памяток. Пізніше, у звязку з
процесом поступового утворення нації, висувається лондонський діалект.
Відбулася своєрідна зміна основи літературної мови. Престиж лондонського
діалекту закріпив Чосер (1340-1400), який писав ним ,а наступні
покоління поетів наслідували його.

Таким чином, вивчаючи історію англійської мови, можемо простежити певні
звязки між загальними принципами мовознавства і фак-тами сучасної
англійської мови. При вивченні розвитку англійської мови на прикладі
лондонського діалекту, орієнтуватимемося на певні історичні періоди, в
яких відбувалося становлення сучасної англійської літературної мови.
Граматична будова ,як відомо, зазнала при цьому суттєвих змін. У звязку
із цим поряд із викладенням історичних обставин спробуємо дати коротку
характеристику лексичого складу англійської мови, розглянути фонетичний
розвиток і зміни в орфографії.

Таким чином робота складатиметься із пяти параграфів і висновку, що
дасть можливість повніше охарактеризувати кожний період і показати
розвиток мови як цілісної системи.

БОРОТЬБА АНГЛІЙСЬКОЇ І ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВ.

Після норманського завоювання в Англії співіснували три мови:
англійська, французька ( англо-нормандська) і латинь. Англійські
діалекти

також продовжували свій розвиток, однак вони отримали нові назви —

нортумбрійський почав називатися північним, мерсійський-центральним,

уессекський з кентським –південним. Діалект міста Лондона, розташованого
на обох берегах Темзи, поєднував ознаки центрального і південного
діалектів.

Період XІІ-XІV ст. характеризується мовними конфліктами, боротьбою за
переважання між французькою та англійською мовами в Англії. Першим
англійським королем, для котрого англійська мова стала рідною, був
Генріх ІV. Французькою мовою проводилося навчання в школах, офіційні і
приватні листи, договори та інші документи писалися латинською, однак
французька була мовою судочинства і парламентських дебатів. І тільки в
1362 р.парламент, згідно з петицією міста Лондона, постановив, щоб
справи в судах вирішувалися англійською, через те що “французька мова
надто маловідома”. До кінця XІV ст. панування французької мови
закінчилося, але окремі французькі формули існують і нині, наприклад
напис на англійському державному гербі :

Dieu et mon droit –“Бог і моє право”.

Оскільки протягом кількох століть норманського завоювання писемність
Англії перебувала в руках французьких писарів, вони перенесли
особливості французької графіки в англійську мову. Наприклад, звук [ ]
,який у давньоанглійських текстах позначався буквою ,за аналогією із
французьким позначався і в англійській мові.

Із запозичених французьких слів типу trouble “неспокій”, couch “ложе”
позначення було перенесене у корінні англійські слова : hous [ ]
,out

[ ], loud [ ] і т.д. Інші випадки впливу французької графіки
проявлялися у позначенні [ ] :comen [ ] ( давньоангл. cuman
), som

[ ] ( давньоангл.sum) і т.ін.; для [ ] [ ] були поступово
витіснені ;

[ ] ,який позначався буквою був замінений за зразком французьких
слів

буквою , або ; для [ ] був уведений французький діаграф ch ; [
] sh , sch . Окрім цих та залишених на разі поза увагою графічних
особливостей, повязаних із французькою графікою , англійська писемність
зберегла чимало характерних для французької мови рис до нашого часу .
Наприклад заміна кінцевих на , на . Загалом графіка й
орфографія цього періоду відзначалась змінами, запозиченими із
французького письма, а частково із традиціями давньоанглійського періоду
.Строкатість картини правопису була у кожного діалекту зокрема.

Значна кількість населення Англії в умовах норманського завоювання і
поширення французької мови була двомовною, що створило передумови
проникнення великої кількості французьких слів у англійську мову .Слова
на позначення предметів і понять, повязаних із життям і побутом
норманської знаті, а також слова повсякденного вжитку, які вже мали
позначення в англійській мові, створювали пари синонімів, між якими
відбувалася боротьба .У цій боротьбі між англійським і французьким
словом переможцем виявлялося або англійське слово, або французьке, або
обидва вони зберігалися у мові, але при цьому спостерігалася певна
диференціація їх значень.

