Реферат на тему:

Психологічні умови засвоєння стилістики учнями старших класів

У сучасній школі навчання української мови має бути спрямоване на
активне її застосування у щоденному спілкуванні. Одним із завдань, які
ставить перед учителем чинна програма з української мови для середньої
загальноосвітньої школи, є виробити «у школярів уміння й навички
комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих
ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з
дотриманням українського мовленнєвого етикету» [3; 4]. Сучасні підходи
до навчання мови роблять актуальною проблему, пов’язану з розвитком у
старшокласників стилістичних умінь і навичок.

Дану проблему порушували у своїх дослідженнях і публікаціях І.О. Синиця,
В.О. Онищук, М.І. Пентилюк, Л.П. Рожило, Г.Т. Шелехова. Автор статті
опублікувала ряд робіт, котрі присвячені вирішенню означуваної теми:
«Робота над розвитком стилістичних умінь і навичок учнів старших класів»
(Українська мови і література в школі. — 2000. — № 3. — С. 14-16),
«Функціональні стилі мовлення в аспекті сучасного мовознавства»
(Дивослово. — 2001. — № 12. — С. 32, 41-42), «Функціонально-стилістичний
аспект вивчення термінології у старших класах» (К.: Термінологія і
сучасність, 2003. — С. 157-158) та ін.

При написанні цієї статті ми ставили перед собою ряд завдань:

— охарактеризувати вікові психологічні особливості учнів старшого
шкільного віку;

— з’ясувати основні психологічні умови навчальної діяльності
старшокласників;

— визначити основні стилістичні вміння, які необхідно виробити в учнів
старших класів;

— сформулювати основні психологічні умови засвоєння стилістики учнями
10-11 класів загальноосвітньої школи.

З огляду на виклад основного матеріалу даного дослідження ми дійшли
висновку, що психологічними умовами навчання стилістики в 10-11 класах є
врахування вікових особливостей учнів та психолого-дидактичних факторів
мови. Ефективним формування стилістичних умінь і навичок учнів буде при
умові зацікавленості й активної діяльності самих учнів, відбору
вчителем-словесником продуктивних методів і прийомів навчання
української мови. Учителі повинні правильно зорієнтувати пам’ять учнів,
зосередити їхню увагу, спрямувати уяву, вольові здібності; доречно
вибирати дидактичний матеріал, зацікавлено подавати теорію,
використовувати різні методи і прийоми навчання.

Отже, створення системи роботи з розвитку мовлення неможливе без
урахування досягнень психолінгвістики. Психолого-педагогічні дослідження
свідчать, що основними умовами засвоєння стилістики в школі є врахування
особливостей віку школярів, психології їх розвитку, уяви, пам’яті,
мовного чуття, процесів мислення.

Питаннями розвитку комунікативних умінь і навичок присвячені дослідження
Б.Г. Ананьєва, Б.Ф. Баєва, М.І. Жинкіна, А.К. Маркової, О.О. Леонтьєва,
Л.С. Рубінштейна, І.О. Синиці, Г.Т. Шелехової та ін.

Особливу роль у навчальному процесі формування мовлення відіграє
мислення. Л.С. Рубінштейн доводить, що у «мовленні думки не тільки
формулюються, а формуються» [4; 458], тому зв’язок мислення — мовлення
двосторонній, адже мовлення пройняте мисленням. Цієї ж думки
притримується І.О. Синиця, у дослідженнях якого порушуються питання
усного і писемного мовлення, їх взаємозв’язку. Психолог визначив основні
труднощі мовлення — випередження наступних слів чи фраз, особливий
психологічний стан людини. У процесі навчання, за твердженням І.О.
Синиці, трапляються недоліки, яким вчителі повинні приділяти особливу
увагу: надмірна ситуативність, аморфність фраз, недостатня означальність
предметів, нерівномірний темп усного мовлення, стилістичні помилки.
Учений наголошував на основних причинах появи цих недоліків у мовленні
школярів: 1) не усвідомлюють їх як ненорму; 2) залишаються байдужими до
аналізу висловлювань, хоч при бажанні могли б уникнути помилок; 3)
уживають ненорми через неуважність до мовлення, не мають звички
контролювати його; 4) роблять помилки через напруження під час
мовленнєвої ситуації» [5; 200-201]. Учений був глибоко переконаний, що
змістовне, правильне і доречне мовлення вимагає не тільки знань, умінь і
навичок, а й вольових зусиль, яким у школі приділяється недостатня
увага. З огляду на сказане, можна зробити висновок, що психологічні
умови обов’язково потрібно враховувати у шкільній практиці, й особливо
при навчанні стилістики.

