Реферат на тему:

Прикметник. Синоніміка прикметників і непрямих відмінків іменників

Прикметник. Уживання деяких форм прикметників

І. Повні та короткі форми прикметників

За типом закінчення у сучасній українській мові розрізняють повні
(відмінювані) та короткі (невідмінювані) форми прикметників.

Звичайною для української мови є повна форма прикметників: високий,
синій, чудова, зелена, глибоке, чорне, розумні, ясні. Повні прикметники
мають два різновиди — стягнений і нестягнений. Нестягнені варіанти (як
паралельні до стягнених) можливі тільки у називному і знахідному
відмінках однини прикметників жіночого і середнього роду (висока —
високая, глибоку — глибокую, ясне — яс-неє, далеке — далекеє), а також у
називному і знахідному відмінках множини (сильні—сильнії,
веселі—веселії).

Повні прикметники (при наявності варіантів — у стягненій формі) належать
до стилістично нейтральних форм, які використовуються без будь-яких
функціональних обмежень. Нестягнені варіанти повних прикметників
використовуються переважно у фольклорі і (з метою стилізації під усну
народну творчість) у поезії:

Ой і зійди, зійди Ти, зіронько вечірняя, Ой вийди, вийди, Дівчинонько
моя вірная! (нар. пісня);

Сріблясті потоки із місяця ллються, Сріблястії звуки з-під лютні
несуться (А. Кримський).

Окремі повні прикметники чоловічого роду у називному — знахідному
відмінках однини утворюють короткі (з нульовим закінченням) форми:
вартий — варт, винний — винен, годний — годен, дрібний — дрібен, живий —
жив, здоровий — здоров, ладний — ладен, певний — певен, повний — повен,
потрібний — потрібен, правий — прав, радий — рад, срібний — срібен,
ясний — ясен. Сферою використання коротких прикметників є фольклор,
розмовне мовлення, поезія, наприклад:

Ой славен козак да старший Павло Хвалився конем перед королем… (нар.
пісня);

Чом, Дунає, став ти мутен, Став ти мутен, каламутен?

(П. Куліш);

Благословен останній альпініст, Що буде вгору дертися по скелі!

(Л. Костенко).

II. Варіанти відмінкових форм прикметників

Прикметники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини
мають паралельні форми: на нижньому — на нижнім, на останньому — на
останнім, на безкрайому — на безкраїм. Стилістично форми не
диференціюються, використовуються у всіх стилях, хоча вживання форми на
-ім у науковому і — особливо — в офіційно-діловому стилі не
рекомендується. Частіше вживається форма на -ому. Прикметники із
закінченням -ім (-їм) активно функціонують у поетичних творах:

Поїзд мене забере: крізь прочинені двері,

не зупиняючись, тихо мене забере,

і в вагоні легкім, як Андріївська церква Растреллі,

ми поїдем в диму зеленавім печерських дерев

(І. Малкович);

Там Сварог схиливсь над стернями, вкутав голову туманами і ворушить тихо
віями, як лісами в білім інею

(Т. Осьмачка).

Ступені порівняння прикметників

В українській мові розрізняють два ступені порівняння — вищий і
найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними
(аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним
прикметникам.

І. Вищий ступінь порівняння

1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або
-ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний —
надійніший, могутній — могутніший, тонкий — тонший, довгий — довший.
Кілька прикметників утворюють просту форму вищого ступеня порівняння
суплетивно (від іншої основи): поганий — гірший, гарний — кращий,
великий — більший, малий — менший.

2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня:
грубший — грубіший, здоровити — здоровіший, швидший — швидкіший, тонший
— топкіший. Деякі з паралельних форм розрізняються відтінками значення,
вужчою/ширшою сполучуваністю, наприклад: гірший (досвід, доля) —
гіркіший (перець), гладший (пред-

мет) — гладкіший (чоловік, людина), молодший (вік, посада) —молодший
(вік), рідший (випадок, можливість) —рідкіший (гребінь, сітка, суп),
старший (вік, посада, соціальний стан) — старіший (вік), товщий
(предмет, людина) — товстіший (чоловік, людина).

