Реферат на тему:

Прояви синонімії у сучасній науковій термінології

Погляди на синонімію як системоформуючу категорію у сучасному
мовознавстві представлені різнопланово.

Дж.Лайонз стверджував, що виділення синонімів у складі структурної
організації лексики не є правомірним, оскільки синоніми не релевантні,
не здатні служити для розрізнення мовних одиниць, і нічого б не
трапилося, якби “можливо було їх відмінити наказом”. [Уфимцева: 1968,
184] Як писав Г.О.Винокур, синонім – це лінгвістична абстракція, це
“слово у словнику”: “Якщо мати справу не з лінгвістичною абстракцією, а
з живою і реальною мовою, яка фактично існує в історії, так звана
синонімічність засобів мови є не що інше, як фікція. Синонім залишається
синонімом, допоки знаходиться у словнику”.1 Цим автор підкреслює, що у
словнику подається змістова характеристика слова, яка закладається у
свідомості того, хто говорить (або пише) даною мовою. І лексична та
лексико-семантична система мови “спрацьовує” у того, хто вміє володіти
різними засобами мови. Отже синонімія, на думку Г.О.Винокура – це штучне
поняття.

Е.Косеріу, навпаки, синонімічні відношення слів називав основним видом
лексичних опозицій. Подібну позицію при визначенні поняття синоніма та
меж синонімії займають А.П.Євгеньєва, Д.М.Шмельов, В.В.Виноградов.

Така суперечливість у поглядах лінгвістів при визначенні синонімічних
відношень дозволила А.А.Уфімцевій розглядати у системі мови будь-який
словесний знак у певних семантичних зв’язках, розмежовуючи при цьому два
напрямки – теоретичний і практичний. З одного боку, якщо обмежуватися
лише структурною організацією лексем, можна говорити про “системні
синоніми”. Якщо мовний матеріал добирається з метою поліпшити
спілкування, щоб у свою чергу забезпечити “ситуативний або вербальний
контекст”, відповідно з’являються “мовленнєві синоніми”. Це так звана
практична сторона синонімії. Однак при цьому можливі порушення
синонімічних відношень слів. [Уфимцева: 1968, 184]

Д.М.Шмельов застерігав проти змішування таких різних за характером
явищ, як “близькість значень” різних слів і їх здатність позначати одні
і ті ж предмети. [Д.М.Шмелёв: 1973, 115-117] Тому було запропоновано ще
один “вирішальний” критерій при визначенні синонімії – семантичний
критерій. [Касарес 1958, Д.Н.Шмелёв 1964, А.П.Евгеньева 1966, Денисов
1974]

Однак незалежно від того, чи ототожнюється весь об’єм лексем, чи
розглядається одне із значень лексичних одиниць, синонімія – це
семантичне явище [А.А.Уфимцева: 1968, 189; Ю.Д.Апресян 1966], пов’язане
з номінацією реалій, що відображаються у поняттях і уявленнях людини.

Синонімічні відношення, так само як і антонімічні, будуються на
опозиції принаймні двох лексичних одиниць за однією чи кількома
ознаками, [А.А.Уфимцева: 1968, 189]. А члени опозиції, відповідно, є
крайніми точками на “шкалі” синонімічності (за термінологією
Д.М.Шмельова). Одразу постає питання про ступінь синонімічності, що
визначається кількістю позицій, у яких протиставлення найбільше
нейтралізується. Д.М.Шмельовим було запропоновано визначення синонімів:
“Синоніми – це слова, неспівпадаючими ознаками яких є лише ті ознаки,
які можуть стійко нейтралізуватися у визначених позиціях. Чим більше
таких позицій, тим вищим є ступінь синонімічності відповідних слів, тим
частіше відбувається їх взаємозамінюваність”. [Д.Н.Шмелёв: 1973, 130] Це
визначення базується на основі поняття нейтралізації, оскільки,
по-перше, поняття нейтралізації відповідає поширеному розумінню
синонімів, по-друге, тісно пов’язане з явищами, властивими мові вцілому.
[Там же, 120-121] Автором було запропоновано три варіанти нейтралізації
протиставлення за певною ознакою, в яких протиставлення реалізується,
або не реалізується. [Там же, 121-128]

Ознаку взаємозамінюваності синонімів було визначено значно раніше
Л.А.Булаховським: “Слова, які здатні у певному контексті чи контекстах,
близьких за значенням, змінюватися без відчутного розрізнення за
змістом, мають назву синонімів”. [Л.А.Булаховський: 1953, 39] Однак
взаємозамінюваність синонімів – це лише окремий випадок “замінюваності”
одного слова іншим, а точніше називання предмета різними словами.
[А.П.Евгеньева: 1964, 10-11] Такі взаємозаміни можливі лише між
дублетами, і зовсім неможливі між синонімами-еквівалентами, які
розрізняються між собою сполучуваністю.

