Реферат на тему:

Прості речення з умовною модальністю

Поле умовності є складною семантико-синтаксичною системою. Кожен тип
речень займає у цій системі певне місце. Тому необхідно перш за все
ознайомитись з кожним типом умовності в системі сучасного українського
синтаксису, визначити місце умовних конструкцій серед синтаксичних
одиниць української літературної мови.

Метою статті є вивчення, узагальнення та систематизація умовних
конструкцій простого речення сучасної української мови. Відповідно до
мети ставимо такі завдання: обґрунтувати поділ умовних конструкцій на
семантико-граматичні типи; – створити прийнятну узагальнену класифікацію
речень з умовною модальністю; – вивчити явище синтаксичної синонімії на
прикладі умовних синтаксем та частин складних конструкцій; –
проаналізувати прості речення з умовними синтаксемами, дати їм
семантико-синтаксичну характеристику.

Питання умовності не раз ставало об’єктом опису в науковій літературі.
Мовознавці І.Р. Вихованець, І.К. Білодід, Н.Є. Лосєва, А.М. Кирсанова
розглядали структуру та семантико-синтаксичні особливості простих речень
з умовними детермінантами. Однак прості конструкції як складова частина
поля умовності ними ще не досліджені.

Прості речення зі вторинними синтаксемами за семантико-синтаксичними
ознаками належать до ускладнених конструкцій: крім типових субстанційних
відношень вони мають ще і вторинні відношення предикативного типу
(адвербіальні, атрибутивні й модальні). На основі цих відношень
вирізняють адвербіальні, атрибутивні та модальні синтаксеми. Серед
адвербіальних синтаксем виділяють умовні синтаксеми, які є виразниками
потенційної чи ірреальної умови, за якої могли б відбутися чи
відбуваються події та явища. Значення умови складають диференційні
ознаки “передування в плані часової перспективи, гіпотетичної і можливої
модальності” [Вихованець 1993: 78].

Умовне значення синтаксеми не має строго закріпленого лексичного
вираження. Ірреально-умовна модальність у простому реченні виражається
предикатами у формі умовного способу і за своїми семантичними
характеристиками нічим не відрізняється від ірреально-умовних
зумовлювальних речень складних конструкцій. Потенційно-гіпотетична
модальність визначається у простому реченні “морфологічною чи
лексико-синтаксичною формою зумовленого компонента, що виражає умовну
модальність” [Лосєва 1985: 57]. Тобто план змісту визначає специфіку
плану вираження. По суті, умовний детермінант є згорнутим підрядним
реченням. Такі речення називають ще «реченнями з вторинними присудками»
[Вихованець 1993: 78], і вони є синонімічними до складнопідрядних
конструкцій.

Прості конструкції з умовними детермінантами називають ще
“конструкціями мотивуючого характеру” [Кирсанова 1985: 48]. Це фактор,
який визначає можливість чи неможливість здійснення дії, а також те, що
стає мотивуванням для свідомої дії. Вживання тих чи інших форм у ролі
умовного детермінанта “не визначається семантикою слова, а зв’язане із
завданням комунікації: необхідністю передати умовні мотивуючі
відношення” [Лосєва 1985: 89].

Внутрішній зв’язок простого речення з умовними детермінантами передбачає
мотивування двох явищ-подій, їх передбачення (гіпотетичність,
можливість). Головне для цих конструкцій – наявність альтернативної
опозиції. Між предикатом і умовною синтаксемою встановлюється підрядний
детермінований зв’язок. За типами умовних детермінантів ми виділяємо
такі типи речень:

1) речення із детермінантами із самостійним значенням умови (конструкції
з семантичними прийменниками типу у разі, за умови, за необхідності, у
випадку і т.д.);

2) речення із детермінантами із ситуативним значенням умови (набуває
значення умови лише в певному контексті).

Істотною ознакою умовних детермінантів є їхній найтісніший зв’язок із
структурами складного речення, оскільки вони творяться шляхом згортання
однієї з частин складнопідрядного чи складносурядного речення. За своїми
характеристиками просте речення з умовною модальністю є синонімічним до
складнопідрядного речення, тому ми виділяємо такі основні групи простих
речень:

– ірреально-умовні речення з умовними предикатами;

– потенційно-умовні (альтернативно-потенційні та допустово-потенційні)
речення з ситуативним значенням детермінантів умови;

– потенційно-умовні (альтеративно-потенційні та допустово-потенційні)
речення з самостійним значенням детермінантів умови.

1. Ірреально-умовні речення з умовними предикатами.

Основним виразником ірреальної умови як у складному, та і в простому
реченні, є предикат у формі умовного способу дієслова. Якщо в складному
реченні, крім предиката, важливу роль у вираженні ірреальної умовної
модальності відіграють відповідні сполучники, то в простому реченні
основне семантичне навантаження має саме предикат у формі умовного
способу дієслова:

Дали б той клунок мені на плечі ”[Симоненко 1983: 57].

E I b

d

a?»oe#Oe$ooooooooooaUaaC?§CC

!

!

DlGNIAeJeeeeeeeUUeeeeI¶I?e

AE

!

!

!

