Реферат на тему:

Роксолана як історична постать в Туреччині та Україні

В українській історії та культурі Роксолана є легендарною постаттю. Вона
не просто українка, яка потрапила в полон. Доля посміхнулася їй, і
Роксолана стала відомою дружиною падишаха Сулеймана Пишного, яка після
багатьох сліз та журби знайшла щастя. Через те, напевно, вона символізує
долю своєї країни.

Специфічність місця Роксолани в українській та турецькій культурі й
історії полягає в тому, що цю постать можна розглядати у двох планах:
історичному, підтвердженому документами, та міфічному, бо творча уява
митців зберегла для нас чарівний ореол романтики та легендарності цієї
героїні.

Анастасія Лісовська, Рушен, Роксоляна або Роксолана, Хасекі, Хуррем
Султан – ось той перелік імен, якими називали українку під час її
нелегкого життя. У Туреччині вона знана як Хуррем Султан, що означає
Радісна султанша. В Україні вона відома під ім’ям Роксолани, що
вказувало на етнічну приналежність, це наймення європейські посли в
Туреччині вживали у своїх доповідях та мемуарах.

На своїй батьківщині Анастасія Лісовська, попівна з Рогатина, достатньо
відома. Про неї пишуть літературні твори, які навіть екранізують. В уяві
українців вона залишається символом всіх тих українських дівчат, що
потрапили у полон, доля яких так нагадує долю української держави.

Історичні джерела нам скажуть, що вона жила в Україні приблизно 18
років, а в Туреччині – 40. Чи у Туреччині також всі люди знають про неї?
Чи те, що вони знають, збігається з тим, що написано в українських
літературних творах? У яких архівах або музеях зберігаються документи,
що містять відомості про неї?

Мета цієї публікації полягає у висвітленні життя українки Анастасії
Лісовської (далі Роксолана, згідно з європейською традицією) так, як
воно представлене в документах, мемуарах та літературних творах.

Документальні свідчення про Роксолану

Роксолана в турецькій історії має ім’я – Хуррем Султан. Турецькі
літописи майже нічого не кажуть про український період життя Роксолани.
А сучасні турецькі дослідники користуються хроніками тодішніх
європейських послів. Найвідомішою з них вважається збірник Альбері, в
якому зібрані хроніки венеціанських послів – Пієтро Браґадіно, Бернардо
Наваджеро, Доменіко Тревізано. Містить відомості про Роксолану
авторитетна праця “Історія Османської імперії” австрійського історика
Дж. В. Гаммера. Зазначені джерела подають про походження Роксолани
подібні, але переважно загальні відомості.

Відомий факт: тодішні європейці називали “роксоланами” геть усю людність
української території. “Русь”, тобто Україна, на латині звалася
Rохоlаnіа, кожен русин-українець Rохоlаnіus, кожна русинка-українка –
Rохоlаnа.

Семигородець Мартин Броньовський у відомій праці “Таtаrіае dеsсrірtіо”
(1595) наголошує, що Роксоланія – то є Русь, або Рутенія. Тодішній
відомий польський поет Себастіян Кльонович описав побут Червоної Русі в
латиномовній поемі, яку назвав “Rохоlаnіa”. А в стародавню добу
роксоланами (рокс – аланами) звалися азовсько-чорноморські сармати, що
заселяли територію між Доном та Дністром.

Браґсідіно, один з венеціанців, що був послом в Османській імперії у
1553 році, писав про дружину Сулеймана Пишного, що вона “altra donna di
nation Rossa” [3], тобто із русинів. Ще один венеціанський посол
Даніелло Людовіджі теж підтверджував ту Брагадінову думку [3]. Про те,
що Роксолана – попівна з Рогатина, дізнаємося з джерел письменника
польського графа Станіслава Ржевутського, якого потім спопуляризував
австрійський історик Гаммер, а згодом і українські вчені В. Антонович та
М. Драгоманов у праці “Историческия песні малорусскаго народа”, 1874 р.,
або П. Куліш у праці “История воссоединения Руси” 1877 рік. Найточніше
розповідав про батьківщину Роксолани Гаммер. Він засвідчив, що рідним
містом майбутньої султанші був Рогатин в Галичині, на березі річки Ліпи
[4, с. 487]. Напевно, саме тому українські автори, що писали про
Роксолану, твердили, що Рогатин – місто дитинства і юності Роксолани.

