Реферат на тему:

Робота з підручником

За підручником мови, який видається для кожного із середніх класів
окремо, учні самостійно чи з допомогою вчителя набувають знання та
навички і вдосконалюють їх. Робота з підручником вимагає вміння
правильно читати і розуміти текст, осмислювати прочитане, добувати з
нього потрібні факти, узагальнення, записувати висновки.

Нині роботі з підручником на уроках мови приділяється значна увага, хоча
за браком спеціальних досліджень, якщо не рахувати брошури з дидактики
А.А. Концевої «Учебник в руках школьника» (М.: Знание, 1975) та окремих
методичних статей1, учитель-словесник все ще не дістає потрібної
методичної допомоги. Тим-то ефективне використання підручника подекуди
продовжує залишатися вузьким місцем у шкільному навчанні української
мови.

Здебільшого вчителі звертаються до підручника, щоб уточнити колективно
сформульовані учнями визначення чи правила, або провести одну-дві, рідше
— три практичні вправи, або дати домашнє завдання. І учні за підручником
працюють в основному тоді, коли готують урок.

Навряд чи можна вважати таку форму роботи з підручником достатньою.

Учнів мало привчають самостійно орієнтуватися в матеріалі підручника,
раціонально працювати над засвоєнням викладених у ньому теоретичних
відомостей і свідомо, осмислено виконувати практичні завдання і вправи.
Це одна з причин того, що багато учнів не працюють як слід з
підручником: готуючи урок, спочатку виконують письмову вправу, а після
цього сяк-так перечитують текст параграфа.

Тим часом підручник, на що вказує сама його назва, завжди має бути під
рукою учня, за ним він повинен учитися, вдосконалювати практичні вміння
і навички.

Треба буквально з першого уроку ознайомити п’ятикласників з власне
зовсім новим для них підручником, за яким на відміну від загалом
пропедевтичного (підготовчого) в початкових класах курсу рідної мови
учні приступають до більш глибокого і систематичного (у стрункій
логічній послідовності) її вивчення.

Підручник містить теоретичний матеріал (для засвоєння) та практичні
завдання і вправи (для виконання) на уроках і вдома. Учитель називає
основні розділи навчальної книги та коротко розказує, що в них
вивчається.

Конче важливо ознайомити учнів з умовними позначеннями, якими виділено
матеріал для спостереження: опору на знання, здобуті в початкових
класах; вправи, що містять додаткові відомості; завдання підвищеної
складності; теоретичні відомості з мови; значущі частини слова; головні
і другорядні члени речення та ін. Проте система умовних позначень може
бути успішно засвоєна в процесі практичної роботи з підручником.

Окремо слід спинитися на кольоровому виділенні ключових (опорних)
слів-термінів (подані в рамках), особливо важливих заголовків,
формулювання визначень і правил. Багато важать також кольорові
репродукції картин відомих художників та звичайні малюнки, що
допомагають краще зрозуміти значення слів, суть мовних явищ.

Для вивчення питання, якими прийомами роботи з підручником мови
найчастіше користуються учні, в школах м. Києва і Київської області
проводилось спеціальне анкетування. Роботою було охоплено тридцять п’ять
5-9 класів — 967 учнів. Відповідаючи на запитання анкети, учень повинен
був указати, по-перше, як він готується до уроку: що робить спочатку —
вчить теоретичний матеріал чи виконує практичне завдання, по-друге,
якими прийомами вивчення нового матеріалу і як часто користується (в
анкеті перераховувалися прийоми, з яких слід було виписати стовпцем —
відповідно до частоти використання — найбільш уживані).

Одержані результати досить красномовні. 57 % учнів спочатку виконують
домашнє завдання, потім «учать параграф». Опрацьовуючи теоретичний
матеріал підручника, діти здебільшого (79 %) обмежуються простим
читанням, 46 % учнів переказують виучуваний матеріал. Невелика частина з
них (19 %) аналізує таблиці і схеми, ще менша (14 %) добирає приклади до
визначень і правил. І лише одиниці складають план та конспект параграфа
або теми. До самоперевірки вдаються декотрі, причому зчаста це робиться
одноманітно: переказуючи матеріал, учень час від часу заглядає в
підручник для звірення своєї відповіді.

Сказане свідчить про необхідність спеціального навчання школярів
працювати з підручником.

Теоретичний матеріал, який подається в підручнику, неоднаковий за
змістом, ступенем складності, обсягом та значенням, тому потребує
різного підходу, різних прийомів навчання. Граматичні визначення і
правила правопису повинні заучуватися дітьми напам’ять: матеріал, у
якому подано другорядні ознаки мовного явища, аналіз прикладів, досить
уміти пояснювати своїми словами.

