Реферат на тему:

Проблема дослідження метаморфози на рівні семантичного коду

Тема дослідження метаморфози на рівні семантичного коду передбачає
кілька проблем: номінація та інтрепретація семантичного коду випливає із
проблеми міфу та його значення з екстраполяцією на метаморфозу як явище,
що лежить в основі міфотворчості; проблема походження архетипу
метаморфози пов’язана з архетипом міфопростору та архетипом міжсвіття
(лімінальної зони), а також із архетипом переходу через лімінальну зону
і його активним впливом на переміну образу.

Насамперед торкнемося проблеми означення метаморфози як явища, що
належить до прадавньої основи міфа. Клод Леві-Строс звернув увагу на те,
що “мітичні оповіді є або видаються випадковими, позбавленими сенсу,
абсурдними, однак, схоже, вони повторюються по всьому світові”.
Дослідник поставив собі завдання “визначити, чи був якийсь лад поза цим
видимим безладдям…” [7, с. 346]. Учений вагався, чи досягне позитивного
результату самим лиш визначенням існування ладу, але був твердо
переконаний, що, “не знаючи ладу, зовсім неможливо збагнути значення”
[там само]. Дуже важливими є методологічні засади, застосовані при
висвітленні проблеми міфа та значення. К.Леві-Строс насамперед задає
собі питання: “Що означає “значити”? Як на мене, то єдина відповідь, яку
ми можемо дати, є та, що “значити” означає можливість перекласти
будь-який різновид даних іншою мовою. Під іншою мовою я не маю на увазі,
наприклад, французьку чи німецьку, але інші слова на іншому рівні” [7,
с. 346]. Дослідник намагається виробити власний підхід до інтерпретації
міфа через порівняння його з мовою та музикою: “І тільки якщо ставитись
до міту так, ніби він оркестрова партитура, написана рядок за рядком,
тоді ми зможемо зрозуміти його як цілість, і саме таким чином зможемо
виявити значення міту” [7, с. 353]. Метод прочитання міфічної оповідки,
запропонований Леві-Стросом, цілком збігається з нашим уявленням про
структуру об’єкта нашого дослідження, закодовану в сім послідовних
взаємозв’язаних елементів, що складають модуль метаморфози. За
Леві-Стросом, читання тексту зліва направо поєднане з вертикальним
охопленням рядків зверху вниз, так, як музикант читає партитуру. Щоби
охопити всі значення інформаційного поля в оповіданні про метаморфозу,
треба мати на оці початок розвитку подій, їх послідовність та
завершення. “Мітичне рішення сполучитись за своєю структурою дуже
подібне до акордів, що розпочинають і завершують музичний твір, для них
пропонується також поєднання крайностей, котрі тут остаточно
поєднуються. Це могло б бути показано і мітами чи групами мітів, що
сконструйовані як соната чи симфонія, чи рондо або ж токата, або
будь-яка з музичних форм, які музика насправді не винаходила, а
несвідомо взяла зі структури міту” [7, с. 355]. Учений переконаний, що
пізнання міфа та значення може мати неабиякий вплив на метод аналізу
літературних текстів: “Мені здається, що це і є другий аспект, аспект
дотичності, який дасть нам визначальний ключ. Це було приблизно тоді,
коли мітична думка, я би не сказав пропала чи зникла, радше перейшла в
підгрунтя західної думки, що трапилось в часи Ренесансу та у ХVІІ ст.;
ці перші романи, що почали з’являтися замість оповідань, теж
вибудовувались за моделлю мітології” [7, с. 353]. Цими словами
підтверджується важливість структурного коду метаморфози, названого нами
“модулем метаморфози”. Знання структурного коду дає змогу орієнтуватися,
які елементи тексту і яким чином впливають на формування семантичного
коду метаморфози, якому К.Леві-Строс надає особливої ваги при розгляді
міфа. “Якщо ми намагаємось зрозуміти взаємовідношення між мовою, мітом
та музикою,- зазначає учений, – то можемо це робити, використовуючи мову
як відправну точку, і тоді видно, що музика з одного боку, а мітологія з
іншого, обидві вийшли з мов, але розвивалися нарізно у відмінних
напрямках; що музика наголошує на аспекті звучання, який вже присутній у
мові, тоді як мітологія наголошує на аспекті значення, на сенсі, який
також присутній у мові. (…) У музиці переважає звуковий елемент, а у
міті – значеннєвий” [7, с. 356].

