РЕФЕРАТ

на тему:

Правопис префіксів та суфіксів

ПЛАН

1. Правопис префіксів

2. Іменникові суфікси

3. Прикметникові та дієприкметникові суфікси

4. Дієслівні суфікси

Список використаної літератури

1. Правопис префіксів

1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х
переходить у с-: сказа?ти, спалахну?ти, стовкти?, сфотографува?ти, схил.
Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба?вити,
звести?, зжи?тися, ззирну?тися, зсади?ти, зці?пити, зчепи?ти, зши?ток,
ізно?в.

Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним
звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо?мити,
зігнорува?ти, зорієнтува?тися, зумо?вити; зга?слий, з’є?днувати, з’їзд,
зма?зати, знадли?вий і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних,
пишемо здебільшого префікс зі-: зібга?ти, зігну?ти, зідра?ти,
зізна?тися, зіпсува?тися, зіста?вити, зі?ткнення, зіщу?литися тощо.
Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого
становить звукосполучення губний + й: зів’я?лий, зімкну?ти, зім’я?ти,
зіп’я?стися (і сп’ясти?ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується
із зо-: зігріва?ти й зогріва?ти, зімліва?ти й зомліва?ти, зіпріва?ти й
зопріва?ти, зітлі?ти й зотлі?ти.

2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-,
об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий
приголосний перед глухими не змінюється: безкраї?й, безкори?сливий,
відкриття?, ві?дстань, міжконтинента?льний, міжплане?тний, надпоту?жний,
обпали?ти, обтруси?ти, передпла?та, передча?сний, підтри?мка,
понадпла?новий, представни?к, розтягну?ти, ро?зчин, розхита?ти,
черезплі?чник.

3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре-
вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження
найвищого ступеня ознаки: прега?рний, презавзя?тий, прекра?сний,
прему?дрий, прекра?сно, препога?но; префікс при- вживаємо здебільшого в
дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії,
результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі?гти, прибудува?ти,
прикрути?ти, прибо?ркати, пришви?дшити; прибуття?, приту?лок,
при?браний, прива?бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки
з префіксом при-: приста?ркуватий і под.

Крім того, префікс пре- виступає у словах прези?рливий, прези?рство й у
словах старослов’янського походження: преосвяще?нний, преподо?бний,
престо?л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених
внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при?гірок, при?ярок;
прибере?жний, прикордо?нний.

Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі?звисько, прі?звище, прі?рва.

4. АРХІ-. У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-:
архідия?кон, архієпи?скоп, архієре?й, архімільйоне?р, архіреакціоне?р,
архіважли?вий, архіскладни?й та ин.

2. Іменникові суфікси

1. –ИК, -НИК та ин. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и:
брати?к, ву?злик, передови?к; гірни?к, кулеме?тник; газівни?к,
працівни?к; хло?пчик, пра?порщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від иншомовних -ик, -ік
(-їк). В иншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил
правопису и та і (ї) в словах иншомовного походження: істо?рик, ме?дик,
фі?зик, але меха?нік, проза?їк, хі?мік.

2. -ИВ-(О). Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять,
які означають матеріял або продукт праці, пишемо тільки з и: ва?риво,
до?бриво, ку?риво, ме?ливо, мере?живо, мі?сиво, моро?зиво, па?ливо,
пе?чиво, пря?диво, але ма?рево (не матеріял і не продукт праці).

3. -АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ин. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник,
-альність після л перед н завжди пишемо ь: постача?льник, уболіва?льник,
фрезерува?льник; волочи?льник, масти?льник; полі?льник,
відповіда?льність, генія?льність.

4. -АЛЬ, -ЕНЬ, -ЕЦЬ та ин. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень,
-ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими
суфіксами пишемо з ь: кова?ль, скрипа?ль; ве?летень, в’я?зень;
украї?нець, мовозна?вець, перемо?жець; зда?тність, сві?жість;
вихова?тель, люби?тель.

5.-ЕНН-(Я), -ИНН-(Я), -ІНН-(Я) та ин. Суфікси -инн-(я), -інн-(я),
-анн-(я) [-янн-(я)] пишемо з двома н.

Суфікс -инн-(я) вживаний в іменниках середнього роду, що означають
збірні поняття: бобови?ння, гарбузи?ння, картопли?ння, павути?ння; але
камі?ння, корі?ння, насі?ння (від ка?мінь, ко?рінь, насі?яти).

Суфікс -інн-(я) мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із
голосними основи и та і: горі?ти — горі?ння, носи?ти — носі?ння, ходи?ти
— ході?ння, шаруді?ти — шаруді?ння.

