Реферат на тему:
Реалізація культурологічної змістової лінії на уроках української мови:
проблеми і перспективи
Проголошена останнім часом епоха постмодерну дала новий поштовх
дослідженням проблем культури та культурології.
Проблемами збагачення мовлення учнів у різні часи займалися О.О.
Потебня, Ф.І. Буслаєв, І.І. Срезневський, К.Д. Ушинський, К.Б. Бархін,
В.А. Добромислов, М.Т. Баранов, Т.О. Ладиженська, В.І. Масальський, І.О.
Синиця, О.М. Біляєв, М.І. Пентилюк, Н.А. Пашківська, Л.М. Симоненкова,
Т.П. Усатенко, Л.О. Кутенко.
Про велику силу живого народного слова у навчанні та вихованні
неодноразово згадували у своїх працях В.О. Сухомлинський, І.С. Олійник,
М.Г. Стельмахович. Аналіз шкільних програм, підручників, спеціальної
літератури засвідчив важливість і недослідженість проблеми реалізації
культурологічного компонента у навчанні української мови учнів 10-11
класів.
З метою з’ясування стану роботи над культурологічною змістовою лінією
української мови було проведено опитування серед учителів-словесників
Київської, Черкаської та Миколаївської областей за допомогою анкети
такого змісту:
1. Визначте суть поняття «етнокультурознавча лексика».
2. Як Ви працюєте над збагаченням мовлення учнів етнокультурознавчими
словами та словами-символами на уроках рідної мови у 10-11 класах?
3. Які культурознавчі слова, на Вашу думку, необхідно ввести у мовлення
учнів 10-11 класів?
4. Чи сприяють шкільні підручники реалізації культурологічного
компонента у навчанні української мови?
5. Якими джерелами, крім підручників, Ви користуєтесь у роботі над
реалізацією культурологічного компонента? Чи є в школі необхідна
кількість довідкової літератури, яка сприяє збагаченню учнівського
мовлення етнокультурознавчою лексикою?
6. Які види роботи Ви застосовуєте для реалізації культурологічної
змістової лінії? На яких етапах уроку?
7. Як відбилися в мові народні звичаї українців? Наведіть один приклад.
8. Який передовий досвід з реалізації культурологічного компонента при
навчанні української мови Ви використовуєте і є у Вашій школі?
9. Яку тематику творів Ви пропонуєте учням 10-11 класів на уроках
розвитку зв’язного мовлення для реалізації культурологічної змістової
лінії?
На перше запитання найбільш правильною і повною була така відповідь: «Це
слова, що виражають специфіку культури певного народу, вони різної
давності та різні за походженням. Переважна більшість таких слів —
безеквівалентні, тобто використовуються тільки в певній (одній) мові. В
основному це іменники. Приведемо приклад таких слів в українській мові:
коровай, колядка, щедрівка, калач, образ, веретено, галушки, свита,
паляниця та інші». Але подібних відповідей було небагато.
Відповіді решти вчителів свідчать про поверхове розуміння цього поняття:
— застаріла лексика;
— лексика, що відображає духовну культуру певного народу;
— лексика, що вивчає значення народознавчих термінів;
— слова, що означають народні назви;
— слова, що виникли дуже давно на території України;
— це власне українська лексика;
— це слова-символи;
— слова, які використовує тільки український народ.
Дійсно, протягом існування мови окремі слова її перестають широко
вживатися і переходять в пасивний словник, а потім і зовсім перестають
вживатися. Частина етнокультурознавчої лексики належить до пасивного
словника, але це не визначальна її риса, адже застаріла лексика не
обов’язково етнокультурознавча. Головною рисою етнокультурознавчої
лексики є її специфічна семантика, яка відіграє важливу роль у
формуванні особистісних рис школяра.
Приклади, що наводяться, часто повторюються, обираються найлегші:
веснянка, причілок, прач, Святвечір, рушник, хорунжий, лимар, мережка,
семиряга, чайка, журавель, щедрівка, спалювати зиму, обжинки, народні
знання, Чумацький Шлях, калина, верба, легенда, цямрина, сад-виноград,
образ, сап’ян, намисто, дукачі, колядки, стрічка, храм, сурма, Стожари,
різьба, вишивка, мальованка, кунтуш, корсет, кресаня, замовляння,
коваль, перкаль, кацавейка, семиряга, юпка, куліш, придане, лава, рожа,
квас, кутя, мальва, чаша, наливка, маківник, узвар, хоровод, плуг,
сопілка, хата, берегиня, вишиванка, ремесла, оселя, родина, родинна
обрядовість, вірування, народне образотворче мистецтво.