Н.Фрай у своїй праці “Архетипний аналіз: теорія мітів”, намагаючись
обгрунтувати власну теорію архетипних значень, порушив водночас і
проблему означення метаморфози. Учений пов’язує архетип метаморфози з
“ідентифікацією богів зі звірятами чи рослинами, з людською спільнотою”
і називає це явище “тотемічним символізмом”. Дослідник не означує
метаморфози прямо, але опосередковано, через означення казки, в основі
якої – метаморфоза: “Певні види е т і о л о г і ч н и х (виділення
наше – Р.К.) народних казок, а також оповідання про те, як надприродні
істоти перевтілювались у відомих нам звірят та рослини, представляють
послаблену форму такого ж типу метафори, що й досі існує як архетип
“метаморфози”, добре відомий Овідієві” [10, с. 120]. Таким чином, можна
вважати, що Н.Фрай засвідчує існування семантичного коду метаморфози під
назвою “етіологічний”. Щодо самого архетипу метаморфози, то в основі
сутності його як явища міфотворчого лежить архетип міжсвіття. Донедавна
вважалося, що в основі метаморфози як явища міфологічної дійсності
лежить вірування, що після смерті людина покидає своє тіло й
переселяється у пташку, звіра, дерево чи камінь… Знайомство із сучасним
тлумаченням походження найдавніших обрядів дає можливість ширшого
ознайомлення зі світобаченням людини у найдавніші часи та його впливом
на формування окремих міфологем.

За свідченням Л.Клейна, архетип межі між світами сягає своїм корінням
світогляду первісної людини, яка вірить, що при переході з одного
вікового періоду в інший, особливо у шлюбний, тобто при разючій зміні
способу життя, її підстерігають смертельні небезпеки. Уникнути їх на
таких переходах можна було лише при допомозі складних обрядів. Перехід з
дитинства у шлюбний вік потребував виснажливого обряду ініціацій, в
якому імітувалось умирання й нове народження: попередня людина (дитина)
вмирала, а потім відроджувалася для нового життя вже у новій якості
(дорослого) [6, с. 350].

Таким чином, окрім справжньої смерті, прадавня свідомість прирівнювала
етапи земного людського існування до смерті віртуальної. Віртуальні
лімінальні зони ділили світи при допомозі біологічного хронотопного
коду, в основі якого ( містичне число “9” [6, с. 351]. Так,
“ступінчастість у німецькому вихованні дитини (від дев’яти місяців до
дев’яти років), ймовірно, пояснює походженння усієї дев’ятинної
символіки: адже ці терміни є проекцією утробного розвитку плоду на
наступне життя людини з відповідною до росту прогресією…” [6, с. 354].
Л.Клейн вважає, що раз саме ця міра лягла в основу поділу людського
життя, то нею й відмірюються періоди між рубежами, терміни для переходу
від одного вікового періоду в інший [6, с. 354]. Таким чином, архетип
переходу через лімінальну зону коріниться саме в такому світорозумінні:
перший світ людини ( ендосфера (життя в лоні матері); народження
співівдносне з переходом лімінальної зони і входженням у новий світ (
людина отримує свій зовнішній образ і вже не опосередковано, через
організм матері, а відкрито контактує із навколишнім світом (міосферою
та перисферою. Саме перисфера й обмежує профанний світ людини. За межі
перисфери дія хронотопного коду вже не поширюється. Саме на цій межі й
відбуваються обряди ініціації. Досягнення юнаком апогею біологічної
зрілості прирівнюється прадавньою думкою до рубежу життя і смерті. Тому
й існує у грецькій міфології Аполлон ( бог вічно юний і безшлюбний ( він
втілює в собі ідеал цього періоду людського життя. Його функції (
берегти цей ідеал. Аполлонові належить особлива місія при переході
людини з однієї вікової категорії в іншу.

Л.Клейн називає Аполлона богом-воротарем, а також проводить аналогію
імені Аполлона з малоазійським Апуліун(ас)ом: “Ім’я ж Апуліунаса,
враховуючи гіпотезу про походження бога-лучника з Близького Сходу,
порівнюють з вавилонським abullu “ворота” [6, с. 351]. Такий підхід у
трактуванні етимології імені Аполлона є ще одним вагомим аргументом,
який підтверджує віртуальне існування поділу людського життя на
міфопростори у свідомості прадавньої людини, сакралізацію лімінальної
зони.

У подальших роздумах Л.Клейна над міфологічними функціями бога-воротаря
знаходимо підтвердження нашої гіпотези про важливість ролі біологічного
хронотопного коду, за допомогою якого визначалися час і місце
проходження межі між міфопросторами, а також одне з джерел інверторної
сили суб’єкта метаморфози: ”Як Вхідний та Вихідний цілком логічно
Аполлон виявляється ще й покровителем гаваней ( виходів у море
(відповідно, і входів з моря), а як бог рубежу ( богом календарного
часу, богом міри”, (…) “Як бог часу він отримував владу над пізнанням
майбутнього ( звідси його пророча функція і його знамениті оракули” [6,
с. 351].