Суфікс -анн-(я) [-яння-(я)] мають іменники середнього роду, утворені від
дієслів із голосним основи а (я): гука?ти — гука?ння, гуля?ти —
гуля?ння, зроста?ти — зроста?ння, сприя?ти — сприя?ння.

Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких
наголос падає на корінь: зве?рнення, напру?ження, підне?сення,
удоскона?лення.

6. –ЕН-(Я) [-ЄН-(Я)]. Суфікс -ен-(я) [-єн-(я)] вживаємо в іменниках
середнього роду на позначення живих істот: вовченя?, гусеня?, чаєня?.

7. –ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК-(А) [-ЄЧК-(А)], -ИЧОК, -ИЧК-(А) та ин. Суфікси
зменшено-пестливих слів –ечок [-єчок], -ечк-(а) [-єчк-(а)], -ечк-(о)
[-єчк-(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк-(а): останні
бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик,
-иц(я): во?гничок, ко?шичок, ву?личка, па?личка. В инших випадках
уживаємо суфікси з е (є): верше?чок, міше?чок, крає?чок; ді?жечка,
копі?єчка, Марі?єчка, рі?чечка; віко?нечко, слове?чко, яє?чко.

8. –ЕНК-(О) [-ЄНК-(О)], -ЕНЬК-(О, А) [-ЄНЬК-(О)]. Слід відрізняти суфікс
-енк-(о) [-єнк-(о)] від суфікса -еньк-(о) [-єньк-(о)]: суфікс -енк-(о)
[-єнк-(о)] вживаємо здебільшого в іменниках, що означають прізвища:
Гордіє?нко, Кра?вченко, зрідка — у загальних назвах: безба?тченко,
ковале?нко; суфікс -еньк-(о, а) [-єньк-(о)] вживаємо для творення
пестливих назв: ба?тенько, кониче?нько, се?рде?нько; ні?женька,
топо?ленька.

9. –ИСЬК-(О) [-ЇСЬК-(О)], -ИЩ-(Е) [-ЇЩ-(Е)]. За допомогою суфіксів
-иськ-(о) [їськ-(о)], -ищ-(е) [їщ-(е)] утворюють слова переважно з
емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після
приголосного пишемо и, після голосного — ї: гної?сько, дівчи?сько,
хлопчи?сько; во?гнище, побо?їще, стано?вище.

10. –ОВИЧ, -ІВН-(А) [-ЇВН-(А)]. Для творення чоловічих імен по батькові
вживаємо тільки суфікс -ович: Васи?льович, До?рошович, І?горьович,
Мики?тович, Олексі?йович, Ю?рійович, Ла?зарьович.

Для творення жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн-(а), від імен
на -й — -ївн-(а): Бори?сівна, Васи?лівна; Горді?ївна, Сергі?ївна,
Юрі?ївна.

Від таких імен, як Григо?рій, Ілля?, Кузьма?, Лука?, Микола?, Са?ва,
Хома?, Я?ків, відповідні імена по батькові будуть: Григо?рович,
Григо?рівна; І?ллі?ч, Іллі?вна; Кузьми?ч (і Ку?зьмович), Кузьмі?вна;
Луки?ч, Лукі?вна; Микола?йович (і Мико?лович), Микола?ївна (і
Мико?лівна); Са?вич (і Са?вович), Са?вівна; Хоми?ч (і Хо?мович),
Хомі?вна; Я?кович, Я?ківна.

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається
чергування і з о: Анті?н — Анто?нович, Анто?нівна; Фе?дір — Фе?дорович,
Фе?дорівна.

11. -ІВК-(А) [-ЇВК-(А)], -ОВК-(А). В іменниках жіночого роду, утворених
від іменників та инших частин мови, вживаємо суфікс -івк-(а) [-ївк-(а)]:
долі?вка, маї?вка, ножі?вка, полі?вка, спирті?вка, часті?вка, шалі?вка,
шихті?вка.

У деяких іменниках уживаємо суфікс -овк-(а): голо?вка (капусти),
духо?вка, зарисо?вка, підгото?вка.

12. –ОК. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживаємо суфікс
-ок із випадним о в непрямих відмінках: вершо?к, гайо?к, кийо?к, кіло?к,
лужо?к, стручо?к; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишемо ь:
деньо?к, пеньо?к.

13. -ИР,-ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ, -ЇР, -ЇСТ, -ЇЗМ. Иншомовні суфікси
-ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригади?р,
команди?р; бандури?ст, данти?ст, пейзажи?ст; класици?зм, педанти?зм,
терори?зм; після решти приголосних пишемо -ір, -іст, -ізм: каноні?р,
машталі?р, турні?р; піані?ст, спеціалі?ст; модерні?зм, плюралі?зм, але в
утвореннях від власне українських коренів пишемо -ист, -изм:
боротьби?ст, побутови?зм, речови?зм та ин.

Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеї?ст, герої?зм, конвої?р.

3. Прикметникові та дієприкметникові суфікси

1. –Н-(ИЙ), -Н-(ІЙ). Суфікс -н-(ий) уживаємо в переважній більшості
якісних і відносних прикметників: дру?жний (спів), за?хідний,
мільйо?нний, прина?дний, приро?дний, фабри?чний.

Суфікс -н-(ій) уживаємо порівняно в небагатьох прикметниках (переважно
відносних): бра?тній, всесві?тній, горо?дній, да?вній, жи?тній, за?дній,
кра?йній, лі?тній; майбу?тній, ма?терній; незабу?тній, осві?тній,
пі?зній, ра?нній, самобу?тній, субо?тні?й, ха?тній та ин. Суфікс -н-(ій)
уживаємо в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження,
які мають перед цим суфіксом ж, ш: бли?жній, учора?шній, да?вні?шній,
дома?шній, доро?жній, дру?жній (потиск руки), зо?внішній, коли?шній,
му?жній, поздо?вжній, поро?жній, прийде?шній, ра?нішній, сіне?шній,
спра?вжній, сього?днішній, туте?шній, худо?жній, але поту?жний.

Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н,
приєднання суфіксів -н-(ий), -н-(ій) зумовлює подвоєння н: знаме?нний,
осі?нній, пли?нний, ра?нній, тума?нний.

2. -АНН-(ИЙ), -ЕНН-(ИЙ), -АН-(ИЙ), -ЕН-(ИЙ). Прикметникові суфікси
-анн-(ий), -енн-(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри
ознаки, пишемо з двома н: невблага?нний, нездола?нний, неоціне?нний,
несказа?нний, нескінче?нний, страше?нний (але жада?ний, бо в ньому немає
такого підкреслення) (див. § 23, п. 2). Такі прикметники завжди мають
наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від
дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан-(ий), -ен-(ий): ба?жаний,
незлі?чений, неоці?нений, неподо?ланий, неска?заний, нескі?нчений.

3. ИЧН-(ИЙ), -ІЧН-(ИЙ) [-ЇЧН-(ИЙ)]. Складні суфікси -ичн-(ий), -ічн-(ий)
[-їчн-(ий)] виступають переважно у прикметниках, похідних від слів
иншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц,
ж, ч, ш, р уживаємо -ичн-(ий): істори?чний, класи?чний, математи?чний,
ортопеди?чний; після решти приголосних — -ічн-(ий); академі?чний,
анархі?чний, археологі?чний, епі?чний, ідилі?чний, органі?чний; після
голосних — -їчн-(ий): архаї?чний, герої?чний, прозаї?чний.

4. –ИН, -ЇН. У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої
відміни, після приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин: ба?ба — ба?бин,
Га?ля — Га?лин, Ка?тя — Ка?тин, Ко?ля — Ко?лин, Мару?ся — Мару?син,
Ната?ля — Ната?лин, свекру?ха — свекру?шин, ті?тка — ті?тчин; після
голосних та апострофа — -їн: Марі?я — Марі?їн, Софі?я — Софі?їн, Да?р’я
— Да?р’їн.

Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж,
ч(щ), ш: О?льга — О?льжин, дочка? — доччи?н, сва?ха — сва?шин.

5. -ИН-(ИЙ), -ЇН-(ИЙ). У прикметниках із значенням присвійності,
утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишемо суфікс
-ин-(ий): бджоли?ний, голуби?ний, гороби?ний, качи?ний, орли?ний; після
голосних і апострофа — -їн- (ий): змії?ний, солов’ї?ний.

6. –ИСТ-(ИЙ), -ЇСТ-(ИЙ). Суфікс -ист-(ий) уживаємо в прикметниках після
приголосних: барви?стий, голоси?стий, іскри?стий, пери?стий (подібний до
пера), але пері?стий (рябий), промени?стий, урочи?стий; після голосних —
-їст-(ий): вибо?їстий, гної?стий, двої?стий, олі?їстий, трої?стий.

7. –ЕВ-(ИЙ), -ЄВ-(ИЙ), -ОВ-(ИЙ). Суфікс -ев-(ий) уживаємо в
прикметниках, утворених від іменників на м’який або шиплячий
приголосний, де наголос падає переважно на основу слова: березне?вий,
груше?вий, овоче?вий, ситце?вий. У прикметниках, у яких перед суфіксом
виступають м’які н, т або й, пишемо -єв-(ий): алюмі?нієвий, діє?вий,
життє?вий, значеннє?вий, суттє?вий.