Чимало вчителів твердять, що такі слова застарілі чи діалектні, тому не
варто акцентувати на них увагу, їх можна вивчати на засіданнях гуртка
української мови чи народознавства, у школах з поглибленим вивченням
української мови.
Результати анкетування вчителів свідчать, що проблема збагачення
мовлення учнів — важливе і водночас слабке місце у роботі вчителя.
Словесники ще не мають чіткого уявлення про особливості роботи над
реалізацією культурологічної змістової лінії. Найчастіше вчителі
називають такі види робіт: робота зі словниками; складання словникових
статей та словничків з окремих тем етнокультурознавства; читання та
переказ художніх творів, що містять етнокультурознавчу лексику; рідше —
з’ясування лексичного значення слова; складання речень; добір
різноманітного матеріалу для написання диктантів, переказів і творів;
аудіювання. Частина відповідей свідчить про відсутність спеціальної
роботи над мовленням учнів, оскільки такі види робіт, як добір
дидактичного матеріалу, словникові диктанти не сприяють збагаченню
словникового запасу учнів. Не зовсім чіткими були такі відповіді:
«ознайомлення з особливостями мови західних областей України», «вивчення
легенд, повір’їв, пісень українського народу», «ознайомлення учнів з
народознавчою термінологією», «ознайомлення з творами українських
письменників». Водночас деякі вчителі привертають увагу учнів до
етнокультурознавчих слів, виділяють їх у текстах художніх творів, що
вивчаються на уроках літератури, записують їх окремо у зошити.
Результати анкетування показали, що на уроках рідної мови робота над
культурологічною змістовою лінією не ведеться.
До роботи над культурологічною змістовою лінією вчителі найчастіше
вдаються на уроках закріплення матеріалу, узагальнення та
систематизації, розвитку мовлення, вивчення нового матеріалу, аналізу
контрольних робіт. На думку вчителів, найбільше сприяють збагаченню
мовлення учнів такі види роботи: читання учнями художніх творів, робота
над з’ясуванням значення незрозумілих слів, робота зі словниками,
різноманітні завдання за текстами, самостійна робота учнів над словом і
текстом. За результатами анкетування виявлено, що вчителі-словесники на
уроках рідної мови зовсім не працюють над словами-сим-волами, а це
свідчить про відсутність цілеспрямованої роботи над збагаченням мовлення
учнів важливим компонентом етнокультурознавчої лексики.
Усі опитувані надають перевагу лише новим підручникам з рідної мови та
літератури.
У підготовці до уроків учителі найчастіше користуються збірниками
диктантів і переказів, творами художньої літератури, матеріалами журналу
«Дивослово» та «Українська мова і література в школі», словниками:
тлумачним, фразеологічним та перекладним (російсько-українським та
українсько-російським). У роботі над реалізацією культурологічного
компонента користуються, крім підручників, такими джерелами: «Уроки з
народознавства» — посібник, упорядкований М.К. Дмитренком та Г.К.
Дмитренко; «Диво калинове» Д. Білоуса; «Культура і побут населення
України» за ред. В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін.;
«Українське народознавство» за ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф.
Кирчіва; «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (уклав М. Номис);
«Культура української мови» — довідник за ред. В.М. Русанівського;
«Жінки в історії України» О. Козулі; «Місяцелік» В.Т. Скуратівського;
«Мова моя калинова» О.Б. Олійник, «Словник символів культури України» за
ред. В.П. Коцура, О.І. Потапенка.
Відвідування уроків показало, що у системі вправ, які застосовують
учителі для формування лексичних умінь, переважають словникові,
наприклад: дібрати синоніми, антоніми, омоніми і т. п. Мало відводиться
часу для роботи над текстами, а саме текст дозволяє з’ясувати роль
різних лексичних засобів і проводити роботу над поглибленням і
вдосконаленням уявлень учнів про слово і речення.
На уроках рідної мови вчителі намагаються навчити дітей не тільки
знаходити довідку про те чи інше слово, а й працювати зі словниками,
дошукуючись потрібного значення, дбати не тільки про власне
лінгвістичний, а й про загальноосвітній аспект такої роботи.