Залежність переміни образу героя від переходу через лімінальну зону у
міфопростір, який ми назвали ендосферою, спостерігаємо в українській
народній легенді: “Час перебування у вовчій подобі, певно, ототожнювався
з перебуванням у вовчому череві під час обряду ініціації. Не випадково
колишній вовкун згодом стає у багатьох сюжетах знахарем або чаклуном.
Може, саме з цієї причини і сама назва “вовкулака” почала згодом
застосовуватися не лише щодо перевертня, а й до чаклунів – людей,
посвячених у таємниці довкілля” [4, с. 70]. Отже, перехід із міосфери в
ендосферу є протиприродним, бо він відбувається всупереч дії
біологічного хронотопного коду. У тому виявляється сутність чарівної
метаморфози. У природі ми спостерігаємо безліч метаморфоз, але вони нас
не дивують, бо лежать у межах дії біологічного хронотопного коду. Для
прикладу, кинемо маленького жолудя у землю, і через відповідний проміжок
часу на цьому місці шумітиме розкішним верховіттям могутній дуб.
Метаморфоза? Безперечно. Вхідний образ ( жолудь, вихідний ( дерево. Наша
свідомість сприймає цей факт як такий, що лежить у межах практичного
досвіду. Між актом потрапляння у землю жолудя та актом перміни його в
дуба проходить чималий відрізок календарного часу. Тобто, діє
біологічний хронотопний код. А тепер уявімо, що після того, як жолудь
потрапив у землю, на цьому місці миттєво з’явилося могутнє дерево!
Метаморфоза? ( Чарівна метаморфоза. Таким чином, метаморфоза
сприймається як чарівна, якщо відсутня дія біологічного хронотопного
коду або всупереч його дії. Такій дефініції сутності чарівної
метаморфози цілком відповідають вчинки героїв української народної
легенди: “У повір’ях і меморатах про упирів чільне місце посідає символ
межі. На межі упирі зустрічаються, за межу б’ються між собою і просто
потрапляють на очі людям. Та в деяких мотивах, можна вважати, пізніших
за своїм утворенням, роль межі відіграє кладовище. На нашу думку, це не
випадково. Межа і є тим символом кордону між світами, реальним втіленням
якого, а водночас і місцем проникнення до хтонічного світу, в багатьох
народів є кладовище. Нікому з царства мертвих не вдається переступити цю
межу. Упир наділений цією властивістю, оскільки він вважався таким, що
ще не переступив межі хтонічного світу у зв’язку з відсутністю
поховального ритуалу” [4, с. 93]. Ю.Шилов, вивчаючи праісторію
Русі-України, помітив, що символи прадавніх поховань(степових могил)
таять у собі відбиток архетипу міжсвіття, який має свою реалізацію у
народній казці: “Можливо, саме трипільські статуетки, що в якості
жертвоприношень застосовувались в поховальному та інших обрядах, а також
ритуальні “біноклевидні посудини” згадуються в заклятті з казки про
“Царівну Оленку та її брата Іванка”. Ховаючись від гріховного шлюбу з
Іванком, дівчина тричі звертається до матері-землі:

Ви, дзвони, задзвоніть,

Ви, ляльки, заспівайте,

Ти, земле, розступися –

Най я ввійду в тебе!

Знайшовши там, у потойбічному світі, свою двійницю на подружжя
Іванкові, Оленка виходить з нею з-під землі зі словами: “…- і випусти на
білий світ”… М.Чумарна слушно вказує на спорідненість Оленки й Іванка з
набагато давнішими Лялею й Лелем а також з індоарійськими Сітою й Рамою”
[12, с. 103].

Цікавим видається спостереження Ю.Шилова щодо архетипу потойбічного
світу, вираженого у згадуваній казці: “Відносно ж зауваження М.Чумарної
щодо обов’язкового здобуття героєм дружини через змієборство слід
послатись на статтю Ф.Б.Я.Кейпера “Космогонія й зачаття: до постановки
питання”, де розглядаються архетипічні – пов’язані з “пренатальними
спогадами” про зачаття й формування ембріону – засади подібних
міфологем; отже відповідні матеріали слов’янської (й не тільки)
етнографії дійсно дуже давні й глибинні” [12, с. 104] Такий підхід до
архетипу міжсвіття знову повертає нас до прадавнього світорозуміння
через будову людського тіла. Антропоморфізм, незважаючи на те, що його
дещо спрощено досі трактували, справді лежить в основі міфології, але,
як нам видається, проблема дослідження його впливу на міфологеми вимагає
значно уважнішого ставлення. “На справжньому архетипному рівні, – як
доводить Н.Фрай, – де поезія – витвір людської цивілізації, природа є
вмістилищем людини. На анагогічному рівні (духовному поясненні слів)
людина – це посудина для природи, а міста і городи – це вже не малі
впадини на поверхні землі, а форми людського всесвіту” [10, с. 120].

