Реферат на тему:

Прізвища Лубенщини на -енк-о (-єнк-о)

Суфікс -енк-о(-єнк-о) є найпоширенішим і найхарактернішим формантом
сучасних українських прізвищ, тому в ономастиці йому приділено вже
багато уваги. Проблеми генези суфікса -енк-о торкалися в своїх працях
В.Сімович, С.П.Бевзенко, О.Б.Ткаченко, А.Степович, М.Л.Худаш, І.Фаріон
та інші. А питання створення і розвитку украінських прізвищ на
-енк-о(єнк-о), їх деривації, територіального поширення в діахронії та
синхронії розглядали Р.І.Осташ, І.Д.Сухомлин, О.Д.Неділько,
В.Д.Познанська, Т.В.Марталога, Ю.К.Редько та інші ономасти, які
досліджували антропонімійні системи різних регіонів України.

За даними М.Худаша, антропоніми з цими формантами фіксуються уже в
першій половині XV століття в латино-польських писемних пам’ятках, що
належать західноукраїнським територіям. Ці патронімічні назви первісно
мали демінутивне значення, і згодом почали домінувати в Східній Україні,
що не збігається з їх першими фіксаціями. У XVII столітті у “Реєстрі
усього Війська Запорозького після Зборівського договору 1649 року” за
частотою вживання прізвищеві назви з суфіксом -енк-о стоять на першому
місці, їх число перевищує 22 тисячі, що становить 56% від загальної
кількості зареєстрованих .

На сучасному етапі прізвища на -енк-о поширені в усіх без винятку
областях, але найбільше їх у східній частині України, в той час як на
західноукраїнській території вони зустрічаються рідко, ледве перевищуючи
1%.

У зібраному нами антропонімійному матеріалі Лубенщини нараховується 353
прізвища на -енк-о(-єнк-о) (загальна кількість носіїв – 7304чол.). Це
становить 24% від загальної кількості записаних прізвищ. Вони
характеризуються певними особливостями як щодо семантики, так і щодо
походження та структури їх твірних основ. За особливостями твірних
основ прізвищ на -енк-о їх можна розподілити на кілька груп.

1.Прізвища, лексичною базою яких є церковно-християнські імена:

а) чоловічі імена різної структури;

б) жіночі імена різної структури.

2.Прізвища, похідні від автохтонних особових імен і їх дериватів:

а) імен відкомпозитного походження і їх дериватів;

б)давньослов’янських імен відапелятивного походження та відапелятивних
індивідуальних прізвиськ.

3.Прізвища, базою яких є апелятивні назви особи:

а) за професією чи заняттям;

б) за місцем походження чи проживання;

в) за етнічною приналежністю.

1.Прізвища, лексичною базою яких є церковно-християнські імена.