Вирішити питання про заміни та взаємозамінюваність стає можливим, коли
йдеться про певний контекст. [А.П.Евгеньева: 1966, 6]

Питання про сам контекст (у широкому та вузькому значенні) при
визначенні синонімів та їх детальному розгляді піднімалося у зв’язку з
стилістичними синонімами. Тому у “Проекті словника синонімів” дослідниця
поставила питання про розмежування сфери дії синонімів. Синонімія у
будь-якій формі (лексична, морфологічна, синтаксична) – це проблема
синхронного розгляду явищ мови. І тому цілком закономірним є розгляд та
опис лексичної синоніміки певної сфери мови, зокрема синоніміки
спеціальної наукової мови.

Якщо говорити про синонімію у термінології, то слід згадати, що з
погляду лінгвістики у термінології фіксуються ті самі види системних
зв’язків, що і в інших шарах лексики загальнонаціональної мови.
Термінологія – це частина лексики загальнонаціональної мови, пов’язана з
іншими мовними системами. “Одночасно вона є й донором, і реципієнтом.
Збагачуючи певною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих
процесів, що відбуваються в лексиці загальнонаціональної мови”.
[Ф.О.Нікітіна, 1996]

У термінології ознака синонімічності кваліфікувалася авторами проектів
ГОСТів як явище негативне, небажане чи взагалі заперечувалася.2 Завдяки
працям В.П.Даниленко погляди на синонімію термінів дещо змінилися; вона
довела, що конкретні проекти ГОСТів практично не виконують вимогу про
заборону синонімів. Синоніми “замасковуються”, коли беруться у дужки,
коли подається рекомендація про використання скорочених форм термінів
(саме цю ознаку визначав Д.С.Лотте, аналізуючи науково-технічну
термінологію)3, а також варіант з використанням інших мовних
компонентів, зокрема інтернаціоналізмів, які є варіантами повних форм
термінів, або пояснення у свого роду “записках” щодо варіативних
паралельних термінів. “Звичайно, синоніми не можуть бути правилом, —
пише В.П.Даниленко, — однак частотність винятків і створює передумови
виникнення та існування варіантних форм одного поняття. Категорична
заборона синонімів вступає в протиріччя з практикою використання цих
термінів іншими жанрами (науковою літературою, термінологічними
словниками).”4

Підтримуючи чеського лінгвіста О.Мана, який визнавав за термінологією
наявність синонімічних та антонімічних відношень, у які можуть вступати
власні і запозичені терміни, термінологічні сполуки та одне слово,
синонімічне словосполученню, В.П.Даниленко “підірвала” основи існуючої
практики стандартизації термінологічних систем. Дослідниця довела, що
відхрещуватися від синонімії було б не варто, оскільки прояви синонімії
відчутні як на рівні синтагматики, коли кожен з варіантів терміна
сприймається у певному мовному акті, так і на рівні парадигматики, якщо
говорити про систему термінів у цілому.

Цілком зрозумілим є те, що термінологічна синонімія суттєво
відрізняється від загальномовної синонімії, адже синонімія у
термінології не виконує стилістичних функцій. Розглядаючи конкретні
реалізації найменувань, В.П.Даниленко виділила три різновиди лексичної
варіативності термінів відповідно до різних етапів формування наукових
понять:

пряме запозичення;

калькування;

пошук відповідного найменування даною мовою, створення оригінальної
термінології засобами рідної мови.

Перший різновид – пряме запозичення – властивий мові на початковому
етапі формування термінологічних систем, коли у мові існувало одночасно
декілька запозичень з різних мов на позначення одного поняття. Другий
різновид – калькування – реалізувався у початковий період створення мови
науки, коли у мові існували водночас власне національне слово та
запозичення. Третій різновид – пошук відповідного найменування –
обумовлюється створенням на національному грунті слова, рівнозначного
запозиченню. [В.П.Даниленко: 1977, 74]

Розглянемо прояви синонімії у деяких сучасних термінологіях (юридичні та
економічні науки), зокрема синонімію ініціальних терміноелементів, і
виділимо на основі етимології три групи синонімічних терміноелементів.

Перша група термінів, у складі яких вирізняємо давньогрецькі та
латинські ініціальні терміноелементи, є дуже багаточисельною. Терміни,
утворені за допомогою класичних елементів, відображають процес адаптації
(більшою або меншою мірою) сучасними мовами.

Початковий терміноелемент а, етимоном якого виступає давньогрецький
префікс Ь-(Ьх-), вживається з семою “відсутність, заперечення”. У
слов’янських мовах давньогрецькому терміноелементу відповідає
терміноелемент не-, який вказує на відсутність ознаки. Цей
терміноелемент може входити до складу як термінів-іменників, так і
термінів-прикметників. Пор.: юр.аморальний “позбавлений моралі,
неморальний”, аморальність, анормальний “незвичайний, неправильний, з
відхиленням від норми”, анормальність, асоціальний “протисуспільний,
негромадський” (

Похожие записи