зумовлюваного речення складної конструкції. Предикат виражається:

– формою умовного способу дієслова, наприклад: „Сиділа б собі і паслася
на дні ”[Симоненко 1983: 98];

– інфінітивом: Вже б покласти кінець всім незгодам” [Стельмах1995: 86];

– безособовим дієсловом: І зовсім забулось би, перемоглось [Гончар
1989:114]

Такі конструкції інколи втрачають своє первісне умовне значення і стають
фразеологізмами з яскраво вираженим емоційним забарвленням: На своїй би
ти могилі заплакав [ Стельмах 1995: 46].

2. Ситуативні конструкції з умовною модальністю.

Потенційні речення відрізняються від ірреальних передусім своєю часовою
співвіднесеністю з моментом мовлення та можливістю здійснення умовної
дії при дотриманні умов її протікання. За своїми семантико-синтаксичними
характеристиками потенційно-умовні речення поділяються на дві групи:
допустово-потенційні та альтернативно-потенційні.

Допустово-потенційні речення пов’язані з реальністю, проте цей зв’язок
має свої особливості. Головним принципом відмежування допустово-умовних
речень від іншого типу потенційних конструкцій є те, що детермінант
висловлює певне припущення, а все речення виражає ситуацію, що
розвивається на цьому припущенні. Причому припущення є потенційним (воно
може реалізуватись, а може і не реалізуватись).

Специфіка альтернативно-потенційних речень проявляється в характері
позиції того, хто повідомляє про подію. У момент повідомлення не
констатується ні його реальність, ні нереальність, ситуація представлена
у вигляді дилеми, альтернативи. Альтернативно-потенційні конструкції
характеризуються певним часовим узагальненням. При трансформації таких
конструкцій часовий план легко замінюється на інший без зміни семантики
речення.

Ситуативно-потенційні умовні речення, хоч за своїми семантичними
ознаками не відрізняються від потенційно-умовних складних конструкцій,
проте реалізуються засобами, що не мають специфічного умовного значення,
а набувають його в контексті.

То хіба, глянувши на такого відчайдуха, не засверблять ще в когось ноги?
[Стельмах 1995: 46] — Якщо глянути (гляну, глянув) на такого відчайдуха,
то хіба не засверблять ще в когось ноги.

Для ситуативних простих конструкцій характерні як альтернативні, так і
допустові умовні детермінанти, що синонімічні з відповідними умовними
підрядними реченнями. Проте більшість становлять речення з допустовими
синтаксемами.

3. Потенційні умовні конструкції з самостійним значенням умови.

У простих реченнях із самостійним значенням умови вживаються специфічні
прийменникові сполучення, і це свідчить про те, що прості конструкції
сучасної української мови “витворюють власну систему форм” [Вихованець
1993: 134], які засобами умовних детермінантів передають умову в
простому реченні. Прийменники у разі, за умов та інші „замінили в
простому реченні переривчастий сполучник якщо…то з функцією виразника
умовних семантико-синтаксичних відношень між підрядною та головною
частинами” [Вихованець 1993: 134]. Серед цієї групи речень
найчастотнішими є допустово-умовні потенційні речення.

У разі вступу на роботу, звільнення з роботи, змін у сім’ї і мешкання
зобов’язуюсь своєчасно повідомити у відділ соціального забезпечення
[Універсальний довідник 1998: 68] — Якщо вступаю на роботу, звільняюся з
роботи, змінюється сім’я і мешкання, тоді зобов’язуюсь своєчасно
повідомити у відділ соціального забезпечення.

Отже, речення з детермінантами умови мають свої особливості, що
пояснюється специфікою їх семантико-синтаксичної структури. Переважну
більшість цих речень становлять конструкції з потенційною умовою.
Причому це в основному речення з допустово-умовним значенням.
Допустово-умовні речення можуть передавати умову і зі самостійним
значенням, і з ситуативним; альтернативно-допустові речення мають лише
умову з ситуативним значенням. Ірреально-умовна модальність у простому
реченні передається предикатами у формі умовного стилю і
характеризується всіма ознаками ірреальної умовності зумовлюваного
речення складної конструкції. Умовні прості речення є складовою частиною
поля умовності, оскільки характеризуються тими ж ознаками, що й інші
конструкції з умовною модальністю, проте мають певні особливості, що
відрізняють її від складних умовних конструкцій. Тому це цілком
самостійний тип умовних речень.

Література

Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь,
1983. 367 с.

Гончар О. Собор. К.: Дніпро, 1989. 385 с.

Кирсанова А.М. О некоторых особенностях синтаксического выражения
условных отношений в простом предложении. //Вопросы теории и методики
изучения русского языка: Уч. записки. Вып. 135. Казань, 1974. С. 47 —
66.

Лосева Н.Е. О синтаксической функции предикатно-падежных форм со
значением условия в структуре простого предложения. // Соотношение
структурно-семантических типов предложений в русском языке: Межвуз. сб.
науч. трудов. Москва, 1985. С. 83 — 93.

Симоненко В. Берег чекань. Мюнхен: Сучасність, 1983. 310 с.

Стельмах М. Чотири броди. К.: Дніпро, 1995. 593.

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. К.: Довіра, 1998. 
769 с.

Похожие записи