Шлях до Туреччини

Встановити точно дату народження Анастасії Лісовської практично
неможливо через те, що метричні книги не збереглися. Традиційно
вважається, що дівчина походила з родини українського священика. На
жаль, українські церкви у XV столітті грабували як татари, так і
католики-поляки [11, с. 102]. Зважаючи на датовані згадки вже про
дружину падишаха Сулеймана Пишного, можна припустити, що вона народилася
у 1500 році. На момент полону їй було 15 – 18 років.

У той період Галичина входила до складу Великого королівства
Литовського, але “влада на місцях знаходилася в руках князів з руських
околиць” [11, с. 101], таких як Четвертинські, Острозькі, Корецькі та
ін. Через міжусобні чвари ослаблені міста ставали привабливою здобиччю
для татарських загонів. Нагадаємо, що Запорізьке козацтво як регулярне
військо, яке стояло на захисті українських земель, ще не було
сформоване. За свідченням Мартина Бєльського, у 1516 році татари напали
на Червону Русь і вивели звідти до 5000 полонених. А в 1537 році під час
нападу на Волинь були взяті у полон 15000 чоловік. У 1575 році татарські
загони спустошили міста Червоної Русі, Волині, Поділля [2, с. 533].
Вірогідно, що Анастасія Лісовська потрапила у полон саме у 1516 році,
тобто їй було приблизно 15 – 18 років.

Як вона потрапила у Стамбул? Ані турецькі, ані українські чи європейські
історики не відповідають на це питання. Проте панує думка, що її
полонили під час татарського набігу. Потім її продали в Істамбул, через
Крим. Цікаво, що про торгівлю людьми турецькі документи того періоду
мовчать. Сучасні історики доводять, що ця торгівля відбувалася
нелегально. Саме тому документально дослідити час і обставини, за яких
українська бранка потрапила до Стамбула, неможливо.

Михайло Литвин, письменник-самовидець, сучасник Сулеймана Пишного, у
своїх записках, скомпонованих між 1548-1551 роками, зазначав, що
торгівля бранцями з слов’янських земель була основним заняттям
татар-набіжчиків. Територія України, децентралізованої та ослабленої,
часто ставала місцем грабунку. Вщент випалювалися села, містечка, а
людей пішки “між чорні мажи” гнали до Криму, до Кафи та Гезлева (сучасні
Феодосія та Євпаторія), де були розташовані найбільші невільничі ринки.

Найлагідніша була доля для вродливих бранок з України. Михайло Литвин,
описуючи звичаї та норови кримських татар, в своїх записках зазначав:
“Жінок, що мають задовольняти чоловічу жагу, продавці тримають інакше.
Їх спочатку відгодовують, зодягають в шовк, білять і рум’янять. Гарні
дівчата нашої крові купуються інколи на вагу золота” [8].

Видатний філолог і сходознавець Агатангел Кримський у праці “Історія
Туреччини”, яка донині залишається майже єдиним ґрунтовним дослідженням
не тільки турецької історії, але й звичаїв, що видана українською мовою
і може послуговувати за джерело при вивченні українцями Туреччини, так
описав можливий життєвий шлях української бранки: “Діставшись до гарему
значного достойника, українська бранка, через свою українську вдачу,
через тую силу волі і характеру, яку взагалі має українське жіноцтво,
легко могла не тільки прихилити до себе душу свого пана-чоловіка, але й
взяти над ним певну силу. Могла вона таким чином здобути і політичний
вплив, а надто коли вона зрікалася православної віри та й, кажучи
словами козацької думи, “потурчилася, побусурменилася, для розкоші
турецької, для лакомства нещасного”. Тип такої українки, що добилася в
Туреччині високого становища, увіковічнила поезія українських кобзарів у
думі “Про дівку-бранку, Марусю попівну-Богуславку”, яка на Великдень
звільнила 700 козаків з неволі” [9, с. 200].

Такими були історичні умови, за яких Анастасія Лісовська, попівна з
Рогатина, потрапила до гарему Сулеймана Пишного, а потім завдяки своїй
вдачі та розумові стала улюбленою дружиною падишаха. Не залишає сумнівів
лише той факт, що її вивезли з батьківщини до одруження, бо лише
незаймана дівчина мала право народити спадкоємця династії Османів.

Можемо остаточно підсумувати: й історичні джерела, і літературні твори,
і прості чутки, – всі мають одну спільну лінію. Ця лінія простежується в
тому, що дівчина після рабства, стала найповажнішою жінкою, дружиною
падишаха в наймогутнішій імперії. Між відомостями, які подають джерела
та між чутками є розбіжності. Навіть про її рідне місто, сім’ю,
обставини, за яких її захопили татари чи турки – точно не відомо. Це все
документально не досліджено. Але сам цей факт оригінальний вже тим, що є
живим прикладом, який дуже нагадує казку із щасливим закінченням.