До запозичених французьких слів належать : prince , noble , government
, royal , court , justice , sentence , siege ,religion , conscience,
peinter

( н.-а.painter ) , tailor, miller, shepherd, art, colour, image, leysir
( н.-а.supper) та ін., які можна умовно розподілити на кілька
семантичних сфер – державне управління, армія, релігія, міські ремесла,
мистецтво, розваги .

Інколи французьке слово витісняло свій англійський синонім у іншу сферу
значення .Наприклад ,д.-а. – “осінь” було заміщено іменником

autumn (від франц. automne ), але не зникло, а збереглося в англійській
мові в значенні “урожай”. Звязок між цими поняттями існує .

Певні фонетичні явища спостерігалися при запозиченні слів французької
мови, в яких вони зустрічалися .Відбувалася так звана субституція
звуків: замість чужого французького звука підкладався найближчий до
нього французький звук. Наприклад, [ ] окремі прошарки населення, які
знали французьку мову ,вимовляли як слід ,решта замінили його,
вимовляючи сполучення [ ] або дифтонгом [ ]. У слові nature могло
звучати [ ], [ ] або [ ].

Французькі носові голосні замінювалися англійськими відповідно

неносовими [ ] in: instance , [ ] im :simple , [ ] en : offence,
[ ] em :mention ,[ ] : abandon, [ ] [ ] oun, оwn : round ,

noun і т.ін.

У давньоанглійській мові був відсутній дифтонг oi ,у складі слів
французького походження ( point , joint), адже не інувало звуків з яких
би він розвинувся. Суперечливим залишається питання про те, наскільки
великою була роль французької мови як щодо лексичних запозичень і зміни
звуків, так і про можливості французького впливу на синтаксичну будову
англійської мови. При цьому висловлювалися різноманітні точки зору.
Деякі дослідники були схильні перебільшувати вплив французької мови у
середньоанглійський період, забуваючи, що такого потужного впливу
англійська мова зазнала лише б за тієї умови, якщо б основна маса
англійського народу, яка визначала долю англійської мови, вільно
володіла французькою. Головним чином таке перебільшеня стосується
синтаксичних явищ.

ВИТІСНЕННЯ ЛАТИНІ.

Лондонський діалект XIV ст.знаменував собою ранній етап утворення
національної мови . Усі інші територіальні діалекти поступово

перейшли на становище безписемних діалектів, усних говорів .Лондон цього
періоду був значним торговим центром , куди стікалися люди
найрізноманітніших професій, які розмовляли на різних діалектах. Тому
така концетрація діалектів призвела до співіснування в лондонському
діалекті різноманітних діалектних форм, як мовленнєвих, так і
граматичних.

Однак існували ще інші пласти життя ( церковне і наукове ) ,де
фунціонувала зовсім інша мова –латинь.

Питання щодо поширення національної мови у цій сфері було вирішене
королем Генріхом VIII, який посварився із папою Климентом VII і почав
насаджувати протестанство; особливого спротиву з боку духовенства не
було. Реформація в Англії відбулася мирним шляхом. Всі церковні тексти
були перекладені на англійську, богослужіння почали проводитися
англійською.

Більш сладним шляхом відбувалося становлення англійської як мови

наукової літератури.

У 1531р. Т.Еліот зробив першу спробу створення наукової праці рідною
мовою “The Governor” ( “Наставник”). Це було свідоме намагання
довести, що й англійською можна писати на серйозні теми. На той час
англійська мова була сильно засмічена латинськими запозиченнями.

Поети XV cт. “прикрашали” свій текст англійськими латинізмами без
найменшої потреби. Для авторів, які наважилися писати трактати
англійською, труднощі були досить реальними: англійська не мала
спеціальної термінології . Еліот вирішив це питання своєрідним чином :

він увів латинське слово в англійській формі (напр, maturity – лат.
maturitas ) і потім дав детальне витлумачення цього терміну.

Непотрібні латинізми викликали протест прибічників гарного стилю, які
виступали з позицій пуризму проти засмічення мови іноземними словами.
Прихильники латині намагалися зберегти кастовість науки і релігії:
використання рідної мови як для наукових праць, так і для ведення
теологічних диспутів відкривало широкі можливості для ознайомлення
непосвячених з дискутованими питаннями, що, з точки зору представників
схоластичного світобачення, було цілком небажаним .

Кінець XV ст.був епохою великих географічних відкриттів, але розширення
відомого європейцям світу сприяло створенню необхідних практичних
посібників з астрономії і математики.