Переважають такі види роботи: виписування з тексту незнайомих слів,
з’ясування їх лексичних значень за словником, диктанти. Менше уваги
приділяється ситуативним вправам, роботі над попередженням та
виправленням лексичних помилок, формуванню вмінь і навичок визначати
семантичне, емоційно-експресивне забарвлення, правильно користуватися
такою лексикою. Інколи вчителі пропонують учням самостійне складання
словникових статей, тематичних словничків.
Проте результати анкетування вчителів, аналіз відвіданих уроків
української мови в школі дають підстави стверджувати, що роботу над
реалізацією культурологічної змістової лінії в учнів 10-11 класів не
можна вважати задовільною. По-перше, відсутня належна система у
проведенні роботи з етнокультурознавчою лексикою у 10-11 класах, не
простежується органічний зв’язок роботи з етнокультурознавчою лексикою
та мовленнєвою практикою учнів, по-друге, етнокультурознавча лексика
недостатньо використовується на уроках рідної мови і розвитку зв’язного
мовлення учнів, тексти етнокультурознавчого змісту не аналізуються з
метою виховання патріотичних почуттів.
Відсутність методики роботи над збагаченням мовлення учнів
етнокультурознавчою лексикою, досліджень в галузі розуміння учнями
пропонованої групи слів ускладнює роботу вчителя, робить її епізодичною
і тому малоефективною.
На етапі констатувального експерименту ми ставили перед собою такі
завдання:
— проаналізувати мовлення учнів 10-11 класів з метою кількісної і
якісної характеристики етнокультурознавчих слів у ньому;
— визначити рівень сформованості умінь і навичок працювати над
поповненням власного мовлення етнокультурознавчою лексикою;
— з’ясувати лексичний мінімум зазначеної лексики у мовленні школярів.
Вирішення поставлених завдань здійснювалося шляхом констатуючого зрізу в
10-11 класах загальноосвітніх шкіл з українською мовою навчання та
аналізу його результатів.
Зріз проводився у ряді шкіл Київської, Черкаської та Миколаївської
областей. Експериментом було охоплено понад 500 школярів.
Усі завдання учні виконували в письмовій формі. У сукупності їх
відповіді дали матеріал, аналіз якого дав змогу одержати достовірні дані
про рівень знань і вмінь учнів 10-11 класів, пов’язаних із
культурологічною змістовою лінією української мови.
Розробляючи завдання для констатувального зрізу, нами враховано те, що
практичне ознайомлення із зазначеною лексикою здійснювалося, починаючи з
початкових класів на уроках української мови, читання, української
літератури, історії і продовжувалося в середніх класах на уроках
народознавства, київщинознавства та ін.
Учням 10-11 класів ми пропонували завдання, метою яких було:
— виявити рівень усвідомлення учнями значення культурології в сучасних
умовах життя та зв’язку її з мовою;
— встановити обсяг знань учнів про етнокультурознавчу лексику;
— виявити рівень сформованості вмінь і навичок знаходити в контексті
етнокультурознавчі слова;
— тлумачити лексичне і символічне значення етнокультурознавчих слів;
— встановити рівень усвідомлення учнями функціональних особливостей
етнокультурознавчої лексики в тексті;
— виявити рівень сформованості вмінь і навичок створювати власні тексти
з опорою на етнокультурознавчі слова та слова-символи. У першому
завданні потрібно було відповісти на запитання: «Чи знаєте Ви, що таке
культурологія? Поясніть». Аналізуючи відповіді на 1-ше завдання, ми
помітили, що частина учнів ототожнює культурологію з культурою: «Ну,
можливо, це як культура. Логічне її значення і застосування в народі»;
«Культурологія — це галузь знання, пов’язана з вивченням народних
традицій»; «Культурологія — це культура певного народу». Деякі учні,
відповідаючи на 1-ше запитання, дали визначення поняття «культура».
Були, звичайно, й такі, що правильно виконали завдання, це приблизно
третина опитаних.
В 2-му завданні учням необхідно було висловити свою думку з приводу
того, чи пов’язана культурологія з мовою, та обґрунтувати своє бачення
цього.
gd1/41/2
Звичайно, культурологія тісно пов’язана з мовою. Як кожну людину, так і
суспільство можна оцінити по мові: наскільки ця мова культурна,
настільки і цивілізоване дане суспільство. Тобто, культура мовлення
залежить тільки від суспільства». Дуже рідко висловлювалась думка про
те, що мова є джерелом культурного збагачення, що саме через неї людина
сприймає необхідну інформацію про національну духовність українського
народу, кращими зразками якої є невмирущі історичні пам’ятки, художні
твори.