Моральний та фізичний тип

F

???????N

???????N

??????$????N?зумної, хитрої, гарної та сильної жінки, яка завжди
відчуває свою правоту. Вона настільки сильна, що може керувати великою
державою під час влади наймогутнішого падишаха. Роксолана допомагала
своїй країні тим, що змогла припинити напади османської армії на
Україну. А що кажуть історики, або тодішні посли, які служили у столиці
могутньої імперії?

Турецькі історики про її моральний та фізичний тип детально не
розповіли. Браґадіно, описуючи її зовнішність, наголошував, що вона була
не красуня, але молода і витончена. Інші джерела свідчать, що краса її
була більше душевною, ніж зовнішньою. Напевно, саме ця її особливість
зіграла важливу роль у виборі падишаха Сулеймана між першою дружиною і
Хуррем. Як нам доповіли турецькі історики [1], падишах бачив негарну
поведінку першої дружини під час сварки і через те примусив її жити
окремо від себе, а потім одружився з Хуррем. Після того між ними все
життя зберігалося спражнє кохання і щире розуміння. Листи від Хуррем до
свого чоловіка, які зараз знаходяться в архіві палацу Топкари [10],
свідчать про те, що вона мала тісні, щирі і люб’язні стосунки з
падишахом. Вона писала йому про себе, про політичну ситуацію в Стамбулі,
про своїх дітей.

Але чи мала вона таку повну владу над своїм чоловіком, що могла активно
втручатися в політику, впливати на прийняття рішень і навіть проводити
аудієнції з іноземними послами віч-на-віч, як кажуть українські автори?
Ані європейські, ані турецькі джерела про це не говорять. А науковці,
які досліджують звичаї, що панували при дворі, заперечують це.
Наймогутнішою в історії Османської імперії була Кьосем Султан, та й то
тільки тому, що правлячому султанові, її синові, у той час було 7 років.
Вона могла тільки підслуховувати розмови про зовнішньополітичні справи
через дерев’яні жалюзі. Тому Роксолана навряд чи зустрічалася з послами
віч-на-віч і спрямовувала турецьку політику.

Чи була вона сильною, чи могла керувати державними справами? Чи мала
Роксолана силу волі?

По-перше, ті, хто працював у палаці – добровільно або насильно, мусили
мати певні риси. Наприклад, розум і т. д. Рабині повинні були бути не
тільки красивими (що само собою зрозуміло). Те, що Анастасія змогла
вижити під час полону, свідчить про її особливі якості, які привернули
увагу татар. Адже зі свідчень сучасників відомо, що відповідно до
естетичних вимог тієї епохи вона не була красунею.

До речі, татари чітко категоризували ясир, не тільки за статевими
ознаками. Український епос у думі “Три попівни в плену у турок”
зафіксував таке поводження із дівчатами-бранками:

”…Єдну взяли по при коні

по при коні на ремені,

другу взяли по при вози,

по при вози на мотузі,

третю взяли в чорні мажі…” [7, с. 86]

Критерієм, який впливав на вибір варіанту транспортування, а також
майбутньої ціни полонянки, був вік та зовнішність дівчини. На мажах
везли найцінніший товар, який продавали потім на найбільших невільничих
ринках. Без сумніву, Анастасія Лісовська була в цій групі полонянок, і,
скорше за все, саме незламна воля, яка просвічувала через ніжний образ
дівчини, вселила в завойовників повагу до неї і, певною мірою, допомогла
їй досягнути високого становища, а потім втримати владу в руках.

По-друге, вона стала дружиною падишаха. Одружитися з падишахом для
невільниці з гарему було надзвичайно складно. Місце одної з чотирьох
законних дружин падишаха Великої османської імперії було недосяжною
мрією багатьох турецьких дівчат з найшановніших родин. Бо навіть
правителі з королівських династій пропонували своїх доньок у наречені
султанові, щоб заручитися підтримкою, або захистити себе у стосунках з
найвпливовішою державою, що мала потужну мобільну армію.

Гарем султана постійно поповнювався новими одалісками зі всіх кутків
світу. Найвищою нагородою для них було привернути увагу свого володаря,
що рятувало від безвиході довічного ув’язнення в садах палацу Топкапи. В
умовах жорсткої конкуренції, постійних інтриг, Роксолана спромоглася не
тільки завоювати любов Сулеймана Пишного, але й стати другою законною
дружиною. Якщо Сулейман, один з найпринциповіших, самовпевнених
падишахів, вибрав її, то це означає, що він побачив у ній якості,
храктерні для подруги володаря половини світу.