Зазначену проблему у своїх дослідженнях порушували О.М. Біляєв, М.І.
Жинкін, А.К. Маркова, М.І. Пентилюк, Г.Р. Передрій, Г.Т. Шелехова та ін.

Учні різного віку мають неоднаковий рівень знань, умінь і навичок,
особливостей пам’яті, мислення, почуттів і поведінки, тому для успішної
організації навчання стилістики вчителеві необхідно знати і вміло
враховувати вікові психологічні особливості дітей, зокрема школярів
10-11 класів.

Як відомо, старший шкільний вік охоплює період 15-17 років. У
старшокласників розвиваються всі види і властивості уваги. Переважає
довільна увага, розширюється обсяг уваги і вдосконалюється здатність
переключення і розподілу її. Чергування легких і важких завдань
необхідне для підтримання працездатності учнів. У цей період розвитку
зростає вибірковість їхньої уваги, збільшується післядовільна увага,
стає більш організованою. Досить часто в цьому віці зустрічається
суперечність між стійкістю й нестійкістю уваги. Тому вчитель, навчаючи
учнів стилістики, повинен будувати систему вправ таким чином, аби
зацікавити учнів, привернути їхню увагу. А для того, щоб утримати її на
вивченні окремої теми, не переключатися часто із одного завдання на
інше, а чергувати їх залежно від складності поставленої мети.

У школярів 10-11 класів істотно змінюється процес розвитку пам’яті:
переважає довільна пам’ять. Цей вид пам’яті найбільш продуктивний, коли
філолог під час вивчення стилістичних тем на уроках української мови
зазначатиме, на що учні повинні скерувати своє запам’ятовування
(наприклад, вживання епітетів, порівнянь у художньому стилі мовлення);
що осмислити у виучуваному матеріалі (наприклад, використання штампів в
офіційно-діловому стилі мовлення як необхідного компонента, що не
характерно для інших стилів), тобто використовувати активну пізнавальну
діяльність учнів. Для старшокласників характерне прагнення до
обґрунтованості висновків через узагальнення фактів, виявлення основного
і загального. Для формування стилістичних умінь і навичок доцільно на
уроках української мови надавати перевагу методам аналізу, синтезу,
самостійної роботи, скеровуючи дії учнів відповідно до теми і мети
уроку.

У дітей віком 15-17 років розвивається творча і репродуктивна уява.
Переробка уявлень пам’яті в процесі репродуктивної уяви
підпорядковується меті завдання, посилюється самоконтроль.

Отже, перед вчителем-словесником, який формує у старшокласників
стилістичні вміння і навички, постає завдання не лише організувати
навчальний процес на уроці, а й правильно зорієнтувати пам’ять учнів,
зосередити їхню увагу, спрямувати уяву, вольові здібності. Виконання
цього завдання вимагає від вчителя-словесника правильного, доречного
вибору матеріалу, зацікавленої подачі теорії, чергування методів і
прийомів її засвоєння на практиці та редагування виконаних учнями
завдань.

У програмі «Рідна мова. 5-11 класи» визначено найголовніші вміння і
навички, якими повинні оволодіти старшокласники. Одним із завдань, які
ставить перед учителем ця програма, є вироблення комплексу вмінь і
навичок комунікативно виправдано будувати свої висловлювання в різних
стилях, типах і жанрах мовлення.

Питання структури стилістичних умінь і навичок, раціональних методів їх
формування є актуальними для сучасної методики навчання української
мови. Розв’язання цих питань тісно пов’язане з дослідженнями психологів
та методистів (Н.Д. Бабич, П.Я. Гальперіна, О.М. Леонтьєва, Л.П. Рожило,
Н.Ф. Тализіної), які розглядають навчальний процес як діяльність.

Робота над виробленням стилістичних умінь і навичок реалізується під час
вивчення всіх розділів української мови. Тому навчання рідної мови в
10-11 класах повинно мати чітке стилістичне спрямування, тобто формувати
в учнів уміння і навички із стилістики на кожному уроці.

У методиці вивчення стилістики дедалі більше уваги звертається на
вироблення вмінь, якими повинні оволодіти учні для того, щоб їхнє
мовлення було правильним, комунікативно виправданим, стилістично
грамотним. Уміння — це знання у дії. Стилістичні вміння поділяються на
два види: 1) пов’язані із засвоєнням стилістичних засобів мови; 2) що
забезпечують оволодіння стилістично диференційованим зв’язним мовленням.
Стилістичні вміння формуються тільки на основі знань української мови
(наприклад, вміння правильно вживати синоніми у текстах різних стилів
спираються на знання синонімів української мови). Важливу роль у процесі
формування цих умінь відіграють спостереження, порівняння, узагальнення
як методи активізації розумової діяльності учнів і вироблення навичок
самостійного редагування й аналізу висловлювань із стилістичного
погляду.