Метаморфоза – явище духовної дійсності, пізнання сутності якого лежить
у площині виявів формотворчої духовної енергії. Складність дослідження –
у чарівності явища, що виражається у таємничості, прихованості окремих
характерних ознак. Як частина міфічного світогляду, метаморфоза несе у
собі певний досвід, спрямований від минулого до майбутнього. “Мета
мітології,— за визначенням К.Леві-Строса,— забезпечення майбутнього,
котре повинно залишитися вірним теперішньому та минулому…” “Прірва, що
існує, як ми уявляємо, між мітологією та історією, повинна бути подолана
через вивчення історії, яка зовсім не є відокремленням, а продовженням
мітології” [7, с. 353]. Архетипи міфологічного досвіду закодовані на
переміну зовнішньої форми художнього образу і форми середовища його
перебування, а також форми внутрішньо-психологічної наповненості образу.
Переміна форми відбувається під впливом невидимої формотворчої енергії,
дія якої проявляється за певних умов та обставин. Одна з яких – перехід
через міжсвіття. Явище метаморфози утверджує здатність матерії під дією
формотворчої сили утворювати один із можливих для неї виглядів. Через
суб’єктно-об’єктні відносини проявляється тип впливу формотворчої
енергії: у випадку передачі цієї енергії від суб’єкта інвертаційної
енергії об’єктові, що підлягає інвертації, через матеріальні засоби
(удари паличкою, натирання маззю, вживання навару із розмаїтих трав
тощо) ( таку метаморфозу вважаємо контактною; при передачі формотворчої
енергії поза матеріальними засобами ( безконтактною. У чарівній
метаморфозі здійснюється архетип, художній образний вираз формотворчої
енергії якого знаходимо в поезії “Гострим полиском хвилі спалахують…”
Лесі Українки: “Кожний гук – відгук сили одвічної, // що руйнує й будує
світа”.

Усю проблематику, співвідносну даній темі, пронизує теза: метаморфоза –
явище складне й багатогранне. Приймаємо цю складність та багатогранність
дуже конкретно, бо уважний підхід до вивчення цієї проблеми наштовхує на
факт існування полісемантичності явища. Завдання – у тім, щоби правильно
визначити вектор дії чарівних сил, який за своєю природою має складові.
Спробуємо визначити семантичні грані метаморфози, які відіграють
найважливішу роль у кожній конкретній ситуації.

Архетип метаморфози, архетип міжсвіття, архетип переходу через
лімінальну зону, – тісно пов’язані з глибинними структурами, в основі
яких – принцип впливу біологічного хронотопного коду, його аберація,
його реверс, його послаблення тощо. Традиційно, саме ці глибинні
структури вимагають семантичної інтерпретації. Однак, – за свідченням
Н.Хомського, – “існує значно більше даних, що поверхнево-структурна
інформація сприяє окресленню значення. Тому буде обгрунтованим
постулювання наступного: лише поверхневі структури підлягають
семантичній інтерпретації…” [11, с. 133].

У практичній роботі над проблемою номінації та інтерпретації
семантичного коду метаморфози важливими є настанови Р.Барта щодо методу
текстуального аналізу: “…Кожен фрагмент твору підходить з повагою до
наукового статусу семіології, або інакше кажучи, з повагою до його
власного дискурсу”, “…розповідь відразу ж співвідноситься з якоюсь
категорією, принаймні, коли вона сама надається до того – під категорію
“Тексту”, тобто простору, процесу набування значення у творі, одне
слово, процесу “означування”…”. “Текст треба розглядати не як
завершений, закритий продукт, а як процес продукування, “підключений” до
інших текстів, інших кодів (це і є інтертекстуальність), і за допомогою
цього артикулюється в суспільстві та історії не способами визначення, а
цитування”. Метод текстуального аналізу Р.Барта – у якнайповільнішому
відчитуванні окремо взятого розповідного тексту з метою “визначити
місцезнаходження та зробити класифікацію” (…) “тільки тих форм та кодів,
відповідно до яких виникають значення”. Використання методу
“простежування за шляхами утворення значень” при дослідженні метаморфози
на рівні семантичного коду може бути успішним за умови врахування
специфіки метаморфози як тексту у тексті. Р.Барт застеріг, що
текстуальний аналіз “застосовують тільки до письмових розповідей” [2, с.
385]. Текст народної казки, пісні чи легенди (на сучасному рівні)
відносимо до усно-письмового тексту Адже аналізуємо саме записані
тексти. Проблему дослідження семантичного коду метаморфози можна
вирішити і не розбиваючи увесь текст на окремі лексії, що містять до
трьох-чотирьох значень (за Бартом). Можна обмежитись аналізом
поверхневих структур, що містять інформацію про конкретну метаморфозу у
певному тексті.

????O?тність чи наявність маркувальних елементів семантичного коду;
матеріалізація формотворчої енергії – позитивної чи негативної – в акті
переміни образу; валентність семантичного коду – здатність зв’язків з
іншими складовими; семантична опозиція коду метаморфози; відповідність
характеристик набутого образу головним ознакам сутності
образу-константи;семантичний дуплет: два рівновеликі вектори
семантичного коду; форми вияву коду: маніфестація семи; демонстрація
семи; актуалізація семи; потенціалізація семи.