Роль Роксолани у керуванні великою імперією

Отже, одруження з могутнім “Пишним» падишахом. Чи можна казати, що саме
після цієї події турецький народ і турецькі історики звернули увагу на
неї? Адже на той час в сералі перебувало приблизно 50 наложниць. Це так,
але саме розум і добра вдача Роксолани сприяли тому, що вона спромоглася
брати участь у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики
Великої Османської імперії. Венеціанський посол Бернардо Наваджеро у
1553 році зазначав, що “свою жінку Роксолану кохав Сулейман Пишний
якнайщиріш та й охоче радивсь із нею про державні справи і, мабуть,
надавав її розумним словам більше віри і уваги, ніж словам досвідчених
державних мужів” [6]. Між тим, Роксоляна поважала звичаї народу, долю
якого приречена була розділити, щиро вшановувала свого чоловіка. Щоб
забезпечити своїм дітям право спадку, вона приймає іслам і мусить
змиритися із другорядною роллю жінки, навіть венценосної в
мусульманському суспільстві. Саме тому вона вдовольняється тим, що стає
радником та ідеологічним надхненником свого чоловіка-падишаха .

Пам’ять про неї у турецькій та в рідній країні

Анастасія Лісовська (Роксолана) залишила на згадку про себе низку
пам’яток на території Османської держави, а також в арабських країнах та
Єрусалимі. Вони свідчать про те, що вона була досить активним діячем
який реалізовував свій потенціал у благочинних акціях. Дослідження
документів “мюгімме” [5] в архівах Істамбулу показало, що вона наказала
заснувати систему регулярних надходжень грошей для догляду святинь
Єрусалиму. Саме завдяки цьому надійшли гроші на побудову водопроводу, що
постачав до Мекки питну воду. Крім того, вона на власні гроші побудувала
мечеть. Роксолана сприяла благоустрою Стамбула, будівництву божевільні,
лікарні, притулку для бездомних на місці Авретбазару, невільничого
ринку, на якому свого часу її було продано. Це не все, з чим Хуррем
увійшла в історію.

Сумний відтінок має слава Роксолани як матері спадкоємця османського
престолу. В намаганні забезпечити майбутнє свого сина Селіма, який був
другим сином Сулеймана і не мав права спадку, вона зав’язує вузол
інтриг, в результаті яких гине не тільки син від першої дружини Мустафа,
але й діти Роксолани. А Селім, прийшовши до влади, не виправдав
сподівань матері. Його поглинули розваги, за що він отримав прізвисько
П’яний. Саме від нього деяки історики відраховують початок занепаду
Османської імперії.

Отже, по-перше, Анастасія Лісовська є історичною постаттю. По-друге, у
Туреччині її діяльність відома загалові. Роксолана мала опосередкований
вплив на прийняття важливих політичних рішень, мала владу над падишахом,
але ця влада базувалася на душевній шляхетності, щирому коханні та
довірі.

Література

Ali Kunh al-ahbar.– ueniversite kuetuepanesi. – № 5959. – var.
341.Bielski M. Kronika.

Bragadino Pietro // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti
al Senato,– Florencia, 1855. – т. IX (= сер. З, т.1).

Hammer J. V. Histoire de l‘Empire Ottoman. – Paris, 1836. – т.V. – 769
c.

Muehimme (Збірник пояснень законодавчих актів Османської імперії): У
80-ти т. – Т. 4-6.

Navagelo Bernardo // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti
al Senato. – Florencia, 1840. – т. III (= сер. З, т. І) – С. 74.

Антонович В., Драгоманов М. Историческия песни малорусскаго народа. –
1874. – 432 с.

Антонович В. Мемуары, касающиеся истории южной России. – Т. І. (додаток
до “Киевской Старины”. 1889. – май, август, сентябрь)

Кримський А. Історія Туреччини. – 2-е вид., випр. – Київ-Львів, 1996. –
288 с.

Лист № 5926, 5038, 6036, 11480, архів Топкари Палац

Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII
століття: Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів
іст. фак. вузів, вчителів. – К., 1997. – 311с.

Назва “Русь” – дуже старе слово у слов’янських народів. Київська Русь,
Червона Русь і сучасна Росія. Але коли історики кажуть, що Роксолана із
Росії, це не означає, що вона росіянка. Вона, як казали більшість послів
у Стамбулі та історики, із Червоної Русі, тобто з Галичини.

“giovine non bella ma grassiada”

“Magnificent” – так називали європейці Сулеймана Пишного.

Похожие записи