X

Z

Z

•I•?—uuuuuuuuuuuuiuuuuuu

Для вироблення стилістичних навичок необхідні знання й уміння із
стилістики української мови. Стилістичні вміння й навички є різними
сторонами єдиної діяльності особистості, які взаємопов’язані між собою,
доповнюють один одного. Вчитель має пам’ятати, що діяльність учнів
завжди свідома, автоматизуються лише її елементи, складові частини. Для
того, щоб утворити текст певного стилю, потрібно передусім мати мету,
якою враховуватимуться всі особливості ситуації спілкування.

Мовлення — це певна послідовність мовних одиниць у часі. Закінчилось
одне речення — оперативна пам’ять відкинула опрацьовані, використані
слова і шукає інші для утворення наступного речення. Відбір, заміна слів
синонімами, утворення певної конструкції речення — відповідно до стилю
мовлення, мовленнєвої ситуації — це має бути зроблено учнями миттєво.
Тобто це і мають бути автоматизовані стилістичні навички, які потрібно
сформувати не тільки під час вивчення стилістики в 10-11 класах, а й на
кожному уроці основної школи. У процесі розвитку мовлення необхідно
формувати вміння і навички редагування й аналізу, тобто критики, відбору
мовних засобів і їх взаємодії; спостерігати за зміною значення слів,
коли вони об’єднуються з іншими словами. Вчитель, який систематично
контролює процес навчання, привчає учнів до усвідомлення ними того, що
вони повинні бути готовими до звітування за свої знання перед іншими,
тому це змушує звітувати насамперед самим перед собою. Ці фактори
позитивно позначаються не тільки на глибшому усвідомленні змісту
висловлювання, а й на їх мовному оформленні, використанні стилістичних
засобів мови. У психолінгвістиці існує модель породження висловлювання,
яка включає такі фази: орієнтування, планування, реалізація і контроль.
На першій фазі — орієнтування — учень повинен виділити умови спілкування
(мета, тема і основна думка, адресат, місце спілкування). На другій фазі
— планування — побудувати текст, дібравши відповідний стиль і тип
мовлення. На третій фазі — реалізація і творення — відібрати мовні
засоби висловлювання. Четверта фаза — контроль — передбачає аналіз і
редагування тексту як результату мовленнєвої дії. Вчитель на уроках із
стилістики в 10-11 класах повинен сформувати в учнів уміння, необхідні
для кожної фази породження мовлення.

Критерієм оцінки для учнів має бути мета висловлювання. Отже, в процесі
вироблення стилістичних умінь і навичок формувати, відтворювати,
аналізувати й редагувати своє мовлення в учнів утворюється свій
особистий стиль мовлення.

Лише при наявності достатнього запасу слів старшокласник може зробити
належний відбір мовних засобів для певного висловлювання. Основна
довготривала пам’ять на слова формується в мовленні, тобто у промовлянні
слів. У цій пам’яті зберігається активний словник мовця. У процесі
розпізнання слів на зір і слух формується його пасивний словник.
Пасивний словник старшокласників більший, ніж активний. При відборі слів
швидше відшукується те слово, яке частіше використовується мовцем. Існує
перехід слів із активного в пасивний словник. Коли учень створює власні
висловлювання при нерозвиненому активному словнику, то в його мовленні
будуть наявні неадекватні темі слова, паузи, звуконаслідувальні слова і
т. п. Для того, щоб сформувати стилістичні уміння і навички, учитель
повинен навчити старшокласників виробити в собі механізм відбору
адекватних мовних засобів залежно від обставин мовленнєвої ситуації.
Завдання вчителя — сформувати в школярів вміння утворювати цілісні
висловлювання, різноманітні за синтаксичною конструкцією, відображені
інтонаційно. Для формування стилістичних умінь і навичок учителеві
необхідно постійно змінювати мовленнєву ситуацію, посилювати
самостійність мислення, щоб учень висловлювався своїми словами
(наприклад, продовжити розповідь, проаналізувати відповідь
однокласника), використавши певний стиль мовлення.

Навчати учнів самостійно створювати власні висловлювання, з урахуванням
стилістичних норм мовлення, при вивченні програмового матеріалу і на
уроках із стилістики — означає готувати їх до самостійної комунікативної
діяльності. Досягти цього можна лише тоді, коли навчання стилістики
забезпечуватиме високий рівень мовленнєвих умінь і навичок.