3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді
вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радісно-блискуче, а
небо — ще синіш (Н. Романенко-Ткаченко); Кохаючи Валентина, Леся все ж
бачила, що Валентин удвічі безпорадніш навіть нещасніш за неї, вона вже
бачила, нарешті, що він може тільки стояти їй на перешкоді (М.
Хвильовий); Справа тут багато складніш (там само).

4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш,
менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкульний, менш
важливий, менш вередливий. Для деяких прикметників складена форма вищого
ступеня (як і найвищого) є єдино можливою: більш винний, менш радий,
більш роботящий, менш завидющий, менш вартий і под.

5. У російській мові форми вищого ступеня порівняння вживаються у
поєднанні з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі
сполучником чем (Зта книга интереснее, чем та). В українській мові нормі
відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за,
порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як): Від ясних днів ще
спокійніші ночі, — На синій стрісі срібний чорногуз… (П. Филипович); /
дівчата українські які бойові були! Навіть за хлопців міцніші! Не будь
же гірша за них, Марто! (В. Підмогильний); — Ви молодші, німе я. — А ви
сильніші від мене, вас і довбнею не діб’є (Б. Лепкий); Нема вже на світі
нічого гіршого, як люта свекруха (Н. Кобринська); Дисципліна у класі
порівняно з минулим роком стала кращою; Проти 8-Б класу ми набагато
серйозніші.

Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і
сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що
також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого
ступеня порівняння з прийменниками за і проти характерне для розмовного
мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання
конструкцій з прийменником порівняно з. У письменників минулого вищий
ступінь прикметників поєднувався також з прийменником над: Чи може що
кращого бути Над небо, задивлене в море? (Б. Лепкий). Такі конструкції
належать до архаїчних.

II. Найвищий ступінь порівняння

1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най-
до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший, найкращий,
найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки
як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдорожчий, щонайлегший.

2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш із
прикметником звичайного ступеня: найбільш зрозумілий, найменш зручний.
Складена форма найвищого ступеня, утворена за допомогою слова самий
(самий розумний, самий досконалий), має в українській мові просторічний
характер (у російській мові форми із словом самий — самий умньїй, самий
совершенний — відповідають літературній нормі).

III. Стилістичне розрізнення простої і складеної форм ступенів
порівняння прикметників

Проста форма і найвищого ступенів порівняння переважає в художньому,
публіцистичному, розмовному мовленні. Складена форма ступенів порівняння
має відтінок книжності, отже, вона прийнятніша для наукового й
офіційно-ділового стилів. Без стилістичних обмежень уживається
синтетична форма ступенювання тих прикметників, що не утворюють простої
форми.

IV. Помилки у вживанні форм ступеня порівняння

1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника
з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня
вища груші) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним
займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під
впливом російської мови, в якій такі конструкції становлять літературну
норму.

2. Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і
складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш легший, більш
простіший, найбільш простіший. Літературними є форми: більш легкий,
легший, найбільш легкий, найлегший, більш простий, простіший, найбільш
простий, найпростіший.

3. Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої форми вищого
ступеня, як-от: Мій брат вище, ніж: ти; Валя стала набагато серйозніше;
Ці яблука дешевше від тих. У цих реченнях потрібно вжити форми вищий,
серйозніша (серйознішою), дешевші, оскільки в українській мові проста
форма вищого ступеня має категорії роду, числа, відмінка і має
узгоджуватися за ними, наприклад: Гарячіше сонце в нашому дитинстві,
ласкавіше, голубіше, ближче небо, золотіші зорі, різноманітніший,
цікавіший, багатіший увесь широкий світ (С. Васильченко). Зазначена
помилка виникає під впливом російської мови, в якій, на відміну від
української, проста форма вищого ступеня не змінюється за родами,
числами, відмінками, nop.: Be-чер (ночь, утро) сегодня теплее, чем
вчерашний (-яя, -ее); Их дом (квартира, село, окна) больше, чем у нас.