Протягом XVI ст.латинь була повністю витіснена з усіх сфер її
функціонування. По-суті, латинь була переможена шляхом запозичення
термінів із латині. Так, в англійській мові серед серед 20-ти тисяч
найуживаніших слів близько 10400-латинського походження.

Дієслова I дієвідміни латинської мови на –are, як правило
запозичувалися у формі основи супіну :aggravate, irritate, locate,
narrate, separate. Дієслова ІІІ дієвідміни запозичувалися у формі супіну
також: attribute, constitute, affect(afficio), collect(colligo). Були
запозичені прислівники на –ent,-ant, які в англійській є прикметниками
:arrogant,

dependent, evident, patient; окремі із них у подальшому
субстантивувалися:

acciedent, orient. У більшості випадків складно визначити яким шляхом
відбувалися запозичення :багато із запозичених слів були уже раніше
запозичені французькою мовою із латині ,і можливо ,що частина їх
потрапила в англійську через французьку.

Латинська лексика запозичувалася у переважній більшості випадків не
ізольовано, а у вигляді словотворчих гнізд. Ці гнізда утворили
співвідносні словотворчі ряди, в які частково увійшли і романські слова,
раніше запозичені з французької: attentive-attention, demonstrative-

demonstration, obedient-obedience.

Поступово в англійській мові XVI-XVII ст. склався значний пласт
латинських слів, який сформувався шляхом не усного спілкування, як це
було із латинськими запозиченнями з латинської мови у давньоанглійський
період, а шляхом вилучення їх з книжок.

.

ЗАПОЗИЧЕННЯ XVII-XVIII.

В епоху Реставрації англійською мовою була запозичена відносно не велика
кількість французьких слів. Вони вирізняються тим, що зберегли вимову і
наголос, наближені до французької. Так голосні і приголосні звучать
близько до французької в словах: machine [ ], chemise [
];

t не вимовляється у словах ballet [ ],bouquet [
],buffet [ ].

Більша частина цих слів належить до рідко вживаної лексики, але такі
слова, як machine, ballet, набули широкого вжитку. Значна кількість
запозичених із французької мови слів є словами латинського походження.

У звязку із розширенням торгівлі і культурних звязків XVII-XVIII ст.,
англійською мовою були запозичені слова з ряду мов, наприклад
італійської, іспанської, голандської. Траплялися арабські запозичення
через іспанську та інші мови. З італійської в основному були запозичені
слова, які стосувалися образотворчого мистецтва, музики, театру.
Напрликлад, andante, libretto, duet, violin, opera, cameo, fresco,
stucco, studio, а також ряду слів, що стосуються інших сфер життя
(gondola, spaghetti, balcony, bankrupt, macoroni, medico), які належать
до різних галузей культурної і громадської діяльності. До іспанських
запозичень належать: armada, tomato, canyon, cigar, guerilla, hurricane,
mosquito, potato, cocoa, quinine, tobacco, negro ,tornado, comrade,
dispatch,

sherry. З голандської прийшли слова, повязані з мореплавством і
живописом: buoy, reef, skipper, yacht; easel, to etch, landscape. З
португальської: tank, verandah, castle, cobra, emu.

У той же час в англійській появляються слова, які відображали експансію
в Новий Світ,-слова,запозичені з мов північно-американських індійців:
canoe, wigwam, toboggan, moccasin, squaw, bungalo, jungle та ін.

В подальшому коло мов, з яких поступали запозичення в англійську,

продовжувало розширюватися. У цьому звязку слід назвати російську,
німецьку, польську, мови країн Близького Сходу, мови Індії, Австралії.

У XVII-XVIII ст.почалося наукове вивчення мови. В газетах і журналах
різних політичних та літературних напрямків обговорювалися питання
граматики, лексики, стилю, орфографії англійської мови.

Основними проблемами у мові цього періоду були: усунення розходження
між вимовою і правописом, створення уніфікованої граматики та
упорядкування словникового складу і його вживання. Мова

XVII-XVIII ст.характеризується більш послідовним вживанням граматичних
правил, які склалися на той час. Письмові памятки свідчать,

що всі основні риси граматичної будови, властиві сучасній мові, в такій
самій мірі були властиві й мові того часу.

h?

h?

h?

gd?

Y Z?]///////////////i//////a///

_
aOcjdRfvh1/4h?j¬j®j°j?j?j¶j?j?j1/4j3/4jAjAejAEjEjEjIjIjthj

Похожие записи