Аналізуючи учнівські відповіді на 3-тє запитання анкети, ми виявили, що
більшість опитаних не може пояснити, що таке етнокультурознавча лексика:
«Я вважаю, що етнокультурознавча лексика — це сукупність слів певної
мови, її окремих сфер чи діалектів»; «На мою думку, етнокультурознавча
лексика — це та лексика, завдяки якій люди спілкуються між собою,
вивчаючи побут, звичаї свого народу»; «Лексика — сукупність слів певної
мови, її окремих сфер чи діалектів. Етнологія — порівняльне історичне
вивчення народів і культур у середовищах, що їх оточує. Отож,
етнокультурознавча лексика — це вивчення мов, їх окремих частин у різних
культур»; «Я вважаю, що етнокультурознавча лексика — це мова певного
народу, тому що «етнос» — це народ, «культурознавча» — говорить сама за
себе, а слово «лексика» — вживання слів, тобто мова стародавня».
Неправильне розуміння суті поняття «етнокультурознавча лексика» свідчить
про те, що бракує цілеспрямованої систематичної роботи над збагаченням
мовлення словами етнокультурознавчого змісту та завдань, які б
показували зв’язок етнокультурології з мовою, які б дали можливість
прослідкувати, як відбилися в мові народні звичаї, традиції українців.
Четверте запитання було таким: «Чи потрібно збагачувати своє мовлення
етнокультурознавчою лексикою? Обґрунтуйте свою думку.» Аналізуючи
відповіді учнів на нього, ми помітили, що більшість з них не може
обґрунтувати свою відповідь, даючи лише ствердну відповідь: «Так, я
вважаю, що потрібно збагачувати своє мовлення етнокультурознавчими
словами та словами-символами.» Це свідчить про те, що учні не
усвідомлюють повною мірою, навіщо існують у мові ці слова. Іноді їх
ототожнюють із словами, що вжиті в переносному значенні, наприклад:
«Потрібно, адже назва якогось предмета може вживатися в переносному
значенні. Наприклад, візьмемо навіть твір Василя Барки, який ми
вивчаємо. Символічною є вже сама назва — «Жовтий князь» — ужита в
переносному значенні. Мовлення не буде однотипним, а навпаки інтересним
і цікавим слухачу». Значна частина вважає, що «не обов’язково
збагачувати своє мовлення етнокультурознавчими словами та
словами-символами». Вони обґрунтовують свою відповідь тим, що
«етнокультурознавчі слова, а особливо слова-символи вживаються тільки на
окремих територіях. Вони являються діалектом».
Результати виконання цього завдання ще раз засвідчили важливість роботи
над збагаченням мовлення етнокультурознавчою лексикою. Вони дають змогу
зробити висновки про те, що без систематичного вивчення
етнокультурознавчої лексики на уроках рідної мови учні не можуть
самостійно здобути той обсяг знань, який необхідний для засвоєння
лексичного багатства рідної мови, а також для розуміння мови творів
художньої літератури, усної народної творчості.
До групи етнокультурознавчої лексики входять і слова-символи, значення
яких не можна розуміти прямо. Враховуючи високу частотність уживання їх
у поетичній мові, вчитель повинен постійно планувати роботу над
етнокультурознавчими символами на уроках рідної мови і літератури.
У п’ятому завданні учням необхідно було визначити лексичне та символічне
значення слів: коровай, мальва, ікона, коралі, гопак, піч, щедрівка.
Одержані дані засвідчують низький рівень розуміння символічних значень
пропонованих слів. Певні слова-символи тлумачать майже всі учні, адже
практичне ознайомлення з ними відбувалося у початкових та середніх
класах. Невисокий рівень виконання цього завдання — одна з причин,
внаслідок якої дітям складно аналізувати твори художньої літератури,
вичленовувати з них цементуючі компоненти.
Таким чином, можна зробити висновок, що без спеціальної підготовки
зрозуміти призначення слів етнокультурознавчого характеру та
слів-символів учні не можуть. А нерозуміння ролі даної групи слів
приводить до одностороннього тлумачення текстів, які побудовані на
символічних образах.