Практика досвідчених учителів вказує на різні форми роботи з
підручником.

Тексти до тем, що вивчалися в початкових класах, або є порівняно
легшими, учні самостійно читають, запам’ятовують, наводять свої
приклади.

У такий спосіб можна провести урок на тему «Лексичне і граматичне
значення слова» (5 клас). Перед тим, як читати викладене в підручнику
пояснення2, учні відповідають на запитання, що їм відомо з початкових
класів про лексичне значення слова, потім знайомляться, порівнюючи слова
спільного кореня лексика, лексичний з поняттям лексикологія (наука, яка
вивчає словниковий склад мови), лексичне значення слова, тобто що
означає слово. Тут же дається поняття тлумачного словника, який пояснює
(тлумачить) лексичне значення і вживання слів. Згідно із завданням
вправи 541 учні мають довести думку: слово — одна з основних одиниць
мови. Розглянувши наведену в підручнику (С. 167) таблицю «Слово (мовна
одиниця)», діти дізнаються, що, крім лексичного, слово має граматичне
значення, яке вказує на приналежність слова до певної частини мови та
його граматичні ознаки (рід, число, відмінок і т. ін.). Закріплення
матеріалу здійснюється шляхом усних і письмових вправ на визначення
лексичного і граматичного значення слів.

Аналогічно використовуємо підручник рідної мови при поясненні матеріалу
на теми: «Самостійні та службові частини мови» (6 клас), «Прислівник як
частина мови» (7 клас), «Однорідні й неоднорідні означення» (8 клас),
«Складнопідрядні речення з підрядними обставинними» (9 клас) і баг. ін.

Для збудження інтересу до викладеного в підручнику матеріалу можна
запропонувати учням виділити під час читання нове, що не вивчалося
раніше з даної теми. Так, опрацьовуючи параграф, в якому розкривається
поняття про дієслово, діти вказують на розширене значення дієслова
порівняно з відомим, а саме: дієсловами називають не тільки слова, які
означають дію, а й слова, що означають стан3. Цей прийом цінний тим, що
привчає учнів уважно читати.

gdB|Y

Добре запропонувати учням відповісти на проблемні запитання: 1) Які з
дієслів читати, лежати, журитися, бігти, спати, ходити означають дію, а
які стан предмета? 2) Яких дієслів у мові більше — на означення дії чи
стану? Чому?

За завданням учителя діти наводять приклади дієслів на означення стану
та складають з ними речення.

Активну увагу при поясненні нового матеріалу викликає і підтримує
вибіркове читання учнями підручника. Знайомлячись за вказівкою вчителя
із змістом частини того чи іншого параграфа, учні засвоюють нові
відомості, з якими не доводилось зустрічатися в попередньому навчанні,
наприклад: види словосполучень за способами вираження основного слова (7
клас), непряма мова (8 клас), підрядні з’ясувальні речення (9 клас) та
ін. Таке читання є досить ефективним, оскільки зобов’язує учнів
працювати зосереджено, з напруженням.

У роботі з підручником корисно застосовувати і такий прийом: пояснюючи
матеріал, учитель випускає легше питання і пропонує учням самостійно
розібратися в ньому, після чого в бесіді перевіряє, як вони засвоїли
урок.

Звичайно, вміння працювати з підручником не приходить до учнів саме по
собі, йому треба систематично навчати, передусім виробляти вміння
раціональної організації праці на уроках і вдома — під час виконання
домашніх завдань. Покажемо це на прикладі.

— Сьогодні, — каже вчитель, звертаючись до п’ятикласників, — у нас
особливий урок. Ви будете вчитись виконувати домашнє завдання. У ваших
зошитах є помилки, які свідчать про те, що не всі з вас уміють правильно
виконувати задане додому. Скажіть, коли ви виконуєте домашнє завдання?
(Деякі учні відповідають, що, повернувшись із школи, вони обідають і
одразу ж сідають за книжки).

Учитель. Ви робите неправильно. Після обіду слід відпочити на повітрі.
Виконуючи уроки, через кожні 45 хвилин треба робити на 10-15 хвилин
перерву. З яких предметів ви починаєте виконувати завдання?

Учень. Я спочатку роблю усні уроки, потім письмові; починаю з найважчих,
а потім переходжу до легших.

Учитель. Які предмети ви вважаєте важкими?

Учні. Важкими є математика… географія… українська мова.

Учитель. Домовимося, що надалі ви будете робити так: спочатку
виконуватимете завдання з математики чи географії або української мови,
а потім готуватимете уроки з літератури, історії, географії, ботаніки.
Чергуючи легші і важчі навчальні предмети, ви менше стомлюватиметесь, а
отже, і краще будете засвоювати вивчене.