У полі зору цього дослідження – ті кілька десятків номінацій
семантичного коду метаморфози, які нам видалися найпомітнішими з погляду
на їхню роль у текстах, а також особливу форму актуалізації. У
дослідженні розрізняємо: векторний код та складові векторного коду.
Векторним кодом називаємо головний напрям дії чарівних сил у конкретному
акті метаморфози. Подальший розгляд проблеми вимагає представлення
прикладів актуалізації векторного коду в алфавітному порядку його
номінацій. Аберативний код метаморфози – (від лат. aberratio –
відхилення) – чарівна переміна певних характеристик об’єкта з помітним
відхиленням від біологічного хронотопного коду: раптова переміна
нормальних біологічних функцій живого організму (позачасові рамки
розвитку та дозрівання, ненажерливість тощо); Абракадабричний код
метаморфози (від лат. abrakadabra – заклинання) -чарівна переміна
об’єкта за допомогою закляття. Абсолютивний код метаморфози (від лат.
аbsolutio – звільнення, виправдання) – переміна, внаслідок якої персонаж
звільнюється від чарівного закляття. Опозиційний код, що послаблює
абракадабричний код. Алелопатичний код метаморфози (від грец. алело –
один одного, взаємно… грец. патос – біль, страждання) – чарівна
переміна образу, де спочатку один герой виступає суб’єктом, а інший –
об’єктом, а потім – навпаки: взаємоперетворення при допомозі ідентичних
засобів Амнезійний код метаморфози (від “а”… і від грец. пам’ять) –
чарівна переміна в поведінці героя, пов’язана із втратою пам’яті.
Антонімічний код метаморфози – чарівна переміна об’єкта з метою надання
йому ознаки, яка є антонімом до існуючої: бідний – багатий; багатий –
бідний; слабкий – сильний; сильний – слабкий; огидний – красивий тощо.
Баражний код метаморфози ( від франц. barage – загородження) – чарівна
переміна з метою створити певну загороду; обмежити простір діяльності
одного чи кількох персонажів. Візуальний код метаморфози (від лат.
visualis -зоровий ) – чарівна переміна функції зорових органів об’єкта;
раптове набуття здатності проникати зором у недосяжні для практичного
досвіду сфери; і навпаки – чарівним способом втрата нормального зорового
сприймання світу. Геронтичний код метаморфози (від грец. геронт – стара
людина) – різновид аберативності: чарівна раптова переміна віку людини;
раптове постаріння, що можна прирівнювати до чарівного прискорення дії
біологічного хронотопного коду. Дидактичний код метаморфози (від. грец.
– повчальний) – переміна певного об’єкта з повчальною чи пізнавальною
метою. Дублетний код метаморфози – (франц. doublet, від double –
подвійний) – роздвоєння об’єкта метаморфози під дією чарівних сил.
Езотеричний код метаморфози (від грец. – внутрішній) – чарівна переміна,
що містить внутрішній, глибинний, прихований смисл; переміна, про яку
може знати лише певне коло осіб. Екзекутивний код метаморфози (від лат.
exsecutio – виконання, покарання ) – чарівна переміна з метою покарання
об’єкта переміни. Епістолярний код метаморфози (від грец. – лист,
послання) – переміна чарівним чином змісту чийогось письмового послання,
що тягне за собою переміни, надзвичайно важливі, доленосні для того
героя, про якого йшлося у листі. Етіологічний код метаморфози ( від
грец. – причина і …логія) – чарівна переміна об’єкта, у якій
закодована причина появи та існування певного явища реальної дійсності.
Імітативний код метаморфози (від лат. іmitor -наслідую ) – чарівна
переміна одного об’єкта з метою наслідувати інший об’єкт, щоби
створювати враження про його присутність. Інвертивний код метаморфози (
від лат. inverto – змінюю, перетворюю) -чарівна переміна здатностей
об’єкта, в результаті чого він сам стає суб’єктом метаморфози.
Індикативний код метаморфози – (від лат.indico – вказую, визначаю) –
чарівна переміна об’єкта з метою вказати на ситуацію, що склалася
навколо іншого об’єкта; переміна з метою подачі певної інформації.
Інкорпусний код метаморфози – (від лат. in… і corpus – тіло, плоть) –
чарівна переміна місця перебування об’єкта: переселення в тіло іншого
живого об’єкта. Інтерральний код метаморфози – (від лат. іn… і terra
-земля ) – переміна у чарівний спосіб місця перебування об’єкта: з
наземного у підземний; западання об’єкта під землю. Така метаморфоза
належить до трансферних. Інфернальний код метаморфози (від лат.inferna –
підземне царство ) – переміна об’єкта , пов’язана з пекельними силами,
підземним царством; чарівна переміна земного місця перебування об’єкта
на перебування у підземному царстві; пеклі. Казусний код метаморфози
(від лат. casus – випадок) – чарівна переміна об’єкта, що сталася
випадково; суб’єкт метаморфози вчинив переміну ненароком через незнання
чарівної сили засобу переміни, або через необережну поведінку з ним.
Каталепсичний код метаморфози (від грец. – схоплення, оволодіння,
утримування) – втрата людиною влади над своїм тілом; раптове
знерухомлення тіла людини в результаті чарівного впливу стороннього
об’єкта. Катарсисний код метаморфози (від грец. – очищення) – чарівна
переміна об’єкта з метою духовного очищення від гріховної скверни.
Кріогенний код метаморфози (від грец. -холод, мороз, лід) – чарівна
переміна температури об’єкта в сторону охолодження; код є одним з з
виявів аберативного коду, але, зважаючи на його особливу роль у
фольклорних текстах, розглядаємо його окремо. Ландшафтний код
метаморфози (від нім. Landschaft – загальний вид місцевості ) – чарівна
переміна, об’єктом якої – навколишня місцевість, краєвид, або певний
елемент краєвиду. Летаргійний код метаморфози (від грец. – забуття і
бездіяльність) -чарівна переміна , в результаті якої об’єкт впадає у
хворобливий стан, схожий на сон; а також зворотня переміна у нормальний
фізіологічний стан. Літогліфічний код метаморфози (від грец. літо –
камінь та грец. гліфо – вирізьблюю; в буквальному розумінні – різьблення
на камені) – чарівна переміна об’єкта у камінь і навпаки: з каменю у
початковий вигляд. Міметичний код метаморфози (від грец. наслідувач;
міметизм – вид мімікрії, що виявляється в подібності тварин одного виду
на тварин іншого виду, які мають спільні за будовою захисні засоби від
ворогів; напр., зозуля схожа на яструба) – чарівна переміна об’єкта з
метою уподібнення його до іншого персонажа. Міметична метаморфоза, на
відміну від мімікрійної, має код не лише зовнішньої, візуальної
схожості, але й цілу низку інших уподібнень: візуальний мімесис;
голосовий мімесис; мовний мімесис; руховий мімесис (хода, жести,
міміка); соціальний мімесис (дотримання правил поведінки, відповідно
соціальному станові того, кому уподібнюються). Мімікрійний код
метаморфози ( (від англ. mimicry ( наслідую) ( чарівна переміна об’єкта
з метою уподібнення його зовнішнього вигляду до навколишнього
середовища; пристосування об’єкта під вигляд середовища, щоби
замаскувати свою присутність. Онайротичний код метаморфози (від грец.
тлумачення снів) – чарівна переміна об’єкта, який є персонажем
сновидіння. Опозиційний код – актуалізується через чарівні засоби, що
унеможливлюють здійснення переміни певного об’єкта, через обмежувачі
впливу суб’єкта переміни. Існування такого явища вказує на те, що
чарівні сили у своїй дії можуть натрапляти на нездоланні перешкоди;
разом із тим, у текстах здебільшого проявляється цілковита обізнаність
суб’єкта метаморфози з опозиційним кодом. Парадоксальний код метаморфози
(від грец. – несподіваний, дивний) – чарівна переміна об’єкта з метою
вразити й здивувати своїм новим виглядом чи невластивими у практичному
житті для даного об’єкта функціями парадоксальний код є украй
гіперболізованим аберативним кодом, актуалізація його має за мету
привернути увагу реципієнта повною відсутністю аксіологічної константи у
розповіді Перманентний код метаморфози (від лат. permanentis –
постійний, неперервний) – чарівна здатність об’єкта до самопереміни;
постійне самовідновлення образу-костанти. Постлетальний код метаморфози
– чарівна переміна об’єкта після його тілесної смерті. Реанімативний код
метаморфози (від ре… і лат. animo – вдихаю життя) -чарівна переміна
об’єкта, закодована на: – оживлення організму; зцілення роз’єднаних
частин тіла; відродження втрачених органів; повне відновлення нормальних
фізичних кондицій образу-константи. Спіритичний код метаморфози (від
лат.spiritus – дух) – чарівна поява душі об’єкта у тому місці, куди
скерував її суб’єкт переміни; тимчасове відокремлення душі від тіла за
допомогою чарівних засобів. Субвентивний код метаморфози (від лат.
subvenio – приходжу на допомогу)- чарівна переміна, мета якої –
допомогти героєві вийти із критичної ситуації. Суб’єктом метаморфози, як
правило, виступає персонаж у ролі чарівного помічника. Сублімативний код
метаморфози (від лат. Sublimatus ( підіймаю, підношу; сублімація (
перехід речовини з кристалічного стану безпосередньо в пару) ( чарівна
переміна тілесного об’єкта у хмару, дим; і навпаки ( повернення з
паровидного стану у тверде тіло. Тестерний код метаморфози (від англ.
test – випробування) – чарівна переміна об’єкта з метою короткотривалого
випробування героя. Трансферний код метаморфози (від лат. transfero –
переношу, переміщую) – швидка зміна у чарівний спосіб місця перебування
об’єкта. Трансфігуративний код метаморфози (“трансфігурація”,– за
В.Проппом,– переміна візуальних ознак образу) – найважливіший код
метаморфози, який ідентифікує дію невидимих сил, надає їм видимості.
Трансфігурація споріднена з чисельними кодами метаморфози:
абракадабричним, абсолюційним, баражним, дидактичним, етимологічним,
міметичним, мімікрійним трансферним та ін. Фата-морганний код
метаморфози (італ. fata morgana – фея Моргана; різновид міражу) –
чарівна переміна духовної енергії у візуальний образ, оточення якого є
цілком реальним. Сам образ здатний щезати несподівано і так само
несподівано знову з’являтися на досить значній віддалі від попереднього
місця. Хронотопний код метаморфози ( від грец. хронос – час, і грец.
топос – місце, місцевість) – чарівна переміна часу і місцевості, де
відбувається дія; раптова зміна пори року, частини доби тощо. Ювенальний
код метаморфози (від лат. juvenalis – юний, юнацький) – раптове
помолодшання героя у чарівний спосіб, що можна розцінювати як реверс
біологічного хронотопного коду.