А. Твірними основами цієї групи прізвищ виступають адаптовані
канонічні церковно-християнські імена різної структури – повні, усічені,
усічено-суфіксальні та суфіксальні варіанти: Демиденко, Гавриленко,
Василенко, Трохименко, Максименко, Філенко(< Філь< [Тео]філь), Філоненко(<Філон< Фил[им]он), Васенко (<Вась< Вас[иль]), Костенко, Савенко (< Сава< Сав[елій]), Хоменко, Юрченко, Костюченко, Омельченко, Дорошенко. У деяких прізвищах спостерігається варіантність форм твірних основ. У прізвищах Явтушенко і Євтушенко, Яременко і Єременко, Якименко і Єкименко, Ахременко і Охріменко наявна типова фонетична риса українського іменника, що полягає у заміні церковно-слов'янського початкового а на о та початкового є на я, о. Варіанти прізвища Самійленко і Самойленко відображають фонетичну рису лубенських говірок. У закритому наголошеному складі перед твердим або м'яким приголосним і перед й давнє [ о ] в лубенських говірках перейшло в [ і ] з пом'якшенням попереднього приголосного, ... хоча рефлексація давнього [ о ] в окремих словах має відхилення, і у частині говірок [ о ] збігається або вживається паралельно з [ і ]. Окремі усічено-суфіксальні особові імена, що мотивують сучасні прізвища Лубенщини, важко співвіднести з певними християнськими іменами. Однак поширеність таких назв у пам'ятках XVI століття дає підставу вбачати у них закономірні утворення. Найуживанішими серед них були імена з формантами -шъ, -цъ(-ць), -хъ, -хно, -нъ(-нь), -сь(-сьо), вони і стали твірною базою прізвищ : Ісенко< Ісь, Ісьо, Фесенко< Фесь, Єсенко<Єсь, Гріненко<Гринь, Даценко<Даць, Доценко<Доць, Луценко<Луць, Ярошенко<Ярошъ. Припускаємо, що мотивуючі основи є дериватами імен Іван або Йосип, Федос, Єсифъ<Иосифъ, Григорій, Данило або Давид, Дорофій або Дометій, Лукиан, Ярема. У суфіксованих твірних основах найчастіше виступали форманти -к-о, -усь, -ик. Останні два в антропонімах виконували демінутивну функцію (Петрусенко<Петрусь, Демусенко<Демусь, Павліченко<Павлик, Петіченко<Петік), а суфікс -к-о утворював демінутиви, як правило, від повних імен або уже попередньо суфіксованих: Ромащенко< Ромасько< Ромась< Роман, Іващенко< Івасько< Івась< Іван, Миронченко< Миронко< Мирон, Данильченко< Данилко< Данило. При творенні прізвищ на межі основ і суфіксів відбувалося чергування приголосних |к|:|ч| (Савка>
Савченко, Зінько> Зінченко), |х|:|ш| (Явтух>Явтушенко). Цікаві зміни
спостерігаємо у похідних, твірні основи яких закінчуються на |с’к|
(Васько, Масько, Юсько): спочатку відбувається чергування |к|:|ч|
(Вас’ко> Васченко), а потім — регрисивна асиміляція приголосних за
місцем і способом творення [с]>[ш]: Ващенко, Мащенко, Ющенко.

Б. Прізвища на -енко, що походять від жіночих імен різної структури.