Здатність грамотно тлумачити символічні образи, уміння через аналіз
символів розуміти почуття, переживання дають змогу учням в усій повноті
сприймати художні твори. У класі, де не ведеться спеціальна робота над
словами-символами, учні не можуть самостійно зрозуміти емоційний
підтекст твору.
В шостому завданні ми пропонували висловити учням свої думки та назвати
теми, на які б вони хотіли писати твори, засвоюючи етнокультурознавчу
лексику та слова-символи. Даючи таке завдання, ми мали на меті порівняти
тематику творів, яку пропонують учителі, та побажання учнів.
Зробивши детальний аналіз відповідей, ми відзначили, що майже третина
учнів взагалі не висловила своєї думки з цього приводу. А це свідчить
про те, що ця категорія дітей не знає, де можна використовувати
етнокультурознавчу лексику та для чого вона служить. Приблизно стільки ж
хотіли б писати твори про звичаї та традиції українців, мотивуючи свої
відповіді тим, що тільки «тут використовується найбільше
етнокультурознавчих слів та слів-символів». Помітним було те, що дана
категорія слів асоціюється в дітей із минулим: «Я хотіла б писати твори
на теми народного побуту, звичаїв, на релігійні та історичні теми.
Наприклад, народний побут та звичаї — це дуже цікаве і пізнавальне для
молоді, що розвиває і збагачує мову чи знання про тогочасну культуру
народу»; «Я вважаю, що для того, щоб краще засвоїти етнокультурознавчу
лексику та слова-символи, потрібно писати твори на історичні теми, теми,
які зачіплюють побут, культуру і життя українців в минулі часи».
Незначна частина учнів 10-11 класів пов’язує етнокультурознавчу лексику
та слова-символи не тільки з минулим нашого народу, а й із сьогоденням,
називаючи такі теми: «Україна сьогодні», «Сім’я — частина суспільства»,
«Як відбилися в мові народні звичаї», «Ми — українці», «Українська мова
серед інших мов світу», «Рослини-символи українців» та ін.
Зіставляючи учнівські побажання та тематику, яку пропонують учителі,
можна помітити таку закономірність: чим глибше розуміння цієї лексики
вчителем, тим тематика творів, яку називають учні, ширша.
У сьомому завданні учням 10-11 класів було запропоновано написати
твір-мініатюру, використовуючи слова етнокультурознавчого змісту та
слова-символи.
Аналізуючи творчі роботи, можна сказати, що учні не мають достатнього
уявлення про значення етнокультурознавчих слів і не володіють
сформованими вміннями і навичками використовувати їх у власному
мовленні. Це, на нашу думку, пояснюється втратою звичаїв, традицій,
народних пісень, з якими символи органічно засвоювалися змалечку. А тому
в творчих роботах є багато повторів, русизмів, етнокультурознавчі слова
вжиті неправильно, з невластивим їм значенням. Наведемо зразки таких
речень, узятих із творів-мініатюр, а також деякі уривки з них.
1. Для цієї роботи використовувалася кожна зручна нагода: досвітки та
світанки. 2. Увечері при свічках дівчата чаклували. 3. Тісто для хліба
вимішували в бочках. 4. Дукат — металева, визолочена нагрудна прикраса
жінок. 5. Свята вечеря — це символ радості й достатку.
«Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і
чисті рушники. В Україні вишитими рушниками накривали хліб. Вишитими
рушниками накривали діжу після випікання хліба. Гостей, кумів,
запрошених на весілля з давніх-давен перев’язували вишитими рушниками.
Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий
рушник, щоб оберігав від лиха» (Андрій П., 11 кл.).
«Яка це добра і світла година, коли приходить свято Великодня! Всі люди
йдуть до церкви, щоб освятити паску та писанки. Паски та писанки
приносять у сумках, які прикриті полотенцями. У цей день люди вітають
одне одного словами: «Христос воскрес!— Воістину воскрес!» (Ірина Е., 10
кл.).
Аналіз робіт засвідчує, що зазвичай повторюються ті слова, що найчастіше
пов’язані з темою. Як правило, тематичний словник учнів небагатий, що і
зумовлює часті повтори. Не завжди діти вміють розповісти про те, що
бачили, над чим розмірковували, у чому брали участь.
Обмеженість словника дається взнаки і при доборі необхідних лексем для
передачі думок, що спричиняє безпідставні повтори одного й того ж слова
чи споріднених слів: «В українського народу є багато обрядів та звичаїв,
одним з таких свят є Різдво. В Україні Різдво святкують сьомого січня.