Тема текстуального аналізу метаморфози з метою інтерпретації
семантичного коду – дуже широка. Тому розглянемо лиш деякі приклади
актуалізації семантичного коду в текстах фольклорного та літературного
походження. Легенда “Життя і смерть Довбуша” є зразком аберативної
метаморфози, об’єктом якої є Олекса Довбуш, і яка стала нагородою за
відважний вчинок: славний опришок убив самого чорта, що явився в образі
чорного кота, а коли вцілила його смертельна куля, “чорний чоловік з
того учинився”. Бог післав “перебраного янгола”, який повідомив Олексу,
що йому належиться нагорода: “Кажи, що хочеш, а Бог тобі дасть”. І
Довбуш попросив для себе особливих якостей: “Но, то я хочу лише, аби не
було сильного над мене, та й аби ми си нічого не ймило, ні шаблі, ні
кулі”. У цих словах маніфестується аберативний код, актуалізація якого є
можливою у контексті розвитку нарації. У тексті про сам акт метаморфози
та про його наслідки не згадується, лиш слова янгола “Буде тобі так, як
ти хочеш” – засвідчують реалізацію аберативного коду метаморфози,—
герой перемінився, бо отримав властивість, яку відносимо до набутих.
Однак, зворотній напрям дії таємних сил, як і засоби, що запускають їхню
дію, у тексті описані детально. Довбуш не попросив у Бога для себе
безсмертя. Коли янгол вже відходив, запитав його: “Ще би я хотів знати,
від чого я згину?”. Герой знає, що повинен існувати опозиційний код до
задіяного аберативного коду. І цей опозиційний код може звести нанівець
чарівну властивість, даровану Богом. Янгол настоював на збереженні
езотеричності метаморфози. “Але Довбуш був цікавий, єк став просити ,то
й янгол сказав: “Не згинеш ти від нічого, аж єк хтос наб’є рушницу
срібнов кулев, ще й 12 зерен ярої пшениці до того, а над тим всім ще
треба 12 служб відправити”. Таким чином об’єкт метаморфози став
посвяченим у її таємницю. Дію аберативного семантичного коду метаморфози
у тексті продемонстровано одним реченням: “Пішов Довбуш, воював довго,
нічого го си не чіпало”.