Суфікс -ов-(ий) незалежно від наголосу вживаємо в прикметниках, які
мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітрови?й, казко?вий,
ква?рцовий, палацо?вий, святко?вий, службо?вий. Крім того, суфікс
-ов-(ий) уживаємо в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий
(ж, дж, ч, ш, щ), м’який приголосний або й, причому наголос падає на
закінчення: бойови?й, гайови?й, грошови?й, дійови?й, дощови?й,
життьови?й, крайови?й, нульови?й, речови?й, стильови?й, дріжджови?й.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев-(-єв-) у
присвійних прикметниках жін. і середи. роду: суфікс -ов- уживаємо в
присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: ма?йстер
— ма?йстрова, ма?йстрове; Петро? — Петро?ва, Петро?ве; робітни?к —
робітнико?ва, робітнико?ве; Шевче?нко — Шевче?нкова, Шевче?нкове; суфікс
-ев- (після голосного -єв-) уживаємо в присвійних прикметниках,
утворених від іменників м’якої та мішаної груп: Андрі?й — Андрі?єва,
Андрі?єве; І?гор — І?горева, І?гореве; кобза?р — кобзаре?ва, кобзаре?ве;
скрипа?ль — скрипале?ва, скрипале?ве; сто?рож — сто?рожова, сто?рожове;
това?риш — това?ришева, това?ришеве.

8. –УВАТ-(ИЙ) [-ЮВАТ-(ИЙ)], -ОВАТ-(ИЙ), -ОВИТ-(ИЙ). Суфікс -уват-(ий), а
після м’яких приголосних — -юват-(ий) уживаємо в прикметниках на
позначення неповної міри вияву ознаки: горбува?тий, круглува?тий,
синюва?тий, темнува?тий, а також властивості, схильності до чогось:
дуплува?тий, злодійкува?тий, остюкува?тий, піскува?тий.

Суфікс -оват-(ий) уживаємо в прикметниках, якщо наголос падає на о:
плиско?ватий, стовбо?ватий.

Суфікс -овит-(ий) уживаємо на позначення високого ступеня вияву ознаки:
гордови?тий, грошови?тий, таланови?тий.

4. Дієслівні суфікси

1. –УВА-(-ЮВА-), -ОВА-. Суфікс -ува-(-юва-) пишемо в дієсловах:
забі?лювати, керува?ти, порядкува?ти, розсі?ювати.

У віддієслівних іменниках та дієприкметниках суфікс -ува-(-юва-) пишемо
тоді, коли на перший голосний цього суфікса не падає наголос:
виве?ршувати — виве?ршування, виве?ршуваний; очі?кувати — очі?кування,
очі?куваний; підси?нювати — підси?нювання, підси?нюваний; якщо на перший
голосний суфікса падає наголос, то в дієприкметниках і поодиноких
іменниках пишемо -ова-: друкува?ти — друкува?ння, але друко?ваний;
малюва?ти — малюва?ння, але мальо?ваний; підпорядкува?ти —
підпорядкува?ння, але підпорядко?ваний; риштува?ти — риштува?ння, але
ришто?вання, ришто?ваний.

2. –ОВУВА-. У суфіксі -овува- перший голосний завжди наголошений:
завойо?вувати — завойо?вування, завойо?вуваний; перемальо?вувати —
перемальо?вування, перемальо?вуваний; скупо?вувати — скупо?вування,
скупо?вуваний.

3. -ІР-(-ИР-). Дієслова иншомовного походження, що мають у мові-джерелі
суфікс -ір-, в українській мові втрачають цей суфікс у всіх формах:
загітува?ти — загіто?ваний, зареєструва?ти — зареєстро?ваний,
інформува?ти — інформо?ваний, сконструюва?ти — сконструйо?ваний. Але в
окремих словах для усунення небажаної омонімії суфікс -ір- (після д, т,
з, с, ц, ж, ч, ш, р — -ир-) зберігається: букси?рувати (бо є
буксува?ти), пари?рувати (бо є парува?ти), полірува?ти (бо є полюва?ти),
репети?рувати (бо є репетува?ти) тощо.

Суфікс -ір-(-ир-) уживаємо також у поодиноких дієсловах типу
коти?рувати, лаві?рувати, пікі?рувати (летіти вниз), пікірува?ти
(пересаджувати рослини), трети?рувати.

Список використаної літератури

Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. – К.: Либідь,
2000. – 432 с.

Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення: Навч.
посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 239 с.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ. посібник. – К.:
1995. – 208 с.

Словник-довідник з української мови. – К., 2001.

Похожие записи