Іменування жінки на Лубенщині, як і на інших територіях, служило
засобом ідентифікації особи лише в окремих випадках, тому і утворень
цього типу дуже мало: Наталенко, Векленко, Мариненко, Ганненко,
Марюхненко, Катренко, Христіченко, Фенченко< Фенька< Феня< Федора, Сонченко< Сонька< Соня< Софія, Улянченко, Варченко, Пріщенко< Пріська, Гапченко, Солошенко< Солоха< Соломія. Вірченко< Вірка<Віра-- це єдине утворення від жіночого слов'янського імені, тому і розглядаємо його у цій групі. 2. Прізвища, в основах яких відображені автохтонні особові імена. Слов'янські автохтонні імена та їх демінутивно-гіпокористичні утворення мають відповідне наукове висвітлення в ономастичній літературі. В українській антропоніміці їм присвячена монографія М.О.Демчук, яка класифікує їх за трьома різновидами: а) імена-композити; б)імена відкомпозитного походження (усічені і усічено-суфіксовані деривати); в) імена відапелятивного походження. Чіткого розмежування між другим і третім різновидом немає, бо скорочені і суфіксальні деривати слов'янських імен-композитів, що творилися від апелятивів, були співзвучними з відповідними загальнорозмовними лексемами і інколи із церковно-християнськими іменами. Тому твірну основу прізвища Голенко можна інтерпретувати і як усічення якогось із імен-композитів Голъ(<Гол(ислав(; Hol(obud( -Д.,58.), і як первісно нечленний прикметник гол--"голий"; твірну основу прізвища Радченко можна розглядати як суфіксальне відкомпозитне ім'я Радко (<Рад[ислав], Рад[миръ], [Буди]радъ; болг. Рад[ивой]; серб. Rad[osin]; хорв.Rad[oboj]; п. [Bogu]rad -- Д.,63.) і як варіант від канонічного імені Родіон (Радивон). Аналізуватимемо наш матеріал, спираючись на зазначену класифікацію, однак зауважимо, що через неоднозначну мотивацію твірних основ ми не можемо уникнути подібних умовностей. А. Прізвища, в основах яких відображені відкомпозитні імена різної структури. Боженко<Божъ (пор. болг. Бож[идар], п. Bo([ebor], ч. Boz[etech]– Д.,57.), Баленко< Балъ (пор. болг. Бал[осинъ], схв. Bal[islav]– Д.,57.), Біланенко<Беланъ, Белянъ, Білушенко< Білуш (пор. болг. Бел[изар], Белуш, Бел[ослав]; хорв. Bel[igoj]; cерб. Bel[imir], п.Bielak, Bielusz– Д.,65.), Рожненко< Рожно< Рогъ (пор. комп. д.-р. Рог[(о)володъ], Рог[дай]; ч. Roh[ovlad]– Д.,60.), Синенко (пор. комп. укр. Син[оданъ], Добро[синъ], схв. [Brato]sin, серб. [Rado]sin– Д.,81.), Черненко< Чернъ (пор. комп. cерб. Crn[omir]; xорв. Cern[igoj]; ч. Crn[host]-- Д.,60.) та інші. Б. Прізвища, лексичною базою яких є імена відапелятивного походження чи пізніші індивідуальні прізвиська. До цієї категорії прізвищ належать утворення, мотивуючі основи яких у час формування і становлення прізвищ не належали до розряду традиційних онімів, а рекрутувалися тільки зі сфери загальнорозмовної лексики. Виступаючи твірними основами сучасних прізвищ, імена і прізвиська відапелятивного походження пройшли складний процес онімізації (апелятив-- власне ім'я або апелятивне прізвисько) та номінаційної трансонімізації (власне ім'я чи прізвисько-- прізвищева назва). Після прийняття християнства слов'янські імена втрачали свою первісну функцію імен і набували функції прізвиськ. Такі імена-прізвиська, що надавали новонародженим із слов'янського автохтонного іменника неможливо відрізнити від вуличних прізвиськ, які отримували носії пізніше за якоюсь побутовою мотивацією. Тому ми розглядаємо утворення з такими основами в одній класифікаційній групі. За семантикою твірних основ, за своїм генезисом ці лубенські прізвища дуже неоднорідні, оскільки представляють різноманітні семантичні і тематичні шари загальнорозмовної лексики, тому виділяти окремо групи апелятивів не будемо. Ці прізвища творилися від основ: 1) іменникових: Бабенко, Губенко, Звізденко, Лебеденко, Хмизенко, Морозенко, Саленко, Соколенко, Коденко (пор. кодій-- "віл з товстими ногами"-- Гр.2,263), Дзюбаненко (пор. дзюбань-- "рябий від віспи"-- Гр.1,380), Тараненко (пор. таран-- "довбня на олійниці", "слід від віспи"-- Гр.4,247), Кондієнко (пор. кондійка-- "церковний сосуд, в якому святять воду"-- Гр.2,277), Гиренко (пор. гиря-- "коротко пострижений"-- Гр.1,283), Усенко, Кіктенко, Киктенко (пор. кикіть, кикоть-- "залишок відрізаного пальця, руки, ноги, а також недорозвинена рука, нога"-- Гр.2,238), Бибченко (пор. бибка-- "шишка екскрементів овець"-- Гр.1,55), Куленко (пор. куль—“вимолочений сніп”—Гр.2,323) та ін.; 2) прикметникових: Кривенко, Руденко, Лисенко, Сіденко, Сизенко, Риженко, Босенко, Косенко, Сіренко, Горбатенко, Сухенко, Куценко (пор. куций-- "короткий, малорослий"--Гр.2,334) та ін.; 3) дієслівних: Знаєнко, Забуленко, Хиленко, Урясенко (пор. урясити-- "густо навішати"-- Гр.4,354); 4) від вокативних інтер'єктивів (вигуків): Гегенко (пор."Ге! виг. 1)е! 2) понукання для корови, те саме, що і гей"-- Гр.1,278), Гиренко (

Похожие записи