Використання аберативного коду метаморфози у літературному тексті
відкриває широкі можливості художнього дослідження суспільних проблем у
нетрадиційному ракурсі. В оповіданні О.Маковея “Як Шевченко шукав
роботи”: “Бюст Шевченка, що стояв у квартирі посла Л. під пальмою в куті
кімнати, раптово перемінився на живого поета: “постамент, на котрім
стояв бюст, був одягнений в довгий кожух, а за хвилину уже цілий
Шевченко вийшов з кута, зняв кучму і промовив: Добрий вечір, пане
после!”. По завершенні епізоду стається зворотня переміна: “По хвилині
посол глянув, але на фотелю не було вже нікого, тільки у кутку на
постаменті стояв поетів бюст, як і перше”. У тексті здатність
метаморфувати виявляють будь-які зображення поета: “натомість у віллі
професора Г. щось несамовите сталося з великим портретом Шевченка. Поет
вийшов з рам і тихенько вступив у бібліотеку голосного ученого”. За
допомогою аберативних метаморфоз О.Маковей отримав змогу звести докупи
персонажів, які належать до різних рівнів біологічного хронотопного
коду, а тому їхні життєві стежки практично не можуть перехрещуватися.
Лиш чарівний міфічний код дозволив змалювати зустрічі й розмови живого
Кобзаря з деякми видатними тодішніми галицькими науковими, політичними
та культурними діячами. Саме через діалог оголюється псевдопатріотична
сутність претендентів на славу “батьків народу”. Еволюція семантичного
коду у даному літературному тексті полягає у тім, що аберативність від
здорового глузду автор пропонує сприймати як “правило гри” в рецепції
дуже гострої реальної проблеми людського буття. Аберативний код на час
дії у даному тексті набуває у свідомості реципієнта ваги тимчасової
аксіологічної константи: незвичайна поведінка реальних речей
сприймається як норма (для даного тексту). В результаті – аберативний
код в оповіданні виконує функції індикативного коду: з його допомогою
з’являється інформація, що була раніше закритою для широкого загалу.
Валентність семантичного коду метаморфози у даному тексті демонструється
через амбівалентність образів персонажів: на очах широкої громадськості
вони творили собі імідж українських патріотів, для яких постать Шевченка
– національна святиня, а насправді пихата псевдовченість та егоїстичні
шкурницькі інтереси виявилися понад найсакральнішими національними
аксіологічними рівнями.