Від відмінюваних ступеневих форм прикметника потрібно відрізняти
невідмінювані прислівникові форми. Порівняйте, наприклад, використання
форм вищого ступеня прикметників і прислівників у таких реченнях:

…Одинокому мені Здається кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та
наша славная країна (Т. Шевченко); …Сяють дукачіта дороге намисто на
шиї, з-під чорного шовку на голові вибивається дівоча пиха — краща од
шовку, темніша од ночі дівоча коса; а що вже теє личко, то хто його
знає, які й малярі його малювали! (С. Васильченко); Краще гірка правда,
ніж; солодка омана (М. Олійник); Краще своє латане, ніж; чуже хватане
(прислів’я); Краще гірка правда, ніж; солодка брехня (прислів’я). У
перших двох реченнях виділені слова є прикметниками і, отже, потребують
граматичного узгодження з іменником у роді, числі, відмінку. В трьох
останніх прикладах (двокомпонентних реченнях з некоординованими
головними членами) слово краще — це прислівник, який, звичайно, не
узгоджується з підметом.

Приклади неузгодження вищого ступеня прикметників зустрічаються у творах
письменників-класиків, наприклад: Аж страх погано У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі Блукають люди… (Т. Шевченко); Завжди величніше
путь На голгофу, ніж; хід тріумфальний; Так з передвіку було І так воно
буде довіку… (Л. Українка). Для сучасної української мови такі
конструкції є ненормативними.

Синоніміка прикметників і непрямих відмінків іменників

І. Присвійні прикметники

Присвійні прикметники означають належність предмета особі. Вони
утворюються від назв осіб за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн):
батьків, сестрин, Коваленків, Сергіїв, Софіїн.

В українській мові належність особі може позначатися не тільки
присвійними прикметниками, а й іменниками у родовому відмінку,
наприклад: братова квартира — квартира брата, Іванів «Москвич » —
«Москвич» Івана, Мару сина донька — донька Марусі. Наведені
словосполучення кваліфікуються як синтаксичні синоніми, але стилістично
вони не рівноцінні. У науковому, офіційно-діловому, публіцистичному
стилях можливі лише конструкції з родовим належності. Присвійні
прикметники побутують переважно у фольклорі, розмовному та художньому
мовленні, як-от: Текла річечка через батьків двір. Через батьків двір та
й на поговір (нар. пісня); Сотників кінь летів у напрямі Батурина (Б.
Лепкий); В кухні дружина коопера-торова кінчала останні господарські
справи перед тим, як іти на посаду (В. Підмогильний).

Просторічне забарвлення мають сполучення двох присвійних прикметників, а
також поєднання присвійного прикметника і родового належності: Бачу, тут
лежить бабин Марусин одяг і твій лежить (Є. Гуцало); / він вийняв з
книги портрет Тарасів Шевченків та й його почепив, поруч з Оуеном, у
рямцях за склом (Б. Грінченко); тітки Ольжина скриня, у дядька
Михайловій майстерні і под.

II. Присвійно-відносні прикметники

До цього розряду належать прикметники, утворювані від назв осіб за
допомогою суфіксів -ськ-, -ач, -ий, а також від назв тварин, птахів за
допомогою суфіксів -ин (-їн), -ов (-ев), -ач та нульового (з
безпосереднім приєднанням прикметникових закінчень до твірної основи).
Присвійно-відносні прикметники означають групову належність і
властивість предмета за зв’язком з особою або твариною, а отже,
поєднують у семантиці посесивну і відносну ознаку, наприклад:
студентський гуртожиток (гуртожиток для студентів), студентський
фестиваль (фестиваль студентів), студентський загін (загін, який
складається зі студентів); бджолина сім’я (сім’я бджіл), бджолиний мед
(мед, зібраний бджолами); кроляча клітка (клітка для кролів), кроляча
шапка (шапка з кролячого хутра); норковий розплідник (розплідник для
вирощення норки), норковий комір (комір із норкового хутра).