Різдвяне свято є яскравим прикладом високого розвитку культури
українського народу. В Різдвяний вечір парубки та дівчата ходили по
хатах і співали колядки. Обов’язково з колядниками була Різдвяна зірка
та коза».
Серед лексичних помилок найпоширенішими є невиправдане повторення тих
самих слів та вживання русизмів, що свідчить про недостатність активного
словникового запасу учнів, невибагливість до слововживання, низький
рівень мовної культури.
Школярі не вживають етнокультурознавчі слова: кучма, коломийка, храм,
стельмах, юшка, плетеник, коралі, дукачі, образи, мальва; не
користуються словами-символами. Натомість мовлення переповнене суржиком:
«тарілка» (замість «миска»), «полотенце» (замість «рушник»), «лєнти»
(замість «стрічки»), «платок» (замість «хустка»), «узор» (замість
«візерунок» чи «орнамент»).
У процесі перевірки письмових робіт виявлено такі недоліки:
— недостатня кількість тематично згрупованих слів чи словосполучень;
— обмеженість у вжитку етнокультурознавчої лексики;
— невміння збагатити текст синонімічними рядами та фразеологізмами;
— часте вживання русизмів, зайвих слів, однотипних речень. Варто
зазначити, що учні найкраще сприймають етнокультурознавчу лексику в
контексті, тому необхідно більшу увагу приділяти вправам на складання
речень, створювати проблемні ситуації, аналізувати тексти
культурологічного змісту, створювати власні тексти, використовуючи
етнокультурознавчу лексику.
Засвоївши значну кількість етнокультурознавчих слів, учні поступово
навчаться самостійно знаходити їх у художніх творах, пояснювати і за
необхідних умов вживати у власному мовленні.
Аналіз результатів виконання завдань засвідчує, що реалізація
культурологічної змістової лінії вимагає цілеспрямованого відбору
етнокультурологічної лексики для обов’язкового засвоєння, а також певної
системи роботи, без чого якість знань і вмінь учнів зростає дуже
повільно.
Щодо регіонального аналізу учнівських письмових робіт, то слід
зазначити, що відсоткове співвідношення їх істотно відрізнялося. Учні
Київської та Черкаської областей показали порівняно кращі результати під
час виконання переважної більшості завдань. У роботах учнів
Миколаївської області простежується вплив російської мови на розуміння
учнями семантики пропонованих лексем.
Отже, підсумовуючи сказане вище, можемо зробити такі висновки:
— анкетування вчителів-словесників виявило, що на уроках рідної мови
учні засвоюють невелику кількість лексем етнокультурознавчого змісту,
робота над реалізацією культурологічної змістової лінії проводиться
епізодично. Серед форм і методів роботи, які найчастіше використовують
учителі на уроках рідної мови, переважають такі: розповідь вчителя (70 %
опитуваних), виконання вправ, спостереження. Якість засвоєння учнями
лексики етнокультурознавчого змісту та формування вмінь і навичок
використовувати її у мовленні є порівняно невисокою, багато учнів
недостатньо усвідомлюють зміст етнокультурознавчої лексики, рідко
користуються нею у власному мовленні;
— учителі, як підтверджують результати анкетування, не мають достатньої
кількості словників, довідкової літератури, відповідних методичних
розробок та рекомендацій з досліджуваної проблеми;
— переважна більшість учителів надають перевагу вправам пояснювального
характеру, які недостатньо стимулюють учнів до пізнавальної самостійної
творчої діяльності, мало практикують ситуативні вправи;
— у бесідах з учителями виявилося, що вправи для формування вмінь і
навичок роботи з етнокультурознавчою лексикою дехто визначає інтуїтивно;
— результати проведеного констатувального зрізу свідчать, що обмеженість
у вжитку етнокультурознавчої лексики негативно позначається на
інтелектуальному, емоційному та загальному розвитку учнівського
мовлення;
— як свідчать результати виконання контрольних робіт констатувального
зрізу, знання і вміння з етнокультурознавчої лексики в учнів 10-11
контрольних класів зростають мінімально, а в деяких випадках прогресу в
знаннях немає зовсім;
— аналіз результатів констатувального експерименту підтвердив, що
реалізація культурологічної змістової лінії на уроках української мови в
учнів 10-11 класів загальноосвітніх шкіл вимагає цілеспрямованого
відбору етнокультурознавчої лексики для обов’язкового засвоєння, а також
певної системи роботи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