У розвитку зв’язного мовлення велика роль належить виробленню в
старшокласників мовного чуття. Психолог Р. Нємов наголошує, що чуття
мови — це «явище, що супроводжує мовлення, полегшує його сприйняття,
розуміння, продуктивну організацію і виражається в умінні якісно
висловлювати свої думки і почуття» [2; 93]. Це чуття допомагає учням
виділяти найрізноманітніші семантичні, стилістичні, орфоепічні та інші
засоби мови, сприймати й усвідомлювати їх. Все це виробляє навички
добирати слова відповідно до ситуації мовлення. Систематичне навчання,
доступне пояснення вчителя, зосередження уваги учнів, направлення їх
дій, вмілий добір вправ активно розвиває стилістичні вміння учнів 10-11
класів.

Формування стилістичних умінь і навичок залежить також від побудови
процесу навчання вчителем і його вмінням зацікавити старшокласників
своїм предметом. О. Біляєв, М. Вашуленко, В. Мельничайко, М. Пентилюк та
ін. переконані, що неможливо виробити в учнів якісні вміння і навички,
якщо не вміти збудити в них інтересу до навчання. Інтерес як
психологічна властивість людини є ефективним засобом підвищення уваги
учнів, ґрунтовного засвоєння ними знань, активною спонукальною силою
особистості.

Як вважає Д.М. Богоявленський [1; 306], думати учень буде тоді, коли для
цього вчитель створить певні умови — насамперед зацікавить виучуваним
матеріалом. Для того, щоб збудити інтерес у старшокласників до вивчення
стилістики, учитель повинен навчити школярів сприймати українську мову
як матеріалізоване явище навколишнього світу, тобто аналізувати свої
висловлювання не тільки за змістом, а й за формою, залежно від
мовленнєвої ситуації. Важливим завданням є надати процесу формування
стилістичних умінь і навичок ознак новизни, перетворити цю новизну в
практичні мовленнєві навички, тобто збудити евристичний інтерес до
стилістики. Раціональний рівень складності вправ, чітка орієнтація на
кінцевий результат, вдале застосування форм заохочення, різноманітність
дидактичного матеріалу — це важливі умови збудження і підтримки інтересу
до вивчення стилістики в старших класах.

В учнів повинні бути сформовані такі стилістичні вміння: 1) виявляти
мовні засоби стилістики в тексті, розпізнавати їх стилістичне
забарвлення, характеризувати стилі мовлення з урахуванням норм мови; 2)
замінювати слова відповідними синонімами залежно від стилю мовлення,
мовленнєвої ситуації; 3) проводити стилістичний аналіз тексту (як
власного, так і чужого); 4) утворювати тексти різних стилів мовлення; 5)
редагувати, аналізувати і вдосконалювати висловлювання різних стилів
мовлення.

З огляду на сказане вище, можна зробити висновок, що вчитель повинен
керувати навчанням з урахуванням того, що кінцевим психологічним
результатом будуть стилістичні вміння. Ефективне формування стилістичних
умінь і навичок проходитиме за умов: зацікавлення та активної діяльності
самих школярів, відбору оптимальних методів і прийомів навчання
вчителем-словесником.

Таким чином, основними психологічними умовами навчання учнями стилістики
в старших класах є врахування вікових особливостей учнів та
психолого-дидактичних факторів мови, що сприятиме засвоєнню знань із
стилістики і формуванню стилістичних умінь і навичок старшокласників.
Важливим у розвитку мовлення учнів є їхня мовна спостережливість,
активізація навчальної діяльності, зацікавленість, увага до мовлення,
вольові зусилля. Розвиток змістовного, правильно побудованого мовлення
через формування в учнів стилістичних умінь і навичок є одним із
важливих завдань навчання в загальноосвітній школі.

Література:

1. Богоявленский Д.Н. Приемы умственной деятельности и их формирование у
школьников // Вопросы психологии. — 1969. — № 2. — С. 7-15.

2. Немов Р.С. Психология: Учебное пособие для учащихся педагогических
училищ, студентов педагогических институтов и работников системы
подготовки, повышения квалификации и переподготовки педагогических
кадров. — М: Просвещение, 1990. — 301 с.

3. Рідна мова. 5-11 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних
закладів (Л.В. Скуратівський, Г.Т. Шелехова, В.І. Новосьолова) — К.:
Шкільний світ, 2001. — 94 с.

4. Рубинштейн Л.С. Основы общей психологии. — М.: Педагогика, 1989. — Т.
1. — 485 с.

5. Синиця І.О. Психологія писемної мови учнів 5-8 класів. — К.: Рад.
школа, 1965. — 315 с.

6. Шелехова Г.Т. Психологічне обґрунтування змісту навчання наукового
стилю мовлення в школі / Педагогічна наука — перебудові школи. Матеріали
наукової конференції Науково-дослідного інституту педагогіки. — Київ,
1990. — С. 39-41.

Похожие записи