Василь Стус з метою розкриття внутрішньо-психологічного образу свого
героя інтерпретував дублетний семантичний код метаморфози, який у
народній казці творить образ роздвоєного персонажа (рак Вір):
“Геніальний поет // Роздвоївся (на себе і страх!) // Півпоета
роздвоїлося // (на чвертьпоета і страх!) // Чвертьпоета роздвоїлося //
(на осьмуху і страх). // Осьмуха поета роздвоїлася // (на понюху і
страх).” (Стус В. Дорога болю.– К ., 1990.– с. 76).

Богдан-Ігор Антонич у вірші “Вишні” використав етіологічний код
метаморфози з вектором зворотнього спрямування чарівних сил:
антропоморфне розкривається через зооморфне та ботаноморфне: “Антонич
був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував
Шевченко” (с. 221). Причина появи потягу до поетичної творчості в
Б.-І.Антонича розкривається через валентність трансфігуративного та
етіологічного кодів: “Антонич був хрущем” ( маніфестація
трансфігуративного коду, актуалізованого в минулому часі (до часу
нарації відбулась метаморфоза “хрущ ( Антонич”); етіологія поетичного
таланту Антонича (як це художньо відтворено у вірші) пов’язана з
інформацією про те, що хрущ (Антонич) жив колись на тих вишнях, “що їх
оспівував Шевченко”.

Метаморфоза належить до класичних художніх засобів. У її сутності
закодована широка інформація людинознавчого, світоглядного, мистецького
характеру. У текстах фольклору та літератури роль чарівної переміни
образу важко переоцінити. Один із семантичних її кодів – міметичний –
склав основу мімезису – давньогрецького трактування художньої творчості.
Таким чином, метаморфоза не лише належить до прадавніх міфологем, що
лягли у фундамент мистецтва сюжетотворення, але й праоснова естетичного
відтворення дійсності. Тому-то сучасним науковим дослідженням, де
порушується проблема чарівної переміни образу, часто бракує відповідного
інструментарію, здатного забезпечити чіткий аналіз текстів,
структуротворчою основою яких є метаморфоза. Питання виявлення,
номінації та систематизації семантичного коду метаморфози назріло давно.
Успішне розв’язання цієї проблеми відкриє нові можливості текстового
аналізу. Знання природи вияву семантичного коду дасть змогу
відслідковувати його еволюцію від фольклорного до літературного тексту,
де явище чарівне, езотеричне, латентне адаптується до відображення
жорстких реалій людського буття.

Література

Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної
думки ХХ ст. Львів, 1996.

Барт Р. Текстуальний аналіз “Вальдемара” Е. По. // Антологія світової
літературно-критичної думки ХХ ст. Львів, 1996.

Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк, 1997.

Давидюк В. Українська міфологічна легенда. Львів, 1992.

Жирмунский В. Народный героический эпос. М.-Л., 1962.

Клейн Л. Анатомия “Илиады”. СПБ., 1998.

Леві-Строс К. Міт та значення // Антологія світової
літературно-критичної думки ХХ ст. Львів, 1996.

Лосев А. Античная мифология в ее историческом развитии. М., 1957.

Сахарный Н. Гомеровский эпос. М., 1976.

Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів // Антологія світової
літературно-критичної думки ХХ ст. Львів, 1966.

Хомський Н. Роздуми про мову. Львів, 2000.

Шилов Ю. Праісторія Русі-України (VІІ тис. до н. е. – І тис. до н. е.).
Київ – Хмельницький, 1998.

Похожие записи