КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
Публіцистичний виступ. Його жанри
План
Мова, як суспільне явище.
Стилі української мови.
Публіцистичний виступ, як різновид стилю української мови.
Список використаної літератури.
Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в
суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Мова – це витвір
історії суспільства. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне
використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя.
Ставлення до рідної мови – свідчення національної свідомості.
Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії
України, мовна проблема – це політична проблема, яка завжди в полі зору
кожної держави (наприклад, сучасні служби мови у Франції, Англії,
Естонії, Латвії і т.д.). Державною (або офіційною) є мова більшості
корінного населення країни, тобто мова корінної національності.
Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова
корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано:
Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших
мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.
Лексична норма – це відбір словесних засобів які сприяють встановленню
певного мовного стилю.
Орфографічна норма – це орієнтація в написанні на останнє видання
“Українського правопису” та на нормативні словники.
Граматична норма – це вибір правильних словоформ, а також правила
побудови речень та словосполучень.
Орфоепічна й акцентна – це правила вимови й наголосу.
Стилістична норма – використання мовних засобів, властивих певному
стилю.
Пунктуаційна норма – вживання розділових знаків.
Літературна мова має дві форми вживання:
писемну, пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та
акцентної;
усну – розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім
орфографічної.
Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими
користуються мовці в усному й писемному мовленні.
Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована
форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність,
унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.
Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу,
державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню
літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури,
національної самосвідомості українців.
Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй
норми.
Стиль (з лат. stilos) у мові – це проблема мовного вживання; це система
мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером
висловлювання.
Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві
форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: не одноманітність,
експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні
інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому
неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.
Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної
мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але
з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія.
Одна з його особливостей – вживання художніх засобів (тропів: епітетів,
метафор, порівнянь, алегорій і т.ін.), що сприяє створенню образності.
Науковий стиль – це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають
логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується
вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і
складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами;
документуються твердження, обов’язкові посилання, а також цитати. Його
різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний,
виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного
різновиду.
Публіцистичний стиль – призначений інформувати суспільство про факти,
явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного
викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і
переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому
можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського
монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т.ін. Має різновиди:
науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують
усна й писемна форми публіцистичного стилю.
Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час
документального оформлення актів державного, суспільного, політичного,
економічного життя, ділових стосунків між окремими державами,
організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні.
Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний,
законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів
вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором
мовних засобів) та логічної виразності.
Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма). Сталь літературної мови
– різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується
відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше
відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це
своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних
засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт
влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці.
Кожний стиль має:
сферу поширення і вживання (коло мовців);
функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив,
спілкування тощо);
характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
PFP&QXR S@Sooonaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa
стичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).
Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують,
унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом
літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної,
вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному
стилі чи з певним стилістичним значенням.
Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для
офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести
забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично
виправдане.
Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей
– надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.
Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних
мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних
функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену
системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий,
публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й
писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча
усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно
писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають
книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю
характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним
для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе
багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті
суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди –
підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів
спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності
мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний,
інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.
Публіцистичний стиль.
Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича,
культурно-освітня діяльність, навчання.
Основне призначення:
інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні,
злободенні суспільно-політичні проблеми;
активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до
необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи
сформувати нові;
пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за
втілення їх у повсякдення.
Основні ознаки:
доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);
поєднання логічності доказів і полемічності викладу;
сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;
висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;
наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського
тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;
широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор,
гіпербол і т. ін.).
Основні мовні засоби:
синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного
стилів;
лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними
термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність,
приватизація та ін.);
використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова
(політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі
словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний
рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси
та ін.);
уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних,
військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський
старт і под.);
із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст.
(ист), – атор, – акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор);
префікси псевдо; – нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія,
неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);
синтексисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних,
окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення
ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);
ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи
заголовки;
ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі
заголовки;
Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями т способом подачі
інформації поділяється на такі підстилі:
а) стиль ЗМІ – засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо,
телебачення. тощо);
б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні
доповіді, нариси тощо);
в) есе (короткі нариси вишуканої форми);
г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди,
рецензії тощо).
Список використаної літератури
1. Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії укр. мови та хрестоматія з
пам’ятників письменської староукраїнщини ХІ-ХIII вв. К., 1924; КІУЛМ, т.
1-2. К., 1958-61;
2. Хрестоматія мат-лів з історії укр. літ. мови, ч. 1 — 2. К., 1959 —
61;
3. Жовтобрюх М. А. Мова укр. преси (До серед, дев’яностих років XIX
ст.). К., 1963;
4. Плющ П. П. Історія укр. літ. мови. К., 1971; Мова і час. Розвиток
функц. стилів сучас. укр. літ. мови. К., 1977;
5. Русанівський В. М. Джерела розвитку східнослов’ян. літ. мов. К.,
1985; Житецький П. Г. Вибр. пр. Філологія. К., 1987;
6. Шевельов Ю. Укр. мова в першій пол. двадцятого століття (1900 —
1941). Стан і статус. Мюнхен, 1987;
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