Учитель пише на дошці: Спрощення в групах приголосних.

Учитель. Треба визначити, якою має бути послідовність роботи. Хто скаже,
з чого слід почати?

Учні . У зошиті записуємо дату. Спочатку читаємо завдання до вправи, а
потім її виконуємо… Ні, спершу треба вивчити параграф.

Учитель. Правильно роблять ті, хто спочатку вчить заданий параграф. А
чому саме з цього треба починати роботу?

Учень. Не знаючи правила, не можна безпомилково виконати вправи.

Учитель. Цілком правильно. Слід так і робити: спочатку вивчити правило
чи визначення, а потім перейти до письмового завдання. Хто скаже, як
треба вчити матеріал?

Учень. Треба прочитати його в підручнику.

За викликом учителя діти читають виділені в підручнику синьою
вертикальною лінією теоретичні відомості з теми, що належить засвоїти, і
після розгляду відповідної таблиці (С. 134-135) формулюють правило
спрощення в групах приголосних.

Учитель. Але прочитати — ще не означає вивчити.

Учень. Треба уважно прочитати, а потім переказати те, що прочитав.

Учитель. А як ви будете переказувати прочитане — про себе чи вголос?
Піднесіть руки, хто повторює вголос. (Більшість учнів підносять руки).
Як ви гадаєте, чим корисне таке повторення?

Учень. Матеріал краще запам’ятовується. Повторюючи вголос, ніби готуєшся
відповідати в класі.

Учитель. Повторювати можна двома способами — про себе і вголос. Найкраще
спочатку прочитати параграф мовчки, добре в ньому розібратися, а потім,
закривши книжку, кілька разів переказати. Як переконатися у тому, що
добре знаєш матеріал?

Учень. Треба попросити батька або матір перевірити.

Учитель. Так. Але це не завжди можна зробити. Існують різні способи
самоперевірки, зокрема такий. Розповідаючи зміст параграфа, слід
поділити його на частини і до кожної з них записати на окремому папірці
приклади, що є в підручнику, або свої власні. Спробуйте зробити це самі.

Учитель стежить за роботою класу, підказує тим, хто не може самостійно
виконати завдання, що і як треба робити.

З’ясовуючи, як виконувати вправу, вчитель пояснює, що спочатку слід
прочитати завдання до вправи, добре в ньому розібратися (один з учнів
читає завдання, інший переказує; учні записують у зошитах дату, вид
роботи, номер вправи). Після цього можна починати виконувати вправу. Але
й тут має бути певна послідовність: спершу слід виконати вправу усно,
потім читати речення і записувати їх. Краще записувати не кожне слово
окремо, щоразу заглядаючи в підручник, а групи слів (по 3-4).

Учитель. Тепер виконаємо вправу 430. Прочитайте і спишіть подані
речення. Поясніть написання виділених слів.

У короткому підсумку вчитель підкреслює необхідність у подальшому
застосуванні визначеної методики роботи з підручником, зауважуючи про
істотні зміни з часом в організації заняття з навчальною книгою,
пов’язані із збільшенням обсягу та зростаючою складністю навчального
матеріалу.

Вдома п’ятикласники вивчають за підручником параграф 20 та виконують
вправи 425 і 429.

Насамкінець слід підкреслити, що характер роботи з підручником
визначається її метою, змістом виучуваного матеріалу, способами
проведення. Підручник нерідко використовують для повторення матеріалу
перед контрольною роботою. Йдеться передусім про фронтальне завдання,
згідно з яким учні повинні дати обґрунтовані письмові відповіді на
поставлені запитання за певною темою (наприклад, будова слова або види
складних речень), а також виконати 2-3 вправи. Підручник допомагає учням
у підготовці до контрольного диктанту (повторюється певний розділ або
об’єднані потрібні теми, якою, зокрема, є вживання м’якого знака і
апострофа). Без підручника важко організувати узагальнююче повторення
широких тем, як, наприклад, значення і граматичні ознаки різних частин
мови, ступені порівняння прикметників, словосполучення і речення та ін.
Особливої уваги потребує робота з підручником у підготовці до
контрольного твору заданого типу (розповіді, опису або роздуму).
Підручник містить рекомендації щодо змісту, структури, мовного
оформлення творів, наводить їх приклади. У процесі навчання рідної мови
учні виконують й інші завдання, з якими без звернення до підручника
важко впоратися.

Треба, отже, систематично застосовувати в навчанні раціональні, добре
вивірені форми і методи роботи з підручником.

Похожие записи