Прикметники із суфіксами -яч та нульовим можуть означати належність
одній тварині (при поєднанні з назвою частини тіла): вовчий хвіст, заяча
лапа, коняча голова. Індивідуальну належність виражають у деяких
випадках і прикметники із суфіксом -ськ-: Мотря впивалася запахом квіток
серед зими і п’яніла від гетьманських слів (Б. Лепкий); Поштар сватачів
до тебе хоче прислати та прийшов дізнатися, що ти на се скажеш. Ми вже
дали свою згоду — будь і ти розумна, ґаздинею поштарською станеш! (О.
Маркуш).

Присвійно-відносні прикметники можуть метафоризуватися, набуваючи
якісного значення, порівняйте: ведмежий барліг, вовчий капкан,
черепашачий панцир, курячі сліди, піратський корабель
(присвійно-відносне значення) і ведмежа хода, вовчий апетит, черепашача
швидкість, курячий мозок, піратська поведінка (якісне значення).
Значення переносно вжитих присвійно-відносних прикметників передається
за допомогою порівняльних зворотів: дитяча наївність — наївність як у
дитини, собачий нюх — нюх як у собаки, мишачий колір — колір як у миші.

III. Відносні прикметники

Відносні прикметники відтворюють ознаку за відношенням предмета до
іншого предмета, дії, обставини. Словосполучення з відносними
прикметниками мають, як правило, паралельні синтаксичні конструкції з
іменником у непрямому відмінку. Синонімізуються з
прийменниково-відмінковою формою, наприклад, такі прикметники, що
означають:

а) ознаку предмета щодо матеріалу: дерев’яна ложка — ложка з дерева,
кришталевий келих — келих з кришталю, солом’яний капелюх — капелюх із
соломи;

б) ознаку предмета щодо місця і простору: центральні вулиці — вулиці у
центрі, київські парки — парки у Києві, присадибна ділянка — ділянка
біля садиби, степова криниця — криниця у степу;

в) ознаку предмета щодо часу і тривалості у часі: травневі дощі — дощі у
травні, тижневе відрядження — відрядження на тиждень, річний план — план
нарік, недільні розваги —розваги у неділю;

г) ознаку предмета за призначенням: журнальний столик — столик для
журналів, ялинкові прикраси — прикраси для ялинки, картинна рама —рама
для картини;

ґ) ознаку предмета за належністю іншому предметові: університетський
клуб — клуб університету, інститутський стадіон — стадіон інституту,
заводська їдальня — їдальня заводу.

Прикметники у переносному значенні не мають паралельних
іменниково-відмінкових форм, наприклад, такі: сердечні (стосунки),
бархатний (голос), золоте (серце), медові (слова), кам’яне (обличчя),
свинцеве (небо) і под.

IV. Вибір синтаксичного варіанта

У конкретних умовах мовлення перевага віддається одній з паралельних
конструкцій залежно від її семантичних, синтаксичних, стилістичних
особливостей. Враховується, наприклад, те, що сполучення з прикметником
мають загальніше значення, ніж сполучення з іменником у ролі
неузгодженого означення: материнські почуття — це почуття матері і
почуття, пройняті любов’ю і турботою; журнальна стаття — це і конкретна
стаття в журналі, і вид статті; заводські робітники — це робітники
конкретного заводу і робітники усіх заводів.

Семантико-синтаксичною особливістю словосполучення із двох іменників є
те, що іменник у непрямому відмінку (на відміну від прикметника) може
мати при собі пояснювальні слова, які допомагають точніше, конкретніше
висловити думку, nop.: взуттєвий магазин — магазин жіночого взуття,
студентський відпочинок — відпочинок студентів Харківського
університету, вуличні ліхтарі — ліхтарі на львівських вулицях.

Сполучення іменника з іменником належать до стилістично нейтральних
конструкцій, сполучення з прикметником-означенням можуть мати
стилістичні обмеження. Наприклад, конструкції з присвійними
прикметниками використовуються лише в розмовному і художньому мовленні.

Список використаної літератури

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.

Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.:
Артек, 1999.

Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського
слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.

Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А.
С. К., 2000.

Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий
центр «Просвіта», 2000.

Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян.
— Донецьк: Сталкер, 1997.

Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного
слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.

Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. —
К.: Рад. шк., 1986.

Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.

Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д.
Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.

Похожие записи